Быт і чесноти феодалів

Побут і чесноти феодалов.

Головним заняттям феодалів, особливо у цей ранній період, була війна і супутній їй грабіж. Тому весь побут і чесноти феодалів підпорядковані були переважно потребам войны.

У IX—XI ст. Європа покрилася феодальними замками. Замок—обычное житло феодала — одночасно був фортецею, його притулком і зовнішніх ворогів, і південь від соседей-феодалов, і південь від повсталих селян. Замок дозволяв феодалу панувати над всієї сусідній округою й виконувати у підпорядкуванні її населення. Як багато замків було побудовано у зв’язки й з набігами норманнов, арабів. І угорців. Замки будувалися зазвичай на лісистому пагорбі чи березі річки, звідки можна було було б гаразд оглядати околиця і легше було оборонятися від врага.

Аж по кінця Х в. замки будувалися з дерева й уявляли собою найчастіше двоповерхову дерев’яну вежу, угорі якої жив феодал, а нижньому — дружина і слуги. Але тут чи прибудовах перебували склади зброї, провіанту, приміщення худоби тощо. п. Замок оточувалося валом і ровом, наповненим водою. Через рів перекидався підйомний міст. Приблизно початку ХІ ст. феодали почали будувати кам’яні замки, оточені зазвичай двома і навіть трьома високими кам’яними стінами з бійницями і дозорцями вежами із чотирьох кутів. У центрі по;

колишньому вивищувалась головна багатоповерхова вежа — «донжон».

Підземелля таких веж часто служили в’язницею, де у ланцюгах нудилися вороги феодала — його бранці, непокірливі васали і винні у чомусь селяни. При тодішній стан військову техніку такий кам’яний замок важко було взяти штурмом. Звичайно здавався лише результаті багатомісячної осады.

Основним виглядом військ у Європі Х—XI ст. стає важко збройна кіннота. Кожен феодал мав би сеньйору кінної військової службою. Звідси відбувається збірне назва будь-якого феодала-воина — «лицар» (німецьке Ritter від Reiter — вершник, кінний воїн). Основним зброєю лицаря тоді був меч з хрестоподібної рукояткою і довше важке спис. Він користувався також палицею і бойовим сокирою (сокирою); для оборони служили кольчуга і щит. На голову надівався шолом, а обличчя захищалося особливої металевої гратчастої платівкою — забралом. Пізніше, в XII—XIII ст., з’явилися лицарські лати. Кожен великий феодал, щоб мати загін воїнів, роздавав частину власних земель з селянами дрібнішим феодалів у нагороду за службу. Власник землі ставав сеньйором (старшим) стосовно своїм васалам, яким він виділяв зі своїх земель феод. Васал, т. е. військовий слуга, мав виступати у похід разом із сеньйором, наводячи з собою загін воїнів. Сеньйор зобов’язаний був захищати своїх васалів від нападів інших феодалів і повсталих крестьян.

Що Проводили все своє життя війнах, насильства, й грабежі, презиравшие працю феодали, особливо світські, відрізнялися зазвичай дикими мораллю, крайнім невіглаством, грубістю й жестокостью.

Вище за все вони цінували фізичну силу. Ідеалізований кодекс «лицарського» поведінки, який малює лицаря як шляхетного захисника слабких і ображених, спостерігався феодальної Європі значно пізніше — в XII—XIII ст. Але тоді не відповідав дійсному виглядом феодала-рыцаря, залишаючись у разі лише недосяжним ідеалом. З грубим рыцарем-варваром раннього середньовіччя він тим більше мав нічого общего.