Ставлення до старших

Не важливо, хто перед козаком — старий жебрак або старий отаман, повага до прожитого життя залишалась однаково високою. Розуміючи, що вік бере своє, і людина вже об'єктивно не здатна виконати ту чи іншу роботу, молодші козаки завжди і в усьому допомагали старшим односельцям. При них вони ставали більш стриманими, дбайливішими. Якщо старий заходив у будинок або на збори, козаки вставали, а зустрічаючи старого на вулиці - кланялися.

Крім того, при старших не дозволяли сидіти, курити люльку і говорити без дозволу. Лихословити і перечити старшому — нечуваний злочин тих років! Неввічливо було обганяти старшого за віком — обов’язково треба спитати дозволу, аби пройти повз нього. В хату вперед пропускали старших.

Варто також відзначити, що літні люди мали великий авторитет: одного їх слова було достатньо, щоб вирішити будь-який конфлікт «молодих», будь то бійка чи суперечка.

Козаки та гості

Козаки вірили: гість посланий Богом. Особливо бажаними і шанованими гостями були люди, що прийшли здалеку, просто незнайомі люди і ті подорожні, що потребують даху над головою. Вважалося ганьбою відмовити людині в притулку. Гостя завжди садили на чолі столу і пропонували краще місце для відпочинку. Цікаво, що мінімум три дні козаки не цікавилися у гостя ані ім'ям, ані місцем, звідки він прибув — це вважалося непристойним. Гості були настільки культовими особистостями, що їм місцем поступалися навіть старі. Подорожуючи козацькими землями, козак міг не брати їжі ані для себе, ані для коня — він скрізь був бажаним гостем, адже у нього скрізь є родичі, свати, куми, товариші по службі. На худий кінець завжди є просто незнайомі люди, що почитають гостя, як і самі козаки.

У місті Богуслав (Херсонська область) в державному архіві зберігається такий запис: «Я служив два роки в Богуславі, а звідти недалеко козачі рибні заводи. Бувало, прийдеш на завод, а тебе навіть не запитають, що ти за людина, а негайно: дайте-но поїсти козакові і чаркою горілки пригостить, може бути, він прийшов здалеку і втомився, а як поїси, ще й запропонують відпочити, а потім тільки запитають: «Хто такий? Чи не шукаєш роботу?

• — Ну, скажімо, шукаю.
• — Так у нас є робота, приставай до нас!"

Відносини між козаками

Підходячи до групи людей, козаки кланялися зі словами «Здоровенькі були, козаки!», «Здорово, козаки!», на що слідувала відповідь: «Слава Богу!». При зустрічі після довгої розлуки, при прощанні, а також на головні свята козаки обіймалися й прикладалися щоками.

Заходячи в будинок, козаки обов’язково хрестилися, дивлячись на образи святих, а чоловіки обов’язково при цьому знімали шапку. При виході з хати або куреня вони робили те ж саме.

Просили вибачення і дякували козаки практично завжди з Божим ім'ям на вустах: «Прости Христа ради», «Бережи тебе Господь», «Спаси, Боже». Без молитви козаки не починали і не закінчували ані трапези, ані польової роботи. Цікаво, що козаки відчували потребу в допомозі ближнім: вони обов’язково спочатку запропонують їжу та випивку тому, хто сидить поруч, а потім тільки самі скуштують харчі; обов’язково допоможуть підняти те, що впало, допоможуть щось донести до потрібного місця. Козаки ніколи не відмовляли в милостині, бо гріх.

Разом з тим, козаки вважали, що борг — гірше неволі, тому всі борги намагалися повернути якомога швидше. Навіть безкорисність — борг, за який треба відплатити тим самим.