Вулкани Сонячної Системи укр

«Вулкани Сонячної Системи».

Однією із проблем, ві вчення якої дає змогу порівняти процеси, що відбува ються на планетах, із земними процесами, є проблема вулканізму.

Вулканічні процеси — це один із характерних проявів внутрішнього життя нашої планети. Про масштаби земного вулканізму говорити хоча б тієї факт, що на землі налічується близько 540 діючих вулканів, тобто таких вулканів, котрі хоча б раз вивергалися на пам «яті.

людства. З них 360 знаходяться в так званому Вогненно му поясі навколо Тихого океану й 68 — на Камчатці та Курильських островах.

Ще понад вулканів, як із «ясувалося останніми року ми, на дні океанів. Тільки в центральній частині Тихого океану їхнього не менше 200 тисяч.

Одне середнє за потужністю вулканічне виверження супроводжується виділенням такої енергії, Яка виділяє ться при згорянні 400 тис. т умовного палива. Якщо ж порівняти вулканічну енергію 8 енергією, що міститься в кам «яному вугіллі, то, при великих виверженнях їхній «вугільний еквівалент» досягає 5 млн. т.

Величезні кількості твердих частинок, котрі викида ються із надр землі под годину вивержень, надходять в ат мосферу й, розсіюючи сонячні промені, справляють по мітний вплив на кількість теплоти, що приходити на Землю. В частности, є дані, котрі свідчать про ті, що деяким періодам тривалого похолодання в історії нашої планети передувала велика вулканічна активність.

Вивчення вулканізму сприяє пізнанню закономірно стей внутрішньої будови землі. Образно можна сказати, що діючі вулкани — це канали, якими надходить інфор мація про процеси, що відбуваються в надрах нашої планети.

Останніми роками при вивченні земного вулканізму дедалі більшого значення набуває зіставлення заговорили українською у «яза них із ним явищ з явищами, що відбуваються на інших тілах Сонячної системи. Так, наприклад, явні сліди вулканічної діяльності виявлено на Місяці. На поверхні нашого природного супутника вельми поширені базаль-ти вулканічного походження, зустрічаються і виходи лави. Вивчення знімків місячної поверхні, зроблених, а борту штучних супутників Місяця, показало, що в ці брухту ряді місць місячної поверхні є застиглі лавові по струми й озера. Алі, як вважають спеціалісти, активні вул канічні процеси відбувалися на Місяці на відміну од Землі в основному в Перші півтора мільярда років после його утворення.

Що ж до Венери, то є дані, котрі свідчать про тобі й маєш цій планеті вулканічна активність триває і тепер. як відомо, температура поверхні Венери наближається до 500 °З. Не виключено, що на температуру впливають й вулканічні процеси, зокрема виливання на поверхню планети гарячої лави.

У результаті радіолокаційних спостережень на Вене-рі виявлено гірські масиви, дуже схожі на земні вулка ні. Таким, наприклад, є масив Бета, що має близько 1000 км у поперечнику. Над цією зоною зареєстровано значне збурення гравітаційного поля — явище, яку в зем них умовах має місце над районами розташування молодих, хоч й не обов «язково діючих вулканів. Припу скається також, що численні промені, котрі розходяться в різні боки від Бети, — це застиглі потоки лави.

На панорамах, переданих радянськими станціями «Венера-9» й «Венера-10», що здійснили посадку біля східного схилу Бети, добро видно нагромадження камі нів, очевидно, викинутих под годину виверження. При цьому звертають у собі увагу гострі краї багатьох із них. Якби ці камені було б викинуто дуже давно, то суворі умо ві Венери малі б привести до згладжування їхніх про рисів.

На користь припущення про сучасний вулканізм на Венері свідчать й електричні розряди в атмосфері пла нети (типу земних блискавок), зареєстровані радянськи ми станціями «Венера-11», «Венера-12» й «Венера-13». Виходячи із наявних даних, ці розряди заговорили українською у «язані із вул канічними масивами. Відомо, також, що виверження вулканів на землі досить часто супроводжуються по тужними електричними розрядами.

6 вулкани, щоправда згаслі, й на Марсі. Най-більший із них — гора Олімп заввишки близько 27 км. У тому ж районі розташовано ще два гігантських згаслих вулка;

ни, висота які дещо менша. Згідно із оцінками спеціа лістів, виверження цієї групи вулканів відбувалися десятки чи сотні мільйонів років тому. Утворення на Марсі таких високих гір вулканічного походження, мо жливо, заговорили українською у «язане із набагато меншою, ніж на землі, силою тяжіння.

Великий інтерес становить виявлення американською космічною станцією «Вояджер-1» на супутнику Юпіте ра Іо десяти діючих вулканів, котрі викидають пив й троянд жарені гази на висоту до 200 км. Особливо цікаво, що коли через кілька місяців поблизу Юпітера пролетіла станція «Вояджер-2», то 6 із цих 9 вулканів усє ще продовжували вивергатися.

Земні надра розігріваються завдяки енергії, що ві діляється при розпаді радіоактивних елементів. У Іо основним джерелом розігріву, мабуть, є припливні збу рення із боці гіганта Юпітера. І не виключено, що тому надра Іо постійно перебувають у розплавленому стані. Звідси і велика тривалість вивержень.

Вивчення космічного вулканізму — важливий крок у пізнанні закономірностей вулканічних процесів.

Методичні міркування. У зв «язку із явищами вулка нізму в Сонячній системі не зайве нагадати, що марно вірні люди сприймали виверження земних вулканів як кару божу. На старовину вулканічні кратери здавались їм входом до пекла, у страшне царство бога вогню Вулкана.