Анкольд

IХ століття — період розвитку Російської землі, що забезпечив їй чільне місце у системі європейських держав раннього середньовіччя і визначив багато речей її наступної історичної життя. Нестор та інші давньоруські книгарі IХ—ХII століть відновлювали події попереднього часу, спираючись на перекази, легенди, інші фольклорні джерела. Тому діяння і біографії основних персонажів російської історії IХ століття в що свідчить зберігають легендарну основу.

Так було в «Повісті временних літ» київські князів Аскольда і Дір представлені читачеві як варяги, бояри Рюрика, отпросившиеся в нього в похід на Константинополь і нібито попутно оволодіють Полянської землею та Києвом і. Проте залучення інших літописних відомостей, матеріалів західних і східних історичних хронік дозволило більшості істориків зробити висновок у тому, що версію варяжском походження Аскольда й Діра неправильна. І цих київських князів IХ століття можна вважати останніми представниками місцевою київською династії. Хоча у літописах Аскольд і Дір майже завжди діють разом, багато дослідників не вважають їхню співправителями (можливо, вони були братами з великою різницею у віці. — Прим. авт.). Значна частка власності істориків вважає, що Аскольд князював у 40—60-х роках, а Дір був її наступником і княжив на початок 80-х IХ століття. Інші вчені бачать Аскольда спадкоємцем Діра, що саме із смертю першого пов’язують зміну правлячої династії у Києві.

У кожному випадку з ім'ям Аскольда у сучасній історичної науки пов’язується активна політика збирання навколо Києва земель спілок східних слов’янських племен — політика, що до їх об'єднанню в Давньоруському державі наступного, Х столітті. Проте зайнята складними внутрішніми соціально-політичними процесами Русь зовсім на була вільна від виробничої необхідності вести збройну боротьбу з декотрими своїми сусідами.

При правлінні Аскольда було здійснено знамениті походи русичів проти Візантії. Особливо широкого резонансу викликали події 860 року, коли воїни князя Аскольда напали на Константинополь. Росіяни літописі і візантійські джерела відтворюють досить докладну картину цих подій і навіть називають точної дати початку облоги візантійської столиці — 18 червня 860 року. Раннім вранці російський флот у складі двохсот тур увірвався до бухти Золотий Ріг й висадив десант, що з підійшла пішої раттю оточив Константинополь. За тиждень було досягнуто мирну угоду, Аскольд зняв облогу і, отримавши величезну контрибуцію, повернувся до Києва.

Результатом активних контактів Русі і Візантії в 860-е роки стало висновок з-поміж них мирний договір. Є припущення, що, відповідно до цією угодою, Візантія зобов’язалася виплачувати Русі щорічну данина, а Русь — надавати військової допомоги византийцам. Внаслідок цього договори та стала подальша активність князя Аскольда сході. Тому похід слов’янських дружин на Сбесгун в Исфагане (іранської провінції на південному березі Каспійського морів) значною мірою був виконанням союзних зобов’язань перед Візантією, воювала тоді з арабським халіфатом.

На 60-ті роки IХ століття доводиться ще одну важливу повідомлення візантійських джерел: хрещення Аскольда та його найближчого оточення. Ця подія мала величезне значення у розвитку Російської землі, її культурних і розширення політичних зв’язку з європейськими державами. Факт хрещення Аскольда спонукав ряд істориків і публіцистів висловити твердження про майбутнє запровадження християнства на Русі не при князя Володимира, але в сто років раніше, при князя Аскольде. Чи є достатні підстави на таку гіпотези, покаже подальший науковий пошук.

Після викладу згаданих подій ім'я київської князя на двадцять років зникає з полем зору російських літописців. Потім у «Повісті временних літ» під 822 роком йде оповідання про захопленні Києва варягами, притворившимися мирними купцями, убивстві Аскольда й Діра і на початку князювання Олега. Тієї самої, що читачеві з дитинства по пушкінської «Пісні про віщому Олега».

Аскольда й Діра ховали, певне, по християнському обряду. Пізніше якийсь Ольма побудує дома могили Аскольда церква Святого Миколая. Звідси, можливо, і існує думка, Микола — християнське ім'я Аскольда, яку дала при хрещенні. Нині у цьому легендарному місці височіє церква-ротонда, зведена на 1810 року, а назва мальовничого куточка на дніпровські схили — Аскольдового могила — передається киянам з покоління до покоління. Збереглося переказ, що київські князів Аскольда і Дір були християни і тому язичницький народ видав їх язичнику князю Олегу, що й велів вбити їх. Принаймні, у Києві були християни при князя Ігоря існувала церква Св. пророка Іллі. Св. княгиню Ольгу охрестилася. Давалася взнаки близькість православної Греції. Але незадовго до хрещення Русі відбулася остання спалах помираючого язичництва. Поставили ідолів — Перуна, Велеса та інших богів — і вони їм приносити кількість людських жертв, як це робилося в інших поганських народів. На Русі цього раніше був.

У 983 р. жереб бути принесеним на поталу упав на юного Іоанна, сина православного варяга Феодора. Батько відмовився видати його язичникам. Він зазначив їм: «Якщо ваші боги всемогущи, нехай самі прийдуть і візьмуть мого сина!» Розлютована натовп підшила стовпи їх удома, і її батько із сином убили. Літопис називає їх першими російськими мучениками. Їх мужня смерть вразила поганського князю Володимиру. Можливо, тим часом і почав світитися у серце його світло благодаті Христової.

На Русі займалася зоря християнства. Згодом князя Володимира, вже християнин, дома убивства св. мучеників Феодора і Іоанна спорудив першу створену їм Десятинну церкву. Наступник Рюрика, брат його дружини Ефанды; опікун малолітнього Ігоря;

Три року по смерті Рюрика Олег залишається в Новгороді і, зміцнивши тут своє становище, іде на чолі збірної дружини із варягів і північних племен на південь, по річковий лінії Волхов-Днепр. Він підкоряє які шляхом міста Київ і, захопивши хитрістю Київ, грунтується тут і переносить центр об'єднаного держави у Київ. Про цю подію, який відносять літописом до 882 року, традиційно вважається датою освіти Давньоруської держави.

Олег підкорив деревлян, північан і радимичів, знищуючи у своїй залежність від хозар, данниками яких вони були. Зміцнивши свій вплив накладенням данини і посажением посадників і відгородивши кордону від нападів соседей-кочевников спорудженням окраїнних міст, Олег іде далі на південь — до Візантії.

У 907 року Олег організував великий похід на Візантію та домігся успіху, а 911 року послав у Царгород своїх послів затвердити договір між греками і Руссю, суттєві пункти якого такі: 1) судочинство з цивільних і кримінальних справ; 2) злочину проти життя і тілесної недоторканності; 3) злочину майнові: крадіжка на гарячому і грабіж; 4) допомогу у разі нещастя на море, викуп полонених, наймання воїнів; 5) пошук рабів, охорона спадщини, повернення зниклих злочинців.

Невдовзі підписання договорів Олег помер, за однією літописної версії - у Києві (причому розповідається легенда, яка послужила Пушкіну сюжетом для вірші «Пісня про Віщому Олега »), з іншої - північ від (і у Ладозі), по третьої - за морем, від укусу змії.

Образ Олега, першого об'єднувача Русі, прикрашений у літописі легендарними рисами, сближающими його з богатирями народного епосу; хронологічні дати сплутані, і виділити фактичного Олега практично неможливо. Чимало робилося припущень про походження і діяльності Олега. Перше питання вирішується нині у користь його нормандського походження; другий — знаходить відповідь визнання Олега самостійним князем, попередником Ігоря.

Дослідником початковій Русі Пархоменко, виходячи з документів про хазарско-русско-византийских відносинах, побудована оригінальна гіпотеза — про діяльності Олега. Скандинавський вікінг Олег з дружиною, на початку Х століття, через добре знайомий норманнам Новгород, пробирається на південь, захоплює у Києві чужоземного угорського князя Діра, ступає бік слов’янина Ігоря, відновляє його за київському княжении і, закріпивши шлюбом з Ольгою, родичкою Олега, дружній союз з допомогою киян, вирушає до візантійський похід. Після переможного походу Олег захоплює Тмутаракань, веде тут запеклу боротьбу з хозарами й у разом із останніми робить другий похід до Візантії, цього разу невдалий (похід, літописом приписуваний Ігорю). Без можливості із рештками дружини втриматися у Тмутаракані, Олег робить похід в Персію, де гине.

Загальновідомо переказ про «смерть Олега. Нібито запитував він волхвов-кудесников, чого йому померти? І мовив один чарівник: «Померти тобі, князь, від коханого коня, у якому ти завжди їздиш ». Олег подумав і додав: «Так ніколи ж ми сяду на цього коня і побачу його ». Велів годувати його добірним зерном, але з підбивати себе. Не чіпав він коня кілька років, впритул до грецького походу. Повернувшись до Києва, Олег згадав про коні, закликав конюшого і: «Де та кінь, що поставив годувати і берегти? «Конюший відповів: «Він помер ж ». Тоді Олег почав глузувати з ча-рівником і сварити його: «Ці волхви вічно брешуть, ось конь-то помер, а живий, поеду-ка я подивитися його кістки ». Коли князь приїхав цього разу місце, де лежали голі кінські кістки і череп, то зійшов із коні Пржевальського й настав ногою на череп, кажучи зі сміхом: «Так-от цього черепа мені доведеться померти! «Однак виповзла з черепа змія і вкусила Олега в ногу. Той розболівся і помер…

…Кожен волхвів покарати намагається, ;

Але ж ні б — послухатись, щоправда?

Олег б послухав — іще одна щит.

Прибив б до воріт Цареграда.

В.Висоцький.