Внезапная війна?

Внезапная война?

Вилен Левятов.

В пам’яті кожної з покоління, встретившего цю велику війну в свідомому віці, назавжди вкарбувалися у пам’ять ці дні, — день її початку будівництва і день закінчення. У ніч із 21 на 22 червня 1941 року (мені тоді йшов дванадцятий рік) я зі своїми матусею і молодшої сестрою Оленою їхали потягом — у Дніпропетровськ у гості до бабусі. З нами укупі поїзда Бердянськ — Дніпропетровськ було також мамина коллега-учительница, що вів моїй четвертому класі. Удосвіта, близько п’ятої ранку нас розбудила провідник поїзда, ввійшла з повідомленням, що наша поїзд затримується на станції Синельникове, оскільки необхідно пропускати позачергово військові ешелони. Виявилося, що наша поїзд слід за цієї станції вже більше години. Визирнувши в вікно, ми побачили, що це шляху у цьому дуже великому залізничному вузлі неподалік від Дніпропетровська вщерть забиті військовими ешелонами з червоноармійцями, гарматами, танками і літаками, що йдуть в західний бік. Моя вчителька, коли у вікні цю картину, повернулася до мами і, я: «Єва Іллівна, це війна! «І, справді, схожу картину невдовзі, через 3−4 місяці, нам доводилося простежити під час евакуації, коли наш ешелон з евакуйованими подовгу затримувався на залізничних станціях, пропускаючи військові поїзда. Щоправда, різниця був у тому, що у тих платформах, які йшли із фронту, стояла техніка, ушкоджена фінансовий боєць і. Через частих і тривалих затримок ми добиралися потягом від Сальська (Ростовська область), куди ми доїхали верхи, до Фрунзе /Бішкек/ 1,5 місяця.

22 червня на вокзалі, у Дніпропетровську нас зустрів мій дядько (матусин брат) з квитками в цирк подання знаменитого дресирувальника Дурова. Дядько, вже зовсім було що втратив надію те що, що мені зможе потрапити подання під час, схопив мене з Оленою за руками і помчав на нас до трамваю, у якому ми приїхали до цирк до початку денного спектаклю, який починався о 12-й годин. Повертаючись додому, ми бачили з вікна трамвая, що стоять натовпами у вуличних репродукторів запропонував чимось дуже стурбовані. На порозі бабусиній квартири нас зустріла сусідка з вигуком: «Почалася війна ». Зайшов у квартиру, послухали на радіо повторявшуюся щогодини мова Молотова із знаменитими словами: «Наше справа праве. Ворог розіб'ють. Перемога буде нас ». Вже у глибині моєї душі, — можливо, не без допомоги дорослих, — й у з хіба що яку побачив картиною на станції Синельникове ворухнулося сумнів у раптовості нападу ворога.

Недавно я знайшов дані про те, що стратегічне розгортання сил Червоною Армією почався ще січні 1941 года/1/. Причому, 8 березня 1941 року було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) про заклику 900 000 військових з запасу. A з квітня до початок червня 1941 року проводилося відкрите отмобилизовывание і висування армій другого стратегічного ешелону на прикордонні райони. З відмобілізованих 900 000 резервістів до червня до військ прибутку 800 тисяч.

Пресловутый письменник Віктор Суворов розглядає подібні факти як доказ початку здійснення плану Сталіна завдати удару на випередження в Німеччині. Але план такого удару, викладений в виявленої на початку 1990;х років у архівах рукописи плану такого удару, датованій приблизительно15 травня 1941 року й написаної рукою А. М Василевського, тоді полковника генштабу з поправками, внесеними рукою Г. К. Жукова, під якому було забиті, але з поставлені підписи наркома оборони С. Тимошенка й начальника генштабу Г. Жукова, по наявними нині даним, офіційного затвердження недоотримав. Та й заходи щодо стратегічному розгортання сил Червоною Армією у країнах були зініційовані ще у березні 1941 року. Через 15 років травня 1941 року у війська надійшли директиви наркома оборони та генштабу. Номери директив 503 859 — для Західного, 503 862 — для Київського, 503 874 — для Одеського, 503 913 — для Ленінградського, 503 920 — для Прибалтійського округів. Все це округах пропонувалося терміново розробити зважену та від 25 по 30 травня явити у наркомат оборони та генштаб плани оборони межі і протиповітряної оборони з єдиною метою:

1. «…Не допустити вторгнення як наземного, і повітряного противника на територію округу.

2. Завзятій обороною укріплень лінією держкордону міцно прикрити отмобилизовывание, зосередження й розгортання військ округу.

3.Противовоздушной обороною та своїми діями авіації забезпечити нормальну роботу залізниць та зосередження військ…

II. Оборону державного кордону організувати, керуючись такими основними вказівками:

1… У основу оборони покласти уперту оборону укріплених районів і створених по лінії держкордону польових укріплень з усіх рис і можливостей подальшого розвитку їх. Обороні надати характеру активним діям. Всякі спроби противника до прориву оборони негайно ліквідувати контратаками корпусних і армійських резервів.

2. Особливу увагу приділити протитанковій обороні. Що стосується прориву фронту великими мотомехчастями противника, боротьбу з ними ліквідацію здійснювати безпосереднім розпорядженням командування округу, навіщо масовано використовувати більшу частину протитанкових артилерійських бригад, механізованих корпусів і авіацію".

В директиві наркома оборони військам Київського ОВО наказувалося: «Обрекогносцировать і тилові оборонні рубежі протягом усього глибину оборони ін р. Дніпро включно (виділено курсивом мною В.Л.). Розробити план приведення в бойову готовність Коростеньского, Новоград-Волинського, Летичівського та Київського укріплених районів, і навіть укрепрайонов будівництва 1939 року. На випадок вимушеного відходу розробити план створення протитанкових загороджень на всієї глибини і план мінування мостів, залізничних вузлів і пунктів можливого зосередження противника (військ, штабів, госпіталів тощо.)».

Еще у березні 1941 року у ГРУ був складена карту-схему можливих напрямів наступу німецьких військ на Ленінград, Москву, Київ, Одесу.

Задачи плану прикриття й округу мали представити: Одеський, Ленінградський і Київський округу — до 25 травня, Західний ОВО — на 20-те травня, ПрибВО — до 30 травня. Очевидно, завдання попереднього удару, по крайнього заходу, у травні-червні 1941 року, безпосередньо до початку війни, військам прикордонних військових округів не ставилися.

Возникает питання, «що було б, якби схвалив план Жукова, й Червона Армія в 1941 року перейшла у настання»? За наявними нині даним, сам Жуков вже після війни говорив, що добре, що не погодитися з планом попереднього удару. Інакше тим більше стані військ міг би статися ще велика катастрофа. Адже 1941 року у перші місяці до рук у німців виявилося близько 2,5 мільйона полонених. А скільки було загиблих і зниклих безвісти? Армія, яка стояла західних межах, була фактично перемолоту, і його довелося відтворювати наново. Були захоплено повністю території Прибалтики, України, Молдови Білорусі, і навіть значної частини терені Росії. А міф про раптовості нападу гітлерівській Німеччині, коли Радянський Союз було винайдено для виправдання ганебних поразок першого періоду війни.

Главной причиною цих поразок була «раптовість» нападу, а слабкість Червоної Армії, продемонстрована всьому світу недавньому конфлікті Фінляндією. Ця країна, із населенням 4 мільйона чоловік, вона видавалася карликом порівняно зі своїм сусідом гігантом з населенням 172 млн. успішно опиралася нападу і завдала агресорові величезних втрат. Тоді як німецька армія блискавично розгромила значно сильніші польську і французьку з англійським експедиційним корпусом армії. Багато серйозні військові оглядачі вважають, що став саме продемонстрована у війні Фінляндією слабкість Червоній Армії та підштовхнула Гітлера знехтувати небезпекою відкриття другого фронту й напасти на Радянський Союз перед, запланувавши швидку перемогу у «бліцкригу». Тепер німецький генеральний штаб, ще 1938;1939 роках рассматривавший Червону Армію як серйозного противника, оцінював її бойові можливості значно нижчі французької та англійською армій.

Самый важкий удар Червоною Армією був нанесений напередодні Другої світової війни самим Сталіним. У репресіях 1937;1938 років загинуло близько 50 000 людина з вищого і середньої ланки комскладу, тому однині і кращі викладачі військових академій. Такий удару армії не міг би завдати і його самий лютий ворог. 1939;го р. Посольство Англії Москві повідомило, що «російська армія дуже ослаблена недавніми репресіями та її можливості досить низькі». А британський комітет начальників штабів дав свою оцінку: «…Оснащення цієї армії заслуговує на увагу скоріш своїм кількістю, ніж якістю. В здебільшого досі грунтується на кінної тязі. Щоправда, російські танки, кількість що їх оцінюємо приблизно 9000, мають високу якість. Але вони занадто слабко бронированы для наступу проти сучасної високоорганізованої протитанковій оборони… Росіяни Збройні сили, безсумнівно, постраждали внаслідок недавніх чисток. Встановлення політичного контролю у Збройні сили призвело до системі дублювання. Властиве російським прагнення ухилятися від відповідальності у умовах цією системою проявилося під час повною мірою…» Примітно, що лише після важких поразок 1941 року Сталін розпорядився звільнити з висновку генералів Мерецкова, Рокоссовського, Горбатова та інших, яких ще встигли розстріляти, що важливу роль посиленні боєздатності Червоної армії (адже знав ж це монстр справжню ціну цим воєначальникам й чудово розумів абсурдність вдвинутых проти них обвинувачень. Виступаючи перед вищим командним складом Червоною Армією 24 травня 1945 року, на урочистому прийом до Кремлі, Сталін говорив: «У нашого уряду було чимало помилок, були в нас моменти розпачливого положення у 1941;1942 роках, коли нашу армію відступала, полишала рідні нам сіла і міст України, Білорусі. Молдавії, Ленінградській області за, Прибалтики, Карело-Финской республіки, полишала, бо ні було іншого виходу. Інший народ зміг би сказати уряду: ви виправдали наших очікувань, забирайтеся геть, ми поставимо інше уряд, яке укладе світ з Німеччиною й забезпечить нам спокій. Але не зробив це, оскільки він вірив у правильність політики свого уряду і пішов на жертви, щоб забезпечити розгром Німеччини. І цю довіру російського народу совєцькому правітельству виявилося тієї вирішальної силою, яка забезпечила історичну перемогу над ворогом людства — над фашизмом. Спасибі йому, російському народу, при цьому довіру».

Действительно, у кожному цивілізованому правову державу правитель такі «помилки» був б, принаймні відправлений у відставку, або навіть було б притягнутий до кримінальної відповідальності лише очевидно: він так уперто, віруючи на свій абсолютну непогрішність, проігнорував численні відомості, зокрема і південь від дуже надійних і серйозних джерел, про точну дату майбутнього нападу Німеччини на Радянський Союз перед. Адже 12 червня 1941 року в столі начальника ГРУ лежав гітлерівський план «Барбаросса», у якому у тому числі було написане: «22 червня в 3 години 30 хвилин початок наступу сухопутних військ Германии"/3/. Але як могла вдатися до це „російський народ“ (зауважимо, що „російський“ а чи не „радянський“ розвивати чи хоча б „російський“ В.Л.) за умов всесильної коммунистически-чекистской диктатури? Адже, що мені доводилося чути відразу після війни до Львова, куди я приїхав до 1946 року, наприкінці квітня — початку червня 1941 року у тому, у найближчі дні розпочнеться війна» між Німеччиною і Радянським Союзом «знала кожна баба». Тим більш це повинно бути ж добре відомо компетентні органи, розташованим цій території. (При осмисленні всіх таких фактів часом закрадається скажена думка: «а чи не приховував чи Сталін інформацію про швидкому нападі Гітлера спеціально, щоб уникнути визнати хибність свого змови із Гітлером, знаючи недостатню підготовку Червоної Армії тим часом і передчуваючи можливість її серйозних поразок, щоб матимуть можливість виправдати їх „раптовістю“ нападу. Хоча навіть такого підступного „вождя“, таке припущення може видатися надмірним). Велика перемога прийшла, але прийшла через 1418 днів. Вона була здобута ціною неймовірно тяжких і героїчних зусиль всього народу на фронті й у тилу. Я добре пам’ятаю себе той яскравий і теплий сонячного дня 9 травня 1945 року. Я йшов у школу, максимально прискорюючи крок, оскільки трохи запізнювався на фізичні вправи, проведеному до початку уроків, аби отримати прочухана від директора школи за запізнення. Але, наблизившись до школи, я побачив велику радісну натовп, що складалася з кишені вчителів, учнів та її жителів сусідніх будинків. Яка Стояла верхній сходинці ганку директор нашої школи зачитувала урядове повідомлення. Важко описати то бурхливе радість, яке охопило всіх присутніх. Люди танцювали, обіймалися, цілувалися, сміялися і плакали сльозами радості. Звісно, разом з усіма радів і це. Я тепер не сумнівався, невдовзі повернеться додому мій тату, що у серпні 1941 року пішов на заслужений фронт добровільно, як і раніше, що він була „броню“. Його закликали лише після його третього заяви. Він був двічі пораненим був одержав ордени Червоного Прапора, Вітчизняної Війни 1-ой ступені та медалями. Мій рідний дядько Гриша загинув бою під Сталінградом, а кілька десятків родичів згоріли загинув у вогні Голокосту у Бабиному яру у Києві, у Дніпропетровську й у Прилуках, що у Чернігівщині. На жаль, невдовзі після дня Перемоги у її змісті стали почуватися і дуже смердючі ноти. Ілля Еренбург це відчув ще самий день перемоги і публічно висловив це у своїх віршах: „Я чекав її, як і чекати любя./Я знав її, як і знати себя./Я кликав їх у крові, в бруду, сумують./ І день настав, закінчилася війна./ Я йшов додому, назустріч йшла вона./ І ми одне одного не дізналися“. Еренбург чекав наречену на білому мереживній сукню, а побачив ковані чоботи, бьющий в пах, — трофейний чобіт, знятий з цим іще не остиглого трупа ворога. Червоний фашизм ввігнав осиковий кіл» у горло коричневого відразу ж став напяливать він його уніформу /4/.

Переобмундирование радянського режиму розпочато ще до його війни" та прискорився під час неї. Командирські і комісарські петлиці було замінено офіцерськими погонами. Були покликані в лад тіні великих предків — Суворова, Кутузова, Нахімова і навіть великого погромника Богдану Хмельницькому. Перемінили державний гімн. Велика Русь, що навік об'єднала союз республік, виштовхнула Інтернаціонал. Декоративні, як здавалося, новації обернулися поголовної депортацією малих народов-«предателей» і - тостом генералісимуса «за великого русского народа», перший серед рівних. Щоб тримати народ в мобілізаційної готовності, знадобився новий ворог — внутрішній. Старі рецепти щодо його пізнання не підходили: ні поміщика, ні капіталіста, ні кулака з обрізом з-під поли у країні було знайти — всіх винищили, принаймні, у двох поколіннях. Червоному підвию знадобився коричневий привой. Всупереч законам «буржуазної» генетики, натомість у повній відповідності до передовим мичуринским вченням, така вегетативна гібридизація повністю вдалася. «Низькопоклонство» перед Заходом було прирівняне до державну зраду. «Найми» Заходу мали відрізнятися «особи не загальним выраженьем», щоб їх було легко виявляти. Дивізія червоно-коричневих штурмовиків пішла у штикову атаку" на театральних критиків з псевдонімами, інша вдарила по безрідним космополитам без псевдонімів, третя оточила і безшумно зняла останніх вартових єврейської культури, після чого ряди були сомкнуты на «убивць у білих халатах». Не «втрутилася божа воля», тобто не помер би раптово Сталін, радянським євреям неминуче погрожували ще більші біди. Найсумніше, що ностальгія на той час ще залишила багатьох політичних діячів, котрі посідають дуже чільне місце у політичного життя сучасної же Росії та тих, хто їх підтримує, що вже знайшло себе у відомому листі до Генеральної прокуратури Росії, під яким стояло 500 підписів, зокрема підписи горезвісного академіка Шафаревича та19 депутатів Державної Думи. Це — лист начебто було відкликане. Не встигли ще «просохнути чорнило» у цьому листі, як слідом за Генеральної прокуратури надійшов лист, аналогічного змісту під яким коштують у п’ять тисяч підписів «православних віруючих» зокрема хоча б академік Ігор Шафаревич, лауреат Держпремії письменник Василь Бєлов, народний художник Росії В’ячеслав Іклів, генерал-полковник Леонід Ивашов, десятий чемпіон світу з шахів Борис Спаський й інші найвідоміші у Росії імена. Автори цього листа знову вимагають заборони всіх єврейських громадських організацій і заборони «носіям такий моралі» займати посади державному служби й працювати у СМИ"/5/.

Список литературы

1. Безименський Л. А. Сталін і Гітлер перед сутичкою.

2. Баграмян І.Х. Такими словами розпочиналася війна.

3. Лазар Ратнер internet.

4. СеменРезник. Вісник, 2005, № 3(366).

5. Зоя Светова, «Російський кур'єр». («ЇМ» № 672).