Наукові ресурси світу

Научные ресурси мира.

Наукові ресурси визначаються можливостями тій чи іншій країни здійснювати в собі науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР).

На науково-технічний потенціал країни, її стан й розвитку впливають дві групи чинників. Першу групу становлять кількісні чинники — наявності у країні підготовлених наукових дослідників, матеріально-технічне забезпечення НДДКР й наукове обслуговування фінансових ресурсів. Друга ж група чинників (якісні) включає систему організації НДДКР, пріоритети наукових розробок, рівень розвитку такий галузі, як наукове обслуживание.

Найважливіший показник, що характеризує наукові ресурси країн і груп стран:

1. частка витрат на НДДКР в ВВП.

2. частка бюджетних асигнувань на НИОКРв загальних витратах государства.

3. чисельність фахівців, зайнятих в науке.

4. кількість міжнародних премій за видатні наукові достижения.

5. частота посилань у наукових працях на роботи дослідників з цієї страны.

6. частка наукомісткої продукції ВВП і промислової продукции.

7. частка цієї країни на світовому ринку високих технологий.

Між рівнем розвитку і тисячних частки її витрат на науку жорсткому узалежненню немає. У цілому нині розвинених країн витрачають на НДДКР щодо більше фінансових ресурсів, ніж що розвиваються держави, а великі промислові країни витрачають на науку більше, ніж малі. Але залежить від історично нинішніх умов цієї країни. У багатьох країн на вирішальній ролі у фінансуванні НДДКР грають приватних фірм.

Для російської науки незалежності до середини 90-х була властива централізована система фінансування (частка державних витрат становила 93% витрат). Проте обсяг бюджетних асигнувань у другій половині 90-х різко скоротився, і цього частка бюджетних коштів сягнула 60,2%.

Економічну ефективність науково-технічної галузі можна з’ясувати, як ставлення приросту випуску наукомісткої продукції до витрат на НДДКР. Інше важливе показник — число щорічно видавали авторських свідчень на винаходи, чи патентів. Чималу роль з метою оцінки досягнень грають Нобелівські премії у різноманітних напрямах досліджень.

Наукові ресурси світової економіки зосереджено невеличкому числі країн. Перед США припадає близько половина всіх виділених на НДДКР фінансових ресурсів. Серед інших центрів треба сказати перебувають у Західної Європи, Японії Росії.

Малі розвинених країн (Швеція, Швейцарія, Нідерланди й ін.) входить до числа лідерів лише з окремим, порівняно вузьким напрямам науково-технічного прогресу, причому у кооперування з фірмами інших країнах. Деякі нові розвинених країн (Корея) і ключові що розвиваються (Індія) прориваються на окремих напрямах до лідируючих.

У другій половині 20-ого століття відбулося розширення технологічного обміну. Міжнародний технологічний обмін може производиться:

1. на некомерційних засадах (публікації, конференції, симпозіуми, міграції ученых).

2. на комерційній основі (передача за умов ліцензійних угод прав користуванням изобретением).

Передача виробляється двом головним групам покупців: закордонним філіям й незалежною фірмам. Нові технології передаються переважно ТНК своїм філіям чи дочірнім фірмам. Незалежним фірмам найчастіше передають технології галузей, не належать до числа наукомістких.

Найбільший у світі експортер технологій — США. Позитивне сальдо торгувати ліцензіями мають Великобританія й Швейцарія. Японія була найбільшим у світі споживачем науково-технічних досягнень, й у даний час ще більше оплачує іноземні технології, ніж отримує на власний експорт. Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина цілеспрямовано здійснюють закупівлю технологій, а експортують ліцензії невеликий обсяг в сусідні держави. й Росія імпортує технології значно більший обсяг, ніж експортує.

Весь світовий ринок високотехнологічної продукції умовно ділиться на 50 макротехнологій. США контролюють світовий ринок по 22 макротехнологиям, Німеччина — по 11, Японія — по 7. Загальний обсяг продажу своєї продукції міжнародному ринку становить 2,3 трлн дол.