Аудит основних засобів

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Аудит основних засобів (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Міністерство освіти та науки України.

Донецький національний університет.

Обліково-фінансовий факультет.

Кафедра «Облік й аудит».

Курсова робота.

на тему:

«Аудит основних засобів».

Зміст.

Вступ 3.

Глава 1. Цілі й задачі аудиту основних засобів 4.

Глава 2. Нормативно-правове регулювання аудиту основних засобів 6.

Глава 3. Аудит облікової політики підприємства стосовно основних засобів 8.

Глава 4. Оцінка системи внутрішнього контролю та виявлення зон ризику 10.

Глава 5. Зміст програми аудиторської перевірки 12.

Глава 6. Типова кореспонденція стосовно операцій із основними засобами 16.

Глава 7. Збір аудиторських доказів та формування робочих документів 19.

Глава 8. Аудиторський висновок за результатами перевірки 24.

Висновок 27.

Література 28.

Вступ.

сучасний етап розвитку вітчизняної економіки пов’язаний із кардинальними змінам в структурі та формах власності, а організації та управлінні виробництвом. Це зумовлює необхідність вдосконалення системи облікової інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень.

Реформування бухгалтерського обліку в Україні є складовою частиною заходів, орієнтованих на впровадження економічних відносин ринкового спрямування. Трансформація обліку здійснюється у межах реалізації стратегічного курсу нашої держави на інтеграцію до світового економічного простору, що передбачає адаптацію законодавства України до європейського рівня.

Розвиток ринкових відносин в економіці держави об'єктивно Веде до полярності інтересів між виробниками, споживачами та Державою. Наприклад, створення відкритих акціонерних товариств призвело до зіткнення інтересів акціонерів та управлінців (менеджерів). У зв’язку із цим виникла потреба у незалежному контролі діяльності господарюючих суб'єктів, який бі забезпечив підтвердження достовірності їхнього фінансових звітів. Цей вид діяльності отримав назву «аудит».

Власники та кредитори позбавлені можливості самостійно впевнитись у бо усі численні операції підприємства законні та правильно відображені у звітності, тому смердоті відчувають потребу у послугах аудиторів.

Незалежне підтвердження інформації про результати діяльності підприємств та дотримання ними законодавства необхідне державі для прийняття рішень в області економіки та оподаткування, суддям, прокурорам, та слідчим для підтвердження достовірності фінансової звітності, Яка їхнього цікавить.

Ос-кільки діяльність шкірного підприємства передбачає наявність засобів виробництва й відповідних матеріальних умів, смердоті є одним із найважливіших елементів продуктивних сил, визначають їхнього рівень. Головною передумовою здійснення будь-якого виробничого процесу є наявність відповідних засобів роботи. Їх склад й структура визначають вид діяльності та виробничу потужність підприємства.

Отже, роль й значення засобів роботи у виробничому процесі та значна їхні частка в загальній вартості активів й визначають основний зміст категорії «основні засоби».

Вагомий внесок у розвиток теоретичних засідок й методичних підходів до вирішення проблем оцінки, обліку, аналізу й аудиту основних засобів внесли вчені-економісти — М.Я. Дем’яненко, РР. Кірейцев, М.Т. Білуха, О. М. Голованов, Л.І. Гомберг, М. В. Кужельний, Л. К. Сук, В.П. Завгородній, В.Ф. Палій, В. В. Сопко, В. Г. Лінник та інші вчені.

Так як роль основних засобів дуже важлива на кожному підприємстві, то й їхні аудит є важливим етапом перевірки звітності підприємства. Метою курсової роботи розглянути методологічні основи проведення аудиту основних засобів, правові основи його проведення, типові помилки, котрі можуть бути виявлені при аудиті основних засобів. Глава 1. Цілі й задачі аудиту основних засобів.

До основних засобів відносяться матеріальні активи, якими підприємство володіє із метою використання їхні в процесі виробництва чи постачання товарів, послуг, надання в оренду іншим особам, чи для здійснення адміністративних функцій, рядків корисного використання понад одного року.

У процесі експлуатації смердоті переносять свою вартість на собівартість продукції частинами (нарахуванням амортизації).

Основні засоби підприємств й організацій незалежно від форм власності відображаються у бухгалтерському обліку й звітності за фактичними витратами на їхнього придбання, перевезення, встановлення, державну реєстрацію, котрі становлять їхні первісну вартість.

До складу основних засобів відносяться: земельні угіддя, приміщення, споруди, машини й обладнання, транспортні засоби, інструменти, виробничий й господарський інвентар, робочий та продуктивний худобу, багатолітні насадження та інші основні засоби.

До основних засобів відносять також капітальні вкладення для поліпшення земель.

Основним завданням й метою аудиту основних засобів є: 1) встановлення правильності документального оформлення й своєчасного відображення в обліку операцій із основними засобами, їхні надходження, внутрішнє переміщення й вибуття; 2) перевірка правильності розрахунку, своєчасного відображення зносу основних засобів; 3) перевірка доцільності проведення ремонту основних засобів, контролю над витратами на капітальний ремонт, за правильністю їхнього відображення; 4) перевірка правильності відображення в обліку фінансових результатів від вибуття (зокрема. ліквідації) основних засобів; 5) контролю над збереженням основних засобів; 6) перевірка правильності проведення індексації основних засобів; 7) підтвердження законності й правильності відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій із основними засобами; 8) встановлення своєчасності й правильності списання недоамортизованої частини основних засобів на фінансові результати;

Джерелами інформації для аудиту основних засобів є: — Баланс (форма № 1); - Звіт про фінансові результати та їхні використання (форма № 2); - Звіт про фінансово-матеріальний стан підприємства (форма № 3); - Синтетичні регістри обліку основних засобів (головна книга, журнал-ордер № 13); - Первинні документи із обліку основних засобів: інвентарні картки, акти приймання-передачі, введення в експлуатацію, ліквідації, відомості індексації балансової вартості основних засобів.

При перевірці операцій по обліку основних засобів аудиторам на основі первинних даних й даних аналітичного й синтетичного обліку основних засобів звертається увага на наступні основні запитання: — своєчасність й правильність документального оформлення й відображення в облікових регістрах надходження, переміщення й вибуття основних засобів — правильність розрахунку амортизаційних торб й віднесення їхнього на собівартість продукції, а також відображення її на рахунках синтетичного обліку — своєчасність й правильність списання недоамортизованої частини основних засобів на фінансові результати підприємства — правильність й своєчасність нарахування орендної плати за основні засоби й віднесення на собівартість продукції - правильність віднесення до основних засобів тихий, що знаходяться на балансі підприємства — правомірність списання витрат на проведення ремонту основних засобів — своєчасність й правильність проведення інвентаризації й відображення результатів на рахунках — достовірність індексації вартості основних засобів й віднесення торб на рахунки бухгалтерського обліку — правомірність реалізації основних засобів, а також їхнього оцінка при реалізації як підприємством, то й приватною особою.

Щоб реалізувати усі ці задачі необхідно переконатися в правильності організації аналітичного обліку; вияснити чи усі основні засоби закріплені за матеріально відповідальними особами; правильність проведення останньої інвентаризації, котрі її результати й чи відображені смердоті в обліку; проконтролювати достовірність облікових даних про наявність й рух основних засобів. Глава 2. Нормативно-правове регулювання аудиту основних засобів.

Аудит як форма інтелектуальної діяльності має деякі особливості організації та методики проведення. Міжнародні асоціації бухгалтерів та аудиторів узагальнили досвід організації та методики обліку і аудиту в країнах із різними формами власності та господарювання у вигляді міжнародних норм аудиту (МНА), котрі у визначеній мірі можуть виконувати функції стандартів із обліку та аудиту.

Стандарти аудиту — це загальні керуючі матеріали для допомоги аудиторам у виконанні їхніх обов’язків із аудиту. Вони наведено професійні вимоги до якості (компетентність, незалежність, об'єктивність) аудитора та аудиторських з висновками й доказів. Метою складання стандартів аудиту є встановлення загальних правил аудиторської діяльності із організації та методики проведення. У практиці аудиторської діяльності в Україні необхідно користуватися міжнародними та національними стандартами, нормативними документами із організації та методології бухгалтерського обліку та фінансово-господарського контролю, що використовуються у вітчизняній практиці.

До основних принципів норм аудиту належати: — цілісність, об'єктивність та незалежність, конфіденційність, знання та компетентність; - правила використання результатів роботи інших аудиторів; - документальне оформлення, планування, отримання доказів аудитором; - перевірка систем внутрішнього контролю та обліку; - аналіз з висновками аудитора та складання ним звіту.

Аудиторська палата України із метою регламентування правил та порядку проведення аудиту й виконання аудиторських послуг розробляє національні стандарти аудиту. Вони базуються на законодавстві України про аудиторську діяльність та міжнародних нормах аудиту, а також професійній термінології, прийнятій у світовій практиці.

Правові та організаційні основи аудиторської діяльності в Україні регламентуються законодавством, а також нормативними актами про сертифікацію спеціалістів із аудиту та ліцензування їхньої діяльності.

Проводячи аудит основних засобів необхідно користуватися наступними основними нормативними документами, діючими в Україні, й котрі повинні застосовувати на всіх підприємствах при організації бухгалтерського обліку: 1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» № 996-XIV від 16.07.99 — визначаються загальні принципи ведення бухгалтерського обліку. 2. План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій й закладів, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 291 от.

30.11.99. 3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджені наказом Міністерства фінансів України.

№ 87 від 31.03.99. 4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджений наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99. 5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджений наказом Міністерства фінансів України № 87 від.

31.03.99. 6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджений наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.02.2000. 7. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних цінностей, грошових коштів й документів, розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 69 овід 11.08.94 р. 8. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затверджене наказом міністерства фінансів України № 88 від.

24.05.95. 9. Наказ міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку» № 352 від 29.12.95. 10. Інструкція «Про порядок визначення розмірів збитків від крадіжок, недостачі, знищення (пошкодження) матеріальних цінностей», затверджена постановою Кабінету міністрів України № 116 від 22.01.96.

Правові й організаційні основи аудиторської діяльності в Україні регламентуються законодавством, а також нормативними актами про сертифікацію фахівців із аудиту й ліцензування їхньої діяльності. Норми аудиту передбачають основні принципи виконання аудиторських робіт, але й не є методиками чи інструкціями до застосування методичних прийомів та притаманних їм процедур аудиту.

Застосування міжнародних й національних норм аудиту (стандартів) сприяє поліпшенню якості контролю та активізації діяльності суб'єктів підприємства та достовірності відображення її в бухгалтерському обліку й звітності. Глава 3. Аудит облікової політики підприємства стосовно основних засобів.

Найперше, що підлягає перевірці при аудиті основних засобів — це облікова політика підприємства. Бо, перед тім як перевіряти як здійснюється облік треба перевірити як цей облік на підприємстві організований. У обліковій політиці у відповідності із П (С)БО № 7 «Основні засоби» винне бути вказано методи оцінки основних засобів, їхнього класифікація на підприємстві, методи амортизації, ознаки включення об'єктів у склад основних засобів та інше.

Аудитор винен перевірити відповідність облікової політики чинному законодавству та бухгалтерським вимогам у відношенні основних засобів. Аудитор перевіряє, наскільки доцільно застосовувати ту чи іншу форму організації бухгалтерського обліку, чи відповідає вона конкретним умовам роботи підприємства. Перевірці підлягає також стан синтетичного обліку й його зв’язки із даними аналітичного обліку.

Бухгалтерський облік основних засобів організується у відповідності із типовими класифікаціями основних засобів. Ці типові класифікації призначені для встановлення єдиного їхні групування в обліку. У відповідності до існуючої системи обліку в Україні діє наступний порядок класифікації: 1) за галузевою ознакою; 2) за характером участі в процесі виробництва — виробничі й невиробничі; 3) за видами — земельні ділянки, приміщення й споруди, транспортні засоби, машини й обладнання, продуктивний й робочий худобу, багаторічні насадження та ін. 4) по належності — власні та орендовані; 5) за ознакою використання — тих, що знаходяться в експлуатації, на реконструкції, в запасі, на консервації;

Основні засоби в бухгалтерському обліку обліковуються по первісній вартості, Яка визначається на основі таких фактичних витрат: — торб, сплачених у відповідності із договором; - торб, сплачених організаціям за здійснення робіт за договорами, за інформаційні та консультативні послуги; - сплачення податків, мита, реєстраційних зборів, державного мита та інших платежів, пов’язаних із придбанням основних засобів; - витрат на страхування ризиків, пов’язаних із доставкою; - витрат на установку, монтаж, налагодження основних засобів.

Історично для обліку основних засобів завжди використовувались три види оцінки: 1) первісна вартість — використовується в обліку протягом всього рядок служби об'єкта на даному підприємстві; 2) переоцінена вартість — переоцінена первісна вартість; 3) залишкова вартість — первісна вартість за мінусом зносу;

Безкоштовно отриманні основні засоби оцінюються за справедливою вартістю на дату отримання.

Первісна вартість основних засобів отриманих в обмін на придбаний об'єкт, прирівнюється до залишкової вартості переданого про «єкта основних засобів.

Справедлива вартість — це сума, по якій можуть бути здійснені обмін активу чи оплата обов «язків в результаті операцій між зацікавленими та незалежними сторонами.

Різниця між справедливою й залишковою вартістю переданого об'єкта включається у склад витрат звітного періоду.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із покращенням об'єкта (модернізація, реконструкція, та ін.), котрі приводять до збільшення майбутніх економічних вигод.

Аналітичний облік ведеться по кожному інвентарному об'єкту. Окремим інвентарним об'єктом є завершень механізм із усіма приладами й пристроями, який призначений для виконання визначених самостійних функцій.

У обліковій політиці винен бути вказаний конкретний метод амортизації конкретної виду основних засобів. Ним може бути один із методів: — прямолінійний; - зменшення залишкової вартості; - прискорене зменшення залишкової вартості; - кумулятивний; - виробничий; - податковий. Глава 4. Оцінка системи внутрішнього контролю та виявлення зон ризику.

У відповідності із вимогами аудитор винен матір достатню уяву про структуру внутрішнього контролю клієнта перед складанням плану аудиторської перевірки. Достатня уява про структуру контролю дозволяє аудитору визначити типи можливих відхилень, степені ризику й розробити методику проведення перевірки для їхні виявлення. Аудитор отримує уяву про клієнта, визначаючи особливості заходів й процедур стосовно до шкірного елементу структури контролю, й, виясняючи, чи працюють смердоті в дійсності, тобто чи використовуються смердоті на підприємстві. Уява про структуру контролю, необхідного при складанні плану проведення аудиторської перевірки (тобто для встановлення й прийняття відповідних дій при визначенні можливості відхилення матеріалів) формується на основі раніше накопиченого на підприємстві досвіду використання результатів аудиторської перевірки за минулий рік, на основі анкетування персоналу фірми-клієнта, спостерігання за виконанням персоналом своїх обов’язків й аналізу підготовленого напередодні клієнтом опису заходів й процедур, а також іншої документації. Для отримання свідчення про правильне використання заходів й процедур аудитор аналізує записи, документи, звіти.

Одним із етапів процесу планування — оцінка системи внутрішнього контролю, основна позначка якої — створення основи для планування аудиторської перевірки, а також визначення виду, години проведення, об'єму аудиторських процедур, котрі знаходять своє відображення в аудиторській програмі. Тому характер й якість перевірки багато в чому будуть залежати від того, наскільки грамотно та достовірно аудитор вивчить систему внутрішнього контролю.

Система внутрішнього контролю може рахуватися ефективною, якщо вон своєчасно попереджає про виникнення недостовірної інформації, та виявляє її. Оцінюючи ефективність системи внутрішнього контролю, аудиторська організація винна зібрати достатню кількість аудиторських доказів. Якщо аудиторська організація вирішує покластися на систему внутрішнього контролю й систему бухгалтерського обліку для отримання достатнього степеню впевненості в достовірності бухгалтерської звітності, вона винна відповідним шляхом скорегувати об'єм аудиторської перевірки.

Аудиторський ризик — це ризик того, що аудитор може висловити неадекватну думку у тихий випадках, коли в документах бухгалтерської звітності існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за невірно підготовленою звітністю якщо представлено аудиторський висновок без зауважень. Тому аудитор винен проаналізувати степінь ризику перед проведенням перевірки.

А щоб запобігти аудиторському ризику чи зробити його мінімальним, аудитор має визначити оптимальний обсяг інформації для дослідження, щоб він міг взяти у собі професійну відповідальність. При цьому вартість доказів (свідоцтв) має бути мінімальною.

Аудиторський ризик пов’язаний із внутрішньогосподарським ризиком. Щоб оцінити на початку ризик аудитор має вивчити фактори, котрі створюють ризик, а саме: характер бізнесу клієнту, чесність адміністрації, результати попереднього аудиту, первинний й вторинний аудит, професіоналізм бухгалтерських кадрів, вірогідність привласнення коштів, достовірність сальдо на рахунках бухгалтерського обліку. Аудитор винен оцінити перелічені фактори й вирішити, який з них найбільш важливий для наступного врахування при визначенні аудиторського ризику.

У додатку 1 Національний норматив аудиту № 12 «Листок оцінки власного ризику й ризику невідповідності внутрішнього контролю» наведень перелік питань, відповіді на котрі дозволяють оцінити свій ризик. Для основних засобів це, наприклад, такі запитання: чи проводитися періодична інвентаризація рухомих основних засобів, чи дотримуються метод нарахування амортизації та параметри основних засобів, проведена чи ані класифікація основних засобів, чи списані із балансу залишкова вартість основних засобів 2 й 3 групи проданих (ліквідованих) та ін.

Після завершення аналізу ризику та перевірки системи внутрішнього контролю аудитори, основуючись на попередніх даних про економічного суб'єкта та результатах проведених аналітичних процедур, можуть приступити до розробки загального плану й програми аудиторської перевірки. Створений безпосередньо перед проведенням перевірки план визначає послідовність дій аудитора, тобто в які напрямках й із якою інтенсивністю якщо проводитися перевірка. Для кращого огляду й раціональної постановки завдань можуть використовуватися графіки, діаграми й комп’ютерні системи. Глава 5. Зміст програми аудиторської перевірки.

Аудиторська перевірка винна відповідати деяким вимогам й складатися із визначених етапів. Умовно можна виділити три етапи: 1) планування; 2) збір аудиторських доказів; 3) завершення аудиту.

На першому етапі аудитор: — насамперед знайомиться із клієнтом (це означає розуміння діяльності клієнта, знайомство із системами бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю); - оформлює свої відносини із клієнтом контрактом та (чи) листом — зобов’язанням; - розраховує рівень суттєвості майбутньої перевірки; - вивчає та оцінює системи бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю організації клієнта; - оцінює аудиторські ризики; - готує загальний план та програму аудиту.

У відповідності із вимогами правил (стандарту) аудиторської діяльності «Планування аудиту» нижче наведень примірний зміст й форма програми аудиту основних засобів.

Програму аудиту операцій із основними засобами включає такий перелік питань, котрі необхідно перевірити, й процедур:

Методика проведення аудиту основних засобів включає наступні етапи перевірки. I. Перевірка руху основних засобів.

1. Надходження основних засобів — перевіряється правильність відображення в обліку надходження основних засобів; правильність бухгалтерського обліку оприбуткування їхнього незалежно від форми власності підприємства.

Аудитору необхідно перевірити чи створена комісія приймання основних засобів та оформлення її результатів, як оформлені домов купівлі-продажу основних засобів, протоколи договірних цін, правильність вказання первинної вартості в актах приймання-передачі основних засобів. Важливою умовою збереження основних засобів є проведення їхнього інвентаризації, тому в процесі контролю необхідно перевірити повноту та своєчасність її проведення, й правильність відображення результатів. Це потрібно, щоб переконатися наскільки можна довіряти результатам інвентаризації та зменшити аудиторський ризик. Аудитор має перевірити чи правильно виділено ПДВ при придбанні основних засобів. Аудитору також необхідно зосередити увагу на порядку формування первісної вартості окремих об'єктів основних засобів у випадках, коли в документах, що супроводжують купівлю, зазначено вартість не шкірного об'єкта окремо, а кількох об'єктів разом. Первісну вартість придбаних об'єктів встановлюють пропорційно до справедливої вартості, виходячи із фактичних витрат на придбання.

2. Вибуття основних засобів — перевірка дозволу та порядку ліквідації основних засобів, а також бухгалтерських записів, котрі відображають ліквідацію, реалізацію, безоплатне передання основних засобів тощо незалежно від форми власності підприємства.

При перевірці ліквідації основних засобів у зв’язку з зносом чи пошкодженням розглядаються акти на ліквідацію основних засобів. Слід перевірити чи затверджений відповідний акт керівником підприємства, та чи зроблена відмітка бухгалтерії про фіксацію вибуття інвентарного об'єкта в інвентарній картці. II. Перевірка нарахування зносу (амортизації) на основні засоби — перевіряється застосування підприємством норм зносу основних засобів відповідно до чинного законодавства; порядку нарахування підприємством зносу (амортизації) основних засобів, застосування прискорених норм амортизації; правильність відображення в обліку зносу основних засобів залежно від форм власності. III. Перевірка проведення індексації основних засобів — перевіряється наявність проведення індексації балансової вартості основних засобів; правильність застосування коефіцієнтів індексації; використання понижуючих коефіцієнтів амортизації основних засобів; порядку відображення в обліку результатів індексації основних засобів.

Необхідно перевірити відображення у відповідних підтверджуючих документах результати переоцінки (актах переоцінки, довідках чи розрахунках бухгалтерії, експертних висновках), а інвентарних картках обліку основних засобів. IV. Перевірка порядку відображення ремонту основних засобів — перевірка правильності відображення в обліку витрат на: ремонт основних засобів.

Аудитору необхідно з’ясувати, чи включено витрати із поліпшення об'єкту, що призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, до первісної вартості об'єкта основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо). Інші витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані, повинні бути віднесені підприємством у склад витрат. При цьому слід пам’ятати про документальне оформлення: винен бути складений кошторис на проведення ремонтних робіт, й здійснений запис про проваджень ремонт в інвентарній картці. V. Перевірка відповідності, повноти та достовірності обліку основних засобів.

На останньому етапі аудиту основних засобів перевіряють відповідність первинних документів синтетичним регістрам обліку. Для цого звіряються дані інвентарних карток обліку основних засобів із даними, актів прийманняпередачі основних засобів, акти ліквідації, дозволи на реалізацію, журналуордеру № 13, Головної книжки та фінансової звітності підприємства, балансуформи № 1.

При перевірці аудитор орієнтується на можливі відхилення в облікових даних, котрі можуть вплинути на достовірність звітних показників. До типових помилок й відхилень належати: 1) аналітичний облік основних засобів не ведеться в інвентарних картках (ОЗ;

6); 2) матеріальна відповідальність організується лише стосовно власних основних засобів; 3) оприбуткування основних засобів за ціні їхні придбання; 4) невідповідність інформації про наявність основних засобів по даним.

Головної книжки інформації про їхні залишки по даним ОЗ-6, що нерідко Веде до неправильного нарахування амортизації; 5) у склад первісної вартості включені витрати по оплаті процентів за кредит; 6) при купівлі основних засобів у фізичних осіб не завжди стягується податок; 7) нарахування зносу основних засобів відбувається раз на квартал; 8) підприємство продовжує нараховувати знос на об'єкти із закінченим строком експлуатації; 9) неправомірне прискорене нарахування зносу основних засобів; 10) при передачі основних засобів як внесок до статутного капіталу іншого підприємства сума перевищення їхні договірної вартості над балансовою нерідко включається у склад витрат майбутніх періодів, а, по мірі нарахування дивідентів приєднується до балансового прибутку. Глава 6. Типова кореспонденція стосовно операцій із основними засобами.

У відповідності із Планом рахунків облік основних засобів ведеться на рахунку 10 «Основні засоби». На цьому рахунку здійснюється облік та узагальнення інформації про наявність, рух власних чи отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів та орендованих майнових комплексів, котрі віднесені у склад основних засобів.

По дебету 10 рахунку відображається записи по надходженню основних засобів на баланс підприємства, котрі обліковуються по первісній вартості, витрати пов’язані із поліпшенням об'єкта.

За кредитом відображаються вибуття основних засобів внаслідок продаж, безкоштовної передачі, ліквідації, а також суми уцінки основних засобів.

Облік основних засобів ведеться в розрізах: надходження, амортизація, ремонт, переоцінка, а також облік орендованих основних засобів.

Кореспонденція рахунків по обліку надходження основних засобів наведена в таблиці 6.1.

Таблиця 6.1.

|Зміст господарських операцій |Дебет|Кредит | |Оприбутковані основні засоби, внесені засновниками згідно|10, |46 | |із угодою |11 | | |На суму, якої потрібно виплатити постачальникам за куплені|15 |63 | |основні засоби | | | |На суму послуг, пов’язаних із придбанням основних засобів |15 |685 | |Одночасно нараховано суму ПДВ на послуги, пов’язані із |641 |685 | |придбанням основних засобів | | | |Сума витрат, понесених при виконанні проектних та інших |15 |63 | |робіт | | | |Сума витрат на спорудження та виготовлення основних |15 |23,65,66| |засобів | |, 20 | |Погашення заборгованості за основні засоби |63 |30,31 | |Безкоштовне надходження основних засобів |10, |424 | | |11 | | |Отримання основних засобів в обмін на готову продукцію |15 |701,702 | |товарів, робіт послуг | |703 | |Оприбуткування основних засобів |10, |15 | | |11 | | |Оприбуткування основних засобів раніше не включених до |10, |746 | |балансу підприємства |11 | | |Переведення у склад основних засобів МШП |10, |113 | | |13 | | |Одночасно на суму зносу МШП |132 |131 | |Переміщення основних засобів від одного матеріально |10, |10,11 | |відповідальної особини до іншої |11 | |.

Всі основні засоби в процесі експлуатації зношуються й підлягають амортизації. Основні операції нарахування амортизації наведені в таблиці 6.2.

Таблиця 6.2.

Бухгалтерський облік амортизації основних засобів.

|Зміст господарських операцій |Дебе|Креди| | |т |т | |Нарахування амортизації основних засобів використаних на |23 |131 | |виробництво конкретного виду продукції | | | |Нарахування амортизації інших основних засобів цеху |91 |131 | |Нарахування амортизації основних засобів господарського |92 |131 | |призначення | | | |Нарахування амортизації основних засобів використаних для |93 |131 | |збуту продукції | | | |Нарахування амортизації основних засобів соціальної сфери |94 |131 |.

Ремонт основних засобів проводитися із метою ліквідації виниклих дефектів у зв’язку із їхні експлуатацією. У бухгалтерському обліку ремонті діляться на поточні та капітальні. Облік витрат на ремонтні роботи, котрі не приводять до покращання об'єкта, є витратами даного періоду й обліковуються на рахунках класу 9.

Таблиця 6.3.

Кореспонденція рахунків обліку витрат на поліпшення й утримання.

основних засобів.

|Зміст господарських операцій |Дебет |Кредит| |Відображені витрати ремонтного цеху для ремонту основних |23/р.ц |20, | |засобів виконаного господарським способом | |661, | | | |65 | |Списані витрати ремонтного цеху на цехові витрати |91 |23/рц | |Відображені витрати основного цеху пов’язані із поточним |91/осн.|66,65,| |ремонтом обладнання |ц. |207 | |Акцептований рахунок підрядної організації, котра виконала |92 |63 | |ремонт основних засобів, котрі експлуатуються в | | | |заводоуправлінні | | | |Сума ПДВ |641 |63 | |Оплачений рахунок підрядної організації із поточного |63 |311 | |рахунка | | |.

У зв’язку із різними економічними процесами основні засоби повинні переоцінюватися, щоб відображатися по справедливій вартості одну годину складання різних звітів. Куди повинні відноситися суми уцінки й дооцінки показано в таблиці 6.4.

Таблиця 6.4.

Кореспонденція рахунків обліку дооцінки основних засобів.

|Зміст господарських операцій |Дебет |Кредит| |Сума дооцінки основних засобів |10 |423 | |Одночасно на суму зносу |423 |131 | |Сума уцінки основних засобів |975 |10 | |Одночасно на суму зносу |131 |10 | |Сума втрат від зменшення корисності основних засобів, |975 |131, | |оцінених за первісною вартістю | |10 | |Одночасно на суму зносу |131 |10 |.

Основні засоби списуються із балансу в результаті їхнього ліквідації, безкоштовної передачі, ліквідації й як недостача, виявлена в результаті інвентаризації.

Таблиця 6.5.

Кореспонденція рахунків ліквідації, безкоштовної передачі та реалізації.

основних засобів.

|Зміст господарських операцій |Дебет |Кредит | |Передача основних засобів як внесок до статутного |14 |10 | |капіталу іншого підприємства | | | |Одночасно знос переданих основних засобів |131 |10 | |Одночасно сума різниці між залишковою вартістю переданих |14 |746 | |основних засобів й справедливою вартістю інвестицій | | | |Списання залишкової вартості основних засобів, списаних |976 |10 | |по причині застарілості та зносу | | | |Одночасно на суму зносу основних засобів |131 |10 | |Оприбутковані виробничі запаси від ліквідації основних |20,22 |746 | |засобів | | | |Одночасно відображення суми ПДВ |976 |64 | |Безкоштовна передача основних засобів по залишковій |976 |10 | |вартості | | | |Одночасно на суму зносу основних засобів |131 |10 | |Одночасно відображення суми ПДВ |976 |64 | |Списання реалізованих основних засобів по залишковій |972 |10 | |вартості | | | |Одночасно на суму зносу реалізованих основних засобів |131 |10 | |Доход отриманий від реалізації основних засобів |30,31,37|742 | |Витрати по демонтажу, розборці та реалізації основних |976 |30,31,3| |засобів | |7,20,66| |Одночасно при реалізації основних засобів сума ПДВ |742 |64 |.

Таблиця 6.6 Кореспонденція рахунків обліку результатів інвентаризації основних засобів.

|Зміст господарських операцій |Дебет |Кредит | |Виявлені та оприбутковані надлишки основних засобів |10 |746 | |На суму виявленої недостачі основних засобів, списаних по|976 |10 | |залишковій вартості | | | |Одночасно на суму зносу списаних основних засобів |131 |10 | |На суму недостачі при виявлені винних осіб |375 |746 | |На суму різниці між обліковими цінами й цінами, |746 |642 | |розрахованими для стягнення із винних осіб, котра | | | |перераховується до бюджету | | | |Відшкодування торб недостачі основних засобів винуватими |30, 31 |375 | |особами | | | |Стягнення недостачі основних засобів з заробітної плати |661 |375 | |Переведення МШП до основних засобів |10 |112 | |Одночасно на суму зносу МШП |132 |131 | |Переведення основних засобів у склад МШП |112 |10 | |Одночасно на суму зносу основних засобів |131 |132 | Глава 7. Збір аудиторських доказів та формування робочих документів.

Найважливіша позначка аудиту — пізнання об'єктивної істини про господарські явища, що вивчаються. Під істиною розуміють тих знання про предмет, котрі правильно відображають цей предмет, відповідають йому. Ос-кільки істина відображає об'єктивно існуючий світло, її зміст не залежить від свідомості людини. Тобто істина об'єктивна, її зміст характеризується тими об'єктивними процесами, котрі вона відображає. Аудитор, в першу чергу, направляє свої зусилля на встановлення об'єктивної істини щодо дій й подій господарюючого суб'єкта.

Нормативом 14 «Аудиторські докази» зазначено, що аудитор винен одержати таку кількість аудиторських доказів, Яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, при використання які якщо підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів системи контролю та процедур перевірки на суттєвість. За деяких обставин докази можуть бути одержані лише в результаті процедур перевірки на суттєвість.

Аудиторські докази — інформація, здобуто аудитором для вироблення думок, на які ґрунтується підготовка аудиторського висновку та звіту. Аудиторські докази складаються із первинних документів та облікових записів, що кладуться основою фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації із інших джерел.

Законом України «Про аудиторську діяльність» та національним нормативом України із аудиту № 26 «Аудиторський висновок» передбачене, що аудитор винен проаналізувати і оцінити інформацію, отриману на підставі аудиторських доказів, для формування висновку.

У цілому, процес аудиту слід розглядати як встановлення істини, одержання доказів, донесення істини до користувачів інформації шляхом видачі об'єктивних з висновками аудитора.

Жодна господарська операція, що здійснюється на підприємстві, не зникає безслідно, а обов’язково, в тій чи іншій мірі, відображається в певних документах. Тут чітко проявляється дія закону всебічного взаємозв'язку явищ й загального відображення матеріального світу. Це дозволяє аудитору за годину встановити законність, достовірність й доцільність здійсненої операції.

Процес аудиторської перевірки та її результати повинні бути документально оформлені.

Робочі документи аудитора — це записи, зроблені ним под годину планування, підготовки, проведення перевірки, узагальнення її даних, також документальна інформація, отримана в процесі аудиту від третіх осіб, підприємства-клієнта, чи усні відомості, задокументовані аудитором за допомогою тестування.

Склад та кількість аудиторських документів визначаються аудитором у кожному конкретному випадку. При цьому вирішальне значення відіграє позначка складання робочих документів, а саме: — планування аудиторської перевірки; - документальне підтвердження виконаних аудитором процедур, робіт; - збір матеріалів для перевірки фінансової звітності із їхні подальшим узагальненням; - складання аудиторського звіту й підготовлення висновку про фінансову звітність; - забезпечення юридичної обґрунтованості проведення аудиту, законності; - контроль робочого години аудитора та обґрунтування оплати його роботи (гонорару); - контролю над якістю проведеною перевірки; - отримання у випадку необхідності інформації про перевірку конкретного підприємства, що відбувалася декілька років тому, наприклад, у випадках судової справ, виникненні спорів, претензій та ін.; - забезпечення можливості отримання відповідей на так названі зворотні запитання (від клієнта, акціонерів та інших зацікавлених осіб), тобто довести правоту аудитора чи доповнити деякі запитання; - обґрунтований вибір методики, методів та способів проведення аудиту, напрямів та підходів перевірки; - документальне оформлення встановленого чи визначеного самим аудитором аудиторського ризику із наведенням його величини; - формування уявлення про професіоналізм, кваліфікацію аудитора, його компетентність та можливості їхні підвищення; - отримання матеріалів для наступних аудиторських перевірок.

На вибір кількості, складу, змісту та форми подання аудиторських документів впливають також фактори: кваліфікація аудитора, його попередній досвід роботи (як загальний, то й на конкретному підприємстві); умови догоди про проведення аудиту; нормативи, правила та внутрішні стандарти, що встановлюються та використовуються аудиторською фірмою чи приватним аудитором. Алі при цьому аудиторські робочі документи повинні відповідати наступним вимогам: — містити достатньо повну й детальну інформацію, щоб інший аудитор, який не приймав участі у перевірці, мав змогу скласти чітке уявлення про виконану роботу й підтвердити висновки цієї перевірки; - документи повинні бути складені в процесі перевірки, їхнього складання после закінчення перевірки й підготовлення з висновками не дозволяється; - при складанні робочих документів аудитор винен враховувати не лише інформацію, що стосується звітного періоду, а і дані минулих періодів (наприклад, сальдо по рахункам на кінець попереднього періоду), а також інформацію, отриману после складання бухгалтерської звітності, про події, що сталися после завершення звітного періоду й можуть істотно вплинути на діяльність чи фінансовий стан підприємства; - документи повинні відображати найбільш істотні моменти, стосовно які аудитор винен висловлювати свою думку, охоплювати найбільш важливі напрями перевірки та заподіяння, поставлені та вирішені аудитором; - дозволяти оцінити фінансову звітність згідно зі встановленими критеріями; - містити інформацію, необхідну чи корисну для наступних аудиторських перевірок; - відображати стан та оцінку системи внутрішнього контролю на підприємстві та ступінь довіри до неї; - фіксувати проведені аудиторські процедури із перевірки та оцінки системи бухгалтерського обліку клієнта, дотримання прийнятої (установленої) облікової політики та відповідність бухгалтерського обліку на підприємстві встановленим принципам, стандартам, вимогам та законам; - повинні бути складені чітко та розбірливо; - скорочення та умовні позначення повинні бути пояснені на початку папки робочих документів; - необхідно обов’язково вказувати місце та дату складання документа, прізвище аудитора та його підпис, номер документа, порядковий номер сторінки в робочій документації; - повинні бути вказані джерела інформації та дані про походження наведених документів, що фіксують господарсько-фінансову діяльність підприємства, а також про виконані аудиторські процедури.

Робочі документи аудитора тісно пов’язані із отриманням та відображенням аудиторських доказів, оскільки Перші документально фіксують останні. Виходячи із цого, маючи уявлення про способи та джерела отримання аудиторських доказів, робочі документи можна класифікувати наступним чином: отримані від третіх незацікавлених осіб (відповіді на запити аудитора до банку), отримані від підприємства-клієнта (оригінали та копії первинних документів, облікових регістрів, звітів), складені самим аудитором (зафіксовані документально особисті спостереження, результати тестів, аналітичного огляду).

У процесі аудиторської перевірки аудитор виконує велику кількість різноманітних аудиторських процедур, що допомагають вирішити поставленні проти нього заподіяння. Виходячи із цого, робочі документи за їхні призначенням, тобто метою складання, можна класифікувати таким чином: — оглядові, в які наведена загальна характеристика підприємства-клієнта чи загальний огляд фінансової звітності; - інформативні, що надають точну інформацію про здійснені господарські операції, події та стан справ; - перевірочні — свідчать про перевірку стану відображених у звітності активів та пасивів, їхні повноти, фактичної наявності, належності за всіма критеріями оцінки звітності; - підтверджувальні — відповіді на запити від третіх осіб, котрі підтверджують чи не підтверджують інформацію, надану підприємством-клієнтом, чи висновки аудитора; - розрахункові, що містять деякі розрахунки аудитора й підтверджують дані фінансової звітності (власні розрахунки аудитора для перевірки правильності визначення бухгалтерських підсумків, сальдо); - порівнювальні, що складаються аудитором із метою порівняння, наприклад, показників звітного та попереднього періодів із метою виявлення тенденцій розвитку підприємства чи порівняння результатів діяльності підприємстваклієнта та інших підприємств цієї галузі; - аналітичні, що складаються в результаті використання аудитором методу аналітичного огляду.

За формою надання робочі документи можуть бути табличними (зміст представлено у формі таблиці), текстовими (описова форма), графічними (у вигляді графіків, діаграм та схем) та комбінованими (поєднання табличного, текстового та графічного матеріалу).

Відповідно до способу складання робочі документи аудитора поділяються на ручні та виготовлені на машинних носіях.

Вибір техніки складання робочих документів в основному залежить від того, яким способом ведеться бухгалтерський облік на підприємстві, а також особистого досвіду та компетентності аудитора.

Сукупність робочих документів, складених аудитором до початку й в процесі перевірки, уявляє собою аудиторське досьє (папку), що має свій номер, відмітки про дати початку та закінчення перевірки.

Вимоги до робочих документів аудитора визначають їхнього обов’язкові реквізити та складові, а саме: найменування документа, назва клієнта, порядковий номер документа та сторінка його розміщення в досьє, період перевірки, зміст (зазначення процедур, методів, отриманих результатів, висновки аудитора стосовно конкретних фактів перевірки), зазначення осіб, що склали та перевірили документ, їхні підписи, дата складання документа та інші спеціальні реквізити.

Робочі документи аудитора повинні знаходитися в досьє у визначеній послідовності: організаційні, адміністративні, документи аудиторських процедур за окремими статтями річного звіту та інші аудиторські дані, висновки та рекомендації (пропозиції).

як правило, аудитор самостійно вирішує запитання про склад робочих документів та форму їхні надання (за винятком стандартних робочих документів — тестів, листів перевірки, встановлених форм запитів) в кожному конкретному випадку.

Кожній стадії аудиторської перевірки характерне складання деяких робочих документів аудитора, послідовність які в основному дозволяє дотримуватися визначеної послідовності документів у досьє.

Аудитор обов’язково винен зафіксувати мітку й заподіяння майбутньої аудиторської перевірки, для чого складається відповідний робочий документ. Важливими робочими документами аудитора є документи із планування аудиту (план й програма аудиторської перевірки).

На наступній стадії аудиторської перевірки аудитор винен скласти робочі документи із перевірки внутрішнього контролю, дотримання принципів бухгалтерського обліку, попереднього аналітичного огляду стану справ на підприємстві.

На стадії фізичної перевірки окремих статей балансу основним методом є інвентаризація, на якій присутній аудитор. Після інвентаризації аудитор складає звіт, в якому відображає результати інвентаризації та необхідні коригування у фінансовій звітності.

Найбільша кількість робочих документів складається на стадії оцінки звітності, тобто при безпосередній перевірці показників фінансової звітності. Це документи із детального аналітичного огляду, перевірки та підтвердження окремих показників, документів. З цією метою широко використовуються тесті, запити, а також докази, наданіі підприємствомклієнтом (первинні документи, дані аналітичного та синтетичного обліку та інше), та документи, що складаються особисто аудитором.

Значну частину робочих документів стадії оцінки звітності складають копії регістрів синтетичного та аналітичного обліку, на які аудитор робить свої відмітки, записи про перевірку, підтвердження торб, залишків та інших даних, використовуючи при цьому спеціальні позначення. На таких копіях, як й на інших робочих документах, проставляються відомості про ті, хто й коли виконав та перевірив. Поряд із цифрами, що цікавлять аудитора, робляться відмітки про результати їхньої перевірки й про тобі й маєш підставі чого (головної книжки, журналів-ордерів, відомостей, документів, отриманих на запити від третіх осіб та інших) проведена ця перевірка.

Після завершення оцінки окремих статей звітності та узагальнення отриманих результатів на останній стадії аудиту складають звіт про перевірку, що містить висновок аудитора про фінансову звітність клієнта.

Протягом всього періоду ведення досьє, а також после завершення аудиторської перевірки та подання звіту клієнту аудитор винен забезпечувати належні умови зберігання документів.

Робочі документи повинні зберігатися в поточному архіві аудитора протягом року, а потім передаватися до постійного архіву аудиторської фірми на довгострокове зберігання.

Особливої уваги потребує проблема конфіденційності інформації (змісту) робочих документів. Це одна із головних вимог та принципів роботи аудитора та правил аудиторської етики. Документи аудиторської перевірки є власністю аудитора, їхні зміст є конфіденційним й не підлягає розголосу. Аудитор винен зберігати комерційну таємницю підприємства-клієнта й без згоди останнього не передавати будь-кому робочі документи про проведену перевірку, за винятком окремих випадків (наприклад, за вимогою правоохоронних органів; у випадку контролю роботи аудитора та її якості із боці інших аудиторів чи адміністрації аудиторської фірми). Глава 8. Аудиторський висновок за результатами перевірки.

Відповідно до Національного нормативу аудиту № 26 «Аудиторський висновок», результати аудиту оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який винен містити в собі чітке й ясне уявлення аудитора про перевірену фінансову звітність.

Метою складання аудиторського висновку є надання висновку аудитором (аудиторською фірмою) про повноту, достовірність й неупередженість інформації щодо статутного капіталу, що розкривається у звітності господарюючого суб'єкта.

Аудиторський висновок складається на українській мові, вартісні показники виражаються у валюті України. Виправлення в аудиторському висновку не допускаються.

До аудиторського висновку додається бухгалтерська звітність господарюючого суб'єкта, відносно якого проводився аудит. З метою ідентифікації на формі звітності винен бути підпис аудитора чи спеціальний штамп аудиторської фірми.

Висновок може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним, а також можлива відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства.

Позитивний висновок надається клієнту у випадках, коли, на думку аудитора, виконано наступні умови: — аудитор здобувши всю інформацію й пояснення, необхідні для досягнення мети аудиту; - надана інформація достатньою мірою відображає реальний стан справ на підприємстві; - наявні адекватні та достовірні дані із всіх суттєвих питань; - фінансова документація підготовлена у відповідності із прийнятою на підприємстві обліковою політикою, Яка відповідає вимогам П (С)БО; - фінансова звітність складена на основі дійсних облікових даних і не містить суттєвих протиріч; - фінансова звітність складена належним чином за формою, затвердженою у встановленому порядку.

Якщо аудитор не знайшов порушень чи виявив порушення, що не впливають на законність функціонування, не спричиняють збитків державі, засновникам чи акціонерам, то він фіксує це в аналітичній частині аудиторського висновку. При цьому аудитор має право надати позитивний висновок.

Будь-яка реальна невпевненість чи незгода є підставою для відмови від надання позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від рівня непевності чи незгоди.

У випадку непевності й незгоди аудитор видає умовно-позитивний висновок.

У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який відрізняється від позитивного, він винен дати описання всіх суттєвих причин його невпевненості й незгоди. Такі заподій коротко наводяться в окремому розділі висновку із посиланням на розділ, де висловлюється негативний висновок чи дається відмова від висновку.

Якщо аудитор виявив порушення, котрі впливають на законність функціонування чи спричиняють збитки державі, засновникам чи акціонерам, то він фіксує це в аналітичній частині аудиторського висновку. У цьому випадку аудитор надає годину для усунення викритих порушень. Якщо порушення не виправлені, аудитор помиляюся надати позитивного висновку.

Якщо аудитор не має можливості на підставі наведених аргументів сформулювати висновок про фінансову звітність підприємства, він дає відмову від надання аудиторського висновку.

Окрім основних видів аудиторських з висновками про перевірену фінансову звітність існують висновки спеціального призначення. Такі висновки складаються за результатами виконання спеціальних аудиторських завдань за ініціативою самого господарюючого суб'єкта чи за дорученням правоохоронних органів.

Згідно із Національним нормативом № 26, аудиторський висновок складається у вільній формі, але й обов’язково в ньому мають бути наступні розділи: 1) заголовок аудиторського висновку — говоритися про ті, що аудиторська перевірка проводилася незалежним аудитором. Дається назва аудитора чи аудиторської фірми. Також наводитися повна назва підприємства, яку перевірялося, та годину перевірки; 2) вступ — міститься інформація про склад фінансової звітності та дату її підготовки. Говориться також про ті, що відповідальність за правильність підготовки звітності покладається на керівництво підприємства, про відповідальність аудитора за аудиторський висновок; 3) масштаб перевірки — цей розділ дає впевненість користувача у бо аудиторська перевірка здійснена у відповідності із вимогами діючого законодавства та нормами, що регулюють аудиторську практику. Говориться, що перевірка був спланована й підготовлена із достатнім рівнем впевненості про ті, що фінансова звітність не має суттєвих помилок. Під годину перевірки аудитор винен робити оцінку помилок у системах обліку та внутрішнього контролю підприємства щодо їхнього суттєвого впливу на фінансову звітність. При оцінці суттєвості помилок аудитор винен керуватися положеннями Національного нормативу № 11 «Суттєвість та її взаємозв'язок із ризиком аудиторської перевірки». Також говоритися про ті, що аудитор под годину перевірки бравши до уваги лише суттєві помилки, керуючись принципом вибіркової перевірки. Також дається інформація про принципи бухгалтерського обліку, котрі використовувалися на підприємствах у період перевірки; 4) висновок аудитора про перевірену фінансову звітність — у цьому розділі дається висновок аудитора про фінансову звітність, про її правильність в всіх суттєвих аспектах; 5) дата аудиторського висновку — аудитор винен проставляти дату аудиторського висновку на день завершення аудиторської перевірки. Дата на аудиторському висновку проставляється у тому самий день, коли керівництво підприємства підписує акт прийому-передачі аудиторського висновку; 6) підпис аудиторського висновку — аудиторський висновок підписується директором аудиторської фірми чи уповноваженою на це особою, котра має відповідну серію сертифікату аудитора України на цей вид проведеного аудиту; 7) адреси аудиторської фірми — в аудиторському висновку вказується адреси місцезнаходження аудиторської фірми та номер ліцензії на аудиторську діяльність. Ця інформація може розміщуватися як при кінці аудиторського висновку, после підпису аудитора, то й в матриці бланку аудиторської фірми.

Висновок.

У умовах нових форм організації роботи, діяльності суб'єктів господарювання із різною формою власності значно зросла роль контролю використання основних засобів та збереження власності.

З огляду тих, що основні засоби займають значну частину в загальному фонді майна на більшості підприємств, на сучасному етапі розвитку важливого значення набувають запитання їхнього ефективного використання та збереження. Цьому значною мірою сприяє здійснення дійового контролю за станом та використанням цих об'єктів.

Дослідження теоретичних положень та діючої практики організації обліку основних засобів в умовах трансформації бухгалтерського обліку до міжнародних стандартів дозволяють визначити коло проблем, що гальмують процес управління виробництвом та знижують ефективність використання основних засобів. До таких проблем належати різні підходи до визначення сутності основних засобів та методики їхнього відображення в бухгалтерському й податковому обліку, відсутності сталої визначеності складу основних засобів та інші. Поряд із розкриттям сутності та методики обліку основних засобів особливої актуальності набувають дослідження проблеми нарахування амортизації, розвитку та вдосконалення в цілому системи амортизації, уточнення її ролі в процесі відтворення, а також фінансового контролю ефективності використання основних засобів у виробничому процесі.

Необхідність аудиторської перевірки зумовлюється тім, що найбільш достовірним джерелом інформації про господарську діяльність підприємства є дані бухгалтерського обліку й звітності. Аудит основних засобів є частиною загального аудиту підприємства.

Таким чином, перед аудитом стояти наступні задачі: — зміцнення законності та правопорядку, державної та фінансової дисципліни; - забезпечення збереження власності, котра належить підприємству; - досягнення цільового, економного та раціонального використання всіх засобів, котрі знаходяться у розпорядженні підприємства; - виявлення та використання резервів зростанню та підвищення ефективності виробництва; - виявлення шляхів удосконалення роботи суб'єктів господарювання, та інші.

Аудит фінансово-господарської діяльності активно впливає на виявлення негативних явищ у діяльності підприємств, встановлення їхні причинних взаємозв'язків, сприяють профілактиці збитків, нестач, втрат у господарській діяльності. Аудит основних засобів дозволяє встановити стан основних засобів на підприємстві, їхні правильний облік, нарахування амортизації.

Можна зробити висновок, що аудит основних засобів дуже складний процес, а із огляду на постійні зміни в нормативних актах стосовно їхні амортизації, класифікації тощо це ще і дуже важлива частина в загальному аудиті підприємства, так як може значно впливати на його кінцеві результати.

Література.

1. Аудит: учеб. для вузів / В.І. Подільський, Г. Б. Поляк, та інших. —2-ге вид., перер. і доп .— М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.— 655с. 2. Баришников Н. П. Организания й методику проведення загальних аудиту: Изд.5-е.

перер. і доп.— М.:Изд. будинок «Филинь», Рилант, 2000.— 656с. 3. Бутинець Ф. Ф. Аудит: Підр.для студ.— 2-ге вид. Перер. й доп. -Жит.: ПП.,.

«РУТА», 2002, — 672с. 4. Давидов Г. М. Аудит: Навч. посіб.— 3-те вид., стер.— До.: Т-во «Знання»,.

КОО, 2002, — 363с. 5. Дорош Н.І. Аудит: методичне й орг-ція, — До.: Т-во «Знання», КОО,.

2001.—402 з. 6. Зубілевіч С. Я, Голів С. Ф. Основи аудиту. — До.: Ли-бідь, 1996.— 267с. 7. Кулаковсько Л. П., Піча Ю. В. Основи аудиту: навч. посіб. для студ.—.

Львів: Піча Ю. В; До.: «Каравела», Львів: «Новий-Світ-2000», 2002. — 504с. 8. Облік й аудит основних засобів: Бондар М.І. автореф .До 2001. 9. Пупко Г. М. Аудит і ревізія: Учеб. пособ.— Мн.: Мисанта, 2002. — 429с 10. Рудницький В. С. Методологія й організация аудиту.— Т. «Світ», 1998.—.

267с. 11. Скобара В. В. Аудит: методологія і організація.— М. «Річ навіть і сервис»,.

1998 р.— 576с. 12. Усач Б. Ф. Аудит: Навч. посіб.— До.: Знання-Прес, 2002.— 233 з. 13. У. Шилин «Порівняння національних інтересів та міжнародних методологічних і организационних принципів аудиту» // Бухгалтерський облік і аудит, № 2,.

2002.— ст. 40.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою