Органiзацiйно-правовi форми пiдприємств

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види й категорії підприємств. Кожне із них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст. 2 Закону «Про власність», та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності й управління майном. Юридичне значення цого полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» й спеціальних законах, особливостей правового стану підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма й вид визначають суб «єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприємства двох й понад форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового стану порівняно із недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є про «єктом права державної власності. Підприємству як суб «єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується й розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Ос-кільки державне підприємство є суб «єктом права повного господарського відання майном, а чи не суб «єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія — правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їхнього майна при заснуванні, визначення цілей й предмета діяльності (статути затверджують й контролюють уповноважені органи), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб «єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

. державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

. державні підприємства, засновані на республіканській (Республіки Крім) власності;

. державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Усі ці підприємства — державні юридичні особи.

Колективне підприємство (точніше його можна було б б назвати «підприємство колективної власності») — це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на одному чи кількох видах колективної власності.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), котрі діють як один суб «єкт права колективної власності. Право-суб «єктність власника (у даному разі колективу чи групи власників, організованих у колективне підприємство із правами юридичної особини) реалізується через юридичну особу — підприємство, яку володіє, користується й розпоряджається майном відповідно до свого статуту (ст.ст-6,20,21 Закону «Про власність»). Це вид недержавної юридичної особини. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління — вищий орган управління (загальні збори чи конференція) й правління. Отже, колективне підприємство, поки воно та діє, — це про «єкт права власності відповідної юридичної особини. Його засновники й учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства.

Видів колективних підприємств скільки ж, стільки суб «єктів права колективної власності названо в $ 20 Закону «Про власність»:

> колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства й не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство);

> акціонерне чи інше статутне господарське товариство (ст.ст.25,26.

Закону «Про власність»);

> виробничий кооператив (ст. 24 Закону «Про власність»);

> підприємство громадської організації (наприклад, профспілкове — ст. 28.

Закону «Про власність»);

> підприємство релігійної організації (ст. 29 Закону «Про власність»);

> підприємство, створене господарським про «єднанням (ст. 27 Закону «Про власність»).

Специфічним виглядом колективного підприємства з також орендне підприємство (ст. 22 Закону «Про власність»).

Приватне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї й понад фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового стану підприємства цієї організаційної форми. Згідно з законодавством України власник уданому разі водночас є й підприємцем, тобто власність й управління майном у приватного підприємстві не розмежовуються.

Відповідно до суб «єктів права приватної власності, визначених Законом «Про власність», можна назвати три види приватних підприємств: V індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності й роботи однієї фізичної особини (підприємство однієї особини); V сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та роботи громадян, що проживають спільно як члени однієї сім «ї (наприклад, сімейним підприємством може бути селянське [фермерське] господарство); V приватне підприємство із правом найму робочої сили засноване на приватній власності окремого громадянина України, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має одного, а кількох власників (наприклад, сімейне), його майно з спільною сумісною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, винна бути встановлена письмовою угодою власників майна (ст. 18 Закону «Про власність»).

Спільне підприємство — це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі про «єднання майна різних форм власності ст. 3 Закону «Про власність», ст. 2 Закону «Про підприємства в Україні» (так кликана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб «єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особини й громадяни України, інших держав. Залежно від цого є два види спільних підприємств:

— звичайні (національні) спільні підприємства;

— спільні підприємства із іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство із іноземними інвестиціями — це підприємство чиякої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвестиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу й при цьому не може бути менше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тисячам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище й діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування» та Законом України від 16 апреля 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Іноземне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства із місцезнаходженням в Україні, створеного як суб «єкт права згідно з законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб чи держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення й внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно та належить. Законодавство України не регулює цих відносин. разом із тім умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм й видів законодавець застосовує для класифікації підприємств поняття категорії (ст. 2 Закону «Про підприємства в Україні»).

Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) класифікацію всіх підприємств всіх організаційно-правових форм за кількістю працівників. За цією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства.

Кількість працівників, за якою підприємство відноситься до малих, диференційована залежно від галузей народного господарства: o у промисловості та будівництві - до 200 Чоловік; o в інших галузях виробничої сфери — до 50 Чоловік; o у науці й науковому обслуговуванні - до 100 Чоловік; o у галузях невиробничої сфери — до 25 Чоловік; o у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

Малі підприємства відокремлені в самостійну категорію із метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боці важливим є ті, що особливості їхні створення й діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, то й спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

Особливості правового стану малих підприємств, крім спеціальних статей Закону «Про підприємства в Україні», врегульовані ще й постановою Заради Міністрів УСРР від 22 вересня 1990 р. «Про заходь щодо створення й розвитку малих підприємств» в редакції від 19 жовтня 1991 р. (ЗП УРСР.- 1991.-№ 1.-Ст.1; № 11.-Ст.114).

як зазначено в з статтею 28 Закону «Про підприємства в Україні», держава стимулює розвиток малих підприємств України, надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.

Поняття підприємства.

Домінуюче місце серед суб «єктів господарського права належить такому суб «єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними й соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботів, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства чи господарюючого суб «єкта з центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи із економічного та правового стану підприємства.

Поняття підприємство є узагальнюючим, чи збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб «єкти господарського права стосовно всіх форм й видів власності в Україні (організаційні форми й види підприємств). Поодному, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводі, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний й правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних й юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб «єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих статтею 1 Закону «Про підприємства в Україні», уніфіковано визначається правове становище підприємств всіх форм власності й галузей народного господарства.

Закон визначає, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва й робочої сили про «єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності із метою одержання прибутку. Визначення основна ланка, із одного боці, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а із іншого, — від суб «єктів господарського права, котрі не належати до основної ланки: про «єднань підприємств, фінансових посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також визначає, що підприємство — це господарюючий суб «єкт. Суть визначення господарюючий суб «єкт полягає до того, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє й реалізує свій товар із метою одержання прибутку. як господарюючий суб «єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін господарюючий говорити, що підприємства належати до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій — релігійних, про «єднань громадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб «єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією із основних й необходимых умів діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект даного визначення полягає до того, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності «має право власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України» (ст. 27 Закону «Про підприємства в Україні»).

Нарешті, підприємство — це статутний господарюючий суб «єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне визначає цілі й предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від які без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особини. Це один із найважливіших правових актів підприємства, тому стаття 9 Закону «Про підприємства в Україні» спеці-ально зазначає обов «язкові й альтернативні пункти, котрі включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб «єкта майно — основні й оборотні кошти, інші ціності, якими воно та володіє, користується й розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності чи повного господарського відання). Це майно юридичне відмежоване, як правило, від майна власника підприємства й закріплене за підприємством як суб «єктом права. Основні й оборотні кошти знаходяться на самостійному бухгалтерському балансі, гроші - на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство з самостійним суб «єктом права. З одного боці, закон визначає його компетенцію (права та обов «язки) як господарюючого суб «єкта, із іншого — зазначає, що підприємство з юридичною особою, котра в своєму складі інших юридичних осіб (стаття 1 Закону «Про підприємства в Україні»). Цим підприємство суттєво відрізняється від про «єднань підприємств (господарських про «єднань), у склад які входять юридичні особи.

як господарюючий суб «єкт із правами юридичної особини підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Таким чином, підприємство — це самостійна господарська організація, створена й зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності із метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботів, послугах) й одержання прибутку, котра діє на підставі статуту, користується правами й виконує обов «язки щодо своєї діяльності, з юридичною особою, мас самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Створення підприємства.

Термін створення являє собою правове поняття господарського права. Це поняття включає врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації підприємства в статусі правового господарюючого суб «єкта, суб «єкта права.

Виходячи із цього у економіці України створюються й функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні й спеціальні умови їхні створення. Загальні умови поширюються на усі форми підприємств. Вони визначені Законом «Про підприємства в Україні» (ст.5). Законом «Про підприємництво» (ст.6) та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особини, до того числі - й підприємства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їхнього окремі види.

як правове поняття створення включає визначення засновників, їхні засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, що має лраво створити у встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. За Законом «Про власність» (ст. 6,33) й Законом «Про підприємства в Україні» (ст.5) такого наділені безпосередньо власники засобів виробництва та іншого майна та уповноважені власником (власниками) органи, тобто фізичні й юридичні особини, що мають засновницьку правой дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно із яким, засновниками (співзасновниками) можуть бути «фізичні й юридичні особини, крім випадків, передбачених законодавчими актами України».

Уповноважені органи, котрі можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності - це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути й контролюють їхнього дотримання, укладають та розривають контракти із керівниками підприємств, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його збереження (Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1993 р. «Про управління майном, що з у загальнодержавній власності» //Відомості Верховної Заради України. -1993. -№ 7.-С. 52). Це загальне правило. У окремих випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) зазначені функції й повноваження Кабінет Міністрів України делегує господарським про «єднанням: коропораці-ям, концернам тощо. Щодо підприємств комунальної власності уповноваженими органами із засновницькими правами є виконкоми обласних й міських Радий, місцеві державні адміністрації та уповноважені ними органи.

Засновники реалізують засновницькі права шляхом обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей й предмета його діяльності; прийняття рішення про його створення; затвердження в установленому порядку статуту; передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та обігових коштів; формування органів управління, визначення у статуті між їхні повноважень тощо.

Створення підприємства в юридичному розумінні являє собою затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) чи уповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цого вимагає організаційна форма), посвідчення про державну реєстрацію. При необхідності для новостворюваного підприємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Закон України «Про підприємства в Україні» 2. Конституція України 3. Цивільний Кодекс України 4. Закон України «Про підприємництво» 5. Пилипенків А.Я., Щербина В. С. «Господарське право (курс лекцій)», 1996 р.