Бюджетний дефіцит

смотреть на реферати схожі на «Бюджетний дефіцит «.

КАЛІНІНГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

МЕТОДИ ПОКРИТТЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФИЦИТА.

Роботу выполнил.

Студент групи 97-ПР.

Белянин Г.

Калининград,.

2001 г.

Проблема державного боргу перед як така є чимось новим ні з науковому, ні з практичному плані. Категорії пов’язані з державним боргом вже зайняли міцне місце у численних словниках і довідниках, де, залежно від політкон'юнктури їм даються кон’юнктурні ж толкования.

Загальна трактування державного долга.

Це сума заборгованості держави за кредитних операцій. У залежність від ринку розміщення, валюти у якій випущені і розміщені позики державний борг то, можливо внутрішнім і зовнішніх, а залежності від терміну погашення — капітальним (довгоі середньостроковим) і поточним (короткотерміновим). Не вдаючись у політичні трактування цільової характеристики державного боргу перед (хронічний дефіцит держбюджету, гонка озброєнь, дефіцит платіжного балансу і за ін.) відзначимо, що суттю державних позик є акумуляція тимчасово вільних коштів населення і побудову фірм, тобто. формування кредитних відносин, у яких позичальником виступає держава або його місцевих органів управління. Соціальне зміст державних позик як одній з форм залучення коштів на покриття державних витрат, визначається природою, і функціями даного государства.

Зазвичай державні позики носять добровільним, т.к. держава, мобілізуючи за порівняно стислі терміни великі кошти, пропонує населенню чи фірмам умови порівняно вигідного і надійно вкладення капіталу. Історії, щоправда, відомий і примусові форми державних позик (Німеччина 1939;1942 рр., СРСР 1947;1955 рр.), але це позики тут у наших міркуваннях розглядати втрачає сенс, що у основі організації цих позик лежать суто політичні резони, оцінку яким давати слід вважати швидше в політологічних, ніж у економічному дослідженні. Слід, щоправда, зупиниться на проблемі джерел покриття державного боргу перед, й тут без політики не обійтися. Бо, наприклад, позики, що проводилися Німеччині період початку Другої світової війни передбачалося покривати з майбутніх доходів, одержуваних у результаті планованих завоювань нових территорий.

У СРСР повоєнні роки ставку робила на швидке відновлення народного господарства, збалансоване розвиток його галузей, які, по уявленням тодішніх політиків дозволив би розрахуватися з кредиторами (населенням). Розрахунки та такі джерела погашення державного боргу є результатом надмірно політизованій економіки. У країнах ж із ринковою економікою існує принципово відмінних джерело погашення державного боргу перед. Перший джерело погашення раніше зроблених боргів — це формування нових, більших позик з допомогою яких виробляється розрахунок із кредиторами (повернення боргу і розрахунок за відсотками) і формування нових додаткових коштів у покриття державних витрат. У цьому виникає ситуація, відома нині як «ефект зворотної піраміди», веде до постійно дедалі глибшому державному обов’язку і опиратися породжує необхідність нових і нових займов.

Правомірна чи така економічна практика? Однозначно відповісти на це запитання немає, аналогічно як і бюджетний дефіцит, заради покриття якого вони часто й формується державний борг явище неоднозначне. Чіткої відповіді питання чи є такий дефіцит злом немає. Понад те представники кейнсіанської школи стверджують, що помірний бюджетний дефіцит — це добре, оскільки вона дає можливість збільшувати сукупний попит шляхом дефіцитного фінансування державних витрат. А загалом для відповіді питання бажаності чи небажаності бюджетного дефіциту суспільству слід вирішувати по крайнього заходу дві проблемы:

1) визначити, породжена чи дефіцит спадом або сам є наслідком фінансової політики государства,.

2) з’ясувати, зменшує дефіцит приватних інвестицій чи заохочує их.

Щоб перше запитання, ми повинні розглянути поняття: циклічного і структурного дефіцитів. Циклічний дефіцит — це дефіцит бюджету, є результатом циклічного падіння, структурний — це дефіцит, що виникає внаслідок свідомо прийнятих урядом заходів для збільшення державних витрат та зниження податків із метою запобігти спадів У першому випадку дефіцит, скоріш зло, оскільки є продуктом економічної скрути і свідчить про недоиспользовании виробничих можливостей суспільства. Структурний дефіцит, якщо він продуктом здоровою державної політики щодо стабілізації економіки, може надавати значну допомогу у недопущення різких коливань економічної конъюнктуры.

Другої проблеми пов’язані з так званим «ефектом витіснення» приватних інвестицій. «Ефект витіснення» пов’язані з методами покриття бюджетного дефіциту. Основними методами є емісія кредитних грошей немає та випуск державних позик. Що ж до емісії кредитних грошей, вона ще більше посилює інфляцію, погіршує стан грошового звернення, викликає тяжкі наслідки у сфері економіки та соціальних відносин. Випуск ж державних позик, за певних умов, витісняє частина інвестицій з процесу. Як? Випуск державних цінних паперів зв’яже частина коштів населення, грошовий ринок відреагує для підвищення попиту гроші зростанням відсоткової ставки. Але й їх зростання скоротить інвестиційні можливості приватних осіб, витісняючи частина потенційних інвестицій. Проте «ефект витіснення» стає значною і руйнівним лише за рівні зайнятості та обмеженості ресурсів. А в економіці з недоиспользованными ресурсами така політика разом із відповідної грошової політикою скоріш стимулюватиме, а чи не витісняти приватні инвестиции.

Економічні наслідки зовнішньої державної боргу можна звести до наступних чотирьох моментам:

— необхідність обслуговувати зовнішній борг, що з великому його обсязі означає значне зменшення можливостей споживання населенню даної страны,.

— борг наводить, певною мірою, до витіснення приватного капіталу, що нафта може обмежити подальше зростання экономики,.

— збільшення податків на оплату зростаючого державного боргу перед виступає як антистимула економічної активности,.

— перерозподіл доходу на користь власників державних облигаций.

Об'єктивним наслідком зростання державного боргу перед є необхідність організацій системи управління цим боргом, під яким розуміється сукупність дій держави, що з вивченням кон’юнктури над ринком позичкових капіталів, випуском нових позик, виробленням умов випуску, з виплатою відсотків за раніше випущеними позикам, проведенням конверсій і консолидаций позик, визначенням ставок відсотка за державними кредитах, погашенням раніше випущеними позикам, термін дії яких минув, і навіть відшуканням альтернативних джерел погашення долга.

Ще одне джерело погашення боргу є прибуток, отримувана в результаті успішного інвестування акумульованих засобів у проекти, які обіцяють солідні прибутку (розробка нових родовищ копалин, створення потужної бізнес — інфраструктури з допомогою якої розширюється оподатковуваний базу й т.п.).

Аналізуючи «тягар національного боргу» Э. Аткинсон і Д. Стиглиц) відзначають, що «питання чи означає фінансування державних витрат з допомогою позик більше тягар майбутніх поколінь порівняно з проблемами податків, породив багато плутанини… серед економістів», що виникає тому, що таке національне борг розглядають за аналогією з приватним боргом, що справедливе для зовнішньої державної боргу, але з для внутрішньої задолженности.

«Нація, які мають іншим націям,… зубожіє чи обтяжує себе так само, як людина, заборгував іншим», — пише автор А. Лернер , — «Але це поширюється на національний борг, коли нація перебуває в боргу громадяни мають тієї ж самої нації… Ми повинні його самі себе».

У літератури з ринкової економіки проблема державного боргу перед визнається як існуюча постійно, оскільки сучасна фінансова політика визнає використання незбалансованих бюджетів. Так, освіту державного боргу перед США значного зростання під час Другої світової війни, коли стояло завдання переорієнтації значній своїй частині ресурсів економіки із виробництва цивільної продукції для потреби військового виробництва, стало кращою альтернативою збільшення податків, випуску потрібної кількості грошей, або організації дефіцитного фінансування. У цьому, відзначається, що немає жодних підстав, які змушували б скорочувати державний борг, а необхідність його повної ліквідації. Насправді отримання коштів на платежів з якимто частинам цього боргу здійснюється рефінансування боргу у вигляді продажу нових облігацій. Зазначається також що держава себто обслуговування державного боргу перед має ексклюзивними можливостями по порівнянню з терпящими фінансовий крах корпораціями. Проте рефінансування проти пожорсткішанням податкового навантаження та інфляційній емісії грошей визнається більш прийнятним і навіть більше: державний борг у силу те, що є державні гарантії з його покриттю, перетворюється на своєрідний громадський актив і актив граждан-держателей державних облигаций.

Отже, бюджетні дефіцити і породжувані ними хоча й смертельні для економіки, але тягнуть у себе проблеми пов’язані з міським управлінням цими боргами. Зауважимо, до речі, що проблему державного боргу перед від початку відрізняється від боргу одного приватного особи іншому приватній особі. Тут усе справа у цьому як борг обслуговується, тобто. у цьому наскільки регулярні виплати тих відсотків, під якими борг взятий. Скажімо так: багато фінансово — підприємницькі структури із задоволенням пішли на те що регулярно отримувати влаштовують їх відсотки під вкладені кошти, а мрія багатьох приватних осіб у тому щоб, нагромадивши достатні суми, жити на одержувані відсотки, (приміром з досягненні віку). Таким чином, правильне управління державним боргом, у умовах відносно стабільній політичної та економічної обстановки і в принципі забезпечує паритет інтересів, фірми та приватного особи. Наголосимо також на і те, що це міркування справедливі лише тому випадку, коли забезпечується абсолютна ліквідність основних позикових активів вкладників. Саме тому стабільний державний борг «у змозі» лише держави і його регіональним комплексам, котрі виступають гарантії ліквідності. І, природно, боргу, рефинансируемый за принципом «розширення пірамід» дуже проблематичний окремих, нехай і великих компаний.

Розглянемо тепер запитання ідеології розвитку муніципального боргу. Москва історично посідає особливе місце у економічній і легальною фінансовою системі Росії. Ексклюзивність цього місця визначає й особливо функціонування фінансів Москвы.

Головною частиною муніципальних фінансів є бюджет міста та його Інвестиційну програму, основним завданням якого є як забезпечення необхідних витрат міста, а й забезпечення програми інвестицій у міську инфраструктуру.

Забезпечення стійкого кількісного і більш якісного зростання інфраструктури міста — основну умову пожвавлення ділову активність в місті що, своєю чергою, збільшує приплив коштів бюджету міста, у вигляді стягуваних податків і дозволяє розв’язувати проблеми соціального розвитку города.

Проте, «простого відтворення» ексклюзивності умов бізнесу у Москві замало динамічного розвитку міста. Тому фінансування програми «розширеного відтворення ексклюзивності умов Москви» є основним перспективної завданням муніципальних фінансових структур города.

Якісно новим джерелом фінансування може бути позикові кошти, використання є муніципалітетом нині не носить системного характера.

Проте фінансування інвестиційних програм з допомогою позикових коштів вимагає систематичного підходу й чіткою фінансової стратегії і идеологии.

Фінансова ідеологія муніципального боргу залежить від досягненні і підтримці постійного обсягу позикових коштів, спрямованих на інвестиційні і соціальні потреби міста з допомогою короткострокових щодо терміну окупності інвестиційних позик, але не основі пірамідальних схем, здійснюваних нині поруч територіальних адміністрацій, але в основі структурного розвитку муніципального боргу бік збільшення обсягу залучених засобів і зниження їх вартості з допомогою зміни структури часткою різних джерел позикових коштів обсягом займа.

Стратегія залучення й використання позикових коштів на фінансування інвестиційних програм виглядає так: допускається наявність муніципального боргу інвесторам обсягом, обмеженому можливістю і щодо оплати використовувані кошти й на необмежений срок.

Основна ідея стратегії - можливість наявності постійного обсягу муніципального боргу на тривалий срок.

Під час такої фінансової ідеології й стратегії залучення й інвестування можлива недостатня першому етапі ефективність інвестицій порівняно з вартістю залучених засобів і необхідність покриття платіжного дефіциту на виплату за використовувані ресурси не серйозним вадою стратегії, т.к. кошти використовуються не так на покриття поточних витрат міста, але в забезпечення високих темпів розвитку міста, у своїй деяке збільшення видатків бюджету дозволяє значно розширити програму инвестиций.

Результатом здійснення такого концепції з’явиться значне збільшення кількості і забезпечення якості міських активів, ефективність функціонування яких може перевищувати вартості і щодо оплати використані їхнього отримання средства.

З іншого боку на вирішення локальних завдань застосовується низку інших методів, які мають за мету вивільнення бюджетних средств:

— відстрочка муніципальних платежів шляхом видачі боргових обязательств,.

— переміщення низки муніципальних витрат у фондову сферу (муніципальні пенсійні і медичні фонды),.

Тенденція розвитку економічної ситуації країни й кон’юнктура ринку дозволяють здійснити залучення коштів вже сейчас.

Формою залучення позикових засобів у інвестиційні програми виступає муніципальна позика як емісії цінних паперів уряду Москви, вкладених у все групи потенційних инвесторов.

Муніципальний позику є позику, розташовуваний кількома емісіями з участю різних за своїм характеристикам і властивостями цінних паперів з врахуванням інтересів усіх груп інвесторів, що забезпечує найбільш гнучку і керовану систему залучення коштів, і навіть випуск нових емісій позики принаймні організації готовності будь-якою етапі дії программы.

Слід відразу ж потрапляє відзначити, що притягнення коштів шляхом федерального і/або муніципального запозичення одна із широко використовуваних способів активізації фінансових можливостей населення і ще фірм. Ця проблема перебуває у сфері пильної уваги Міжнародного валютного фонду, регулярні доповіді якого готуються великими фахівцями у сфері бюджетної політики і финансов.

Два останніх десятиліття індустріально розвинених країнах і країнах спостерігалося повсюдне збільшення питомої ваги державного боргу структурі внутрішнього валовий продукт (ВВП). Так було в країнахчленах Організації економічної та розвитку середній питому вагу валового державного боргу перед в ВВП зросла з рівня трохи вище 40% на початку 70-х рр. До майже 65% на початку 1990;х рр. У цьому збільшенні відбито поєднання ряду факторів: збереження тенденцій до підвищення витрат, особливо у державного апарату і програми, пов’язані у реалізації громадян на соціального забезпечення, вплив циклічних спадів економічної активності до рівня бюджетних доходів населення і тих видаткові статті, які чутливі до циклічним змін (наприклад, виплата допомоги безробітним), збільшення реальних відсоткових ставок з державного долгу.