Вірусний гепатит А

Вірусний гепатит А

Вірусний гепатит, А — гостра циклічна зернятко із переважно фекально-оральним механізмом передачі, що характеризується ураженням печінки й синдромом інтоксикації, збільшенням печінки й нерідко жовтяницею.

Етіологія. Збудник — вірус гепатиту, А — ентеро вірус типу 72, відноситься до роду Enterovirus сімейства Picornaviridae, діаметр 28 нм.

Геном вірусу уявлень однонитчатим РНК. Передбачається наявність двох серотипів й декількох варіантів й штамів вірусу.

Вірус гепатиту, А стійкий у навколишнім середовищі: при кімнатній температурі може зберігатися декілька тижнів чи кілька місяців, а при 4 °З — кілька років. Вірус інактивіюється при температурі 100 °З протягом 5 хв., при 85 °З — протягом 1 хв. Чутливий до формаліну і УФТ, відносно стійкий до хлору, не инактивіюється хлороформом й ефіром.

Епідеміологія

Джерелом інфекції є хворі із без жовтяничної, субклінічної чи інфекції хворі в інкубаційному, продромальному періодах й початковій фазі періоду розпалу хвороби, у фекаліях які виявляються вірус гепатиту, А чи антигени вірусу гепатиту А. Найбільше епідеміологічне значення мають пацієнти зі стертими й безжовтяничними формами гепатиту А, кількість які може в 2−10 разів перевищувати число хворих жовтяничними формами, а виявлення вимагає застосування складних вірусологічних й імунологічних методів, мало доступних у широкій практиці.

Ведучий механізм зараження гепатитом, А — фекально-оральний, реалізований через водяний, харчовий й контактно-побутовий шляхи передачі.

Особливого значення набуває водяний шлях передачі інфекції, що забезпечує виникнення епідемічних спалахів гепатиту. Можливий «крово-контактний» механізм передачі вірусу гепатиту На випадках порушення правил асептики при проведенні парентеральних маніпуляцій у період вирусеміїї у хворих гепатитом А. Наявність повітряно-краплинного шляху передачі точно б не встановлена.

Сприйнятливість до гепатиту, А загальна. Найбільш часте захворювання реєструється у дітей старше 1 року (особливо у віці 3−12 років) й у молоді.

Гепатиту, А властиво сезонне підвищення захворюваності в літньо-осінній період. Відзначається також й циклічне підвищення захворюваності через 3−5, 7−20 років, що зв «язано зі зміною імунної структури популяції хазяїнів вірусу. Повторні захворювання гепатиту, А зустрічаються рідко й зв «язано, імовірно, з зараженням іншим серологічним типом вірусу.

Патогенез

Гепатит, А — гостра циклічна інфекція, що характеризується чіткою зміною періодів.

Після зараження вірусом гепатиту, А із кишечнику проникає в притулок, виникає вирусемія, що обумовлює розвиток токсичного синдрому в початковий період хвороби, із наступним надходженням у печінку. У результаті впровадження й реплікації вірус впливає на пряму цитолітичну дію на гепатоцити, розвиваються запальні й некробіотичні процеси переважно в перипортальній зоні печіночних часточок й портальних трактів.

Унаслідок комплексних імунних механізмів реплікація вірусу припиняється, й він виводиться із організму людини. Хронічні форми інфекції, у тому числі й вірусоносія при гепатиті А розвиваються вкрай рідко.

Клінічна картина

Гепатит, А характеризується поліморфізмом клінічних проявів. Розрізняють наступні форми ступеня виразності клінічних проявів: субклінічну, стерту, безжовтяничну, жовтяничну. По тривалості: гостру й затяжну. По ступеня ваги захворювання: легку, середньої ваги, важку.

Ускладнення: рецидиви, загострення, поразки желчовиводящих шляхів.

Наслідки: видужання без залишкових явищ, з залишковими явищами — постгепатитний синдром, затяжна реконвалесценція, поразки желчовиводящих шляхів (дискинезія, холецистит).

Профілактика

Проводиться комплекс санітарно-гігієнічних й протиепідемічних заходів, такий ж як при інших кишкових інфекціях. Питна вода й харчові продукти, вільні від вірусу гепатиту, А — застава зниження захворюваності. Необхідна перевірка якості водопровідної води на вірусне забруднення. Контактні особини обстежуються протягом 50 днів. У центрах хвороби проводитися дезінфекція хлоровмістними препаратами.

Імунопрофілактика гепатиту, А специфічного імуноглобуліну по 0,05 мол/кг маси тіла в/м чи нормального донорських.

Активна імунопрофілактика гепатиту, А розроблена.

Історія хвороби

Перші відомості про захворювання жовтухою відносяться до 18 століття. Найбільші спалахи хвороби фіксувались под годину війн, стихійних явищ, неврожаїв. У 19 ст. Отримала назву катаральної жовтухи за пропозицією Р. Вірхова. Однак у 1883 році російський терапевт Боткін З. П. Встановив інфекційну природу захворювання.

Список литературы

http:internet.

Бунін До. У. Інфекційні хвороби, М., 1977.