Революция згори" – скасування кріпацтва в России

I. Вступ …3.

II. Спроби проведення реформ …4.

III. Олександра Другого — «визволитель» …6.

IV. Селянська реформа 1861 г.:

1. Потреба вжити селянської реформи …8.

2. Підготовка реформи …10.

3. Шляхи рішення селянського питання …13.

4. Ставлення скасування кріпацтва російського суспільства …15.

5. Значення і наслідки селянської реформи у розвиток Росії …17.

V. Висновки …18.

VI. Список літератури …19.

Вступление.

найближчому минуле і нині Росія має той період своєї історії, коли відбуваються докорінних перетворень переважають у всіх структурах держави. Впав соціалізм, і Росія вступила на шлях ринкових отношений.

Усвідомлюючи, що особливості російського характеру та страхової культури залишаються незмінними від часом, можна припустити, що реакція зміни буде такою, як і багато років повертається назад.

Якщо хочемо провести успішні реформи, слід враховувати досвіду предков.

Прикладом можуть бути та введення христьянства на Русі, і Петровські реформи, і становлення соціалізму. От і вирішив зупинитися на реформах Олександра ІІ, саме на питанні про скасування кріпосного права у Росії. Адже реформа стала однією з найбільш важливих питань у долю російської народу, з якою російське суспільство вступило нового етап свого существования.

еформа про скасування кріпосного права зацікавила мене при першому вивчення історії Росії. Я її відразу виділив із всіх подій, пов’язаних із Росією, і почав шукати відповіді такі питання: Чому виникла потреба проведення реформи? Чому така довго вона приймалася? Як вона підготовлялася? Яка мета стояла перед творцями реформи? Які способи було визначено задля досягнення мети? Чому селяни її прим’яли без особливої радості, й почалися селянські хвилювання? Які наслідки справила реформа перебіг її подальшого розвитку России?

У пошуках відповіді опікується цими питаннями я прочитав статті, книжки Головатенко А., Федорова В. А., Тюкавкина В. Г., Беллярминова І. І інших авторів, вивчав документи з Росії і зрозумів, що оцінка реформи, у працях істориків неоднозначна.

Мета реферату: з’ясувати характер селянської реформи 1861 року й визначити її роль історії России.

Завдання реферату — выяснить:

— чи існували спроби скасувати кріпосне право;

— чому саме Олександра Другого ризикнув провести проведення реформи;

— причини прийняття селянської реформи 1861 года;

— особливості рішення селянського питання на России;

— ставлення російського суспільства скасування кріпацтва;

— значення і наслідки селянської реформи у розвиток России.

Спроби проведення реформ.

Кріпосне декларація про Русі остаточно встановилося за правління Петра I. Але через півстоліття деякі найбільш освічені державних діячів заговорили про шкоду кріпосного права.

Можливо, на їх мислення вплинула політика «освіченого абсолютизму», проведена Катериною II. Через війну на замовлення канцлера М. І. Воронцова француз Де Буляр становив записку, у якій довів користь державі «третього чину»: «Це душа суспільства, він політичному корпусу є, що шлунок людському … Будь-яка держава, в якою бракує третього чину, є недосконала, хоч скільки сильна вона была».1).

Після цього було складено доповідь для Катерини II. Цариця зацікавилася на цю ідею запросила до обговорення 28 відомих купців. Проте їх прохання виявилися прагматичними і немає стосувалися б політичних вимог і судових прав.

Для неї була очевидною, що фортечної працю менш вигідний, ніж вільний. Вперше це були надрукований «Працях вільного економічного суспільства» 1765 року. З іншого боку мільйони рабів вельми небезпечні; генерал — прокурору В’яземському А. А. Цариця писала про кріпаків: «Не погодитися зменшення жорстокостей і умирение людському роду нестерпної становища, те й проти нашої волі таку візьмуть рано чи поздно».2).

За часів Катерини II проти кріпацтва висловлювалися зовсім деякі, зате більшість дворянських депутатів, особливо з чорноземних губерній, під час обговорення дали зрозуміти, що з свої кріпосницькі права стануть до смерті.

Імператриця стала їм суперечити; більше прибрала найбільш критичні стосовно до кріпакові рабству рядки свого наказу депутатам. Катерини II по тому «охолонула», відмовилася від проекту третього чина.

Славнозвісна формула голосно вимовлена в 1856-м року — «звільнити згори, доки звільнилися знизу», був у якійсь мірі зрозуміла Катерини II, та був досить ясно усвідомлено Олександром І. Олек-сандр І звернувся безпосередньо до коханому вчителю — швейцарцю Лагарпу по пораду і, 16 жовтня 1801 року, отримав цікаві «директиви», які у загальному прийняв до исполнению.

Проти реформ (відповідно до Лагарпу) буде майже всі дворянство, чиновництво, більшість буржуазії. Буржуазія не розвинена, мріє перетворитися на дворян, отримати селян. Реформатор може обіпертися тільки освічене меншість дворянства й викохує власний імператорський авторитет.

Також Лагарп радить, як і енергійніше засновувати школи, університети, поширювати грамотність, щоб у недалекому майбутньому взяти за основу освічену молодь. Революції згори немов би мусить був передувати новий етап — «освічена революция».

Совітами вчителя Олександр скористався. За нього було видано закон «про вільних хліборобах», який полегшує звільнення кріпаків тим поміщикам, які побажав зробити це добровільно. Цар взяв курс — на молодих: багато генерали, сановники були 30−40-летними. За часів його царювання було відкрито більшість дореволюційних університетів, гімназій, ліцеїв.

1) Эйдельман М. Я. «Революція згори», / ж-л «Наука життя й» № 12. 1988 г.

2) Эйдельман М. Я. «Революція згори», / ж-л «Наука життя й» № 12. 1988 г.

Першої спробою реформи згори є проект реформ Сперанського М. М., що був закінчитися двома головними результатами — першої російської конституцією і скасуванням кріпацтва. Однак через дедалі ближчої війни з Наполеоном Олек-сандр І не ризикнув провести перетворення і запроторивши Сперанського М. М.

Другий спробою перетворень був розпочата Олександром І на початку двадцятих років. М. М. Новосильцев, одне із стародавніх на друзів і сподвижників імператора, розробив ряд засекречених документів. Ними передбачалося особисте звільнення селян наділення їх невеликою кількістю землі. Олек-сандр І збирався оголосити корінні реформи над своєї столиці, де була зосереджений апарат государя, а подалі від нього, у Варшаві. «Невидимий» і тих особливо страшний бюрократичний апарат мав на царя давление.

Поруч із проектом Новосильцева, теж таємно, розробляються два проекту «революції згори»: республіканський і конституційний, складені декабристами П. І. Пестелем і М. М. Муравьевым відповідно. Вони припускали обов’язкове звільнення селян, наділення їх землею й створення російської республіки, у разі, і конституційної монархії - у другому. Декабристи хотіли проведення реформи після падіння самодержавства, але з змогли навіть протистояти ему.

Імператор і освічена молодь у таємниці друг від друга одночасно готували проекти одному й тому ж реформи. От якби їм об'єднатися. Але ні. Пестеля, рвавшегося висловити своїх поглядів імператору, відговорили соратники. Олександру I було б рішуче взяти за основу молодих офіцерів, використовувати їх високий патріотизм, їх освічений, вільний дух, спрагу покращувати справи в самісінький своїй вітчизні. Але не побачив їх. Не збулося, були збутися. Правителі виграють, знаходячи широку, активну, інтелігентну, ініціативну опору, і програють, а то й знаходять её.

Коли Олек-сандр І не зважився, а декабристи не зуміли, Микола І, біс сумніви, кілька днів намагався прийняти роль «революціонера згори». Він справді, а чи не на словах, припускав проведення цілої низки реформ, серед них головну — скасування кріпацтва. Десятки проектів, 11 секретних комітетів по селянському питання! Не вийшло. Не вийшло в Миколи I насамперед через сильного і всі наростаючого егоїстичного звіриного опору апарату, вищої бюрократії.

Затягування, бюрократичні комісії, винахід проектів заздалегідь нездійсненних, — цими і багатьма іншими засобами володіли сановники, топившие все антикрепостнические проекты.

Не вийшло ні в Катерини II, ні в Олександра, ні в Миколи I. Не склалося з причини опору правлячого класу, не бажав відпускати селян, проводити будь-які докорінних перетворень.

лександр II — «освободитель».

Старший син імператора Миколи Павловича народився в Москві 17 квітня 1818 року. Вихователями його були генерал Мердер та знаменитий поет У. А. Жуковський, керівник його класних занять. Самій лушей характеристикою отриманого Олександром виховання можуть бути слова, сказані Жуковським про свого товариша у вихованні, які повністю можна віднести і щодо нього самому: «У цьому їм вихованні був нічого штучного; вся таємниця полягало у благодійному, тихому, але безсторонньому дії прекрасної душі його… Його годованець … чув вони одностайно правди, бачив одне безкорисливість … Чи душа їх полюбити добра, могла у водночас не придбати й шанування людству, необхідну у будь-якій звичайної життя, особливо життя біля трону і троні … «1). Немає сумніву, що Жуковський загальним своїм впливом сприяв подготовлению серця свого вихованця до майбутнього визволенню крестьян.

Олександра Другого знаходився під сильним впливом батька, вирізнявся від нього характером, але поступався йому волею. Суворий і непохитний розум Миколи II поневолював м’яку і доступну впливам натуру сына.

По досягненню повноліття спадкоємець Олександр зробив подорож Росією та Європі, де спілкувався з ссыльными декабристами. Безсумнівно, спілкування це на Александра.

Майбутній імператор всю життя залишався людиною м’яким, нерішучої, доступним будь-якого роду зовнішнім впливам і рабом всіх своїх внутрішніх спонукань, завжди різноманітних, тимчасових і завжди суперечливих одна одній. «Перед раптової небезпекою, в останній момент, коли знадобилася швидка рішучість, імператор міг на рішучий крок, але, коли відкривався довгий шлях щоденної роботи над складним; і важлива справа з дріб'язковими утрудненнями і можливими тяжкі наслідки, він вступав нею неохоче, у великому роздумі і нерівно, з колебаньями і зупинками, хіба що ощупью"2) — Ключевський У. Про.

Олександра Другого став імператором, будучи сформованим людиною. Ще спадкоємцем він брав що у справах, у роботі секретних комітетів по селянському справі. Він був лібералом, ні фанатиком реакцій, до воцаріння у відсутності своєї програми, не виробив певної політичною системою. Проте, вступивши на престол в останній момент кризи старої політичною системою, пробудження суспільної думки, котре вимагало реформ, він зумів це усвідомити і почав шукати нові рішення і нових людей.

Особливості російської дійсності, недостатню розвиненість класових відносин, поступ можливе лише при імпульсах із боку самодержавної влади. У межах своїх діях Олександра Другого спирався насамперед бюрократію. Пішли переміщення, відставки, нові призначення з середовища тієї ж бюрократии.

Тут початку 30-х, особливо в в 40-ві роки, став складатися шар прогресивно мислячих, інтелігентних людей, об'єднаних подібністю поглядів, програми майбутніх змін і методів її виконання — так звана ліберальна бюрократія.

1) Енциклопедія російської монархії. Великі князі. Царі. Імператори. Символіка і регалії. Титули. / під. ред. У. Бутромеева. — М. «Деконт +», 2000 г.

2) Федоров В. А. Історія Росії 1861−1917: підручник для вузів. — М.: Высш.шк., 2000 г.

У 40-х років цей співдружність зміцнилося і знайшло вихід, зокрема у створенні в 1845 року «Російського географічного суспільства» під керівництвом великого князя Костянтина Миколайовича. Суспільство це полягала при Міністерстві внутрішніх справ, де з особливої енергією проявляється активність ліберальної бюрократії, як і реформістська діяльність загалом. З цього міністерства вийшов лідер ліберальної бюрократії - М. А. Мілютін, одне із творців реформы.

Олександра Другого вмів поцінувати розумних і освічених ділків. Такі ділки і… винесли у своїх плечах тяжкість законодавчої роботи над фортечної реформою. Але не навчився вірити з ідей, а до сильних ідейним рухам у суспільстві ставився і з прямим недоверием.

Заслуга у проведенні реформ належить неодному Олександру II, але не матимуть її бажання та участі здійснити їх було практично неможливо. Імператор, вступаючи на престол, був переконаний, що звільнення селян має відбутися саме у його царствование.

Потреба вжити селянської реформы.

До 50−60м років економічного розвитку Росії далеко відставало від розвинених країн Європи. Росії досі ще жила при кріпацькій праві, тоді як «більшість інших великих держав давно позбулася його.

озможности кріпосного господарства як економічної системи вже в результаті у першій половині ХІХ століття було вичерпано, і це перейшло лише смугу глибокого кризи. У економіку Росії дедалі більше проникали товарні відносини, утворився всеросійський ринок. Кріпацтво стало серйозно гальмувати розвиток в промисловості й торгівлі, селянського предпринимательства.

Поміщицьке господарство, заснований на подневольном праці, спадало в занепад, поступово почали зростати недоплату у сплаті оброку. Самі поміщики, безсумнівно, побачили перевагу вольнонаёмного праці. Селяни, обвинувачувані в ліні поміщиками, об'єднувалися в артілі, за плату орали землі, будували вдома з казковою швидкістю. «Чому? — полювання гірше неволі» — такий висновок зробив сучасник про вольнонаёмной артілі. Показником занепаду поміщицьких господарств був і зростання задолжности поміщиків кредитним установам та приватних осіб. Багато поміщицькі маєтку, обтяжені боргами, «з молотка». Сума боргів поміщиків, які закладали свої маєтку лише у державних кредитних установах, дорівнювала 425 млн. рублей.

Подальше прогресивне розвиток поміщицьких господарств у умовах кріпацтва було неможливим, що зрозуміли окремі найбільш розумні й освічені дворяне.

Дослідження радянських вчених-істориків М.М. Дружиніна, І.Дз. Ковальченко, В. А. Федорова показали, що у середині ХІХ століття господарства кріпаків і введення державних селян на цілому були прогресивними порівняно з поміщицькими і з застосуванню машин, і з найму робочої сили в, і з продуктивність праці. Селянське господарство представляло різні типи: зубожіле, середньозаможне, багаті тощо. буд. Виділення заможних і бідних дворів свідчила про проникненні капіталізму в селянське господарство. На середину ХІХ століття селянське господарство зосередило більшу частину товарної продукції. Це унеможливлювало звільнення селян без земли.

У обробній промисловості число великих підприємств і експертних робочих з 1825 по 1860 рр. зросла у тричі, у своїй продуктивності праці і оснащеність машинами збільшувалися вдесятеро. Застосування складних машин на фабриках не міг при кріпацькій праці, оскільки кріпаки на поміщицьких і приписних мануфактурах нерідко ламали і псували запроваджувані там нові механізми. Фабриці потрібна була кваліфіковані рабочие.

Економічна криза породив криза соціальний. Масові селянські руху охопили десятки губерній. Він з’явився під час Кримської війни вихід селянства в ополчення вилився в масові втечі селян від поміщика. Соціальна психіка селян стала зовсім інша. Раніше селяни мирилися про те, що й грабували і катували, тепер відповідали цього повстаннями, підпалами, убивствами поміщиків і більше управляючих, а найчастіше масовим неповиновениями. Поміщики боялися загального селянського повстання, яким могли скористатися революційні элементы.

Годі було миритися з господарським неблагополуччям більшості поміщицьких маєтків, з зубожінням багатьох частновладельческих селян, відчутно позначаються на фінансах государства.

Кріпосне право — таки головною причиною економічної та військово-технічною відсталості Росії. Вирішальною причиною виявилася Кримська війна, яка завдала серйозний.

збитки фінансовій системі держави й поміщицькому господарству. Саме Кримська війна показала явні проблеми Росії у промисловості, економіки та інших сферах життя. Сформована після Паризького світу нова зовнішньополітична ситуація свідчила про втрату Росією її міжнародного авторитету й могла втратою впливу у Європі. «Царат, — писав Ф. Енгельс, — зазнав жалюгідне катастрофа, … він скомпрометував Росію перед світом, а водночас й себе — Росії. Настав небувале отрезвление."1).

Об'єктивно, кріпацтво заважало також індустріальної модернізації країни, бо дозволяло утворитися ринку вільної робочої сили, підвищенню купівельну спроможність населення та розвитку торговли.

Напередодні скасування кріпацтва вперше у Росії склалися об'єктивні причини, які створили революційну ситуацію, тобто таку становище, у якому можлива революція. Ленін виділив головні причини революційної ситуації:

" 1. Неможливість для панівних класів зберігати в незмінному вигляді своє панування; або кризу «верхов».

2. Загострення, перевищував звичайний, потреби та біди пригноблених класів.

3. Значне підвищення, з зазначених причин, активності масс".2).

Необхідність скасування кріпацтва стали розуміти дедалі більше і більше дворян. Навіть ті поміщики, які захопила високої визвольної ідеєю, думали, що близький кінець старого порядку, і сумнівалися у цьому, що потрібна його реформа. Вони лише боялися, що реформу остаточно їх розорить. «Кріпосне право є каменем спотикання будь-кого успіху та розвитку у Росії … Росії засуджено скам’яніти, існувати у нинішньому вигляді, не посуваючи на крок вперед … «3).

Ще початку ХІХ століття неефективність кріпосницькій системи ведення сільського господарства і економіки держави багатьом стала абсолютно очевидною. І ось збереження загрожувало державним інтересів Росії. Причому традиційно у соціально-політичній сфері, а й у військово-економічній області. Становище була настільки нетерпимим, що уряд був змушений розпочати конкретної розробці реформи воістину революційного значения.

Отже, скасування кріпацтва забезпечувалася політичними, економічними, соціальними і моральними передумовами розвитку Росії.

1) Маркс До., Енгельс Ф. Тв. — Т.22. — С.40.

2) Ленін В. Зібрання творів. Т. — 26. Стор. 218.

3) Кавелін К.Д. Зібрання творів. Т. — 2. Спб., 1898 г.

Підготовка реформы.

Те, що гостро необхідні країні ліберальні реформи, без ліквідації кріпацтва неможливі, стало аксіомою нічого для будь-якого розсудливого росіянина. До того ж й у консервативного Олександра ІІ. «Свобода! Ось слово, які мають лунати я з висот самодержавного російського престолу … Конституція потрібна нам, а ділова, освічена, диктаторська влада необхідна» 1) — це слово до імператора Олександру II говорив консервативно налаштований М. Погодін. Часом не тільки М. Погодін, а й багатьох інших громадські діячі казали про потребу проведенні цілого ряду реформ. Вони зіграли выдающеюся роль підготовці та проведенні реформи. Ще 1855 року історик і правознавець До. Д. Кавелін описав проблему модернізації Росії - кріпосне право у його «Записці про звільнення селян на Росії», яка одержала суспільного резонансу і, мабуть, удостоїлася монаршого внимания.

Публіцистичні виступи представниками різних суспільно-політичних напрямів у другій половині 1950;х років поступово підготували думку країни — до усвідомлення назрілої потреби рішення селянського вопроса.

Так склалася реальна обстановка тієї хвилини, коли 30 березня 1856 року необхідність реформи було проголошено я з висот престолу і Олександр Самсонович II запросив дворян «обміркувати, хіба що виконати його його намір покінчити з кріпаком правом». «Набагато краще, щоб справа зрушила понад, ніж знизу.» 2) Йдеться царя дала зрозуміти, невдовзі розпочнеться підготовка реформы.

Вироблення реформи короною увінчали Міністерство внутрішніх справ з головою А. І. Левшимым. Влітку 1856 року Левшин А. І надала записку з викладенням принципів реформи. Цар вважав цієї записки недоробленої і трьох березня 1857 року утворив Таємний комітет із головою князем Орловим А. Ф. «до обговорення заходів для влаштуванню побуту поміщицьких селян. «Це був останній десятий Таємний комітет із селянському питання. Складався він з миколаївських сановников-крепостников, затягивающих справа. Одночасно Олександра Другого призначив генерал-губернатором Західних («Литовських») губерній свого приятеля дитинства соратника Назимова У. І., доручивши йому підмовити литовських дворян створення проекту реформи. І ось 20 листопада 1857 року вийшов царський рескрипт генерал-губернатору «Литовських» губерній про заснування губернських комітетів на підготовку місцевих проектів селянської реформи. Не вірить у підстави для суто бюрократичного розв’язання проблеми, цар пише аналогічний рескрипт петербурзькому генерал-губернатору П. М. Ігнатьєву. На 1858 році за наказом царя переважають у всіх губерніях були такі комітети. «Хоча великої пуття від нього не очікую, та все ж можна скористатися хорошими думками, які можна сподіватися знайти, а то й переважають у всіх, то крайнього заходу деякі з них» — так ставився Олександра Другого до губернським комітетам. Гласність стала найважливішим стимулом підготовки реформи.

16 лютого 1858 року Таємний комітет перейменований на «Головний комітет із селянському справі до розгляду постанов, і пропозицій селянське стані». До нього запроваджено великий князь Костянтин Миколайович, призначений головою, прибічник звільнення крестьян.

1) Эйдельман М. Я. «Революція згори», стр. 108.

2) Попельницкий А. З. «Йдеться Олександра ІІ, сказана 30 березня 1856 року московським ватажкам дворянства"/ «Голос минулого року», № 5 — 6, 1916, стор. 393.

Розпорядження дворянства проявити ініціативу у вирішенні селянського питання з одного сторони як б змусило їх зайнятися це питання, з другого — запропонувало самим забезпечити максимальне задоволення власних інтересів. Так було вирішено питання поєднанні урядової політики та бажань панівних класів. Попри жорсткий опір дворян-крепостников за 1858 — 1859 року в створені при Головному комітеті Редакційні комісії надійшло понад сотні проектів реформи.

Інтереси поміщиків нечерноземных губерній відбивав проект А. М. Унковского. У ньому поміщики прагнули до найшвидкіснішої ліквідації кріпаків відносин й одержання максимального викупу з організації свого господарства на підприємницьких началах.

Інтереси поміщиків чорноземних губерній втілив проект великого полтавського поміщика Позена М. П.: прагнення поміщиків для збереження в руках максимальної кількості землі, але з тим гаслам і їх незацікавленість в обезземелии селян, збереження селянського господарства потрібно було задля забезпечення поміщиків робітниками руками.

У степовій місцевості проект Самарина Ю. Ф. передбачав необхідність особистого звільнення селян з землею і надання їм цивільних прав, встановити перехідний пе-ріод (10 — 12 років), під час яких зберігалося б відбування селянами барщинских робіт за наділену землі і право вотчинской поліції за поміщиком у його маєтку.

Попри зовнішнє відмінність проектів, суть їхня була однакова: збереження поміщицького землеволодіння, влади поміщиків і самодержавного ладу. Вони повинні були спрямовані створення умов підприємницької перебудови поміщицького хозяйства.

Обговорення селянського питання зайняло центральне місце у російської пресі. Чернишевський провів у підцензурної форми і зовні благополучному тоні ідею негайного звільнення селян з землею це без будь-якого выкупа.

До складу головного комітету входили близький друг Олександра ІІ.

Я. І. Ростовцев і М. А. Мілютін, одне із найбільш освічених й талановитих державотворців тієї епохи. Вони зіграли чималу роль процесі підготовки реформи. М. А. Мілютіна назвали «головним двигуном реформи». Здебільшого саме ця люди підготували разом із Редакційними комісіями у серпні 1859 року проект «Положення про селян».

Пропонувалося спочатку обговорити його з депутатами від губернських комітетів. Вирішили викликати в два етапу. Викликаним заборонялося збиратися разом, подавати колективні думки, навіть спілкуватися між собою, для цього стежила поліція. Вони вважали норми селянських наділів завищеними, а повинності них — заниженими. Головному комітету змушений був піти певні поступки.

З 26 січня до 16 лютого 1861 року проект обговорювалося у державному Раді, де було підданий черговим змін у користь поміщиків.

Підписання Положень і Маніфесту наказали до 19 лютого — шостий річниці сходження Олександра ІІ на престол. Текст Маніфесту переробив митрополит Філарет, який додав йому форму, покликану впливати на релігійні почуття крестьян.

Того ж день було засновано Головний комітет «про побудову сільського стану», покликаний здійснювати вище стеження набранням чинності «Положень 19 лютого 1861 року», розглядати проекти законів у доповнення та розвитку цих Положень, рішення низки спірних і адміністративних справ, під керівництвом великого князя Костянтина Николаевича.

Уряд розуміло, що підготовлений закон не задовольняє селян, було ухвалено низку заходів подолання селянських заворушень, які можуть спалахнути у відповідь «даруемую волю». У грудні 1860 — січні 1861 років відбувалися секретні наради високих чиновників із приводу наслідків манифеста.

Так закінчилася підготовка реформи, яка б стати новим етапом у житті Росії. Але попереду стояла нове завдання — привести цю реформу у життя, як і почалося з оприлюднення їх у протягом місяця з п’ятьма березня 2 апреля.

Шляхи рішення селянського вопроса.

Про скасування кріпацтва сповістив «маніфест про всемилостивейшем обдаруванні кріпаком людям прав стану вільних сільських обивателів …» Практичні умови звільнення були у «Положеннях про селян, які вийшли з фортечної зависимости».

Термін набрання чинності Положень було встановлено до.

19 лютого 1863 року. Головним змістом реформи було скасування кріпосного стану. Селяни з’являлися личноосвободными і ставали юридичних осіб. Зміна правового становища селян призвело до зміни форми їх експлуатації. На зміну феодального способу експлуатації прийшов капіталістичний спосіб. Це визначало буржуазний характер реформи галузі правового становища селян. Селяни залишалися прикріпленими до місця проживання, пов’язувалися кругової порукою газу в оплаті податків, несли натуральні повинності. Багато повноваження поміщиків перейшли частиною до держави, а переважно — до общине.

Протягом літа 1861 року у селищах селян ввелось «селянське громадське управління». Початковим органом управління стало сільське суспільство, раніше що становить маєток поміщика. Вони обирали сільського старосту на 3 року. На збори ходили все крім, які выкупились, тобто вийшли із громади. Кілька сусідніх сільських товариств становили волость. Тут обирали волосне старшину, помічників і волосної суд. Волосної суд вів адміністративно-господарські справи. На волосне старшину і сільського старосту покладалися поліцейські функції - збереження загального порядку, спокою та епідемічного благополуччя.

Сільські старости і волостные старшини підпорядковувалися «встановленим владі»: світовим посередникам і судовим слідчим. Важливу роль грав інститут світових посередників, у яких було покладено множинні адміністративні і посередницькі функції: розбір суперечок, нагляд за органами самоврядування, запровадження статутних грамот тощо. Світові посередники призначалися сенатом за поданням губернської влади з потомствених дворян. До 10-и волостей об'єднувалися в ділянки, у яких працював світової посередник. Світові посередники підпорядковувалися світовому з'їзду, а з'їзд — «губернському по селянським справам присутності». Але світові посередники не залежали від губернської адміністрації. Світовими посередниками були як самі кріпосники, і ліберальні дворянин, критикували несправедливість реформы.

Становище встановлювало обов’язкове наділення селян садибною та польовою землею спочатку за повинності, і потім за викуп. При визначенні розмірів наділів перевагу віддавалася «полюбовному» угоді між селянами і поміщиком. Якщо угоди не досягалися, то вдавалися по допомогу світових посередників. Конкретні умови звільнення селян обсяги наділів визначалися частку в статутних грамотах. Потім селяни переводилися на становище временнообязанных досі переходу на викуп. Потім ще період 49 років на погашення викупних платежей.

Селяни, що у Західних губерніях, отримали наділ, яким користувалися до реформи. Але у більшості губерній земельні наділи було скорочено. При визначення норм наділів враховувалися природні й економічні умови. Якщо який належав селянинові землю було вище доведену норму, то поміщик виробляв «відрізання» землі, якщо у неї менше то поміщик «прирізав» землю. Відрізалися переважно необхідних селянина землі: пасовища, водопої тощо, і який селянин змушений, був брати у найм.

Дослідження радянськими істориками документальних архівів показали, що насправді у селян відрізали 20% їх угідь. У в середньому у Росії селяни отримали по 3,4 десятини на свою душу, при необхідному мінімумі 6 — 8 десятин. Зовсім не отримали землі 724 тис. дворових і 137 тис. селян дрібнопомісних дворян. Вони звільнялися через 2 року було безплатно. Але й клаптика землі. У результаті 33,7 млн. десятин землі дісталося колишнім поміщицьким селянам, а поміщики зберегли в 2,5 рази більше. До переходу на викуп селяни мають були виконувати на користь поміщиків тимчасові повинності як грошового оброку чи панщини. До 1881 року у временнообязонном стані залишалося 15% колишніх поміщицьких крестьян.

Положення про викуп встановлювало її розмір за величиною грошового оброку. При принципі у вигляді викупу за землю встановлювався викуп селянських повинностей, отже поміщик, втративши селян, фактично зберігав майже повний прибуток із них (крім усіляких поборів). Поміщикові було вигідно отримати всю суму одноразово, але селянин було йому її надати, тому ввели викупні операції. Держава надавало поміщику 75 — 80% всього комплексу, решта відсотків селяни мають були платити за домовленості. Сума, яку вносить державою, вважалася ссудой селянинові, що має погасити протягом 49 років із 6% годовыми.

Поміщики, узявши гроші, з’явилася можливість розвивати своє господарство і погасити борги. У цьому і отримали маленький виграш: ліквідовано повинності, і самі величина викупних платежів була за величини оброку. Розмір викупу були трохи більші реальну ціну отриманої землі. У цілому нині перехід селян на викуп було ж прогресивним кроком. Крім зазначених чорт викуп сприяв розвитку товарно-грошових відносин.

У. І. Ленін сказав: " … викуп дає поштовх грошовому господарству, тобто збільшення залежності селян від рынка".1) Найбільше вигод отримали заможні селяни. Їх сума викупу була зовсім невагома. А бідняки змушені були б шукати кошти на выкуп.

Удільні і державні селяни отримали наділи таку ж, як і по реформи, з невеликими змінами. Особливі Положення було прийнято про поземельном устрої козаків. Їх землі було поділено втричі розряду: військові, наділи офіцерів і пан козацьких станиць. Але вони зберігся середньовічний принцип земельних наділів для за військову службу.

Отже, уряд змушений був на поступки поміщикам, без чого мирне звільнення селян не міг. Наслідком цих поступок є множинні недоліки реформи і її явна непослідовність.

1) У. І. Ленін «Зібрання творів», Т. 20, стор. 16.

Ставлення скасування кріпацтва російського общества.

Російське суспільство у другій половині ХІХ століття складалася з трьох основних груп: це правлячий клас, дворяни і кріпосники, робітничий клас, селяни і «інший люд» і суспільно-політичні верстви, журналісти, письменники громадським діячам. Свою думку про селянської реформі висловлювали все.

Підйом селянського руху 1861 — 1862 років було відповіддю селян на несправедливість реформи 19 лютого, утримання обдурило надію на «повну волю».

У 1861 року революційна ситуація тривала й досягла свого апогею у березні - травні, під час найвищого селянського руху.

Сам період зростання селянського руху може бути розбитий на два етапу. Перший етап відбив ставлення селян до самого принципу звільнення. Селяни вважали землю своєї, всупереч офіційному утвердженню про належність всієї землі поміщикам, тому які й не мислили, що вони віднімуть землі і змусять платити за нее.

Селяни продовжували говорити про доброго царю-визволителю, одні селяни вважали реформу підробленої, яку склали поміщики, сховавши настоящею «царську волю». Інші намагалися знайти цю «волю» у деяких незрозумілих статьях.

За перших п’ять місяців після оприлюднення реформи сталося 1340 масових заворушень, які доводилося придушувати військової силою. Фактично немає було жодної губернії, у якій не проявився б протест селян проти невигідних умов дарованої волі. Найбільшого розмаху селянське рух прийняло в центрально — чорноземних губерніях, де питання про землю стояв найгостріше. А до осені 1862 року боротьба селян прийняла менш масштабний характері і якихось інших форм: відмови у сплаті оброку і селянський саботаж барщинских работ.

Другий етап селянського руху пов’язані з реалізацією реформи, з виробленням конкретних умов у статутних грамотах, які народ вважав «новим кріпаком правом». Царат переконався, що жодних «полюбовних угод» нічого очікувати. Реалізація реформи викликала зростання класових протиріч та посилила розкол у селі. Олександра Другого восени 1862 року у Криму говорив: «інший волі нічого очікувати, крім тієї, надана».

Селянське рух 1861 — 1862 років, попри розмах і масовість, виливалося в стихійні і розрізнені бунти, легко подавимые урядом. З 1863 року селянське рух різко почала зменшуватися. Змінився та її характер. Наразі селяни відстоювали інтереси громади і прагнули домогтися найкращих умов організації праці. Сучасники описували часи загальним розчаруванням, гіркотою і обуреннями селянської массы.

Характерною рисою життя Росії була політична інертність мас і буржуазії. Це давало грунт торжества войовничого консерватизму і викликав вкрай вузьку соціальну основу для діяльності революціонерів. Втім, побачивши зростання селянських виступів, революціонери стали на можливість революції. Влітку і осінню 1861 року вони поширили ряд прокламацій з закликами готуватися до боротьби проти самодержавства.

У 1862 року виникла конспіративна організація «Земля і волю», перебувала з Михайлова М. Л., Щелгунова М. У., Обручева М. М., Серно-Соловьевич М. А., Слєпцова А. А. Активісти «Землі та волі» вели підготовку до повстання. Після арешту керівників, провалилися збройні виступи у Поволжі і комітет «Землі та волі» вирішив призупинити свою деятельность.

Реформа 1861 року «вдарила одним кінцем по пана, іншим — по мужику». Поміщики були незадоволені, у зв’язку необхідністю самим господарювати під час власної землі без робочих рук і сільськогосподарського устаткування. Реформа змусила віддати селянам їх наділену землю. Велике було моральне потрясіння «бар-последышей», звикли безконтрольно розпоряджатися селянами. Поміщицькі протести знайшли собі вираження у дворянських губернських комітетах, у яких лунали протести проти порушення «священної дворянській власності» і обмовлялися пропозиціями щодо зміні на користь дворян виданого закону. Ця обставина вплинув перестановки в урядових колах. Був із посади міністра внутрішніх справ З. З. Ланської. Ще раніше було знято М. А. Мілютін, якого відправили в тривалий закордонний відпустку. На думку більшості російських поміщиків, царська адміністрація поставилася із недовірою і зневагою до дворянам.

Виходить отож у одному з верств російського суспільства реформою ніхто ні задоволений, і всі хотіли якійсь мірі її змінити. Але задоволення свідомості всіх жителів країни у той час перебувала невозможно.

Значення і наслідки селянської реформи у розвиток России.

Кожна реформа чи нового закону, мій погляд, двоїсте значення і наслідки: негативні і позитивні. Ось і селянська реформа 1861 року у Росії аж надто важливого значення та великі последствия.

Селянська реформа стала найважливішим історичним актом прогресивного значення, стала межею між двома епохами: феодалізмом і капіталізмом, Росією фортечної і Росія вільного предпринимательства.

На момент реформи, у Росії досить розвинений був капіталістичний уклад. Та й після неї різко зросли темпи економічного розвитку, склалася нова соціальна структура, з’явилися нові соціальні верстви — пролетаріат і промислова буржуазія. З’явився новий шар людей інтелектуальної праці. Це забезпечило початок формування ринку вільної робочої силы.

Реформа призвела до зміні форми експлуатації, принципу суспільно-економічної формации.

Перехід селян на викуп сприяв проникненню товарно-грошових взаємин у селянське господарство й остаточно відокремив його від поміщицького хозяйства.

Реформа справила велике прогресивне впливом геть розвиток селянського господарства, особливо у розвиток заможних господарств, і розвиток промышленности.

Зауважу, що реформу врятувала поміщиків від фінансового краху; держава погасило борги поміщиків з допомогою відрахування їх із викупних платежей.

Великої назвали сучасники реформу 1861 року. Вона принесла особисту свободу багатьом мільйонам кріпаків і внесла моральне спокій у їх жизнь.

Проведення реформи кріпосниками визначило її половинчастий, недостатньо послідовний характер. Реформа стала складним компромісом держави та знайоме всім суспільством, між двома основними сословиями.

Селянська реформа дозволила зберегти поміщицьке землеволодіння, прирекла російських селян на малоземелля, злидні й економічну залежність від помещика.

Вона зберегла станове розподіл нашого суспільства та не зняла аграрний питання із Росії, який залишався центральним і найгострішим у другій половині XIX — початку XX веков.

Стара буржуазна система було лише підірвана, але з знищена, у Росії залишилося ще багато пережитків феодализма.

У цілому нині реформа була прогресивної, оскільки відкрила простір розвитку виробничих сил, привела продуктивні ставлення до певному, хоча й оптимальному соотвестсвию им.

Скасування кріпацтва й наступні реформи Олександра ІІ забезпечили міцне становище Росії у ряду найбільших світових держав.

воды.

Отже, виконавши певну роботу з темі «Селянська реформа у Росії 1861 року», я дійшов наступним выводам:

— спроби скасувати кріпосне право були під час правління Катерини II, Олександра та Миколи I;

— Олександра Другого ризикнув провести проведення реформ, оскільки досить більшість правлячого класу ладна була його підтримати;

— необхідність прийняття реформи справді існувала. Вона стала обумовлена політичними, економічними, соціальними і моральними передумовами розвитку России;

— особливості рішення селянського питання на Росії було множинні поступки поміщикам, наслідком яких з’явилися недоліки реформы;

— ставлення скасування кріпацтва у суспільстві було однакове — нікого було задоволений нею, але характер того незадоволення був различен;

— значення реформи було, безсумнівно, прогресивне. Особиста свобода, моральне спокій проникнення капіталізму з Росією — ось основні позитивні риси скасування кріпосного права.

Вивчаючи матеріал по селянської реформі, я зрозумів характер реформи і визначив її роль Росії - реформа стала межею між двома епохами: Росією фортечної і Росія вільного предпринимательства.

1. Головатенко А. Історія Росії: спірні проблеми: посібник для вступників на гуманітарні факультети. — Вид. 2, испр. і доп. М.: Школа-пресс, 1994 г.

2. Історія СРСР, 1861−1917 рр. Підручник для студентів пед. ин-тов. по спец. «історія"/ В. Г. Тюкавкин, В.А. Корнілов, А. В. Ушаков, В.І. Старцев. — М.: Просвітництво, 1989 р.

3. Куршин О. Г. Перше тисячоліття Русі - Росії. Історія Руської держави в документах, матеріалах немає жодного коментарях. Учеб. Посібник. Том перший. — М.: «Рипол класик», 1999 г.

4. Платонов С. Ф. Повний курс лекцій з російської історії. — «Кристал», 2000 р.

5. Федоров В. А. Історія Росії 1861−1917: підручник для вузів. — М.: Высш.шк., 2000 г.

6. Федоров В. А. Кінець кріпацтва у Росії (документи, листи, мемуари,.

статті). — М.: Вид-во МДУ, 1994 г.

7. Эйдельман М. Я. «Революція згори», / ж-л «Наука життя й» № 11, 12. 1988 г.

8. Енциклопедія російської монархії. Великі князі. Царі. Імператори. Символіка і регалії. Титули. / під. ред. У. Бутромеева. — М. «Деконт +», 2000 р.