Реформы першої чверті 19-го века

Комітет Російської Федерації по рибальством Мурманський Державний Технічний Університет Рыбопромыслового флота.

Р Є Ф Є Р, А Т.

|"Реформы I чверті ХІХ століття. Військова, сенатська, колезька." |.

Виконав: Курсант Цевельов А. А.

СО-196.

Перевірив: преподаватель.

«______"____________ 2000 г.

Мурманськ, 2000 г.

План реферата:

|№ п/п |Назва |З тр. | |1. |XIX століття — століття Великої Французькій революції. |3 | |2. |Росія I чверті ХІХ століття. |3 | |3. |Імператор Олек-сандр І. |3 | |4. |Щодо новизни реформ управлінні. |4 | |5. |Спроби проведення реформ в земельному укладі страны.|5 | |6. |Реформа системи освіти. |6 | |7. |Реформа державного управління. |7 | |8. |Проект М. М. Спиранского про общественно-политическом|8 | | |устрої Росії. | | |9. |Заснування Державної ради. |9 | |10. |Військова реформа. Ведення військових поселень. |10 | |11. |Укладання. |11 | |12. |Список використаної літератури. |12 |.

1. XIX століття — століття Великої Французької революции.

Цей століття дійсно розпочався під знаком Французькій революції. «Французька революція мала у Росії, як та інших місцях, багато прихильників», що «…вольноглаголенье про владу самодержавної стало майже загальним, устремляющееся до неприборканої вільності, воспалилось прикладом Франции». 1] До Росії проникають безліч французької літератури, відомості про події Французькій революції вільно друкувалися у російських газетах.

Ставлення влади до революції змінилася після проголошення Франції республікою в 1792 року і страти короля Людовіка XVI. Гаряче підбадьорення змінилося повним неприйняттям крайнощів якобінського террора.

Павло I про, який зійшов на престол після Катерини II, був наляканий революцією і скасував багато ліберальні нововведення своєї матери.

2. Росія I чверті XIX века.

У першій половині ХІХ століття Росія було одним із найбільших європейських держав. Її територія становить близько 18 млн. квадратних кілометрів, а населення перевищувало 70 млн. человек.

Основу економіки Росії становила сільському господарстві. Фортечні селяни були найчисленнішою категорією населення. Земля була виняткової власністю поміщиків чи государства.

Промислове розвиток Росії, попри загальне зростання кількості підприємств приблизно 5 коли було невисоким. У основних виробництвах застосовувався працю кріпаків, який був мало рентабельний. Основу промисловості становили кустарні селянські промисли. У центрі Росії великі промислові села (на прим. Іваново). Саме тоді значно побільшало промислових центрів. Це виявлялося зростанні міського населення. Найбільшими містами були Санкт-Петербург і Москва.

Розвиток видобувної і текстильної промисловості призвело до інтенсифікації торгівлі і в середині країни, і зовнішньому ринках. Торгівля мала переважно сезонний характер. Головними торговими центрами були ярмарки. Їхню кількість у період сягала 4000.

Транспорт і системи шляхів були слабко розвинені, і носили переважно, сезонний характер: влітку переважав водний шлях, взимку — санный.

3. Імператор Олександр I.

Перша чверть ХІХ століття — це епоха правління Олександра (1801 — 1825 рр.). Олександре Павловичу народився 12.12.1777 року й помер 19.11.1825 року. Імператор Всеросійський з 12.03.1801 року у 19.11.1825 року. Олек-сандр І - старший син імператора Павла I та її другий дружини імператриці Марії Федеровны. У 1793 його одружили з принцесою Луїзі Баденською (в православ'ї Єлизавета Олексіївна), яка користувалася симпатією російського суспільства, але вона була коханою мужем.

Він зійшов на престол внаслідок змови, за якого панував убитий імператора Павла I. Цей період Росії характеризується боротьбою двох напрямів у внутрішній політиці: ліберального і консервативного. Натхненником ліберального, господствовавшего в 1810 — 1810 рр. і 1815 — 1820 рр. був М. М. Сперанський, прибічник ідеї правової держави, обмеження самодержавства рамками закону. Сам Олек-сандр І, вихований швейцарським політичним діячем Ф. З. Лагарпом, запрошеним Катериною II, республіканцем на переконання, який вселяв ідеї лібералізму майбутньому імператору, у молоді роки захоплювався ідеями Монтеск’ю і Руссо.

Олександр був розумний, і під час свого правління було не вважатися духу часу, й у першу чергу, з впливом ідей Французькій революції. Понад те, дехто з тих ідей він використовував у своєї державної діяльності .

З царювання нового монарха пов’язувалися сподівання зі здійсненням ліберальних реформ у Росії, відмови від деспотичних методів правління, властивих імператору Павлу I. Проте теоретичні думку про волі і рівність не відокремлював від самодержавної форми управління. Половинчастість стала особливість перетворень Олександра I.

4. Щодо новизни реформ державному управлении.

Система управління Російської Імперії початку XIX века.

Олек-сандр І зійшов російський престол, маючи намір здійснити радикальну реформу політичного устрою Росії з допомогою конституції, яка гарантувала всім підданим особисту волю і цивільні права. Він усвідомлював, що така «революція згори» призведе фактично до ліквідації самодержавства і був при успішному ході відійти від влади. Але він також розумів, що адміністрація потребує певної соціальної опорі, в однодумців. Їй треба було позбутися тиску як з боку змовників, свергнувших Павла, і підтримували їх «єкатерининських старих». Вже у перші дні після воцаріння Олександр оголосив, що управляти Росією «за законами і з серцю» Катерини II. 5 квітня 1801 створили Неодмінний (Державний) рада — законосовещательный орган при государі, який одержав право опротестовувати дії й укази царя. Голова ради та її члени призначалися самим царем. Він централизовал законодавчу діяльність, упорядкував запровадження нових юридичних норм. Отже, під час реформи, структура влади у Росії максимально наблизилася до європейської. Поруч із виділенням судових установ, яке сталося при Катерині II, тепер оформилася виконавча влада і з’явилися зачатки майбутньої законодавчої. Хоча усі гілки влади і були замкнуті на імператорі, а законодавчої, як самостійної сфери політичної діяльності, ще було, Росія зробила новий значний крок до поділу влади. Проте суспільство як раніше не мало ніяких каналів впливу систему влади й повністю чого залежало від бюрократії. Були вжито не6которые боротьбу з бюрократією. Так було в 1809 року було прийнято указ царя про майбутнє запровадження іспиту на чин. Від іспиту звільнялися ті чиновники, які закінчили університет у Росії. До іншим пред’являлися такі вимоги: знання російської мови та однієї з іноземних, володіння основами природного, римського і громадянського права, кримінального права, знання з Росії і всесвітньої історії, опанування засад природознавства, математики, географії і фізики. Цей указ був з невдоволенням. Але, на жаль, вжиті заходи були досить эффективными.

5. Спроби проведення реформ в земельному укладі страны.

Необхідність зміни у земельному укладі країни також була очевидна. У травні цього року Олександр вніс в руки ради проект указу про заборону продажу селян без землі, але члени Ради дала зрозуміти імператору, що прийняття такого указу викликає бродіння серед дворян і призведе до нового державному перевороту. Після цього Олександр зосередив свої зусилля розробка реформи, у колу своїх «молодих друзів» (У. П. Кочубей, А. А. Чарторийський, А. З. Строганов, М. М. Новосильцев). На час коронації Олександра (вересень 1801) Неодмінним радою були готові проект «Всемилостивейшей грамоти, Російському народу жалуемой», яка мала гарантії основних цивільних прав підданих (свобода слова, друку, совісті, особиста безпеку, гарантія приватної власності тощо. буд.), проект маніфесту по селянському питання (заборона продажу селян без землі, встановлення порядку викупу селян у поміщика) і проекту не реорганізації Сенату. У результаті обговорення проектів оголилися гострі протистояння між членами Неодмінного ради, й у результаті жодного з трьох документів оприлюднено ні. Було лише оголошено про яке припинення роздачі державних селян на в руках. Подальше розгляд селянського питання призвело до появи 20 лютого 1803 указу про «вільних хліборобах», за яким поміщики могли відпускати селян за викуп і закріплювати по них землю в власність, що створювало категорію особисто вільних селян. У 1804 — 1805 роках було розпочато селянська реформа в прибалтійських землях. Ці перетворення свідчили про серйозних намірах імператора. Проте результати першої заходи незначні, оскільки її здійснення грунтувалося на доброї волі поміщиків, а друга реформа залишилася локальной.

Отже, кріпосне право збереглося. З упровадженням військових поселень на казенних землях низки губерній погіршилося становище державних селян. Фактично вони втратили особисту волю мають були жити у однакових будинках, за командою вставати, виходити роботу і лягати спати. Становище ж поміщицьких кріпаків було гірше. У особливо скрутному становищі була село. Зростання заборгованості поміщиків привело до того, що 1859 року у державних кредитних установах було закладено 65% всіх кріпаків крестьян. 2].

6. Реформа системи образования.

У 1803 року був затверджено нове становище про побудову навчальних закладів. Запроваджувалася наступність між школами різних щаблів — парафіяльними, повітовими училищами, гімназіями, університетами. На додачу до московського університету побудоване ще п’ять: Дерптський, Віленський, Харківський, Казанський, Петербурзький. Санкт-Петербурзький університет, одне із центрів науку й культури Росії, було створено 1819 року з урахуванням Головного педагогічного інституту. Офіційне відкриття університету відбулося у 1820 року. Він розташувався у колишньому будинку Дванадцяти колегій, побудованому на Васильєвському острові іще за Петра I. Спочатку університеті було три факультету, а 1854−1914 рр. — чотири факультету: історико-філологічний, философско-юридический, фізико-математичний і східний. З 1860 року у університеті діяли курси на підготовку вчителів середньої школи. За перші 50 років існування університету повний його курс закінчили понад 2 тис. человек.

По Статуту все університети отримали значну автономію: право вибирати ректора і професорів, самостійно розв’язувати свої господарські питання. У тому ж 1804 року було видано досить ліберальний характером цензурний статут. Слід зазначити, що правління Олександра відрізнялося самої широкої віротерпимістю. Важливо, що нині у навчальними закладами були прийнято представники всіх станів, нижчих щаблях навчання була безплатна, тобто оплачувалося із об'єктів державного бюджета.

7. Реформа державного управления.

У 1802 року створені іще за Петра I колегії було замінено міністерствами, у яких вводилося суворе єдиновладдя міністра. Це було дуже важливо задля розвитку західного (капіталістичного) укладу. Почалося складання єдиного бюджету держави, а й через значного дефіциту, бюджет був суворо секретним. Звітував міністр безпосередньо перед імператором від нього ж отримував розпорядження з найважливішим питанням. Для спільного обговорення міністрами другорядних справ створили Комітет міністрів (в 1857 р. він був у Рада міністрів, який проіснував до 1917 р.). Спочатку була створена вісім міністерств: військове, морське, внутрішніх справ, закордонних справ, юстиції, фінансів, комерції (воно невдовзі було ліквідовано) і народної освіти. У 1810−1811 рр. при реорганізації міністерств їх кількість збільшилося, а функції були ще більше чітко розмежовані. Це завершила процес розмежування функцій органів державного управління. Вона призвела до утвердженню системи галузевого управління, зміні колегіальності на єдиноначальність, до прямий відповідальності міністрів перед імператором, посиленню централізації і зміцненню самодержавства. У Росії її початку швидко складатися прошарок бюрократії, повністю яка від милості царя і одержуваного за службу жалованья.

Зміни у системі управління було неможливо не позначиться в становищі православній церкві яка багато в чому частиною державної машини. Вище церковне уряд — Синод — по своєму влаштуванню було подобою петровських колегій: оскільки в всіх галузях державного життя утвердилось единозначие, зайшле змінюють колегіальності, такі процеси було неможливо залишити поза увагою і сферу церковного управління. Тут єдиновладним начальником стає державний чиновник — обер-прокурор, що у у вісімнадцятому сторіччі лише спостерігав над діями і законністю рішень Синода.

У ці ж роки сам Олександр відчув смак влади й став знаходити переваги в самодержавному правлінні. Розчарування у найближчому оточенні змусило його шукати опору в людях, особисто йому відданих і що з сановної аристократією. Він наближає себе спочатку А. А. Аракчєєва, а пізніше М. Б. Барклая де Толлі, що у 1810 року військовим міністром, і М. М. Сперанського, якому Олександр доручив розробку нового проекту державної реформы.

8. Проект М. М. Спиранского про суспільно-політичному устрої России.

М. М. Сперанський був видатним політичним діячем минулих років. Син бідного сільського священика, він мав блискучими здібностями й у стислі терміни зробив стрімку кар'єру й у 1807 році став найближчим радником імператора. Свій проект корінний реформи суспільнополітичного устрою Росії він викладав у документі, що називався «Вступ до укладенню державних законів» (1809 р.). Він предложил:

1. Внести до закону поняття політичних лідеріва і цивільних прав, але з всім. Кріпаком селянам, поміщицьким робочим за наймом, домашнім слугам не передбачалося надати цивільні права. Але, тоді і Заході ударно освоювали зовсім до загальності цивільних прав, а в.

Америці існувало рабство. Важливим є те, можливість проводити систему влада міста отримала не лише вищі, а й середні слои.

2. Забезпечити поділ влади й суспільства, який володіє цивільними правами, до управління. Судова влада зізнавалася повністю незалежної Польщі та підпорядковувалася Сенатові. Законодавчу владу, повинні були представляти виборні місцеві сумніви й центральна Державна дума.

Виконавча ж ця влада підпорядковувалася законодавчої. Її було представлено міністерствами у центрі й місцеві органи управління внизу. Осередком всієї влади був император.

3. Проголошувалося правової держави, тобто править закон, а чи не люди.

4. Передбачалося запровадити виборність чиновників, та якщо з цього йшла їх перед обществом.

Система управління, за цим проектом, будувалася знизу вгору. Передбачалося, що обиратиме місцеві думи. Збираючись разів у 3 роки, думи своєю чергою, повинні вибирати членів правління, яким пропонувалося вести місцеве господарство до наступного зборів, і навіть вибирати представників ув вищі думи (волостная — в окружну, окружна — в губернську, губернська — в центральну). Доводячи необхідність проведення такої реформи, М. М. Сперанський стверджував, що Росія йде до неминучої громадської катастрофи, про що свідчить втрата престижності влади у народі. Але характеризуєтся тим, що М. М. Сперанський не передбачав скасування кріпацтва, проте взаємини селян з поміщиком передбачалося регламентувати законом. Але, на жаль, цей проект зостався б тільки на бумаге.

Практично, проект Сперанського припускав фактичне перетворення Росії у конституційну монархію, де влада государя була б обмежена двопалатним законодавчим органом парламентського типу. Реалізація плану Сперанського почалася 1809, коли було скасовано практика прирівнювання придворних звань до цивільним та запроваджено освітній ценз для цивільних чиновников.

9. Заснування Державного совета.

1 січня 1810 було засновано Державну раду, який замінив Неодмінний. Передбачалося, що явно широкі повноваження Державної ради будуть потім звужені після установи Державної думи. Протягом 1810−11 у державному раді обговорювалися запропоновані Сперанським плани фінансової, міністерської і сенатської реформ. Реалізація першої призвела до зменшення бюджетного дефіциту, до літа 1811 було завершено перетворення міністерств. Тим більше що сам Олександр відчував сильне тиск придворного оточення, включно з членами його сім'ї, прагнули недопущення радикальних реформ.

Важливу роль мав чинник", і у міжнародному становищі Росії: усиливавшееся напруження як у стосунки з Францією. Росія, що у складі антинаполеонівської коаліції, могла війни і Франції з 1805 р. У Європі перебували російські війська, які брали участь у військових діях, але Франція незмінно брала перемогу з них. У 1807 року у Тільзіті уклали мирний союзний договір між Росією і Францією. Усі ці обставини завдали серйозного удару міжнародному престижу Росії і патріотичні почуття російських були ображені. Необхідність підготовки до війни давали можливість опозиції трактувати реформаторську діяльність Сперанського як антидержавну, а самого Сперанського оголосити наполеонівським шпигуном. Усе це призвела до того, що схильний до компромісів Олександр, хоча й вірив у провину Сперанського, у березні 1812 відправив його у відставку й запроторивши спочатку у Нижній Новгород, та був — до Пермі (в згодом він був помилуваний). Імператор, дуже ревниво ставився до своєї місцевої влади, готовий до нових ідей свого советника.

10. Військова реформа. Ведення військових поселений.

У 1816 року почалася військова реформа. Олександр, бажаючи скоротити Витрати зміст армії, почав запровадження військових поселень. Військові поселення мали займатися одночасно землеробством та військовою службою. Вони, як було зазначено, були зобов’язані жити у однакових будинках, за командою вставати, виходити роботу і повертатися додому. За наказом начальства повинні були і одружуватися. Військові поселення були створено на казенних землях Петербурзької, Новгородської, Могилевської, Харківської губерній. Начальником військових поселень став А. А. Аракчеев (1769 — 1839 рр.), людина відданий царю, слухняний і бездушний виконавець монаршої волі, улюбленець царя, нещадний і вкрай жорстокий администратор.

Військові поселення стали символом реакції на той час, бо дійшли тяжкості військової служби додавалася тяжкість сільської праці, помножена дріб'язкової статутний регламентацією усіх сторін жизни.

Запровадження військових поселень викликало опір селян, і навіть призвело до ряду повстань: це у 1817 році відбулося велике повстання на Новгороді, а 1819 року — в Чугуєві. У 1820 року з протестом проти муштри і жорстоких поневірянь командирів виступив гвардійський Семенівський полк. Поступово до імператора стали доходити чутки у тому, у середовищі офіцерів виникають таємні антиурядові общества.

11.

Заключение

.

Ера освіченого уряду минала. З 1820 року уряд дедалі більше явно починає переходити до реакції. Незавершеність реформ, посилення консерватизму призвели до того, що проекти конституції Росії почали визрівати підпільно, в таємних суспільствах. Це в історії одержало назву «декабризм». Таємні організації почали з’являтися ще 1816 року. Прагнення звільнити країну від царського деспотизму привели декабристів до ідеї конституції, а декого — і до республиканизму. Гадали, що варто тільки впровадити економічні та політичні принципи розвинених європейських держав у Росії. Характерним є те, що декабристи у ідеях, спиралися на досвід греко-латинської цивілізації, а також Новгородської республіки. Одні пропонували помірний, реформістський варіант перетворення Росії (як М. М. Муравйов), інші - більш радикальний — через царевбивство — до республіки (П. І. Пестель). Проте їх проекти були утопічними, і мали деяку російську специфіку: великодержавність (перетворити всіх у російських), централізм, уравнительность (скасування цехів, гільдій тощо.). Декабризм відбивав громадські ідеали європейськи орієнтованої частині суспільства і приймала ВРЦ у розрахунок інші, великі за обсягом части.

Згасання реформ до кінця царювання Олександра пояснюється не лише зміною настрої царя, а й відсутністю широкої підтримки реформаторської діяльність у суспільстві. Бачачи фактичний крах своєї політики, імператор дедалі більше відходив від державних справ. З 1822 року, єдиним доповідачем царю всіх справ став Аракчеев. Багато часу цар провів у роз'їздах. Вчасно однієї з таких подорожей він помер молодим 48 років. Так 19 листопада 1825 року у Таганрозі закінчилося правління Олександра, який був охарактеризований першим царем, замисленим про обмеження влади самодержавства і правомірності кріпосного права, яке було основною перешкодою у розвиток в промисловості й сільського господарства, гальмувало дозрівання нової економічної укладу — капитализма.

12. Список використаної литературы:

|№ |Назва |Автор |Видавництво |Рік вид. | |п/п | | | | | |1. |"Допомога за історії |А. П. Корелин, З. |Москва, |1993 | | |Батьківщини." |А. Гомаюнов |"Вищу школу"| | |2. |"Росія світовому |Л. І. Семенникова |Брянськ, |1995 | | |співтоваристві | |"Курсив" | | | |цивілізацій". Навчальне | | | | | |посібник для вузів. | | | | |3. |"Курс лекцій з русской|Ключевский У. Про. |Москва, ВЗТ. |1993 | | |історії" | | | | |4. |"Самодержавство і |Мироненка З. У. |Москва |1989 | | |реформи: Політична | | | | | |боротьба у Росії | | | | | |початку в XIX ст." | | | | |5. |"Курс лекцій з истории|Корнилов А. А. |Москва |1993 | | |в XIX ст." | | | |.

———————————- [1] Світова історія, тому 6, стор. 83. [2] Допомога за історії Батьківщини. Москва, 1993 рік, стор. 150.

———————————;

Император

(має всю повноту власти).

Сенат.

Вищий судовий орган.

Державний совет.

Вищий законодавчий орган.

Синод.

Вище церковне правительство.

Комітет министров.

Вищий адміністративний орган.

Власна Його Імператорського величества Канцелярия.

Орган особистого управління Императора.