Взаємовідносини червоноармійців з місцевим населенням в ході бойових дій радянських військ на території Австрії наприкінці Другої світової війни

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЧЕРВОНОАРМІЙЦІВ З МІСЦЕВИМ НАСЕЛЕННЯМ В ХОДІ БОЙОВИХ ДІЙ РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬК НА ТЕРИТОРІЇ АВСТРІЇ НАПРИКІНЦІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

У рамках перегляду поглядів щодо перебування радянських військ за межами Радянського Союзу у 1944;1945 роках аналізуються особливості стосунків місцевого населення та червоноармійців. Спираючись на реальні факти, окреслюються моральний стан австрійського населення напередодні вступу Червоної Армії в межі їх країни та взаємовідносини між радянськими військовослужбовцями і місцевим населенням під час перебування перших на австрійській землі. Визначаються факти девіантної поведінки червоноармійців, що призвели до негативного ставлення до них з боку місцевого населення Австрії, та заходи радянського військово-політичного керівництва щодо боротьби із воєнною злочинністю. Окреслюється робота радянських органів спеціальної пропаганди, яка була спрямована на формування довіри австрійців до Червоної Армії та «вірного» розуміння політики Радянського Союзу на заключному етапі Другої світової війни.

Стан війни є однією із складних ситуацій, коли військові дії тягнуть за собою низку складних проблем, у тому числі взаємовідносини між місцевим населенням та військовослужбовцями армії іншої держави, військові формування яких в силу політичних чи військових причин опинились в межах їх території. Ця проблема є надзвичайно складною і пролягає, перш за все, у площині «ми» «вони» із своєрідною ідентифікацією цих значень кожною із сторін. Сьогодні надзвичайно актуальним є питання вивчення, узагальнення та накопичення досвіду таких взаємовідносин, оскільки, поперше, український контингент протягом останнього десятиліття неодноразово був активним учасником миротворчих та стабілізаційних операцій у різних регіонах світу; подруге, у зв’язку з бойовими діями у Криму та на сході України, де відмічається факт перебування російських військ.

Мета роботи шляхом узагальнення даних, задекларованих попередніми дослідниками, проаналізувати факти, що вплинули на формування взаємовідносин між цивільним австрійським населенням та представниками Червоної Армії на завершальному етапі Другої світової війни, і які в подальшому спрямували повоєнну політичну орієнтацію Австрії.

Питання взаємовідносин між австрійським населенням та червоноармійцями в публікаціях радянського періоду практично не підіймалось. Щоправда окремі особливості впливу на противника та роботу з місцевим населенням аналізуються на сторінках праці М. Бурцева «Политическая работа среди войск и населения противника в годы Великой Отечественной войны"1. Найбільше з сучасних російських дослідників проблемою усвідомлення поведінки червоноармійців в ході бойових дій радянських військ у Європі займалась російський історик О. Сенявська («Красная Армия в Европе в 1945 году. Старые и новые стереотипы восприятия в России и на Западе"2, «Психология войны в ХХ веке: Исторический опыт России"3), в роботах якої можна простежити альтернативний радянському погляд. Проте, й вона намагається певним чином «згладити» факти негативних вчинків, пояснити їх психологією війни.

Серед австрійських дослідників в першу чергу слід згадати роботи Б. ШтейцельМаркс «Die unsichtbare Generation: Kinder sowjetischer. Besatzungssoldaten in Osterreich und Deutschland"4, «Stalins Truppen in Osterreich"5. Дослідниця подає матеріал щодо неадекватної поведінки радянських військ в її державі та наслідків їх. Питання впливу перебування Червоної Армії на радянізацію Австрії розглянуті у виданні «Die Rote Armee in Osterreich"6, яке вийшло під редакцією С. Карнера, В. ШтейцельМаркс та О. Чубар’яна. Цікавою є меморіальна книга, яка вийшла у світ у ході співробітництва В. Бачер та Г Сидько «Sowjetische Tote des Zweiten Weltkrieges in Osterreich"7. Це документальне свідчення про десятки тисяч громадян колишнього СРСР, які загинули і поховані в період Другої світової війни на території Австрії.

Проте, найгостріші дискусії щодо досліджуваного питання розгорнулись на сторінках мережі Інтернет, особливо що стосується взаємовідносин червоноармійців із жінками європейських держав. Найвідомішим повідомленням є «Зверства Советской Армии в Европе"8, у відповідь на яке з боку російських авторів видано низку «пояснень та спростувань» (зокрема, у публікації «Женщины освобождённой Европы глазами советских солдат и офицеров"9).

Вищезазначені матеріали відкривають факти, які «не прийнято» було обговорювати на пострадянському просторі і які відображають альтернативну оцінку сприйняття австрійським населенням радянських військ на своїй території. Отже, проблема взаємовідносин між мешканцями Австрії та Червоною Армією не є білою плямою в історії, проте вона вимагає продовження неупереджених досліджень, які б ґрунтувались на позиціях обох сторін.

Висвітлюючи вступ радянських військ в Австрію наприкінці Другої світової війни, слід зауважити, що й досі немає одностайної оцінки епохи 30×40х років: близько половини австрійців вважають прихід союзників на їхню територію як поразку країни, що була приєднана на той момент до Німеччини, частина населення окупацією, але є чимало й таких, хто підтримує думку, що Червона Армія і союзники у 1945 році принесли звільнення10.

Витоки таких різних трактувань зумовлені, поперше, повоєнними процесами 1918 р., подруге, аншлюсом Австрії Німеччиною, потретє, поведінкою представників Червоної Армії в ході вступу та перебування її військ в межах австрійської держави. Пропонуємо зосередити увагу на останньому пункті.

У ході стрімкого наступу наприкінці 1944 на початку 1945 рр. війська 3го Українського фронту і лівого крила 2го Українського фронту спільно з болгарськими, румунськими та югославськими частинами розгромили основні сили німецького угруповання армій «Південь» і повністю звільнили від гітлерівців Угорщину і південну частину Чехословаччини.

Радянське військово-політичне командування віддало наступний наказ перейти в рішучий наступ у напрямку на Відень. Напередодні наступу військова рада 3го Українського фронту звернулася до своїх військ із таким закликом: «Славетні воїни 3го Українського фронту! Тепер на вашому шляху Відень. Ви йдете на Відень не заради якихось завойовницьких цілей. Ви йдете слідом смертельно пораненого звіра, який відповзає під вашими ударами у свій барліг"11.

Одночасно гітлерівські війська, відступаючи з австрійської території, активно вели пропаганду залякування серед місцевого населення: страшна повоєнна доля народу та австрійських військових, насадження комунізму, концентраційні табори для членів націонал-соціалістичної партії тощо були основними тезами німецької пропаганди цього періоду.

Зважаючи на це, військова рада в заяві від 4 квітня 1945 року до військ 3го Українського фронту у зв’язку з їх вступом на територію Австрії зазначала: «Червона Армія не ототожнює австрійців з німецькими окупантами. Звільняючи Австрію, вона воює з німецькими військами, а не з її населенням». У документі окремо наголошувалося, що з приходом червоноармійців будуть розпущені всі нацистські організації, але рядові члени націонал-соціалістичної партії залишаться неушкодженими, якщо вони виявлять лояльність до радянських військ12. Згодом, коли радянські війська ввійшли на землі Австрії, мешканці зі здивуванням сприймали цей пункт даного звернення. Це було для них «занадто великодушною заявою радянського військово-політичного командування"13.

Можливо, тому, незважаючи на змальовані гітлерівською пропагандою жахіття майбутнього, австрійці, не бажаючи евакуюватися з німецькими військами, йшли у ліси, ховались у підвалах та на горищах будинків14.

Мешканець селища Гуттендорф, селянин Кремінгер розповідав: «Мене довго вмовляли поїхати, але, знаючи з радіопередач про встановлення порядків у Румунії, Угорщині, Болгарії та інших країнах, зайнятих Червоною Армією, я вирішив залишитися… Втікали лише ті, хто палко служив німцям, а також деякі недолугі, які повірили домислам про те, що росіяни дивляться на австрійців як на німців, тому всіх покарають"15. Родичі солдата 229 піхотного полку Шеберля наприкінці грудня писали йому: «Ми не будемо нікуди йти, ми не робили нічого поганого і тому нам нема чого боятись"16.

Вже тоді спроби гітлерівців організувати фольксштурм з австрійського населення були безуспішними. Містяни, яких примусово мобілізовували у фольксштурм, ухилялися від прибуття на збірні пункти та дезертували із загонів. Батальйони фолькштурму, відправлені на фронт, після зіткнення з частинами Червоної Армії здебільшого розходилися по домівках або без серйозного спротиву здавались у полон. Наприклад, за свідченнями робітника з організації «Тодт» Г Бракке, батальйон фольксштурму в Негермарку відмовився простувати до кордону, і гітлерівській владі довелося відмінити наказ про його відправлення. Швейцарський журнал «Тат» від 2 березня 1945 року повідомляв, що вирушити на фронт відмовився й батальйон фольксштурму з Гензерсдорфа17.

29 березня 1945 року радянські війська вступили на територію Австрії, 5 квітня підійшли впритул до Відня. До завоювання Відня крім сил 3го Українського фронту були залучені й війська 2го Українського фронту, зокрема, 46та армія. Напередодні боїв за австрійську столицю командувач військами 3го Українського фронту звернувся до мешканців Відня із попередженням: «Усьому населенню, якому дорогий Відень, з міста не евакуйовуватись, оскільки з очищенням Відня від німців зникнуть жахи війни, а тих, хто евакуюється, німці поженуть на загибель"18.

Комуністи Австрії також закликали населення всіма силами допомагати радянським військам, які мали позбавити їх країну від гітлерівського панування. Коли Червона Армія вже наблизилася до Відня, у місті розгорнулася діяльність нелегальної організації «Австрійський фронт свободи», створеної за ініціативою комуністів19. Та хоч усі дії австрійських антинацистів мали епізодичний характер і не могли істотно вплинути на відновлення національної незалежності країни, вони були носіями прорадянської пропаганди, тим пом’якшувальним чинником, який створював якщо не довіру, то, принаймні, мовчазну згоду з боку окремих прошарків австрійського населення під час вступу червоноармійців на територію їх країни.

Наприкінці квітня 1945 року радянські війська відновили наступ на захід і на початку травня вийшли на рубіж Лінц Гіфлец Клагенфурт, де зустрілися з американськими арміями. Проте бої на території Австрії проти гітлерівських військ, що закріпилися в горах західної частини країни, тривали до кінця війни.

К. Реннер, голова Тимчасового уряду країни, оцінював дії червоноармійців в ноті, спрямованій урядам СРСР США і Великобританії наприкінці квітня 1945 р.: «Завдяки звитяжному просуванню Червоної Армії, що звільнила столицю Відень і значну частину Австрії від військ німецької імперії, стало можливим знову повернути нашу повну політичну незалежність, а представникам різних політичних партій країни, спираючись на рішення Кримської конференції, а також Московської конференції 1943 р., відновити Австрійську Республіку як самостійну, незалежну і демократичну державу"20. Більше того, 13 квітня 1945 року К. Реннер у своєму «Зверненні до чоловіків і жінок Австрії» заявив, що «тільки безумство могло штовхнути австрійський народ на прийняття ідей Гітлера. .гітлерівці перекрутили і принизили ідею аншлюсу, яка для нас, австрійців, була важливою і священною. Німеччина не приєднала, а поневолила нас"21.

У ході загального наступу в Австрії радянські війська зіткнулися з «поголовною капітуляцією». Селянин із селища Цорнсдорф Фіх казав: «Ми знали, що Червона Армія не має намірів знищувати австрійський народ, але ми не зовсім уявляли собі, яким буде наше життя після приходу радянських військ… Ось чому в багатьох не минає страх, хоча найстрашніше вже позаду"22.

Варто розуміти, що австрійське населення, перебуваючи під впливом нацистської пропаганди, дивилося на чужих солдатів як на грабіжників, мародерів і насильників. Червоноармійці також прибули «у вороже капіталістичне оточення» разом зі своїм стереотипним уявленням про ворога. «Жінки, цінні речі, алкоголь», такі були найчастіші «спокуси» російських військових в Австрії, згідно з документами НКВС23.

Саме в Австрії, за словами Б. Слуцького, солдати «дорвалися до білявих баб"24. Російські солдати, що отримували пайкову їжу і тютюн, ставали своєрідною аристократією на колишніх землях райху, що викликало цілком зрозумілий інтерес до них у жінок. Влада Австрії після входження червоноармійців зафіксувала зростання числа випадків відвертої проституції серед молодих місцевих мешканок. Одночасно була зафіксована низка зґвалтувань25.

Найгірший стан справ був із зґвалтуванням червоноармійцями австрійських жінок. Е. Фішер, редактор газети «Нова Австрія», пояснював це так: «Червона Армія не була протягом багатьох років у себе вдома. У неї не було фронтових борделів, оскільки це не допускається радянською ідеологією. Тому її солдати, здичавілі від війни, спали з усіма жінками від сімнадцяти до сімдесяти років». (Наприклад, тільки у Відні з квітня по червень 1945 року зафіксовано до 100 000 зґвалтованих жінок)26. Тут варто зауважити, що після капітуляції Німеччини в Австрії було розташовано близько 700 000 солдатів союзних військ, найбільшу кількість серед них складала Червона Армія близько 400 000. Ця чисельність військ знизилася станом на кінець 1945 року приблизно у півтора рази до 180 000, а на початок 1946 року до 150 000 осіб. При цьому дружини та діти офіцерів та генералів отримали офіційний дозвіл на проживання за кордоном разом із чоловіком та батьком лише у серпні 1953 року28.

У секретних доповідях, які оприлюднила заступник директора Інституту Л. Больцмана Б. Штейцель-Маркс, вказується на зростання пияцтва серед радянського військового контингенту: «Майже всі злочини відбувалися через вживання алкогольних напоїв та зв’язок із місцевими жінками з усіма відповідними наслідками. Незважаючи на те, що керівництво армії забороняло такі контакти, а також шлюби з іноземцями, кількість сексуальних зв’язків між російськими військовослужбовцями та австрійськими жінками була величезною"29. Оскільки політика Й. Сталіна забороняла укладання шлюбів між радянськими військовослужбовцями та австрійськими жінками, більшість солдатів та офіцерів за подібного роду бажання та за зв’язки із місцевими жінками відправляли назад у СРСР30.

Після Другої світової війни в Австрії унаслідок зґвалтувань, а також добровільних контактів між червоноармійцями і австрійками з’явилися так звані «діти окупації». Згодом, у післявоєнний час, в австрійському суспільстві їх називали «дітьми ворога» та піддавали осуду разом із їх матерями. «Аутсайдер» та «російський брат», такі принизливі слова лунали услід останнім аж до 60х років31.

Водночас існувала ще одна проблема, яка була пов’язана з тим, що у ранній період перебування Червоної Армії в Австрії важко було знайти помешкання для її контингенту. З цією метою використовували табори для військовополонених, колишні казарми вермахту, школи, монастирі та замки. У приватних будинках розташовувалися здебільшого військовослужбовці вищих рангів32. Іноді офіцери із помічниками видавали із себе самозване місцеве начальство і оселялись у цивільних будинках, харчувалися за рахунок австрійських сімей та конфісковували продукти33.

Занепокоєння тодішнього керівництва Австрії викликало й масштабне нищення природних ресурси їх держави армією Й. Сталіна. Наприклад, Віденський ліс був внесений до активної культурної зони відпочинку та проведення спортивних заходів радянськими військами. Риболовля з динамітом або полювання за межами визначених районів призвели до боротьби місцевого населення за ресурси34.

Значним негативним чинником вважали випадки дезертирства і пов’язаних з ним злочинів. Шпигунство, розголошення таємної військової або державної інформації, передавання її ворогу, втеча та осідання за кордоном розцінювалися радянським урядом як «державна зрада». Відомо, як мінімум, два випадки дезертирства у Центральній групі військ у Бадені, за що солдат засудили до страти35.

Аналізуючи порушення військової дисципліни, варто сказати, що навіть поодиноких випадків негідної поведінки було більш ніж достатньо для створення негативного іміджу російським військам. Пограбування, трофейництво на всіх рівнях і зґвалтування ускладнювали «боротьбу за вплив серед населення». Радянські політпрацівники розуміли, що не тільки престиж Червоної Армії, але й авторитет Радянського Союзу поставлений на карту. Необхідно було негайно діяти. Політичні заняття, внутрішній контроль, а також покарання військовослужбовців, що «морально розклалися», мали виправити «образ росіянина». До відповідальності притягували і начальників, яких звинувачували у «відсутності політикоідеологічного виховання».

Проте, такий стан справ був наслідком так званого «культурного шоку» червоноармійців від рівня розвитку Австрії. Показовим є випадок з молодим офіцером М. Шилцовим, який написав своєму приятелю: «В Австрії є електрика в кожному будинку, в той час як села в моїй країні, ймовірно, ніколи не будуть електрифіковані». Потім він пояснює: помешкання австрійців наповнені розкішними меблями і одягом, у той час як «моя сім'я страждає від голоду і не має у що одягтись». Висновок молодого офіцера був такий: «Радянський Союз ніколи не зможе наздогнати і перегнати Європу». Зрозуміло, що аналогічні висновки на користь «капіталістичного противника» не залишилися безкарними. 27річний лейтенант був розжалуваний, звільнений з армії без почестей і виключений з комуністичної партії. Проте молодий військовослужбовець був не єдиний, хто так думав. Багато з переможців у цій війні сприймали відмінності в рівні життя як особисту поразку …"36.

Згодом, у вересні 1945 р., головнокомандувач Центральної групи військ маршал І. Конєв видав наказ про збереження дисципліни, «заборону мародерства», «утримання від політики помсти» і «вживання рішучих заходів до всіх випадків незаконних конфіскацій і насильства"37. Більше того, І. Конєв передбачав карну відповідальність за операції на «чорному ринку», а також запровадив заборону на відвідування народних свят, нічних закладів, кафе і закусочних (особливо для молодших офіцерів і рядових), у яких продавався алкоголь38. З результатами вище перелічених «профілактичних дій» можна ознайомитись у виступі від 1945 р. австралійського військового кореспондента О. Уайта: «У Червоній Армії панує сувора дисципліна. Грабежів, зґвалтувань і знущань тут не більше, ніж в будь-якій іншій зоні окупації. Історії про звірства з’являються через перебільшення і спотворення окремих випадків під впливом нервовості, викликаної відсутністю манер у російських солдатів та їх любов’ю до горілки"39.

Командири на місцях наполегливо закликали військовослужбовців «протистояти спокусам життя» і поводити себе «належним чином», завжди пам’ятати, що «вони є представниками Червоної Армії Радянського Союзу"40. Але злочини з боку останніх тривали. Як запобіжний захід у деяких населених пунктах у підпорядкуванні радянських комендатур було створено місцеву поліцію з типовим складом 12 осіб. Перед ними стояло завдання перевіряти військовослужбовців радянської армії з метою виявлення несанкціонованих товарів, особливо продуктів харчування. Так вдалося деякою мірою запобігти поширенню грабунків, принаймні, на нижчому рівні41.

Головним завданням радянських пропагандистів і парт політ-робітників залишалося створення належного морально-психологічного сприйняття австрійським населенням присутності Червоної Армії на теренах їх країни. Відповідно до цього з перших днів після вступу червоноармійців на територію Австрії політоргани РСЧА розгорнули серед населення звільнених районів країни широку агітаційнопропагандистську роботу. Зміст її визначався двома найважливішими документами: Декларацією Московської конференції трьох держав і заявою радянського уряду про Австрію42.

Для пропаганди цих документів використовували всі засоби друкованої та усної пропаганди, якими володіли політоргани. Звернення маршала Ф. Толбухіна було віддруковане у вигляді листівок і розповсюджене серед населення. Крім того, лише за період з 1 по 8 квітня було видано та розповсюджено 2,5 млн. листівок і 2 млн. яскравих плакатів та гасел, які роз’яснювали це звернення та заяву радянського уряду43.

Важливу роль відіграла Московська декларація, яка була прийнята в 1943 р. У ній було зафіксовано, що Австрія є першою жертвою гітлерівської агресії44. Це певним чином пом’якшувало інший пункт даного документа, а саме, що вона повинна взяти участь у звільненні від гітлеризму. Тобто вже тоді у Московській декларації писали про те, що жертва це одне, але Австрія не лише жертва, вона зобов’язана відповідати за свою роль у війні.

Ці документи та спеціальні програми, присвячені їм, доводилися також до населення за допомогою різноманітних звукомовних засобів. В одному лише Відні за 3 дні (з 9 по 11 квітня) було проведено 268 передач через потужні гучномовні установки (ПГУ) та окопні звукомовні станції. Містом курсували 2 ПГУ та спеціальна агітмашина45.

Серед форм усної пропаганди значне місце займали індивідуальні та групові бесіди політробітників з місцевим населенням. У містах та селах були проведені сотні бесід з мешканцями різних верств населення, місцевими громадськими діячами і т д. Застосовували також таку форму роботи, як мітинги. Наприклад, у місті Ейзенштадт на мітинг зібралося майже 400 осіб46.

Наприкінці звукомовних програм зазвичай передавали австрійську музику та вальси Штрауса. На площах стихійно виникали масові гуляння47. Крім того, ансамблі Червоної Армії давали концерти для мешканців Відня та багатьох інших міст. Пропагандистську лепту вносили і радянські кінофільми. Спочатку демонстрували кінострічки, присвячені визволенню територій СРСР, героям війни, а згодом поглядам Москви на те, якою повинна бути Австрія, як необхідно підіймати її з попелу розрухи48.

Політуправління 3го Українського фронту видавало щоденну «Австрійську газету» накладом у 25 000 примірників. Лише 16 та 17 квітня 1945 року у Відні було розповсюджено 10 тисяч примірників її першого номера. Частину тиражу розклеїли на стінах будинків та виставили у спеціальних вітринах49.

Крім того, засобом створення позитивного іміджу СРСР у перші повоєнні тижні та місяці була допомога червоноармійців у відбудові господарського життя. їх залучали до будівництва доріг і мостів, відновлення будівель і заводів тощо. Але найбільшого значення у повоєнній Австрії набуває продовольча допомога, про надання якої одразу повідомлялося через місцеві періодичні видання50.

Водночас зі вступом Червоної Армії у Відень та продовженням боротьби на решті території Австрії у внутрішній політиці країни одразу ж розпочалося відтворення партійно-політичної та адміністративної систем. 25 листопада 1945 року відбулися вибори в Національні збори Австрії і в ландтаги земель. Результати шокували радянське керівництво: за комуністів проголосувало лише 5,4%51. К. Реннер, як досвідчений політик, відчув зміну політичної кон’юнктури ще у вересні 1945р. Тоді він зробив в пресі істотне визнання: «СРСР приніс мені розчарування. Я бажав би орієнтуватися на Схід, але події показали, що нам треба чекати приходу західних союзників. Зрозумілим є одне: Австрія повинна маневрувати"52.

Уже з початку 1946 р. стосунки між австрійським і радянським керівництвом ставали все прохолоднішими. Відень явно побоювався, що Радянський Союз не виведе свої війська з їхньої країни. Коли у 1945 році червоноармійці вступила на територію Австрії це було звільненням від нацизму, але багато австрійців наступні 10 років, поки радянські війська знаходилися тут, сприймали це як окупацію. Підтвердженням цього є слова міністра іноземних справ, які він сказав після підписання Державного договору у 1955 р.: «Австрія вільна"53. Тобто перше звільнення було в 1945 р., а друге звільнення від визволителів у 1955 р.

Вище запропонований матеріал не претендує на «глобальність висновків», адже він не дає чіткої картини стосунків між австрійським населенням та червоноармійцями, а, швидше, збентежує своїми, нерідко протилежними фактами. Проте, як бачимо, радянським військовослужбовцям, які побували в межах Австрії, довелось змінити своє розуміння образу «ворога» і шляхом помилок та примусу з боку командування налагоджувати нормальні стосунки з місцевим населенням. Останнє під впливом радянської пропаганди та реальних фактів перебування чужих військ на своїх землях формувало своє бачення радянського «визволення», яке було не на користь офіційної Москви.

Отже, стратегічна мета Радянського Союзу залучення післявоєнної Австрії до соціалістичного табору не була досягнута, проте на рівні реалізації воєнних завдань радянським воєнно-політичним керівництвом було забезпечено доволі «м'яке» входження та перебування радянських військ на австрійській території.

Існуючі «напівтони» в інтерпретації тих самих фактів потребують подальших спільних розвідок істориків як Австрії, так пострадянських країн. Ці дослідження повинні бути спрямовані не на звинувачення або виправдання, а на досягнення істинних висновків, які б дали підґрунтя для побудови нових «здорових» взаємовідносин між країнами у майбутньому.

червоноармієць австрійський бойовий радянський.

Література

• 1 Бурцев М. И. Прозрение. М., 1981. 320 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://militera.lib.ru/ memo/ 0/one/russian/burtsev_mi.rar.
• 2 Сенявская Е. Красная Армия в Европе в 1945 году. Старые и новые стереотипы восприятия в России и на Западе. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.perspektivy.info/history/krasnaja_armija_v_ jevrope _y_1945_godu_staryje_i_novyje_stereotipy_vosprijatija_v_rossii_i_na_zapade_20 120 504.htm.
• 3 Сенявская Е. С. Психология войны в XX веке: исторический опыт России. М., 1999. 383 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://militera.lib.ru/research/senyavskaya1/index.html.
• 4 StelzlMarx B. Die unsichtbare Generation: Kinder sowjetischer. Besatzungssoldaten in Osterreich und Deutschland [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ssoar.info/ssoar/handle/document/28 732.
• 5 StelzlMarx B. Stalins Truppen in Osterreich. [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.oapen.org/ download? type=document &docid=453 611
• 6 Karner S., StelzlMarx B., Tschubarjan A. Die Rote Armee in Osterreich. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.amazon.de/DieRoteArmee%C3%96sterreichSowjetische/dp/3 486 579 010
• 7 Sixl Р, Bacher V., Sidko G. Sowjetische Tote des Zweiten Weltkrieges in Osterreich. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.erinnern.at/bundeslaender/oesterreich/e_bibliothek/zweiterweltkrieg/ petersixlhg.sowjetischetotedeszweitenweltkriegesinoesterreichnamensundgrablagenverzeichnis.eingedenkbuch/Sixl%20Sowjetische%20Tote%2 0des%20Zweiten%20Weltkriegs%20in%20OEsterreich.pdf.
• 8 Зверства Советской Армии в Європе. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://vitrenko.io.ua/s389606/ zverstva_osvoboditeley._zverstva_ sovetskoy_armii_v_evrope
• 9 Женщины освобождённой Европы глазами советских солдат и офицеров (19 441 945 гг.). [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://topwar.ru/21540zhenschinyosvobozhdennoyevropyglazamisovetskihsoldatioficerov19441945gg.html
• 10 Австрия, май 1945го: освобождение или поражение?: [Беседа с заместителем руководителя Института общественнополитических наук Венского университета доктором политологии, профессором Карлом Учакаром]. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. sootechestvennik.com/index.php/ historyitems/554freyung
• 11 Семиряга М. И. Борьба народов Центральной и ЮгоВосточной Европы против немецкофашистского гнета. М., 1985. С. 252.
• 12 Освободительная миссия Советский Вооруженных Сил в Европе во Второй мировой войне: Документы и материалы. М., 1985. С. 484 486.
• 13 Положение в Австрии [ред. К. Л. Селезнев] // Информационный бюллетень. М., 1945. № 8(299). С. 3233.
• 14 Там само. С. 28.
• 15 Там само.
• 16 Там само. С. 26.
• 17 Там само.
• 18 Освободительная миссия Советский Вооруженных Сил…. С. 487.
• 19 Движения Сопротивления против фашистской оккупации. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// www.km.ru/referats/AD 509 1467DB04607AAEED0B190A0B2F7
• 20 Освобождение Австрии. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://rus.ruvr.ru/2006/08/08/595 383/
• 21 Горлова О. С. Денацификация Австрии после Второй мировой войны: По материалам советской оккупационной зоны: автореферат диссертации к. и. н. / Всеобщая история (соответствующего периода): 07.00.03. Тамбов, 2004. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/ denatsifikatsiyaavstriiposletoroimirovoivoinypomaterialamsovetskoiokkupatsionnoiz.
• 22 Положение в Австрии .С. 33.
• 23 Энигл М. Солдаты Сталина в Австрии. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.inoforum.ru/ inostrannaya_pressa/ soldaty_stalina_v_avstrii/
• 24 Женщины освобождённой Европы.
• 25 Советский солдат в логове фашистского зверя. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://amnesia. pavelbers.com/ Straniza%20istorii %20voyni%2042.htm
• 26 Weissensteiner F. 1945: Befreit und doch nicht froh. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. wienerzeitung. at/nachrichten/ archiv/129 007_ 1945Befreitunddochnichtfroh.html.
• 27 Welle D. Червената армия: падението след победата. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https:// news. bg/world/chervenataarmiyapadenietosledpobedata.html.
• 28 StelzlMarx B. Die unsichtbare Generation.
• 29 Там само.
• 30 Там само.
• 31 Там само.
• 32 StelzlMarx B. Stalins Soldaten in Osterreich Die Innensicht der sowjetischen Besatzung 19 451 955. Bohlau, 2012. 865 s. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.boehlauverlag.com/downlo ad/162 556/9783205787006_OpenAccess.pdf
• 33 Weissensteiner F. 1945: Befreit und doch nicht froh.
• 34 StelzlMarx B. Stalins Soldaten in Osterreich.
• 35 Там само.
• 36 Там само.
• 37 Советский солдат в логове фашистского зверя…; Welle D. Червената армия: падението след победата. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://news.bg/world/chervenataarmiyapadenietosledpobedata.html.
• 38 Welle D. Червената армия: падението след победата…; Русские дети и король вальса. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://inosmi.ru/world/20 120 829/ 197 406 347. html
• 39 Советский солдат в логове фашистского зверя .
• 40 StelzlMarx B. Stalins Soldaten in Osterreich …
• 41 Weissensteiner F. 1945: Befreit und doch nicht froh.
• 42 Положение в Австрии.С. 36.
• 43 Там само.
• 44 Послевоенная судьба Австрии: [Беседа с Ю. Кантор доктором исторических наук советником директора государственного музея «Эрмитаж», Россия; Б. ШтейцельМаркс, заместителем директора института имени Больцмана, Австрия]. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.echo.msk.ru/ programs/victory/71 8569echo/
• 45 Положение в Австрии.С. 36.
• 46 Там само. С. 37.
• 47 Там само.
• 48 Послевоенная судьба Австрии.
• 49 Положение в Австрии .С. 37; Советский солдат в логове фашистского зверя…
• 50 Освободительная миссия Советских Вооруженных Сил. С. 498 503.
• 51 Павленко О. В. Австрийский вопрос в холодной войне (19 451 955 гг.) // Новый исторический вестник.
• 2004. № 10. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/ avstriyskiyvoprosvholodnoyvoyne19451955gg.
• 52 Там само.
• 53 Послевоенная судьба Австрии…