О становище у банківський сектор ФРН

О становище у банківський сектор ФРН

Профессор Б. Е. Зарицкий.

Pазвитие банківського сектора залежать у країнах відбувався за останні роки у умовах швидкої лібералізації фінансових ринків, посилення міжнародної конкуренції, млявою господарської кон’юнктури, безпрецедентно низьких відсоткових ставок і різких коливань на фондовий ринок. Необхідність реформ з метою підвищення ефективності банківських інститутів усвідомлювалася всюди, в більшості країн ЄС вони було проведено досить швидко і дуже радикальна.

Наряду з одночасним посиленням спеціалізації, розширенням набору банківських продуктів, розвитком онлайнового банкінгу і відродженням ритэйла надзвичайно важливим напрямом реформ стало укрупнення банківських структур з допомогою зливань і поглинань за одночасного скороченні загальної кількості банків, банківських філій і кількості зайнятих. У Великобританії, наприклад, кількість банків протягом десяти років на 56%, мови у Франції - на 43%, Італії - на 28%, хто в Іспанії - на 16%. У середньому з ЄС в форматі п’ятнадцяти країн кількість банків на 100 тис. чол. знизилося до 1,6, а число банківських філій для 1 тис. чол. — до 0,46. У результаті підвищення концентрації банківського капіталу частка п’яти найбільших банків національними ринках досягла загалом 40%.

Реальный ефект від участі проведених реформ за кордоном виявився, зрозуміло, неоднаковим, і експерти визнають, що патентованих рецептів успіху досі немає. Проте за критеріями (норма прибутку на власний капітал, співвідношення адміністративних витрат операційних доходах, рівень ринкової капіталізації) у Європі з великим відривом лідирують британські банки. Дуже успішно подолали кризові явища банки Іспанії та Голландії. Значно менш ефективні переважно банки Франції й Італії.

* * *

В Німеччини банківський сектор продовжує перебувати може стагнації і обтяжений безліччю невирішених проблем. У 2003 р. середній рівень рентабельності тут залишався негативним (-1,2%), і проблему підвищення ефективності банківського сектора залежать стала предметом гострих внутрішньополітичних дискусій.

Двухлетняя стагнація економіки, зростання безнадійних боргів, і обвал на фондових ринках істотно похитнули становище німецьких банків. Два останніх року експерти за післявоєнний період заговорили про «кризу «банківської системи ФРН. Великі банки HVB Group, Commerzbank, Dresdner Bank по підсумкам 2002 р. зафіксували мільярдні збитки. Deutsche Bank отримав прибуток переважно завдяки розпродаж своїх непрофільних активів. Ряд дрібніших банків затрималися у межі банкрутства, і деякі їх перейшла до рук зарубіжних конкурентів.

К результату 2003 р. показники дохідності в багатьох банків поліпшилися, але у цілому ситуація продовжує залишатися складної. Як і раніше збитковими були HVB (-2,6 млрд. євро), Commerzbank (-2,3 млрд. євро) і Drezdner Bank (-1,3 млрд. євро). Прибуток Deutsche Bank (+1,4 млрд. євро) у жодне порівняння не йшла з дохідністю зарубіжних банків «першої ліги «(прибуток Citigroup, JP Morgan і BNP Paribas становила 14,2, 5,3 і 3,8 млрд. євро відповідно). Біржова вартість Deutsche Bank впала до кінця минулого року до 37,5 млрд. дол., і він перемістився за цим показником у списку світових банківських лідерів з 2 місця у 1990 р. на 17-те (див. наведену нижче діаграму). Теоретично Citibank міг би придбати Deutsche Bank, витративши цього суму, рівну своїх прибутків не за п’ять кварталів. Біржова вартість двох інших великих німецьких банків HVB і Commerzbank становить 8 млрд. євро.

На практиці це означає, що чотири найбільших банків Німеччини реально зіштовхнулися з небезпекою ворожого поглинання «чужій «(у цьому разі - іноземної) інвестиційної групою. Сценарій, абсолютно немислимий ще кілька років тому вони!

.

О тому, що кризові явища у банківській системі ще подолані, свідчить і те що, німецькі банки не виконують своїм головним функції: вони видають дедалі менше кредитів. За даними Федерального банку ФРН, з березня 2002 р. до березня 2003 р. загальний обсяг виданих кредитів скоротився на 10%, тоді як у II кварталі 2003 р. зменшився поки що не 5,3%.

Особенно неохоче великі банки почали працювати із малими та середніми підприємствами (МСП), кредитування яких вважається высокорискованным і низькорентабельним бізнесом. За інформацією Федеральної спілки німецький банків, сьогодні як половини власників німецьких МСП відчуває брак позикових коштів внаслідок рестриктивной політики банків. Ситуацію погіршує те, частка власного капіталу оборотних коштах німецьких МСП традиційно низька — близько 20% по порівнянню з 45% до й 40% у Великобританії й Іспанії.

В цьому разі чимало аналітиків запитують, чи будуть німецькі банки в стані підтримати кредитними засобами вітчизняну промисловість при підйомі господарської кон’юнктури, очікуваним 2004;2005 рр. Заходи по скорочення персоналу (загалом в останній період лише чотирьох вищезгаданих великих банках було звільнено понад 40 кримінальних тис. співробітників), деяке зменшення мережі філій, авральна розпродаж непрофільних активів допомогли перебороти економічну кризу ліквідності, але, на думку експертів, не сприяли радикальному оздоровленню банківської системи. По колишньому на порядку денному стоїть головна невирішена проблема — низька по міжнародних стандартів ефективність значній своїй частині банківського сектора залежать ФРН.

В у світовій практиці середньої нормою прибутку на власний капітал вважається 15%. Німецькі приватні банки будь-коли досягали 18-метрової планки у минулому далекі від неї сьогодні. Сам «ефективного «Deutsche Bank цей показник дорівнює 2,4%, у Commerzbank — 0,8%, у Dresdner Bank — 0,6%, у HVB — взагалі негативна рентабельність (-0,4%). Ще однією критерієм ефективності роботи банку є співвідношення адміністративних витрат операційних доходах. У Deutsche Bank вона становить 80%, у Dresdner Bank — 81%, в Commerzbank — 71,6%, в HVB — 65,5%. У провідних американських і британських банків цей показник коливається зазвичай, у діапазоні 40−50%.

Говоря про причини низької технологічної ефективності банківського сектора залежать ФРН, експерти передусім зазначають, що сьогодні у Німеччини занадто багато банківських інститутів. 2340 німецьких банків мають 27 тис. філій. До цього слід додати 13 тис. «віконець «найпопулярнішого і дешевого Поштового банку (Postbank). У результаті, за статистикою, один банківський філія доводиться тут не 1754 жителів (у Фінляндії й Ірландії один банківський філія обслуговує 3125 людина, у Франції, Італії та Голландії - 2773). Така надмірність неминуче веде до зниження рентабельності.

В інших галузях це давно зрозуміли і провели необхідні скорочення. У роки, наприклад, у Німеччині було 45 тис. бензозаправних станцій, сьогодні залишилося 18 тис., хоча кількість автомобілів цей час помітно збільшилася. У банківський сектор Німеччини (див. наведену нижче таблицю), попри бурхливий розвиток в усьому світі онлайнового банкінгу, ніяких докорінних змін поки цього не сталося. Через війну за показником доход/издержки однієї зайнятого Німеччина стоїть у Європі значно ближчою до Португалії та Греції, ніж до Голландії, Люксембургу та Австрії.

.

Еще одне питання — історично що склалася і збережена до сьогодні трирівнева структура банківської системи Німеччини. Близько 40% кредитів і приватних вкладів перебуває у руках які спираються державні гарантії ощадних кас. Ще приблизно 18% посідає які діють кооперативних засадах фольксбанки. Частка чотирьох найбільших приватних банків на цьому ринку 13−14%. У кредитної сфері суперничатиме із ощадними касами комерційних банків важко, оскільки ті, користуючись державної підтримкою, мають можливість роздавати дешевші кредити. У результаті, щоб остаточно втрачена клієнтів, комерційних банків змушені до мінімуму скорочувати свою маржу, що веде до їх зниження рентабельності.

В умовах відкритості фінансових та глобалізації конкуренції концентрація банківського капіталу і укрупнення банківських структур є насущної проблемою банківської системи Німеччини (див. наведену нижче порівняльну діаграму). Але тут існуюча трирівнева система створює додаткові бар'єри. Закон забороняє злиття і поглинання банківських структур різного рівня (тобто. приватний банк немає права, наприклад, придбати ощадну касу чи фольксбанк). Необхідність реформування напівдержавних ощадкас назріла давно. МВФ і Комісія Європейських співтовариств (КЕС) неодноразово ставили тому перед Німеччиною питання про припинення державної ощадним кас. Проте, судячи з нинішньому стану справ, питання це нічого очікувати вирішене раніше середини 2005 р.

.

Еще одна структурна слабкість німецької банківської системи, на думку експертів, у тому, більшість німецьких банків і залишилися універсальними і до того виглядали свого роду «супермаркет «з надання фінансових послуг.

Бывший голова правління Deutsche Bank Р. Бройер вважає таку модель застарілої і непридатною ефективнішої роботи за специфічних нових сегментах ринку. Кожен банк повинен мати свій профіль, свою спеціалізацію, свою ключову сферу бізнесу. Величезні збитки, яких зазнали багато німецькі банки, погнавши 90-х років за «легкими «грошима на фінансових ринках, на думку Р. Бройера, пояснюються тим, що вони було погано підготовлені до такої роботи, у часто діяли по-дилетантськи і тепер розплачуються за скоєні надзвичайно грубі помилки. Інакше кажучи, йдеться про поганому менеджменті і низький рівень управління ризиками.

Таким чином, як погана кон’юнктура і низькі відсоткові ставки заважають оздоровленню німецької банківської системи. У сфері у Німеччині накопичилося безліч серйозні проблеми, потребують комплексних і системних рішень. По суті, на порядку денному стоїть ряд реформ структурного характеру, потребують зусиль як уряду, і самого банківської спільноти.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.