Зміни в українському правопису у наше годину

Зміни в українському правопису у наше час..

Орфографічна комісія Академії наук України розробила третє видання «Українського правопису». Обмеженим накладом (50 тисяч примірників) «Український правопис» було б опубліковано. Тривало його обговорення. Після розглядання зауважень, висловлених в пресі та усунення помічених помилок було б прийнято рішення видати «Український правопис» масовим тиражем. Ця робота велася 1990;го р., 1993 р.

З 1992 року постановою Кабінету міністрів правописні норми третього видання «Українського правопису» були запроваджені в мовну практику, діловодство, освіту, видавничу справу, радіо і телевізійне мовлення, інші сфери суспільного життя.

Одночасно продовжилась робота щодо дальшого вдосконалення правопису маючи на увазі вироблення в перспективі єдиного правописного кодексу для вжитку як в Україні, то й за її межами. Єдиний правопис має базуватися на всьому історичному досвіді його творення.

Отже про деякі зміни в правописі.

Ряд змін й уточнень внесено до розділу «Правопис слів іншомовного походження». До прикладів, котрі ілюструють правило передачі іншомовних g, h літерою р, додано такі географічні назви, як Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан. Разом з тім у цьому параграфі наведено кілька винятків з цого правила у які на місці англійського h виступає x: хобі, хокей, хол, Хемінгуей. Алі: гандбол, гінді (мова), Гарвард, Йоганнесбург й т. ін.

В загальних назвах іншомовного походження приголосні не повторюються.

Кількість винятків з загального правила, у які зберігається подвоєння зв, л, значно скоротилась. Серед винятків, що залишились: аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна, манна (минний), мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна, Білл, булла, вілла та подвоєний р у назві рослини дурра і у назві ароматичної смоли мірра.

З винятків вилучені зокрема: бароко, беладона, бравісімо, ват (хоч ватів), групето, гун (гуни), інтермецо, лібрето, піанісімо, піцикато, стакато, фортисимо, гето.

До прикладів, у які початкові іе (hіе) слід передавати через є, додано ще єна (грошова одиниця Японії), Ємен й Єна, а до прикладів, котрі ілюструють положення про ті, що іншомовні й, у (чи німецького дифтонга еи) в позиції між голосними (в іноземній мові) в загальних назвах не передаються окремим знаком, додано і такі, як конвеєр, параноя, секвоя, феєрверк; але й майя (народність), фойє.

Після префікса дезпишеться й, а чи не і, як це було б в попередньому виданні Правопису; отже, слід писати: дезінформація, дезінфекція, дезінтеграція, тобто так, як после інших префіксів, що закінчуються на приголосний, напр.: безідейний, міжіригаційний.

У словах, запозичених з французької мови, после шиплячих ж, ш пишеться відповідно до французького u українське у, а чи не ю: брошура, журі, парашут; також у словах парфуми, парфумерія.

Англійське w у власних назвах передається через в: Вашингтон, Вебстер, Веллінгтон, Вільсон, Вільямс, Вінер, Вінніпег, Вістлер, Вітмен, Вотс, Вотсон, але й за традицією Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стріт, Голсуорсі, Хемінгуей; англійське th — через т: Ворт, Мередіт, Агата, але й: Голсуорсі, Резерфорд.

Якщо йдеться про передачу іншомовних й, у українськими і те досі діяло правило, що і пишеться после приголосних буд, т, із, з, ц, ж (дд), год, ш, р (т. зв. дів «ятка) перед наступним приголосним лише в загальних назвах, напр.: диплом, стимул, зиґзаґ, система, цистерна, джинси, чичероне, шифр, риф. Тепер ж це правило поширено і на низку власних назв, зокрема і пишеться: 1) в географічних назвах з кінцевимиідо, -іка: Антарктида, Атлантида, Флорида, Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика; 2) у географічних назвах после приголосних дд, ж, год, ш, щ й ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшнр, Йоркшир, Лейпциг, Сан-Франциско, Чикаго, Чилі, але й перед голосним й в кінці слова пишеться й: Віші, Шіофок; 3) у географічних назвах з звукосполученнямріперед приголосним (крім j): Великобританія, Кріт, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим, Цюріх та ін., але й Австрія, Ріо-де-Жанейро; 4) у ряді інших географічних назв после буд, т та в деяких випадках згідно із традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Аргентина, Бастилія, Братислава, Бразилія, Вавилон, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тібет та в похідних від них: аргентинець, аргентинський та ін.

Слов «янські чоловічі імена та прізвища напро, як зазначено в примітці, відмінюються: Бранко — Бранка, Давичо — Давича, Костюшка — Костюшка, Тіто, — Тіта, Цветко — Цветка.

Значно розширено розділ «Правопис власних назв». Сформульовані правила про відмінювання українських імен. Грунтовніше розроблено фонетичні правила правопису слов’янських прізвищ.

Правило вживання апострофа в прізвищах поширено і на такі російські прізвища, як У «яземський, У «яльцева, Луб «янцев, Пом «яловський, Рум «янцев. Таким чином, зменшено кількість необгрунтованих. винятків з цого правила.

Новим є підрозділ «Складні особові імена та прізвища і похідні від них прикметники».

На початку 106 параграфу цого підрозділу сучасного Правопису сказано, що імена та прізвища (також прізвиська) людей, котрі складаються із двох чи трьох слів чи у склад які входять частки, артиклі тощо, можуть писатися окремо, разом й через дефіс. Далі наводяться правила таких імен, прізвищ й прізвиськ, котрі пишуться окремо.

а) Прізвиська (укра-їнські та перекладені іншомовні), котрі складаються із імені та прикметника, узгодженого із ним чи із наступним іменником: Іван Волове Око, Олена Прекрасна, Річард Левове Серце, Степан Тигряча Смерть; сюди належати й особові найменування американських індіанців: Маленький Вовк, Тупий Ніж й т. ін.:

б) псевдоніми, утворені із імені та прізвища: Джек Лондон, Жорж Занд, Леся Українка, Марко Вовчок, Панас Мирний;

в) давньоримські особові назви, що складаються із особового імені та прізвища: Гай Юлій Цезар, Марк Порцій Катон;

г) частки, артиклі та інші службові слова (ван, так, де, ді, дю, дер, од, ялина, ла, ле, фон й т. ін.) в іншомовних особових назвах: Людвіг ван Бетховен, так Вінчі, ді Вітторіо, дю Гар, Нур од Дін, ле Шапелье, фон дер Гольц. До цого правила маємо дві примітки: перша про ті, що скорочена частка буд та ірландська частка про пишуться із власними іменами через апостроф: Д «Аламбер, Д «Артаньян, Д «Обінье; Про «Генрі, Про «Кейсі, Про «Коннейль; частки Ван-, Мак-, Сан-, Сен-, котрі передують прізвищам й без них вживаються, пишуться через дефіс: Ван-Дейк, Мак-Магон, Сан-Мартін, Сен-Сімон; друга про ті, у ряді випадків частки пишуться разом з прізвищами, бо в такій формі засвоїла їхнього українська мова: Декандоль, Деліль, Дерібас, Лагарт, Ламеттрі, Лафонтен, Лессаж, Фонвізін;

д) слово дон («пан») перед особовим ім «ям як форма ввічливого звертання: дон Базіліо, дон Педро, дон Хосе. У власних назвах відомих літературних героїв це слово пишеться із великої Літери: Дон-Жуан, Дон Кіхот;

е) складові частини корейських, в «єтнамських, бірманських та індонезійських особових назв: Кім Ір Сен, Хо Ші Мін, У Ну Мунг, Фетай Чотінучит.

Разом пишуться укра-їнські прізвища: а) котрі складаються із дієслова в наказовій формі та іменника: Горицвіт, Непийвода, Убийвовк; б) котрі виникли на основі словосполучень з повнозначних й службових слів: Добрийвечір, Нетудихата, Панібудьласка; в) утворені із прикметника та іменника за допомогою сполучного звуку: Довгопол, Кривоніс, Скороход.

Разом пишуться також слів «янські особові імена, утворені від двох основ (Владислав, Володимир, Мечислав, Ярополк), складні китайські імена, котрі йдуть после прізвищ (Го Можо, Ден Сяопін, Сунь Ятсен), й тюркські, вірменські та інші особові назви із компонентами бий, заді, мелік, огли і під., що вказують на соціальний стан, родинні стосунки: Ізмаїлбен, Турсунзаде, Керогли. Алі арабське ібн пишеться окремо: Ібн Руста, Ібн Фадлан, а тюркське паша—через дефіс: Гедік-паша, Осман-паша.

Через дефіс пишуться: а) складні особові імена: Василь-Костянтин, Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Антуанетта, Мартін-Лютер, Фрідріх-Вільгельм; б) складні прізвища: Альтаміра-і-Кревеа, Гулак-Артемовський, Жоліо-Кюрі, Квітка-Основ «яненко, Нечуй-Левицький, Новиков-Прибой, Римський-Корсаков; в) імена із кваліфікаційними прикладками: Іван-царенко, Кирик-мужичок. Алі якщо прикладка розгорнута, то слід ставити тирі: Іван — мужичий сін, рідше — кому: Іван, селянський син.

Ряд уточнень, доповнень й змін внесено до підрозділу «Географічні назви». Так, до прикладів, котрі ілюструють передачу українських географічних назв згідно із нормами Правопису, додано назву міста Рівне, що донедавна неправильно називалось Рівно. Похідний ж прикметник від цієї назви — рівненський, тому область тепер називається Рівненська. Так саме виправлено перекручену назву міста Сєвєродонецьк на Сіверськодонецьк.

У 112-й параграф, де йдеться про відмінювання географічних назв, внесено певні уточнення та деякі нові правила порівняно із іншим виданням Правопису. Наприклад: у колишньому 4-му пункті відзначалось, що географічні назви, котрі складаються із прикметника та іменника, відмінюються в обох частинах: Гола Пристань — Голої Пристані, Кривий Ріг — Кривого Рогу, Єлисейські Поля — Єлисейських Полів. Тепер це положення поширено і на назви, котрі складаються із іменника та прикметника: Асканія Нова — Асканії-Нової, Асканії-Новій; Кам «янець-Подільський — Кам «янця-Подільського, Кам «янцеві-Подільському; Новгород-Сіверський — Новгорода-Сіверського, Новгороду-Сіверському; Новоград-Волинський — Новограда-Волинського, Новоградові-Волинському; Рава-Руська — Рави-Руської, Раві-Руській.

Зовсім новим є правило про ті, що географічні назви, котрі складаються із короткої форми прикметника, прийменника на та іменника, що вказує на місце розташування населеного пункту, відмінюються в першій частині: Ростов-на-Дону — Ростова-на-Дону, у Ростові-на-Дону; Франкфурт-на-Майні — Франкфурта-на-Майні, у Франкфурті-на-Майні.

Про творення прикметників за допомогою суфіксаський від географічних назв й назв народів, що закінчуються на приголосний, у іншому виданні Правопису було б сформульовано п «ять правил, до які додано ще чотири примітки, у новому — їхні три + одна примітка. Нові правила стислі, за фонетичними змінами приголосних, котрі відбуваються перед суфіксомський, викладені таким чином:

а) р, ж, із (дз) + -ський ® -зький (-дзький): Буг — бузький, Ветлуга — ветлузький, Виборг — виборзький, Волга — волзький, Гаага — гаазький, Гамбург — гамбурзький, Данциг — данцизький, Калуга — калузький, Ладога — ладозький, Люксембург — люксембурзький, Лейпциг — лейпцизький, Онега — онезький, Острог — острозький, Прага — празький, Рига — ризький, Страсбург — страсбурзький, Воронеж — воронезький (пір. назву українського селища Вороніж — воронізький), Запоріжжя — запорізький, Париж — паризький; Абхазія — абхазький, Кавказ — кавказький, Лодзь — лодзький, Сиракузи — сиракузький, француз — французький;

б) до, ц, год + -ський ® -цький: Баскунчак — баскунчацький, Великі Луки — великолуцький, Вишній Волочок — вишньоволоцький, Владивосток — владивостоцький, грек — грецький, Кагарлик — кагарлицький, Казбек — казбецький, калмик — калмицький, Кобеляки — кобеляцький, коряк — коряцький, Кременчук — кременчуцький, Прилуки — прилуцький, словак — словацький, таджик — таджицький, турків — турецький, узбек — узбецький, Ніцца — ніццький, Суец — суецький, Череповець — череповецький; Бахмач — бахмацький, Галич — галицький, Гринвіч — гринвіцький, Овруч — овруцький, Солигалич—солигалицький. Алі: Дамаск— дамаський, Мекка — меккський, тюрки — тюркський.

в) з, x, ш + -ський ® -ський: Арзамас — арзамаський, Одеса — одеський, Тбілісі — тбіліський, тунгус — тунгуський, Черкаси — черкаський, черкес — черкеський, Ясси — ясський; волох — волоський, Карабах — карабаський, Лепетйха — ле-петиський, Цюріх — цюриський, чех — чеський, Золотоноша— золотоніський, Кандалакша — кандалакський, латиш — латиський, Сиваш — сиваський, талиш — талиський, чуваш — чуваський.

Проте деякі винятки із цого правила перенесено із попереднього видання Правопису в нове, зокрема: баски — баскський, казах — казахський. У примітку до цого правила помилково потрапив прикметник від назви міста Перемишль — перемишльський, який за традицією (згідно із народною вимовою) слід бі писати перемиський.

Найбільших змін порівняно із старим зазнав «Правопис складних й складених географічних назв».

З одного боці тут сформульовано ряд нових правил, котрі підказала видавничо-журналістська практика, а із іншого — старі правила поповнено новими ілюстраціями, чи такими, що зазнали правописних уточнень.

Незначні зміни відбулись у розділі «Найголовніші правила пунктуації»:

так, у 1-му пункті (§ 115) зазначено, що крапка переносити не лише розповідного речення, а і спонукального, якщо воно та вимовлене без окличної інтонації, напр.:

Як парость виноградної лози Плекайте мову. Пильно і ненастанно Політь бур «янь (Рильський).

Новим є положення про ті, що знак оклику переносити в кінці окличного називного речення (п. 2): Рідний край! На світі немає нічого дорожчого за нього, за землю, Яка породила тобі і виростила (Цюпа).

Трохи понад уточнень й змін маємо в 118-му параграфі про вживання комі. Так, доповнено склад протиставних сполучників, якими поєднуються однорідні члени речення і перед якими переносити кулі (п. 3): Хоч живемо із пучок, а нас є місце у церкві (Коцюбинський).

Новим е 4-й пункт про вживання комі перед сполучниками й, а також, ще і, бо і, та і, та ще, котрі приєднують до попередніх членів речення ще один елемент: Давид роздягся, шинель на ключці повісив, й будьонівку (Головко). Зазеленіли луги, ще і дібровонька (Пісня).

Уточнено також правило про тирі між підметом й присудком (пір. п. 1 § 120 старого Правопису і п. 1 § 121 нового). Отже, за новим виданням Правопису, тирі переносити між підметом й присудком тоді, коли останній виражений іменником чи кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв «язки немає, тимчасом як у старому формулюванні цого правила підкреслювалось, що підмет й присудок повинні бути виражені лише іменниками, напр.: Київ — столиця України; Три та сім — десять.

У 124-му параграфі про лапки до 3-го пункту додано досить велику примітку щодо індивідуальних назв, котрі не беруться в лапки. Це зокрема: а) власні назви неумовного характеру: Львівський політехнічний інститут; Київська обласна лікарня; Українська універсальна товарна біржа; Харківський тракторний завод; б) власні складноскорочені назви установ, управлінь, видавництв й т. ін.: Дніпрогес, Київенерго, Точелектроприлад; в) назви телеграфних агентств: Українське інформаційне агентство, агентство Пренса Латіна; р) назви шахт, марок машин, літаків й т. ін., позначені номером чи складені із абревіатури та номери: шахта 3-біс, ВАЗ 21−09, літак Ту-334; буд) назви марок машин, виробів, котрі стали загальновживаними: Форд, макінтош, наган й т. ін.; е) назви рослин, квітів, плодів: антонівка, паперівка, конвалія. У спеціальній літературі назви сортів рослин пишуться звичайно із великої Літери: яблуня Білий наливання, тюльпан Чорний принц, пшениця Новинка тощо; є) назви книжок у бібліографічних списках, у виносках, рецензіях, котрі наводяться после прізвища автора: Гончар Про. Собор — До.: Дніпро, 1988.

І нарешті, про 2-гу примітку, якої вміщено наприкінці 3-го пункту 125 параграфу про розділові знаки при прямій мові. У ній зазначено, що діалоги і полілоги можуть подаватися без абзаців; це буває здебільшого тоді, коли їхнього хтось переказує. У такому разі лише перша репліка подається із абзацу і перед нею переносити тирі, а далі репліки наводяться в лапках; после них перед мовою автора переносити тирі, а їх после мови автора — двокрапка: Страх, розказує, яку діялось: народу, каже, як на війні, сила-силенна… а кінні наступають, душать. «Розходьтесь!» — гукають. А тих: «Не підемо, давай нам наше… ми за правду» (Коцюбинський).

А тепер про деякі зміни в четвертому виданні Правопису. Так, згідно із його 8-му пунктом із великої Літери слід писати назви найвищих державних посад як України, то й інших держав й міжнародних організацій, напр.: Президент України, Голова Верховної Заради України, Генеральний прокурор України, Президент Сполучених Штатів Америки, Премо «єрміністр Канади, Генеральний секретар 00Н й т. ін.

До 11-го пункту цого параграфу, де йде мова про написання всіх слів у назвах груп (союзів) держав й міжнародних організацій, додамо і такі, як Європейське Економічне Співтовариство та Співдружність Незалежних Держав.

Істотних змін зазнав 13-й пункт, який тепер сформульовано так: «У словосполученнях-назвах державних, партійних, громадських, профспілкових та інших установ й організацій як України, то й інших держав з великої Літери пишеться лише перше слово, що входити у склад назви: Верховний суд США, Генеральні штати Королівства Нідерландів, Збройні сили України, Народна палата Республіки Індія, Національна рада Демократичної партії України, Національна гвардія, Центральна управа Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка. Це стосується і назв державних установ минулого: Державна дума, Земський собор, Тимчасовий уряд, Центральна рада. Алі в назвах таких найвищих державних установ України, як Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет міністрів України, із великої Літери пишуться усі слова.

У назвах орденів, відзнак (24 пункт), що складаються із кількох слів, лише перше слово (крім родових) слід писати із великої Літери, напр.: орден Вітчизняної війни, орден Почесного легіону.

Крім того, складено список слів із літерою Ґ.

Список литературы

Український правопис. До. Наукова думка, 1996.

«Українська мова й література в школі» № 5 (435). Травень, 1993. Київ. «Освіта».

«Українська мова й література в школі» № 5−6. 1992. Київ. «Освіта».