Политика суцільний колективізації та розселянювання України. Її соціально-економічні наслідки

Политика суцільний колективізації та розселянювання України. Її соціально-економічні последствия.

Реферат по історія України виконав Корольов І. В.

Крымская академія природоохоронного і курортного будівництва (КАПКС) АРК Крим, р. Симферополь.

1. Сутність коллективизации.

Коллективизация сільського господарства була однією із напрямів створення сталінської моделі соціалістичного общества.

Кооперация — добровільне об'єднання людей, які роблять матеріальні кошти на спільної господарської деятельности.

Коллективизация — репресивна політика сталінського режиму на 30-ті рр., що полягала в насильницькому об'єднанні селян на колективні господарства та ліквідації, самостійних селянських хозяйств.

В плані 1-ї п’ятирічки передбачалося поєднати у колгоспи 18−20% селянських господарств, а Україні - 30%. Проте невдовзі пролунали заклики до форсованої колективізації. Однією з її ініціаторів став генеральний секретар ЦККП (б)У З. Косіор, що за листопаді 1929 р. при проведенні колективізації в протягом року. Завданнями колективізації было:

ускорение процесу індустріалізації з допомогою пограбування села;

обеспечение промисловості дешевій привізній робочій силой;

решение хлібної проблеми, у стране;

ликвидация заможного селянства — «ворога» радянської власти.

2. Хід колективізації в Украине.

В постанові ЦК ВКП (б) від 6 січня 1930 р. передбачалося завершити колективізацію на Україні навесні 1932 р. Шляхом насильства, загроз, брехливих обіцянок до початку березня 1930 р. України охопив колгоспами 62,8% селянських господарств. У колгоспи забирали усе майно селян, що породжувало опір, у низці місць навіть збройне. Однак було придушене. Від безвиході селяни почали продавати, або забивати худобу, псувати інвентар. Це вело до дезорганізації сільськогосподарського виробництва, потрібні були термінових заходів для виправлення положения.

13 березня 1930 рСталін виступив у «Правді» із статтею «Запаморочення від успіхів», у якій засудив «перегини» в колгоспному будівництві. Усю провину репресивні методи проведення колективізації радянський лідер поклав місцевих керівників. Селянам дозволили виходити з колгоспів. Але відтік селян виявився настільки масовим, що наприкінці 1930 р. керівництво вирішив його призупинити. У результаті колективізації виникло питання про долі заможного селянства. На пропозицію Сталіна було визначено стратегічну завдання — ліквідувати куркульство як клас. Особливо активно боротьба з куркулем постала на перші місяці 1930 р. Під «розкуркулювання» потрапляли як заможні селяни, використовували найманої праці (кулаки), а й ті, хто протестував у колгосп. Вони з’являлися «подкулачниками». Отже, ліквідація куркульства як «класу» була формою репресій стосовно до всього селянству. Наприкінці 1931 р. керівництво СРСР планувало завершити, переважно, колективізацію України. У 1931 р. тривала ліквідація заможних господарств і конфіскація майна тих, хто бажав заходити у колгоспи. Загалом у період колективізації було експропрійовано 200 тис. селянських господарств, чого постраждали близько 1.2−1,4 млн. людина. Більшість їх були виселені до Сибіру і на Північ. Цих людей називали «спецпереселенцами» й використали на важких роботах. Чимало понять з розкуркулених погибли.

3. Соціально-економічні наслідки коллективизации.

Насильственная колективізація і голодомор призвели до руйнації продуктивних сил в селі, що зумовило глибоку економічну кризу сільському господарстві. Це змусило до певної міри змінити політику уряду: вийти з примусу і репресій до встановлення твердих планів хлібозаготівель, часткового відновленню ринкових відносин, організаційному і матеріально-технічного зміцненню колгоспів, і навіть посиленню репресивного апарату. Протягом, по крайнього заходу, чверть століття після колективізації, зокрема у періоди мирного розвитку, обсяг сільськогосподарського виробництва не перевищував чи був нижчими за обсяги, досягнутих у роки НЭПа.

Только поголів'я худоби зменшилась у ході колективізації вдвічі - з 60 млн. в 1928 р. до 33 млн. в 1933;34 рр. До 1953 р. він піднявся до 58 млн., але не досягло доколхозного рівня. Головні завдання колективізації досягнуто: було фактично закрепощено селянство, забезпечені дармові джерела для розвитку індустрії і військово-промислового комплексу. Колективізація була економічної та соціальній катастрофою, деякі наслідки якої подолані до сьогоднішнього дня.

«Военный коммунизм»

1. Встановлення радянської власти.

3 січня 1919 р. Червона армія зайняла Харків, куди переїхало радянське уряд України. 6 січня було проголошено Українська Соціалістична Радянська Республіка (УРСР). До травня 1919 р. Червона Армія контролювала майже всю територію Західної України, що входила до складу Російської імперії. 1920 р. На початку 1920 р. радянська влада України було відновлено втретє раз.

2. Державне строительство.

1) Законодавство, форми, державної власти.

1919 р. У основі державного будівництва була Конституція РРФСР (1918), у цьому числі - нерівність представництва селян проти робітниками на виборах у ради. III Всеукраїнський з'їзд Рад (6−10.03.1919) обрав радянську форму державності - УРСР. У цьому фактично всю владу належала РКП (б)-КП (б)У. Формально вищий легіслатура — Всеукраїнський з'їзд рад, між з'їздами — ВУЦВК (голова — Р. Петровський). Прийнята Конституція УРСР узаконила більшовицький режим.

2) Формування центральних органів власти.

1919 р. Після переїзду Харків у радянському уряді почалася боротьба за лідерство. Замість Р. П’ятакова головою обирають Ф. Сергєєва (Артема). Після апеляції Р. П’ятакова до РКП (б) главою уряду призначається X. Раковський, який російський манер реорганізовує радянське Уряд України в Раднарком УССР.

1920 р. 11 грудня 1919 р. ВУЦВК і РНК УРСР спільне засідання у Москві утворили Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком), якому передавалася законодавча і виконавча влада. Вже у лютому 1920 р. Всеукрревком передав своїх повноважень ВУЦВК на чолі з Р. Петровським і РНК на чолі з X. Раковским.

3) Формування місцевих органів власти.

1919 р. У більшості міст і селі створено ревкоми, які здійснювали диктатуру більшовиків. На селі більшовики спиралися на «комітети бідноти» (комбеды).

1920 р. На виборах у ради у березні - квітні 1920 р. більшість місць отримали більшовики. Але влада була в рад, а й у партійних органів. На селі комбеды стояли над порадами, контролюючи до їхнього складу і деятельность.

3. Обмеження суверенітету Украины.

1919 р. Раднарком й ЦВК РРФСР, РКП (б) фактично управляли Україною. Додатковими знаряддями централізації стали також профспілки (об'єдналися під керівництвом Всеросійського центрального ради професійних спілок — ВЦРПС) і комсомольські організації (Комуністичний союз робочої молоді - КСРМУ — став складовою російського союзу). Українські військові частини зведені в три армії, подчинявшиеся Реввійськраду России.

Был встановлено контроль РРФСР з економіки Украины:

на неї поширювалася російська грошова система;

УССР вони мали свого бюджета;

Украинский Рада Народного Господарства становив частину ВСНХ;

были об'єднані залізниці, почтово-телеграфная связь.

1920 р. Спроби замаскувати прагнення радянській Росії до встановлення повного контролю за Україною — 04.12.1919 р. VIII Всеросійська залежність УРСР, і навіть визнати право українців здобувати .українській мові, застосовувати українську мову на радянських установах. Реально це був тактичний хід, направлений замінити то. щоб, як у початку 1920 р. Л. Троцький, «повернути Україну Росії, для чого всі засоби хороши».

4. Економічна политика.

1919 р. Політика «військового комунізму»:

национализация предприятий;

милитаризация труда;

широкий централизм;

продразверстка — фактично реквізиції продовольства продзагонами (у складі переважно були рабочие);

запрет приватної торгівлі, і державну монополію собі на хліб, цукор, чай, соль;

ликвидация товарно-грошових отношений, натуральная оплата праці, зрівнялівка в распределении.

1920 р. Продовження політики «військового коммунизма»:

расширяется націоналізація підприємств (в 1920 р. на 11 тис. націоналізованих підприємств доводилося 82% промислових рабочих);

начинается мілітаризація промисловості: створена Українська трудова армія і орган управління нею — Український Рада трудовий армії, котре здійснювало контроль над заготівлею сировини, продовольства, пального; забезпеченням підприємств робочої силой.

5. Аграрна политика.

1919 р. У рамках політики «військового комунізму», крім продрозкладки проводилася також коллективизация:

ликвидировались поміщицькі хозяйства;

создавались радгоспи (їм відведено більше однієї млн. десятин землі) і комуни, куди селяни не бажали вступати. 1920 р. Більшовики обіцяли враховувати інтереси своїх середнього селянства, обмежити масштаби радгоспного будівництва, забезпечити добровільність в створенні колгоспів. Але політика «військового комунізму» тривала. У продотряды мобілізували 15 тис. робочих. Влітку продрозкладку збирала 1-ша Кінна армія З. Будьонного. Відповідно до законом про землю (05.02.1920) конфіскована поміщицьке земля віддавалася трудящим селянам без викупу. Поміщиків як позбавляли землі та інвентарю, а й виселяли разом із сім'ями з имений.

6. «Червоний террор».

1919 р. Створено Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУЧК), які з квітня 1919 р. очолив М. Лацис. Створювалися народні суди й революційними трибуналами, робітничо-селянська міліція. Знищувалися «класові вороги»: поміщики, капіталісти, офіцери, члени антирадянських партій, священики, представники інтелігенції, селяни та інших. Правові і моральні норми не приймалися в розрахунок. Методи: військова блокада, захоплення заручників, кругову поруку, виселення сімей, масові страти. 1920 р. Керівником ВУЧК стає У. Манцев, переведений з посади заступник. начальника ВЧК і голови Московської ЧК. У травні 1920 р. до України прибув загін з 1400 чекістів на чолі з головою ВЧК Ф. Дзержинским.

Уничтожались противниками більшовиків, і випадкові люди. Головні жертви — колишні повстанцы-махновцы, селяни Півдня України. Створено органи примусових робіт, оснащено 18 концтаборів, якими пройшли 25−30 тис. человек.

7. Політичні партии.

1919 р. У серпні 1919 УСДРП (незалежні ліві) об'єдналася з УПСР (комуністами — боротьбистами) до однієї партію — Українську Комуністичної партії (до боротьбистів) (УКП (б)). УКП (б) стала до опозиції правлячої КП (б)У. 1920 р. Керівництво УКП (б) уклало договору про про спільні дії за умов КП (б)У, частина членів УКП (б) увійшла до складу КП (б)У. Продовжувала існувати Українська комуністична партія (УКП).

Таким чином, в 1919;1920 рр. головними політичним, цілями радянського режиму были:

1) твердження й зміцнення радянської власти;

2) встановлення повного контролю російського центру над Украиной;

3) основою економічного курсу було покладено політика «військового комунізму», потерпіла повний крах.

Но в 1920 р. більшовики намагалися створити враження про зміну своєї політики щодо відношення до Украине:

1) проголошувалося визнання незалежності УССР;

2) дали обіцянку ширше враховувати інтереси своїх середнього селянства, забезпечити добровільність у створенні колхозов.

На справі проголошення цих «змін», особливо стосовно визнання незалежності України, мало обманний, демагогічний характер. До 1920 р. України утвердилася політична диктатура КП (б)У у вигляді радянського режима.

Голод 1932;1933 гг.

Страшной трагедією українському народу став голод 1932;1933 рр., організований сталінським керівництвом у тому, щоб зломити опір українського села політиці суцільний колективізації. Хлібозаготівлі в 1930 р. України склали 400 млн. пудів, а 1931 р. — 380 млн. пудів. Це уможливилося з допомогою виснаження села. Нині вилучали все зерно, зокрема і посівної фонд. Селяни ми змогли повністю засіяти поля, але врожай 1932 р. був не набагато менше середнього та міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства. Головною безпосередньої причиною голоду стали безперервні хлібозаготівлі. Для вилучення хліба на Україну прибула спеціальна комісія ЦК ВКП (б) на чолі з У. Молотовим. До виконання плану з хлібозаготівлях Україна-2000 і інші хлібні райони занотовувалися на чорну дошку". У республіку припинялися поставки товарів, вилучалися продовольчі і посівні фонди. Це, фактично прирікало людей на голодну смерть. На початку 1933 р України фактично й не залишалося запасів продовольства. Дії партійного керівництва прирекли мільйони людей на повільну мученицьку смерть. Голод охопив також інші зернові райони — Поволжі, Кубань. Північний Кавказ. Однак найжахливіші масштаби голод придбав саме у Україні. Люди вмирали цілими селами, живі або не мали можливості ховати померлих. Часто зустрічалися випадки людожерства і трупоедства. А час на сусідніх залізничних станціях під збройної охороною перебували тисячі пудів зерна, покликаного забезпечити вивезення, зокрема — до інших держав. Трагічні події голодомору оточувались завісою мовчання. Вражені голодом райони були оточені Внутрішніх військ, возвращавшими тому тих. хто дістатись міста. Охоплені розпачем батьки, намагаючись врятувати дітей, везли в міста Київ і залишали там — у лікарнях, магазинах або безпосередньо до тут. Так як події 1932;1933 рр. було засекречено, то немає і точних даних про кількість жертвам голодомору. Різні дослідники називають цифри від 6 до 9 млн. человек.