Пенсійні фонди РФ

Министерство освіти РФ.

Архангельский Державний Технічний Университет.

Институт Економіки Фінансів і Бизнеса.

Кафедра фінансів України й кредита.

Курсовая работа.

По дисципліни «финансы».

Пенсионные Фонди РФ.

Подготовил студент.

III-курса 3гр.

Ширшов А.Е..

Проверил преподаватель.

Залукаева Э. В.

I. Історія.

II. Сутність пенсійного обеспечения.

Пенсійна система як фінансовий інструмент.

Понятие пенсійного обеспечения.

2. Схеми пенсійних выплат.

3. Проблема психологічного ризику.

III. Пенсійні фонды.

1. Не державні пенсійні фонды.

2. Державне пенсійне обеспечение.

2.1. Види державних пенсій і їх назначения.

2.2. Пільгове пенсійне обеспечение.

2.3. Причини застосування пільгових пенсій в России.

3. Пенсійного фонду Російської Федерации.

3.1. Причини створення ПФР.

3.2. Джерела формування коштів ПФР.

3.3 Сплата страхових внесків у ПФР.

3.4. Діяльність ПФР.

3.5. Напрям витрати коштів ПФР.

4. Державний чи частный?

5. Яку схему выбрать?

IV. Нові підходи до державному пенсійному обеспечении.

1. Персоніфікований облік страхових внесків у ПФР.

2. Індивідуальний коефіцієнт пенсионера Заключение Введение Далеко як відомо, що піклуються про своє старість і намагаються якимось чином себе забезпечити, ніж залишитися без коштів існувати нетрудоспособном віці. Також багато людей хочуть себе підстрахувати той випадок, якщо виробничої травми чи нещасний випадок раптом позбавлять людини працездатності і навіть життя (якщо професія пов’язані з постійним ризиком не для життя, наприклад оперативний працівник, кадровий військовий). Упродовж багатьох років єдиним гарантованим джерелом доходів після виходу на відпочинок після досягнення віку, або внаслідок втрати працездатності були державні пенсійні виплати. Отже, усі засоби акумулювалися на державних рахунках і далі перерозподілялися. Нині на фінансовому ринку з’являються нові учасники — пенсійні фонди, які зовсім необов’язково державні установами. Їх мета — нагромадження капіталу у вигляді пенсійних відрахувань тих осіб, зацікавлених своєму добробуті після активної зайнятості. Зараз, під час спроби відновлення російської економіки, пенсія може забезпечити хоча б мінімальні людській потребі, при цьому існує проблема невиплати пенсій. Чинна у цей момент пенсійна система має не створює стимулу для великих заробітків, оскільки це знаходить жодного отра жения при обчисленні майбутньої пенсії. Усе свідчить про глибокому крі зисе сформованій державного пенсійного забезпечення і необхо димости її корінного реформирования.

Чтобы знайти недоліки необхідно звернутися до исто вдз виникнення та розвитку пенсійного забезпечення, звідси розповідається У першій главе.

Во другий — главі обгрунтовується необхідність пенсійного забезпечення і розкривається його сутність би в економічному, юридичному і соціальному смыс ле, визначається провідна роль держави у процесі матеріального обеспече ния непрацездатних граждан.

В третій, і четвертої главі розповідають про Государственых і державних фондах Російської Федерації. Тут розглядаються види государст венних і внегосдарственных пенсій і їх призначення, а як і причини застосування пільгових пенсій у Росії, проблеми підвищення рівня соціального захисту працівників, зайнятих на виробництвах з шкідливими умовами праці та основних напрямів реформування пільгового пенсійного забезпечення. Особливу увагу приділяють питання Пенсійний фонд Російської Фе дерации: розповідають про причинах його створення, джерелах формування та напрямах витрати коштів Пенсійного фонду, порядку сплати страхових внесків, описується процес управління Пенсійного фонду та її средствами.

1. Трохи истории.

С допомогою короткого історичного екскурсу можна було зрозуміти еволюцію відносини суспільства до людей, не здатним заробляти собі життя, точніше, до матеріального забезпечення в різних щаблях розвитку людської цивілізації. Особливо довго людство усвідомлювало необхідність надання допомоги всім, хто відчуває потребу через похилого віку. Государственно-организационная система допомоги старим з’явилася значно пізніше, ніж ана логічні форми громадської піклування про детях.

Уровню і масштабам турботи про старих в античному світі важко дати одне значную оцінку. З одного боку, й у Стародавню Грецію, й у у Стародавньому Римі сохра нялось привілейоване становище старих людей, що склалося іще за перекл вобытнообщинном ладі. Але з іншого боку, влада стариків і молодь шану зовсім не означають проявів турботи про широкого загалу людей преклонно го віку. Старі раби вмирали від голоду, і навіть вільні громадяни могли рассчи тывать за малу допомога з боку суспільства. Так було в Афінах істота вало подобу пенсійної системи, яка забезпечувала громадян, «які вследст вія тілесної слабкості й старезності було неможливо заробляти собі хліба», неболь шим щоденним пособием.

В 1891 року у Данії було ухвалено Закон, фактично предопределивший пе реход від страхування у разі старості до прямому пенсійному забезпеченню без будь-яких попередніх внесків із боку пенсіонера. За цим законом, кожен громадянин, який сягнув 60-річного віку, мав права на по лучение довічної пенсії, выплачивавшейся рахунок коштів державної скарбниці і доходів місцевих громад. Вперше за історію старість було визнано законною підставою для гарантованої допомоги з боку госу дарства як пенсії. [22].. Слово «пенсія» латин ского походження. «Pensio» означає платіж. [3].

Наиболее значиме подія сталося 6 грудня 1827 р.: саме цей день імператор Микола І затвердив «Статут про пенсіях і одноразових пособи ях державним (військовим і цивільним) службовцям та особисто підписав указ Правительствующему Сенатові «до приведення в його «з початку 1828 р. Пенсії і допомоги державних службовців у Росії виплачувалися й раніше, але правила, якими ці виплати проводилися, або не мали ні надле жащей визначеності, ні соразмерности. 2].

Загальні становища

Указом та статутом було визначено три принципових становища пін сионного законодательства.

Во-первых, виплата пенсій і одноразової допомоги мала произ водитися з Державного казначейства, котрому задля цього перечисля лисій все «пенсійні капітали «та незначною сумою, накопичені з різних місцях «виробництва пенсій і допомоги ». Отже, у Росії створили бюджетний централізований госу дарственный пенсійний фонд. Разом про те, незначна частина пенсій ви плачивалась і з джерел: земських і Харківського міських зборів, військових средств. 2].

Во-вторых, розмір пенсій визначався за окладів платні, а, по прибл ладам пенсій цивільним чиновникам, встановленим відповідно до їхніх долж ностям. До «Статуту «(1827 р.) додавалося «Зразкове розклад окладів визначення пенсій цивільним чиновникам з їхньої посадам », яким вуста навливались дев’ять розрядів пенсий.

В-третьих, вдовам і сиротам цивільних службовців гарантувалося пенсійне забезпечення. На ці мети призначалися відрахування за підвищення на чині, відрахування з пенсій, відрахування від усіх окладів. Коли витрат на пальне указ наказував доповнювати їх із коштів Державного Казначейства. «Статут про пенсіях і одноразових посібниках «складалася з трьох часток: «Правил призначення пенсій і посібників », «Про пенсії та допомогу вдовам і де тям класних чиновників «і «Про виробництво пенсій і допомоги ». Призначення виплату пенсій. По «Статуту про пенсії… «(1827 р.) як класні чиновники, не маю щие класів канцелярські служителі отримували повний оклад пенсії відповідно до свого розряду після 35-річної служби, що розпочалася із 16-го років. Таким про разом, цивільний службовець міг прогнозувати повну пенсію у віці 51 рік. Однак у відставку можна було вийти й раніше. Пенсія чиновнику призначалася за вищим розрядом останньої посади, коли він обіймав її менш 5 років, інакше — по розрядам попередніх посад. Різниця між найменшої сумою пенсії та й найбільшої було як в 50 раз. Сума пенсійного змісту вдів та дітей класних чиновників вуста навливалась з пенсії, одержуваної главою сімейства у відставці, чи яка йшла йому в дні служби, декларація про пенсію в вдови було з життєвим, у синів — до 18 років, а й у дочок — до 21 року. Невиліковно хворі діти отримували пенсію довічно. Право на винагороду пенсією виключалося при наступних обстоятель ствах:

— якщо чиновник у суді засуджений покарання із внесенням цього факту в послужний список,.

— коли він перейшов до іноземну службу без згоди уряду. Статут забороняв отримувати пенсію у відставку і платню для вступу знову на службу. Що Надходить знову на службу отримував або платню, або пенсію, дивлячись у тій, було вище. Усі права отримання пенсій мали підтверджуватися законними свідоцтвами: послужним списком чиновника, складеним по загальними правилами і малої форми і свідченням хворобу, якщо була причиною звільнення по Службе.

Особенные уставы

Кроме загального Статуту діяли «особливі статути про пенсіях і об'єднані тимчасових посібниках по деяким відомствам ». Ці статути враховували спеці фику служби чиновників і служителів: становище у ієрархії влади, віддалений ность місцевостей, малонаселенность, клімат, умови служби й побуту тощо.

Эмеритальные каси

Особое місце у пенсійне забезпечення цивільних службовців займали звані эмеритальные каси. Мета створення каси — забезпечити додатковими сумами пенсій ви які йшли у відставку членів каси незалежно від цього, які пенсії їм будуть на значены виходячи з загальних законів, особливих статутів. Кошти кас (эмеритальный капітал) складалися із внесків членів кас в розмірі 4−6% від окладу змісту штатом, нарахованих для цієї суми відсотків з вкладах, доходу цінних паперів, добровільних пожертво ваний та інших можливих надходжень. Кошти каси становили собствен ность всіх учасників і у випадку, і під приводом було неможливо бути використані інакше, як у пенсії та допомоги. Господарська і пенсійна діяльність эмеритальных кас проходила під медичним наглядом вищого керівництва ведомства.

Эмеритальные пенсії разделялись:

— на ступеня — по посадовим окладів змісту учасника каси в по следние три года,.

— на класи — за тривалістю выслуги,.

— на розряди — за кількістю років участі у касі. Эмеритальные пенсії тоді як пенсіями, котрі призначаються за загальним і особливим статутам, становили значні суммы.

Так, чиновник юридичного відомства із окладом платні 600−800 крб. на рік, чий стаж і що у касі становили 35 років, міг прогнозувати емері тальную пенсію у розмірі 280 крб. На загальну ж статуту його пенсія становила 185 руб. 2].

Принципові становища пенсійного законодавства залишалися не изменными протягом 90 років. Пенсійна система була простою. Її розробляли вітчизняні адміністратори і економісти стосовно російському державного устрою. Після Жовтневої Революції 1918 р. було винесено «Положенні про соці альном забезпеченні трудящих», у якому передбачалося надання госу дарчої допомоги особам у разі постійної втрати працездатності, ви званной різними причинами, зокрема і старістю. [22].

Но початку 20-х соціального забезпечення престарілих стало будувати ся не так на основі обліку віку, а залежність від ступеня втрати трудоспособно сті і наступу у зв’язку з цим інвалідності від старості. Вік критерієм отримання допомоги хіба що відійшов другого план, пропустивши перший неможливість в похилому віці продовжувати трудову деятельность.

Первым кроком у напрямі початку пенсійному забезпеченню, осно ванному, насамперед досягненні людиною певного віку стало встановлення в 1924 р. пенсій викладачам вузів і робочим факультетів, дос тигшим 65-річного віку. 1932;го р. пенсійне забезпечення від старості охва тило робочих всіх галузей народного господарства і набуло серцеподібної форми, дошедшую майже без принципових змін остаточно 80-х рр. Після ухвалення Конституції СРСР 1986 р., у якій старість виділялася самостійна основу соціального забезпечення трудящих, не свя занное з впровадження ступеня індивідуальної втрати працездатності, пін сионное забезпечення стало загальним для робітників і служащих.

Реформа Пенсійного забезпечення за інвалідністю й із нагоди втрати годувальника, здійснена в 1973;74 рр., дозволила поліпшити матеріальне по ложение інвалідів I і П груп, і сімей, котрих позбавили годувальників. Пенсії по ін валідності були наближені по розмірам до пенсії по старости. 3].

Одним з важливих елементів організації пенсійного забезпечення є його фінансування. У СРСР трудящі своїми доходами не участво вали освіти фондів соціального забезпечення, витрачених на виплату пенсій. Витрати пенсійне забезпечення громадян покривалися з допомогою бюд жета державного соціального страхування, який входив у государст венний бюджет СССР.

В час управління фінансами пенсійного забезпечення у госу дарственном масштабі здійснює Пенсійного фонду Росії, освічений відповідно до Постановою Верховної Ради РРФСР від 22 грудня 1990 года. 4] Найважливіший принцип ПФР — солідарна відповідальність поколінь, до гда працездатне населення з допомогою внесків у ПФР містить нетрудоспособ ное. Крім ПФР біля РФ діють недержавні пенсійні фонды.

Зарождение пенсійного забезпечення у кожної країни відбувався за соот ветствии з конкретними умовами і має глибокі історичне коріння. Не дивлячись визначені розбіжності у підходах, методах, соціальній та организацион ном оформленні, основу його формування є й загального, який із суті людської природи. Процес розвитку цивілізації на планеті свідчить у тому, такі риси, як жаль, співпереживання, співчуття, властиві кожному народові і виявлялися вже в ранніх стадіях громадського розвитку. Поступово турбота дітей, інвалідів і преста релых стає моральної нормою, показником здоров’я будь-якого цивилизо ванного общества.

II. СУТНІСТЬ ПЕНСІЙНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ.

Гроші Взносы.