Вооружение кыргызского воїна в пізньому середньовіччя

Вооружение кыргызского воїна в пізньому середньовіччя

(К питання можливості ідентифікації деяких реалій з епосу «Манас»)

Ю.С. Худяков В свого часу дуже важлива тема характеристики військової справи в кочовому суспільстві середньовіччя, має значення й у визначення створення самого епосу або його окремих частин, вже привертала увагу дослідників. Але через слабкої вивченості військової справи кыргызов під час пізнього середньовіччя пошук аналогій реаліям епосу було обмежене «епохою великодержавия», коли пам’ятники кыргызской культури поширено на великих теренах стінної Азії. Саме на той час належить найбільше предметів озброєння, знайдених під час розкопок кыргызских курганов.

При аналізі кыргызского озброєння епохи пізнього середньовіччя може бути притягнуті дані писемних джерел, фольклору. На жаль, археологічні пам’ятники кыргызов, які стосуються періоду пізнього середньовіччя, вивчені поки слабко. Проте дуже багато предметів кыргызского озброєння цього часу містять музейні зборів Москви, Ленінграда, міст Сибіру. Узагальнення наявних матеріалів дає можливість реконструювати комплекс озброєння кыргызского воїна епохи пізнього середньовіччя, напередодні катастрофи кыргызской державності на Єнісеї на початку XVIII в. н.э.

Как свідчать джерела, у період до кыргызам починає поступово проникати вогнепальна зброя. Але це не призвело до переоснащення кыргызского війська новими засобами ведення бою. Здебільшого комплекс озброєння кыргызского воїна цього часу складалася з традиційного набору коштів дистанційного, ближнього бою та сидіти защиты.

Основными засобами ведення дистанційного бою у кыргызов в XVII—XVIII ст. зв. е. залишалися цибуля й стріли. На жаль, в кыргызских пам’ятниках цього часу самі луки чи якісь деталі їх виявлено. Тому про їхнє формі можна судити виходячи з знахідок луків в синхронних пам’ятниках кыргызских кыштымов на Єнісеї. Основний особливістю пізньосередньовічний цибулі були врезные дерев’яні кінці, складові плечі і кибить. В окремих луків збереглися серединні фронтальні і плечові фронтальні накладки з рога.

Набор стріл був оснащён залізними наконечниками із пласким пером різноманітних обрисів: ромбічним, ассимметрично-ромбическим, секторным, вильчатым. Усі ці стріли застосовувалися для стрільби по не защищённому панциром противнику. Бронебійні стріли мали четырёхгранные боеголовковые наконечники. Стріли зберігалися і носилися в сагайдаках і саадаках.

В ближньому бою кыргызские вершники користувалися ударними списами з ромбічним чи линзовидным перерізом пера удлинённо-ромбической форми; бойовими вислообушными сокирами із широкою лезом; прямими двулезвийными мечами; шаблями з вигнутим однолезвийным клинком. З письмових і фольклорних джерел відомо, що кыргызам потрапляли рушниці і гармати російського виробництва. Однак у досліджених пам’ятниках XVII—XVIII ст. н.е. деталі вогнепальної зброї доки обнаружены.

Защитное озброєння кыргызских воїнів представлено різними видами обладунків, серед яких були пластинчасті куяки, бригандины, кольчуги. Панцирні набори включали захисне покриття з широких залізних пластин, крепящихся металевими заклёпками зсередини до м’якої матер’яної основі. Пластинчатая броня захищала плечі, груди і корпус воина.

Кольчатая броня представлена двома типами захисту: юшманом — короткополой сорочкою з коміром, розрізом попереду під коміром, короткими рукавами і поділом; нагрудником, кольчугою, яка приховувала груди і корпус воина.

Кыргызские воїни захищали голову шлемом-шишаком, склепленим з 6 залізних пластин, з навершием, козирком і кольчужної бармицей.

В цілому комплекс озброєння кыргызского воїна під час пізнього середньовіччя є подальшу стадію розвитку кочевнического зброї. Ряд видів отримав подальше вдосконалення тоді як попереднім періодом, як, наприклад, шаблі, шоломи, панцири, кольчуги.

Характерно, що у останньому етапі існування кыргызских князівств в кыргызскую панцерну кінноту починають мобилизовываться кыштымы — представники васальних племен. Мабуть, це було пов’язано із необхідністю поповнення збіднілих у постійних війнах людських ресурсов.

Однако, попри щодо високий рівень вооружённости, кыргызское військо не могло протистояти військової силі, оснащённой вогнепальною зброєю, як і обумовило катастрофа кыргызской державності на Енисее.

Соотнесение реконструйованого комплексу бойових коштів кыргызского воїна періоду пізнього середньовіччя дозволить уточнити хронологію і історичну обстановку, у якій створювався епос «Манас».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.