Концепция історії вітчизняної словесності в Огляді російської духовної літератури архієпископа Філарета (Ґумільовського)

Концепция історії вітчизняної словесності в «Огляді російської духовної літератури «архієпископа Філарета (Ґумільовського).

Зверев В.П.

Архиепископ Філарет (у світі Димитрій Григорович Гумільовський, 1805−1866) широковідомий як автор ґрунтовних праць «Історія російської церкви «і «Православне догматичне богослов’я », засновник академічного журналу «Твори св. отцев у російському перекладі, з додатками духовного змісту «і «Чернігівських єпархіальних звісток ». Однак у свого часу він був популярний у богословської середовищі, а й у світської тому, що вів багатосторонню «учено-литературную діяльність ». «Як історик, Філарет є обдарованим і вченим. Він перший, можна сказати, учений істориків духовних вступив у досить близькі стосунки з світськими вченими Криму та так само органами літератури. І його багато праці, особливо перші, з’являються у виданнях світських. Звідси пояснюється швидка і широка популярність Філарета Ґумільовського. Зрозуміло, про неї галасливо заговорили. Московське суспільство історії і давнини обрало його у свої члени. Журнальна критика поклала нею великі надії «.

Завершив коло своєї земного життя у чині архієпископа Чернігівського і Ніжинського, доктор богослов’я Філарет Гумільовський залишив величезне літературне спадщина. У некролозі, опублікованій у «Душеполезном читанні «, справедливо зазначалося: «Погаснуло одне із великих світильників православної російської Церкви. Російська духовна література втратила єдиного у свій рід діяча ». Тут у числі найважливіших праць Преосвященного Філарета був названо і «Огляд російської духовної літератури » .

Первая частину акцій цього етапного в литературно-духовном спадщині архієпископа праці - «Огляд російської духовної літератури, з 862 по 1720 рік «- була опублікована спочатку окремими випусками в 1857 року у Санкт-Петербурге, а потім вийшла друком «Учених записках другого Відділення Імператорської Академії наук «(1857. — Кн. 3. — З. 1−300). У нинішньому вигляді книжки цю роботу архієпископа Філарета (Ґумільовського) із змінами з’явилася світ у Харкові в 1859 року, у неї оснащена солідним академічним апаратом: алфавітний покажчик письменників до неї становив сам автор; алфавітний покажчик творів підготував Н. А. Добролюбов, а хронологічний покажчик письменників та творів — М. И. Сухомлинов.

Вторая частина праці Преосвященного Філарета — «Огляд російської духовної літератури, 1720−1858 р., (померлих письменників) «- вийшла 1861 року у Санкт-Петербурге, а доповнене видання — в 1863 року у Чернігові. У 1863−1864 років у «Чернігівських єпархіальних звістках «публікувалися доповнення до «Огляду російської духовної літератури, 862−1720 » .

Судя з усього, архієпископ Філарет (Гумільовський) не припиняв працювати над удосконаленням свого історико-літературного праці на все життя. Проте лише у 1884 року, майже через 20 років по смерті Преосвященного, книгопродавец И.Л. Тузів випускає третє видання («з поправками і доповненнями автора ») обох частин «Огляду російської духовної літератури ». У цьому і завершується у Росії настільки цікавого і неординарного для вітчизняного літературознавства праці в історії російської словесності, написаного вельмишановним архієреєм Православної Церкви.

Насколько значний був цю роботу архієпископа Філарета, можна судити з даних і спогадам сучасника і, мабуть, найпершого серйозного біографа Преосвященного — Степана Івановича Пономарьова. «З великим подивом дивися з цього величезну начитаність, — читаємо в нього, — і думаєш: «Боже! І коли він встиг прочитати усе це? Як може утримати у пам’яті і до речі застосувати до діла усю цю масу відомостей? «До того ж, попри всі безліч цитат і заслань, ми позитивно стверджуємо, що ті та інші делаемы їм були ще досить скупо, часто відрізнялися крайньої стислістю (і - на жаль — іноді неопределенностию і неверностию). Міркуючи усе це, готовий думати, що він писав свої книжки, наводив цитати, ставив посилання напам’ять, приблизно, лиш би зупинялося справа » .

Впрочем, С.І. Пономарьов був однією з негативно налаштованих проти праці Преосвященного Філарета рецензентів і опублікував 1862 року статтю із різкої критикою «Огляду російської духовної літератури «у Харківському журналі «Духовний вісник », багато в чому упереджено і вороже относившемся до архієпископу Філарету. Певне, тому й у його підсумковому нарисі, опублікованій у Полтаві вже по смерті Преосвященного, біографічні відомості про почилий густо замешены на дріб'язкової критиці, хоча применшити значення праць архієпископа Філарета (Ґумільовського) російської літератури та Православної Церкви дуже важко. «Отже, — писав С.І. Пономарьов в 1866 року, — величезні обдарування, збройні глубокою ученостию, вічний працю, перейнятий захопленням, вечно-производительное читання, кипуча жага наукової діяльності, стрімка відвага в усі проникнути, лаконическая стисненість висновків, неослабне увагу до багатьох рухам сучасної думки і (хто дорікне його з це?) жага придбати собі ім'я добре — ось що справило то безліч робіт, яку дивує нас. Але наукових обставин часу, внаслідок життєвої обстановки його, внаслідок різнорідною маси робіт і поспішного характеру діяльності, у багатьох творах його, при незвичайній ширині і раскидистости їх поля, не бачиш суворо обдуманого плану, не зустрічаєш повного виконання завдання, відповідно до сучасним вимогам науки; отже майже всі твори він уявляється собою переважно матеріали, щасливо зібрані й влучно згруповані. І це відношенні значення його надзвичайно великий: у багатьох областях духовної науки, без книжок його не можна й кроку ступити. Праці його, як багатюща організована маса матеріалів, як посібники задля її подальшого продукування, становлять багатий, дорогоцінний і незамінний внесок у скарбницю духовної літератури » .

Появление в 1857 році першою частини «Огляду російської духовної літератури «архієпископа Філарета привернула увагу 24-річного О.Н. Пипіна і це їм зустрінуте як «надзвичайно корисне придбання нашої ученого літератури, давно нуждавшейся у цьому праці «. Як принципово нове порівняно з заздалегідь відомим словником митрополита Євгена (Болховитинова) молодий історик літератури зазначав у тому праці те, що «преосвященний Філарет зважився тепер уявити хронологічний огляд древньої російської писемності, звертаючи головну увагу на духовний самостійний відділ її «.

А.Н. Пипін розумів складність і трудноразрешимость завдань, розв’язуваних архієпископом Філаретом у своїй огляді, і тому писав: «Такі твори дуже рідко можуть похвалитися досконалої повнотою і закінченістю, оскільки вимагають великого, майже механічного праці під час збирання розкиданої літератури предмета, і вельми легко робити недогляди і пропуски; дуже природно, що з багатьох «Огляд «Преосвященного Філарета видасться дуже недостатнім ». Неуникненні прорахунки у праці такого розмаху скупалися новаторством і сміливим прагненням автора системно вибудувати історію вітчизняної словесності. «Втім, — помічав О.Н. Пипін, — працю Преосвященного Філарета є спробою зібрати за одну ціле новітні дослідження щодо древньої писемності, і щодо нього не можна докладати занадто суворих вимог, оскільки у вперше буває дуже важко з'єднати у пам’яті величезний і розкиданий матеріал, який скориться лише усидчивому бібліографічному дослідженню. Що ж до викладу, новий працю Преосвященного Філарета відрізняється тою ж стислістю, яку ми звикли побачити й за іншими його творах; його відгуки про письменників оригінальні і часом мітки » .

Строжайшей та значною мірою несправедливої і упередженої критиці працю архієпископа Філарета був підданий у Харківському журналі «Духовний вісник ». І.А. Сербинов вирішив докладніше розвинути відзначені О. Н. Пыпиным в «Вітчизняних записках «й зауваження і відкрито позначив свої явно негативні установки: «Ми плануємо розглянути цю роботу: I) із боку надлишків, які допустив у ньому автор; II) із боку довільного засвоєння автором деяких писань відомим письменникам; нарешті III), подібно рецензентові «Батьківщин записок », і з боку необстоятельности твору й почасти помилковості відомостей, їм сообщаемых; лише говорячи про необстоятельности «Огляду », ми, ніж зійдеться з р. Пыпиным, будемо вказувати зовсім інші факти, аніж які вказує «.

Высокую оцінку праці Преосвященного Філарета дав випускник Московській духовній академії та майбутній професор Київського університету Ф. А. Терновский, надрукували (під псевдонімом Ф. Алексєєв) свою докладну і переважно позитивну рецензію на «Огляд «у межах «Огляду матеріалів для історії російської духовної літератури ». Він зазначав новий концептуального підходу архієпископа Філарета до викладу історії російської духовної літератури: «Хронологічний порядок Огляду дає змогу стежити за історичним ходом нашому духовному літератури з великим зручністю, ніж алфавітний порядок Словника м Євгена. У самому ставлення до справі у ін Філарета помітно більш ясне свідомість бібліографічних вимог. М Євген любить зупинятися на особистості духовного письменника і з бажанням розповідає його біографію, чи, точніше, послужного списку; ін Філарет большею частию пропускає біографічні подробиці так і безпосередньо звертається до підрахунку творів, їх класифікації і вказівкою їхні переваги та змісту. Не скажеш, щоб після появи Огляду ін Філарета Словник м Євгена став зайвим і непотрібним: в Словнику є багато дуже цікавих біографічних і бібліографічних відомостей, які неможливо знайти у Огляді; під час читання Словник представляє більш інтересу й цікавості, ніж Огляд; тим щонайменше нині Огляд ін Філарета повинен бути визнаним первою настольною книгою й головним керівництвом будь-кого хоче ознайомитися з историею нашому духовному літератури, тим більш для хоче зайнятися спеціальними працями у цій сфері «.

Понимая складність проведеного новаторського дослідження та передбачаючи неминучу вразливість своєї праці, архієпископ Філарет позначив в передмові до харківському виданню 1859 року його особливість: «Наважуючись огледіти російську духовну літературу, ми приймаємо він писати докладну історію її. Для такого твору час бракує ще багато даних; а писати історію як припускають, з міркувань, не заснованим чому — справа нерозумне. Ми обмежуємося поки литературою 850−1720 років і уявляємо лише хронологічний огляд російської літератури на той час ». У цьому автор зазначав істотну самобутність літератури цього періоду: «Російська література нових часів, до 1720 року, була вся, або «майже вся, литературою духовною. Тільки нові часи духовне предметах стали писати переважно особи духовного звання. За старих часів російський народ жив, чи з крайнього заходу думав жити, переважно жизнию религиозною. Тому й ті, які писали тоді, писали в релігійному дусі. З кола духовної літератури залишається видалити хіба ті письмові твори древнього часу, у яких укладалися статути для тимчасового життєвого побуту — договори цивільні, грамоти купчі, мінові, підрядні, поручные, митні, судные, жалувані. І ті іноді писані бував дусі глибокого благочестя і з світлою думкою про значення людини; чому інакше, і з осмотрительностию мали бути зацікавленими исключаемы з цього кола духовної літератури. Так, предмет огляду нашого сам собою дуже великий » .

Основными своїми завданнями під час упорядкування огляду преосвященний Філарет вважав дві: «немало буде, якщо йдеться про особистості письменника сказано буде необхідне, саме — лише потрібна знайомства з нею, і з письменником; б) якщо твори його перераховані будуть чітко і з возможною полнотою, ні тим більше інших важливі оглянуті іронізуватимуть з їх змісту ». Актуальність своєї праці автор огляду бачив у тому, що інший відомий «Словник про колишніх у Росії письменників духовного звання «митрополита Євгена (Е.А. Болховитинова), перевиданий в 1845 під кілька обмирщенным назвою «Словник російських світських письменників, співвітчизників і чужинців, писали у Росії «, «свого часу був дуже корисний; але у справжнє час виявляється він дуже недостатнім », оскільки «просторі часу 862−1720 років у ньому знайдете звістки лише про 160 письменників і майже про тому ж числі творів, яких письменники невідомі під назвою » .

Появившаяся в 1861 року друга частина праці архієпископа Філарета, присвячена російської духовної літературі 1720−1858 років, була як «одне з докладних творів російської богословської літератури, плід самих сумлінних занять ». «Бібліографічні записки », зазначаючи наступність між першої та другої частиною «Огляду «і хронологічний характер викладу матеріалу, звертали увагу до багату бібліографічну бік нового дослідження Преосвященного Філарета: «Біографічна сторона книжки небагата, судження і характеристики большею частию досить короткі і жалюгідні, й навчальна книжка виявляється значніша стороною библиографическою, вказівками невідомих творів, між іншими деяких розкольницьких, новинами авторів, про які немає друкованих відомостей, взагалі массою фактів, добытою розшуками автора ». Усе було пов’язана з тим, що архієпископ Філарет тепер звертався літератури нового періоду, дуже відмінного від древнього, викладеного У першій части.

" З часу Петра У багато що змінилося у Росії, — починав своє передмову преосвященний Філарет до другого видання (1863) книжки «Огляду », присвяченій 1720−1858 років. — Відбулася зміна й у російської літератури: світська література відокремилася від духовної, обравши собі особливі предмети і особливий дух. Здавалося, тепер обозревающему духовну літературу легко помічати діячів духовної літератури. Але відбулася зміна й у предметах духовної літератури. За складністю потреб нової доби предмети духовного освіти примножилися; від духовних діячів, на шляху успішної боротьби з неприязним духом часу, знадобилися нові міри і нові прийоми. Повременно сменявшиеся системи філософії виробляли зміну у суспільстві; діячам духовним потрібно було добре знати як дух сучасної філософії, і продуковане їм дію, у суспільстві, щоб однак діяти на суспільство. Не говоримо вже у тому, що здорова філософія — частина релігії. Так область духовної літератури розширилася, увійшла у зустріч із предметами освіти світського, але з проти значення християнства. Християнство саме не цурається нічого мирського, крім гріха; цурається християнства грішний світ. Християнство, як же б не стосувалося, усовершает все " .

Однако архієпископ Філарет попереджав: «При множенні предметів уваги потрібно мати багато обережності, аби залишати вірним духу християнському, не захоплюватися і розсіюватися віяннями мінливого світу. Істини християнські, відкриті Слові Божому і які є у історії християнства, — найголовніший предмет духовної літератури, всім часів. Потім св. Церква стільки любить нас, що українці подбала вказати нам науки, прибавочные до головним духовним, а й вчить нас, як ними займатися. — Отже, сумніви про предметах нової духовної літератури — даремні «.

Хотя автор «Огляду «і визнавав, «що твори щирого християнського благочестя, ким би вони не були писані, повинні посісти місце у історії духовної літератури », вона неминуче стоїть перед певними труднощі у доборі для свого дослідження духовних письменників. «До жалю, — доводилося констатувати, — обозревающий історію духовного життя нової доби зустрічає два сумні явища. Коли відокремилася світська література від духовної, чимало й дуже частина з світських хіба що соромилися писати духовне предметах, опустивши не врахували, що християнства неможливо плідне освіту, а можна тільки появу в в язичницьке безладдя. Інші хоч якось усвідомлювали цю помилку часу, але, увлекаемые тим ж недовірою повірити, іноді таємним, несознаваемым, доти відокремлювалися від Церкви, що склали собі своє християнство, своє благочестя, свою віру ». Висуваючи високі благочестиві вимоги до письменникам, преосвященний Філарет зі своїми концепцією й уявленнями про духовність автора розпочав в протиріччя з тими, переважно естетичними критеріями, якими визначалися почесні місця у історії російської світської літератури. «Найкращими, — вважав він, — виявлялися з світських, які отримали домашнє благочестиву виховання, чи скільки-небудь навчалися у духовних училищах, або ж вели життя суворо християнську. Саме тому не так на багатьох із світських письменників доводиться з розрадою зважати при огляді духовної літератури. Інакше подивишся, подивишся на інших, та й відходиш з грустию » .

В тому самому передмові до другого видання книжки «Огляду », присвяченій новітньому періоду російської літератури, преосвященний Філарет пояснював причину, через яку за межами його огляду виявилися багато визнані у світі письменники. «В одному випробуванні, — розповідав він, — світському навчальному закладі, запропонований було питання: «Чого бракувало у Пушкіні? «Відповідь негайний був такий: «Релігії «. Сумний відповідь: але вже відповідь юної, свіжої душі «.

По переконання автора «Огляду російської духовної літератури », «для духовного твори потрібно лише, щоб він міркував Бога, але щоб міркував по Божиему указу, а чи не зі свого ». І він з упевненістю зазначав: «Старець Назарій чи старець Феодор не писали жвавим віршем Лермонтова про душу; бо як вони солодкі душі з своїми простими словами як і вони добре знають ту душу, що залишилася тарабарскою грамотою для Лермонтовых » .

Для Преосвященного Філарета було важливим визначити специфіку свого дослідження, заздалегідь зняти претензії критиків, тому наступні за першим видання він постачав передмовами, у яких намагався пояснити складності свого багато в чому новаторського праці. «Автор, — зазначав він, — перебирає те що силам його чи, якщо хочете, що доступно по нинішнього стану даних про російської духовної літературі, — пише огляд і те не великий, а чи не історію літератури ». «Автор побоюється говорити багато, зі включенням непотрібного, а чи не говорити потрібного. Він хотів би в трохи сказати багато. Як і раніше в біографії письменника демонструються ті риси його, що необхідні думку про письменника і творах його; інші - зайва поклажа в огляді вченого » .

Признавая важливість та безсумнівні наукові і новаторські гідності досліджень Ф.И. Буслаєва («Історичні нариси російській народній словесності «, 1861) і І.І. Срезневського (у сфері «пам'яток листи й мови X-XIV століть »), архієпископ Філарет (Гумільовський) у тому передмові позначав специфіку та особливість свого дослідницького праці: «Але огляд духовної літератури стежить власне над розвитком російської духовної думки; він помічає лише ту грамоту, де є особливість для віри; переведення з грецького помічається у ньому чи як доповнення до діяльності думки оригінальної, чи як порушення і правило з цією діяльності. Усе добре своєму місці й у своєму розмірі «.

Конечно, розумів, що до її праці можуть бути пред’явлені вимоги, які здійсненні нині. «Можуть бажати, — передбачав архієпископ Філарет такі вимоги, — щоб кожна діяльність письменника, як проповідника, як канониста, як вчителя віри, як наставника життя, як філософа чи як історика, розкрито докладно… Або можуть бажати, щоб виписані були із кращих письменників місця важливі життя кожної, юристові, для проповідника, для священика, для архипастыря… Але от щоб виконати цілком той інший, дуже великий, план, потрібно багато попередніх робіт. А де їх? Чи є монографії про письменника Платоне, чи Кулябке, чи Юшкевиче, чи Прокоповиче? Ні й ні. Тому великі плани поки приємні мрії «.

В дійсності до середини ХІХ століття були ще сформовані методологічні і ґрунтовні принципи побудови історії вітчизняної словесності переважають у всіх її видах і жанрах. Це стосувалося як красного письменства, а й журналістики і літературному критики. Так, О. П. Пятковский справедливо помічав: «І це, що знає про журналістиці, чи мусимо ми згадати і критиці. Історії російської критики ми також фактично немає, й у імені Бєлінського багатьом включається і початок, і поклала край нашої критики. Але Бєлінський, як не величезні були його заслуги, з’явилася ні несподівано, як багато досі думають звідси: він ні порушив собою слід історичного спадкоємства ». Причини складності побудови історії вітчизняної словесності критик бачив у тому, що «з нестачі історико-літературних монографій, тобто. з недостатнього знайомства з окремими фазами нашої літературної історії, природно випливає і брак повної, цільною «Історії російської літератури «» .

Хотя О. П. Пятковский в 1861 року і посилався на курси з російської словесності, написані Н.І. Гречем, В. Т. Плаксиным, О.П. Мілюков, А. Д. Галаховым, Петраченко, змушений був констатувати: «Отже, до цього часу ще засуджені повторювати слова Надєждіна, сказані ним 25 років тому в «Телескопі «(1836 р. Ч. XXXI): «Боляче, але з тих щонайменше має зізнатися, що ми, знаючи напам’ять все дріб'язкові подробиці французької, німецької, англійської літературної історії, у власному своєї бродимо навпомацки, запинаемся щокроку, повторюємо повністю незв’язні перекази, коснеем під ярмом сліпого забобони. Причина тому занадто зрозуміла: історію чужих літератур ми вичитуємо в чужих книгах, що дуже легко і зручно; свою ж треба в поті чола, самим, в пам’ятниках «» .

В передмові до «Доповненням «до другої книзі «Огляду російської духовної літератури «архієпископ Філарет писав: «Автор дуже хоче доставити огляду повноту: але, як з першого виданні огляду (якого екземпляри майже всі згоріли в петербурзький пожежа), так другий — коли як хотів він, не бажає й тепер, щоб огляд служив корзинкою, куди кидали б будь-яку дрібниця ». «Кожен погодиться, — додавав він, — що погана логіка, записуюча до письменників тих, які щось писали, чи що називає духовними письменниками тих, хто має немає нічого духовного ні з книжці, ні з життя » .

При побудові концепцією історії вітчизняної словесності архієпископ Філарет дійшов суворому окреслення терміна «духовна література ». «Ще зауваження у тому, що таке духовна література, — писав Пауль. — У недавні часи стали під «словесне вираз духовного життя «підбивати казки, байки, легенди, повір'я народу. Це означає або розуміти слів своїх, які говоримо, чи свідомо зловживати високими словами. Звісно, якщо слово «дух «розуміти нематеріальну силу душі, те й казки чи легенди — твір духу, а чи не продукт матерії. Але християнин повинен знати, що у християнському світі дух означає облагодатствованное стан душі, недоступне для сил душі, представлених собі самим, І що духовне зовсім те ж, що душевне. Тому ні казки, ні легенди — не сусідами духовних творів, а плід душі хворий, точно як і, як й народні пісні життєвого мистецтва, точно так ж, як і твори розуму, философствующего щодо Христі «.

Такое категоричне усунення духовної літератури від решти масиву національної словесності, народної й художньої світської, не всім доводилося до серця викликало неприйняття серед літературних критиків. У передмові до «Доповненням до Огляду російської духовної літератури «(1863−1864) преосвященний Філарет відповідав своїм критикам: «Тільки той, хто знайомий з предметом чи доступний прагненням неспільним з чистою любовию до науки і правді, може виступати із різкими відгуками про недосмотрах чи пропусках, легко можливих, у подібному творі. Але критика, якщо виявляє в критиці погане серце чи дитячу зарозумілість, не доставляє честі критику. Та й ні таке нині час, щоб дрібницями грішної людяності. Якщо коли, то нині потрібна показувати в дослідах, ніж одолжена Росія св. вірі й її діячам. Як багато нині сиплеться дикого презирства, наклепів, неправд на св. віру і його щирих чтителей! » .

Было час, коли «так високо і цінувалася ніколи й усіма, незалежно від духовних і світських письменників та учених, учено-литературная діяльність Філарета. При найвищому даруванні його орденом св. Олександра Невського в 1866 року у Найвищому рескрипті засвідчено про учених працях нагороджуваного як «складових прикрасу духовної вітчизняної писемності «» .

Однако наприкінці ХІХ століття, попри найповніше і виправлене видання «Огляду російської духовної літератури «в 1884 року, історики літератури, захоплені суто естетичними, етнографічними і суспільно-політичними ідеями, чомусь старанно обходили увагою глибоко вистражданий і найважливіший розуміння самобутності російської словесності працю архієпископа Філарета (Ґумільовського). До речі, і О.Н. Пипін, під час молодості прихильно отнесшийся щодо нього, у своїй фундаментальної «Історії російської літератури «ані слова не обмовився про дослідження Преосвященного. Адже під що свідчить його «Історія «тримається на хронологічному принципі «Огляду » .

Остается тільки сподіватися, що у наш час повороту до духовності «Огляд російської духовної літератури «архієпископа Філарета (Ґумільовського) буде затребуваний і знайдуться відважні вчені та видавці, які візьмуться за сучасне солідне видання його з докладним науковим комментарием.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.