Світобачення Шекспіра

МІНІСТЕРСТВО СПІЛЬНОГО І ПРОФЕСІЙНОГО ОБРАЗОВАНИЯ.

РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦИИ.

КУБАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

Факультет управления.

Кафедра психологии.

СВІТОБАЧЕННЯ ШЕКСПИРА:

ОТРАЖЕНИЕ ЕЛЕМЕНТІВ СТЕРЕОТИПА.

МИСЛЕННЯ ЭПОХИ.

Реферат по предмету.

«Історія світових цивилизаций».

Виконав студент I курса.

Краснодар 1999.

Про бщественное свідомість XVI в. включало великі області, що у якийто мері «спільним багатством» всіх сучасників, незалежно від своїх станової приналежності, ступеня освіченості, особистої обдарованості. Якщо абстрагуватися від основних догм віри, то пошуках таких областей слід, передусім звернутися до картини світобудови, панівною в XVI в. (і до XVIII в.). Та перш ніж наслідувати у цьому напрямі, зауважимо, що величезна увага до питань світобудови в XVI в. диктувалося, ясна річ, не одними природничонауковими інтересами, як і пустопорожнім цікавістю, а було вираженням насущної соціальної потреби: воно диктувалося специфічними умовами соціальної орієнтації людини тієї времени.

Може скластися враження малопереконливим твердження, ніби у тому, щоб людина XVI в. міг скільки-небудь впевнено діяти, віддаватися повсякденним занять, непохитно переносити удари долі й т.п., йому вимагалося знати, як влаштована Всесвіт, яке становище людина займає серед божих творінь, як пов’язаний із планетами та зірками, як влаштовано суспільству й так яке визначено то в цій системі тощо. Але це справді такий. Два обставини заважають нам побачити жагучу актуальність цих і подібних їм питань для підданих королеви Єлизавети. Насамперед, сучасна нам картина світу набагато більше дифференцированна, ніж картина XVI в., і неосяжна. У результаті ми помічаємо, що зазвичай змушені «обходитися» лише частиною в цієї картини, тоді як людині XVI в. була потрібна вся картина.

Але, мабуть, ще важливіше розуміння нашого скептицизму у зазначеному питанні - істотну відмінність у засобах осмислення оточуючої дійсності. Річ у тім, що людина тих часів мислив целостностями так само універсальними, як мізерними були його справжні знання про них. Частина міг сприйняти лише крізь посередництво цілого, в нерозривному зв’язки Польщі з ним, нього. У даному разі це були мислення синтетичне, заснований на асоціаціях. Так, своє становище у власному домі міг усвідомити через становище короля у державі, і навпаки. Щоб судити, наскільки «правильно» влаштовано суспільство, він мав знати, як влаштований світ рослин, які порядки перебувають у світі тварин, як взаємодіють планеты.

Отже, Якщо людина XVI в. цікавився тим, яке становище займає Сонце серед планет, а тому означає, що він був «любителем астрономії». Навпаки, ми ближче до істини, якщо скажімо, що у вона найчастіше його хвилювало питання іншого роду: тоді, наприклад, грунтується право короля вимагати від підданих сплати податків тощо. Мабуть, ніколи ще думка, що всі у світі взаємозалежне, не користувалася настільки загальним і найчастіше неусвідомленим визнанням, як і XVI в.

Яким вимальовувалося світобудову Шекспіру та її сучасникам? Перш за все вони бачили картину гранично наочну, на кшталт написаною на папері схеми. Поет XVI в. Едмунд Спенсер в «Гімні небесної красі» закликав: «Дивися на план цієї неосяжної Всесвіту роздивилися й читай у ньому…». Однак значно частіше Всесвіт представлялася їм «ланцюгом» чи сходами, спускающейся від підніжжя божественного трону на небі до ничтожнейшего твори землі. Кожне ланка (чи щабель її) уособлювало рід твори. Коли дивитися на цю ланцюг від підстави до вершини, ми будемо поступово переходити від про первинних елементів, із яких складається все суще — земля, вода, вогонь й повітря, до неживим (рослинному і тваринного світу, до людини, від цього — до ангелам різних ступенів і «рангів» і, нарешті, — до богу).

Отже, світ здавався «упорядкованим» за висхідною лінії - від втілень чистої матерії до втілення чистого духу, і розуму. Якщо ж подумки проробити той шлях у напрямі, то замість наближення «твори до творця» ми станемо свідками його віддалення і роз'єднання. Ця так звана велика ланцюг буття символізувала панування суворої ієрархії атрибутів. Світу неорганическому (який ми тепер сказали) притаманний був лише одне атрибут — існування; світу рослин, крім атрибута існування, ще притаманний атрибут харчування; світу тварин, ще, — атрибут відчуття, нарешті, світу людини — ще в атрибут розуму. Саме тому людині належало особливу увагу в описаної системі світобудови. Він зв’язував воєдино обидва його початку — духовне й матеріальне. Отже, у цьому ланцюзі немає перерв, немає «перепусток», у кожному її ланці теж є своя ієрархія, й кожна верхня щабель приховує жодної ланки безпосередньо примикає до нижньої щаблі ланки, який би під нею. Знають ієрархію як первинні елементи (вогонь — вища їх щабель), рослин та тварини, а й представники і «ангели». Усе підмісячному світі розподілено сходами, «чинам», «рангам».

Зауважимо, що істинний зміст цього світобачення становила успадкована від іудео-християнської давнини і модифікована у середині століття ідея теоцентрического будівлі Всесвіту: у своїй безмежному розмаїтті світ єдиний як як творіння одного творця (на єдиній творця), а й у взаємозв'язку твори в цілому. Цей світ споконвічний і конечен як суворо фіксована ієрархічна система атрибутів божественних творінь — не знає руху, історії. Уособлюючи «неисповедимую мудрість божественного плану», він непорушний. Які ж виникла ця «ланцюг бытия»?

Шекспір майже буквально відтворив змальовану картину світобудови. Вона відбила панівний стереотип сучасного йому свідомості, і лише у Англии.

Порівняємо уривок із листа вченого твори сучасника Шекспіра — Жана Бодена (свідомість елітарне), фраґмент з тюдоровского збірника «умовлянь», призначених для парафіян будь-який сільської церкви (свідомість масове), і знамениту промову Улісса із трагедії Шекспіра «Троил і Крессида».

У трактаті «Про державу» Боден писав: «Якщо ми звернімося особливостям природи… земних творінь… то виявимо постійну, гармонійну зв’язок, яка з'єднує антиподи нерозривними узами… Так, бачимо, що зайнято землю і камінь з'єднані глиною і вапном… Камені й рослини також з'єднані різноманітних коралами, можуть бути хіба що кам’яними рослинами, оскільки вони живуть і здатні зростати. Між рослинами і живими істотами перебувають зоофиты (чи тварини-рослини), наділені відчуттями і рухами, але які харчуються корінням. Між тваринами суші і тих, що живуть у воді, перебувають земноводні… Між рибами і птахами перебувають літаючі риби. Між людиною і тваринами перебувають мавпи (за умови що ми погодимося з Платоном, поместившим цього місце жінку). Між тваринами і ангелами бог помістив людини, частково смертного і лише частково безсмертного, зв’язувальної цей матеріальний (нижчий) світ із світом небесним (божественным)».

Неважко переконатися, що у цій концепції домінують три основні ідеї: ідея повноти світобудови, уособлення щедрості «творця», ідея якісної иерархичности сущого, градуированности світу (уособлення ідеї цілісності і взаємозалежності частин твори), нарешті, ідея безперервності (уособлення поступовості переходів від нижчого до вищої). Кожна наступний щабель має щось, об'єднує її з попередньої, і одночасно атрибут, роз'єднуючий їх і тому зв’язуючий з такою. Людині у цій ієрархії відведено особливу увагу: він — з'єднувальної ланки між антиподами — суто матеріальними і такі суто духовними сферами світобудови. Він — кінцевою метою твори (як нам бачиться, це як дві краплі води скидається, що ми читали у Фортескью (XV в.) і Мільтона (XVII в.).

Нарешті, в «увещаниях», виділені на простого люду, всі ці принципи злилися в ідею доцільності і досконалості світобудови. Ми читаємо: «Всемогутній бог створив і упорядкував все речі на небесах, у воді й суші у найбільш досконалому й пречудовому порядку. У небесах він заснував різні ступеня архангелів і янголів… Води утримуються і проливаються дощем у належний час. Сонце, Місяць, зірки, веселка, грім, блискавка, хмари, птахи повітря зберігають вказаний їм порядок. Земля, дерева, злаки і їхні всі види тварин зберігають також свій порядок, часи року — зима, літо, місяці, ніч та день змінюються й у належному порядку». Нарешті, звернімося Шекспиру.

На небесах планети і Земля.

Закони подчиненья соблюдают,.

Мають центр, і ранг, і старшинство,.

Звичай і Порядок постоянный.

І тому урочисте Солнце.

На небесах сяє, як у троне,.

І буйний біг планет розумним оком.

Вміє спрямовувати, як повелитель,.

Розподіляючи мудро і бесстрастно.

Добро і зло. Адже якщо планеты.

Задумають обертатися самовольно,.

Який виникає у небесах раздор!

Які потрясенья їх постигнут!

Як вздыбятся моря, и содрогнутся.

Материки! І вихори друг на друга.

Накинуться, трощачи і ужасая,.

Ламаючи і розкидаючи злобно.

Усе, що безтурботно процветало.

У розумному единенье естества.

«Троил і Нрессида», I, 3.

Перед нами чудове за яскравістю і лаконічності поетичне відбиток тієї ж панівною у свідомості сучасників Шекспіра картини світобудови. Інакше кажучи. Шекспір тут викладає стільки ж «загальноприйняту істину» епохи, як і свої «особисті» погляди. Вже перших чотирьох рядках дано у взаємозв'язку всі складові «великої ланцюга бытия».

Тут усе: й освоєно основні сфери буття, і ієрархічний лад, і непорушність світового порядку, і взаємопов'язаність його елементів. Проте Шекспір набагато глибший своїх сучасників розкрив соціальний підтекст аналізованої концепції, додавши до неї інший стереотип епохи — застереження щодо згубних наслідків повстань проти предустановленного порядку. Дотримання цього близько розглядалося як дотримання «законів природи», єдиних для сущого. Часом не тільки їх порушення, і навіть відхилення від них помислах загрожувало царювання вселенського хаоса.

Якщо порядок порушений у суспільстві, нею негайно «відгукуються» небесне земні надра. Тож ми дізнаємося, що, коли Макбет віроломно убив що гостює в нього короля Дункана,.

Яка буря бушувала ночью!

Знесло трубу над комнатою нашей,.

І коли кажуть, що у повітрі носились.

Рыданья, смертний стогін і голоса.

«Макбет», II, 3.

А позаяк найбільша небезпека внести сум’яття на мирний порядок походить від людини, то природно, що це попередження можливих наслідки адресують йому. До того ж вона один має розумом і тому поставлений провидінням в вирішальному ланці, смыкающем воєдино світобудову. Людина як вінець твори, він належним чином для неї у відповідь, збереження його чистоти, повноти і совершенства.

Працівникам Англії нескінченно нагадували і «роз'яснювали», що людина не є щось саме собою суще, що він входить у космічне ціле як органічна частину його ієрархії, й тому він в жодному разі повинен себе виділяти і протиставляти решті творінню. Закон і Порядок єдиний для світобудови. І такі уроки умовляння були якнайбільше до речі в XVI в., коли Англію стрясали потужні народні повстання, спрямовані саме не хочуть суспільного ладу, який століттями видавався божественним, вселенським і незыблемым.

1. Барг М. А. Шекспір і подальша історія. М.: «Наука», 1976.