Становлення та розвиток системи управління інноваційними проектами і програмами в бюджетній сфері в Україні

Становлення та розвиток системи управління інноваційними проектами і програмами в бюджетній сфері в Україні

Водночас, більшість робіт присвячена дослідженню управління проектами та програмами в конкретних хронологічних межах, які не вичерпують всієї повноти і складності даної проблеми. Залишається необхідним комплексне дослідження становлення та розвитку системи управління інноваційними проектами і програмами в Україні, що становитиме вагоме підґрунтя для обґрунтування пріоритетних напрямів управління інноваційними проектами та програмами у системі бюджетного менеджменту.

Із зростанням соціальної ролі держави наприкінці 1980;х — на початку 1990;х років, а також з накопиченням різнорівневих проектів і програм національного та галузевого масштабу загострювався ряд управлінських проблем, пов’язаних з неоднорідністю управлінського поля програмування [8, с.6]. Основними передумовами, що, на нашу думку, сприяли побудові та трансформації системи управління інноваційними проектами і програмами в Україні були:

розпорошеність видатків держави;

необхідність запровадження інструментів, які б дозволили виявити системний ефект для різних варіантів витрачання бюджетних коштів, що принесе найбільшу користь громадянам;

необхідність контролю ефективності реалізації окремих проектів.

Вагомим кроком на шляху становлення сучасної системи управління інноваційними проектами і програмами, як елемента загальної системи управління видатками бюджету, є впровадження програмноцільового методу, як вагомого інструменту державних структур при схваленні цілей соціально-економічного розвитку на коротко-, середньоі довготривалу перспективи та заходів, які забезпечать їх досягнення на основі визначення необхідних для цього матеріально-технічних, фінансових, трудових та інформаційних ресурсів. Законодавче запровадження програмно-цільового методу в бюджетний процес в Україні відбулося з прийняттям Бюджетного кодексу в червні 2001 р.

У 2002 р. Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі, у якій була визначена мета та основні принципи застосування програмно-цільового методу, а також його елементи. Мета запровадження програмно-цільового методу полягає у встановленні безпосереднього зв’язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання [10, с.19]. Це особливо актуально при управлінні інноваційними проектами та програмами в бюджетній сфері, адже, маючи високий ступінь ризикованості, результати від таких проектів і програм найчастіше провокують позитивний системний ефект для широкого кола громадян.

Управління проектами і програмами на основі програмно-цільового підходу мало надати наступні переваги:

точне визначення функцій всіх учасників програми і їх «зон відповідальності» як в рамках одного відомства, так і на рівні міжвідомчих відносин;

координація діяльності виконавців на основі загальної системи управління;

визначення загальної кінцевої мети для всіх завдань, заходів і процесів, що реалізуються в рамках проекту чи програми, а також кінцевого результату, отриманого за допомогою об'єднання дій всіх учасників;

наявність в програмі кількісних і якісних індикаторів виконання;

можливість обліку проміжних результатів, що представляють собою етапи досягнення кінцевої мети;

визначення оптимального механізму реалізації;

формування гнучкої системи управління, що відповідає специфіці програми;

підвищення ефективності використання бюджетних коштів та обізнаності громадськості у даному питанні;

можливість моніторингу і постійного контролю реалізації програми на кожному етапі.

Однак, як показує практика, недосконалість системи управління державними цільовими програмами зумовлює комплекс системних недоліків їх виконання, що, у свою чергу, впливають на загальну ефективність управління інноваційними проектами і програмами, а саме:

державні цільові програми так і не стали дієвим та ефективним інструментом реалізації державної політики, що забезпечує розв’язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць. Державні програми, розроблені на основі програмно-цільового підходу, окрім підпрограм мали включати велику кількість конкретних взаємопов'язаних проектів [17, с.6]. Натомість державні цільові програми мають декларативний характер внаслідок наступних недоліків:

відсутності чітко визначених термінів виконання та обсягів фінансування заходів, що передбачені в межах програми;

неузгодженості потреб ресурсного забезпечення проектів і програм з щорічними бюджетними можливостями. На жаль, широкий арсенал методів прогнозування, які дають можливість передбачати майбутній розвиток не лише на основі ретроспективного аналізу, а й ідентифікації зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, врахування кількісних і якісних змін на сьогоднішній день не використовується на повну міру;

недосконалої методики оцінки ефективності виконання проектів і програм;

відсутності системного підходу, а також недотримання критерію пріоритетності при плануванні та використанні коштів державного бюджету, розробці та виконанні програм;

дублювання окремих заходів програм декількома міністерствами та відомствами;

відсутності можливості здійснення контролю з боку громадськості;

недотримання строків подання звітів державними замовниками, існування практики надання неповної інформації та не за всіма виконавцями.

«Порядок розроблення та виконання державних цільових програм», підготовлений відповідно до Закону України «Про державні цільові програми» певною мірою визначає механізм розроблення, погодження і подання для затвердження та виконання інноваційних проектів і програм в бюджетній сфері, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Хоча у даній методиці вказано на необхідність врахування інноваційної спрямованості під час погодження проекту концепції програм, однак практичного підґрунтя для цього не створено. Методика не враховує особливостей інноваційних проектів і програм, що полягають у нематеріальному характері інновацій. Окрім цього, необхідне врахування того, що інновації і ризик є взаємозв'язаними компонентами економічної системи, адже інноваційні проекти залежні від чинників невизначеності, які є причиною виникнення фінансових ризиків.

Кризові явища в економіці України у 2008;2009 рр. посилили комплекс проблем у системі бюджетного менеджменту країни. Розуміння того, що динамічне відновлення економіки неможливе без збалансування бюджетної системи, модернізації податкової системи та підвищення ефективності механізмів перерозподілу фінансових ресурсів зумовило розпочаті в 2010 р. реформи системи державних фінансів. Інноваційний підхід, який притаманний оновленому Бюджетному кодексу України та Податковому кодексу України, зумовив пошук нових інноваційних підходів до управління державними фінансами. Вагомим здобутком даного етапу реформ є впровадження новацій з управління інноваційними проектами та програмами у бюджетну сферу.

Так, у 2010 р. в Україні було розпочато процес реалізації національних проектів із пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку. Одним із базових принципів роботи над «Національними проектами» було визначено проектний підхід до реалізації стратегічних пріоритетів суспільного розвитку. Адже реалізація проектів національного масштабу передбачає як необхідність залучення значних фінансових ресурсів, так і грамотно організованого управління.

Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України було визнано центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління національними проектами. До законодавчого підґрунтя реалізації проектного підходу належать наступні нормативно-правові акти:

Указ Президента України від 8.09.2010 р. № 895 «Про заходи щодо визначення і реалізації проектів із пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку»;

Указ Президента України від 12.05.2011 р. № 583 «Про Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами»;

Постанова КМУ від 3.09.2011 р. № 847 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання державної підтримки з метою реалізації національних проектів на умовах співфінансування»;

Постанова КМУ від 8.12.2010 р. № 1255 «Про затвердження Положення про проекти із пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку (національні проекти)»;

Постанова КМУ від 8.12.2010 р. № 1256 «Про затвердження переліку проектів із пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку (національні проекти)».

Ще одним важливим досягненням даного етапу розвитку системи управління проектами є створення спеціалізованих підрозділів для управління проектами і програмами — офісів управління проектами і програмами (далі - проектних офісів).

Першим етапом організації проектних офісів з управління національними проектами стало створення Робочої групи «Національні проекти» Комітету економічних реформ та Науково-експертної ради для аналізу проектних пропозицій, а також розроблення Положення про діяльність державних підприємств, що будуть здійснювати координацію проектних дій з реалізації Національних проектів [16, с.85].

Впроваджуючи в практику такий інноваційний механізм для управління проектами і програмами, як проектний офіс, не було враховано того факту, що в Україні й досі зберігається низький компетентнісний потенціал проектної діяльності органів, що беруть участь в бюджетному процесі. Як наслідок, на сьогодні функції проектного офісу в органах публічної влади здебільшого виконуються різними підрозділами аналітичного напряму, що не мають методичної і технічної підтримки та потребують професійних кадрів.

У вітчизняній практиці технологія проектного управління давно отримала широке застосування на рівні підприємств. Натомість, у зарубіжних країнах проектне управління є невід'ємною складовою управління державними проектами та програмами, наряду з програмним управлінням [1; 2]. Важливо розуміти, що «формування нового підходу до стратегічного планування для інноваційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності національної економіки є об'єктивною необхідністю, адже зосередження зусиль лише на поточних економічних інтересах обмежує подальший розвиток» [7, с.508]. На цьому акцентується увага у працях І.Я. Чугунова [19; 20].

В Україні розповсюдження технології проектного управління на державному, регіональному і галузевому рівнях має особливе значення і обумовлюється наступними основними факторами:

зростаюча кількість, складність проектів і їх організація;

необхідність скорочення життєвого циклу проектів, що дозволить мінімізувати тимчасові витрати шляхом використання чіткого планування, організації проектних робіт та їх своєчасного контролю;

активізація інноваційної діяльності в бюджетній сфері, що вимагає «прозорості» управління на всіх стадіях життєвого циклу послуг;

гостра потреба у збільшенні прозорості виконуваних заходів за проектами та програмами, що обмежені фінансовими ресурсами;

необхідність налагодження взаємовигідних міжвідомчих відносин при реалізації проектів та програм, а також чіткий розподіл відповідальності для кожного учасника команди виконавців.

Особливої уваги потребує дослідження розвитку системи управління інноваційними проектами та програмами, що фінансуються за рахунок коштів міжнародних донорів.

Наслідком побудови партнерських відносин між незалежною Україною та міжнародними фінансовими організаціями (далі - МФО) після 1992 р. стали безліч спільних проектів, що сприяють вдосконаленню державного і приватного секторів, підвищенню ефективності сільського господарства і енергетики, захисту довкілля та зміцненню соціального сектору. Необхідність масштабних економічних перетворень посилилася із проголошенням наміру України вступити до ЄС. Необхідність забезпечення процесу інтеграції України до ЄС вплинула на формування великої кількості проектів, направлених на реалізацію Стратегії інтеграції України до ЄС, за такими напрямами [12]:

адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини, економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС,.

інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки, політична консолідація та зміцнення демократії,.

адаптацію соціальної політики України до стандартів ЄС, культурно-освітня і науково-технічна інтеграція, регіональна інтеграція України, галузева співпраця, співробітництво в галузі охорони довкілля.

Підписання Угода про асоціацію між Україною і ЄС та виконання заходів, передбачених у розпорядженні КМУ від 17 вересня 2014 р. № 847-р «Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» сприяло збільшенню кількості та важливості інноваційних проектів і програм в Україні направлених на удосконалення системи управління державними фінансами, удосконалення бюджетного процесу, посилення попереднього й поточного бюджетного контролю, забезпечення ефективності боротьби з корупцією, розвитку громадянського суспільства та ін.

Постановою КМУ від 10 жовтня 2001р. № 1317 «Про порядок підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, які підтримуються міжнародними фінансовими організаціями» [13] встановлені вимоги до ініціювання та підготовки, реалізації та завершення реалізації цих проектів. Цей документ став першим кроком у побудові системи управління проектами і програмами в Україні. У 2008 р. дану постанову було модифіковано та визначено, що управління проектами має здійснюватися за такими основними фазами:

підготовка інвестиційного проекту;

підготовка системного проекту;

реалізація інвестиційного проекту;

моніторинг проектів;

завершення реалізації інвестиційного проекту;

завершення реалізації системного проекту.

Таким чином, до 2016р. управління проектами міжнародної технічної допомоги здійснювалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1027 «Про порядок ініціювання, підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями» [14]. Відповідно до вимог даного порядку у місячний строк після отримання від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку) інформації щодо надходження повідомлення МФО про підтримку проекту відповідальний виконавець мав призначити координатора проекту та утворити групу управління проектом.

Група управління проектом здійснює свою діяльність відповідно до Наказу Міністерства Юстиції України «Про затвердження Порядку діяльності груп управління проектами економічного і соціального розвитку України, які підтримуються міжнародними фінансовими організаціями» від 29.10.2002 № 905/308/550/93/5 [11]. Відповідно до наказу у проектній структурі для кожного окремого проекту створюється спеціальна робоча група, яка після завершення роботи над проектом розпускається. При цьому, відповідний персонал і ресурси, раніше притягнуті до роботи, повертаються у свої підрозділи.

Як показує аналіз реалізованих інноваційних проектів та програм в Україні, для кожного проекту призначається керівник проекту, який відповідає за загальне керівництво Проектом за всіма компонентами Проекту (рис.1).

До міжвідомчої робочої групи також входять менеджери компонентів проекту та представники усіх міністерств та відомств, які є зацікавленими сторонами проекту.

Менеджери компонентів несуть відповідальність за доручені їм компоненти проекту відповідно до своїх функціональних обов’язків. При цьому склад компонентів та відповідних підгруп визначається для кожного проекту окремо. Так, «Проект модернізації державних фінансів» складався з наступних компонентів: координація питань ІТ, підтримка адміністративного управління та закупівель та координація донорської підтримки [9]. Натомість, управління за проектом «Модернізація державної податкової служби України — 1» здійснювалось такими підгрупами: підгрупа зв’язків з громадськістю; підгрупа з податкового законодавства та аналізу податкової політики; підгрупа з міжвідомчого обміну інформацією.

Менеджери компонентів надають будь-яку необхідну інформацію, пропозиції та виконують завдання, пов’язані з реалізацією цілей проекту, згідно доручень керівника проекту.

Офіційна документація за проектами дійсно підтверджує створення таких груп, однак показує й те, що діяльність груп була не стандартизована. Основні завдання та права Групи управління визначаються окремо за кожним проектом на власний розсуд виконавця проекту. Так, наприклад, до завдань Групи управління проектом «Sustainable Urban Demonstration Projects» належать: забезпечення реалізації проекту на засадах проектного менеджменту; координація діяльності членів Групи управління щодо підготовки, аналізу та обробки усієї необхідної інформації;здійснення аналізу ефективності та контролю виконання завдань проекту. Натомість завдання групи управління проектом «Підвищення енергоефективності в секторі централізованого теплопостачання України»: координація щоденного управління Проектом; здійснення контролю виконання завдань, що включені до Проекту та стосуються використання коштів; проведення закупівель; фінансове управління; звітування за Проектом.

Структура управління інноваційними проектами та програмами в бюджетній сфері (складено автором за [11] та звітів щодо реалізації проектів) З метою вдосконалення процедури ініціювання, підготовки, реалізації, моніторингу та завершення спільних із МФО проектів, забезпечення швидкого й ефективного використання кредитних ресурсів МФО для фінансування пріоритетних проектів соціального та економічного розвитку України постановою КМУ від 27 січня 2016 р. № 70 «Про порядок підготовки, реалізації, проведення моніторингу та завершення реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями» [15] було затверджено новий порядок підготовки, реалізації, проведення моніторингу та завершення реалізації проектів таких проектів, що передбачає [17, c. 30]:

передачу Мінфіну повноважень на прийняття рішення про доцільність підготовки інвестиційного проекту для залучення кредитних ресурсів МФО та про визначення відповідального виконавця;

удосконалення механізму планування, забезпечення обґрунтованості видатків Державного бюджету на фінансування проектів МФО;

синхронізацію етапів ініціювання та підготовки проектів із бюджетним процесом та передбачення Мінфіном позик МФО у державному бюджеті на відповідний період;

оптимізацію процедури, скорочення часу та кількості необхідних документів для започаткування підготовки інвестиційного проекту та початку переговорів із МФО; визначення процедури залучення авансу для підготовки інвестиційного проекту, додаткового фінансування для спільних із мФо проектів у рамках укладених договорів, реструктуризації проектів, які знаходяться на стадії реалізації;

підвищення відповідальності за результативність реалізації проектів МФО;

удосконалення моніторингу та звітності у процесі реалізації спільних із МФО проектів;

встановлення більш дієвого контролю за виконанням міжнародних договорів між Україною та МФО;

визначення чіткої процедури завершення інвестиційних та системних проектів МФО.

Окремо, необхідно відзначити, що підготовка, реалізація, проведення моніторингу та завершення реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються Кредитною установою для відбудови, яка діє на підставі повноважень від Уряду Федеративної Республіки Німеччина, здійснюються також з урахуванням положень міжнародних договорів між Кабінетом Міністрів України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про фінансове співробітництво.

Управління проектом з метою досягнення запланованих результатів та управління бюджетом проекту здійснює відповідальний виконавець безпосередньо або через бенефіціара.

Проблема ефективності реалізації інноваційних проектів та програм породжена, зокрема, недосконалістю нормативно-правової бази щодо управління ними. Протягом десятиріччя Мінекономрозвитку як координатор роботи, пов’язаної з ініціюванням, підготовкою та реалізацією проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями, не розробило жодних методологічних рекомендацій для впроваджувальних установ щодо забезпечення належної якості управління інноваційними проектами та програмами на стадії підготовки та реалізації, що призвело до подовження термінів реалізації проектів або взагалі дострокового завершення проблемних проектів.

Висновок

Проведений аналіз становлення та розвитку системи управління інноваційними проектами та програмами дозволяє зробити висновок, що система управління проектами та програмами, що існує сьогодні в Україні є результатом хаотичного застосування сучасних практик проектного управління зарубіжних країн, але, на жаль не має достатнього нормативно-правового та інституційного забезпечення.

Вагомим кроком на шляху становлення сучасної системи управління інноваційними проектами і програмами в Україні стало, по-перше, впровадження програмно-цільового методу, який передбачає обов’язкову оцінку ефективності програм за допомогою визначення кількісних та якісних результативних показників, і, по-друге, реалізація національних проектів, на етапі підготовки яких було вперше впроваджено практику створення проектних офісів.

На нашу думку, існуючі на сьогодні недоліки застосування програмно-цільового методу можна подолати при системному використанні його з інструментами проектного управління, що становить перспективу подальших досліджень.

Список використаних джерел

Kwak Y. H. Challenges and Best Practices of Managing Government Projects and Programs / Y. H. Kwak, M. Liu, P. Patanakul, O. Zwikael. — Project Management Institute, Inc. — 2014.

Marshall P. Improving Program Management in the Federal Government / P. Marshall, Ch. Dan Chenok, J. Wholey. — National Academy of Public Administration. — 2015. — 32 p.

Безверхнюк Т.М. Публічна сфера як предметна область проектного менеджменту / Т. М. Безверхнюк // Збірник наукових праць Херсонського національного технічного університету. — № 1. — 2011. — С. 27−31.

Биков В.Ю. Системи управління проектами та програмами — сучасні інструменти інноваційного соціально-економічного розвитку України / В. Ю. Биков // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти. — 2010. — № 26. — С. 61−71.

Керівництво з управління інноваційними проектами і програмами організацій: монографія // Переклад на українську мову під редакцією проф. Ярошенка Ф. О. /К.: Новий друк, 2010. — 160 с.

Колосова В. Напрями вдосконалення механізмів залучення фінансових ресурсів міжнародних інституцій в умовах фінансової глобалізації та євроінтеграції/ В. Колосова // СХІД. — 2016. — № 6 (146). — С. 27−34.

Лисяк Л. В. Бюджетна політика у системі державного регулювання соціально-економічного розвитку України: [монографія]/Л. В. Лисяк. — К.: ДННУ АФУ, 2009. — 600 с.

Національні проекти у стратегії економічної модернізації України /Я.А. Жаліло, Д. С. Покришка, Я. В. Бережний, А.П. Павлюк[та ін.]. — К.: НІСД, 2013. — 144 с.

Остаточний звіт за результатами реалізації спільного з Міжнародним банком реконструкції та розвитку Проекту модернізації державних фінансів [Електронний ресурс] / Міністерство Фінансів України.

2015. — Київ. — 66с. — 1 електрон. опт. диск (CD-ROM); 12 см. — Систем. Вимоги: Intel Pentium 1 ГГц; 256 Мб RAM; Microsoft Windows 2000 SP 4 / XP SP 2 / Vista (32 біт); Adobe Reader 7.0 (або аналогічний продукт для читання файлів формату PDF). — Назва з титул. екрану.

Планування місцевих бюджетів на основі програмно-цільового методу: Навчальний посібник / [Під заг. ред., В.В.Зубенко]; ІБСЕД, Проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи (ЗМФІ-ІІ) впровадження». — 5-тє видання, виправлене та доповнене. — К., 2015. — 120 c.

Про затвердження Порядку діяльності груп управління проектами економічного і соціального розвитку України, які підтримуються міжнародними фінансовими організаціями: Наказ Мінфін України, Мінекономіки з пит. європ.інтеграції, Мінпраці України від 29.10.2002 № 905/308/550/93/5 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0853−02.

Про затвердження Стратегії інтеграції України до ЄС: Указ Президента України від 11.06.1998 р. № 615/9 8 (із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 587/200 0 від 12.04.2000 р., № 8/2001 від 11 січня 2001 р., № 1146/2001 від 26 листопада 2001 р., № 573/2003 від 5 липня 2003 р.) // Урядовий кур'єр.

2003. — № 129.

Про порядок ініціювання, підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1317 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1317−2001;%D0%BF.

Про порядок ініціювання, підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1027 [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1027−2008;%D0%BF.

Про порядок підготовки, реалізації, проведення моніторингу та завершення реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.01.2016 № 70 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/70−2016;%D0%BF.

Ракоцило О. М. Організація проектного офісу в органах публічної влади / О. М. Ракоцило // Держава та регіони. — № 4 (40). — 2012. — С. 82−86.

Стан виконання державних цільових програм у 2015 році [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www. me.gov.ua/Documents/List?lang=uk-A&tag=DerzhavniTsiloviProgrami.

Управління проектами в публічній сфері: навч. посібн. /Т.М. Безверхнюк, Н. О. Котова, С. А. Попов /За заг. ред. Безверхнюк Т. М. — Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2011. — 295 с.

19. Чугунов І.Я. Довгострокова бюджетна стратегія у системі економічної циклічності /.

І.Я. Чугунов //Вісник КНТЕУ. — 2014. — № 5. — С. 64−77.

20. Чугунов І.Я. Фінансова політика України в умовах глобалізації економіки / І.Я.Чугунов, М.Д. Пасічний // Вісник КНТЕУ. — 2016. — № 5. — С. 5−18.