Платіжний баланс

Платежный баланс

Природа і структура платіжного баланса

В сучасної економіці міждержавні економічних відносин здійснюються за двом основним каналам — міжнародної торгівлі, і фінансів. Зовнішньоторговельні зв’язку припускають, що коли частина продукції, виробленої країні, вивозиться за кордон (експортується), тоді як частину товарів та послуг, вироблених там, імпортується, т. е. споживається чи інвестується у цій країні.

В фінансової сфері взаємозалежність економік виявляється у тому, що тій чи іншій країни поруч із національними можуть володіти і іноземними активами, зокрема: тримати грошові вклади у банках, купувати цінних паперів, випущені іноземних компаній чи урядами, набувати нерухомість поза межами країни. Через війну міжнародних ринках товарів та послуг, і навіть фінансові ринки, тісно переплітаючись, надають безпосереднє вплив на величину національного доходу цієї країни, стан зайнятості, рівень інфляції та інші макроекономічні показники.

Все це свідчить у тому, що час розробки економічної політики уряд кожної країни має враховувати механізм взаємозв'язку макроекономічних показників у відкритій економіці, оцінювати наслідки проведеної політики не лише своєї країни, але й інших держав, аби уникнути необдуманих кроків і чи можливих негативних дій у відповідь.

Изучение відкритої економіки необхідно розпочати з ухвали і виміру основних макроекономічних змінних, характеризуючих участь країни у міжнародному обміні товарами, послугами і капіталами, потім побудувати макроекономічну модель — як економічна політика, проведена у цій країні й у інших країнах, впливає потоки товарів, послуг і капіталів. Основою економічного аналізу при даному підході виступає платіжний баланс.

Платежный баланс відбиває з усіма угодами, пов’язані з витрачанням чи надходженням іноземної валюти.

Иначе кажучи, вона вмикає у собі все грошові платежі, вироблені даної країною іншим країнам, і всі грошові надходження, отримані даної країною інших країн за певний період.

В кожній країні із відкритою економікою ведеться облік зовнішньоекономічних угод, наявних у протягом року: експорту й імпорту товарів, позик, наданих іншим країнам чи отримані від них, руху золота, витрат туристів, відсотків і дивідендів, отриманих з-за кордону чи переказаних інших країнах, доходів від фрахту тощо. п. Платіжний баланс є перелік всіх статей, складений за принципом подвійний бухгалтерії в такий спосіб, що обидві сторони балансу завжди повинні зрівнюватися.

К кредиту ставляться ті угоди, у яких відбувається відтік цінностей і приплив валюти у країну (вони записуються зі знаком «плюс»). Так, продаж літаків за кордон, надання послуг, іноземним туристам, пенсії через рубежу, купівля іноземцями акцій вітчизняних компаній записуються в кредит, оскільки ті угоди відбивають надходження іноземної валюти.

К дебету ставляться ті угоди, у яких країна витрачає валюту за об'єкти, куплені цінності (вони записуються зі знаком «мінус»). На дебетовом рахунку платіжного балансу відбиваються, наприклад, такі угоди, як імпорт автомобілів, купівля ліцензій, переклади прибутків іноземних компаній із цієї країни, надання довгострокових позик. Такі угоди призводять до зменшення запасів іноземної валюти на рахунках резидентів.

Принцип подвійного рахунки передбачає, будь-яка міжнародна угода автоматично враховується в платіжного балансу двічі: одного разу як кредит, а вдруге як дебет.

Структура платіжного балансу

Платежный баланс і двох розділів:

I. Рахунок поточних операцій.

1) товарний експорт.

2) товарний імпорт.

3) сальдо балансу зовнішньої торгівлі.

4) експорт послуг.

5) імпорт послуг.

6) сальдо балансу товарів та послуг.

7) чисті прибутки від інвестицій (відсотки, дивіденди тощо. п.).

8) чисті грошові переклади імігрантів та т. п.

9) сальдо балансу по поточних операціях.

II. Рахунок руху капіталу.

10) приплив капіталу.

правительственного.

частного.

11) відтік капіталу.

правительственного.

частного.

12) баланс руху капіталів.

13) баланс по поточним операціям і рух капіталів.

14) офіційні резерви.

А. Платіжний баланс по поточних операціях. Усі статті, включені в розділ I, зазвичай називаються «платіжним балансом по поточних операціях». У цьому вся значному по величині розділі відбито відмінність між загальним експортом товарів та послуг й загальним імпортом товарів та послуг. Будь-який надлишок чи дефіцит платіжного балансу по поточних операціях «фінансується», чи, точніше, врівноважується рухом резервів і капіталу, показаного розділ II.

Сотни років тому, як у платіжних балансах переважна місце займала стаття «товари», зазвичай зосереджували увагу тільки в цій вузької категорії. Якщо експорт товарів перевищував імпорт, то наголошували на «сприятливому торговому балансі», якщо ж імпорт перевищував експорт, то наголошували на «несприятливому торговому балансі». Ці терміни невідь що вдалі, оскільки званий «несприятливий» торговий баланс може дуже вигідним є.

Кроме цих так званих «видимих» товарних статей, є і «невидимі» статті, які нині багато важать в платіжного балансу. Вони складаються з платежів за судноплавством, які знаходяться іноземцям чи котрі вони надають з видатків туристів по закордонах, з доходів, одержуваних через кордону, і дарів, які іммігранти посилають себе там. «Невидима» стаття, наприклад сума, витрачена багатими у тому, щоб випити в Парижі, впливає так ж впливом геть кінцевий підсумок платіжного балансу, як якби цей багатий імпортував французьке вино, щоб розпити вдома. І особливо якщо надаємо іноземцям послуги зі страхування вантажів, це наводить точно до того ж таки результату, як експорт будь-якого товару США чи Росії.

Б. Платіжний баланс рухом капіталу.

Движение капіталу — це й потужні приватні позики й кредити, одержувані і надані через різні прямі чи проміжні канали іноземним державам, фірмам і фізичних осіб.

Установить, які з статей руху капіталу є кредитовими, а які — дебетовими, неважко, якщо дотримуватися наступного правила. Уявіть собі завжди, що експортує і імпортує цінних паперів, чи, інакше кажучи, боргові зобов’язання. Тоді так можна трактувати цей експорт нафти й імпорт як будь-які решта видів експорту й імпорту. Коли надаємо позички інших країнах, то чому це є — кредитом чи дебетом? Звісно ж, що ми імпортуємо боргові зобов’язання, а імпорт завжди кладе початок дебетовим рахунках. Тому на згадуваній таке запитання слід відповісти — це дебет.

Точно як і, коли ми у результаті беремо в борг з-за кордону, це створює чистий кредит. Якщо ви будете дотримуватися цього правила, то неминуче заплутаєтеся у цьому питанні. Ви продовжуватимете вважати, що коли надаємо позики інших держав, отже, ми експортуємо туди капітал та цим збільшуємо кредитовий рахунок. Але це не так: в цьому разі імпортуємо боргові зобов’язання, і цей імпорт є дебет, що дозволяє нам звести баланс, отримавши платіж у вигляді нашого активного сальдо торгового балансу, який струменіє за рахунком поточних операцій. Проблема руху капіталу пов’язані з міжнародними політичними і внутрішніми проблемами, тому її таким легким шляхом зрозуміти, а тим більш вирішити.

Деньги накидають певний покрив на реальні аспекти руху капіталу. Реальне і фінансовий рух капіталу має місце в тому разі, якщо іноземний боржник на додаток до виручці від цього використовує ще й отриманий позику на оплату імпорту товарів чи послуг.

Когда настає термін сплати відсотків, іноземці виявляються змушеними продавати більше товарів, що вони купують, щоб отримати додаткову кількість грошей, які мають перевести. Чи варто нам радіти чи засмучуватися, коли ми експортуємо більше, ніж імпортуємо?

Столетие тому Джон Стюарт Мілль справедливо підкреслив, що став саме імпорт, а чи не експорт примножує добробут країни. Це так це і є нині.

В. Офіційні резерви іноземної валюти. Найбільш прийнятну спосіб закріплення валютного курсу — маніпулювання ринком з допомогою офіційних резервів.

Валютные резерви — це запаси іноземної валюти, якими володіють окремі держави.

Центральный банк часто продає чи купує на приватних ринках міжнародні валютні резерви, аби вплинути на макроекономічну ситуацію. Такі угоди називаються офіційними валютними інтервенціями.

Когда центральний банк купує чи продає іноземні активи, угода відбивається в рахунку капіталу та фінансових операцій так само, як і угода, здійснювана приватна особа.

Рост офіційних валютних резервів у банку відбивається у дебеті зі знаком «мінус», оскільки дана операція є витрата іноземної валюти, і є як і імпорту. Навпаки, зменшення офіційних резервів іноземної валюти враховується у кредиті зі знаком «плюс», що у цьому разі пропозицію іноземної валюти зростає й дана операція є як і експорту.

К офіційним валютним резервах нині ставляться: монетарне золото, іноземна валюта як готівки, депозитів й ринок цінних паперів іноземних урядів, СДР, резервна позиція в МВФ і ЄВРО.

СДР (спеціальні права запозичення) — це міжнародні резервні кошти, створені МВФ в 1969 р. з урахуванням міждержавної домовленості як джерело додаткової ліквідності. СДР є які приносять відсоток активами, распределяемыми МВФ усіма державами-членами пропорційно їх квот. Вартість СДР визначається показниках «кошика» п’яти головних валют: американського долара, німецьких марок, японської єни, французького франка, англійського фунта стерлінгів.

Резервная позиція держави-члена МВФ представляє частина квоти (членського внеску), виплаченої країною в СДР чи валютах провідних промислово розвинутих країн.

С 1 січня 1999 р. Європейського економічного і Валютного Союзу (ЭВС) запровадили оборот єдину валюту — ЄВРО. До країн ЭВС ставляться Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія і Франція: всього 11 європейських держав. Росія входить у ЭВС, оскільки її економічне становище доки відповідає вимогам цього Союзу.

Для врегулювання платіжного балансу нині золото мало використовується. Основна частина офіційних резервів (не враховуючи монетарного золота) посідає валюти провідних промислово розвинутих країн. У 1996 р. їхня частка становила 94,8%, на СДР доводилося 1,7%, резервна позиція в МВФ становила 3,5%.

В статті «Офіційні резерви» відбиваються методи лікування й джерела врегулювання платіжного балансу шляхом офіційних розрахунків. Дефіцит платіжного балансу, під яким мається на увазі баланс офіційних розрахунків, з точністю дорівнює чистим продажам іноземної валюти центральним банком. І навпаки, позитивне сальдо платіжного балансу буде зацікавлений у точності одно чистим покупок іноземної валюти центральним банком.

Вполне очевидно, що неспроможна протягом багато часу зводити дефіцит платіжний баланс, оскільки це сприятиме виснаження офіційних валютних резервів і дає підстави з так званого кризи платіжного балансу. Криза платіжного балансу означає, що неспроможна погасити зовнішню заборгованість, а можливості отримання нових позик вичерпані. Макроекономічне врегулювання платіжного балансу, здійснюване за допомогою коригування обмінного курсу, єдиний виходом із ситуації. Проте як така коригування обмінного курсу може мати негативні наслідки для економіки.

Исключение тут становлять країни знайомилися з так званої ключовою валютою, що використовується як засіб міжнародних розрахунків, наприклад долар США. Зростання попиту на світові гроші, промовці формі казначейських векселів чи банківських депозитів у доларах, призводить до того, що ключовою валюти діє і як звичайний банк, що завжди має більше зобов’язань, ніж активів, але це означає, що її платіжний баланс офіційних розрахунків, зокрема і баланс поточних операцій, протягом багато часу може зводитися дефіцит, не представляючи серйозної наукової проблеми є. Починаючи з середини 70-х рр. баланс поточних операцій США зводиться дефіцит.

В практиці міжнародних розрахунків використовують і показник чистих офіційних валютних резервів. Він дає змогу оцінити можливості країни погашати заборгованість іноземним кредиторам, очікувати, заслуговує чи довіри проведена центральним банком кредитно-грошова політика, правильно чи обрано система обмінного курсу.

Величина чистих офіційних валютних резервів дозволяє також розрахувати показник достатності валютних резервів на оплату імпорту. Він обчислюється як:

.

Этот показник визначає, протягом якого періоду країна може оплачувати імпорт з допомогою наявних валютних резервів. Від величини цей показник залежить можливість отримання міжнародні кредити, передусім розвиваються і країнами із перехідною економікою. Тож якщо цей показник житлом становить менш тримісячного покриття імпорту, ситуація сприймається як несприятлива, й можливості отримання нових кредитів обмежені.

Причины хронічного дефіциту платіжного балансу і за способи його лечения

Причины, викликають хронічний дефіцит платіжного балансу. Перерахуємо окремі:

1. Спад виробництва та занадто сильна інфляція.

2.Чрезмерные військових витрат.

3. Відсутність довіри до національної валюти. Це спонукає багатьох інших інвесторів переводити гроші у столиці інших країнах, де їм забезпечений вищий дохід.

4. Дискримінація по закордонах щодо національних товарів.

5. Швидке зростання продуктивність праці інших країнах.

Способы лікування хронічного дефіциту:

обеспечить зростання продуктивність праці країни,.

улучшить методи продажів по закордонах,.

настаивать на пом’якшення дискримінаційної політики, проведеної іншими щодо національної валюти,.

просить, щоб процвітаючі нації взяли він велику частку тягаря витрат для подання допомоги,.

поддерживать політику, спрямовану на скорочення на імпортні товари та відчутно допомагає тиск на розміри прибутків в експортних галузях,.

восстановить протекціонізм.

Итак, виправити становище на краще можна через участь інших у справі надання допомоги, ослаблення дискримінації, здійснити програми, вкладених у підвищення продуктивності, вдосконалення методів продажів, дієвіше стримування тиску, що чиниться збільшення витрат виробництва, і інші заходи.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.