Виникнення писемності та історія кодування інформації

Розділ 1 1. Виникнення писемності та історія розвитку листи. 2. Способи та засоби документування. 3. Кодування інформації та класифікація знаків.

1.1 Писемність виникла на певному етапі розвитку людства, коли продуктивні сили й суспільні відносини почали досягати певного, досить високого рівня. Цей рівень, за висловом Ф. Енгельса: «Починається із плавки залізної рудій й переходити у цивілізацію в результаті винаходу буквеного листи й застосування словесної творчості.».

Причини, що зумовили появу писемності, всюди були більш-менш однакові. Лист, що передає звукову мову, з’являється в пенріод формування держави. Алі різні народи не одночасно досягали однакового рівня суспільного розвитку, тому писемність з’являється в різних народів в різні часи. Щоб зрозуміти, вивчити шлях розвитку тієї чи іншої писемності, треба знаті історію народу, який її створив.

[Наприклад египетська писемність, котра виникла десь у глибині IV тисячоліття до нашої ери, спочатку був піктограічною, тобто малюнковою. «Під годину виникнення египетської цівілізації перша писемність, котра почала вживатися, полягала. у простому замальовуванні предметів, «писавши Шампольйон. 6ст.83].

На світанку розвитку будь-якої культури найпершим й найбільшим її досягненням є народження писемності, всюди, — на будь-якому континенті, у будь-якій стране, — першим способом закріплення думи на відстані: в часі, перим способом обміну і збереження знань та досвіду людей був малюнок. Так й було б в Єгипті.

У піктограмі кількість знаків залежала від фантазії людини, що її малювала, від ступеня й «малюнкової говіркості». Алі на початку III тисячоліття до нашої ери в Єгипті становище змінюється. Кількість знаків обмежується, звужується значення шкірного окремого зображення, стандартизується їхня форма. Кожен знак тепер точно означає певне слово. Ос-кільки цей вид писемності передавав не лише назви предметів, а і цілі слова, поняття, ідеї, його називають ідеографією. Ідеографія — перехідний ступінь від піктографії до звукової, мовної графікі.

["Піктографія — це недосконала система, котра поступово упорядкувалася, майже повністю змінилася лише под впливом прогресу людського розуму свій характер й утворила … ієрогліфічне лист" 6 ст. 86].

1.2 З далеких часів дійшли до нас різні види документів, за допомогою які ми пізнаємо історію своєї країни, її героїчне минуле, з’ясовуємо особливості побуту народу, правові форми та етичні норми взаємовідності між суспільством й Державою, між окремими особами, знайомимося із культурою становлення письмового мовлення.

До появи листи для оформлення міжплеміних договірних відносин, а, також, для полегшення запам’ятовування предки використовували палиці з карбами. Щоб закріпити договір чи торгівельну угоду, наприклад, записки про узять борг, на палиці робились зарубки, а потім її розрубували впродовж. Кожен бравши собі по половині. При поверненні боргу половинки складали разом й перевіряли правильність розрахунків. Наскельні малюнки та написи виконували примітивними інструментальними знаряддями (кам’яними сокирами, довбнями) на рівних кам’яних брилах.

З появою писемності виникає необхідність складати документи. Вважається, що необхідність в укладненні різноманітних документів (догоди, домов, тестаменти) й зумовила появу писемності як засобу фіксації й збереження державної й приватної документації. Так, знайдені под годину праскопок білая м. Сузи в 1901р. французькими вченими на поверхні кам’яного стовпа клинописні тексти були законами, що належали вавилонському цареві Хаммурапі, який правив із 1792 по 1750р. до н.е. Фігура бога солнця Шамаша над текстом начебто затверджувала закони й дозволяла цареві творити від його імені суд над усіма своїми підданими. Всьго було б близько итрьох сотень законів й усі смердоті, за заявою Хаммурапі, захищали слабкого від сильного.

1.3 Важко переоцінити внеск вавилонян й ассирійців та інших шумероаккадських предків у культуру документування. По-перше, це винайдення листи. Вавилонське клинописне лист, а точніше — шумерське, із якого воно та розвинулось, — найдавніше у світі. Використовували його у різних видозмінах протягом трьох тисяч років, тобто досше ніж сучасний латинський алфавіт. Цим листом користувалися народи від Вірменських гір до Перської затоки, від Єгипетського моря до кордонів Індії. Саме в Месопотамії виник перший великий теоретично-філософський твір «Сказання про Гільгамеша». Тема цого документа — пошуки людського безсмертя, яку можна здобути лише корисними для людства справами — сягають справжньої філософської глибини й забезпечують йому почесне місце серед найвизначних робіт усіх часів й народів.

Сторінки історії, на шкода, й досі рясніють «білими плямами». Навіть, про ті, що уже, здаєьбся, вивчене, інколи ховає чимало цікавих таємниць.

1.4 Вивчення слів янської писемності почалося давно. Х сторіччям датується перша філологічна ровідка зцього запитання — «Сказання про письмена"Чорноризця Хоробра. Довгий годину вважалось, особливо наполегали на цьому буржуазні історики, що наші предки, східні слов’яне, здобули писемність лише после 988 року, после хрещення Русі. Тоді перед тим прийшла, писемність — богослужбові книжки, написані тією слов’янською абеткою, якої 863 року створили вчені просветителі Кирил та Мефодій.

З Болгарії та Візантиї у Кіївську Русь спадало свого години чимало книжок, насамперед релігійних. Алі не писемність — не іспортний товар, й завезти її не можливо — Писемна система народжується на певному етапі розвитку суспільства, коли вон стає для цого суспільства необхідною.

У Давній Русі, ще до її хрещення, суспільні відносини досягли такого рівня розвитку, що без писемності Русь не могла обійтися й тому на теріторії, де жили східні слов’яне, археологи неодноразово натрапляли на предмети, вкриті таємничими, ієрогліфічними знаками. І годиною ці знаки дуже складалися на Літери якогось невідомого нам алфавіту. Можливо, це не знаки, а Літери кількох окремих абеток. Ними користувались різні слов’янські племена, коли у яких зароджувалася державність, розвивалася торгівля, з’явилися Перші паростки дипломатичних стосунків.

Також було б створено кирилицю та глаголицю.

Кирилиця складалась із сорока трьох писемних знаків, вона мала усі Літери, потрібні для передачі звуків старослов’янської мови. Навять понад, ніж потрібно. Зайві знаки протягом ХVIII-XX сторіч були вилучені за слов’янських абеток.

Глаголиця мала сорок літер. Їхня форма дуже складна і химерна. Якщо уважно придивитись, деякі знаки глаголиці схожі на перкинуті чи перекручені Літери кириллиці. Тільки ще і ускладнені, прикрашені завитками та кружальцями .

У 10-му сторіччі, у Болгарії народжується нова, зручніша абетка, — прямий нащадок візантійського статуту. І на честь першонавчителя слов’ян її назвали кирилицею. Кирил й Мефодій боролися не було за ті. щоб у слов’янських країнах правили церковну службу рідною мовою. Вони присвятили своє життя благородній справі «вищої мети»., брати прагнули відстояти самобутність слов’янської культури.

Вони рохгорнули величезну просвітительську діяльність. Кирилові і Мефодію всіляко допомогали вірні учні - Мастак, Лаврентій, Наум, Ангеларій, Климент.

Та католицька церква залишилася вірною собі. Лише одну годину, з дипломатичних міркувань, тато римський Адріан II дозволив церковні віправи слов’янською мовою.

Найдавніші пам’ятки слов’янського листи (IX — X сторіччя) — це три написи на стінах церкви болгарського царевича Самуїла, в Македонії.

Починаючи із XI століття, написи кирилицею, котрі досі зустрічаються лише на пам’ятниках та в богослужебних книгах, иожна побачити і на предметах побуту.

2.1 Засоби — інструменти, за допомогою які документують інформацію.

Технічний й текстові способи документування є найдавнішими.

Писемність є засобом для текстового способу .

Вона з’являється тоді, коли виникає потреба передавати інформацію за годину й простір.

Піктографічне лист (рисункове лист) — перший етап еволюції писемності, перший спосіб вираження почуттів, але й малюнок можна лише трактувати, дослівно його прочитати неможливо.

Писемність виникла у VIII тисячолітті до н.е. Писемність слугувала для передачі соціального досвідунащадкам, але й життеве сприйняття слідуючого покоління змінються й уутруднює прочитання.

Логограмма чи ієрогліфи — передача — передача інформації зазасобами схем.

Слогове лист (шумерське) — лист за засобами символів, але й симовл позначае не слово, а склад.

Літеро-звукове лист (гречеський алфавіт).

Грекі рочленували слово на Літери, Літери на звуки й створили алфавіт.

Звукове лист слугувало основою стенографії - запису інформації зазасобами значків.

Знак позначає не слово, не літеру, а цілі фрази та устойчиві словосполучення.

На початку нашої ери існували два основних алфавіту — грецький й латинський.

До VI століття н.е. слов’янськи племена використовували чорно-розовий алфавіт (…).

З V століття з’являється протокирилиця (відрізняється від грецького алфавіту лише тім, що відсутня частина букв.).

На базі цого алфавіту у IX столітті з’являються два алфавіти — глаголиця та кирилиця. Глаголиця стала називатися вяз’ю й використовуватися як парадне лист, для написання дорогих книжок й т.д.

У розвитку шприфту виділяють три етапи:

1. статут (чітка геометрія, рівні літери).

2. півстатут (на відміну від статуту — наклонні Літери, немає чіткої геометрії).

3. скоропис 15−16 ст. (іноді викидаються гласні Літери, зливаються слова. Самий тяжкочитаємий шрифт.).

Петро у XVII столітті ввів гражданський шрифт.

У 1735,1738, 1758 рр. — реформи Ро-сійської Академії наук, котрі модернизували алфавіт. Вперше з’являється руську національний алфавіт.

Ленін видає декрети 1917;1918рр. про реорганізації руської мови, створюється сучасний руську алфавіт. У 1931 р. цей алфавіт поповнюють лише двома літерами — і, й.

До середини XIX сторіччя писемність був рукописною, потім з’являються Перші машинописні прилади (машини) .

Технічний спосіб документування.

Малювали самих спорудах. Малюнки містять в собі техічну інформацію, вміщують свідчення про технічних знаннях. Технічний малюнок виникає, коли виникає патріархальне господарство, воно та з'єднане із характером виробництва, коли потребуються более точні засоби реалізації інформації. Колі людина починає робити щось сама, виникає технічна інформація.

Один спосіб — малюнок.

На Русі малюнки робили безпосередньо в землі.

Виникає диференціація сільського господарства, виникають нові методи документування. З’являються Перші наукові писання, метеозаписи, Перші земельні плани.

Ремеслене виробництво з’являеться із потребою в описанні заказів, товари на обмін — технічне описування виробу, моделі чи образець.

Розвивається торгівля. Торговці були створювальниками карти. разом із нею з’являються Перші наукові щрденники демографічного змісту.

На зміну ремесленому засобу виробництва приходити мануфакутрне (серійне виробництво). Це виробництво вимагало более точного зображення самого предмета. Конструкторська документація виникає у зв’язку із розвитком механіки, судобудівництва, машинобудівництва.

У XVII-XVIIIст. починається типове будівництво. З’являється проект, проектна документація.

Машиний характер виробництва відрізняється від мануактурного технологією, предполагають, використання кваліфікованих спеціалістів. Виникає технологічна документація, технологічна карта.

У виробництво входити наука. З’являється наукова документація. З’являеться держстандарт.

Вводитися різниця між часною та державною інтелектуальною власністю.

З’являються звіти, рецензії та укладнення.

Наступного дня ми маємо технічний комплекс научної документації, який складався у всіх сферах життя.

Графічна документація: плани, креслення, схеми.

Текстова документація: держстандарти, технічні описання, технчні умови й т.д.

Картографічна й гідрографічна: карти, географічні, геодезичні й т.д.

Основний засіб — технічна графіка.

У IV столітті до н.е. Євклід створив працб «Оптика», де вперше формулює правила виготовлення точного технічного малюнка, створення малюнка на площині.

У XVI ст. Декарт й Ферма розробляють теорію аналітичної геометрії.

З’являються методи проектного зображення предметів.

Схематичні плани залишаються кресленими, смердоті відрізняються більшою точністю зображення.

У кожній галузі виникають креслені майстерні (18−19ст.) 1798р. — рік народження інженерної графіки.

Французьський авантюрист Гаспар Травень видав книжку «Нарисна геометрія», написану за гратами.

У XIX столітті розробляється методичка рельєфного зображення на площині (М. Ферог).

Він ввів технолгогію виготовлення документів із рельєфним зображенням предметів.

Створюється компьютерна графіка.

2.2 Документування — це створення документа із виконанням різних методів, способів, засобів фксувати інформації на матеріальні носії.

Метод документування — це захід чи сутність прийомів фіксування інформації на матеріальному носії за допомогою знакових систем.

3.1 Кодування інформаціїце спеціальнал вироблена система прийомів (правил)фіксування інформації. Основними атрибутами кодування є знак, код, мова, за допомогою які інформація фіксується й передається у просторі й часі.

Код — це набір знаків, котрі упорядковані відповідно до визначених правил тієї чи іншої мови, для передачі інформації.

Знак — це позначка, предмет, та позначення чогось. Наприклад, може бути цифра чи літеру. Колі знак поєднується зі своїм значенням, він стає символом. Код винен однозначно сприйматися, відтворюватися й передаватися, тобто бути незмінним, однотипним й визначним. Винен бути зрозумілими відправнику й одержувачу. Кодів існує набагато більше, ніж матеріальних носіів.

Розрізняють наступні види кодів:

. алфавитні - система літер;

. цифровий — система цифр;

. алфавитно-цифровий — змішана система алфавитних й цифрових кодів;

. рельєфно — точковий — система випуклих точок (шифр Брайля);

. матричний — система поглиблень чи отверстій та інші.

Використовує у якості коду ліьтери, можна фіксувати слова на різних мовах, отже використовуючи різні коди.

Вибір коду залежить від матеріального носія, чим коротше код, тім довше якщо текст й навпаки. Наприклад, китайські ієрогліфи. Вироблення коротких кодів постає одним з важливих завдань перед науковцямі.

3.2 Вивченням знаків займається семіотика. Семіотика (від грецького semion — знак, ознака) — наука, Яка вивчає спільні якості знаків, їхні системи й ситуації у людському суспільстві. Семіотика вивчається на трьох різних ступенях:

1) синтактика;

2) семантика;

3) прагматика.

Синтактика розглядає способи поєднань знаків, котрі ведуть у кінцевому результаті до формування текстів. Семантика аналізує поняття, значення й смисл. Знак не лише позначає який-небудь предмет чи явище, але й має й своє смислове й експресивне значення. Прагматика займається відношеннями «людина — знак».

Класиком семіотичної науки є американський вчений Ф. де Соссюр (1857 — 1913). У нашій стране увага до семіотики виникла у 60−70 роки.

У широкому розумінні знак — це будь-яке фізичне явище, яку має загальну чи суб'єктивну інтерпретацію, котра залежить від навколишнього середовища.

1) в документознавстві знак — матеріальний, чуттєво сприйманий предмет (явище чи дія), який виступає у якості представника іншого предмета, якості чи ставлення й використаний для фіксування, придбання, зберігання, переробки й передачі повідомлення. Знак являє собою своєобразний «атом» соціальної інформації. Повідомлення може складатися із одного чи совокупності знаків. Алі повідомлення менш одного знаку не може бути, бо воно та буде матір змісту.

Знак має такі ознаки (особливості) :

1) матеріальне вираження;

2) значення;

3) інформує про щось відмінне від цього;

4) використовується для передачі інформації;

5) функціонує у певній знаковій ситуації.

Знак ємає зховнішню й внеутрішню структурні сторони. Зовнішня сторона — це матеріальна оболонка знака. Предмет, який виступає у ролі знака, обов’язково володіє певною формою, щоб бути сприймаємим, здатним фіксувати й передавати інформацію у просторі й часі. Жест, світло световору, морський прапорний код, звук мовлення не можуть слугувати знаками для документа. Внутрішня сторона знаку — це його значення. Цим відрізняється від інших матеріальних знаків.

Між знакам й означаємим предметом, як правило, немає спільності. Зв' язок між знаком й предметом виконує людина. Люди в юагатьох випадках условлюються у тихий чи інших знаків й знвкових систем. Знак використовується для передачі й зберігання інформації, використовується засобом комунікації. І тому значення знаків винне бути зрозуміло усим учасникам комунікаційного процесу. Доки знаки не зрозумілі (не розшифровані) реципієнтом, повідомлення не може бути сприйнято, а, означати, документ, не може зробити свою сущну функцію — бути джерелом інформації й засобом комнікації.

Знак існує у певній знаковій системі. Будучи вилученим із неї, він може втратити чи поміняти своє значення.

Класифікація знаків — це їхнього перегрупування за певними ознаками.

Існує багато класифікацій знаків, розроблених у семіотиці. І. З. Пірс виділив знаки — копії, знаки — ознаки й знаки -символи.

Знаки-копії - це відтворювання, репродукція, більш-менш східні з означуємим (фотографії, фільми, картини, знаки піктографічної писемності).

Знаки — ознаки — пов’язані із відтворюваними предметами, як подія зі своїми причинами (ті. що інакше називається симптомом, прикметами й т.д.).

Знаки-символи у силу заключеного вони наочного образу використовуються для вираження деякого, часто дуже злачного івидхильного змісту (наприклад, зображення стародавньогрецької театральної маски, як символ сучасного театру.) Слово «символ» вживається й просто у змісті «знак». Ос-кільки у документоведені викоритовуеється поперед всього знаки, яки можуть виконати роль засобу обміну документної обміну інформації між людьми, найбільш прийнятною є їхні групіровка за характером походження й формою існування, розробленою С. Г. Курмиловим та А. В. Соколовим.

Розрізнябть знаки мовні й немовні.

Знак мовний — одиниця мови (людина, слово, словосполучення, пропозиція), Яка слугує для позначення предметів чи явищ дійсності, а також ставлення між елементами мови у тіксті. Знак мовленевий двосторонній, він складається із позначающого та позначаємого.

До немовленнєвих знаків віднесені символи, товарні знаки, музейні експонати, фотографії, звуки порід, історичні реліквії, також знарядді роботи, архітектурні пам’ятники.

Частише всього серед немовленневих знаків використовуються знаки — зображення існуючих чи условних про «Світові торгові організації та Українське очікування реальної перспективи «єктів, котрі містять їхні схематичне позначення. Вони поділяються на знаки — «пікчери», вироблені й речовини.

Знаки — «пікчери» (від англійського «pikture» — картина, малюнок, кінофільм, кадр хз фільму) — це витвір живопису, у тому числі графіки, художньої вишивки, художньої різьби з дерева, металу, фотографії (включаючи кінофільм). Їх прийнято називати іконічними (тобто знаками зображення) До них, крім об'єктів живопису, котрі фіксують на носії, можна віднести й скульптуру, хоча вон є речовим знаком.

Емблемні знаки — різноманітня емблематика (аоена, спортивна, торговофірмова, міфологічна, дорожна й т.п.).

Знаки речовий (трьохмірні) — це скульптура, макети, моделі виставок, музеїв й т.п. Серед них — різноманітна (у більшості обрідова) речоіинна символіка, котра позначає різні поняття (хліб й сіль — знак привітності та дружби, кільце на четвертому пальці - людина жоната — й т.п.) Таким чином, іункція й значення знаку належати окремим предметів у конкретній ситуації. Це відноситься до суб'єктів експозицій музеїв, зоопарків, ботанічних садів, виставок й т.д. Розгляд таких об'єктів, як носіїв визначеного знака — повідомлення можливо лише біля самісінької експозиції.

Вилучений із неї предмет втрачає свій знаковий статус (хліб на столі поза обрядом зустрічі дорогих людей чи сільскогосподарчої виставки не фіксує нфякої соціальної інформації.).

Форма знака — символу може бути різною: літера, цифра, отверстіє, точка, лінія, рельєф та інші спеціальні знаки чи коди. Вони створені для фіксування й передачі соціальної інформації. Одні із них подбні зображеному, друзі несуть цілевий характер й не так на відображаємий предмет чи явище.

Перші створюються за допомогою більш-менш чіткого копіювання реальних об'єктів чи явищ. Вони несуть іконічні немовленеві знаки, подібні за формою назначаємим об'єктам.

Це малюнки, фотографії, кінофільми, відеофільми. На відміну від іконічного, знак-символ не винен матір схожості із тім предметом чи явищем, яку він позначає. А щоб зрозуміти (розшифрувати) інформацію, людина винна заздалнгідь вивчити значення знаку. До документів, використовуючи мовленневи знаки — условні позначення, відносяться вербальні (словесні) документи (книжки, брошури, журнали, газета, бюлетені й т.д.) й ідеографічні документи (географічні карти, ноти, креслення).

Список літератури.

1. А. М. Діденко «Сучасне діловодство».

2. С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук «Сучасні ділові папери».

3. Ю.І. Пляха «Управлянське документування».

4. В. М. Синков «Діловодство і менеджмент» 185 ст.

5. М.М. Кулінаренко «Документоведение» 459 ст.

6. Паола Упивська «Невмирущі знаки» 156 ст.