Юргіс Балтрушайтіс

Юргис Балтрушайтис

Д. Благої.

Балтрушайтис Юргис Казимирович (1873-) — поет. Р. в місцевості Поантвардзе, бывш. Ковенської губ., в литовської селянській сім'ї. Самоуком вивчився грамоті. Початкова освіту здобув під керівництвом місцевого ксьондза. З 15 років жив самостійним працею: взимку давав уроки, влітку чабанував. Закінчив Ковенскую гімназію і природне відділення Московського університету. Одночасно слухав лекцій з філології, вивчав іноземні з. та літератури. Багато подорожував в Європі й Америці. Протягом років революції було головою Всеросійського союзу письменників. З 1921 обіймає посаду повноважного представника Литовської республіки у СРСР. У 1926 бере участь у підписанні советско-литовского договору. Ще гімназії почав писати вірші на литовському і російському з. У пресі виступив у 1899, приєднавшись до школи символістів. Заснував разом із З. А. Поляковим вид-во «Скорпіон», у виданнях якого приймав найближче участь («Північні квіти», «Терези».) У «Скорпіоні» ж вийшли дві книжки російських віршів Б., що й стверджують його головне, значення як поета. У автобіографії Б. пише: «Що ж до моїх суспільно-політичних поглядів, то саме моє походження з середовища малих світу цього могло виховати у мене лише одна відчуття і одне переконання, що найглибшим боргом людини довічна боротьба за загальну життя, однаково справедливу, однаково повну всім…». Однак у поезії Б. це нічим не позначилося. У межах своїх віршах, цілком далеких громадських мотивів, Б. є типовим представником філософської лірики, наступній традиції Баратинського і Тютчева, причому вплив нею останнього особливо сильно змінився й очевидно. «Велике сирітство» людини у природі, її самоту, відособленість від іншого світу, життя як непрестанное «стояння над безоднею», прагнення розкрити «заборонені таємниці буття» — такі найтиповіші теми «елегій» і «роздумів» Б. Зрідка прориваються віршем Б. бунтівливі голоси («на нашої щоглі — прапор заколоту», «раб бунтівний, знову я кину виклик буття»), часом звучать у яких властиві його товаришам школою, символістам, настрої «невимовною туги», «taedium vitae», безнадійності, втоми, спраги «небуття»; проте до його поезіях набагато характерніша широке прийняття життя, «поклоніння землі», «спекотні хвали» «святині буття». Ця остання риса, як і повна відсутність у його поезіях урбаністичних мотивів і «еротики» ставить Б. окремо серед інших символістів. Належність Б. до «малим світу», організацію ним своєї життя жінок у результаті наполегливої особистої праці сприяли суворої мужності його поглядів життя як у «борг суворий», «беззаветно-упорный» працю, як у неухильне сходження по «земним східцях», крутий «гірської стежині». Людина, «досоздающий», «достраивающий» світ — така основна нота його поезіях. З завзятістю Балтрушайтис закликає висікати промені з «сірого каменю», «рвати граніт», «рівняти пагорби». Характерно пристрасть Б. до образам, запозиченим із сільської трудовий дійсності — сіяч, жниця, серп, колос, зерно. Проте в що від землі, від сільського життя поета образи ці втрачають своє пряме, конкретне значення, набувають, як і весь його поезія, відвернений, символічного характеру.

Форма віршів Б. перебуває у повній відповідності до загальним строєм його поезіях. Б. створив особливий ліричний жанр, являє собою своєрідне з'єднання гімну і елегії. З. Б. відрізняється урочистістю і простотою, словник — одноманітністю, наполегливої повторністю. З усіх символістів він найбільш чужий новаторства, слідуючи в метриці, строфике, римах узаконеним «класичним» зразкам. Крім оригінальних віршів Б. належить ряд перекладів віршем та прози з англійських, італійських і скандинавських авторів (Ібсен, Гамсун, д’Аннунцио та інших.). У 1918 він написав дуже співчутливе передмову до збірки віршів пролетарського поета Ів. Филиппченко «Ера слави». Вірші Б. перекладено італійський і болгарський з.

Список литературы

I. Земні щаблі, елегії, пісні, поеми, М., 1911.

Горная стежка, 2-га книга віршів, М., 1912.

Автобиография в «Російської літературі XX в.» під ред. Венгерова, кн. 6, М., 1914−1917.

На італійському з.: La scala terrestre, Firenze, 1912.

II. Брюсов У., Далекі і близькі, М., 1912.

Розанов З. З., Ю. Б., М., 1913.

Иванов Вяч., Ю. Б. як ліричний поет, «Російська література XX в.», кн. 6, М., 1914−1917.

Айхенвадьд Ю., Слова над словами, П., 1917.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.