Посилання Наполеона Бонапарта

[pic].

Йому Європа була мала для розмаху, ухвалили ж його кинутий на крихітну скелю, заблудлу в океане!

А. До. Дживелегов.

Упродовж свого життя Наполеон Бонапарт багаторазово піддавався смертельної небезпеки. Він важко хворів лихоманкою, але вижив, відвідав чумної госпіталь в Яффе, але з заразився. Під час боїв він багаторазово піддавався обстрілу. На Наполеона було організовано безліч замахів, але кожен раз рятувався. «Був у житті імператора і такий епізод: під час бо-йових дій на позиції французьких військ, неподалік місця, де був Наполеон, впала бомба з запаленим ґнотом. Солдати кричать у розпачі кинулися в боку. Наполеон, бажаючи присоромити їх, підскакав конем до бомбі і став прямо перед ній. Пролунав вибух. Черево коня розвернуло, Наполеон в вкотре залишився невредим."[1] Була в Бонапарта і є спроба самогубства. Коли за поразку під Ватерлоо Наполеон підписав акт про зречення влади, він прийняв отрута — ціанистий калій. Але це отрута вже втратив чинність і, на жаль Наполеона, не вплинув. Усе це час смерть неможливо могла наздогнати Бонапарта, але він усе ж сягнула свого. Наполеон Бонапарт помер 5 травня 1821 року в острові Святої Єлени, куди він був англійцями і їх союзниками.

Закінчення Ста днів, ссылка.

18 червня 1815 року французька армія на чолі з Наполеоном зазнала нищівну поразку в битву біля Ватерлоо. 25 тисяч французів було втрачено убитих і пораненими. Імператор Наполеон прибув Париж. Він вирішив зректися престолу, цього разу — остаточно, «і оскільки зникла його виняткова енергія, тому, що він, очевидно, як зрозумів розумом, але відчув всім істотою, що він свої справи — … — зробив І що роль його окончена"[2]. 21, 22, 23 червня у 24-х в Парижі й його передмістях збиралися натовпу людей основному робочих, хто був проти зречення Наполеона. Вони ходили містом волаючи: «Хай живе імператор!». Але Наполеон остаточно відмовився від будь-якої боротьби. 22 червня він отрёкся престолу в користь тато свого сина. 3 липня колишній імператор прибув порт Рошфор у тому, щоб вирушити у Америку. Але гавань була оточена англійської ескадрою. Усі які оточували Наполеона казали, що треба бігти таємно. Капітан однієї з французьких фрегатів пропонував навіть розпочати в бій із англійцями, щоб у цей час Наполеон відплив іншою фрегаті. Але Бонапарт відмовився від такої жертви — либонь у результаті загинув би фрегат з усім його екіпажем. Наполеон вирішив довірити долю Англії й перейшов до корабель «Беллерофон» капітана Метленда.

Острів Святий Елены.

Коли англійське уряд дізналися про тому, що колишній імператор здався їм і залишається на борту корабля «Беллерофон», перед урядом стала проблема вибору місця посилання Наполеона. Вибір англійців упав острова Святої Єлени. «Острів у 19 км і завширшки в 13 км, відкритий португальцями 21 травня 1501 р., щодня Святої Єлени (звідси — за його назву), і з 1673 р. приналежний Англії, удалён від самої близького, африканського берега на 2 тис. км."[3] Таке його розташування робило практично неможливим Наполеону втеча. Экс-императора стерегли 3 тисячі солдатів, розставлені удвічі кільце Лонгвуда — вдома, у якому жив Наполеон. Двічі на добу черговий офіцер особисто перевіряв, дома чи Бонапарт. Крім того, острів був добре укріплений й навколо постійно ходили 11 військових кораблів. Але цікаво, що солдати, як та корінні мешканці острова, ставилися до Наполеону з повагою, симпатією, навіть дарували йому квіти. Сам Лонгвуд був старий будинок і сирої дерев’яний будинок. Проте не так те, що острів був обраний спеціально, щоб заморити Наполеона. «Чорні стіни з підніжжям піни. Це — Свята Елена…"[4] - ні вірна характеристика острова. На острові Святої Єлени був гарний клімат: середня температура влітку 24(С, взимку 18(С [5]; на острові було багато лісів, здорова та чиста вода, багата рослинність. Англійське уряд пустило але острів із Наполеоном не багатьох. Сім'я його залишилася в батька Марії Луїзи — імператора Франца. З імператором залишилися маршал Бертран, генерал Гурго, граф Монтолон, секретар — Лас-Каз, і навіть лікар і… 10 слуг. Губернатором острова Святої Єлени був сер Гудсон Лоу. Він найбільше у світі боявся втечі Наполеона і тому робив все, аби дати цьому статися. Гудсон Лоу прагнув вижити з острова людей, відданих колишньому імператору. Так вижив Лас-Каза і О’Миру — лікаря, лечившего Наполеона.

Занятия Наполеона в ссылке.

Знаходячись у укладанні на острові, Наполеон багато часу читав. З іншого боку, він диктував секретарю свої спогади, прогулювався острову, їздив верхом. Та й після п’ятнадцяти і вісімнадцятигодинного робочого дня, якого звик Бонапарт, така ледарство сильно мучила його. Крім того, переслідування губернатора Гудсона Лоу перешкоджали йому спокою — навіть гуляти Наполеон міг в межах кола військових постів. Бонапарт трохи примирився своїй долі і почав писати записки та військові нотатки. Він взявся також автобіографію. Днем він писав чи працював у саду Лонгвуда. За обідом все збиралися разом, причому дотримувалися етикет: всі були у костюмах. Вечорами Наполеон розмовляв із своїми генералами минуле. Він багато читав, цікавився англійськими газетами. Але навіть у цьому їй перешкодив Гудсон Лоу. «Коли Наполеон просив, щоб дали книжку Пильета Англію, сер Гудсон Лоу зі своєї бібліотеки книжку за заголовком: Відомі обманщики, чи Історія незначних людей всіх націй, які називалися імператорами і королями спонтанно, і, віддаючи цієї книжки доктору Про «Світі, мовив: «Віддайте і цю книжку генералу Бонапарта. Тут, то, можливо, знайде характер, схожий з його собственный""[6].

Під час посилання Наполеон міркував про політику. Він чекав нового повороту на ділі Європи. Він вважає, що Бурбони що неспроможні знову зміцнитися мови у Франції. Особливо він займався французької революцією. Він завжди казав: «Французька революція відбулася немає від зіткнення двох династій, споривших про престолі; у неї спільним порухом маси… Вона знищила все залишки часів феодалізму й організувала нову Францію, у якій всюди було однакове судове пристрій, однаковий адміністративний порядок, однакові цивільні закони, однакові закони кримінальні, однакова система податків… У новій Франції двадцять п’ять мільйонів людей становили один клас, керований одним законом, одним установою, одним порядком…"[7] Наполеон передбачав, що революційні руху під Франції не закінчилися: «Через двадцять років, коли вже помру і лежати в могилі, ви не побачите мови у Франції нову революцию"[8].

Болезнь.

Наполеон лежав у ліжку з 17 березня 1821 року. В нього стали частішати сильні внутрішні болю. Стало зрозуміло, що він той самий хвороба, від якої помер Карло Буонапарте — батько Наполеона. В нього рак шлунка. Лікарем за Наполеона був не О’Мира, а Антомарки. Його разом із абатами Буонавита і Виньяли надіслали Бонапарта по тому, як О’Миру був з острова. У Наполеона був англійський доктор Арно. Упродовж півтора року лікарі боролися із недугою, але де вони знали вже набагато раніше дня смерті Наполеона, що їхні зусилля безкорисними. Наполеон, помираючи, відмовлявся лікуватися. «Quod scriptam, scriptam, — сказав Наполеон. — Хіба можете ви сумніватися, доктор, що наша смертний годину визначений «. 9] Він жартував над своєї хворобою: «Рак — це Ватерлоо, яке увійшло всередину». За ті десять днів на смерть, 25 квітня Наполеон відчув раптове поліпшення. На наступного дня знову настало погіршення. Наполеон зважився нарешті залишити свою незручну, погано провітрювану кімнату й лягти в салоні. Бонапарт був дуже слабким і його хотіли перенести на руках, але рішуче відмовився. 2 травня в нього почався марення. Він характеризував першої дружині - Жозефіні, про своє сина, про своє товаришів Наполеон перестав впізнавати оточуючих. Коли до нього на довго повернулося свідомість, Наполеон відкрив очі, сказав: «Я помираю! ». Він знову знепритомнів. «Вмираючий Наполеон зазнавав світла. Доводилося піднімати його, змінювати білизну харчувати в темноте». 10] Незабаром Наполеон захотів бачити абата. Був зроблений обряд, і мій колишній імператор прийняв дари особисто від абата Виньяли.

Завещание.

Ще доти, як і хвороби Бонапарта настало таке погіршення, він задиктовал Монтолону своє заповіт. Ось деякі пункти цього заповіту: * Я бажаю, щоб попіл мій знайшов спочинок на берегах Сени, серед французького народу, так улюбленого мною. * …мій девіз: «Усі для французького народу». * Я помираю передчасно, убитий англійської олігархією і його катом; англійський народ, не уповільнить помститися за мене. * Два настільки нещасних результату вторгнення до Франції, коли в неї є ще було стільки ресурсів, сталися через зради Мармона, Ожеро, Талейрана і Ла Файетта. Я їм прощаю; нехай їм вибачить потомство Франції! * Я заповідаю половину свого особистого майна офіцерам і солдатам французької армії, що у живих, тим, хто бився поруч з 1792 року у 1815 рік для слави та незалежності нації. Іншу половину я заповідаю конкретних містах та селами Эльзаса, Лоррена, Франш-Комте, Бургони, островам Франції, Шампані, Дофіне, постраждалим з першого чи другому нашестя. * Решта триста тисяч франків будуть витрачені на користь офіцерів та солдатів батальйону моєї гвардії на острові Ельба, нині живих, чи користь їхніх удів та дітей, пропорційно їхнього грошового утримання. Важко поранені і з ампутованими кінцівками отримають подвійну суму. * Щоб позбавити злиднів французів, італійців, бельгійців, голландців, іспанців, подорожніх в чужих країнах, даю моїм душеприказчикам 100 тис франків, двісті тисяч франків, щоб розподілити їх між важко пораненими й інвалідами Линьи, Ватерлоо, котрі залишились у живих. Гвардії буде надано подвійна сума і вчетверо велика Гвардії острова Ельби. [11].

Наполеон залишав своїм військовим товаришам, слугам та сім'ї деякі грошових сум: Монтолону — 2 мільйони франків, Бертрану — п’ятсот тисяч, Лас-Казу, Виньяли та інших — 100 тис. Більшість свою особисту речей Бонапарт заповідав віддати синові після досягнення шістнадцяти лет.

Колишній імператор часто згадував про своє походах і битвах. Він шкодував, що повернувся з єгипетського походу 1779 року, шкодував, що ні знищив Пруссію, коли було таку можливість. Головними своїми помилками Наполеон вважав вторгнення до Іспанії й до Росії. З гордістю він згадував про Ста днях, і про кохання щодо нього французького народу доі після Ватерлоо.

Смерть Наполеона.

Лихоманка хворого Наполеона надзвичайно посилилася, але перебував ще повної пам’яті. Він повторив своїм душеприказчикам — Бертрану, Монтолону і Маршану — розпорядження у тому, щоб після смерті Леніна ніякої англієць не доторкався для її трупу, крім доктора Арно. У його смерті почалася гроза. Відзвуками канонади представляли Наполеону гучні удари. Останніми словами його ішлося: «Авангард… Армія… «(«Tкte… Armйe…») Вранці 5 травня у Бонапарта почалася агонія: тіло зарухалося в конвульсивних рухах. Потім вона перестав рухатися. У 17:45 Антомарки підійшов до Наполеону доклав вухо для її грудях. Він зазначив присутнім, що це скінчено. Після скоєння анатомічних досліджень, тіло Наполеона було виставлено на похідної ліжку, вкрите синім плащем, який служив герою в битву біля Маренго. Усі жителі острова тіснилися в продовження двох днів біля нього, все намагалися зберегти якусь річ, до якої він доторкався, і берегли її, як безцінне скарб. Похорон Наполеона були 8 травня. Його лише у милі від Лонгвуда. Могилу безперервно відвідували люди. Гудсон Лоу поставив близько могили варту, щоб було підходитимемо праху Бонапарта. Але Наполеон мав лише тимчасову могилу на острові Святої Єлени. У 1840 року і його прах був урочисто провезено до Франції, до Будинку Инвалидов.

Діагноз, поставлений лікарями Наполеона, був: рак шлунка. Та й після перевезення праху Наполеона до Парижа, виникли чутки у тому, що імператор був отруєний англійцями. У 1961 року у Глазго було проведено дослідження волосся Наполеона: експерти встановили, що відсотковий вміст миш’яку в 13 раз стає більше норми людського волосся. Але Наполеон міг використовувати ліки, до складу яких входить миш’як. Ще отрута міг потрапити до волосся імператора з шпалер у його будинку з барвником з урахуванням миш’яку. Якщо шпалери сиріють і них заводиться цвіль, і грибки перетворюють стійкі сполуки миш’яку в летючий триметилмышьяк. Отруйні випаровування могли потрапити до організму Наполеона. Існує фантастичне те, що Наполеон не помер, а біг з острова Святої Єлени. Натомість нібито було похований схожий нею солдатів Франсуа-Эжен Рабо. Далі хтось стверджує, що Наполеон загинув катастрофу корабля йдучи до Європу, інший каже, що Європи він досяг і жив у Вероні, ховаючись під назвою Ревар. Але це припущення немає жодного обгрунтування й ні яких доказательств.

«Хай не пішли, …, Наполеон справді помер на острові Святої Єлени. Кінець його життя, як б демонічно повторив її початок: народжений на скелях напівдикого острови у серці Європи, і помер на скелях острова, але незмірно більш дикого і далекого, воістину за очі від родины». 12].

??? ???

1. Альбом виставки Державного Історичного музею Наполеон Бонапарт Автори-упорядники — У. Безотосный, Ф. Петров, А. Яновський. Наполеон Бонапарт. -М. 1994. -с.68. 2. Верне Р. Історія Наполеона. 11.11.98 Інтернет-проект «1812 рік» internet 3. Дитяча Енциклопедія тому 7 «З людського суспільства». -М.: Видавництво Академії Педагогічних наук РРФСР, 1961. -с.680. 4. Наполеон I Заповіт 10.11.99 Інтернет-проект «1812 рік» internet 5. Піменов Еге. До. Наполеон I. 12.04.2000 Інтернет-проект «1812 рік» internet 6. Тарле Є. У. Наполеон. -Ростов н/Д: «Фенікс», 1996. -с.512. 7. Троїцький М. А. Олек-сандр І і Наполеон. -М.: Высш. шк., 1994. -с.304. 8. Хроніки Харона Енциклопедія смерті: Наполеон I. internet.

———————————- [1] Хроніки Харона «Енциклопедія смерті» Наполеон I [2] Є. У. Тарле «Наполеон» стор. 461 [3] М. А. Троїцький «Олек-сандр І і Наполеон» стр. 254 [4] М. Цвєтаєва «Надгробок» [5] Є. У. Тарле «Наполеон» стор. 470 [6] Р. Верне «Історія Наполеона» гол. LIV [7] Р. Верне «Історія Наполеона» гол. LIV [8] Р. Верне «Історія Наполеона» гол. LIV [9] Хроніки Харона «Енциклопедія смерті» Наполеон I [10] Хроніки Харона «Енциклопедія смерті» Наполеон I [11] Наполеон I «Заповіт» [12] М. А. Троїцький «Олек-сандр І і Наполеон» стор. 262.