Военно-политическое ситуацію і оперативні плани Польщі до початку Другої світової війни

Военно-политическое ситуацію і оперативні плани Польщі до початку Другої світової войны

Згорняк Мариан Перед возродившимся після першої Першої світової Польським державою стояла сила-силенна важких внутрішніх та зовнішніх проблем. Треба поєднати польську територію, протягом 120 років разделявшуюся між Пруссією, Австрією і Росія, усунути збитки, завданий більш як трирічними військовими діями на Східному фронті, і навіть боротьбою державним межі у 1919;1920 рр. Молода республіка побоювалася за західні і північні кордону, хто був визначено Версальським договором і були результатом всенародного референдуму, і навіть за східний кордон, що була встановлена у 1921 р. у Ризі при укладанні договору з Росією, але у 1923 р. підтверджено великими державами. І південна кордон — із Чехо-Словаччиною — також була спірною, так як Польща не хотіла змиритися із утратою частини колишнього герцогства Тешин, що у січні 1919 р. було силою взято чехословацької армією. На сході, навпаки, Литва не хотіла визнати втрату Вільнюса, який був взятий восени 1920 р. польськими військами; від цього вона порвала все відносини з Польшей.

После закінчення першої Першої світової як Польща, і її південний сусід, Чехословаччина, перебувають у сфері французького впливовості проекту та грали у яка виникла після Версаля політичній системі істотну роль. Втрата довоєнного російського союзника спонукала Францію шукати заміну через встановлення союзу з новими державами, що перебували на східному кордоні Німеччини. 1921;го р. Польща підписала союзний договір і Франції. Цей договір зобов’язував обох партнерів негайно провести консультації та надати взаємну допомогу у разі агресії Німеччини проти однієї зі сторін. Договір передбачав також обмежену французьку допомогу Польщі відбуваються у разі конфлікту з Росією. Він доповнювався секретним військовим угодою, у якому конкретизувалися військові зобов’язання обох государств1.

Чехословакия також уклала союзницький договір і Франції (25.1.1924), проте без додаткового військового угоди. Попри всі спроби Франції заручитися у разі виникнення конфлікту з Німеччиною підтримкою наскільки можна більш сильних і узгоджено діючих союзників, польско-чехословацкий союз і ні заключен2. Чехословаччина намагалася захисту від угорської ревізіоністська політики і зажадав від реставрації Династії Габсбургів Австрія шляхом створення так званої Малої Антанти коїться з іншими сусідами Угорщини, тобто із Румунією і Югославией.

Но Мала Антанта не захищала Чехословаччину від Німеччини, Югославію від італійської експансії, а Румунію від територіальних претензій Радянського Союзу, який визнавав поглинання Бессарабії Румунією. У початковий існування Малої Антанти Польща намагалася скооперуватися з нею і навіть перетворити їх у союз чотирьох держав, діючих за всіма напрямами. Ця спроба Польщі почасти було підтримано Румунією, але вона наштовхнулася на опір Чехословаччини, а відомої мері і Югославии.3 Отже, Польща була включено до Малу Антанту.

Польско-французское військове угоду передбачало лише обмежену допомога з боку Франції в разі польсько-радянського війни. Тому 3 березня 1921 р. укладено польско-румынское угоду про спілку що було доповнене кілька разів оновлювалася військової конвенцією, відповідно до якій кожен із партнерів брав він зобов’язання у разі загрози з його східному кордоні виставити по меншою мірою 14 (пізніше 17) піхотних і ще дві кавалерійські дивизии4. Польська сторона висунула ініціативу розширити польско-румынский спілку і стати подати його ще й проти Німеччини, а становища польско-французского договору навести відповідність польско-румынской конвенцією. Але, попри тристоронні штабні переговори Варшаві, ці старання не принесли успіху. Румыно-французское зближення не призвело до тісної військовому союзу. Польщу зірвалася схилити Румунію до висновку договору допомоги у разі війни з Германией5.

Несмотря на відсутність військово-політичного взаємодії із Чехо-Словаччиною, військове становище Польщі й інших держав Центральній і Східній Європи до 1933 р. уявлялося порівняно сприятливим. Враховувалися що випливали з Версальського договору обмеження в озброєнні Німеччині, й відносна слабкість Червоною Армією. Попри свою економічну відсталість, Польща виділяла утримання своєї щодо великою армією понад 5% свого національного доходу. Армія налічувала у час 250−300 тис. чоловік і полягала до початку 1930;х з десяти корпусів, 30 піхотних дивізій, 4 кавалерійських дивізій, 5 кавалерійських бригад, 3 танкових полків, корпусу прикордонної охорони і шість авіаційних полків. Що стосується мобілізації кількість піхотних дивізій може бути збільшено до 34, а чисельність діючої армії зросла до 880 тис. человек6.

В 1928 р. французький парламент прийняв рішення скоротити термін військової служби до 12 місяців, побудувати «лінію Мажино «й у 1930 р. достроково припинити окупацію по Рейнській області. Під час великого економічної кризи 1929;1934 рр. Франція справила скорочення військового бюджету, що зробив неможливою модернізацію французької армії. Ці заходи вирішальним чином погіршили військове становище східних союзників Франції, то eсть Польщі й Чехословакии.

Относительно сприятлива Польщі інших держав Центральній і Східній Європи розстановка військових сил, що склалася після першої Першої світової, на початку 30-х років стала погіршуватися під впливом озброєння Німеччини) і Радянського Союзу. Цим пов’язана з великий інтерес Польщі й Чехословаччини на женевської Конференції з роззброєння, цим самим пояснювалися і гарячкові зусилля, особливо Польщі, спрямовані проти німецьких постулатів в питанні про рівноправність в галузі озброєнь. Порушувалося навіть питання, як за допомогою превентивних акцій зірвати цього заходу з озброєння, і висловлювалося намір розпочати в зв’язку зі цим у переговори з Францией7.

Эти чутки, проте, досі не знайшли повного підтвердження документальними данными8. У кожному разі зросла військова слабкість Польщі й небажання її західних союзників що-небудь починати робили таких зусиль безпредметними. Проведена невдовзі скасування обмежень у галузі озброєнь, утримуваних у Версальському договорі, стала початком катастрофи Версальської політичної системи, яке несло з собою загрозу передусім Польщі й Чехословакии.

Борьба націонал-соціалістів у Німеччині на влада під гаслом повалення Веймарської республіки і скасування положень Версальського договору викликала у Польщі глибоке занепокоєння. З іншого боку, здавалося, що нападки нацистів на комунізм і на Радянський Союз перед звели нанівець развивавшееся після підписання Рапалльского договору германо-советское співробітництво, зокрема у галузі, що особливо турбувало правлячі кола Польщі. У зв’язку з цим у 1932 р. в польсько-радянських відносинах настала певна розрядка, що завершився підписанням пакту про ненапад, який спершу мав діяти у протягом трьох років, а трохи пізніше продовжено до 1945 г.

После приходу до влади Німеччини Гітлера спочатку можна говорити про загострення польско-германских відносин, зокрема через демонстрацій нацистів у Данцігу і через посилення їх антипольської кампанії у питаннях «коридору «і Сілезії, і навіть через підписання «Пакту чотирьох », що передбачав, ніби між іншим, можливість перегляду меж, посеред Європі. Польща реагувала цього пожорсткішанням свою політичну позицію, спробами зближення Росії з Чехословаччиною і і з Радянський Союз, і навіть що викликають військовими демонстраціями, які спонукали Гітлера трохи змінити умови та вимоги. Річ у тім, новий рейхсканцлер хотів виграти час реалізації своїх великих планів озброєння. Цією мети мала передусім служити деяка розрядка відносин із Польщею. Після тривалих переговорів обидві сторони підписали 26 січня 1934 р. декларацію, у якій взяли він зобов’язання у разі виникнення спірних питань в жодному разі вдаватися до зброї. З іншого боку, було встановлено, що укладену згоди на повній відповідності до принципами Паризького пакту Бриана-Келлога 1928 р. на повинен в жодному пункті перешкоджати виконання договорів, ув’язнених раніше з державами. Цей договір мав діяти у протягом 10 лет.

Договор з Німеччиною дав Польщі певні переваги. Німецьке уряд припинило антипольську пропаганду у пресі, заявив про свою бажанні поліпшити стосунки з Польщею й навіть дав знати, що германо-польское угоду має як глибоке коріння, чому це випливає з опублікованій декларації. Економічні відносини пожвавилися, і республіка Польща, яка перестала бути предметом прямих нападок, тимчасово отримала велику свободу дій на міжнародної арене.

Германия зі свого боку позбулася політичної ізоляції, де вона перебувала після на свій вихід з Ліги Націй, і має великі можливості здійснювати озброєння, бо Польща відмовилася від міста своєї колишньої ініціативи, що з питанням стосовно можливої превентивної акції. Гітлер від початку розглядав договір із Польщею як тактичний хід, направлений замінити те що дати Німеччини час для озброєння. Через війну цей договір не захистив Польщу від агресії, лише створив кілька років видиме поліпшення — до того моменту, коли вермахт перетворився на небезпечне зброю у боротьбі «життєве простір » .

Пилсудский, заключивший пакти про про ненапад із обома великими сусідами, віддавав усвідомлювали у цьому, що таке стан справ було тимчасовим. «Ми сидимо двома стільцях, — сказав одного з генералів, — але ці неспроможна тривати довго. Нам тільки потрібно знати, від якого ми впадемо спочатку «9. Він вказував своїм співробітникам те що, що неодмінно повинні враховувати ті зміни, які відбувалися Німеччини) і СССР10. Проте у Варшаві вважали, що глибокі ідеологічні розбіжності, які були між «третім райхом «і Радянський Союз, унеможливлювали співробітництво між тими державами і це обставина дозволить Польщі здійснювати протягом часу й політику рівноваги між двома великими сусідами. Протягом наступних років у Варшаві намагалися підтримувати із нею наскільки можна найкращі отношения.

Но як самого Пілсудського, і його, генерал Едвард Рыдзь-Смиглы (маршал помер 12 травня 1935 р.), уникали тісного одностороннього зближення Росії з однією з цих двох держав. Приміром, Польща не підтримала возникавшую в 1934 і 1935 рр. ідею з так званого Східного пакту, але водночас відхиляла спроби втягнути себе у русло антирадянської політики, наприклад відмовилася розпочати «Антикоминтерновский пакт «11. У цілому цей час відбулося певне ослаблення польско-французского союзу, хоч і надалі залишався основою польської військової техніки та зовнішньої політики України. Польща з невдоволенням і занепокоєнням сприйняла франко-чехословацко-советский договір, підписаний травні 1935 р. На думку керівних кіл Варшаві, він обмежував можливості продовження політики рівноваги і лавірування між двома великими сусідніми державами. Проте, коли у березні 1936 р. Гітлер порушив Локарнский договір і німецькі війська увійшли до демилитаризованную Рейнську область, міністр закордонних справ Вік і від польського військового аташе у Парижі Густав Ловчовский заявила про готовності Польщі виконати свій союзницький борг, якщо Франція вирішить активно реагувати до дій Гитлера12. Як відомо, у те час Франція поводилася цілком пасивно. Вихід вермахту на колишні західні кордону Німеччини значно погіршив стратегічне становище як Польщі, таки Чехословаччини. Можливість розгортання наступу французьких війську метою надання допомоги східним союзникам була, ще, обмежена що й заявою про нейтралітет Бельгії, яка до тих часів була спільницею Франции13.

И лише криза 1936 р. спонукав Францію ухвалити рішення про виділенні кредитів на озброєння, які мають відкрити можливість частково модернізувати французьку армію і стимулюватиме підвищення його інтересу до східним союзникам14.

После смерті маршала Пілсудського Генеральний штаб за вказівкою нового генерального інспектора Збройних Сил Рыдзь-Смиглы провів порівняння польських збройних сил з збройних сил Німеччини, Німеччині й Радянського Союзу. Порівняння виявилося дуже неблагоприятым для польської армії. При великому питомій вазі піхоти і кавалерії відсоток танкових військ, артилерії, військово-повітряних сил, розвідувальних і технічних підрозділів було дуже незначний, і такий несприятливе співвідношення дедалі більше збільшувалася порівняно саме з арміями сусідів. Гнітюче була слабкість коштів протиповітряної і протитанковій оборони, моторизації армії, і навіть обмеженість мобілізаційних резервів. Польські ВПС мали більш застарілої технікою по порівнянню з військово-повітряних сил сусідів. Аналіз цього став вихідної точкою до роботи над планом модернізації Збройних Сил, розпочатої Генеральним штабом 1936 г. 15 Як фінансової основи будівництва армії у квітні 1936 р. створили Фонд національної оборони, до якого мають були стікати надходжень від різних відомств і пожертвування від населения16.

Значительной допомоги у здійсненні цього плану мав стати так званий позику Рамбуйє, наданий Рыдзь-Смиглы у вигляді 2,6 млрд. франків (приблизно 550 млн. злотих) під час його до Франції. 1 мільярд франків давався у вигляді матеріальних кредитів, залишок повинен| був бути використана належала для розширення польської військової промисловості. Загальна сума витрат на модернізацію Збройних Сил (крім звичайних щорічних бюджетних витрат утримання армії) було визначено у вигляді 4759 млн. злотих, а сам план мав бути здійснено протягом 6 років (1936;1942). Зазначену суму, еквівалентну 906 млн. тодішніх доларів передбачалося використовувати так: 47% - на сухопутні війська, 18,7 — на військово-повітряні сили, 14,04 — на протиповітряну оборону, 2,52 — на флот, 3,89 — спорудження укріплень, 11,22 — в розвитку промисловості, закупівлю сировини й геологічні пошуки, 2,73 — інші цели.17 План передбачав не чисельний зростання збройних і великих формувань сухопутних військ, лише їх оснащення зброєю і технікою, відповідає вимогам сучасної війни, причому у такий послідовності, яка б озброїти дивізії і бригади на рівні приблизно 50% відповідних озброєнь дивізіях сусідніх держав. У 1936;1938 рр. за проведення плану відпустили лише 782 млн. злотих, то є близько половини те, що спочатку планувалося цей період, і реалізація всього плану брак коштів була розтягнуто на 10 років, тобто 1946 г. 18.

Связанный з програмою модернізації Збройних Сил план розвитку військової промисловості передбачає створення безлічі промислових підприємств у так званої центральної індустріальної зоні на берегах р. Вісли й у районі впадання в Вислу річок Сан і Дунаєць, тобто у воєводства, яким, як і очікувалося, буде найменше загрожувати майбутній противник. Але перед початком другої Першої світової працювати розпочала лише невелику частину збудованих знову предприятий19.

В 1939 р. у польській військової промисловості працювали понад 32 тис. людина. Вона, загалом задовольняла потреба у стрілецькому зброї і пулеметах, а частково й у мінометах і боєприпасах до гвинтівкам. Артилерійські гармати також проводилися у Польщі, але у дуже обмеженій кількості. Так як найбільш пекучої була проблема озброєння армії зенітним і протитанкових зброєю, те в шведської фірми «Бофорс «було куплено ліцензія на виробництво 37-мм протитанкових і 40-мм зенітних знарядь злочину і розпочато їх виробництво. Випускався і броньована техніка, саме невеликі бронеавтомобілі ТК і ТКС, і навіть скопійовані з англійської «Віккерса «легкі танки типу 7 ТР і бронемашини «Урсус ». У невеликих кількостях виготовлялися також тягачі, вантажівки і мотоцикли. Авіаційна промисловість виробляла різні типи літаків, але тільки деякі їх відповідали тодішньому світового рівня. Таким вимогам відучував производившийся в 1938 р. бомбардувальник «Лос », тоді як виробництво сучасних винищувачів «Ястржаб «і «Сокіл «мало розпочатися відповідно лише у 1940 і 1941 рр. Мобілізаційні можливості військової промисловості були ще незначні. Відповідно до доповіддю штабних офіцерів військові потреби були вкриті так: в припасах для особистого вогнепальної зброї - на 50%, в пулеметах — на 45, артилерії - на 70, в боєприпасах для артилерії - на 40, в боєприпасах для зенітних знарядь — на 30%20.

В середині 1930;х розвиток німецьких озброєнь змусило польський бік відмовитися від своїх наступальних планів. Події 1938 р. ще більше погіршили стратегічне становище Польщі. Аншлюс Австрії, та чехословатский криза викликали у Варшаві занепокоєння. Політичне і забезпечити військове керівництво не вірило у французьке втручання у захист Чехословаччини, воно сумнівалося й у дійсною волі її південного сусіда до опору — сусіда, з яким Польща, як знаємо, була пов’язана безпосереднім союзом і до якого вона висувала територіальних претензій, що стосувалися Тешинской Сілезії. Занепокоєння викликала також можливістю проходу Червоною Армією через польську територію з метою допомоги, Чехословаччини; Польща відмовилася дати цього злагоду і демонстративно провела в Волині військові маневры21.

Так як із принципів польської зовнішньої політики України стало те що у разі війни не виявитися у ворожому Франції таборі, то разі французького втручання у захист Чехословаччини, безсумнівно, пішла б негайна переорієнтування польської політики. Мюнхенську від 29 вересня 1938 р., яка означала капітуляцію перед вимогами Гітлера, здійняла Варшаві замішання. Вирішили змусити Чехословаччину передати Польщі ту територію, яку вона претендувала і який, як побоювалися, по крайньої мері частково міг би відійти до «рейху ». З цього приводу 1 жовтня 1938 р. Польща направила Чехословаччини ультиматум, який було прийнято празьким урядом. Протягом першої декади жовтня 1938 р. спірна область була захоплена військами «Окремою оперативної групи Сілезія », що до 21 вересня було зосереджено на польско-чехословацкой границе22.

Мюнхенская капітуляція виключив із рядів потенційних противників «третього рейху «велику підтримку і добре збройну чехословацьку армію. Після проведеної наприкінці вересня 1938 р. мобілізації Чехословаччина поставила під рушницю 1250 тис. людина, їх 972 479 людей розгорнуто у першому ешелоні. Вона виставила 36 тис. вантажівок, 78 900 коней і 32 тис. візків. Чехословацькі збройні сили після мобілізації включали у собі 4 армії, 14 корпусів, 34 дивізії і 4 «скупины «(групи) піхоти, 4 мобільні дивізії (танкова + кавалерійська бригади), і навіть 138 батальйонів кріпаків гарнізонів, не входили до складу дивізій, 7 авіаційних ескадр, що налічували 55 ескадрилій (13 бомбардувальних, 21 винищувальну і 21 розвідувальну ескадрильї) і 1514 літаків, їх 568 машин першого эшелона23. Мюнхенська капітуляція означала тих таких значних сил втрату дорогих укріплень ліній оборони та унеможливила; ефективне опір. Підписаний Гітлером 18 січня план «Південь-Схід «24 та її реалізація 15 березня 1939 р. означали подальше надзвичайно велику посилення потенціалу «рейху », який без боротьби захопила всі чехословацьке озброєння. Польща, котра ще з жовтня 1938 р. відчувала тиск Німеччині з данцигскому питання, тепер перебувала під загрозою і з боку південної кордону, досі щодо безопасной.

Захват Праги, проголошення німецького протекторату у Словаччині, взяття Клайпеди і поставлених різкій формі вимоги в данцизький питанні і питання екстериторіальних комунікацій і зв’язків через Померанський «коридор «спонукали польське уряд до прийняття низки превентивних воеенных заходів. Вже 21 березня, відразу після переговорів Ріббентропа з Липським було видано ряд наказів про мобілізації, хто був виконані перебігу найближчих днів. Так, армійські інспектора взяли він командування своїми арміями і попрямували в місця їх дислокації. Армійські штаби укомплектовані майже з повним штатам війни. Інспектор протиповітряної оборони держави генерал Ян Заєць призначили командувачем військово-повітряних сил і протиповітряної обороною. Усі розташовані поблизу кордону гарнізони були посилені завдяки заклику на вчення військовослужбовців запасу. Частково було запроваджено дію передбачена у разі війни мережу забезпечення між головнокомандуванням і командувачами арміями, військово-морським флотом і військовими (корпусными) округами.

В зв’язку з чутками про вихід німецького флоту до Данцигу (велика ескадра німецьких військових судів пройшла повз без нього в шляху до Клайпеду) військово-морському флоту був віддано наказ про проведення постійного спостереження, про занятті вихідного становища для бойових дій посиленні гарнізону на Вестерплятте. Прикордонна охорона була підпорядкована особливим армійським штабам, яким було виділено також відповідні карти, боєприпаси, колючий дріт і матеріалів спорудження перешкод і укріплень. 22 березня армії «Краків «було надано кілька батальйонів прикордонної охорони, щоб закрити шляху, провідні через Карпати; посилені були й кавалерійські частини армії «Лодзь «25.

На наступного дня було здійснено «відкрита «мобілізація у військовому окрузі 9-го корпусу (Брест-на-Буге) і «чорна «мобілізація у військовому окрузі 1-го корпусу (Варшава), завдяки чому було доведено до штатної чисельності війни чотири піхотні дивізії, одна кавалерійська бригада і кілька частин, не входили до складу дивізій. Частина формувань було передано особливим армійським штабам, інші залишилися у ролі резерву головного командування біля, де проходила мобілізація. Отже було профінансовано прикриття найважливіших напрямів, у яких був гарнізонів у мирний время26. Загалом у результаті часткової мобілізації чисельність польських Збройних Сил було доведено приблизно до 350 тис. чело-кек27. Згодом польско-германские стосунки більше загострилися, коли 26 березня Липський відкинув німецькі вимоги. 31 березня прем'єр-міністр Чемберлен надав Польщі гарантії, а 3 квітня Бек пішов у Лондон, де, між Польщею й Великобританією уклали союзний договір про взаимопомощи28. Франція теж підтвердила союзницьку вірність Польщі. У цей ж дня до Німеччини була підписана директива підготовку до здійсненню плану під умовною найменуванням «Вайс «(«Білий »)29.

С кінця лютого 1939 р. польський Генеральний штаб активізував роботу над планом «3 ». Після взяття Чехії і Моравії німецьких військ до нього були внесено поправки, які з зміненій оперативної обстановки. Потім він було представлено затвердження главнокомандующего30. Загалом і в цілому правильно було передбачено як райони зосередження, і напрями наступу німецьких військ. Сили, якими міг розташовувати «третій рейх «оцінювалися в 100−120 дивізій, у тому числі 70−80 легких, моторизованих і танкових дивізій мали напасти на Польщу. Чисельність німецьких військово-повітряних сил оцінювалася приблизно 3500 бойових літаків, у тому числі більшість повинно бути спрямоване польською фронт31.

Польский план носив оборонний характер. Намічалося захищати ті частини, хто був незамінні для ведення великої війни, і навіть завдати противнику як і більший шкоди, не дозволити йому розбити себе на початок наступальних дій союзників. Головна лінія оборони мала відбуватися через Бибрзу, Нарву, Вислу до впадання у ній Брды, через Бромберг, Верхню Варту, через Сілезію до Белица і Сайбуша. Перший удар мали взяти він частини армій першого ешелону, ще раніше включилися наведені у повну бойову готовність. Вони були прикрити в інших частинах, у тому числі перебував резерв головнокомандувача. На півдні лінія оборони мала лити вздовж Карпат.

Учитывая співвідношення сил між між «третім райхом «і з Польщею, і навіть майже повне оточення країни ворожими сусідами, здійснення польського плану оборони не мало ніяких видів на успіх. Польський Генеральний усвідомлював это32, оскільки мав доволі вірну інформацію про існуючий стан від присутності польської військова розвідка. Розвідці вдалося визначити розташування 80% великих частин німецьких сухопутних військ та військово-повітряних сил. За підсумками цих даних про зосередженні військ противника було визначено головних напрямків його наступления33. Попри це, генеральний інспектор польських Збройних Сил незалежності до середини серпня ні повністю переконаний, що німецьке вторгнення справді состоится.

Как наголосив у своїй щоденнику віце-прем'єр Эугениуш Квятковський, маршал Рыдзь-Смиглы під час що відбувся 11 серпня о Варшавському замку наради заявив, що з джерел, які мають військові, став відомий, що у Німеччини проходить часткова мобілізація, що він вважає за необхідне зміцнити військову міць Польщі. Він стверджував також, що їй було надіслано конкретного плану нападу на Польщу із зазначенням німецьких дивізій та німецьких оперативних планів. Але він вважав, що матеріали і документи були спеціально підкинуті йому, щоб увести його в заблуждение34. Як бачимо, інформація польської розвідки не була правильно оцінена і вважалася сомнительной.

Польша переоцінила також добру волю й ролі своїх західноєвропейських союзників. У травні 1939 р. у Парижі відбулися польско-французские військові переговори, у яких домовилися, у разі німецького напади проти Польщу Франція значною мірою своїх сил зробить наступальні дії проти Германии35. Тим часом із початку генерал Гамелен невідь що серйозно сприймав ці обіцянки. 4 квітня і потім, 4 травня французькі і британські штаби, погоджуючи спільну акцію, вирішили що вони можуть розгорнути наступ тільки Італії, а проти Німеччині перші тижня війни зможуть зробити лише обмежені наступальні дії. Велике наступ Німеччину на Західному фронті, на думку, став би можливим лише у віддаленому майбутньому при активної допомоги США. Що ж до союзу з Польщею та Румунією, тоді було констатовано, такі союзи мали цінність тільки у разі, якби ці держави отримали допомогу підприємству від Радянського Союзу, і якби завдяки цьому створено постійний і міцний Східний фронт36. Хоча польське уряд і польське військове головнокомандування у разі були повні рішучості надати «рейху «активне опір, все-таки необгрунтована віра у справжню допомогу союзників грала значної ролі у політичних рішень на 1939 р. і підтримувала у польській громадськості волю до борьбе.

Возникает питання, були польські правлячі та військові кола, враховуючи наближається глобальний конфлікт, поінформовані про подготавливавшейся в 1939 р. переорієнтації радянської зовнішньої політики України стосовно Німеччини, західним державам, Польщі й інших держав Східної Європи. Частковий у відповідь це запитання ми можемо знайти у меморандумі полковника Людвіка Садовського, який узагальнив роботу 2-го відділу генерального штабу. Цей меморандум підготували з розпорядження створеної мови у Франції в часи уряду генерала Владислава Сікорського комісії, яка б розслідувати причини поразки Польщі, у 1939 г. 37 Розслідування проводилося з урахуванням опитувань і повідомлень 190 співробітників польської розвідки. Тій-таки саму проблему стосується написаний після війни докладний звіт начальника генерального штабу польської армії генерала Вацлава Стахевича.38 Згідно з наведеними тут джерелам і даним, карусель Радянського Союзу стало для 2-го відділу великий несподіванкою. Польський Генеральний штаб, як і міністр закордонних справ Бек, припускав, що германо-советское угоду цілком неможливе через глибоких ідеологічних протиріч, які пов’язували двома політичними системами. На початку 1939 р. 2-ї відділ обновив свій колишній дослідження високо оценивавшейся їм Червоної Армии39. У Варшаві не вірив у активне виступ Радянського Союзу проти Німеччини вже у перші тижня війни. Вважалося, що він зберігати доброзичливий нейтралітет, що підтверджували численні заяви представників радянського правительства40.

Против таких опеньок (зокрема і перший заступник начальника 2-го відділу полковника Йозефа Эиглихта)41 говорили що надійшли повідомлення про засіданні Політбюро центрального комітету у Москві, у якому, як вказувалося, виступили прибічники угоди з Німеччиною. Керівник самостійного відділу «Росія «(капітан Ниезбрзыцкий) розглядав це, проте, як радянську дезінформацію, 2-го відділу генерального штабу повідомили також, що Великобританія й Франція прагнуть отруїти атмосферу германо-радянських відносин. Спантеличувало відсутність антирадянських акцентів у промови Гітлера, вимовленою ним приводу спуску на воду броненосного крейсера «Бісмарк », і навіть заяву Молотова на 3-й сесії Верховної Ради (влітку 1939 р.) про відновлення торгових відносин із Німеччиною. Розвідка прикордонної охорони у червні цього року інформувала про розвантаження військову техніку з німецьких судів у Ленінграді. І нарешті, польський військовий аташе у Берліні у червні 1939 р. повідомив про висловлюваннях генерала Боденшатца, котрий рекомендував Польщі прийняти пропозиції Гітлера, оскільки відмови від них міг би фатальні наслідки, оскільки Німеччина вже тривалий час веде із колишнім Радянським Союзом, які, по чуткам, успішно просуваються вперед42. Ця заява було зроблено Боденшатцем ще 30 квітня і спрямовувалося французькому военно-воздушному аташе у Берліні капітану Паулю Штелину43. Проте 2-ї відділ поставився до цього повідомленню з зневагою як до ще одну спробу уплинути позицію Польщі й підштовхнути її до уступкам.

Вплоть впритул до початку іракської війни органи польської тактичної та стратегічної розвідки в у Радянському Союзі щось повідомляли про якісь особливих пересуваннях радянських Збройних Сил у бік кордону. Лише 1−5 вересня такі повідомлення почали надходити у досить багато, але до них ставилися як до нормального радянської реакцію початок війни. 12 вересня польський військовий аташе у Парижі надіслав цитату з комюніке французького 2-го відділу, содержавшую агентурні дані про те, що Радянська Росія нібито розпочне дії, спрямовані проти Польщі й Румунії. Попри це, радянська акція 17 вересня, як однозначно вказують все наведені вище джерела, стала цілковитою несподіванкою для польських військових і урядових кіл, що перебували тоді поблизу кордону і ще мали намір захищати так званий «румунський плацдарм » .

Учитывая таке становище, уряд, і навіть головнокомандувач маршал Едуард Рыдзь-Смиглы та її Генеральний штаб вирішили перейти румунську кордон, щоб вирушити до Франції та там разом із західними союзниками воювати. Проте румунське уряд зірвало ці наміри України і интернировало у Румунії як членів польського уряду, і маршала Польщі разом з його штабом. Оперативний план «Захід », подвергшийся в 1936;1939 рр. численним модифікаціям і розроблений своїх деталях остаточно, не вийшов далеко за межі першої, вступної фази польско-германской войны.

В 1939 р. перевага над Польщею Німеччини, яка того часу приблизно за 40% збільшила готівковий склад діючих Збройних Сил, було переважною. Польща панувала межі розгрому, а карусель Радянського Союзу завершило катастрофу. Хоча щодо гарне знання війною обстановки і можливостей двох видатних сусідів, почерпнуте з наведених даних розвідки, і навіть німецькі підготовка до наступові на Польщу наочно вказували військовому головнокомандуванню всю безперспективність стратегічного становища, польське уряд наважився боротися, яка від початку вони мали ніяких перспектив на успіх. Повністю раціональна оцінка повідомлень про стратегічної ситуації мусила схилите його до капітуляції, чого, проте, змагань не вийшло в ім'я чести.

Список литературы

1 J. Cialowicz, Polsko-francuski sojuszwojskowy 1921;1939 (Польско-французский військовому союзі 1921;1939 рр.), Warszawa 1970, Annex Nr. 3, Nr. 4, P. S. 402−405.

2 М. Bulhak, Z dziej6w stosunkowwojskowych polsko-czechoslowackich w latach 1921;1927 (З польско-чехословацких військових зв’язків в 1921;1927 рр.), в: Studia z dziej6w ZSSR і Eurotv Srodkowej (Дослідження з з СРСР і Центральної Європи), Bd V, P. S. 115−145.

3 A. Essen, Mala Entanta w polskiej polityce zagraniczney w latach 1920;1934 (Мала Антанта у польській зовнішню політику в 1920;1934 рр.), дисертація, машинописний текст.

4 Текст польско-румынских військових конвенцій: М. Bulhak, Materialy do dziej6w sojuszu polsko-rumunskiego w latach 1921;1931, в: Studia Historyczne (Матеріали з історії польско-румынского союзу у 1921;1931 рр., в: «Історичні дослідження ») Krakow 1973, Nr. 3.

5 М. Bulhak, Proby przekztalcenia sojuszu wojskowego z Rumunia w trojstronne przymierze polsko-rrancusko-rurnunskie w latach 1923;1924, в: Przeglad Historyczny (Спроби перетворення союзу з Румунією в тристоронній польско-французско-румынский спілка перетворилася на 1923;1924 рр., в: «Історичний огляд »), Warszawa 1973, Nr. 3.

6 M. Zg6miak, Sytuacja militama Europy w okresie kryzysu politycznego 1938 р. (Військове становище Європи на період політичної кризи 1938 року), Warszawa 1973, P. S. 258 f.

7 M. Zg6miak, Sytuacja miedzynarodowa Polski na poczatku lat trzydziestych XX wieku, в: Przeglad Historyczny (Міжнародне становище Польщі, у початку тридцятих років ХХ століття, в: «Історичний огляд »), Warszawa 1975, М. 2.

8 Через брак місця не може бути більш докладно освітлена література в цьому плані, що становить інші точки зрения.

9 До. Fabrycy, Komorka specjalna, в: Niepodleglosc (Спеціальна камера, в: «Незалежність »), London, Bd V, P. S. 217−222.

10 До. Glabisz, Laboratorium, в: Niepodleglosc, Bd VI, P. S. 220−227; Diariusz і Teki Jana Szembeka (Ян Шембек, Щоденник й карти), 4-томник, Лондон, 1964;1972, т. 1,1964, № 62, з. 153−156.

11 М. Roos.PolenundEuropa.StudienzurpolnischenAuBenpolitik 1931;1939, Tubingen 1957.S.253−260; J. Szembek (прим. 10), Bd 3,1969, P. S. 395 f.

12 Documents Diplomatiques Prancais 1932;1939, Serie II, Bd I, Paris 1963, Nr. 303; L. Noel, Agresja niemiecka na Polske (Німецька агресія в Польщі), Warszawa 1966, P. S. 104−115; G. Lowczowski, Remilitaryzacja Nadrenii w marcu 1936 a zagrozenie Polski і Czechoslowacji, в: Goniec Karpacki (Ремілітаризація по Рейнській області в березні 1936 року й загроза Польщі й Чехословаччини, в: «Карпатський кур'єр »), London 1960, P. S. 43−45; J. Cialowicz (прим. 1), P. S. 216−220; М. Roos (прим. 11), 5 236.

13 J. Willequet, La Belgique et la Deuxieme Guerre Mondiale. Les Relations militaires franco-beiges de mars 1936 au mai 1940, Paris 1968.

14 Commission d «Enquetes Parlementaires. Les evenements survenus en France de 1933 a 1939, Bd II, S 180.

15 Polskie Sily Zbrojne w drugiej wojny swiatowej (Польські Збройні сили на другий мирово війні), Bd I, Teil I, London 1951, P. S. 167 f., Nr. 6.

16 Wojna obronna Polski. Wybor zr6del (Оборонна війна Польщі. Підбір джерел). Warszawa 1968, Nr. 6.

17 E. Kozlowski, Wojsko Polskie 1936;1939, Warszawa 1974, P. S. 34.

18 Саме там, P. S. 36 f.

19 M. Drozdowski, Geneza і rozwoj Centralnego Okregu Przemyslowego, в: Najnowsze Dzieje P015 Materialy і Studia z okresu 1914;1939 (Зародження і розвиток центрального промышленого району, в: «Новітня історія Польщі «. Матеріали і дослідження періоду 1914;1939 рр.) 1959, Nr.2.

20 Wojna obronna Polski 1939,(0боронительная війна Польщі, у 1939 року), Warszawa 1979, S.

21 У цьому вся брали участь п’ять піхотних дивізій, одна імпровізована кавалерійська дивізія, одна моторизована бригада і жодна бригада легких бомбардувальників; M. Zgorniak, Sytuacja militama Europy (прим. 6), P. S. 284 f.

22 до цій групі ставилися три неукомплектованные піхотні дивізії, одна моторизована бригада, одна кавалерійська бригада, один батальйон легких танків, один полк важкої артилерії й допоміжні частини з допомогою 107 літаків. Група налічувала приблизно 37 000 людина; M. Zgorniak, там-таки, P. S. 285−296.

23 Саме там, P. S. 138−167.

24 BA-MA, RH 2/v.298.

25 The Pilsudski Institute of America, New York, Archivdes Generals Josef Jaklicz.

26 Там же.

27 Kozlowski, Wojsko Polskie 193 6−193 9, Warszawa 1974, Annex Nr. 6.

28 J Szembek (прим. 10), Bd 4, 1972, P. S. 716−718; Documents on British Foreign Policy, London 1946 ff., Vol. V, Nr. 16.

29 М Rohde, Hitlers erster «Blitzkrieg «und seine Auswirkung auf Nordosteuropa, в: Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg, Bd 2, Stuttgart 1979, P. S. 79.

30 Przyczynki do genezy polskiego planu operacyjnego do kampanii 1939 р. (Матеріали з приводу створення польського оперативного плану в 1939 року), в: Bellona, М. 1, London 1952.

31 W Stachiewicz, Pisma, Т. I, Przygotowania wojenne w Polsce 1935;1939 (Статті, т. I, Підготовка до війні у Польщі 1935 -1939 рр.), Paris 1977, P. S. 190 f.

32 Так стверджував тогдашни і від начальника генштабу Йозеф Яклич у розмові з автором, що відбулася у 1972 р. в Париже.

33 M. Cieplewicz, M. Zg6miak, Przygotowania niemieckie do agresji na Polske w 1939 r. w swietle sprawozdan Oddzialu II. Sztabu Glownego (Німецька підготовка до агресії проти Польщі, у 1939 року у світлі доповідей 2-го відділу генерального штабу), Wroclaw 1969.

34 Витяг з записок міністра Квятковского в спадщині І. Циаловича (власність автора).

35 Protokoly polsko-francuskich rosmow sztabowych w Paryzu w maju 1939 (Протоколи польско-французских штабних переговорів Парижі травні 1939 р.), в: Bellona, М. 2, London 1958, р. 165−179; Доповідь, представлений автору генералом І. Якличем 26 квітня 1972 г.

36 History of the Second World War. United Kingdom Series, ed. by J.R.M. Butler, Grand Strategy, vol. I: N. М. Gibbs. Rearmement Policy, London 1976, p. 667−677; Grand Strategy, vol. II: J.R.M. Butler, September 1939 — June 1941, London 1957, p. 9−12; W.B.R. Neave-Hill, revolution de la Strategic franco-anglaise (1939;1940), в: Francais et Britanniques dans la Dr61e de Guerre, Paris 1979, P. S. 334.

37 Militar-Historisches Institut in Warschau (WIH), MiD 1/3/60, Dip). Oberst L. Sadowski, II. Abt. des Generalstabes. Ergebnisse der Friedensarbeit und der Anteil an den Kriegsvorbereitungen, Maschinenschrift, P. S. 188 ff.

38 W. Stachiewicz, Pisma, T. I (прим. 31), P. S. 15−18.

39 L. Sadowski (прим. 37), S.136.

40 W. Stachiewicz (прим. 38), P. S. 17 f.

41 Interview mit Oberst JozefSmolenski (dem Chef der II. Abteilung des Generalstabes), von Dr. R. Woytak am 17. Januar 1976 in London; Sammlungen R. Woytaks in Carmel.

42 L. Sadowski (прим. 37), P. S. 189.

43 P. Stehlin, Temoignage pour 1 «histoire, Paris 1964, P. S. 148−150.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.