Подготовка Німеччини до війни СССР

Підготовка Німеччини до війни СРСР. До непосредственнй підготовці напади проти Радянський Союз перед німецьке командованній приступило наприкінці липня 1940 р. Кінцеву мета агресії Гітлер визначив так: «Знищити життєву силу Росії. Не має бути ніяких політичних утворень, талановитими в відродженню». А 18 грудня 1940 р. вона вже стверджує план війни проти СРСР, який отримав назву «Барбаросса». Стратегічної основою плану була ідея «блискавичної війни». Передбачалося завдати поразка Радянському Союзі під час однієї короткочасною кампанії уряду й закінчити війну до осені 1941 р. Така впевненість гітлерівського командування пояснювалася попередніми успіхами у Європі. Фашистська Німеччина окупувала Норвегію за 63 дня, Францію — за 44 дня, Польщу — за 35 днів, Бельгію — за 19 днів, Голландію — за 5 днів, Данію — протягом дня. Досягнення цілей намічалося завдати потужного удару по основних сил Червоною Армією, зосередженим у західних районах країни, знищити їх і, стрімко просуваючись вглиб Радянського Союзу, зайняти в стислі терміни його найважливіші політичні й економічні центри. Особливого значення відводилося захоплення Москви. Кінцевою метою операції, вказувалося у плані, — «відгородитися в Радянській Росії лінією Архангельськ — Волга», і тоді, як розраховували німецькі стратеги, територія рейху ставала б недосяжній для нальотів радянської авиации.

У гітлерівського командування не викликала, виконання цього плану повинно призвести до повного поразці Радянського Союзу у війні та створення умов для вторгнення німецьких військ на Британські острови, захоплення англійських колоній на Близькому і Середньому Сході, прориву в Индию.

Ще розв’язання війни у Європі Німеччина мала високорозвиненою промисловістю. А повністю підпорядкувавши економіку захоплених країн і поставивши під контроль економіку своїх європейськими союзниками. Німеччина значно збільшила свій військово-економічний потенціал. Були накопичені великі запаси міді, цинку, свинцю, нафти. Різко збільшилась виробництво озброєнь, різної бойової техніки. Закріпилися Збройні сили, загальна чисельність яких до червня 1941 р. становила 7254 тис. людина. Причому було зроблено ставку не так на кількісне, але в якісне перевага. Німецькі дивізії, повністю укомплектованими та оснащені сучасним озброєнням, набули досвіду боїв у Європі. Офіцерський корпус вермахту, вихований на вікових традиціях, вирізнявся хорошою професійної підготовкою. Німецький солдатів був дисциплінованим, завзятий у виконанні поставлених бойових завдань. Особистий склад армії піддавався потужної пропагандистської обробці. Німцям постійно внушалась думку, що вони «вища раса», якої «сам бог повелів панувати» з інших народами. Восхвалялись «неперевершене могуществ» німецьких збройних зусиль і їх «непобедимость».

Виряджаючи своїх генералів перед майбутньої війни із Советским.

Союзом, Гітлер наприкінці 1941 р. зазначав, що ця «війна буде різко відрізнятиметься від війни у країнах. На Сході жорстокість є благом у майбутнє. Командири мають зробити жертви й подолати свої колебания».

Готовність Радянського Союзу відбивати агресію. Небезпека імперіалістичної агресії, особливо усилившаяся, коли до партії влади в.

Німеччини прийшов фашизм, змусила партію і якого уряд зміцнювати обороноздатність страны.

Протягом років передвоєнних п’ятирічок ставали до ладу дедалі нові промислові підприємства, причому значна частина їх Сході страны.

Це дозволило роки розгорнути тут велике військове производство.

Різко зросли асигнування на військові потреби. 1939;го р. вони составили.

25,6%, 1940;го г.-32,6%, 1941;го г.-43,4% загального державного бюджета.

Швидкими темпами розвивалося виробництво танків, літаків, кораблів, боєприпасів. Почався масовий випуск нових типів бойових швидкісних винищувачів і бомбардувальників (МіГ-3, ЯК-1, ЛАГГ-3, По-2, Іл-2), важких танків й КВ і середніх — Т-34, завершилося конструювання перших зразків реактивних установок. Вітчизняне суднобудування було переорієнтоване на випуск легких надводних кораблів і підводних лодок.

Проте, на жаль, значної частини нової техніки надійшла до радянським воїнам немає льоту 1941 р., а пізніше, внаслідок чого чимало їх заплатили життям. Чималу роль тут зіграли репресії щодо керівників промисловості, конструк-, торів військову техніку, инженеров.

Проте істотною слабкістю Червоною Армією була стала наслідком масових репресій 1937;1939 рр. низька професійна підготовка кадрів командирів. На початку війни лише 7% командирів Збройних Сил малу вищу освіту, а 37% не пройшли навіть повного курсу у военнонавчальних закладах. Начальник німецького генштабу Гальдер записав у травні 1941 р. у власному щоденникові: «Російський офіцерський корпус виключно поганий. Він виробляє гірше враження, ніж у 1933 року. Росії знадобиться 20 років, поки досягне колишньої висоти». Важку школу сучасної війни командним кадрам нашої армії довелося проходити їхньому полях. Масові репресії начальницького складу породили й негативні явища: з одного стороны-излишнюю боязкість частина решти командирів, з другого — надмірна ревність, устремління вирішити завдання будь-що. Військова доктрина, якої керувалося командування Червоною Армією, носила яскраво виражений наступальний характер. Головним став гасло — «Розгромити ворога малої кров’ю з його території». Будь-які вислови щодо можливості тривалих оборонних дій кваліфікувалися як дії ворогів народу. Радянська військова розвідка, зарубіжні антифашисти, «допомагали нашої країні, наполегливо попереджали про наступають щей загрозу. Точну дату нападу Німеччини на Радянський Союз перед повідомив у Москву розвідник Р. Зорге. Розвідці встановили основних напрямів гаданих наступів німецько-фашистських армій. На кордоні відбувалися багатьом незрозумілі події. У прикордонної смузі вільно роз'їжджали в автомобілях переодягнені в цивільну одяг німецькі офіцери, отримали дозвіл Радянського уряду нібито на розшук могил за хороненных тут німецьких військовослужбовців часів першої Першої світової. Нерідкісними були випадки порушення німецькими літаками радянського повітряного простору. Стріляти із них було категорично заборонено. Був випадок, коли радянські солдати на нашої території затримали німецький літак, який учинив вимушену посадку, обладнаний новітньої фотоапаратурою. На плівки були зняті мости і залізничні вузли на Київському напрямі. Про все це повідомляли Москву. Проте Наркомат оборони розпорядився неповільно відпустити екіпаж з літаком, давши за супроводжуючого Два наших истребителя.

Напад Німеччини. Гітлер та її військове керівництво не сумнівалися в швидкої перемозі. У першій половині 1941 р. на західному фронті ніяких бойових дій в фактично не велося і гітлерівське командування має змогу зосередити проти СРСР більшу частину своїх сил, озброєння і близький бойовий техніки — до 5,5 млн. солдатів Німеччини, країнсателітів та союзників. 190 дивізій розгорнулися протягом усього від Баренцова до у Чорному морі. Їх мають були підтримувати з повітря чотири з п’яти німецьких повітряних флотов.

За планом «Барбаросса» німецько-фашистські війська, підготовлені іти, становили групи армій: «Північ», «Центр» і «Південь» — перед кожної у тому числі стояли свої особливі задачи.

Група армій «Північ» наступала зі Східної Пруссії у бік на Даугавпілс, Псков, Ленінград із єдиною метою знищити радянські військ у Прибалтиці, захопити порти на Балтійському море. Група армій «Центр», найбільш оснащена із усіх трьох, мала завдати потужні удари на флангах радянських військ (сконцентрованих у районі Білостока), з'єднатися у районі Мінська та продовжити наступ через Смоленськ на Москву.

Група армій «Південь», знищивши сили Червоної Армії Західній Україні й до заходу Дніпра, мала захопити Київ і продовжувати наступ на Харків, Донбас і Крым.

Радянські війська, зосереджені у західних прикордонних округах, складалася з 170 дивізій та налічували близько 2,7 млн. чоловік особового складу, 37,5 тис. знарядь злочину і мінометів, 1475 нових танків (КБ і Т-34), 1540 бойових літаків нових типів, і навіть значну кількість легких танків і літаків застарілих конструкцій. Наші дивізії були повністю укомплектовані. Тому на згадуваній основних напрямах противнику вдалося забезпечити перевага в 3−4 разу, але в напрямах головного удару — і более.

Гітлерівське військове керівництво гадало, під цими потужними ударами опір Червоною Армією скоро зламано. У ніч на 22 червня, коли в Радянського командування не було сумнівів, що можна напад Німеччини нашу країну, в західні округу телеграфом було передано директива приведення військ у бойову готовність. Наказ флоту передали і отримано на кораблях за одну-дві години на початок війни. Проте директива запізнювалася. І вона передавалася через штаби, німецькі війська отримали сигнал розпочати воєнних дій. На світанку фашистська авіація начала бомбардування радянських міст і населених пунктів, потім відкрила вогонь артилерія. Ворог прагнув знищити штаби, вузли зв’язку, залізничні комунікації, мости. Німецька авіація у ж дня війни разбомбила 66 радянських аеродромів, знищивши 1200 літаків. У війну проти СРСР також вступили Італія, Румунія, Угорщина та Фінляндія. «Ось як згадував перші днях війни з учасників боїв: «Напад ворога застало нас непростимо врасплол., Командири в відпустках. Зброя у стані глибокої консервації на скла-? дах. Техніка розібрана. Баки літаків на промиванні… Ворог був озброєний до зубів. Німці з автоматами, чому ми найчастіше з навчальними гвинтівками, і те одна двох… У відчай обурювався: «Де командування? Куди вона дивиться!..» Зціпивши зуби, з болем у серце ми відходили, відступали, втрачали своїх друзів, приносили численні жертви…» Без чіткого уявлення про масштаби вторгнення, нарком З. До. Тимошенко 22 червня у 24-х 7 годин 15 хвилин віддає директиву, за якою радянським військам яка й засобами потрібно було обрушитися на ворожі частини й знищити в районах, де їх порушили радянську кордон. У цьому зазначалося, що «надалі до особливого розпорядження наземним військам кордон не переходити». Але зв’язок була порушена. Генеральний штаб не отримував достовірну інформацію про стан на фронтах. Понад те, ввечері тієї самої 22 червня 1941 р. їм було віддано ще одна директива з вимогою перейти в рішуче контрнаступ з єдиною метою перенести воєнних дій завезеними на територію супротивника і розгромити його там. Це спричинило спробам організувати розрізнені удари по противнику на окремі ділянки. На фронті розгорнулися великі танкові бою, які опинилися вигіднішими противнику. З нашого боку ряд напрямів брали участь лише легені танки зі слабкою броньовим захистом і слабким озброєнням, тоді як з боку противника вели бій середні танки. Природно, радянські танкісти несли незрівнянно більші втрати. Нанесення по ворогу сильних контрударів хоч і уповільнило його просування, але виконати поставлені завдання наші війська не могли.

Відчутних успіхів війська противника досягли по центральному напрямі. У результаті їхніх стрімкого наступу частина наших військ була оточена спочатку районі Білостока, та був під Мінськом. По німецьким даним, в полон потрапило 300 тис. радянських солдатів. Маршал До. До. Рокоссовський так згадує ці важкі дні: (Заподіяна ворогом несподіваний удар величезними силами та її стрімке просування в глиб території на деяке аремя приголомшили наші не підготовлені до цьому війська. Вони зазнали шоку… Спостерігалися випадки, коли навіть цілі частини, потрапили під раптовий фланговий удар невеличкий групи ворожих танків і авіації, піддавалися паніці… Побоювання оточення і переляк перед уявлюваними парашутними десантами супротивника у протягом багато часу були справжнім бичем… Безладне рух мчавшихся поодинці групами машин більше нагадувало панічну втечу, ніж організовану эвакуацию".

Так само стрімко розвивалося вороже наступ у Прибалтиці, більш уповільнена — на юге.

Гітлерівську угруповання, що рвалася до Києва, затримала у районі Дубно 5-та армія під керівництвом генерала М. І. Поталова. Сміливий, розважливий, мав хорошу практику бо*В річці Халхін-Гол, командарм наносив потужні контрудари по ворогу. Але тут довелося отступать.

Перехід від спроб наступу до стратегічної обороні. Оцінивши вкрай важку обстановку на фронті. Ставка Главногс Командування мусила все прийняти зважене рішення змінити спосіб збройної боротьби — можливість перейти до стратегічної обороні Але суцільний фронт оборони Червоною Армією був відсутній, противник володів ініціативою, і випереджав удари радянських військ Червона Армія продовжувала відступ, несучи великих втрат у людей, і техніці. З залишеній території зірвалася вивезти мобілізаційні запаси військового спорядження і боєприпасів За перші за три тижні бойових дій армії агресора просунулися вглиб країни на 350−600 км. Темп наступу противника становила близько 30 км в добу. Були зайняті території Латвії, Литви, південній частині Естонії, Молдавії, Білорусії та Правобережної України. З 170 дивізій Червоною Армією, які були до початку війни західному кордоні, підлогуностью вийшли з експлуатації 28, а 70 втратили майже половину покупців, безліч бойової техніки. Поразки були гіркими, радянські війська несли великих втрат. Але який чиниться ними опір змушувало агресорів визнати, що характер війни біля СРСР інший, ніж Заході. Начальник німецького генштабу Ф. Гальдер за тиждень після воєнних дій записав у щоденнику: «Затятий опір російських змушує нас вести бій за всіма правилами наших бойових статутів. У Польщі й у країнах могли собі дозволити собі відомі вольності й відступу від статутних принципів: тепер то це вже недопустимо».

Народ постає боротьбу з агресором. Більшість совєтського люду, жили поза зоною бойових дій, далеко ще не відразу усвідомили гірку правду про ситуації на фронтах. Скупі офіційні зведення перешкоджали повної картини подій. Лише зверненні на радіо Сталіна щодо радянському народу люди відчули реально навислу небезпека. Тільки сам народ з його стійкістю, самовідданістю, справжньою любов’ю до батьківщини, готовністю віддати життя в ім'я добробуту міг врятувати Батьківщину. Люди прагнули віддати всі свої сили задля досягнення перемоги над агресором. На всьому протязі фронтів часто під артилерійським обстрілом і бомбуваннями мільйони совєтського люду, переважно жінки, разом із військовими частинами копали окопи, протитанкові рови* споруджували вогневі точки, лісові завали, бліндажі, дротові загородження. У прифронтових районах формувалися винищувальні батальйони і групи для боротьби з диверсантами і парашутистами. Десятки тисяч добровольців у містах служили повітряного спостереження, чергували сидять на дахах підприємств та описи будинків. Країна напружувала всі сили. Проте в тилових районах країни охоронялася мережу безлічі таборів ГУЛАГу. Із початком війни ГУЛАГовская промисловість придбала особливе значення: різні види копалин, необхідні військового виробництва, добувалися лише з рудниках ГУЛАГу. Трагічне існування мільйонів людей, висока смертність від виснаження — і надзвичайно тяжкий працю, що його потрібен був країні. В’язні ГУЛАГу рвалися на фронт, але де вони як і містилися за колючим дротом. На охорону були відвернені значні сили військ НКВС, молоді, здорові чоловіки замість фронту опинилися у глибокому тилу, охороняючи своїх котрі страждають співвітчизників. На останні місяці Сталін посилав послання британському прем'єру У. Черчіллю, вимагаючи надсилання британських дивізій для боротьби з німцями на радянсько-німецькому фронте.

Битва за Москву.

Ворог на підступах до Москви. Наприкінці вересня 1941 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзників досягли значних успіхів на ленінградському і київському напрямах, подолали опір сил Червоної Армії Смоленськом бої. Протягом 30 вересня — 2 жовтня 1941 р. в різних ділянках Брянського, Західного і Резервного фронтів, оборонявших московське напрям, німецько-фашистські війська завдали ряд ударів і прорвали оборону. Прорив німецьких танкових клинів обготівковувжив разючу істину: дорога на Москву противнику була открыта. Почему це сталося? Відповідно до планом вирішального наступу на Москву, які мають кодове найменування «Тайфун», група армій «Центр» до кінця вересня зосередила майже половину всіх сил, що були на радянсько-німецькому фронті, створивши проти трьох радянських фронтових об'єднань значний перевага сил, що вчасно ні помічений. Розташування ж радянських військ було конче невдалим, за принципом лінійної оборони, а резервів за першими ешелонами майже було. Командувачі фронтами І. З. Конів і З. М. Будьонний діяли розрізнено, коли намітився прорив, не зуміли прийняти рішення про своєчасному відході. І хоча Конів зв’язався з Генштабом, та його начальник Б. М. Шапошников віддати розпорядження на відвід військ не зважився. Тоді Конів з'єднався особисто зі Сталіним. Знову було викладено прохання про відвід які зазнали поразки військ однією з тилових рубежів. У відповідь Сталін раптом почав говорити про про себе третій особі: «Теварнищ Сталін не зрадник, товаришу Сталін не зрадник, товаришу Сталін — чесна людина. Усе його помилка у цьому, що він просто дуже довірився кавалеристам. .» У цьому розмова була перерваний. Через добу необхідний наказ було ж віддано, проте дорогоцінні години виявилися втрачені. Розгубленість Головнокомандуючого, звична скутість ініціативи підлеглих обійшлися дорого: п’ять армій Західного і Резервного фронтів опинилися у оточенні. Доля оточених була героична і трагічна одночасно. Ведучи запеклі бої серед, вони у протягом кількох тижнів сковували 28 дивізій противника. Проте із оточення вдалося небагатьом. По німецьким даним, в полон потрапило 663 тис. людина. Шляхи до Москви виявилися відкритими. Небезпека ширилася. 8 жовтня ДКО мови за підписом Сталіна приймають рішення про впорядкування списку підприємств Москви, що їх заміновані, виникає запитання про можливість залишення столиці. Відбувається зміна командування Західного фронту. На чолі його стає Р. До. Жуков. Усунутого з посади І. З. Конєва, з розпорядження Сталіна, намагалися зрадити суду військового трибуналу, бажаючи, як й раніше, перекласти відповідальність за поразка інших. Однак у настільки критичної обстановці Жуков наполіг на скасування цього заходу, більше, І. З. Конєв був призначений заступником командуючого Західного фронту. Довелося сутнісно наново створювати фронт, приймати найрішучіші заходи для выправлению становища на працюнейших ділянках. Терміново були сформовані, і кинуті у бій чотири дивізії народного ополчення, курсанти військових училищ — подільських і це. Верховної Ради. Це була тактика затыкания дір, але нічого іншого був. Слабко збройні, необстрелянные, усвідомлювали, перший бій більшості з них останнім, вони полягли під Москвою, але за кілька днів загальмували просування групи армій «Центр». Було необхідно виграти час. З Далекого Сходу до Москви перебрасывались три стрілецькі і ще дві танкові дивізії, який став можливим після повідомлення з Токіо радянського розвідника Р. Зорге у тому, що у 1941 р. «японське уряд вирішило не виступати проти СССР».

15−16 листопада почався другий етап наступу групи армій «Центр» на Москву. Ворожі війська стрімко розвивали наступ на Клин. Резервів у районі у Ставки не оказалось. Одночасно немецкофашистські війська завдали потужного удару у районі Волоколамська. Бої були дуже важкими. Особливо завзято билися воїни стрілецьких дивізій І. У. Панфілова, А. П. Бєлобородова, кавалеристи Л. М. Доватора, Л. А. Белова.

16-а армія повільно відходила. Обстановка критична. Сталін телефонує Жукову, запитує: «Ви абсолютно впевнені, що ми утримаємо Москву?» «Москву, безумовно, утримаємо. Але потрібно ще менше двох армій хоча б двісті танків», — відповідав командувач фронтом.

23 листопада танки противника ввірвалися до Клин. Під загрозою оточення частини 16-ї армії відійшли. Стан фронту було вкрай ускладненим, утворилися дуже слабких місць. Сталін нервується. Якимсь робом йому надійшли відомості, що діти наші війська залишили місто Дедовск, але це зовсім від Москви. Верховний наказує Жукову особисто організувати контратаку й повернути Дедовск. Командувач намагається заперечити, стверджуючи, що сталася помилка й зайняли лише село Дідове. Але Сталін не хоче слухати. «Заперечувати перед такою ситуацією не мало сенсу», — згадує Р. До. Жуков. Хоча повертати зайняті німцями кілька будинків села було тактически недоцільно, стрілецька рота з цими двома танками освоболила село. Такі випадки вносили ще більше напряение на вельми складну обстановку оборони города.

Розгорнувши ударні угруповання широким фронтом і замаахнувшись своїми броньованими кулаками, противник під час наступу на Москву розтягнув війська фронтом настільки, що у фінальних боях на ближніх підступам до столиці вони втратили пробивну здатність. Вперше на попередні кампанії фашистські війська несли непоправні потери.

Що й казати зупинило «Тайфун» в снігах Підмосков'я? Гітлерівські стратеги звинувачували у тому сильні морози, виводили иэ ладу мотори, відсутність зимового обмундирування, однотипність оперативно-тактичних рішень, завзятість Гітлера та т. буд. Під. Москвою для німців вперше почалися дні найбільших випробувань, бойову мораль німецьких солдатів помітно падав. Німецький єфрейтор писав з-під Москви: «Ми крокуємо по німецьким трупах і залишаємо у снігових кучугурах своїх поранених. Сьогодні ми крокуємо по трупах тих, хто упав попереду; завтра ми станемо трупами, і також розчавлять гармати й гусениці». Виявилося втрачені бойове і тактична перевагу німецьких войск.

Контрнаступ радянських військ, та останніх числах листопада 1941 р. Р. До. Жуков запропонував без паузи в оборонних боях перейти в контрнаступ. Військам ставилося завдання розгромити ударні угруповання армій «Центр» і усунути безпосередню загрозу Москве.

6 грудня частини Червоною Армією завдали контрудару по передовим угрупованням німецько-фашистських військ північніше і південніше столиці. Наступ розгорнулося на смузі 1000 км, від Калініна до Яльця. Радянські війська наставали на рівного за чисельністю противника. За перші дні вони пішли в 30−40 км. Наснагу наступаючих заповнювало відсутність техніки. Противник тримався непохитно, але позначалася непідготовленість до ведення військових дій зимових умовах, недолік резервів. Гітлер звалив невдачі на військове командування і, усунувши з посад частина вищих генералів армії, прийняв Верховне командування він. Але це призвело до суттєвим змінам. Наступ Червоною Армією тривало, і до початку січня 1942 р. ворог було відкинуто з Москви на 100−250 км. Радянські солдати звільнили Калінін Безпосередній загроза Москві був усунуто. Це були перші велике поразка гітлерівців на другий світової війни яка означала повний крах плану «блискавичної війни». На початку 1942 р. співвідношення сил на радянсько-німецькому фронті перебував у стані зразкового рівноваги. У ситуації дуже важливо була думка військових фахівців Проте Верховний віддає директиву початок наступу усім фронтах, щоб закінчити розгром супротивника у 1942 р. Наступ зірвалася, тим більше до середини лютого німецьке командування перекинуло із Західної Європи свіжі дивізії і стабілізувало становище на фронті. Проте після краху «бліцкригу» Німеччина залишилася без будь-якого довгострокового плану бойових дій, виявилася до відома затяжний війни. Та й сили німецького вермахту були не т. е.

Наступальні операції Червоною Армією зими 1941;1942 рр. показали радянському командуванню, що досвіду великих наступальних операцій бракувало. Відставало і технічне забезпечення — наявність танкових і повітряних армій, артилерійських резервов.

Але головна складова тому, що перемога радянських військ під Москвою вікончательно розвіяла міф про непобедимостд гітлерівських войск.

Невдачі радянських військ у Криму й під Харковом. Наприкінці квітня закінчилося невдачею наступ наших військ у Криму. До його початку Кримський фронт мав істотне матеріальне перевага над противником — майже полуторное по знаряддям і мінометам, майже подвійне щодо танків. Проте командувач фронтом генерал Д. Т. Козлов розтягнув військ у одну лінію, впритул підтягнувши їх наші позиції німецько-фашистських військ. Він зумів протистояти втручанню до своєї справи члена Військового ради фронту Л. 3. Мехліса, близького до Сталіна людини. Зарозумілий і нетерпимий, малограмотний у плані чиновник, якого поважали, але боялися скрізь, де б ні з’являвся, безсоромно віддавав розпорядження суто військового характера.

Командувач 11-й німецької армії генерал Манштейн, правільно обравши момент, запровадивши до справи численну авіацію, прорвав оборону радянських військ. Довелося залишити Керч, але це серйозно ускладнило обстановку в Севастополі, захисники якого вели напружену боротьбу. Після 250 днів легендарної оборони місто залишили. Під час евакуації багато захисники Севастополя загинули або потрапили в полон, невеликим групам вдалося пробитися із міста і приєднатися до партизанам.

28 червня 1942 р. ворог розпочав рух на Волгу і Північмый Кавказ. Німецькі частини прорвали оборону. Частина радянських військ опинилася у оточенні. У липня гітлерівці вийшли до великої закруті Дону. Знову зазвучали гіркі зведення про залишення міст. Над країною знову нависла смертельна загроза. Перед радянськими бійцями стояло завдання у що то ні стало зупинити агресора. Це прозвучав у наказі Верховного Головнокомандуючого від 28 липня 1942 р., відомий як наказ № 227: «Ні кроку тому!» Оцінюючи становище як украй важкий, наказ вводив жорстокі покарань відступ без розпорядження понад. Командири і комісари, котрі припустилися це, оголошували зрадниками Батьківщини. За зразком німецьких військ позаду частин, вважалися нестійкими, розташовувалися так звані загороджувальні загони. Проте, попри жорстокі заходи, наказ вндсил впевненість, що сусідні частини ні відступати. Надто глибокою є була страх потрапити до оточення. Однак у документі, як й раніше, вина за невдача Італії й помилки покладалася виключно на командувачів фронтів, політпрацівників, командирів та пересічних бойцов.

Главное-удержать оборону. Оборонну бій за Сталінград тривало чотири місяці: з 17 липня по 18 листопада 1942 р. Після поразки радянських військ під Харковом і Воронежем противник повністю опанував ініціативою, і тіснив частини Червоною Армією, володіючи чималим перевагою. Гітлер та його оточення планували захоплення низов'їв Волги і Кавказу. Німецьке командування подтягивало додаткових резервів, передусім армії союзників — угорців, італійців і румунів. Одночасно тривало наступ на Кавказ, де наприкінці серпня передові групи альпійських підрозділів навіть зуміли підняти прапор нацистської Німеччини на найвищій точці Кавказу — горі Эльбрус.

23 серпня німецький танковий клин, прорвавши оборону ослаблених фінансовий боєць і частин Червоною Армією, вийшов до Волзі. Авіація противника порушила телефоннотелеграфну зв’язку з Москвою. Доповідь про прорив до Волзі довелося робити по радіо відкрито. Для оборони міста спішно було висунуто робочі загони, винищувальні батальйони, загони народного ополчення, тилові частини. Зусиллями деяких частин Сталінградського фронту робилися спроби завдати контрудари, але їм бракувало як танків, ні авіації. З Ставки прийшов наказ з усіх сил утримувати місто: «Зберіть авіацію двох фронтів і навалитеся на прорвавшегося противника. Мобилизуйте бронепоїзда і пустите їх за кругової залізниці Сталінграда. Користуйтеся димами в достатку, щоб залякати ворога. Бийтеся з супротивником як днем, а й вночі. .» Бої у місті. Гітлерівці наполегливо рвалися до міста, і це вдалося ввірватися до нього лише з півночі, але й півдня. З 12 вересня бої йшли вже у Сталінграді. Оборону міста здійснювали частини 62-ї (командувач — генерал У. І. Чуйков) і 64-ї (командувач — генерал М. З. Шумилов) армій. Німецько-фашистські війська зробили чотири спроби штурму міста одну за інший. Генерал Чуйков, призначений командувати 62-ї армією, нещодавно повернувся від Китаю, де було військовим радником. Він такий описував свої перші враження від міста, у якому йшли безперервні бої: «Недосвідченому фінансовий боєць і людині видалося, що у палаючому місті ми маємо місця життю, що там зруйновано, все згоріло. От і знав: у тому березі триває бій, йде титанічна борьба».

У ніч на 15 вересня становище її захисників погіршилося настільки, що свіже підкріплення — дивізію генерала А. І. Родимцева (що мав досвід керівництва вуличними боями тут Мадрида в 1936 р.) довелося кидати в бій відразу після переправи. Кожен будинок ставав фортецею, у якій часом протиборчі сили завзято виборювали кожен поверх. Німцям здавалося, місто ось-ось буде захоплений. Але це було. Наведемо шматки з щоденника німецького офіцера: «1 вересня: невже російські справді збираються боротися на березі Волги? Це ж безумство… 11 вересня: безрассудное упертість… 13 вересня:. .дикі звірі. 16 вересня:. .це люди, а чорти. 27 жовтня: російські - це люди, інші залізні істоти. Вони будь-коли перестають виправдовуватися і не бояться вогню… 28 жовтня:. .кожен солдатів вважає себе приреченим людиною». На початку грудня Гітлер виступив із промовою, у якій заявив: «Я вийти до Волзі у певному місці, біля певного міста. Сталося так, що це місто називається самого Сталіна… Я узяти місто. Не роблячи перебільшених заяв, можу сказати вам, що ми його захопили. Зовсім невелика частина поки що над наших руках». Гітлер поквапився: місто встояв. Чому ж Україні гітлерівські війська ми змогли взяти Сталінград ні відразу ж, ні з результаті кількаразових спроб штурмувати місто? Адже аналогічних ситуаціях вони виявлялися під Ленінградом, під Москвою, коли, начебто, до мети було кілька кроків. Можна говорити прорахунки і фатальних помилках самого Гітлера, критикувати дії його генералів, але мушу бачити, що у вирішальні моменти місто встояв з волі й самопожертви радянських воїнів. У Сталінградської обороні бійці і командири виконували завдання, які, за словами Чуйкова, здавалися «вище сил человеческих».

Підготовка операції. Того ж день, коли почалися бої за місто, — 12 вересня Генштаб розпочав розробку наступагельной операції під Сталінградом. Передбачалося завдати такого удару по німецько-фашистським частинам, який різко змінив би стратегічну обстановку. Річ у тім, що 6-та армія Паулюса зв 4-та танкова бригада Гота з’явилися вістрям гігантського клину, втяглися до міста й загрузли там. Сторони цього клину, протянувшиеся на сотні кілометрів, складалася з італійських, угорських, румунських військ. Ці частини було гірше озброєні, менш досвідчені. Їх солдати хотів вмирати за чужі їм інтереси. Саме, біля підніжжя клину, і планувалося завдати удари. Сили цього мають були сформовані до листопада. Усі чого залежало від того, утримаються чи захисники Сталінграда два місяці. Контрнаступ під Сталінградом готувалося старанно, з усіх правил таємності. Звісно, слабкість розташуванні своїх військ бачили і себе німецькі генерали, але вони вважали, що з великий наступальної операції сил в Червоної Армії бракуватиме. У наказі німецького командування говорилося: «Самі російські під час останніх боїв були серйозно ослаблені і не зможуть взимку 1942/43 року мати такі ж великі сили, які були в них же в минулу зиму». Але ворог помилився. На момент переходу Червоної армії у контрнаступ загальне співвідношення в чисельності військ у цьому ділянці боротьби було рівним, але в напрямах головних ударів вдалося створити подвійне навіть потрійне перевага. Радянські війська під Сталінградом отримали достатньо танків, літаків, іншу то-пику. Ентузіазм воїнів підкріплювався надійним оружием.

Операція складалася з двох основних етапів: першою передбачалося прорвати оборону противника, створити міцне зовнішнє оточення; на другому — знищити оточеного противника, якщо він прийме ультиматуму про здачі. Для цього залучалися сили трьох фронтів: Південно-Західного (генерал М. Ф. Ватутін), Донського (генерал До. До. Рокоссовський) і Сталінградського (генерал А. І. Еременко).

Контрнаступ червоною Армії. Контрнаступ почалося 19 листопада 1942 р. калиткою азтиллерийской підготовкою, потім у справа ввели танкових і механізовані часта. На п’ятого дня наступу передові частини Південно-Західного і Сталінградського фронтів з'єдналися. Значна угруповання німецьких військ, яка нараховувала понад 250 тис. людина, виявилася в окружении.

Прохання командуючого 6-ї німецької армії Паулюса про відвід військ зустріли відмовою. У одному із наказів Гітлера говорилося: «Війська 6-ї армії, оточені в Сталінграді, надалі будуть іменуватися військами фортеці Сталінград». Гітлерівське командування, намагаючись деблокувати оточені Бейсика ударом ззовні, створює групу армій «Дон» на чолі з Маїштейном, яка починає прорив до сталінградської угрупованню. Проти котра рветься допоможе Паулюсу Манштейна Ставка повертає 2-у гвардійську армію генерала Р. Я. Малиновского. Бої мають дедалі велику запеклість як в зовнішньому, і у внутрішньому кільці. Але сили ворога виснажилися, він був можливість перейти до обороні. Як з’ясовується пізніше писав мемуарах Манштейн, «розпочата 12 грудня спроба виручити 6-ту армію зазнала невдачі… Спроба деблокады зірвалася». У результаті успішних дій Південно-Західного і Сталінградського фронтів були розгромлені основних сил 8-ї італійської армії, З-й і 4-й румунських армій. Створилися умови для наступу на Ростов, в тил німецько-фашистським військам, які діяли на північному Кавказі. Змінювалася і весь обстановка на південному направлении.

10 січня 1943 р. радянські війська під керівництвом До. До. Рокоссовского розпочали ліквідації оточеній під Сталін — гадом угруповання противника. Німецькі частини було деморалізовані. Спроба організувати безупинно діючий повітряний міст до оточеною була зірвано радянської авіацією. Оточені німецькі частини голодували і навіч бачили повне Ц нерозуміння їх становища із боку Берліна. Наприкінці 1942 р. їм доставлено 5 т цукерок, 200 тис. брошур відділу пропаганди вермахту. Нарешті, щоб підкріпити падаючий дух оточеній 6-ї армії, Гітлер присвоїв її командуючому найвище військове звання «генерал-фельдмаршал». Сам Паулюс в разговоре зі своїми ад’ютантом У. Адамом так оцінив те що: «Цим підвищенням Гітлер лише хоче забезпечити мені кінець». Ну, а потім продовжив: «Печатка голодної смерті видно всюди. На перев’язувальних пунктах лікарі запевняли мене, що голод і морози від більше втрат, ніж дії противника… Але поза казана з оцінки становища знаходять лише гарне слово». Але перемоги розкрили й т. е. Вони Сталіна перед необхідністю передати реальне керівництво військовими діями групі талановитих воєначальників, серед яких виділялися Р. До. Жуков, А. М. Василевський, До. До. Рокоссовський, І. З. Конєв та інші. Проте, залишаючись посаді Верховного Головнокомандуючого і Голову ДКО, Сталін як і користувався неосяжним впливом. Нерідко він затівав інтриги проти деяких воєначальників, намагаючись посварити їх, посіяти насіння недовіри. Так вирішив зіштовхнути Конєва і Жукова. Ще під час війни були призвані незаконно заарештували деяких офіцери, що працювали штабі Жукова.

Взимку і 1943 р. наступ під Сталінградом переріс у загальне стратегічне наступ, яке тривало остаточно березня. Противник було відкинуто на 600−700 км і був перекидати на советско-германский фронт частини із Заходу. І хоча у ході напруженої боротьби радянським військам довелося знову залишити Харків) і Бєлгород, але повернути стратегічну ініціативу противник не мог.

Ленінград прориває блокаду. Самій вражаючою перемогою після Сталінграда був прорив блокади Ленінграда. З блокади були вирвані радянські люди — ленінградці, весь цей час героїчно захищали свій місто. У безприкладної історія епопеї Ленінграда, його мешканців, захисників найтрагічнішим періодом була зима 1941;1942 рр. Весь тягар голодного існування в промерзлому, блокованому місті лягла на плечі звичайних ленінградців. Упродовж років блокади близько 850 тис. мирних жителів міста загинули з голоду, холоду, бомбувань і артобстрілів. Жертви були значно меншими, якби керівництво Ленінграда на чолі із Ждановим своєчасно подбало про організацію оборонних рубежів на ближніх і дальніх підступах до міста 1941 р., прийняло заходів по своєтимчасової евакуації жителів і збереженню продовольчих запасів. Продовольство було зосереджене у старих, не захищених з повітря Бадаевских складах, і вистачило б однієї масованої бомбардування, щоб приректи місто на голодну смерть.

Для гітлерівців питання про долю Ленінграда вирішувалося однозначно: у кожному разі місто мав піддатися повної руйнації. Не зумівши захопити місто штурмом, фашистське командування були упевнені, місто безсумнівно впаде. Одне з викритих німецьких агентів на допиті показував: «З появою у Ленінграді продовольчих (у зв’язку з обороною) труднощів намічалося вживати такі форми, як „голодні бунти“, заклик до розгрому булочних, магазинів, організувати демонстрації жінок до лінії фронту з вимогою відкрити фронт і припинити опір немцам».

Від Курська — до Дніпра Сторони накопичували сили. Навесні 1943 р. на советско-германском фронті встановилося відносне затишшя. Обидві виюющие боку готувалися до продовження боротьби. Провівши тотальну мобілізацію ресурсів Європи, гітлерівська Німеччина збільшила військове виробництво. Доповнивши понесені людських втрат, німецькі війська Сході отримали нові танки типу «тигр» і «пантера», штурмові гармати «Фердинанд», досконаліші літаки. Велика робота здійснювалась і у зміцненні радянських Збройних Сил. Завдяки спільним зусиллям танкової промисловості вдалося сформувати велике число танкових і механізованих корпусів. У війська надходили самохідні артилерійські установки. Створювалися потужні авіаційні сполуки. Але головне — перемога під Сталінградом вселила впевненість, що такий перебіг війни можна рішуче змінити на користь Радянського Союзу. Ставка спочатку схилялася до організації широкої наступальної операції у південно-західному напрямі. Сталін наполягав такому варіанті. Проте Р. До. Жуков, А. М. Василевський вважали, що особливу увагу слід було приділити Курській дузі. Так називався виступ лінії фронту, звернений убік заходу, який займали війська двох фронтів: Центрального (До. До ". Рокоссовський) і Уройежского (М. ф. Ватутин). Саме гітлерівське командування планувало ударити. Два потужних танкових клину повинні були прорвати оборону радянських військ у підстав виступу, оточити наші частини, створити загрозу Москві. Перемогою у цьому ділянці фронту противник розраховував змінити стратегічну ситуації у свою користь. І хоча ініціатива в плануванні великих операцій досі належала німецькому командуванню, її масштаби різко звузилися. Якщо 1941 р. операції планувалися з усього фронту, в 1942 р.- однією стратегічному напрямі, то 1943 р.- лише з вузькому ділянці. Для Німеччини операція «Цитадель» (таке кодову назву отримав план наступу на Курській дузі) була, власне, останнім шансом перемогти. Найбільш далекоглядні генерали вермахту розуміли, що невдача дасть можливості надалі проводити великі наступальні операції. Так, Манштейн наказав будувати оборонні зміцнення за Дніпром навіть без санкції Гітлера. Але все-таки рішучість наступати переважала серед німецького генералитета.

Курська битва. У ніч із 4 п’ять липня Рокоссовському доповіли, що захоплений німецький полонений показав: через неякдо годин розпочнеться наступ. У умовах командувач фронтом прийняв рішення, санкціоноване що перебували у штабі фронту Жуковим, провести випереджаючого артилерійський обстріл. Доповідати це у Москву, щоб спитати разрешенния Сталіна, часу був. Та й самі воєначальники були не ті, як колись. Самостійність, ініціатива, відветственность за рішення, навіть дуже ризиковані - що цими якостями повною мірою проявилися у даному епізоді. Випереджаючого артилерійського удару був нанесений і Воронезьким фронтом. Згодом Жуков зазначав, що це удар мав скоріш психологічне значення, в особливо великих втрат противнику не завдав, проте затримав початок його початку кілька годин. Раннього ранку 5 липня немецкофашистські війська пішли у атаку. На чолі німецьких армій, наступаючих на Центральний і Воронезький фронти, стояли досвідчені, енергійні генерали Модель і Манштейн.

На лінії на 500 гривень км з лишком боролося близько чотирьох млн. людина, понад 13 тис. танків, 69 тис. знарядь злочину і мінометів, до 12 тис. літаків. Шал наступу змішалася з люттю оборони. У перші ж дні противник методично, нестримно вгризався в оборону радянських військ. Обидві боку несли важкі втрати. На ділянці Воронезького фронту німецько-фашистські війська підійшли до невеличкому селищі Прохоровка, де сталося найбільше танковий бій Другої світової війни: одночасно у зустрічному бою по обидва боки брало участь до 1200 танків, самохідних і штурмових орудий-Боевые порядки перемішалися. Палають, вибухають машини, між якими намагаються лавірувати і вестиме бій ще вцілілі. Дим, гар, кіптява перетворили день була в ночь.

Противник був виснажений. З 12 липня змінилося і характер битви. Тепер наставали радянські війська, німецькі частини перейшли до оборони. Але стримати контрнаступ наших воїнів вони вже були на силах. 5 серпня були звільнені Орел і Бєлгород, а 23 серпня — Харків, цього разу вже остаточно. У цьому завершилася Курська битва. Стратегічна ініціатива була вирвана особисто від ворога. Генерал Гудеріан писав згодом: «У результаті провалу наступу „Цитадель“ ми зазнали рішуче поразка. Бронетанкові війська, поповнені з такою великими труднощами, через великих втрат надходжень у людей та техніці на довгий час виведені з ладу. Ініціатива остаточно перейшла до російської». Але марно думати, що ворог був зломлений. Йому ще неодноразово вдавалося відбивати великі на- «селенные пункты.

Наприкінці вересня радянські війська вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування створило так званий «східний вал», який було приказана утримувати аж до останнього людини. Підійшовши до річки, радянські частини відразу ж кинулися вперед, без спеціальних понтонных Коштів, під артилерійським і мінометним вогнем. Рідкісні човни, наспіх сконцентровані плоти — і якомога швидше б дістатись протилежного берега. Багато гинули, не досягнувши його. А які добралися відразу брали бій, чіпляючись за клаптики землі, чекаючи підкріплення, розширюючи плацдарми. Форсування Дніпра залишається прикладом безкорисливої жертовності в ім'я Батьківщини сотень тисяч людей.

Перемога на Дніпрі відкрила шлях до Київ, визволення якого було завершено 6 листопада. Чи це було випадковий збіг чи цьому році проявилося прагнення робити подарунки до ювілейним датам?

Операції радянських військ у 1944 р. Із кожним місяцем 1944 р. фронт невблаганно відкочувався захід. Те, що агресор приречений на поразка, сумнівів не викликало. Але було і те, що вв чинитиме опір остаточно. Країни антигітлерівської коаліції прийняли численних: єдиний засіб закінчення є беззастережна капітуляція Германии.

На початку 1944 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзників досі утримували значну частину України, Білорусію, Прибалтику, стояли під стінами Ленінграда, на Карельському перешийку. Під гітлерівської п’ятої перебувала значної частини Європи. Союзники воювали бегемотів у Південній Італії. Німеччина зуміла наростити випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічна ініціативу було вже втрачені гітлерівськими генералами. У тому рішеннях зникла гострота, правильна оцінка ситуації. І навпаки, ряд операцій радянського командування завершального етапу війни стали зразковими історія військового искусства.

У 1944 р. не були спроби широкомасштабного наступу з усього фронту, а послідовно проводяться операції у різних ділянках. Таке перенесення ударів з однієї напрями інше змушувало німецьке командование перекидати сили з однієї ділянки радянсько-німецького фронту на другой.

Бойові якості особового складу Червоною Армією зросли,. воїни нагромадили досвід, вміло діяли у наступі, прагнули скоріш вигнати загарбників із від рідної землі. Ненависть до загарбникам росла при звільнення міст та найближчих сіл, коли зветские солдати бачили сліди руйнацій, насильств і звірств, створених гітлерівцями над місцевим населенням. Таких солдатів ніщо були остановить.

1944 рік почався настанням під Ленінградом, у результаті місто був задоволений повністю деблокирован. Практично одночасно з цією розвивалася операція з визволенню Правобережної України. Війська 1-го Українського фронту (М. Ф. ВЬтутин) і другого Українського фронту (І. З. Конів) оточили корсуньШевченкову угруповання противника. Розпочата відлига утрудняла бойові дії. Ворог намагався розірвати кільце. Групі німецьких військ вдалося прорватися крізь порядки наших військ дільниці Ватутина.

У квітня війська 1-го Українського фронту підійшли до передгір'ям Карпат. А під кінець 25 березня сполуки 2-го Українського фронту вийшли до державний кордон СССР.

Вихід на кордон. Настав літо 1944 р. Німецьке командування гадало, що Червона Армія продовжить наступ на напрямку. Проте якщо з весни 1944 р. йшла підготовка до операції під назвою «Багратіон». Конфігурація фронту дома операції представляла величезний виступ. Найбільш захищеними були фланги. Саме з них і планувалися потужні удари. Місцевість з її ріками, озерами, болотами, лісами була зручна для її захисників і, навпаки, створювала великі проблеми для наступаючих. За 3 роки гітлеровцы перетворили міста Білорусі в сильні укріплені зони. Те, що у 1941 р. була така легко залишено, тепер, влітку 1944 р., доводилося відбивати, шукаючи мужність, героїзм і самовідданість радянських воинов.

Білоруська операція почалася 23 червня 1944 р. Тим самим було Радянський Союз перед виконав зобов’язання провести велику операції разом з відкриттям другого фронту. 6 червня війська союзників форсували протоку Ла-Манш і просувалися з боями по (Північної Франции.

Наступ у Білорусі здійснювалося силами чотирьох фронтів. Жуков перебував на командному пункті командуючого З-й) армією генерала А. У. Горбатова. Учасник громадянську війну, одне з небагатьох уцілілих в м’ясорубці репресій ЗО-х рр., підданий жорстоким катуванням у катівнях НКВС, але з оговоривший ні себе, ні кому б не пішли з товаришів (як і До. До. Рокоссовський), що вона волі незадовго до1войны. Командарм дбав, щоб досягти перемог, зберігаючи якнайбільше солдатських життів. Маючи даних про слабкі сторони оборони противника, він запропонував Жукову змінити ділянку прориву. Жуков підтримав його. Сміливим ударом танкового корпусу вдалося захопити переправи через Березину, і значна група німецько-фашистських військ опинилася у казані. Авіація наносила удар за ударом. Горіли пально-мастильні матеріали, військова техніка, покриваючи полі бою зловісним вогнем. Падали сотні й тисячі німецьких солдатів, обманутих Гитлером.

Добре продумана, довгострокова система оборони противника перетворилася на «казани" — Бобруйський, Мінський, Смійлевский, Вітебський. 3 липня було звільнено Мінськ, точніше — його руїни. Радянських воиаов зустрічали небагаті живими жителі білоруської столицы.

Маючи перевага може, війська 1-го Українського фронту розвивали наступ. Проте противник, вміло маневруючи, організовував короткі контрудари. 29 липня передові частини фронту вийшли до Віолі і відразу ж почали її форсування. Більшість переправившихся у перших рядках загинуло, але плацдарм на західному березі річки бкл утриманий. Суворий і рідко видавав свої почуття Жуков, розповідаючи зустрічі з уцілілими бійцями, писав: «…не міг слухати без хвилювання і почуття гіркоти від цього, що гинуть такі сміливі люди».

Отримані Червоною Армією перемоги у Білорусії та західні області України способствозали наступові союзних військ у країнах. Німцям довелося залишити Нормандію. І вони нарешті почали відхід до кордонів Німеччини. успішні операції Червоній Армії на Карельському перешийку сприяли виходу з війни однієї з союзників Німеччини — Фінляндії. Прибалтійська угруповання противника, яка нараховувала понад 30 дивізій, була затиснута на небагатьох території Латвії, де була взято в полон у травні 1945 р. У боротьбі звільнення Прибалтики від німецько-фашистських військ активну участь брали латиські, литовські і естонські військові формування, котрі входили у складі Червоною Армією. Були звільнені Вільнюс, Таллінн, Рига.

Загальні контури бойових дій в Червоною Армією накреслив ще у листопаді 1944 р. силами 1-го Білоруського і 1-го Українського фронтів. Треба було розгромити німецьку групу армій «А», повністю звільнити Польщу. Ця операція увійшла у історію, як Вісло-Одерська. Початок наступу було прискорений подіями на Західному фронті. Наприкінці 1944 року німецькі війська зробили наступ в Арденнах на террітории Бельгії й почали тіснити війська союзників, які опинилися надто невигідному собі, майже безвихідному, становищі. Проте, виконуючи союзницький обов’язок і пильнували на прохання керівництва навіть Великобританії, радянські війська перейшли у наступ 12 січня, на 8 днів раніше від наміченого терміну, відтягнули він частина дивізій із Заходу і тим самим врятували від поразки англо-американські части.

17 січня 1945 р. була звільнена Варшава. Наступ розвивалося так стрімко, що часом передові частини радянських військ опинялись у оточенні відступаючих сил вермахту. Вже у лютому підрозділи Червоною Армією форсували Одер — останню велику водну перепону перед Берлином.

Бої на захоплених після форсування Одера плацдармах були надзвичайно ожесточенными.

У ці ж дні, коли радянські війська воювали від Вісли до Одера, почалася операція у Східній Прусії. Противник пручався відчайдушно, просування наших військ йшло повільно. Усі в цій землі були пристосовані до оборони: і тевтонські замки, і фортеці часів Семирічної війни, і залізобетонні доти, навіть міст і сіл. У цих боях отримав смертельну рану командувач З-м Білоруським фронтом І. Д. Черняховський — самий молодий із усіх командувачів фронтами. Він мав що й 40 років. Його любили солдати за безстрашність і простоту. Вона ніколи не дозволяв собі принизити підлеглого. Командування фронтом прийняв А. М. Василевський. Бывший царський штабс-капітан, він у 1919 р. мав до Червоної Армії і пов’язав з ним долю. Спокійний, рішучий, ініціативний, Василевський завжди тримався з достоинством.

Кульмінаційним моментом операції став штурм Кенігсберга. Чудово захищений і забезпечений всім необхідними, мав добірний гарнізон, місто здавався неприступним. Але, старанно підготувавшись, радянське командування обрушило на ворога на всю потугу артилерії і авіації. Штурмові групи ввірвалися до місто. Його комендант Про. Лаш зазначив: «Ніяк не міг раніше припускати, що ця фортеця, як Кенігсберг, буде настільки швидким падет».

Бій за Берлін. Настав квітень 1945 р. Червона Армія готувалася до штурму Берліна. Усі прагнули скоріш закінчити війну, і розуміли, що це станеться за лічені тижня. Тим більшим була загибель кожного з бойових товаришів. Вже після війни деякі воєначальники, наприклад генерал А. У. Горбатев, висловлювали думку, що вистачило б оточити в Берлін і дотиснути у ньому залишки гітлерівських військ, примусити їх капітулювати, зберігши життя багатьох радянських воїнів. У Ставці навесні 1945 р. так питання не ставилися. Керівники СРСР вважали, що затягування бойових дій можуть призвести на відкриття німцями фронту ніяких звань, заклюармії був доставлений начальник генштабу сухопутних сил Німеччини генерал Кребс. Він заявив у тому, що Гітлер 30 квітня покінчив життя самогубством, і запропонував розпочати переговори щодо перемир’я. Про це доповіли Сталіну, що зажадав обумовити лише про капітуляцію. Відповіді від наступників Гітлера ніякої, та військові дії відновилися. Але наступного день до 15 годинах штаб берлінської оборони віддав розпорядження щодо припинення військових дій. Берлін упав. Під час штурму німецької столиці радянські свойска втратили 300 тис. убитих і пораненими. Залишки німецьких військ північ від Німеччини, притиснуті до по- (бережью Балтійського моря, також капітулювали. 9 травня було підписано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Це була Победа.