Лукрецій

Тіт Лукреций Кар (рід. близько 99—ум. 55 до зв. е.), — давньоримський філософ і львівський поет, великий просвітитель давнини, одна з найбільших представників античного атомистич. матеріалізму. Даних про життя Л. майже збереглося. До нас дійшла філософська поема Л. «Про природу речей» («De rerum natura», найкращий русич. пер.—2 тт., 1946—47). Ця поема — як великий літературний пам’ятник, але водночас найважливіше твір історія природознавства, що містить найповніше і мотивоване виклад однієї з варіантів античного атомізму. Л.— послідовник Демокрита і Эпикура (див.). Як вона та їм, атомистич. принцип для Л. універсальної гіпотезою, покликаної пояснити все розмаїття явищ навколишнього світу. Усі речі, по Л., творяться з первинних тілець і після загибелі розпадаються. Тельця існують котрі об'єктивно й вічно; у різних комбінаціях вони утворюють різні речі. Тельця незмінні, абсолютно щільні, міцні, неподільні; вони різняться друг від друга вагою і конфігурацією. Поруч із дрібними матеріальними частинками, вважав Л., об'єктивно є і порожнеча, без до-рій неможливо рух тілець, їхня сполука і розпад. Первинні тільця вічно рухаються. Причина їх руху — в тяжкості, що змушує їх падати, й у мимовільному відхиленні тілець від прямий. Тельця і порожнеча — основні початку всього наявного. Рух тілець — їх необхідне та невід'ємне властивість. Час поза руху позбавлене будь-якого змісту. Всесвіт, по Л., немає ні початку, ні кінця в часі та просторі; вона нескінченна і, отже, всупереч поглядам Аристотеля, немає ніякого центру. У Всесвіті існує нескінченна кількість світів. Існуючі світи виникли внаслідок випадкової комбінації хаотично рухомих первинних тілець. Земля, як і всі світи, як має початок у часі, але засуджено на зникнення, загибель. Та життя у Всесвіті будь-коли припиниться. Живі організми також виникли внаслідок випадкового поєднання первинних тілець. Спочатку виникли непридатні до життя організми: потвори, істоти безстатеві, безногі, безрукі, безротые і т. буд. Вони швидко гинули, поки результаті тієї самої випадкового стихійного поєднання атомів не виникли істоти, пристосовані до оточуючих природним умовам. Л. противник перекрив релігійних і мифологич. пояснень виникнення життя і зовсім я виступав проти телеологич. розуміння будівлі та життєдіяльності організмів. З погляду атомистич. теорії він пояснював як виникнення організмів, але й процеси життєдіяльності: сутність харчування, зростання, розмноження, психич. роботи і т. буд. Л. твердо й настільки наполегливо заявляв, що про яке безсмертя людини, ні про яку потойбічне життя душі може бути промови. Обстоюючи лінію філософського матеріалізму, Л. стверджував, що, природа пізнавані. Почуттєві відчуття він вважав єдиним достовірним джерелом пізнання. Помилка може лише в судженнях, в роздумах, але над відчуттях. Обдурити може лише розум, що він відривається від чуттєвих даних чи неправильно їх узагальнює. Від предметів, на думку Л., відокремлюється їх найтонша оболонка, до-раю, потрапляючи око людини, викликає відчуття. Мислення — комбінація найтонших, самих легких, особливо швидко рухомих первинних тілець. У общественно-историч. поглядах Л., попри її безсумнівний ідеалізм, були окремі цінні становища. Поступальному руху суспільства сприяють, по Л., не божественне приречення і каприз правителя, а розумовий розвиток людей, їхні потреби та потреби. Величезна значення в переході від початкового дикості до людського культурі Л. надавав трьом відкриттям: використанню вогню, будівництві помешкань і застосуванню звірячих шкур як одягу. Л. негативно відгукувався про винищувальних війнах, які відривають від мирної праці, різко засуджував хижацтво і аморальність римських рабовласників. Але Л. ні ідеологом пригноблених класів. Щастя, вважав він, полягає у обмеження бажань, в незворушності і абсолютному спокої (атараксії), в пізнавальної діяльності, до-раю рятує людини зі страху перед смертю і для богами. Л. рішуче відкидав релігійну догму про божественному створенні природи й людини; допускаючи існування богів, він вважав, що вони безсилі перед законами природи й, не втручаючись у справи людей, блаженствуют в межмировых просторах. Причину релігійних вірувань Л. бачив у невігластві, незнанні явищ природи, невмінні пояснити їх істинні підстави. Убогість пізнання — джерело релігійних вірувань і що з ними помилкового страху. Просвітницька діяльність Л. викликала нею лють церковників, дорые, прагнучи дискреди-тировать видатних античних атеїстів, протягом тисячоліть будували на Л., як і Эпикура, усіляку наклеп. Філософські погляди античних атомистов намагалися спотворити Р. Гегель та інші философы-идеалисты. Всупереч волі церковників, поема Л. «Про природу речей», в до-рій в художньої формі викладено античне материалистич. світогляд і висловлені цінні наукові здогади i глибокі диалектич. думки, зіграла значної ролі історія людської культури, у формуванні світогляду багатьох натуралістів і філософів. Вона оп-ределила багато рис світогляду І. Ньютона і М. У. Ломоносова, наводила в захоплення А. І. Герцена, глибоко цікавила молодого До. Маркса. До двухтысячелетию від часу смерті Л. у неї знову видана Академією наук СРСР російською і латинському языках.