Одесса у роки Першої Світовий Войны

На початок ХХ століття однією з потужних соціально-економічних і культурних центрів була Одеса, яка за чисельністю населення займала місце у складі імперіїпісля Москви і Санкт-Петербурга. Місто перетворився на великий порт, з якого йшла торгівля іншими країнами, передусім сільськогосподарської продукцією. Одеса стала торговий центр світового масштаба.

У своїй основі населення міста було багатонаціональним. Центральне уряд прагнуло заселити українські землі інших національностей, намагаючись корінне населення блокувати в українських селах, не допускаючи до міста. Попри це, кордон XIХ-ХХ століть ознаменувався, поруч із розвитком економіки, значним духовно-культурним рухом, який отримав назву для української національної відродження. Це була на русифікаторську політику царського правительства.

Розвиток подій періоду першої російської революції" і першої світової війни, був створений тільки Україні передумови для національного і «соціального вибуху. Ці події не оминули і Одещину. Потому, і Туреччинасоюзник Німеччини закрила для російських кораблів прохід через чорноморські протоки, Одеський порт перестав діяти, у місті розвинулися безробіття, спекуляція, бракувало продовольства. Одеса, недавно квітучий торговельний і промисловий місто, який є населення була котра першою Україні, повністю завмер. Закономірно, що повідомлення про лютневої революції» у Росії зустрінуте одеситами з радістю. У перші дні березня 1917 року відбувалися мітинги, демонстрації, звучали гасла про свободу, демократії, з в’язниць звільняли ув’язнених. Робітники мріяли отримати роботу, поодинокі сільські жителі - землю, й усе населення — мир.

У міста і села швидко расформировались органи царської адміністрації, суду й поліції. У Одесі, Балті, Ананьєві, Ізмаїлі та інших містах замість міських дум створювалися громадські комітети як органи управління Тимчасового уряду. Поруч із ними виникали поради робочих і солдатських, а згодом і дочок селян депутатів. Тобто діяла система двовладдя. Однак у самих радах йшла боротьба за керівництво між більшовиками, меншовиками, есерами. У травні 1917 року ще одна форма влади — Румчерод, тобто Рада Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеського округу. У першому з'їзді Румчерода 10−17 травня у Одесі його учасники затвердили резолюцію на підтримку політики Тимчасового уряду, спрямовану на продовження войны.

Дедалі більше зростання підтримку Одещина отримувала Центральна Рада, що перетворила українське питання одного з основних питань революційного періоду, поклала край сумнівам щодо факту існування українського народу. Центральна Рада прагнула створити демократичне парламентський устрій, домогтися українського самоврядування, дати этнонациональным меншинам широку культурну автономію. Центральна Рада схвально сприйняла ідеї створення Одесі «вільного міста» і решти ініціативам одесситов.

Події у Петрограді й Києві впливали зміну ситуації півдні України. Після невдалого корніловського перевороту Петрограді і падіння авторитету Тимчасового уряду, його похитнулася в користь Рад. Загострилися соціальні конфлікти з багатими підприємцями, й банкірами, робітниками Молдаванки і Пересипу, які страйкували, власниками землі і безземельними. Поповнення населення міста з допомогою біженців, репатріантів змінювало демографічний склад городян, розширювався коло бездомних і безробітних. Певне впливом геть цю ситуацію мав штаб Одеського військового округи та стотисячний гарнізон города.

Весь спектр соціальних і етнонаціональних інтересів позначилося в діяльності партій та організацій, які пропонували широкий діапазон способів вирішення національних, політичних, соціально-економічних проблем.

Досить енергійно Одеси діяла проросійська партія конституційних демократів, чи скорочено — кадетів, яку очолював журналіст Б. Велихов — послідовник ідей лідера партії П. Мілюкова. Її популярність зросла тому, що вона, за умов кризи і інфляції, прагнула зміцнити промислового виробництва, торгівлю, налагодити зв’язки Польщі з іноземними інвесторами і підприємцями. Антиукраїнський характер носили її гасла «єдіной і нєдєлімой Росії» і «продовження війни до переможного конца».

До складу одеської організації більшовиків у квітні 1917 року входило близько людина. Ними боротьбу з меншовиками і есерами за управління Радами, готуючись силового захоплення влади, створювали бойові загони, Червону гвардию.

25 жовтня 1917 року у 11 годині вечора телеграфом в Одесі отримали повідомлення про перемогу збройного повстання Петрограді. Одеські більшовики також хотіли узяти владу до рук, але це ним зірвалася. Влада Одесі належала органам Центральної Ради України і Радам меншовицького складу. У в Одесі й інших містах відбулися мітинги на підтримку III Універсалу Центральної Ради проголошення України Народної Республіки та створення українських частин. Однак і інші сили. Керівники Одеського військового округу доводили необхідність наведення порядку шляхом надзвичайних заходів і запровадження влади «твердої рукою», тобто диктатури. Меншовики прагнули сформувати коаліційний, соціалістичний уряд, більшовики претендували встановлення диктатури пролетаріату. Здавалося, що це закінчиться масовими заворушеннями і кровопролиттям. Але традиції консолідації і толерантного підходу, притаманні Одесі, сприяли компромісу. Вибори в до Установчих зборів свідчили про рівновазі сил, відповідно — складність політичних процесів. Не може бути ніякої розмови про тріумфальне ході радянської власти.

Коли Рада зрозуміла, що домовитися з Раднаркомом Росії неможливо й більшовики спробують встановити радянську владу України, тоді січні 1918 було прийнято IV Універсал, відповідно до яким Україна проголошувалася незалежною державою. Але військово-політична нестабільність, допущені недоліки не дозволили впровадити у життя плани Центральної Ради. Широкі верстви населення були неудовлетворенны тим, що Рада не дала землю селянам, засоби виробництва — робочим, що ні принесла світ, запросивши у країну німецькі войска.

Силові методи більшовиків дозволили їм досягти мети — захопити в січні 1918 року владу у своїх рук. Громадянської владою проголошувався Одеський Раднарком на чолі з більшовиком У. Р. Юдовским — колишнім главою УВК Румчерода і Військово-революційного комітету. Навіть зовні виправдані акції більшовиків відновлення промисловості, торгівлі, поліпшенню соціальних умов праці та життя населення супроводжувалися конфіскаціями, арештами, обшуками, що викликало невдоволення, і протистояння нової власти.

У події втрутилися іноземні сили. На початку 1918 Румунія захопила Бессарабію, включаючи Ізмаїл. Французькі, бельгійські, німецькі, англійські, американські капіталісти володіли тут заводами, трамвайним та газовим господарством. Вони намагалися впливати як економічну, а й у громадське життя Одеси, владні структури. 14 березня 1918 року у Одесу вступають австро-німецькі війська, заявивши про намір захищати Україну від зовнішню агресію. Насправді окупанти грабували українські землі: вивезли за тиждень 699 вагонів хліба, 29 вагонів цукру, устаткування, сировину й т. буд. Робітники розгорнули страйковий рух, саботували виробництво, виводили з експлуатації устаткування. Революція в Німеччини) і масове виступ населення змусили німецькі військ у листопаді 1918 року залишити Одесу. На зміну їм висадилися близько тридцяти тис. англофранцузьких інтервентів, утворивши плацдарм для наступу на війська більшовиків. З Екатеринограда прибула 10-тысячная армія Денікіна. Однак у квітні 1919 року, внаслідок внутрішньої боротьби, і навіть наступу червоних Одеси було встановлено Радянська власть.

28 квітня 1918 року Рада припинила своє існування. Її замінило уряд на чолі з П. Скоропадским — нащадком козацького роду, який був ад’ютантом Миколи II. Він намагався диктаторськими методами відновити правопорядок, скасувавши наслідки «експериментів» Центральної Ради. Поновлення поміщицьких маєтків, підтримка німецьких екзекуцій, русифікація чиновництва і офіцерства викликали невдоволення населення, повстання. У той самий час гетьманський уряд сприяло побудові і зміцненню портів Одеси, Миколаєві, Севастополі, створенню українського флоту і американські війська, підтримці козацтва. Проводилася українізація освіти, культури, розширилися міжнародні связи.

У листопаді 1918 року у з революцією у Німеччині, відступом окупаційних військ до партії влади прийшла Директорія на чолі з В. Винниченка та С.Петлюрою. Вирушити до Одеси ввійшли денікінські війська і союзні війська Антанти чисельністю понад 60 000 человек.

Військам Директорії вдалося 11 грудня 1918 року ввійти у Одесу. Місто був втричі сектора, де було війська Директорії, Добровольчої армії й Антанти. Більшовики організували партизанське рух, що призвело до великим людським втрат і відступу інтервентів від Одеси. Скориставшись обстановкою, до міста ввірвалися війська отамана М. Григорьева, котрі здійснювали грабежі, погроми єврейського населения.

4−5 квітня 1919 року Одесу зайняли регулярні війська Червоної Армії та встановили радянську владу. Освічений більшовиками Губсовнархоз націоналізував все банки. Після тривалих боїв місто був у надзвичайно важких умовах. Не працювали порт, електростанція, інтервентами було вивезено багато майна, зокрема понад сто портових судів. Бракувало хліба, продовольства, палива. З допомогою флоту Антанти, що стояв на рейді у серпні 1919 року — лютому 1920 року, денікінці відновили своєю владою, поглибивши кризовий становище міст і сіл. Після них, як образно писав До. Паустовський: «…море лежало, як мертвий плат без єдиного пароплавного дыма».

Але остаточно лютого 1920 року конкретних містах та селах губернії надовго була нав’язана радянська влада. Вгамувавши національно-визвольного руху, більшовики почали свій античеловеческий експеримент з побудови «нового суспільства» шляхом насильницького усуспільнення власності, ліквідації залишків демократичних свобод, «інтернаціоналізації» духовної жизни.