Время появи ситуаційного підходу

Время появи ситуаційного підходу.

Ситуационный підхід трішки змінив ставлення до співвідношенні мистецтва та управління у практиці менеджменту. До 1960;х років двадцятого століття вважалося, що менеджер повинен знати наукові основи теорії управління, а вміння застосовувати ці основи практично — це є мистецтво управління. Відповідно до ситуаційному підходу аналіз ситуації та добір відповідних ситуації методів управління перетворюється на розряд науки, таким чином, сам «добір підхожих прийомів менеджменту відповідно до ситуації «входить сьогодні у інструментарій менеджменту, тіснячи те, що до останнього часу вважалося чистим мистецтвом успішного менеджера.

Авторы широко відомого сьогодні американського підручника М. Мескон та інших. «Основи менеджменту «пишуть, що ситуаційний підхід як методологія менеджменту розробили лише наприкінці 1960;х років. У той самий час, відзначають автори, — «Розгляд ситуації важливого явища не є чимось новим в управлінської теорії. Йдучи набагато попереду свого часу, Мері Паркер Фоллет ще 20-ті роки свідчила «законі ситуації «. Вона відзначала, що «різні ситуації вимагають різних типів знань », І що людина, у якого знаннями стосовно лише у однієї ситуації, прагне бути, у добре керованих ділових організаціях, при інших рівних умов, каліфом одну годину » .

Наша версія залежить від затвердженні, що ситуаційний підхід у своїй основі виник набагато раніше, ніж вважають американські автори. Як доказ те, що теорії ситуаційного підходу по меншою мері вже 500 років, ми пропонуємо уривок із листа «Государя «Н.Маккиавели (1469−1527). Висновок робити читачеві.

***.

Никколо Макіавеллі.

КАКОВА ВЛАДА ДОЛІ НАД СПРАВАМИ ЛЮДЕЙ І ЯК МОЖНА ЇЙ ПРОТИВОПОСТОЯТЬ.

Я знаю, як часто стверджувалося раніше, й утверджується нині, що всім у світі править доля і Бог, люди ж із їх розумінням щось визначають і навіть нічого що неспроможні протистояти, звідси роблять висновок, що нема чого ускладнювати собі життя турботами, а краще примиритися зі своїми жеребом. Особливо багато увірували у за останні роки, коли очах відбуваються зміни настільки раптові, що усякий людський передбачення виявляється їх безсило (нагадаємо читачеві, що став саме швидкість змін послужила першопричиною появи такого сучасного інструмента управління, як стратегічний менеджмент, загальновизнаною методологією стратегічного управління став ситуаційний підхід — В.Т.). Інколи і це схиляюся до спільного думці, замислюючись про події.

И проте, через те, ніж втратити свободу волі, я гадаю, що, то, можливо, доля розпоряджається лише половиною всіх наших справ, іншу ж половину, або близько того, вона дозволяє самим людям. Я уподібнив долю бурхливої річці, яка, розбушувавшись, затопляє берега, валить дерева, трощить житла, вимиває і намиває землю: все утікають від неї проти, все відступають перед її напором, безсилі його стримати. Але хоча ще й так, — хіба ж заважає людям застосувати запобіжні заходи в спокійне час, тобто звести загородження і греблі те щоб відійшовши від берегів, ріка або кинулася в канали, або зупинила свій невтримний і небезпечний біг?

То і доля: вона являє своє всесилля там, де перешкодою їй не служить доблесть, і звертає свій натиск туди, де немає зустрічає зведених проти нього загороджень. Погляньте на Італію, захлестнутую нею ж викликаним бурхливим розливом подій, і ви побачите, що вона подібна рівній місцевості, де немає гребель, ні загороджень. Адже коли б була захищена доблестю, як Німеччина, Іспанія, та Франція, цей розлив міг би не наступити чи з крайнього заходу не заподіяти таких значних руйнацій. Цим, гадаю, сказано досить протистояння долі взагалі.

Что стосується, зокрема, государів, то нам доводиться бачити, як їх, який ще вчора благоденствовавшие, сьогодні позбавляються влади, хоча, як здається, посутньо не змінився ні весь склад їх характеру, ні якесь окреме властивість. Пояснюється це, гадаю, тими причинами, хто був докладно розібрані вище, саме тим, що й государ повністю потрібно було долю, вона може вистояти з її ударів. Я гадаю також, що зберігають добробут ті, чий спосіб дій відповідає особливостям часу (виділено мною — В.Т.), і втрачають добробут ті, чий спосіб дій і не відповідає своєму часу.

Ибо бачимо, що діють по-різному, намагаючись досягти мети, яку кожен ставить собі, тобто багатства і слави: один діє обережністю, інший тиском, один — силою, інший — мистецтвом, один — терпінням, інший — протилежним способом, й у його спосіб можуть призвести до мети. А інший оскільки ми бачимо, хоча обидва діяли одинаково, например, обережністю, лише з двох домігся успіху, і навпаки, хоча кожен діяв по-своєму: один обережністю, інший тиском, — обоє працюють у однаково досягли успіху. Залежить йому це саме цього, що перший образ дій збігаються з особливостями часу, а інший — не збігається (невже хтось сперечатися, і нами не ідеальний зразок описи методології ситуаційного підходу, що стали застосовуватися, по думці американських авторів, лише з кінця 1960;х років ХХ століття — В.Т.). Тому буває, що лише двоє, діючи по-різному, однаково домагаються успіху, а буває, що лише двоє діють однаково, але лише з них досягає мети.

От тієї самої залежать і мінливості добробуту: поки у тому, хто обережністю і терпінням, час і обставини складаються сприятливо, він процвітає, але досить часу й обставинам перемінитися, як процвітанню його вичерпується, оскільки він не змінив свого способу дій (я сподіваюся, що які сперечаються у тому, коли вперше з’явився ситуаційний підхід більше немає - В.Т.). І людей, спроможні до цього пристосуватися, хоч як були розсудливі. По-перше, беруть гору природні схильності, по-друге, людина неспроможна змусити себе звернути зі шляху, де вона доти незмінно процвітав. Саме тому обережний государ, коли настає час застосувати тиск, не вміє цього й тому гине, і якби його вдачу змінювався в лад з часом і обставинами, благополуччя було б постійно.

Папа Юлій завжди йшов напролом, час і обставини сприяли такому образу дій, і й тому він кожен раз домагався успіху. Згадайте його перше підприємство — захоплення Болоньї, ще за життя мессери Джованні Бентивольи. Венеціанці були спрямовані проти. Король Іспанії теж, з Францією ще велися звідси переговори, але тато сам виступив у похід, зі звичайною йому неприборкністю і напором. І ніхто не перешкодив, венеціанці - зі страху, Іспанія — сподіваючись возз'єднати під совей владою Неаполітанське королівство, поступився й французький король, оскільки, бачачи, що тато вже у поході, і роблячи союзу з нею, проти венеціанців, вирішив, що ні може без явного образи відмовити то допомоги військами.

Этим тиском раптовістю тато Юлій досяг того, чого не сягнув би з усім доступним людині розсудливістю ніякої інший глава Церкви, бо, якби він у Римі, чекаючи, доки всі залагодиться і утворюється, як чи зробив би всякий з його місці, король Франції знайшов би для тисячу відмовок, проте інші - тисячу доказів проти захоплення. Я казати про інших його підприємствах, всіх їх тієї самої роду, і всі йому вдавалися, через стислості правління він і відчув невдачі, але, проживи він довше і настала такі часи, коли потрібно обережність, його добробуту прийшов би кінець, оскільки він будь-коли ухилився б із тієї дороги, який його захоплювала натура.

***.

Итак, у фіналі скажу, що фортуна мінлива, а людина наполягає на своєму образі дій, тому, поки між ними згоду, людина досі у добробуті, а коли настає розлад, добробуту вичерпується. (Проте, задля справедливості, треба сказати, що у висновку цієї розповіді Н. Макиавелли певною мірою суперечить виведеної їм методології ситуаційного підходу, віддаючи перевагу лише одного образу дій — «тискові «, незалежно від цієї ситуації - В.Т.) — І все-таки гадаю, що тиск краще, ніж обережність, бо фортуна — як, і хто з ній впоратися, повинен бити її й штурхати — таким вона піддається скоріш, ніж тим, хто холодно береться у справі. Тому вона, як жінка, — подруга молодих, оскільки вони негаразд обачні, більш відважними і з більшої зухвалістю її приборкують.

Однако, вважаємо, що ні стоїть суворо судити Н. Макиавелли би за таке перевагу як оскільки людині властиво помилятися. Він у вищій фразі скоріш прогнозує, що ситуація, коли тиск краще обачності, зустрічається частіше. Заодно він проповідує теза, що людина неспроможна змінитися, коли цього вимагає ситуація. І хоча хочеться в останньому з нею погоджуватися, проте практика, на жаль, доводить, що у цієї маленької частини прагматизм Великого філософа відповідає реальної дійсності.

Владимир Токарев. Час появи ситуаційного подхода.