Що мають на увазі, коли говорять про культурно-цивілізаційну своєрідність Криму?

Практично вся історія Криму до 1783 р. була історією співіснування та змагання середземноморської і кочової культур, і саме відмінність у способах життєдіяльності забезпечувала їхнє тривале співіснування. Кочівники не знали мореплавства і протягом століть були змушені вдаватися до посередництва мешканців прибережної смуги. А після 1783 р. порубіжність Криму визначалася складною взаємодією Росії і Туреччини, у виграші від якої в середині ХХ ст. виявилася Україна.

Географічне розташування Півдня України на порубіжжі християнської й мусульманської цивілізацій зумовило кілька принципових особливостей у його розвитку. Як на першу, фахівці вказують на такий тип соціокультурного освоєння території, який у демографії іменують відкритим, з високою питомою вагою міграційних процесів. Велика міграційна рухливість населення спостерігалася упродовж усього часу формування поселень. Важливо підкреслити, що міграційна рухливість мала яскраве етнічне забарвлення.

Якщо ж окремо говорити про Крим, то найбільш характерна його особливість як ареалу розселення і господарського регіону сформувалася уже в наш час на базі його автономного статусу. У 1991 р. автономія в унітарній державі утворювалася як прийнятний для різних політичних сил компроміс, здатний мінімізувати ризики конфліктогенності. Частково він своєї мети досяг, хоч кримськотатарська спільнота цей компроміс не сприйняла і добивається зміни або принаймні коригування політико-правового статусу автономії. Головна вісь конфліктності на півострові розвивалася, однак, по лінії «Сімферополь — Київ» і досягла апогею у 1992 р., з проголошенням Верховною Радою Криму його державної самостійності. Тоді напругу пристрастей вдалося пом’якшити. Утім, політичний простір Криму залишався переобтяженим безліччю проблем — економічних і земельних, мовно-освітніх та релігійних. Значна частина цих проблем успадкована від минулих політичних режимів, чимало є таких, які породжені упродовж останнього двадцятиріччя — недосконалістю регіональної політики центру, непрофесіоналізмом місцевої влади, нерозвинутістю структур громадянського суспільства.

Нині ситуація значно ускладнилася внаслідок поширення на Крим і Севастополь юрисдикції Російської Федерації, що означає фактичну анексію півострова. Формально Республіка Крим і місто Севастополь є суб'єктами РФ, але світова спільнота такий їхній статус не визнає. Своєю чергою, владні структури РФ не визнають легітимною українську владу і не бажають вступати у будь-які контакти на президентському чи урядовому рівнях. Це робить ситуацію невизначеною, але загалом передбачуваною. Отже, важливо налагоджувати контакти і дипломатичним шляхом розв’язувати питання власності, культурної спадщини, комунікацій і т.п.

Коли Україна підпише й економічну частину угоди про асоціацію з ЄС, її материкова частина і Крим будуть приречені на більш чи менш тривалий розвиток на різних цивілізаційних орбітах, у полі впливу Європейського Союзу та Митного Союзу. Це створить неабиякі складності для громадян України, які мають нерухомість у Криму і власні бізнесові та інші інтереси. Багато залежатиме від зваженості дій обох держав, які мають спільно сприяти збереженню ділової атмосфери і взаємовигідної співпраці на півострові.