Амортизация основних фондів (Украина)

|1 Амортизація |3 | |1.1 Поняття амортизації |3 | |1.2 Порядок ухвали і нарахування сум амортизаційних отчислений|5 | | | | |1.3 Порядок збільшення і зменшення балансову вартість груп |6 | |основних фондів |7 | |1.4 Порядок обліку основних фондів, наданих лізинг (аренду)|8 | | | | |1.5 Норми амортизації |9 | |1.6 Поточні й перегляд, реконструкція, модернізація, | | |технічне переозброєння інші види поліпшенням основних фондів |9 | |1.7 Амортизація витрат на поліпшення основних фондів, здобутих у |10 | |оперативний лізинг (оренду) |11 | |1.8 Облік операцій із землею і його капітальними поліпшеннями | | |2 Деякі аспекти концепції амортизаційної політики |16 | |3 Про протиріч у бухгалтерський облік при нарахуванні амортизації |21 | |основних засобів | | |Використані джерела | | 1 АМОРТИЗАЦИЯ.

1.1 Поняття амортизации.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів — це поступове віднесення затрат з їхньої придбання, виготовлення чи поліпшення, на зменшення скоригованої прибутку платника податків не більше норм амортизаційних отчислений.

Амортизації підлягають витрати на:

— придбання основних фондів і нематеріальних активів задля власного виробничого використання, включаючи Витрати придбання племінного худоби і придбання, закладку і вирощування багаторічних насаджень на початок плодоношения;

— самостійне виготовлення основних фондів для власних потреб, включаючи Витрати виплату заробітної плати працівникам, котрі трудилися на виготовленні таких основних фондов;

— проведення всіх видів ремонту, реконструкції, про модернізацію й інших напрямів поліпшенням основних фондов;

— капітальні поліпшення землі, які пов’язані з будівництвом, саме: іригація, осушення, збагачення й інші капітальні поліпшення земли.

Не підлягають амортизації й цілком ставляться до складу валових расходов:

— придбання та годівлю продуктивного скота;

— вирощування багаторічних плодоносних насаждений;

— придбання основних фондів чи нематеріальних активів з метою їх продажу іншим особам чи його використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, виділені на продажу іншим лицам;

— зміст основних фондів, що є на консервации.

Не підлягають амортизації здійснюються з допомогою відповідних джерел финансирования:

— витрати бюджетів для будівництва і змістом споруд благоустрою і житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондов;

— витрати бюджетів для будівництва і змістом автошляхів загального пользования;

— Витрати придбання і збереження Національного архівного фонда.

України, і навіть бібліотечного фонду, що формується міститься з допомогою бюджетів, бібліотечних і архівних фондов;

— Витрати придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію й інші поліпшення невиробничих фондов.

Під терміном «невиробничі фонди «слід розуміти капітальні активи, які використовуються в господарську діяльність платника податків. До таким невиробничим фондам относятся:

— капітальні активи (чи його структурні компоненти), підпадають під визначення групи 1 основних фондів, включаючи арендованные;

— капітальні активи, підпадають під визначення груп 2, 3 і 4 основних фондів, що є невід'ємною частиною, розміщені або використовуються задля забезпечення діяльності невиробничих фондів, які підпадають під визначення групи 1 основних фондів чи вилучених з місця ведення господарську діяльність платника податків і переданих безоплатне користування особам, які є платниками цього налога.

У валові доходи платника податків у разі продажу невиробничих фондів включаються доходи, отримані (нараховані) від продажу, а валові витрати — сума витрат, пов’язані після придбання (виготовленням) таких невиробничих фондів (не враховуючи зносу) та його улучшением.

Під терміном «основні фонди «слід розуміти матеріальних цінностей, що призначаються платником податків від використання в господарської діяльності платника податків протягом періоду, перевищує 365 календарних днів із дати входження у експлуатацію, і вартість. яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним чи моральним износом.

Основні фонди підлягають розподілу за такими группам:

група 1 — будинку, споруди, їх структурні компоненти і передавальні устрою, зокрема житлові будинки та їх останній частині (квартири і місця загального користування); група 2 — автомобільний транспорт і вузли (запчастини) щодо нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади й інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, інше конторське (офісне) оснащення, обладнання та належність до ним; група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені їх до груп 1 і 2.

Відповідно до Закон України від 24.12.02 р. № 349-IV, який набере чинності з 2004 года:

група 1 — будинку, споруди, їх структурні компоненти і передавальні устрою, зокрема житлові будинки та їх останній частині (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 — автомобільний транспорт і вузли (запчастини) щодо нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади й інструменти, інше конторське (офісне) устаткування, обладнання та пристосування до них; група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані із нею кошти зчитування чи друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (зокрема стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметов).

1.2 Порядок ухвали і нарахування сум амортизаційних отчислений.

Балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкту основних фондів групи 1) початку розрахункового кварталу визначається по формуле:

Б (а) = Б (а-1) + П (а-1) — В (а-1) — А (а-1), (1.1).

де Б (а) — балансову вартість групи (окремого об'єкту основних фондів групи 1) початку розрахункового квартала;

Б (а-1) — балансову вартість групи (окремого об'єкту основних фондів групи 1) початку кварталу, попереднього расчетному;

П (а-1) — сума витрат, понесених придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, які підлягають амортизації, протягом кварталу, попереднього расчетному;

В (а-1) — сума виведених з експлуатації ЧАЕС основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, попереднього расчетному;

А (а-1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих в кварталі, попередньому расчетному.

Платники податків всіх форм власності заслуговують застосовувати щорічну індексацію балансову вартість груп основних фондів і нематеріальних активів на коефіцієнт індексації. Відповідно до Законом України від 24.12.02 р. № 349-IV якщо платник податків застосував коефіцієнт індексації, такий платник податків зобов’язаний визнати капітальний дохід у сумі, рівної різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів), певної початку звітного року із застосуванням коефіцієнта індексації, і балансовою вартістю такий групи основних фондів (нематеріальних активів) до такої індексації. При застосуванні прискореного методу амортизації, коефіцієнт індексації не применяется.

Амортизація групи 1 здійснюється до балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта належить до складу валових витрат за результатам відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкта дорівнює нулю.

Амортизація груп 2, 3 і 4 здійснюється до балансовою вартістю групи нульового значения.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний до окремого виду нематеріального активу амортизується рівними частинами виходячи з її початкової вартості з урахуванням індексації протягом терміну, що визначається платником податків самостійно з терміну корисного використання таких нематеріальних активів чи терміну діяльності платника податків, але з понад десять років безупинної експлуатації. Амортизаційні відрахування здійснюються до досягнення залишкової вартістю нематеріального активу нульового значения.

1.3 Порядок збільшення і зменшення балансову вартість груп основних фондов.

Що стосується здійснення витрат купівля ОФ балансова вартість відповідної групи поповнюється суму вартістю, їм придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, і навіть інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, не враховуючи сплаченого податку додану вартість, якщо платник прибуток підприємств зареєстрований платником податку додану стоимость.

Що стосується здійснення витрат на самостійне виготовлення ОФ платником податків для власних потреб балансова вартість відповідної групи ОФ поповнюється суму всіх виробничих витрат, пов’язані зі своїми виготовленням і введенням в експлуатацію, і навіть витрат на виготовлення таких основних фондов.

Що стосується виведення з експлуатації ЧАЕС окремих об'єктів ОФ групи 1 у зв’язку з з продажем балансову вартість групи 1 зменшується у сумі балансовою вартості такого объекта.

Що стосується виведення з експлуатації ЧАЕС основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв’язку з з продажем балансову вартість групи зменшується у сумі вартості продажу таких ОФ.

Що стосується виведення з експлуатації ЧАЕС окремого об'єкту ОФ групи 1 чи його у складі невиробничих фондів у вирішенні платника податків балансову вартість такого об'єкта з метою амортизації дорівнює нулю. У цьому амортизаційні відрахування не нараховуються. У цьому порядку відбувається висновок ОФ з експлуатації ЧАЕС внаслідок їх відчуження у вирішенні суда.

Що стосується виведення з експлуатації ЧАЕС окремих фондів груп 2, 3 і 4 по будь-яким причин (окрім їхніх продажу) балансову вартість такі групи не змінюється. Зворотний введення таких ОФ в експлуатацію після проведення ремонту, реконструкції й модернізації збільшує баланс групи лише з суму, пов’язаних із цими работами.

Коли початок звітного кварталу групи 2, 3 і 4 не містять тих матеріальних цінностей, балансову вартість такий групи належить до валових витрат платника податків такого звітний період. Норми справжнього підпункту не застосовуються щодо платником податків амортизаційних відрахувань у сумі поліпшень ОФ, отримані оперативний лізинг (аренду).

Що стосується ліквідації ОФ у вирішенні платника податків або якщо по не залежать від платника податків обставинам ОФ зруйновані, викрадено чи підлягають ліквідації або платник податків змушений відмовитися від використання таких ОФ для розслідування обставин загрози чи неминучості їх заміни, руйнації чи ліквідації, платник податків у звітній періоді, в якому виникають такі обставини: а) збільшує валові Витрати суму балансову вартість окремого об'єкту ОФ групи 1, у своїй вартість такого об'єкта дорівнює нулю; б) не змінює балансову вартість груп 2, 3 і 4.

1.4 Порядок обліку основних фондів, наданих лізинг (аренду).

Балансова вартість відповідної групи ОФ не зменшується на вартість ОФ, наданих платником податків у оперативний лізинг (аренду).

Балансова вартість відповідної групи ОФ зменшується на вартість ОФ, наданих платником податків у фінансовий лізинг (оренду) гаразд, передбаченому на продаж ОФ. У цьому лизингополучатель (орендар) збільшує балансову вартість відповідної групи ОФ гаразд, передбаченому на придбання ОФ.

1.5 Норми амортизации.

Норми амортизації встановлюються у відсотках балансову вартість кожної з груп ОФ початку звітний період наступного розмірі: група 1 — 2 відсотка; група 2 — 10 відсотків; група 3 — 6 відсотків; група 4 — 15 процентов.

Платник податків може затвердити рішення про застосування інші норми амортизації, які перевищують норм, певних справжнім подпунктом.

Зазначене решение:

— приймається платником податків на початок звітного податкового року й може бути змінено протягом такого года;

— доводиться до податкового органу разом із поданням декларації протягом першого кварталу такого звітного податкового года.

Для платників податків, визнаних монополістами відповідно до Закону, сума амортизаційних відрахувань перестав бути обов’язковою складовою тарифів, інших напрямів ціни їх услуги.

Відповідно до Закон України від 24.12.02 р. № 349-IV. Платник податків може самостійно ухвалити рішення про застосуванні прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набрання чинності даного Закону, за такими нормам (для календарний год):

1-ї рік експлуатації - 15 процентов;

2-ї рік експлуатації - 30 процентов;

3-й рік експлуатації - 20 процентов;

4-й рік експлуатації - 15 процентов;

5-ї рік експлуатації - 10 процентов;

6-ї рік експлуатації - 5 процентов;

7-й рік експлуатації - 5 процентов.

Зазначене рішення може бути прийнято платниками податків, які випускають продукцію (роботи, послуги), ціни на всі які державою чи платниками податків, визнаними які займають монопольне становище над ринком, відповідно до законом. Облік таких ОФ ведеться окремо щодо об'єкта. Амортизаційні відрахування нараховуються на балансову вартість таких об'єктів, рівну їхні первісні вартості, збільшеною у сумі витрат, що з поліпшенням таких фондов.

1.6 Поточні й перегляд, реконструкція, модернізація, технічне переозброєння інші види поліпшенням основних фондов.

Що стосується технічних поліпшень платники податків заслуговують протягом звітний період віднести до валових витрат будь-які видатки, які підлягають амортизації, у сумі, який перевищує 10 відсотків сукупної балансовою вартості всіх груп ОФ за станом початок такого звітного периода.

Витрати, перевищують цю суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об'єктів ОФ групи 1 пропорційно сукупної балансову вартість такі групи і такі окремих об'єктів ОФ групи 1 початку розрахункового квартала.

А висновок із експлуатації ОФ будь-якої групи складає підставі наказу керівника платника податків або у разі їх примусового відчуження чи конфіскації відповідно до Закону. Проведення будь-яких робіт, що з поліпшенням ОФ, без наявності зазначених вище документів не є свідченням виведення таких ОФ з эксплуатации.

1.7 Амортизація витрат на поліпшення основних фондів, здобутих у оперативний лізинг (аренду).

Якщо договір оперативного лізингу (оренди) зобов’язує чи дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), орендар може збільшити балансову вартість відповідної групи ОФ на вартість фактично вироблених поліпшень такого об'єкта. У цьому орендарем до уваги береться балансову вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди), крім вартості фактично вироблених його улучшений.

Що стосується повернення орендарем об'єкта оперативного лізингу (оренди) орендодавцю внаслідок закінчення дії договору, соціальній та разі знищення, розкрадання чи руйнації об'єкта оперативного лізингу (оренди) такий орендар користується правилами, заміни ОФ. У цьому орендодавець не змінює балансову вартість ОФ чи валові доходи (валові витрати) на суму, понесених орендарем на поліпшення такого объекта.

1.8 Облік операцій із землею і його капітальними улучшениями.

Платник податків веде окремий облік операцій з продажу чи купівлі землі як окремого об'єкту власності. Витрати, пов’язані з такою придбанням, не підлягають включенню в валові витрати звітний період чи групу ОФ з метою амортизації. Якщо наступного такий окремий об'єкт власності продається, платник податків включає у складі валових доходів позитивну відмінність між сумою доходу, отриманого у результаті такої продажу, і сумою витрат, що з купівлею такого окремого об'єкту власності, збільшених на коефіцієнт индексации.

Якщо ж витрати (з урахуванням індексації), понесені у зв’язку з придбанням такого об'єкта власності, перевищують доходи, отримані в результаті продажу, втрати від цієї операції не вводиться до складу валових витрат і покривається рахунок власних джерел налогоплательщика.

Під час продажу землі, отриманого власність у процесі приватизації, платник податків включає у складі валових доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого у результаті такої продажу, і сумою оцінної вартості такий землі, певної відповідно до встановленої методиці вартісної оцінки земель з урахуванням коефіцієнтів її функціонального використання момент такий продажи.

Якщо земля як об'єкт власності продається чи відчужується інакше, то балансову вартість окремого об'єкту групи 1, у якому позначалася вартість капітальних поліпшень якості такий землі, належить до валових витрат такого платника податків за результатами податкового періоду, який доводиться така продажа.

2 ДЕЯКІ АСПЕКТИ КОНЦЕПЦІЇ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛИТИКИ.

Попри протести від суб'єктів господарської діяльності, й у особливості тій їхній частині, яка виробляє продукцію, і аморалізм так званої «мобілізацію коштів у розвиток пріоритетних областей економіки», вилучення сум компенсації частини авансированного капіталу виробництво шляхом експропріації різниці між знижувальними коефіцієнтами чи певний відсоток нарахованої амортизації або ж застосування понижувального коефіцієнта (надалі «амортизаційний податок»), в майбутньому триватиме. Підтвердженням цього є хоча б те що, який серед напрямів активізації інвестиційних процесів влада виділяє необхідність «централізації частини амортизаційних відрахувань на 2000 рік із метою рішення структурних проблем економіки, насамперед, енергетики і АПК».

Відомо, що структура ОФ кожного підприємства, області чи регіону має свої особливості, що склалися історично й обумовлені виглядом і асортиментом продукції, яку випускає те чи інше підприємство, та чи інша область, той інший регіон. Тобто Росія й вартість ОФ та його склад може відрізнятися. Відрізняються та незначною сумою амортизації, від якої розраховуються зазначені вище вилучення. Вірніше, ті частини сум амортизації ОФ, яка нарахована на промислово-виробничі основні фонди (ППОФ), оскільки законодавець увів у поповнення до такої категорії, як «амортизація», ще одне категорію (увагу: «новизна» у економічній теорії!) — «знос у сумі амортизації за нормами для відповідної групи основних засобів», що стосується невиробничих основних фондів (НОФ) і тих фондів, що у власності бюджетних організацій, де «…амортизаційні нарахування не проводяться, а нараховується снос».

Отже, вилучення частини амортизаційних нарахувань стосується тільки тих підприємств, які мають ППОФ і які нараховується не «знос», а «амортизація» — тобто, що виробляють продукцію. Отже якщо власник капіталу авансировал свій капітал, наприклад, у ще один верстат і має своєю метою нарощення виробництва, то «за це мусить платити до бюджету таку собі «новизну», як «амортизаційний податок». Якщо ж власник капіталу побудував лазню у вигляді рекреаційного центру і що й найняв персонал вільно, то тут ніякого «амортизаційного податку» нет.

Відповідно до даними Держкомстату, у структурі ОФ Україною 1998;го року виробничі фонди становили 58,9%, а невиробничі — 41,1%. У регіонах склад ППОФ різниться від 45,1% в Чернівецької області до 68,4% у Дніпропетровській. З іншого боку, питому вагу ОФ кожного з регіонів також має різні розміри: від 1,5% (Чернівецька обл.) до 13,0% (Донецька обл.) загальної їхньої кількості України (табл. 1).

Таблиця 1 — Питома вага ОФ окремих регіонів у загальної їх вартістю Україні |Регіон |Усього, % |До того ж, % | | | |виробничі |непроизводственны| | | | |е | |Донецька обл. |11,7 |13,0 |9,7 | |Дніпропетровська обл. |9,9 |11,2 |7,9 | |Харківська обл. |6,7 |5,9 |8,0 | |Тернопільська обл. |1,7 |1,8 |1,5 | |Волинська обл. |1,5 |1,6 |1,5 | |Чернігівська обл. |1,5 |1,1 |2,1 |.

Оскільки суми нарахованої амортизації зменшують прибуток до оподаткуванню, а податку з прибутку вступає у місцевих бюджетів, то, при вилучення певний відсоток нарахованої амортизації отже, що замість більше вартість ППОФ має регіон (область), то більше вписувалося вилучається коштів для перерозподілу через державний бюджет то меншу надходить засобів у місцевий бюджет. І це створює додаткову соціальне напруження у регіонах. Тому вплив рішення про вилучення частини амортизаційних нарахувань до держбюджету за регіонами треба розглядати у сфері економічної, а й політичної й социальной.

У 1999 після відмінності 10% «амортизаційного податку» впроваджений знижуючий коефіцієнт 0,8. При застосуванні знижувальні коефіцієнти відбувається те вилучення коштів підприємств, і регіонів, але з пряме, а опосередковане — через зростання прибутку, що підлягає оподаткуванню, і найбільш податок. Застосування понижувального коефіцієнта 0,8 до сумам нарахованої амортизації збільшує прибуток, що підлягає оподаткуванню, на 20% суми нарахованої амортизації. На погляд видається, що місцева бюджет виграє від підвищення прибутку, яка оподатковується. Справді, прибуткові підприємства при застосування понижувального коефіцієнта сплачують чималі податок на прибуток. Проте цікава ситуація виходить із підприємствами, в яких немає прибутків, ні збитків. Зменшення суми нарахованої амортизації зробила їх прибыльными.

Знижуючий коефіцієнт з погляду вилучення коштів стосується прибуткових підприємств, і тих підприємств, котрі почали прибутковими штучно. Проте всім підприємств, і регіонів втрата у тому, що підприємства регіону списують менші суми амортизації, ніж потребує відповідної дійсності знос ОФ. У результаті губляться можливості і потенціал для своєчасного накопичення сум компенсації авансированного в ОФ капіталу. Тобто іде процес втрати потенціалу підприємств, областей регіонів, але прихований, і судового слідства такий економічної політики проявляться згодом. Це ж ми дивовижно, що підприємства «показують» дедалі менший прибуток, вже понад половину всіх підприємств взагалі убыточные.

Заради підтвердження непросто сумнівність, чи шкідливість знижувальних коефіцієнтів і недоцільність вилучення у вигляді частини нарахованої амортизації, доречно буде навести деякі статистичні і розрахункові дані. За даними Держкомстату щодо індексу ОФ економіки України, ми можемо спостерігати досить заспокійливу картину, а то й зростання, то деякою відносної стабільності (криві Проте й У, рис. 1).

Рис. 1 — Індекси вартості виробничих (крива А) і непроизводственных.

(крива У) ОФ за повної балансовою вартістю наприкінці року за даними Держкомстату і вартість виробничих (крива, А ") і непроизводственных.

(крива У "), перекладені долари США за курсом НБУ наприкінці года.

Якщо дисконтну вартість ОФ станом наприкінці року перекласти на якуто тверду валюту, наприклад, долари США, то виявимо зовсім інше динаміку індексів вартості ОФ наприкінці року (криві А «і У », рис. 2). Як бачимо, індекс вартості ОФ у доларах США значно нижчий від індексів, наведених Держкомстатом. Якби економічна система України ізольованій у вир світової економіки, як це було за часів СРСР, то, на таку різницю можна було б і ні звертати внимания.

З рис. 1 можна побачити і структурні зрушення: зниження частки ПВОФ і підвищення частки НОФ, що говорить, з одного боку, про втрату привабливості виробничого сектори й, як наслідок, виробничого потенціалу. З іншого боку, коефіцієнти індексації не відповідали відповідної дійсності знецінення дисконтних вартостей виробничих та невиробничих фондов.

Веденный з липня 1997 року порядок ухвали і нарахування амортизації за методом низхідного залишку не враховуючи рівня знесення основних засобів і можливості їх корисного застосування абсолютні суми амортизаційних нарахувань знизилися ще більше. Якщо звернутися до статистичних даних, можна спостерігати деяке зростання частинок сум амортизаційних нарахувань в собівартості продукції областей промисловості, у 1996 і 1997 роках. Але це зростання неможливо що з змінами у порядок визначення і нарахування амортизації. Абсолютні суми нарахованих сум амортизації після 1 липня 1997 року зменшилися, які номінальне підвищення — лише результат індексації ОФ 1996 року. Просто факт зменшення абсолютних амортизаційних нарахувань завуальована «випадковим» збігом у часі індексації ОФ уведенням змін — у закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». Якщо ж можливості ілюзії підвищення вартості ОФ і нарахувань вичерпалися, вся шкідливість ст. 8, 9 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» виявила себе повністю: 1998 року частки сум нарахованої амортизації в собівартості продукції знизилися за всі областям промисловості (рис. 2), попри те, що при подальшому падінні випуску продукції частка амортизації, будучи умовно постійними витратами, мусила зростати навіть за умовах застосування такий «новизни», як «український варіант дигрессивного методу ухвали і нарахування амортизации».

Знову стоїть питання: навіщо потрібно було вводити цей порядок ухвали і нарахування амортизації, що зменшив суми амортизаційних нарахувань в пріоритетних областях і виробництвах. Недоцільність і шкідливість для національної економіки запропонованого анонімними розробниками порядку визначення та нарахування амортизації була зрозуміла що тоді, коли було опубліковано його проект.

Залучення частини амортизаційних нарахувань як можливе, а деяких навіть необхідне. Питання лише тому, як залучати. Якщо так безапеляційно, і що й щось «непрозоро», що практикується зараз, то протести виробничників справедливі. І рішення про вилучення має прийматися власником, а чи не сторонньої, наділеною владою обличчям чи групою лиц.

Що ж до державних підприємств, їх власник (держава) може взяти будь-яке потрібне рішення про використання як ОФ, і амортизаційних нарахувань. У колективних підприємствах держава, в кращому разі, є лише співвласником, а більшості — стороння особа, і рішення про використання сум амортизаційних нарахувань може взяти лише колективний орган управління. Для приватного підприємства — лише його собственник.

Рис. 2. Динаміка частки амортизаційних нарахувань у структурі витрат за виробництво продукції (робіт, послуг) в західних областях промисловості України у 1995;1998 роках, підготовлено за даними Держкомстату Украины.

Тому потрібно відзначити, що з державних підприємств встановлення контролю над використанням кошти відтворення й централізація амортизаційних відрахувань непросто можливі, а й необхідні. Адже нарахована амортизація повністю «вимивається» через оборотні кошти й фіктивні фірми, не залишаючи нічого для нехай навіть будь-якого підтримки виробничого потенціалу. Амортизаційні відрахування і більше амортизаційний фонд — лише запис у балансі, а самі кошти, у разі — знецінена інфляцією дебіторська заборгованість. З іншого боку, покриваючи недолік обігового кошти, занижені амортизаційні нарахування тимчасово приховують дійсне фінансове становище підприємств і тим самим просто «відтягують» той час, яке неминуче настане, але слідства його набагато гіршими, якщо не катастрофічними, але тільки економічно. Масове банкрутство підприємств призведе як погіршення економічної ситуації у країні, до політичному і вибухонебезпечному соціальному напрузі. 3 Про ПРОТИРІЧЧЯХ У БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІК ПРИ НАРАХУВАННІ АМОРТИЗАЦІЇ ОСНОВНЫХ.

СРЕДСТВ.

Діяльність підприємств має бути спрямована для досягнення зниження собівартості і підвищення одержуваної прибутку, однак за наявності жорстких рамок оподаткування підприємств з’являється інтерес до приховування позитивних результатів праці та завищення валових расходов.

Саме ця протиріччя спричинило те, що сьогодні у Україні норми амортизації основних засобів затверджені до закону «Про оподаткування прибутку підприємств », чинному з 1997 года.

З упровадженням цього закону амортизаційна політика України стала частиною податкової політики, що її вкрай недосконалої й призвело до проблемі зниження ефективності виробництва та гальмування розвитку економіки. Недосконалість амортизаційної політики держави проявляється за відсутності диференційованого підходи до нарахуванню амортизації по кожному окремому об'єкту основних средств.

З переходом України залучені до ринкової економіки у бухгалтерському обліку проводиться реформа, мету, якої у тому, щоб забезпечити користувачів повної, достовірної і неупередженої інформацією щодо фінансовому становищі підприємства, результатах своєї діяльності і рух грошових коштів. До 2000 року промислові підприємства України становили фінансові звіти з вимог оподаткування в такий спосіб, що загальна сума прибуток підприємства можна було просто визначено з звіту про фінансові результати. З упровадженням минулого року року національних стандартів бухгалтерського обліку без зміни податкового законодавства ця особливість зникла. Тобто господарські операції переважно випадків нині за різного позначаються на фінансовому обліку й у цілей оподаткування, у результаті прибуток до оподаткування фінансовому обліку нічого очікувати дорівнює оподатковуваного прибутку, обумовленою відповідно до чинного законодавства, відповідно та незначною сумою прибуток також будуть різними. Для узгодження тимчасової різниці у визначенні прибуток Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку П (С)БО 17 «Податок з прибутку «передбачені відстрочені податкові активи і відстрочені податкові обязательства.

Відповідно до П (С)БО 17, тимчасова різниця — це відмінність між оцінкою активу чи зобов’язання в даним фінансової звітності і від податкової бази цього активу чи зобов’язання відповідно. Однією з видів тимчасової різниці то, можливо амортизація основних засобів. Ведення фінансового обліку основних засобів з 2000 року регламентується П (С)БО 7 «Основні кошти », який містить дуже багато невідповідностей податковому законодавству. Так було в П (С)БО 7 дається таке визначення: «Амортизація — це систематичне розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом терміну їхніх корисного використання (експлуатації) ». Стандартом пропонуються до використання у фінансовому обліку п’ять методів нарахування амортизації основних засобів, серед яких прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний і виробничий методи. Ці методи широко використовують у зарубіжної практиці, їх переваги та недоліки освітлені у багатьох літературних джерелах. При виборі тієї чи іншої методу розрахунку амортизації у країнах підприємства враховують такі чинники, как:

— ступінь гаданої інтенсивності експлуатації устаткування й його износа;

— гадана тривалість експлуатації оборудования;

— вимоги ринку з оновленню випущеної цьому устаткуванні продукции;

— тривалість життєвого циклу продукції, випущеної на амортизируемом оборудовании;

— прогнозована динаміка цін, і очікуване зміна кон’юнктури на нове оборудование.

Підприємства України також можуть самостійно приймати рішення про використання цих методів. Вибір тієї чи іншої методу є складової облікової політики підприємства. Проте використання цих методів у обліку паралельно з податковими нормами (1,25%, 6,25%, 3,75% квартальні) потягне у себе виникнення тимчасових різниць в нарахуванні амортизації основних засобів. Слід зазначити, що виникнення в обліку тимчасових різниць притаманно практики навіть тепер Україні зза особливостей оподаткування. Причому, наявність тимчасових різниць в обліку може викликати безліч проблеем. Так, приміром, за наявності в обліку як тимчасової різниці амортизації основних засобів, мабуть виникнення значної суми відстрочених податкових активів, яка відбиватиметься у балансі підприємства міста і спотворювати уявлення про його фінансовий стан. З метою запобігання такого роду негараздів у обліку розробники стандарту пішли шляхом протиріччя міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБУ) і зробив приписку, що у фінансовому обліку підприємство може застосовувати норми і силові методи нарахування амортизації основних коштів, передбачені податковим законодавством. З одного боку, використання у фінансовому обліку податкових і методів нарахування амортизації сприяє достовірному відображенню зарахування в витрати амортизаційних відрахувань, і навіть відображенню реальних грошових платежів прибуток, штучно збільшених внаслідок заниження норм амортизації. З іншого боку, амортизаційні відрахування, певні відповідно до податкового законодавства, у фінансовому обліку не відбивають у повною мірою фактичний знос основних засобів і втрачають своє реновационное значення. З упровадженням Закону «Про оподаткування прибутку підприємств «балансовою вартістю основних засобів прийнято вважати їх залишкову вартість, розмір якої кожен звітний період знижується на суму нарахованої амортизації. Здається балансову вартість основних коштів за мері зростання терміну їхніх експлуатації повинна знижуватися, проте, вона як не зменшується, а й зростає, що суперечить теорії відтворення техніки. Головна особливість, що призводить до такого протиріччю у тому, що у балансову вартість, поруч із безпосереднім придбанням техніки, включаються Витрати модернізацію і реконструкцію основних засобів, і навіть видатки капітальні і поточні ремонти техніки понад 5% від балансову вартість всіх основних засобів підприємства початку звітного року. У цьому складається що ситуація, що за умови високу зношеність основних засобів видатки їх поточний та капітальний ремонти різко наростають, не припадаючи нарахованої амортизацией.

Отже, нині України підприємства немає можливості своєчасного і сповненого відтворення основних засобів через недосконалості податкової системи. Вочевидь, що амортизація повинна бути важелем збільшення оподатковуваної прибыли.

Крім проблеми з оподаткуванням, в підприємств з’являються і інші проблеми, у формуванні амортизаційної політики. Зокрема, існує проблема правильного використання коштів амортизаційного фонда.

Амортизаційні відрахування є є основним джерелом фінансування інвестицій на підприємствах. Нагромадження вартісного зносу на підприємствах відбувається систематично, тоді як кошти не вимагають відшкодування у натуральній формі після кожного циклу виробництва. У результаті повинен формуватись амортизаційний фонд.

Запровадженим з 1-го січня 2000 року Планом рахунків рахунок «Амортизаційний фонд «не передбачено, що перешкоджає контролю над наявністю та використанням коштів амортизації. Що Нагромаджуватимуться підприємствами амортизаційні відрахування можна проконтролювати тільки їх поточних рахунках разі, якщо завершено все етапи операційного циклу. Якщо ж підприємстві великих обсягах накопичуються запаси як незавершеного виробництва чи готової продукції, і навіть дебіторська заборгованість покупців, це що означає, що амортизаційні відрахування на певному об'ємі ще отримали грошового висловлювання. Це наочно демонструє наведена нижче схема.

[pic].

Рис. 1 Схема розміщення коштів амортизаційного фонда.

Кошти амортизаційного фонду, що формується з допомогою накопичуваних амортизаційних відрахувань, носять цільової характері і повинні використовуватися ми такі основні цели:

— здійснення капітального ремонту основних средств;

— придбання нових об'єктів основних средств.

Зосередження вартості основних засобів в амортизационном фонді і наступне перетворення накопичених коштів у нові засоби праці є тим функцією, що має виконувати амортизація як головний джерело відтворення. При розширеному відтворенні додатковим джерелом відтворення є прибуток. Для збиткових галузей промисловості додатковим джерелом відновлення основних засобів можуть бути дотацій з бюджета.

З упровадженням Плану рахунків нині у бухгалтерський облік при нарахуванні амортизації і зносу основних засобів усіма підприємствами, незалежно від форми власності, робляться записи по дебету рахунків: 23 «Виробництво », 91 «Загальновиробничі витрати », 92 «Адміністративні видатки «та інших рахунків витрат у кореспонденції із кредитом ніяк рахунки 131 «Зношеність основних коштів ». Через війну таких бухгалтерських записів збільшуються видатки амортизацію основних засобів і водночас збільшується нагромаджувальний знос. Якщо підприємство використовують у фінансовому обліку податкові норми амортизації, то сума відбиваного за рахунком 131 зносу основних засобів буде недостоверно відбивати у балансі фактичне стану основних коштів підприємства. Тому доцільніше й точніше навіть при використанні у фінансовому обліку податкових норм амортизації відбивати реальний знос основних засобів. Домогтися цього можна додатково застосовуючи в обліку методи нарахування амортизації основних засобів, запропоновані П (С)БО 7 «Основні кошти ». Проте за такому їх застосуванні було б їх позначити не як методи нарахування амортизації, а як методи нарахування зносу основних засобів. Знос є поняттям первинним, а амортизація — вторинним. Незалежно від цього, яка податкова політика проводиться державою, підприємства вже повинні ознайомитися з ступенем зносу свої основні засобів і порівнювати його величину з величиною накапливаемого амортизаційного фонда.

Амортизаційна політика мусить бути частиною облікової політики самого підприємства, а чи не держави. Вона повинна бути важелем із боку держави збільшення прибуток. Натомість, у сформованих умов підприємства вже повинні вести розумну дисконтну політику, яка б надавала можливість реально оцінювати свої фінансові стан і вивести результати деятельности.

За сучасних умов господарювання підприємства втратили контроль над своїм амортизаційним фондом. Вони відмовилися від старої системи обліку, яка давала можливість планувати, аналізувати і контролювати процес відтворення основних засобів, але ще навчилися працювати з нового режимі. Ринкова економіка потребує значно більшої уваги підприємств до питанням нарахування амортизації і забезпечення своєчасної заміни основних коштів. Тому розроблена для підприємства система бухгалтерського обліку повинна надавати надійну і достовірну інформацію, з урахуванням якої може бути контроль, аналіз стану і планування інвестицій у основні средства.

У зарубіжній практиці окремі підприємства разом з періодичним нарахуванням амортизації, суму, рівну величині амортизаційних відрахувань, вкладають у надійні цінні папери або депонують на окремому рахунку. На думку, це сприяє ефективному формуванню амортизаційної політики, оскільки кошти, призначені для відновлення основних засобів не використовуються інші цілі й при цьому збільшуються, забезпечуючи розширене воспроизводство.

ВИКОРИСТАНІ ИСТОЧНИКИ.

1 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» стаття № 8 «Амортизація» зі змінами від 24.12.02 р. № 349-IV.

2 «Про вилучення амортизаційних нарахувань та деякі аспекти концепції державної амортизаційної політики"// Економіка Фінанси Право, 2000 р. № 8, стор. 5−12.

3 «Основні фонди та наслідки державної амортизаційної політики// Економіка Фінанси Право, 2000 р. № 1 стр.13−19.

4 «Про протиріч у бухгалтерський облік при нарахуванні амортизації основних засобів"// Наукові роботи Донецького державного технічного університету сірий.: Економічна, випуск 46 — Донецьк 2002, ст. 71−78.