Универсальный еволюціонізм і самоорганізація

Универсальный еволюціонізм і самоорганізація

Н.Н. Моисеев Мы продовжуємо розмова про основні тенденції у розвитку сучасного наукового знання. Публікується уривок із книжки М.М. Моїсєєва звертає увагу до характерні властивості систем. Неодноразово на роботах 1980−1990;х рр. М.М. Моїсєєв висловлює припущення, що дарвиновские принципи еволюції є приватне прояв більш загальних закономірностей розвитку, властивих всім процесів у Универсуме, зокрема і процесам самоорганізації. Рух до «универсальному эволюционизму» — характерна риса багатьох робіт вченого (див., наприклад, «Алгоритми розвитку» — М., Наука, 1987).

Этот пошук загальних законів розвитку додає імпульсу до переходу до наступного поверху безкінечною драбини познания.

Я вже використовував і далі часто вживатиму термін «система», причому у його найпростішому сенсі. З огляду на особливого значення з метою цієї роботи, повторюю вкотре деякі положения.

Условимся називати системою будь-яку сукупність взаємодіючих елементів. Це визначення цілком тривіально, але, як ми це побачимо нижче, має цілком нетривіальні слідства. Передусім зазначимо, що кожен об'єкт нашого вивчення є систему. Це має глибоке значення для наукового пізнання. І він зрозуміли дуже довго, мабуть, ще античні часи. І було об'єктом вивчення класичного рационализма.

Однако це напрям наукової думки пов’язувало ставлення до властивості системи з властивостями її елементів. Понад те, мовчазно передбачалося, що властивості системи можна вивести (вивчити) з урахуванням вивчення властивостей елементів, її складових. Такий підхід до вивченню властивостей системи отримав назву редукціонізму. Він зіграв величезну позитивну роль розвитку естествознания.

Но все виявилося складніше. Насамперед виявилося, що вивчення далеко ще не всіх властивостей системи може бути зведене до вивчення властивостей її окремих елементів. Найпростіший приклад: аномальна залежність щільності води від температури не виведена з властивостей її елементів — кисню і водню. Іншими словами, система має особливими системними властивостями. Їх вивчення представляється надзвичайно важливим напрямом сучасної науки. Його можна було б назвати й так: вивчення властивостей кооперативних взаимодействий.

Но мають місце й більш глибокі зв’язок між властивостями системи та властивостями її елементів. Деякі системи хіба що визначають властивості своїх елементів, элиминируют, виключають окремі, коли ці елементи виявляються нездатними виконувати деякі функції, необхідних існування (напевно, точніше — стабільності) системи. Іноді уявляю, що чимало системи нагадують інженера, управляючого складної машиною. Коли якась деталь не задовольняє його до вимог, не виправляє її, а й просто викидає і підбирає нову, краще який відповідає вимогам до системи. Це обставина добре проглядається лише на рівні систем громадської природы.

Другими словами, взаємозв'язок властивостей системи та її елементів значно більше глибока, ніж заведено вважати: як властивості системи залежить від властивостей елементів, але і навпаки — властивості елементів, складових систему, можуть залежати від властивостей системи. І з сходження сходами складності ця взаємозалежність проявляється дедалі краще. Особливо тоді, коли заходить мова про вивченні систем громадської природи. Але це зовсім означає заборонити вивчення елемента системи як деяку виділену данность…

И останнє. Можна говорити «цілях» системи, який би природи вона була. У неживих системах це стабільність та розвитку, т. е. безупинне ускладнення організаційної структури та різноманіття елементів. У системах, що належать світу живого, мета елемента — стабільність, яку прийнято називати гомеостазом. У системах громадської природи постає цілий спектр цілей. Оскільки елементи системи своєю чергою є системами, можна розповідати довго й про цілі елементів (підсистем). І вони, це ще підсистем, які завжди збігаються з цілями самої системи. Тому не виникає уявлення про соразвитии, чи коеволюції (термін почали вживати останні 30 років у біології). Це важливе поняття. Воно означає такий розвиток підсистем (систем нижнього рівня), яке порушує розвитку вихідної системы.

В цьому плані вплив системи їхньому елементи якісно відрізняється від ролі конструктора, оскільки елементи самі розвиваються з механізмів самоорганізації, про котрих я раніш говоритиму нижче. Система не конструює елементи, а лише відбраковує негідні, т. е. служить чинником отбора.

…Но повернемося до опису найпростішої інтерпретації Універсума і особливостям розвитку, яке вона отражает.

Сегодня все частіше й частіше, навіть у областях, далекі від фізики, вживають термін «самоорганізація». Що він означает?

Единого, усіма прийнятого визначення терміна «самоорганізація» немає. Різні автори використовують різні визначення, існує термін «синергетика», що його намагаюся не використовувати. …Домовимося називати самоорганізацією системи такий процес зміни його стани (чи характеристик), що відбувається без цілеспрямованого (може, краще — целенаправляемого) початку, які будуть джерела визначення мети. Можна і про стихії самоорганізації — тут помилки не зробимо. Причини, які спонукають процес самоорганізації, може бути як зовнішніми, і внутрішніми. Якщо ж ідеться про Универсуме як єдиної системі, то процес його зміни відбувається лише з допомогою внутрішніх взаємодій, т. е. з допомогою чинників, що належать Універсумом. Ніяких зовнішніх взаємодій ми спостерігаємо, отже, відповідно до принципу Бору, ми маємо права говорити, що існують. І центральної проблемою теорії систем є проблема цього процесса.

Механизмы самоорганізації Універсума, т. е. матеріального світу і багатьох підсистем, його складових, далеко ще не пізнані. Останнє означає, що з них досі не створено інтерпретацій, мають сенс емпіричних узагальнень, і змушені спиратися тих чи інші гіпотези. Гадаю, що пізнання механізмів самоорганізації і як суть фундаментальних наук.

Однако сьогодні ми сьогодні вже розуміємо, як різноманітні і многочислены ці механізми. І постає природне запитання: не чи існують деякі загальні принципи чи інтерпретації, дозволяють побачити їх спільність (зробити перший крок до простоти, який нам дозволить наблизитися до розуміння сложности)?

Несмотря на обмеженість наших знань, все-таки прозирає деяка загальна логіка цього процесу. Її можна буде подивитися, коли ми зуміємо знайти спільну мову, придатний для описи схеми процесу самоорганізації всім трьох поверхів світобудови — неживої, чи косной, матерії, живого речовини й суспільства. Поки ж, у цій главі, мова йтиме лише перший поверсі, маю на увазі надалі показати універсальність цієї логики.

В ролі основи мови описи схеми механізмів самоорганізації як на мене найбільш зручним (якщо хочете, навіть природним) використовувати мову дарвінівської тріади — «мінливість», «спадковість» і «відбір». Зміст термінів, зрозуміло, може бути істотно розширено проти тим, що у них вкладав знаменитий автор теорії походження видів. Крім того, як побачимо нижче, самого цього мови явно недостатньо. Принаймні сходження сходами складності його доведеться безупинно розширювати. Але точки зору, вироблені у процесі аналізу систем (цей термін визнаю за краще поширеній терміну «системний аналіз»), дають певні підстави для раціонального розширення мови, задовольняючого принципу Оккама — мінімального залученню нових понятий.

Во усякому разі, мову, заснований на використанні дарвінівської тріади, дозволяє побачити те, що є основою загальної логіки розвитку матеріального світу, логіки, яка виявляється у основі розвитку всіх трьох поверхів Універсума — неживої, чи косной, матерії, живого речовини і «світу людини». За всього якісному відмінності цих форм існування матерії їхній розвиток пов’язує загальна логіка! І переоцінити значення цієї факту невозможно.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.