Национальная безпеку країни: морально-психологічний чинник

Национальная безпеку країни: морально-психологічний фактор

Ю.В. Синчук, полковник, кандидат педагогічних наук В останнім часом термін «безпеку» став дуже популярним. У пресі, виступах політиків, програмах політичних партій та рухів нерідко доводиться чути терміни «національна безпека», «державна безпеку», «регіональна безпеку». За такої достатку формулювань легко підміняти сутність понять, вдаючись цим до найбільш надійному способу маніпулювання свідомістю у сфері певних політичних сил.

Впервые термін «у сфері національної стратегії безпеки» пролунав із різних вуст президента США Теодора Рузвельта в 1904 року, звертатися до Конгресу у зв’язку з Панамским кризою. Проте національна безпека як політичний поняття набагато старше, ніж термін. Вона разом з державою, про її надійності піклувалися багато володарі, політики, державних діячів. При цьому йшлося виключно про безпеку держави як основного інструмента захисту громадян — стосовно особи чи громадянське суспільство тоді просто не думали. Про захист держави як про основний обов’язки громадян говорили в свого часу Сократ, Платон, Конфуцій, київські князі - Святослав Ігорович, Ярослава Мудрого і актор Володимир Мономах, флорентійський Нікколо Макіавеллі, батько монархічного авторитаризму француз Арман Жан дю Плессі - герцог Дюку де Рішельє, американський революціонер Джордж Вашингтон і англійська консерватор лорд Вінстон Черчілль. «Опіка самозбереженні є найважливіша з турбот держави» — стверджував Жан Жак Руссо у своїй трактаті «Про громадському договорі». Дуже образно сказав про необхідність держави стояти в обороні духовних і матеріальних основ безпеки у своїй політичному заповіті державний канцлер Росії Карл Вільгельм Нессельроде. Він характеризував необхідності зайнятися «…розвитком своїх етичних і матеріальних сил. Ця внутрішня турбота є первою нуждою країни, і будь-яка зовнішня діяльність, яка б тому перешкоджати, мусить бути старанно усунуто» [23].

Долгое час безпеку як розмах була предметом скоріш практики управління, а чи не об'єктом теоретичної науки.

Изучать безпеку почали нещодавно, приблизно середині сорокових років ХХ століття. Першими структурами, який взявся за системне вивчення предмета, були фінансові та розвідувальні аналітичні служби — з дуже конкретної специфікою наукової спрямованості. Головним у своєї діяльності було забезпечення захисту своїх військово-політичних інтересів [2].

С появою загроз глобального масштабу — насамперед цієї зброї - стало очевидним необхідність формування глобальних систем безпеки, здатних визначити, сформулювати й забезпечити умови для виживання всього людства і збереження цивилизации.

В XXI століття людство перейшло лише радикально змінених геополітичних умовах. Протягом останніх десятиріччя сталося катастрофа біполярної системи міжнародних відносин, у якій підтримувався певний баланс сил, який дозволяв зберігати загальну міжнародну безпеку. У Світовому розвитку взяли гору дві взаємовиключні тенденції [7]:

— перша тенденція проявляється у зміцненні економічних і полі-тичних позицій великої кількості держав та його інтеграційних об'єднань, в вдосконаленні механізмів багатостороннього управління міжнародними процесами, становлення багатополярного мира;

— друга тенденція проявляється через спроби створення структури міжнародних відносин, заснованої на домінуванні в міжнародному співтоваристві розвинених країн при лідерство навіть розрахованої на односторонні, передусім военно-силовые, вирішення питань світової політики у обхід основоположними нормами міжнародного права, формування однополярного світу, забезпечує виживання «золотого мільярда» з допомогою природних ресурси та населення інших стран.

Состояние і розвитку сучасної військово-політичній обстановки визначаються також якісним удосконаленням коштів, форм та способів збройної боротьби, збільшенням її просторового розмаху й тяжкості наслідків, поширенням налаштувалася на нові сферы.

Современная Росія сформованій міжнародної обстановці за наявності потенційних небезпек і дійсних воєнних загроз повинна відтворити система захисту національної стратегії безпеки, зокрема мати ядерними силами, здатними гарантовано забезпечити нанесення заданого шкоди кожному государству-агрессору чи коаліції держав за будь-яких умов обстановки. Забезпечення національної стратегії безпеки є надзвичайно важливим напрямом державної політики Російської Федерації, про що свідчить, затверджена Указом Президента РФ № 24 від 10 січня 2000 року «Концепція національної стратегії безпеки Російської Федерации».

В Концепції містяться вихідні становища розробки системи заходів у різноманітних галузях політичної діяльності, зокрема й області забезпечення оборони та воєнної безпеки країни. Серед найважливіших їх: опора на національні інтереси; оцінка загрози національній безпеці Росії у різні сфери життєдіяльності суспільства; аналіз системи заходів для забезпечення національної стратегії безпеки Російської Федерації; місця, ролі держави й громадських організацій рішенні завдань забезпечення безпеки країни й т.д.

На основі положень Концепції національної стратегії безпеки Російської Федерації розроблена «Військова доктрина Російської Федерації» (затверджена Указом Президента РФ 21 квітня 2000 року), що є сукупність офіційних поглядів (установок), визначальних військово-політичні, військово-стратегічні і воєнно-економічні основи забезпечення військової безопасности.

Основные орієнтири за програмними цілями, завданням, принципам і основним напрямам забезпечення інформаційну безпеку Російської Федерації викладені у «Доктрині інформаційну безпеку Російської Федерації», затвердженої Указом Президента РФ 9 вересня 2000 року. Це перший пострадянський політичний документ, у якому гостро порушено питання збереженні традиційних для російського суспільства духовних і моральних ценностей.

В існуючих офіційних документах і теоретичних працях з проблемам національної (зокрема військової) безпеки поняття безпеку визначають як захищеність інтересів особистості, суспільства, держави від внутрішніх та зовнішніх загроз [7]. У Доктрині інформаційну безпеку Російської Федерації під інформаційної безпекою розуміється стан захищеності національних інтересів, у інформаційної сфері, определяющихся сукупністю збалансованих інтересів особистості, нашого суспільства та государства.

Понимание національної стратегії безпеки як захищеності життєво важливих інтересів характерно й у документів США по стратегії національної стратегії безпеки [13]. Національна безпеку, яка виходить із національних інтересів, визначається безліччю факторів, і умов, тому вони можуть трактуватися законом. І це практика у кожному державі своя: США — національні інтереси визначаються щорічному посланням Президента Конгресу, у Великій Британії - промовою Королеви в парламенте.

Национальные інтереси як ключове поняття безпеки використовують у США з явно ідеологічної метою — «прикрити» активну й агресивнішу захист національних інтересів у світі дуже респектабельної риторикою забезпечення національної безопасности.

США прагнуть стати світовим лідером, встановити новий однополярний «світової порядок» та його національні інтереси простираються в регіоні, Перській затоці, в Афганістані й т.д. Інтерес цілком зрозумілий і виправданий — будь-яка країна ідеалі зацікавлена цього досягти, інше запитання — якими засобами. Але абсурдно вважати, що перешкоджання США легітимними, законними коштами підприємців і способами у досягненні «світового лідерства» є замах на безпеку Сполучених Штатів. Швидше Америка, реалізуючи свої глобальні інтереси у вигляді підкупу політичних еліт, тиску і навіть бомбардувань, зазіхають на національну (та військові) безпеку інших країн, зокрема й Росії. Адже, на думку Дж. Коллінза, національна безпеку — це «…мистецтво наука про використання державної мощі за будь-яких умов задля досягнення бажаний рівень і форми контролю за яка протистоїть стороною у вигляді загроз, сили, непрямого тиску, дипломатії, хитрості і будь-яких інших засобів і тим самим забезпечення як інтересів і цілей національної стратегії безпеки» [25]. За логікою Дж. Коллінза виходить, що будь-яку державу, опирається спробам США встановити з нього контроль, загрожує національної стратегії безпеки американського держави. Звісно ж, що у вітчизняні документи подібні формулювання потрапили унаслідок їх некритичного запозичення з дуже ідеологізованих американських «первоисточников».

Таким чином, визначення безпеки через захищеність інтересів суперечливо по змісту. Захист навіть життєво важливих інтересів які завжди можна відносити до гарантуванню безпеки. Особливо що це стосується суперництва зацікавлених суб'єктів за обмежені обсяги життєво важливих їм ресурсів, цінностей, якщо останні законно належать іншим собственникам.

В формулюванні основних понять загальної теорії безпеки науково обгрунтований аксиологический (ціннісний) підхід [16]. У цьому світлі аксиологического підходу вихідними, ключовими поняттями теорії безпеки взяти не поняття інтересу й загрози, а поняття цінності (надбання, ресурсу) і відшкодування втрат. З цих позицій під національною безпекою правильніше розуміти захищеність не національних інтересів, а законно що належать країні, народу цінностей (матеріальних й духовних) від значимого шкоди. До речі, й у американських джерелах є аналогічні погляди. Так, Арнольд Волферс ще 1962 року писав: «Безпека в об'єктивному сенсі визначається відсутністю загроз придбаним цінностям, в суб'єктивному сенсі - відсутністю страху, що це цінності піддадуться нападу» [10].

Аксиологический підхід дає змогу зв’язати поняттєвий апарат в логічно струнку систему, де все поняття взаємопов'язані, послідовно виводяться і суперечать сучасної науке.

Логическая послідовність побудови системи понять загальної теорії безпеки, на наш погляд, така: ресурс, (надбання, багатство) та її цінність — збитки — небезпека — безпеку [16].

Под цінностями слід розуміти усе, що значимо для таких людей, до появи і задоволення їх потреб (речі, їх властивості, відносини, процеси та т.д.). Цінності може бути матеріальними і духовными.

В опорі за свої потреби будь-який суб'єкт належить до світу вибірково, має ціннісні орієнтації, відносна стійкість яких обумовлена постійно воспроизводимыми потребами. Як феномен психічний (духовний) ціннісні орієнтації є відбитком потреб суб'єкта. Інтереси, поруч із мотивами, цілями — форма ціннісними орієнтаціями. Вони повинні ототожнюватись із потребностями.

Без суб'єкта цінність є лише потенційно. Причому до різних суб'єктів, і навіть однієї й тієї ж суб'єкта, залежно потреби, і той ж об'єкт може становити цілком різну цінність, скажімо, щодо одного відношенні об'єкт корисний, а іншому — шкідливий. Тому категорія цінності повинна охоплювати позитивні й негативні цінності.

Таким чином, з позицій ціннісного підходу безпеку логічніше з’ясувати, як захищеність від отримання значимого шкоди національного надбання (цінностей, ресурсів). Вона досягається тоді, коли величина (з урахуванням ймовірності) можливої шкоди цьому надбанню (стосовно будь-якій з існуючих джерел небезпеки) менше рівня, починаючи від якого потрібно вживання заходів з його запобіганню, зниження. Основний критерій діяльності з гарантуванню безпеки — величина предотвращенного шкоди (звісно, з урахуванням ймовірності). Запобігати збитки можна з допомогою зменшення як він величини, і ймовірності получения.

В забезпечення безпеки основним предметом захисту є національні, громадські, особисті цінності (матеріальні і духовні), а інформаційної безпеки — інформація, інформаційний ресурс суб'єкта як самоцінність, чи само як чинник, який впливає на результати своєї діяльності (економічної, політичної, військової техніки та т.п.) та експлуатаційні витрати з їхньої получение.

С наукової погляду, інформаційна безпеку — захищеність від отримання значимого інформаційного шкоди чи іншого шкоди (економічного, політичного тощо.), спричинених у вигляді інформаційних впливів. Ключовими поняттями інформаційну безпеку мають стати поняття цінних інформаційних ресурсів немає і шкоди, а критерієм ефективності її - величина предотвращенного шкоди, насамперед інформаційного (природно, з урахуванням ймовірності) [15].

Процесс виявлення джерел військової небезпеку Росії, за умов, вимагає чіткішого розкриття конкретної спрямованості цієї опасности.

В минулому військової небезпеки з боку і більш НАТО для СРСР носила багатоцільову спрямованість. Після розвалу Радянського Союзу, і різкого ослаблення військової могутності Росії це із боку НАТО зберігається, проте, її спрямованість тепер змінилася. навіть НАТО підтримують напруженість військово-політичних відносин із Росією, та заодно ставлять виборчі мети — продовжувати ослаблення обороноздатності нашої країни, недопущення Росію у військових союзах, заборонити доступом до новим військовим технологіям, закрити нею ринки озброєння, обмежити військове вплив Росії на країни близького зарубіжжя тощо. [6].

Ускорение процесу залучення східно-європейських країн НАТО, втягнення їх у антиросійські акції (Боснію і Герцеговину, воєнних дій проти Югославії через проблеми Косово) переконливо показують справжнє обличчя НАТО, і особливо США, у відносинах Росією.

Распад Радянського Союзу, і поява з його території нових державних утворень різко, і багато в чому змінили геополітичне становище регіонів Росії. Це виявилося у збільшенні числа прикордонних її суб'єктів. У з 76 республік, країв, і областей прикордонними були 29, тепер їх близько 50 суб'єктів Російської Федерації. З 6 великих геоекономічних регіонів лише Волго-Вятский немає прямого виходу до державний кордон. Через війну суттєвими для Росії стали три геополітичних виклику: Заходу, готового потіснити Росію з її європейських кордонів; із боку Сходу, прагне притягнути до сферу свого впливу як близькі до нього республіки Середню Азію, Кавказу, а й відповідні автономії, що входять до склад Російської Федерації; із боку Азійсько-Тихоокеанського регіону, готового до «мирної колонізації» російського Далекого Сходу, і Сибіру. Що ж до Півночі, на думку ученых-североведов, лише восьми країнам поталанило прилягати до Арктиці - воістину Олімпійської вершині землі. Хто володіє Арктикою, володіє всім миром.

На зміну небезпеки глобального знищення, властивій періоду «холодної війни, прийшли міжнародний тероризм й підтримана злочинність, войовничий сепаратизм і міжетнічні протиріччя, незаконний оборот зброї, наркотиків й негативні явища, які простежуються переважають у всіх прикордонних Росії. Міжнародну спільноту й окремі держави виявилися готовими до ефективної протистояння цим на небезпеки. Більше того, з’явилася тривожна тенденція, коли зовнішні сили намагаються «пограти» на регіональних проблемах, що зумовлює вкрай негативних наслідків для національної безопасности.

Серьезную загрозу національній безпеці на етапі представляє інформаційне протиборство, яке посилюється з просуванням НАТО на Схід. Попри офіційні систематичні всі заяви про миролюбстві і партнерство, проти Росії її армії, поруч країн ведеться наростаюча информационно-психологическая діяльність, зокрема і крізь російські засоби інформації, з єдиною метою підриву моралі військ та деморалізація населення. У цьому Державна Дума Російської Федерації прийняла заяву «Про неприпустимість використання російських засобів масової інформацією психологічних операціях Організації Північноатлантичного договору». Ідеться інформаційної імперії «Медіа-Мост» (НТБ й регіональна ТВ-сеть, «Відлуння Москви», газети «Вісті», «Сьогодні», «Общей газеты», журнал «Результати») [1]. Наполеон високо оцінював можливості коштів ідеологічного впливу, кажучи, що «три ворожі газети небезпечніше 100 тисяч ворожого війська» [20].

Особым нападкам у засобах масової інформації піддається все що з моральними основами армії, ставлення до військовослужбовця залишається негативне, відбувається зниження соціального статусу військовослужбовця у суспільстві (соціально-правова незахищеність), втрата престижності військових професій в громадській думці. З телеекранів, зі сторінок газет часто публікуються матеріали та інструкції із радами, як ухилитися від служби, створюються різні антимілітаристські пацифістські організації [14]. У цьому забувається, будь-яка армія символізує державності, символом багатства, гідності країни, у цій зв’язку, коли країна перебуває у нижчому стані, якщо попередні покоління — на думку нащадків — «неправильно» прожили життя, то навряд можна вважати, що така може мати шановні символи свого існування, насамперед у особі Збройних Сил. Коли армія ставилася до держави, її офіцерський корпус майже завжди формувався з еліт, завжди вважалося гідністю, що вищий суспільство навчає своїх дітей у військових школах. Тому якщо на ставлення тих господарів життя, які уособлюють нашій країні сьогодні, розумієш, що вони хочуть спрямовувати синів до армії [23].

На сьогодні зміни припадають на моралі, психіці і приклад духовної сфері суспільства. Цьому сприяли деідеологізація, відсутність скріпної загальнонаціональної ідеї. І, як наслідок, моральна дезорієнтація молодих людей. У умовах зазнали девальвації (знецінилися) національні духовні цінності, що завжди, незалежно від політкон'юнктури, були цементирующими у суспільстві, до армій — почуття патріотизму, готовність служити Батьківщині, вірність військовому обов’язку, гордість за належність до Збройних сил России.

Личный склад Збройних сил Російської Федерації перестав бути соціально однорідним. Значна частина коштів суспільства стрімко деградує, бурхливо ростуть верстви декласованого населення. За даними Федерацію незалежних профспілок Росії, на 1998 рік у уже налічувалося 15 мільйонів безробітних і 14 мільйонів мешканців соціального дна. Сталися серйозні зміни у динаміці соціального становища призовників до військ. 22% працювали у промисловості, 13% - сільському господарстві; мали середню освіту 32,4%, 9 класів та нижче 66,4% [4]. І як наслідок, під час дослідження виявлено — тільки 20 можна% опитаних воїнів вважає необхідної військову службу, 52% - просто втратою часу, а 28% мають бажання ухилитися від служби. За наявності вибору 32% вибрали б альтернативну службу, 48% ухилилися від неї, 60% призовників висловило негативне ставлення до служби загалом. Як пріоритетних орієнтирів сенсу життя більшість досліджуваних визначає меркантильність: 36% - більш всього цінують матеріальний добробут, 38% - вірять лише у гроші, влада, і лише 23% - цінують інтереси безпеки країни [5].

Таким чином, духовна сфера армії схильна до впливу суперечливих і негативних зовнішніх і розвитку внутрішніх процесів, сприяють розкладанню психологічного стану особового складу військових формувань у цілому, зниження рівня морально-психологічного стану в армии.

В такі умови відкривається широкий діапазон для ведення інформаційної війни противником. На засіданні «круглий стіл» на тему: «Засіб захисту миру і безпеки?» зазначалося, що інформаційну зброю застосовується успішно проти людей психологічної сфері тоді, коли людина має немає переконань, немає гордості, коли людину можна легко обдурити [22].

Серьёзную небезпека російському суспільству представляє «культурного імперіалізму». Цього слова взяте з французьких досліджень, і зокрема, було встановлено таким чином у 1982 року Жаком Лонгом. Культурний імперіалізм — це імперіалізм, який захоплює великі території тим, що полонить свідомість, образ мислення, спосіб життя. Культурний імперіалізм переконує, що перший набір цінностей кращий за інший. Найбільш принизливим виглядом поразки є культурне поразка. Це єдиної поразки, що ніколи не можна забути, тому що провину неї не можна покласти невдача чи варварство ворога. Воно тягне у себе як визнання власної слабкості, а й приниження в необхідності рятувати себе, навчаючись у переможця, якому наслідувати, ненавидячи його [21].

Таким чином, у сучасній суворої дійсності є найбільш актуальним ставиться запитання про забезпечення національної стратегії безпеки Росії і близько, зокрема, інформаційної. У Доктрині національної стратегії безпеки Російської Федерації зазначено зростання ролі людського фактора.

В потенціалі бойового могутності Російських Збройних сил найважливіше місце належить морально-психологічним забезпечення особового складу, формує морально-психологічний потенціал (сукупність матеріальних й духовних можливостей держави) національної та і військової безпеки держави. Особливого значення набуває духовний чинник, у якому моральний подих і психічна рівновага особового складу стають найважливішим у збереженні боєготовності і боєздатності Збройних сил Російської Федерації.

Морально-психологический чинник він мав велике значення для боєздатності військ. Про це переконливо свідчить досвід вітчизняної і світової історії. Проте, сьогодні, в сучасному російському дійсності проблема морально-психологічного стану військ набуває особливу остроту.

Наиболее істотним чинником, надають принципове впливом геть зміцнення морально-психологічного стану нації, служить наявність в неї ідеології. Вона забезпечує своїм змістом наступність історичного досвіду, поєднання реальностей сьогодення й перспектив майбутнього у розвитку нації, визначає конкретний шлях, який виводить суспільство до рівня гармонійного, динамічного розвитку, дозволяючи подолати найгостріші внутрішні суперечності з урахуванням громадянської злагоди, або веде в глухий кут, конфлікт, до деградації. Щоб перемагати, у серці та умі воїна має жити проста і ясна ідея, зрозумілу кожному, що йде ми за неї на смерть, в ім'я захисту Батьківщини, забезпечення суверенітету своєї Батьківщини. [8].

Таким чином, короткий аналіз політичних процесів, що відбуваються поставляють на світовий арені, і виникла серйозна небезпека національному надбанню Російської Федерації свідчить необхідність запобігання руйнації російського суспільства ззовні, втрати геостратегічної влади на континенті, перетворення Росії на сировинний додаток Заходу. Ефективна організація та здійснення заходів для захисту безпеки Російської Федерації передбачає вдосконалення морально-психологічних аспектів забезпечення і військової безпеки держави. Досягнення високого морально-психологічного гніву й підтримку психічної стійкості особового складу, протидія інформаційно-психологічному впливу противника, і тим самим, підвищення боєздатності і готовність військ до виконання завдань у будь-якій обстановці - необхідна умова високої боєготовності і приклад духовної стійкості Збройних сил России.

Список литературы

1. Будников А. М. Нова холодна війна? // Вечірній Новосибірськ. 1999. -28 мая.

2. Гапоненко В. С., Лактионов В.І. Національна безпеку як об'єкт системного аналізу // Інформаційний збірник по закордонним країн і арміям. М.: ГШ ЗС РФ, 2002, № 1(134), -З. 13−26.

3. Геополітика і безпека. 1993. № 1.-С.12.

4. Доповідь Кемеровського Обласного Військового Комісара. № 1638. 1997. -28 мая.

5. Доповідь КВК Алтайського краю 1997. — 22 апреля.

6. Євстаф'єв Д. Г. Сучасна американська військова політика // США у світі: межі могутності. -М.: РИСИ, 1997. — С.152.

7. Закон Російської Федерації «Про безпеку» // Відомості З'їзду депутатів Російської Федерації і Верховної Ради Російської Федерації. 1992. №. 15/52/.

8. Зеленков М. Ю. Про ідеологічних засадах морально-психологічного забезпечення Збройних сил // Військова думку. № 4. 2001,-С. 47−57.

9. Куркулів В. Ф. Людський чинник у сучасної війні. Шляхи вдосконалення морально-психологічного забезпечення Збройних сил // Стратегічна стабільність. № 3. 1999. -З. 35−36.

10. Копилов А. В. Про понятті «національна безпека» ув американській політології // Безпека, 1996, N 3−4, -С.88−99.

11. Концепція національної безпеки безпеки Російської Федерації // Червона зірка. -2000. -20 января.

12. Лабуш М. С. Силовий механізм держави й забезпечення національно безпеки // Геополітика. -М.: 2004. -С.4.

13. Національна воєнної стратегії США (переклад) — М., 1992.

14. Павленко З. На лаві підсудних власним коштом // Червона зірка. 1998. -28 апреля.

15. Поздняков А.І. Інформаційна безпеку країни й Збройних сил // Національна безпеку: актуальні проблеми. М., ВАГШ, 1999, -С.171−173.

16. Поздняков А.І. Про понятійному апараті теорії безпеки (аксиологический підхід) // Безпека № 7−8, 2002, -С.185−192.

17. Передумова та організаційні принципи воєнної безпеки // Національну доктрину Росії (ж проблеми і пріоритети). -М., 1994. — С.321.

18. Рєзник Н.І. Военно-силовые аспекти забезпечення безпеки Російської Федерації на початку ХХI століття: Монографія. -М.: 2001. -З. 49−50.

19. Російська дипломатія в портретах. М., -З. 197.

20. Російська газета, 2000. 13 января.

21. Рубанов В. А Засіб захисту миру та безпеки? (Матеріали «круглий стіл.») // Безпека Євразії № 1−2001, січень — березень. -З. 230.

22. Саме там. -З. 231.

23. Саме там. -З. 233.

24. Сметанников В. В. Духовна реабілітація військовослужбовців Російської Армії: методологія, методику та результати соціологічного аналізу: Автореферат кандидатської дисертації її. — Барнаул.: 2000. -С.3−15.

25. John M. Collins. Grand Strategy: Principles and Practices, 1973. Definitions of Grand or National Security Strategy and Statecraft // Course 1: Foundations of National Security Strategy. National War College. — Washington, DC, 1993. — PP. 1−4.