Культ давніх слов'янських богів Рода і Рожениц

Міністерство освіти й науки Украіни.

Дніпропетровський Національний Університет.

Факультет украінськоі філології та мистецтвознавства.

Реферат зі вступу до слов’янської філології.

на тему:

Культ Роду й Рожаниць.

Виконала.

м.Дніпропетровськ.

Світлий ірій вважався в стародавніх слів «янь джерелом усілякого життя, прабатьківщиною рослин, птиць та звірів. Були і Боги, особливі «відповідальні» за процвітання й приплід усього живого в природі, а також за збільшення роду людського, за шлюб і кохання між людьми. Це — Рід та Рожаниці, котрі згадуються в древньорусській літературі. Учені давно ведуть суперечки про ті, наскільки важливу роль відводили слів «яни Богові на ім «я Рід. Деякі стверджують, що це дрібне «сімейне» Божество на зразок Домовика. Інші, навпаки, вважають Рода одним із найважливіших верховних богів, приймавших доля в творенні Всесвіту: згідно віруванням стародавніх словян, саме він посилає із небес на Землю душі людей, коли народжуються діти. Крім того, дослідники пропонують брати до уваги, стільки найважливіших слів скидатися від кореня «рід», співзвучного імені цого Бога: РОДня, вРОЖай (а що може бути найголовнішим для древньої людини!), РОДина, природа. І навіть родинне йому англійське слово «гео.», що означає «червоний». У докладних словниках російської мови (наприклад, у тім, що наприкінці XIX століття складено У. І. Далем) перелік цих слів із поясненням змісту займає назвати не одне сторінку. Про Богинь Рожениць говорять звичайно в множині. У стародавніх рукописах про них сказано коротко, лише згадані хліб, мед й сир, що приносили їм у жертву. Утім, рукописи були складені діячами православ «я із метою відвернути недавніх язичників від шанування колишніх святинь, це у них важко знайти докладні й точні опису. Через убогість цих зведень деякі дослідники минулих років звикли бачити в Рожаницях численні, безликі Божества жіновий статі, що допомагали в різних жіночих турботах й роботів, а також при народженні дітей. Однак сучасні вчені, обробивши великий археологічний, етнографічний, мовознавчий матеріал, звернувшись до зведень, що стосується сусідніх народів, прийшли до висновку, що Рожаниць було б дві: Матір й Дочка (Донька).

Рожаниця-Мать зв «язувалася слів «янами із періодом літньої родючості, коли дозріває, тяжчає, наливається врожай. Цьому цілком відповідає образ зрілого материнства: згадаємо — плодоносну Осінь художники звичайно зображують літньою жінкою, доброю й повнотілою. Це поважна господарка будинку, матір чисельного сімейства. Древні слів «яни дали їй ім «я Лада (чи Ладу), й із ним заговорили українською у «язано, мабуть, не менше слів й зрозуміти, чим із Родом. Усі смердоті мають ставлення до встановлення порядку: «ЛАДити», «наЛАГоджувати» й так далі. Порядок при цьому мислився в першу чергу сімейний: «Лада», «Ладо» — ласкаве звертання до улюбленого чоловіка, чи чоловіка до дружини. «ЛАДини» — весільна змова. Болгарське «ЛАДуванье» — гадання про наречених.

Алі сфера діяльності Лади аж ніяк не обмежується будинком. Деякі дослідники визнають Велику Ладу матір «ю дванадцяти місяців, на котрі поділяється рік. Алі ж місяці, як ми знаємо, зв «язані із дванадцятьма сузір «ями Зодіаку, що, відповідно до астрологічної науки, впливають на людську частку!.. Таким чином, наприклад, Скорпіон й Стрілець — надбання не лише закордонної (неслов «янської) культури, як ми звикли вважати. А Лада із «являється маємо непросто Богинею літа, домашнього затишку й материнства, вон зв «язана ще й із загальним космічним законом. Від вам й «примітивний», «варварський» культ!

…Усім, хто слухав оперу М. А. Римського-Корсакова «Снігурка», співуче запам «ятався один із персонажів, юнак Лель. Опера оперою, але й на самом деле, як пишуть учені, у стародавніх слів «янь був Богиня на ім «я Льоле — дочка Лади, молодша Рожаница. Вдумаємося: недарма дитячу ЛЮЛЬку часто називають «коЛИСкою», ніжне, дбайливе ставлення до дитини передають словом «плЛЕКати». Птах, що нібито приносити дітей, — «ЛЕЛЕка». А саме дитя й тепер іноді називають ласкаво «ЛЯЛЕчкой». Так народилася слів «янська Льоле — Богиня трепетних весняних паростків, перших квітів, юної жіночності. Слів «яни вважали, саме Льоле піклується про сходи, що ледь проклюнулися — майбутній врожай. Лелю-Весну урочисто «закликали» — запрошували в гості, виходили зустрічати її із подарунками й частуванням. А колися запитували дозволу в Матері Лади: чи відпустить дочка?

Святе Рожаниць справляли навесні — 22−23 апреля. У цей день приносили жертви рослинними й молочними продуктами, що урочисто, із молитвами із «їдали на священній бенкеті, а потім ніч безперервно палили багаття: величезний, на честь Лади, й довкола нього ще дванадцять поменше — за кількістю місяців року. Відповідно до традиції, це було б жіноче й дівоче свято. Хлопці, чоловіки дивилися на нього здалеку. Коли ж стосується опери «Снігурка », вон, звичайно, прекрасна як художній твір, але й не як «історичне джерело». Наприклад, «берендеї», серед які розвертається дія, історично були зовсім не слів «янами, а кочівниками-тюрками, вихідцями зі степів. І Яріла зовсім не Бог Сонця, як там печуть…

За версією Б. Рибакова, не підтримуваної багатьма іншими дослідниками, однак улюбленої неоязичницької версії, Роду й Рожаниць є іншим етапом слів «янських вірувань. Віра народу в ці божества, схоже, був повсякденнана, стійка й невигубна. Згадування про цих божеств зустрічаються в багатьох давньослов «янських рукописах. До наших днів дійшла навіть календарна дата святий й бенкетів на честь Рожаниць — 8 вересня/21 вересня (та весняні свята), день Різдва Богородиці. Щоб народ визнав церковні свята, Церква примирилася із «бесівською «трапезою на честь Роду й Рожаниц. На шкода, у письмових пам «ятниках, що дійшли до нас потребу не розкривається сутність тодішніх представлень про Рід: запитання про шанування Рода й Рожаниц — найтемніші й заплутані.

Перше згадування про Рід й Рожаниць — це «Слово святого Григорія, винайдене в толцеях про тім, како перше Погани суще языци кланялися ідолом й треби їм клали; ті й нині діють «(для стислості його називають «Слово про ідолів »). Передбачається, що «Слово про ідолів «було б написано на початку XII в. на кораблі, що плив по Егейському моря Константинополь через Афіни. Російський автор користався грецьким текстом 39-го слова Григорія Богослова «На святі світла явищ господніх », що він скорочено перевів й доповнив своїми спостереженнями про російське язичество. Це добуток дуже коштовний для історії російського язичества. Особливо цікава періодизація слів «янських вірувань, приведено автором «Слова про ідолів ». Якщо перелічити етапи слів «янського язичества, що згадуються там, у хронологічному порядку, то ми одержимо наступний список:

— слів «яни спочатку «клали треби» упирям й берегиням;

— под впливом середиземноморських культів, слів «яни почали ставити.

«трапезу» Роду й рожаницам " ;

— із «являється культ Перуна (був головним серед інших богів);

— по прийнятті християнства Перуна «відринули », але й «отай «(таємно) молилися як безлічі богів, очолюваних Перуном, то й более древнім —.

Роду й Рожаницям.

Цей перелік цікавий, насамперед, своєю самостійністю й тім, що він не пристосований ані до біблійних, ані до візантійських сказань. Автор «Слова про ідолів «приводити систему поглядів наших предків на світло, побудовану із трьох елементів: сили зла, сили добра й людей, що приносять жертви тім й іншим.

Епоха Роду поставлено цьому списку між далекою первісністю і епохою Перуна (дружинним язичництвом феодальної держави, що зароджується,). Вона продовжувалася досить тривалий проміжок години переходу від полювання й рибальства до землеробства й скотарства. Важливо, що автор «Слова про ідолів «вважав культ Роду однієї зі світових релігий, що деякий годину панувала в Єгипеті, Вавилоні, Греції, Римі й слів «янському світі. Він зіставляє Рода із єгипетським богом Осірисом. У одному зі списків «Слова про ідолів «(Паісієвськом) є доповнення, де Рід й Рожаниці уподібнені еллінськими Артеміду і Артеміді. Однак, в античній міфології не існує бога Артеміда: єдиного чоловічого божества, близького Артеміді, — це її брат Аполлон. Отже, у пошуках аналогій Роду, автор звертається не дуже до дрібних божеств, а до божеств найвищого рангу.

Іноді Рода вважають божеством, що втілює єдність роду, єдність нащадків одного пращура, обмежуючи його рамками однієї родини. Інколи він розглядається старшим над Рожаницями, але й, знов-таки, у межах лише однієї родини чи одного князівського будинку. Тім самим зменьшується роль центрального персонажа слів «янської міфології.

За уявленнями стародавніх слів «янь, із вірою в Рода й Рожаниць із «єднувалася ідея долі, приречення. Випадки, що підстерігають людину, було неможливо не уражати її фантазію — тім понад, що в первісному своєму стані вон цілком віддавався матері-природі, й усе, що ані траплялося із нею, пояснювала впливом добрих чи ворожих сил, що діють на неї ззовні. На думку стародавніх, життя, з усіма його радощами й лихами, вже наперед визначалося под годину самого народженні дитини. На такий зв «язок Роду й Рожаниць з долею вказує народна приказка: Так йому на роді написано!

Безсумнівно, що слів «янське поняття, позначене словом Рід, містило в собі ідею родючості, врожаю (на це вказують слова із коренем «рід »). Для слів «янь, що займаються землеробством, було б повністю природно сполучити в одному понятті частку й врожай, бо їхня частка прямо залежала від врожаю. Тому Рода треба розцінювати як дуже значне божество родючості, що велить землею.

В одному російському рукописі XVI в. говоритися: «ті ти не Рід седя на повітрі метає на грішну землю купи і у тім народжуються діти ». Таким чином, Рід виступає не як уособлення роду, а як сам Творець. Язичники саме Рода вважали творцем нового життя на землі. А щоб народилися діти, язичеський бог повинний скидати із неба якісь «купи », що сприяють народженню. Найбільш ймовірно, що це слово означало просто дощові краплі («грудие «- краплі, «грудие росное «— краплі роси, «градные купи «- дробинки граду). Рукопис спростовує думка язичників, що виникнення життя на землі виробляється Родом, що зрошує Землю небесними краплями, унаслідок чого народжуються діти. Тут Рід виглядає Зевсом, що зійшов до Данаї золотим дощем. Далі Рід представляється не лише продовжувачем життя, але й й творцем світу.

Коштовним свідченням про значимість Роду й Рожаниць є «Слово Ісайї пророка, витлумачено святимо Іоанном Златоустом про постачальних другу трапезу Роду й Рожаницям ». Це повчання присвячене винятково культу Рода й Рожаниць. Вважається, що «Слово Ісайї пророка «створено не пізніше середини XII в., близько за годиною до «Слова про ідолів ». «Слово Ісайї пророка «являє собою скорочений переказ 65-й глави Книги пророка Ісайї, що входити у Біблію. Зміст створення цого добутку полягав лише в тім, щоб обрушити усю ваги біблійних прокльонів на Рода й його двох Рожаниц.

Рід, щопрямує по небесах, розглядається як суперник біблійнохристиянського Бога-Батька — творця всього сущого на землі. Примітне згадування невідомого автора про тобі й маєш думку язичників, Рід «сидить на повітрі «, тобто знаходиться десь на небі, у божественній сфері. Цим раз Рід зрівнюється із Ваалом, «єздящим на хмарі «.

Цікаво розглянути давньоруські слова, що містять корінь «рід ». Раніше уже згадувалася перша група слів, зв «язаних із поняттям споріднення й народження: РІД, наРОД, РОДичи, РІДня, батьківщина (ріс. «РОДина»), наРОДжувати, приРОДа, вРОЖай. Крім названої групи слів, існують слова із цим коренем — це позначення води, водяного джерела — «РОДища », джеРЕЛа, а також й квітів, що ростуть біля води, — лілій («РОДій »).

І остання група слів, про «єднана значеннєвим поняттям: вогненне, червоне полум «яніюче, блискавкоподібне: родиа — блискавка; шаріти, завзятий — червоніти, червоний, родъ-ство — геена вогненна («родьство огньное «— так перекладали поняття пекла слів «янські перекладачі в різних містах й в різні століття), родиа — плід граната. Слова-омоніми, що позначають блискавку й плід граната, дозволяють усвідомити, про якої саме блискавку мова йде, — червоному круглому гранату подібна лише кульова блискавка. Зв «язок Роду із блискавкою й громом пояснює нам афоризм Данило Заточувальника: «Діти бігають роду, а вже п «яної людини » .

Таким чином, Рід із «являється маємо всеосяжним божеством Всесвіту із усіма його світами: верхнім, небесним, відкіля йде дощ й летять блискавки; середнім світом — природи й народження; й нижнім — із його «вогненним спорідненням ». Тепер стає зрозумілим протиставлення Роду християнському Богу, уседержителю Всесвіту. У ранніх перекладах біблійної книжки Буття, у якій розповідаєтьсяся про створення світу, іменується «Родьство », а богтворець — «рододєлатєль » .

А що ж незмінні супутниці Роду — Рожаниці? як могло вийти, що Рід, який дорівнює християнському божеству — Творцю Всесвіту, у джерелах завжди згадується із Рожаницями — божествами меншими за масштабом? Відповідь можна одержати, якщо згадати античних мойр, із якими часто зіставляють Рожаниць: адже мойри — богині долі людини — були дочками Зевса й Феміди. Зевс велів світом, а мойрі висловлювали волю богів, прядучи нитку життя, обриваючи її в призначений термін. Мойри так саме відносяться до Зевса, як, наприклад, християнські ангели-хоронителі — до Саваофу. Завдяки цим зіставленням стає более зрозумілої зв «язок Роду й Рожаниць.

Культ Рожаниць, як жіночих божеств, піклувавшихся про народження, повинний був бути багатозначним, у ньому поєднувалися й риси культу загальної плідності (людей, промислових звірів, домашньої худоби), й представлення хліборобів про богинь врожаю. Може бути, корені культу Рожаниць треба шукати в стародавніх віруваннях праслов «янь у сили, що оберігають — берегині. З культом рожаниць могли бути заговорили українською у «язаніі міфи мисливських народів про двох небесних господарок, напівжінках-напівлосихах, що народжують всіх земних лосів й оленів потребу людям й вовкам.

Рожаниць, мабуть, було б дві. Саме дві «рожаниці «-лосиці (матір й дочка) існують у сибірських мисливських міфах, дві богині наповнюють усе трипільське землеробське мистецтво. Дві богині, матір й дочка, присутні і у грецькій міфології: Деметра й Персефона — південна пара, Літо і Артеміда — північна пара, до якої близька слів «янська пара «рожаниц «— Лади й Лелі, у свою чергу, що зближається із литовською Великою Ладою (Дидис Ладу).

Культ Рожаниць відрізнявся від інших язичницьких обрядів насамперед своєю явністю, відкритістю, урочистими бенкетами на честь богинь, частково замаскованими святами Різдва Богородиці. Російські люди, що прийняли християнство, Х1-Х11 ст. усе ще, за свідченням автора «Слова про ідолів », улаштовували трапези Роду й Рожаницам з усенародністю, що спокушає; на противагу цьому «кладение треб «іншим язичницьким богам вироблялося таємно.

В всіх християнських повчаннях проти язичництва усі слів «янські божества згадуються звичайно загальним переліком, але й Рід й Рожаниці завжди виділяються особливо. До трапез на честь цих божеств автори повчань повертаються повторно. Ці язичницькі бенкети займали видне місце. Рожаничні трапези особливо тривожили церковників як самий помітний й невигубний прояв язичництва.

Календарне місце свята Рожаниць у річному циклі пояснює його значення і урочистість рожаничних бенкетів. День Різдва Богородиці для всіх східнослов «янських областей — це свято врожаю, свято завершення найголовнішого циклу землеробських робіт. Жнива закінчені, хліб — у засіках, врожай остаточно відомий. Саме цей врожайний характер свята й визначав склад страв на рожаничних трапезах: хліб, каші із різних круп, сир й хмільний мед. Аж до відома наших днів православна Церква на свято Різдва Богородиці робить «благословення хлібів ». Таким чином, язичницька сутність свята ввійшла зрештою в церковну практику.

Ритуальні бенкети на честь Роду й Рожаниць, очевидно, відбувалися так: после збирання врожаю влаштовувалися «збори », на які співали пісня, що гудяться церковниками, поїдали страви із продуктів землеробства й пестили по палі чаші із медом. Древнє свято Роду й Рожаниць стало «другою трапезою », котра организовувалася после церковного дня — імовірно, наступного дня — 9 вересня.

Отже, головне свято Роду й Рожаниць було б суспільним осіннім святому врожаю. Удруге Рода й Рожаниць ушановували на Різдво Христове (после 25 грудня). Обоє ці приурочення до християнських святий пояснюються не лише цілком зрозумілими й дуже древніми уявленнями про необхідність дякувати богам за врожай й про зимове сонцестояння як переломній момент зими, але й й тім, що в обоїх випадках у християнській міфології діють «Рожаниці «— богині, що родять. (Існувало ще третє, весняне свято Рожаниць, як более сприймалося як свято жінки взагалі.) У першому випадку — це Ганна, що народила Марію, а іншому — Марія, що народила Ісуса. Християнські персонажі легко злилися із древніми язичницькими Рожаницями, що й дозволило широко святкувати древнє вдячне моління под прикриттям церковних обрядів.

РІД — Справжнє, Єдиний, прабатько богів й творець світу, «Уседержитель, іже единъ бесмертенъ й непогибающихъ творецъ, дуну бо людині на обличчі духъ життя, і бысть человекъ въ душю живу: ті ти не Родъ, седя на вздусе, мечеть на грішну землю купи — й въ томъ ражаются діти… », згадають, наприклад, у повчаннях проти язичества «Про натхнення святого духу », «Слові про Ідолів », «Слово Ісайї пророка », рукопису Четьи Мінеї із давньоруського духівника. Можливо, як Стрибог, тобто стрий (старий) бог-батько згадан у «Слові про Полку Ігореве «й російських літописах, а також як бог у договорі русів Ігоря із ромеями. Гельмольд повідомляв: «Серед різноманітних божеств, яким смердоті присвячують полючи, лісу, прикрості й радості смердоті (слів «яни) визнають й єдиного бога, що панує з них в небесах, визнають, що він усемогутній, піклується лише про справ небесних, інші боги коряться йому, виконують покладені ними обов «язку, й що смердоті від крові його відбуваються й кожний із них тім важливіше, ніж ближче він коштує до цого бога богів ». Таким «Богом богів «у західних слів «янь іменують Свентовита, швидше на, це одна із головних іпостасей Роду.

" Томові промов Боян й перше приспівку, смислений, рече: «Ні хытру, ані горазду, ані пытьцю горазду Суду Божиа не минути ». Було б смішно, якби онук Велесов, звертався до іншого суду, крім язичеського, Велесова чи суду Роду. Ми припускаємо, що і отут под ім «ям Бога ховається саме Рід. Рода супроводжують Рожаниці. У «Питаннях Кирика «знаходимо пам «ятнику словесності XII століття: «Аже се Роду й Рожанице крають хліби й сири й мед… », якось заговорили українською у «язані із долею. Імовірно, якщо Рода іменують Судом, то Рожаниць — судиницами — а головне, із посмертним життям язичника, переродженням «чоловічого принципу «через «жіночий » .

Іноді згадана лише одна Рожаниця: «Извыкоша елени класти треби Атремиду і Артеміді, рекше Роду й Породіллі, тации ж игуптяне. Також й до словен доиде се слів, й ти начаша треби класти Роду й Рожаницам,… а се егуптяне треби кладуть Нілу і огневе, рекуще Ніл плододавецъ й раститель класом ». У світлій іпостасі Рід зіставлений із Аполлоном-Атремидом (Артемидом): «Артеми, юже нарицають Родъ ». Цікаво, що як синонім до «родъ «Срезневський проводити слово «геена, вогонь невгасимий ». Рід по Срезневському протиставляється християнському Богу, тобто прирівнюється до його супротивника, Сатаневі, рівним йому по «призначенню »: «Ті, іже служать Богу й волю його діють, а чи не Роду, ані Породіллям, кумиром суєтним, а ві печете пісня бесівську Родоу й Породіллям ». Рожаницями вважають Ладу й Лелю (див. раніше), хоча жодного разу їхні не іменують так. Зрозуміло, що Рожаниці - діви життя, і долі, котрі «із робятъ первыя волосс стригутъ й баби каші варятъ на збори рожаницамъ », й люди ще в 13 столітті «готовающеи ражаницам трапезоу й исполняюще демонови чьрпания «» А вівці вернии людьи, іже работають Богу, а чи не рожаницам «» Ставление трапези рожаницам й інша вся служенья дьавола «.

У шістнадцятому столітті в «Статуті преподобного Сави «знаходимо таке сповідальне запитання: «Не сблудила чи із бабами богоненависні блуды, не молилася чи вилам, чи Роду й рожаницам, й Перунові, й Хорсу, й Мокоші, пила й їла? «.

Сучасні язичники ставлять кумири Роду у виді дерев «яних фалістичних символів, пофарбованих у червоний колір. Це може бути й просто кам «яна купа, що має аналоги в Індії, де фалістична линга символізує Рудру. Кумири такі ставлять завжди на відкритому місці й чим вище — тім краще. Для виготовлення кумирів Роду найкраще використовувати бук, в «з, ясний, але й оскільки дерева ці рідкі, то пропонується замінити їхнього кленом. Треби Роду дотепер неусвідомлено приносять у виді «великодніх «яєць на могили предків. Особливе ушановування Роду припадати на 21 апреля (православний Родіонльодолам). Святе це називається по-язичнецьки Радогощем.

Птахом Роду варто почитати хитавицю. А риба Роду — щука, тому после юшки інша цариця в казках приносити дитя.

Література:

1. Д. Гаврилов, А.Наговицын. Боги Слов’ян. Язичництво. Традиція — М., 2002 2. М.Семенова. Ми — Слов’яни! — До., 1998 3. В.Рыбаков. Язичництва древніх слов’ян — До., 1981 4. В.Давидюк. Українська міфологічна легенда — До., 1992 5. Матеріал із Інтернету.