Сущность міжнародної торговли

смотреть на реферати схожі на «Сутність міжнародної торгівлі «.

1. Сутність міжнародної торгівлі та її роль системі світогосподарських зв’язків Зовнішня торгівля є важливим і історично найпершої формою міжнародних економічних відносин. Це обмін товарами між государственнооформленными національними господарствами. За сучасних умов у торгівлі беруть участь всіх суб'єктів світового господарства. У його основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення названого поділу праці (у вигляді спільного, приватного й одиничного) породжують розмаїття форм і сучасних напрямів міжнародної торгівлі. Глибоке вплив її у надає науково-технічна революція, ускорившая якісне перетворення всіх елементів продуктивних зусиль і зрушення в географічної й товарної структурі світових товаропотоків. Масштаби участі окремих національних господарств у міжнародну торгівлю пов’язані з рівнем розвитку на них товарного виробництва та товарного звернення. Відомо, що зачатки товарного виробництва, товарного обігу євро і зовнішньої торгівлі існували вже за часів рабовласницькому устрої. Однак у докапіталістичних формаціях внаслідок переважання натурального господарства за міжнародному обміні брала участь лише небагато продукції. Розвиток товарного виробництва та ринкової економіки дало потужний поштовх розширенню міжнародної торгівлі як особливої сфери товарного звернення — між національними господарствами. З розвитком ринкової економіки необхідність зовнішнього ринку зростає. Формування великої машинної індустрії як основи масового виробництва, поглиблення поділу праці та спеціалізації, збільшення оптимального розміру підприємств вимагають активнішого участі національних господарств у міжнародну торгівлю лінією як експорту, і імпорту. Реалізація товарів по закордонах дозволяє частково вирішувати властиве ринкової економіки протистояння між виробництвом і які споживанням. Проте, який був повністю дозволеними з допомогою експорту товарів, ці протиріччя переносяться до сфери світогосподарських зв’язків, що позначається який у гострій конкуренції, властивій міжнародної торгівлі. Разом про те участь у ньому веде до інтенсифікації відтворювального процесу у національних господарствах із низки напрямів: посилюється спеціалізація, з’являється можливість організації масового виробництва, підвищується ступінь завантаження устаткування, зростає ефективність запровадження нових техніки і технологій. Водночас збільшення зовнішньоторговельного обміну, зростання ролі експорту й імпорту в національних економіках сприяють синхронізації економічного циклу у господарстві. Взаємозв'язок і взаємозалежність страновых господарських комплексів посилюються настільки, що порушення в в функціонуванні економіки будь-якого великого учасника світового фінансового ринку неминуче тягнуть у себе міжнародні наслідки, включаючи поширення кризових явищ інші країни. Отже, місце міжнародної торгівлі у системі міжнародних економічних відносин залежить від того, що, по-перше, неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків — вивезення капіталу, виробничу кооперацію, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами зрештою визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних і міждержавних взаємозв'язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, цим міжнародної торгівлі сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських связей.

2. Особливості динаміки та географічній структури сучасної міжнародної торгівлі Аналіз динаміки міжнародної торгівлі ведеться за двом основним напрямам: за вартістю і з фізичному обсягу. Вартісні показники світового експорту й імпорту можуть обчислюватися як і валютах провідних промислово розвинутих країн (переважно у доларах США), і міжнародних рахункових валютних одиницях — СДР і ЕКЮ. У разі хронічної інфляції і значних коливань курсів провідних світових валют показники динаміки міжнародної торгівлі за вартістю і з фізичному обсягу часом значно різняться. Для оцінки стану міжнародної торгівлі важливі даних про вартості товарного експорту й імпорту в поточних цінах. Особливості, якими характеризується сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі, такі. 1. Прискорення розвитку міжнародної торгівлі після Другої Першої світової. Якщо за перші десятиліття становлення сучасної структури міжнародної торгівлі (до 1913 р.) експорт за вартості зріс приблизно втричі, в міжвоєнний період під впливом світового економічної кризи 1929—1933 рр. зростання загалом майже було, то «за впродовж чотирьох десятиліть після Другої світової війни товарний експорт збільшився за вартістю більш ніж 37 раз. Тільки з 1985 р. по 1995 р. цей показник більш як подвоївся, причому у час вона перевищує 5 трлн. дол. Разом про те слід враховувати, що дані відбивають як реальне зростання товарообміну, але і підвищення під впливом інфляції. 2. Вирішальне значення у розвитку міжнародної торгівлі чинників, які у сфері виробництва. У кінцевому підсумку її зростання на реальному вираженні спирається збільшення промислового й сільськогосподарського виробництва. Як засвідчили економіко-математичні дослідження, зовнішня торгівля виявляє високий рівень кореляції з коливаннями промислового виробництва та валового внутрішнього продукту. Хоча світова торгівля свого розвитку годі було автоматично за зміною темпів виробництва, у її динаміці висвітлюються структурні зрушення і циклічні коливання світового господарства. Значно вплив циклічних коливань в розвитку міжнародної торгівлі. На початок 1970;х років економічні кризи, зазвичай, викликали лише певний повільність його зростання. За перші 25 років повоєнного розвитку лише одне разів у 1958 г. було зафіксоване абсолютне скорочення вартості світового експорту до поточних цінах (на 4,9%) та світового імпорту (на 6,7%). За сучасних умов вплив циклічних економічних криз на динаміку міжнародної торгівлі зросла. Так, світової економічну кризу 1980—1982 рр. у зовнішньоторговельної сфері виявився у абсолютному зниженні обороту міжнародної торгівлі в поточних цінах в 1981—1983 рр., зростання якого відновився лише період післякризового пожвавлення економіки та відбувався повільніше, ніж у 60—70-х роках. Спад виробництва, у світовому господарстві в 1991—1993 рр. спричинив зниження темпи зростання міжнародної торгівлі в 1991—1992 рр. і абсолютна падіння світового експорту й імпорту в 1993 р. в поточних цінах. Поновлення зростання світової економіки призвело до розширенні світового товарного експорту і імпорту 1994— 1995 рр. 3. Випереджувальний розвиток зовнішньоторговельної сфери проти національним виробництвом, яке зумовило до життя тенденцію до зростання експортної квоти економіки. Ця квота обчислюється як ставлення експорту товарів та послуг до валового внутрішнього продукту країни й показує, яка частина всієї виробленої національної продукції реалізується на світовому ринку. У останні десятиліття експорту надходить зростаюча частка, виробленої рамках національних господарств. Якщо 1978—1987 рр. на експорт спрямовувалось 13,8% вартості всієї виробленої світі промислової продукції, 1990 р. — 15,2, то 1995 р. — 17%. Проте в країн, особливо активно що у міжнародний поділ праці, експортна квота вище: в 1995 р. вона становить в Німеччині 23%, Франції — 23,5, Великобританії — 28,3, Італії (1994 р.) — 23%. Зростає ставлення експорту товарів та послуг до ВВП Японії США попри такі особливості внутрішніх ринків цих країн, як високий рівень диверсифікації і величезні масштаби (США). Так було в 1995 р. експортна квота Японії становила 9,4%, США — 11,1%. Особливо велика роль експорту до економіці малих країн Західної Європи: в 1995 р. цей показник становив Нідерландах — 53%, у Бельгії — 72,6%. Дедалі більше залучення цих країн в світову економіку проявляється у тому, що закордонні ринки збуту грають їм важливішу роль реалізацію продукованих товарів та послуг, ніж національні. Слід розрізняти і поняття, як експортна квота окремих галузей промисловості. Якщо вона вища, ніж у економіці вцілому, легко виявити напрям спеціалізації країни у міжнародну торгівлю. Наприклад. про міжнародної спеціалізації Німеччини (економіка якої у значної мірою залежить від зовнішніх ринків) можна зважити на те, що експортна квота її електротехнічній та хімічної промисловості, загального машинобудування і автомобілебудування вище, ніж у в середньому у національної продукції. У разі посилення інтернаціоналізації господарських зв’язків проявляється тенденція до зростання імпортної квоти економіки. У 1995р. цей показник становив Німеччини 22%, мови у Франції— 21,2, Італії (1994 р.) — 20,1, в Великобританії — 29%. Залежність навіть Японії від імпорту товарів та послуг істотно нижчий — імпортна квота у країнах в 1995 р. становила 12,4 і побачили 8-го% відповідно. Це говорить на користь тези якісно на новому етапі взаємозалежності економік — про зростання вплив національні господарства що відбуваються на світовому ринку процесів. 4. Глибокі зрушення, зміни у 90-ті роки географічної конфігурації міжнародної торгівлі під впливом політичних вимог і економічних змін — у світі. Як свідчить табл., провідна роль міжнародну торгівлю належить промьштленно розвинених країн. На початку 1990;х років у через відкликання труднощами переходу від планової до ринкової системи господарства, з розкладом СРСР і РЕВ зовнішньоторговельне становище колишніх соціалістичних країн різко погіршилося. Але вже до середини 90-х разом із стабілізацією економічного положення у кількох них відновився зростання економіки, у результаті проявилася тенденція збільшення частки із перехідною економікою у світовому експорті й імпорті. 5. Збільшення 90-х років частки країн у світовому торгівлі. Це якісно відрізняється від подальшого зростання частки та розвитку країн, що відбувся у роки, як його було з підвищенням цін не на нафту та інші сировинні товари за умов паливно-енергетичного і сировинного криз світового господарства. Саме тоді зростання частки та розвитку держав відбувалося переважно з допомогою нафтовидобувних країн. У сучасних умовах спостерігається протилежна тенденція — відбувається ослаблення ролі нафтовидобувних країн міжнародної торгівлі: в 1995 р. їх питома вага у світовій експорті становив 4,6%, в світовому імпорті — 3,5%. У 90-ті роки збільшення частки країн у світовому торгівлі виходить з глибоких якісні зміни у тому економіки та зовнішньоекономічних зв’язках, що відбуваються з урахуванням підвищення темпів економічного зростання (див. табл. 4). Через війну активізації процесів індустріалізації і прискореної перебудови економіки ». особливо, а азіатських країнах, суще;

Питома вага окремих груп держав у світовій експорті й імпорті в 90- x роках, % |Групи країн |Експорт |Імпорт | | |1992 |1995 |1992 |1995 | |Промислово розвинені |71,1 |67,9 |70,5 |66,6 | |З перехідною экономикой|3.1 |3.9 |2.6 |3,6 | |Розвиваючі |25,8 |28,2 |26,9 |29,8 | |зокрема: Африки |2,3 |2,6 |2,2 |2,4 | |Східної й Південної Азії |15,7 |18,3 |17,0 |20,3 | |Близького Сходу |4.3 |3,5 |3,6 |2,8 | |Латинська Америка |3,5 |3.8 |4,1 |4,3 | |Джерело 1п^тягн^пя1 з | | | | | |по «| | | | |.

Темпи зростання кількості промислового виробництва, у основних групах країн в.

1991—1996 рр. (щорічні зміни), % |Групи країн |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |1996 | |Весь світ |0,6 |1,4 |1,1 |2,8 |2,4 |2,4 | |Промислово |0,9 |1,6 |0,7 |2,8 |2,0 |1,9 | |розвинені | | | | | | | |Розвиваючі |2,9 |3,6 |3,7 |4,7 |4,0 |4,5 | |Країни |-11,7 |-13,4 |-8,3 |-10,1 |-2,6 |0,3 | |Центральній Азії та | | | | | | | |Східної Європи | | | | | | |.

Темпи зростання кількості експорту й імпорту за групами країн 1993—1995 рр. (щорічне зміна фізичного обсягу), % |Групи країн |Експорт |Імпорт | | | |1993 |1994 |1995 |1993 |1994 |1995 | |Весь світ |3,1 |8,9 |8,0 |1,2 |10,2 |8,5 | |Промислово |-1,2 |9,1 |8,4 |-2,9 |10,2 |8,3 | |розвинені | | | | | | | |Розвиваючі |10,2 |9,8 |12,7 |7,9 |8,9 |11,7 |.

ственно зросли темпи зростання експорту й імпорту та розвитку держав проти іншими групами країн (див. табл.). Проте тенденції відзначеного зростання не поширюються однаково попри всі регіони що розвивається світу. Знижується питому вагу у торгівлі країн Близького Сходу у зв’язку з нестабільністю нафтових цін і загострення протиріч між государствами-экспортерами рідкого палива. Нестабільно зовнішньоторговельне становище багатьох африканських держав, які належать до категорії найменш розвинених у низці країн. Оцінюючи ролі країн Африки у торгівлі треба враховувати, що з 1/3 до 1/5 експорту континенту припадає лише одне держава — ПАР, які з багатьма параметрами економічного розвитку ближчі один до Промислово розвиненим, ніж до сусіднім африканськими країнами. Без обліку ПАР питому вагу Африки у світовій експорті до 1995 р. знизився до 2%. Попри певне зростання питомої ваги у торгівлі країн Латинська Америка їх зовнішньоторговельне становище характеризується недостатньою сталістю. Від 65 до 75% експорту континенту вихоплює чотирьох країнах — Мексику, Бразилію, Аргентину та Чилі (в 1995 р. їхня частка припадали відповідно — 0,95%, 0,91,0,41,0,32% світового експорту). Латиноамериканські країни відчувають проблеми з адаптацією своїй зовнішній торгівлі до посилення вимог світового фінансового ринку. Лише Мексика (багато в чому завдяки брати участь у процесі Північноамериканської інтеграції у межах НАФТА) і Бразилія структурою експорту наближаються до параметрами нових індустріальних країн. Зберігається значна сировинна орієнтація експорту країн Латинська Америка — до 2/3 експортних доходів їм приносять сировинні товари. Континент ж у цілому втрачає свої позиції експорті промислової продукції. Якщо 1963 р. на держави Латинська Америка припадали 60% сукупного експорту промислової продукції із країн, то 1993 р. —лише 16%. Глибоке негативний вплив в розвитку зовнішньої торгівлі країн Латинська Америка надають періодичні кризи їх національних валют, що супроводжуються втечею капіталів. Наприклад, мексиканський криза 1994 р. торкнувся як економіку цієї країни, але негативно позначилося розвиток всіх держав регіону, викликавши зниження інвестицій у їхній експортний сектор, Має тенденцію до підвищення питому вагу у торгівлі країн Азії. У 1995 р. ними припадали 65% сукупного експорту країн. Провідна роль експорті азіатських держав належить невеличкий групі нових індустріальних країн, які в останні 30 років перетворилися, а великих експортерів промислові товари. У 90-ті роки стався різкий зростання їх частки світовому експорті (див. табл.). Група нових індустріальних країн Азії неоднорідна за складом. Її ядро займають звані нові індустріальні країни першого покоління (в табл. — НИС-1) — Південну Корею, Сянган (колишній Гон-Конг), Тайвань і Сінгапур, які стали на шлях экспорто-ориентированного зростання в 60-ті роки. Бурхливий розвиток експорту до цій групі держав спиралося на сталі й високих темпів внутрішнього економічного зростання (7% на рік у середньому останніми десятьма роками). Структурні зрушення у внутрішній економіці процесі індустріалізації зумовлювали прогресивні зміни у товарній структурі експорту. Тож якщо в 1955 р. 80% експорту Південна Корея становили сировинні товари, то 1994 р. основними статтями її були: продукція электромашиностроения (20,8%), текстиль, одяг і взуття (22,7), автомобілі (6,6), продукція хімічної промисловості та фармацевтичної промисловості (7,1), комп’ютери і оргтехніка (4), засоби зв’язку (6,7), суду (5,6%). Така сама законо;

Питома вага нових індустріальних країн Азії, і навіть Китаю до світовому експорті до 90-ті роки, % |Стряны |1992 |1993 | |Південну Корею |2,1 |2,5 | |Сянган |3,2 |3,4 | |Тайвань |2,2 |2,2 | |Сінгапур |1,7 |2,3 | |Усього НИС-1 |9,2 |10,4 | |Індонезія |0,91 |0,89 | |Малайзія |1,09 |1,45 | |Філіппіни |0,26 |0,34 | |Таїланд |0,87 |1,1 | |Усього НИС-2 |3,12 |3,78 | |Разом НІС Азії |12,33 |14,18 | |Китаю |2,3 |2,9 |.

мірність була і на Тайвані: в 1955 р. 90% його експорту доводилося на сировинні товари (рис, цукор), а 1994 р. товарна структура експорту визначалася такими статтями, як продукція электромашиностроения (15,1%), комп’ютери і оргтехніка (13,5), засоби зв’язку (6,6), продукція хімічної і фармацевтичній промисловості (6,1), іграшки та спорттовари (3,4), текстиль, одяг і взуття (19,4%). У цілому нині до початку 90-х у структурі доходів від цього НІС Азії першого покоління понад половина доводилося на високотехнологічної продукції, вироблену з допомогою кваліфікованою робочою сили. У 70—80-е роки початку формуватися група нових індустріальних країн другого покоління (в табл. — НИС-2), куди входять Індонезію, Малайзію, Філіппіни і Таїланд. Ці країни у останнє десятиліття досягли щорічного шестивідсоткового середнього темпу економічного зростання, і натомість якого змінилася структура їх експорту: тоді як середині 1960;х років у ній переважало сировину, то 90-х роках нього припадало лише 1/3 сукупних експортних доходів. Новим явищем 90-х років стало зросле вплив на міжнародні товарні потоки інтеграційних процесів в Азії — близько 1/3 експорту країн Східній Азії направляють у інші держави цього регіону (з урахуванням їх торгівлю з Японією, цей показник зростає до ½). У майбутньому Японія збереже своє значення в ролі джерела інвестицій і важливого ринку збуту для промислової продукції азіатських нових індустріальних країн. Зростає і Китаю до світовому експорті (див. табл.). Якщо високі темпи зростання китайської економіки (1992—1993 рр. — 14%, 1994—1995 рр. — 11%) збережуться і наприкінці 90-х, то новому тисячолітті Китай за деякими параметрами може зблизитися з групою нових індустріальних країн Азії. Особливість 90-х — швидший зростання торгівлі між що розвиваються країнами, цим між промислово розвинені держави, тим паче, що у порівнянню з останнього торгівля між країнами розвиненими і що розвиваються вирізняється великим динамізмом. Через війну вартість експорту нових індустріальних країн Азії в 1995 р. перевищувала вартість експорту навіть Японії було лише незначно нижче, ніж в країн ЄС (не враховуючи внутрірегіональної торгівлі). Перебудова структури зовнішньої торгівлі країн Азії на користь сучасної наукомісткої промислової продукції створила умови для активізації їх зв’язку з провідними промислово розвинені країни, перетворивши на результаті перші в однієї з найбільших торгових партнерів США, Японії країн ЄС. Наприклад, 1994 р. оборот торгівлі (експорт плюс імпорт) США з азіатськими розвиваються (близько 272 млрд. дол.) був він більше, що із країнами ЄС (218 млрд.) і Японією (176 млрд. дол.). Товарообіг країн ЄС і Банк Японії з азіатськими развивавшимися країнами (229 млрд. і 283 млрд. дол. відповідно) значно перевищував їх взаємний товарообіг (94 млрд. дол.). Промислові товари, вироблені у країнах, дедалі більше проникають до ринків промислово розвинених держав: питому вагу промислової продукції, імпортованої із країн в се споживанні країнах ОЕСР потроївся 1970;го— 1980 рр., та був ще подвоївся у наступні 10 років. Якщо 1990 р. з допомогою імпорту промислової продукції із країн забезпечувалося 3,9% її споживання державах ОЕСР, то 1996 г.—6,6%(1,9% з НИС-1, 1,7 — від Китаю, 1,2 — з НИС-2 і 1,8% з інших країн). 6. Переважна більшість промислово розвинутих країн як і експорті (67|9% 1гИ)9з=г), і у імпорті (66,6% в 1995 р.) товарів. У цьому провідна роль у торгівлі належить трьом центрам світового господарства — США, країн ЄС і Банк Японії, — куди припадає близько 60% світового експорту і імпорту. Причому близько половини світового товарообороту вихоплює «велику сімку» (США, Канада, Японія, Франція, Великобританія, Німеччина, та Італія) провідних промислово розвинутих країн. Активно розширюється зовнішня торгівля держав, які входять у інтеграційні угруповання. Так, на частку ЄС 1995 р. припадали 39,9% світовий імпорт, що дозволяє казати про Західної Європи як і справу провідному центрі міжнародної торгівлі. Характерна риса зовнішньої торгівлі Європейського Союзу у тому, що більша частина значна її частина має всередині регіональний характер, тобто. направляють у інші країни-члени ЄС. 1995;го р. питому вагу постачання у інші держави Європейського Союзу по експорту становив 63,8%, імпорту — 63,6%. Це засвідчує тому, що основними торговими контрагентами країн ЄС є їхньою партнери по інтеграційної угрупованню. А сама торгівля у середині ЄС перетворилася на важливий сектор світової торгівлі, становлячи у 1995 р. 26,2% обсягу світового експорту і 24,4% світовий імпорт. Зростанню значення внутрішньорегіональної торгівлі ЄС сприяють: лібералізація руху товарів і капіталів, вдосконалення транспортних систем, впровадження телекомунікаційних технологій, стимулювання малого й середнього підприємництва, постійне вдосконалення роботи підприємств. Серед західноєвропейських країн, не які входять у Європейський Союз, основними його торговими партнерами є Швейцарія (в 1995 р. її у доводилося 9% експорту і десяти% імпорту ЄС не враховуючи всередині регіональних поставок) і Норвегія (відповідно 3 і 4,7%). Провідним торговим партнером країн ЄС за межами Європи залишаються США, хоча їхня частка скоротилася (не враховуючи всередині регіональних поставок ЄС) експорту з 19,3% 1991 р. до 17,8% в 1995 р. і щодо імпорту відповідно — з 20,7 до 19%. Знижується також значення Японії експорті й імпорті країн ЄС: тоді як 1991 р. її у доводилося (не враховуючи всередині регіональних поставок ЄС) 6% експорту і 12,1% імпорту КС, то 1995 р. соответственно—5,8 і десяти%. Водночас зростає роль торгівлі ЄС з становищем країн Центральної і Східної Європи і сподівалися з Росією. Так, за 1992—1995 рр. питома вага Росії в експорті ЄС зросла з 1,7 до 2,8%, а імпорті — 2,3 до запланованих 4% (не враховуючи всередині регіональних поставок). Особливо динамічно розвивалася торгівля ЄС з становищем країн Центральної і Східної Європи: 1994;го— 1995 рр. експорт ЄС цю групу держав розширювався щороку 15—20% «і до 1995 р. сукупна частка таких країн, як Польща, Чеська Республіка, Угорщина, Словенія, Румунія, Хорватія, Словаччина, Болгарія досягла 9,4% з експорту й 7,9% по імпорту (не враховуючи всередині регіональних поставок ЄС). Отже, вже безпосередньо до середині 1990;х років як ринок збуту країн Центральної та Східної Європи почали виконувати для ЄС більше значної ролі, ніж, наприклад, такий їх традиційний партнер, як Японія. Бистре розширення взаємного товарообігу цієї групи держав є важливим основою можливої інтеграції країнах Центральної і Східної Європи до Європейського Союзу в майбутньому. Разом про те, зросла регіоналізація зовнішньої торгівлі країн ЄС містить у собі ряд протиріч та проблем. Зниження у ній частки промислово розвинутих країн, не які входять у ЄС (особливо навіть Японії), призводить до того, що падає частка експорту ЄС високотехнологічних, найдинамічніше та розвитку секторах світового фінансового ринку. Перед цих секторів у середині 90- x років у ЄС доводилося 26% сукупного експорту, тоді як і США — 30, в Японії — 35%. З іншого боку, зрушення в географічному розподілі зовнішньої торгівлі країн ЄС призвели до того, що дуже знизилася частка експорту, спрямовуваного на быстрорастущие ринки. Наприклад, експорт у Японію, на нові індустріальні країни Азії, і до Китаю в 1995 р. становив тільки 14-ти% поставок з ЄС (не враховуючи торгівлі у середині ЄС), тоді що з США — 23% і з Японії — 27%. У такі тенденції можуть загальмувати зростання зовнішньої торгівлі ЄС і призвести до падіння значення Західної Європи на міжнародному товарообміні. Інтеграційні процеси у межах НАФТА надають зростання впливу на розвиток зовнішньої торгівлі США, Канади та Мексики. Нині НАФТА є досить калиткою торгової угрупованням, частка якої у 1995 р. становила світовому експорті 16,2% у світовому імпорті — 19,2%. Чільне становище у ній посідають США, забезпечуючи 70,8% сукупного експорту і 78,2% сукупного імпорту країн НАФТА. Поглиблення економічної інтеграції у Північній Америці молодику 80-х — початку 90-х призвело до зростанню значення регіонального ринку всіх учасників угруповання. Проте задля Канади та Мексики висловлюється у вигляді активізації двосторонніх зовнішньоторговельних зв’язків, переважно, зі США можуть. Наприклад, в 1995 р. в експорті Канади частка США досягала 80,2%, а Мексики — лише 0,4%, в канадському імпорті відповідно — 66,4 і 2,3. Натомість недостатньо велика роль Канади у зовнішній торгівлі Мексики (в 1995 р. експорту — 2,5%, імпорту — 1,9%), зовнішньоторговельні потоки якої у основному орієнтовані США (частка США в експорті Мексики в 1995 р. становила 83,4%, в імпорті — 75,2%). У 90-ті роки зросла значення регіонального Північноамериканського ринку виробництва і для США. Інтеграція у межах НАФТА є важливий чинник посилення ролі Канади (21,3% експорту та19% імпорту США в 1995 р.) і Мексики (відповідно — 7,8 і побачили 8-го%) як зовнішньоторговельних партнерів США. Новим явищем було те, що у 1995 р. частка промислово розвинутих країн Західної Європи на американському експорті (24,7%) і імпорті (20%) виявилася нижче, ніж сукупний питому вагу у яких партнерів США по НАФТА. 7. Не рівномірність розвитку зовнішньої торгівлі окремих держав як важлива риса міжнародного товарообміну. Як очевидно з табл., співвідношення сил між провідними промислово розвиненими країнами у сфері експорту й імпорту товарів постійно змінюється. Під впливом нерівномірності економічного розвитку на післявоєнний період сталося значне ослаблення зовнішньоторговельних позицій США, Англії й Франції, тоді як питому вагу Німеччини, Японії Італії різко зріс. Але це об;

Питома вага провідних промислово розвинених країн у світовому експорті й імпорті" % |Країни |Експорт |Імпорт | | |1992 |1995 |1992 |1995 | |США |12,0 |11,5 |14,4 |15,0 | |Канада |3,6 |3,8 |3,4 |3,3 | |Японія |9,1 |8,7 |6,1 |6,5 | |Франція |6,3 |5,6 |6,2 |5,4 | |Німеччина |11,3 |10,3 |10,5 |9,0 | |Італія |4,8 |1,5 |4,9 |4,0 | |Англія |5,1 |4,8 |5,8 |5,1 | |Усього |52,2 |49,2 |51,3 |48,3 |.

щая тенденція різними історичних етапах розвитку виявлялася неоднаково. Наприклад, у середині 80-х ФРН випереджала США, а Японія впритул наблизилась до них щодо такого показника, як вартість товарного експорту. Проте на початку 90-х зовнішньоторговельні позиції США стабілізувалися: вони знову очолили список провідних світових експортерів товарів, залишивши позаду своїх конкурентів (див. табл.). Що ж до Німеччини, то зниження її частки міжнародної торгівлі на початку 90-х було з процесом об'єднання країни й формуванням єдиного внутригерманского ринку. Зростання внутрішнього попиту викликав часткову переорієнтування економічних зв’язків на користь східних земель з допомогою ослаблення зовнішньоторговельної експансії ФРН. Проте залишається провідною торгової державою Європи, відіграє в формуванні об'єднаного ринку БС. У 1995р. її у припадали 22,2% внутрірегіональних експорту і 20,8% імпорту ЄС, тоді як відповідно на Францію — 14,5 і 15,9, на Нідерланди — 12,4 і 9,4, Англію — 10,8 і 12,1, Італію 10 і 9,9%. На середину 90-х новим явищем стало ослаблення зовнішньоторговельних позицій Японії, обумовлене сукупністю внутрішніх та зовнішні причини. Серед основних факторів, котрі справили негативний вплив, — тривалий спад в японської економіці, політична нестабільність, кризи на фондовий ринок, нестійкість валютного курсу єни, торгово-политические конфлікти, пов’язані з вимогами іноземних партнерів забезпечити ширші змогу доступу на японський внутрішній ринок та ін. Значну роль зіграло перетворення Японії 80-ті роки у великого експортера капіталів у вигляді прямих інвестицій. Японські ТНК стали на шлях нарощування товарного експорту філій, особливо у Азії. У результаті середині 1990;х років близько 25% японського імпорту продукції електроніки і электромашиностроения із багатьох країн Азії надходили з закордонних філій японських фірм. Хоча Японія залишається в азіатському регіоні основним постачальником автомобілів і верстатів, її істотно підірвано в експорті хімічних товарів, продукції электромашиностроения і оргтехніки. Через війну обсяг взаємної торгівлі даної групою товарів між розвиваються Східній Азії перевищив за вартістю відповідний показник у їх торгівлі з Японией.