Проблемы забруднення біосфери і його екологічне значение

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

ПРОБЛЕМИ ЗАБРУДНЕННЯ БИОСФЕРЫ І ЇЇ ЕКОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕНИЕ.

ПЛАН Введение…

1. Про біосфері загалом… 2. Види забруднення биосферы…

1. Забруднення атмосферы…

2. Забруднення почвы…

3. Забруднення природних вод…

4. Радіація в біосфері… 3. Хімічне забруднення биосферы…

3.1. Аерозольна загрязнение…

3.2 Фотохимичекий туман (зміг)… 4. Пріоритетні загрязнители…

1. Важкі металлы…

2. Свинцева интоксикация…

3. Кислотні дожди…

4. Пестициди — як забруднюючий чинник. 5. Екологічні проблеми біосфери… Укладання… Список використаної литературы…

3 3 5 9 12 14 17 18 19 20 22 25 27.

30 34 35.

Людина завжди використовував довкілля переважно як джерело ресурсів, однак протягом дуже багато часу його не надавала помітного впливу біосферу. Лише наприкінці минулого століття зміни біосфери під впливом господарську діяльність звернули на себе себе вчених. У першій половині нинішнього століття ці зміни наростали і нині лавиною піддали людську цивілізацію. Прагнучи поліпшити умов свого життя, людина постійно нарощує темпи матеріального виробництва, не замислюючись про наслідки. За такої підході більшість узятих від природи ресурсів повертається їй у вигляді відходів, часто отруйних чи непридатних для утилізації. Це створює загрозу і існуванню біосфери, й людину. Вивчивши цей розділ, ви узнаете:

1. Загальне поняття — биосферы.

У буквальному перекладі термін «біосфера» позначає сферу життя й у сенсі він уперше був в введений у правове науку в 1875 р. австрійським геологом і палеонтологом Едуардом Зюссом (1831 — 1914). Проте набагато раніше цього під іншими назвами, зокрема «простір життя », «відразу краєвид », «жива оболонка Землі «тощо., його зміст розглядалося багатьма іншими естествоиспытателями.

Спочатку під цими термінами мовити лише сукупність живих організмів, які живуть планеті, хоча часом і вказувалося їх зв’язку з географічними, геологічними і космічними процесами, та заодно скоріш звертали увагу на залежність живої природи від зусиль і речовин неорганічної природи. Навіть автор сам термін «біосфера «Э.Зюсс у своїй книжці «Лик Землі «, опублікованій через майже тридцять років після введення терміна (1909 р.), не помічав зворотного впливу біосфери визначав її як «сукупність організмів, обмежену у просторі й часі і обитаюшую лежить на поверхні Землі «.

Першим із біологів, який ясно зазначив величезну роль живих організмів у освіті земної кори, був Ж. Б. Ламарк (1744 — 1829). Він підкреслював, що це речовини, що перебувають у поверхні земної кулі і що утворюють його кору, сформувалися завдяки діяльності живих организмов.

Факти й положення про біосфері накопичувалися поступово у зв’язку з розвитком ботаніки, ґрунтознавства, географії рослин i інших переважно біології, і навіть геологічних дисциплін. Ті елементи знання, котрі почали необхідні розуміння біосфери загалом, виявилися пов’язані з виникненням екології, науки, що вивчає взаємовідносини організмів і навколишнього середовища. Біосфера є певної природної системою, та її існування у першу чергу виявляється у круговерті енергії і речовин з участю живих организмов.

Дуже важливим розуміння біосфери було встановлення німецьким фізіологом Пфефером (1845 — 1920) трьох способів харчування живих організмів: автотрофне — побудова організму з допомогою використання речовин неорганічної природи; гетеротрофное — будова організму з допомогою використання низькомолекулярних органічних сполук; миксотрофное — змішаний тип побудови організму (автотрофногетеротрофный).

Біосфера (в сучасному розумінні) — своєрідна оболонка Землі, що містить всю сукупність живих організмів ту частину речовини планети, яка зараз переживає безупинному обміні з тими організмами. Біосфера охоплює нижню частина атмосфери, гідросферу й верхній частина літосфери. Атмосфера — найбільш легка оболонка Землі, яка з космічним простором; через атмосферу здійснюється обмін речовини і з космосом. Атмосфера має низку верств: тропосфера — нижній шар, примикає до поверхні Землі (висота 9−17 км). У ньому состредоточено близько 80% газового складу атмосфери й усе водяний пар; стратосфера; ноносфера — там «живе речовина» відсутня. Домінуючі елементи хімічного складу атмосфери: N2 (78%), O2 (21%), CO2 (0,03%). Гідросфера — водна оболонка Землі. У слідство високої рухливості вода проникає повсюдно у різні природні освіти, навіть найбільш чисті атмосферні води містять від 10 до 50 мгр/л розчинних речовин. Домінуючі елементи хімічного складу гідросфери: Na+, Mg2+, Ca2+, Cl-, P. S, З. Концентрація тієї чи іншої елемента у воді ще щось свідчить, наскільки вона важливий для рослинних і тварин організмів, які у ній. У цьому плані провідна роль належить N, P, Si, які засвоюються живими організмами. Головною особливістю океанічній води і те, основні іони характеризуються постійним співвідношенням всього обсягу Світового океану. Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, що складається з осадових і магматичних порід. Нині земної корою прийнято вважати верхній шар твердого тіла планети, розташований вище сейсмічної кордону Мохоровичича. Поверховий шар літосфери, у якому здійснюється взаємодія живої матерії з мінеральної (неорганічної), представляє собою грунт. Залишки організмів після розкладання переходить до гумус (родючу частина грунту). Складовими частинами грунту служать мінерали, органічні речовини, живі організми, вода, гази. Домінуючі елементи хімічного складу літосфери: O, Si, Al, Fe, Ca, Mg, Na, K.

Провідну роль виконує кисень, частку яке припадає половина маси земної кори і 92% її обсягу, проте кисень тісно пов’язаний із іншими елементами найголовніше породообразующих мінералах. Т.а. кількісним відношенні земна кора — це «царство» кисню, хімічно пов’язаного в ході геологічного розвитку земної коры.

Поступово ідея про тісний взаємозв'язок між живої і неживої природою, про інше вплив живих організмів та його систем на які оточують фізичні, хімічні і геологічні чинники дедалі більше проникала в свідомість вчених і знаходила реалізацію у конкретних дослідженнях. Цьому сприяли і зміни, зміни у спільний підхід натуралістів до вивчення природи. Усі вони більше переконувалися у цьому, що відособлене дослідження явищ і процесів природи з позицій окремих наукових дисциплін виявляється неадекватним. Тому на згадуваній межі ХIХ — ХХ ст. до науки дедалі ширше проникають ідеї холістичного, чи цілісного, підходи до вивченню природи, які у час сформувалися в системний метод її изучения.

Результати такий підхід негайно позначилися для дослідження загальних проблем впливу біотичних, чи живих, чинників на абіотичні, чи фізичні, умови. Так, виявилося, наприклад, що склад морської води багато чому визначається активністю морських організмів. Рослини, живуть на піщаної грунті, значно змінюють її структуру. Живі організми контролюють навіть склад нашої атмосфери. Кількість таких прикладів легко збільшити, й вони засвідчують наявність зворотний зв’язок між живий і неживої природою, у яких живе речовина значною мірою змінює образ нашої Землі. Отже, біосферу не можна розглядати в відриві від неживої природи, від якої вона, з одного боку залежить, і з інший — сама впливає її у. Тому перед природознавцями виникає завдання — конкретно досліджувати, як саме й якою мірою живе речовина впливає фізико-хімічні і геологічні процеси, що відбуваються лежить на поверхні Землі та в земної корі. Тільки такий підхід може дати ясне і глибоке уявлення концепцію біосфери. Таку завдання таки поставив собі видатний російський учений Володимир Іванович Вернадський (1863 — 1945).

2. Види забруднень биосферы.

Розрізняють дві основні виду забруднень: природне і антропогенний забруднення. Природна забруднення виникає й унаслідок природних причин — виверження вулканів, землетрусів, катастрофічних повеней та пожеж. Антропогенний забруднення — результат діяльності человека.

Розглянемо деякі риси сучасного стану біосфери і процеси, які у ній. Глобальні процеси освіти і рух живого речовини в біосфері пов’язані Шекспір і супроводжуються круговоротом величезних мас речовини і. На відміну від суто геологічних процесів біогеохімічні цикли з участю живого речовини мають значно більше високі інтенсивність, швидкість і кількість втягненого в господарський оборот речовини. Як мовилося раніше, з появою та розвитком людства процес еволюції помітно видозмінився. На ранніх стадіях цивілізації вирубування і випалювання лісів для землеробства, випас худоби, промисел і полювання на тварин, війни спустошували цілі регіони, призводили до руйнації рослинних співтовариств, винищенню окремих видів звірів. З розвитком цивілізації, особливо бурхливого після промислової революції кінця середніх століть, людство оволодівало дедалі більшої міццю, дедалі більшої здатністю втягувати і використовуватиме задоволення якихось своїх зростаючих потреб величезних мас речовини — як органічного, живого, і мінерального, відсталого. Зростання населення і побудову расширяющееся розвиток сільського господарства, промисловості, будівництва, транспорту викликали масове винищення лісів у Європі, Північній Америці, Випас худоби великих масштабах наводив загибель лісів і трав’яного покриву, до ерозії (руйнації) грунтового шару (Середня Азія, Північна Африка, південь Європи і сподівалися США). Винищені десятки видів тварин за Європі, Америці, Африці. Вчені припускають, що виснаження грунтів біля древнього центральноамериканского держави майя внаслідок подсечно-огневого землеробства стало одній з причин загибелі цієї високорозвиненою цивілізації. Аналогічно у Стародавній Греції зникли великі лісу у результаті рубки і невгамовного випасу худоби. Це посилило ерозію грунтів та спричинило знищення грунтового покрову на багатьох гірських схилах, підвищило засушливость клімату і погіршило умови ведення сільського господарства. Будівництво й експлуатація промислових підприємств, видобуток корисних копалин сприяли серйозних порушень природних ландшафтів, забруднення грунту, води, повітря різними відходами. Справжні зрушення в біосферних процесах почалися XX в. внаслідок черговий промислової революції. Бурхливий розвиток енергетики, машинобудування, хімії, транспорту призвела до того, що людське діяльність стала можна порівняти за масштабами з природними енергетичними і матеріальними процесами, що відбуваються в біосфері. Інтенсивність споживання людством енергії і матеріальних ресурсів зростає пропорційно до чисельності населення і ще навіть випереджає його приріст. Попереджаючи про наслідки розширюваного вторгнення людини у природу, ще півстоліття тому академік У. І. Вернадський писав: «Людина стає геологічної силою, здатної змінити образ Землі». Це попередження пророчо справдилося. Наслідки антропогенної (виробленої людиною) діяльності виявляється у виснаженні природних ресурсів, забруднення біосфери відходами виробництва, руйнуванні природних екосистем, зміні структури Землі, зміні клімату. Антропогенні впливу призводять до порушення практично всіх природних біогеохімічних циклів. Через війну спалювання різного палива на атмосферу щорічно викидається близько 20 млрд т вуглекислого газу та поглинається відповідне кількість кисню. Природний запас СО2 у атмосфері становить величину порядку 50 000 млрд т. Ця величина коливається і, зокрема, від вулканічної активності. Проте антропогенні викиди вуглекислого газу перевищують природні і вони становлять нині велику частку його загальної кількості. Збільшення концентрації вуглекислого газу атмосфері, яка супроводжується зростанням кількості аерозолю (дрібних частинок пилу, сажі, суспензій розчинів деяких хімічних сполук), можуть призвести до помітним змін клімату і спричиняє порушення що складалися в протягом мільйонів років рівноважних зв’язків в біосфері. Результатом порушення прозорості атмосфери, отже, і теплового балансу в змозі з’явитися виникнення «парників ого ефекту», тобто збільшення середньої температури атмосфери сталася на кілька градусів. Це може викликати танення льодовиків полярних областей, підвищення рівня Світового океану, зміна солоності, температури, глобальні порушення клімату, затоплення прибережних низовин і ще несприятливі наслідки. Викид у повітря промислових газів, які включають такі сполуки, як окис вуглецю ЗІ (чадний газ), окисли азоту, сірки, аміаку та інших забруднювачів, призводить до обмеження життєдіяльності рослин та тварин, порушень обмінних процесів, до отруєнню і відтак загибелі живих організмів. Забруднення природного довкілля. Поява в природної середовищі нових компонентів, викликане діяльністю людини або будь-якими грандіозними природними явищами (наприклад, вулканічної діяльністю), характеризують терміном забрудненість. Загалом вигляді забрудненість — це його присутність серед оточуючої середовищі шкідливі речовини, що порушують функціонування екологічних систем чи їх окремих елементів і знижують якість середовища з погляду проживання людини чи ведення їм господарську діяльність. Цим терміном характеризуються все тіла, речовини, явища, процеси, які у даному місці, але не той час вперше і не такій кількості, яке природно для природи, з’являються у навколишньому середовищі можуть виводити її системи з стану рівноваги. Екологічний дію забруднюючих агентів може виявлятися по-різному; він може торкатися або окремі організми (виявлятися на організмовому рівні, або популяції, біоценози, екосистеми й навіть біосферу загалом. На організмовому рівні може статися порушення окремих фізіологічні функцій організмів, зміна їхньої поведінки, повільність зростання і розвитку, знизиться сталість до впливам інших несприятливих чинників довкілля. На рівні популяцій забруднення може викликати зміна їх чисельності та біомаси, народжуваності, смертності, зміни структури, річних циклів міграцій та інших функціональних властивостей. На биоценотическом рівні забруднення б'є по структурі та функціях співтовариств. Одні говорили і самі забруднюючі речовини по-різному впливають на різні компоненти співтовариств. Відповідно змінюються кількісні співвідношення в біоценозі, до повного зникнення одних форм і чекає появи інших. Змінюється просторова структура співтовариств, ланцюга розкладання (детритные) починають переважати над пастбищными, відмирання — над продукцією. У кінцевому підсумку відбувається деградація екосистем, погіршення їх як елементів середовища людини, зниження позитивній ролі у формуванні біосфери, знецінення у господарському відношенні. Забруднюючі речовини, які виникли у результаті господарську діяльність людини, і на середу дуже різноманітні. До них належать: сполуки вуглецю, сірки, азоту, важкі метали, різні органічні речовини, штучно створені матеріали, радіоактивні елементи і що інше. Так, за оцінками експертів, в океан щороку потрапляє чи близько 20 млн тонн нафти. Нафта на воді утворює тонку плівку, перешкоджає газообмену між водою і повітрям. Осідаючи на дно, нафту потрапляє у донні відкладення, де порушує природні процеси життєдіяльності донних тварин і звинувачують мікроорганізмів. Крім нафти, значно зріс викид в океан побутових й управління промислових стічні води, містять, зокрема, такі небезпечні забруднювачі, як свинець, ртуть, миш’як, які мають сильним токсичну дію. Фонові концентрації таких речовин у багатьох місцях вже перевищені вдесятеро. Кожен забруднювач надає певне негативний вплив на природу, тому їх вступ у довкілля має суворо контролюватися. Законодавство встановлює «кожному за забруднюючої речовини гранично припустимий скидання (ПДС) і гранично допустиму концентрацію (ПД До) їх у природної середовищі. Гранично припустимий скидання (ПДС) — це маса забруднюючої речовини, выбрасываемого окремими джерелами за одиницю часу, перевищення якої призводить до небажаних наслідків у довкіллі чи небезпечний здоров’я. Гранично припустиму концентрацію (ГДК) сприймається як кількість шкідливого речовини у довкіллі, яке надає негативного на здоров’я або його потомство при постійному чи часовому контакту з ним. Нині при визначенні ГДК враховується як ступінь впливу забруднювачів на здоров’я, а й вплив їх у тварин, рослини, гриби, мікроорганізми, і навіть на природне людність у цілому. Спеціальні служби моніторингу (спостереження) довкілля здійснюють контролю над дотриманням встановлених нормативів ПДС і ГДК шкідливі речовини. Такі служби створено в всіх районах країни. Особливо їх роль великих містах, поблизу хімічних виробництв, атомних електростанцій і інших промислових об'єктів. Служби моніторингу заслуговують застосовувати передбачені Законом заходи, до припинення виробництва та будь-яких робіт, якщо порушуються норми охорони навколишнього середовища. Крім забруднення середовища, антропогенний вплив виявляється у виснаженні природних ресурсів біосфери. Величезні масштаби використання природних ресурсів сприяли значному зміни ландшафтів у регіонах (наприклад, в вугільних басейнах). Коли світанку цивілізації людина використовував на свої потреб усієї близько 20 хімічних елементів, на початку XX утікало 60, той зараз понад сто — майже всю таблицю Менделєєва. Щороку видобувається (вилучають із геосферы) близько 100 млрд т руди, палива, мінеральних добрив. Швидке зростання потреб у паливі, металах, мінеральному сировину й їх видобутку сприяли виснаження цих ресурсів. Так, за оцінками фахівців, при збереженні сучасних темпів добування і споживання розвіданої нафти вичерпаються вже 30 років, газу — через 50 років, вугілля — через 200. Аналогічна ситуація лише з енергетичними ресурсами, а й із металами (виснаження запасів алюмінію очікується через 5О0−6ОО років, заліза — 250 років, цинку — 25 років, свинцю — 20 років) і мінеральними ресурсами, як, наприклад, азбест, слюда, графіт, сірка. Ось далеко ще не повна картина екологічній ситуації на планеті в час. Навіть окремі успіхи природоохоронної діяльності не можуть помітно змінити загальний перебіг процесу згубного впливу цивілізації на стан биосферы.

2.1 ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРИ. Маса атмосфери нашої планети незначна — лише одна мільйонна маси Землі. Проте її роль природних процесах біосфери величезна. Наявність навколо земного то кулі атмосфери визначає загальний теплової режим поверхні нашої планети, захищає його від шкідливих космічного і ультрафіолетового випромінювань. Циркуляція атмосфери впливає на місцеві кліматичні умови, а ще через них як на режим річок, почвеннорослинний покрив і процеси рельефообразования. Сучасний газовий склад атмосфери — результат тривалого історичного розвитку земної кулі. Він є переважно газову суміш двох компонентів — азоту (78,09%) і кисню (20,95%). У нормі у ньому присутні й аргон (0,93%), вуглекислий газ (0,03%) незначні кількості інертних газів (неон, гелій, криптон, ксенон), аміаку, метану, озону, диоксидов сірки та інших газів. Поруч із газами у атмосфері містяться тверді частки, вступники із поверхні Землі (наприклад, продукти горіння, вулканічної діяльності, частки грунту) і з космосу (космічна пил), і навіть різні продукти рослинного, тваринного чи мікробного походження. З іншого боку, значної ролі у атмосфері грає водяну пару. Найбільше значення щодо різноманітних екосистем мають три газу, які входять у склад атмосфери: кисень, вуглекислий на газ і азот. Ці гази беруть участь у основних біогеохімічних циклах. Кисень грає найважливішу роль життя більшості живих організмів нашої планеті. Він необхідний всім для дихання. Кисень який завжди входила до складу земної атмосфери. Він з’явився у результаті життєдіяльності фотосинтезирующих організмів. Під впливом ультрафіолетового проміння він перетворювалася на озон. В міру накопичення озону сталося освіту озонового шару у верхніх шарах атмосфери. Озоновий шар, як екран, надійно захищає поверхні Землі від ультрафіолетової радіації, згубною для живих організмів. Сучасна атмосфера містить чи двадцяту частина кисню, наявного на планеті. Головні .запаси кисню зосереджено карбонатах, в органічних речовинах і окислах заліза, частина кисню розчинена у питній воді. У атмосфері, очевидно, склалося приблизне рівновагу між виробництвом кисню у процесі фотосинтезу та її споживанням живими організмами. Однак у останнім часом з’явилася небезпека, у результаті людської діяльності запаси кисню у атмосфері можуть зменшитися. Особливу небезпеку становлять руйнація озонового шару, яке зокрема у останні роки. Переважна частина вчених пов’язують це з діяльністю людини. Круговорот кисню в біосфері надзвичайно складний, оскільки з нею входить у реакцію дуже багато органічних і неорганічних речовин, і навіть водень, з'єднуючись з яким кисень утворює воду. Вуглекислий газ (діоксид вуглецю) використовують у процесі фотосинтезу для освіти органічних речовин. Саме таким чином процесу замикається круговорот вуглецю в біосфері. Як можна і кисень, вуглець входить у склад грунтів, рослин, тварин, бере участь у різноманітних механізмах круговороту речовин, у природі. Зміст вуглекислого газу повітрі, який ми вдихаємо, приблизно однакове у різних районах планети. Виняток становлять великі міста, у яких вміст цього газу повітрі буває вище норми. Деякі коливання змісту вуглекислого газу повітрі місцевості залежать від часу діб, сезону року, біомаси рослинності. У той самий час дослідження свідчать, що початку століття середнє зміст вуглекислого газу атмосфері, хоч і повільно, але стає більше. Вчені зв’язують цей процес переважно з діяльністю людини. Азот — незамінний біогенний елемент, оскільки він заходить у складі білків і нуклеїнових кислот. Атмосфера — невичерпний резервуар азоту, проте переважна більшість живих організмів неспроможна безпосередньо використовувати цей азот: повинен бути попередньо пов’язаний як хімічних сполук. Частково азот постачається з атмосфери в екосистеми вигляді оксиду азоту, що утворюється під впливом електричних розрядів під час гроз. Проте переважна більшість азоту вступає у води і грунт у його біологічної фіксації. Є кілька видів бактерій і синьо-зелених водоростей (на щастя, дуже численних), які можуть фіксувати азот атмосфери. У результаті їхніх діяльності, і навіть завдяки розкладанню органічних залишків у грунті растения-автотрофы отримують унікальну можливість засвоювати необхідний азот. Круговорот азоту тісно пов’язані з круговоротом вуглецю. Попри те що що круговорот азоту складніше, ніж круговорот вуглецю, він, зазвичай, відбувається швидше. Інші складові повітря не беруть участь у біохімічних циклах, але наявність великої кількості забруднювачів у атмосфері можуть призвести до серйозних порушень цих циклів. Забруднення атмосфери. Різні зміни атмосфери Землі пов’язані переважно зі зміною концентрації другорядних компонентів атмосферного повітря. Існує дві головних джерела забруднення атмосфери: природний та антропогенний. Природний джерело — це вулкани, пилові бурі, вивітрювання, лісові пожежі, процеси розкладання рослин та тварин. До основним антропогенним джерелам забруднення атмосфери ставляться підприємства паливно-енергетичного комплексу, транспорт, різні машинобудівні підприємства. Крім газоподібних забруднюючих речовин, у повітря надходить велике кількість твердих частинок. Це пил, кіптява і сажа. Велику небезпека таїть забруднення природного довкілля важкими металами. Свинець, кадмій, ртуть, мідь, нікель, цинк, хром, ванадій стали практично постійними компонентами повітря промислових центрів. Особливо гостра проблема забруднення повітря свинцем. Глобальне забруднення атмосферного повітря б'є по стані природних екосистем, особливо у зеленому покрові нашої планети. Однією з найнаочніших показників стану біосфери служать лісу їх самочувствие.

Кислотные дощі, викликані переважно диоксидом сірки і оксидами азоту, завдають величезної шкоди лісовим биоценозам. Встановлено, що хвойні породи страждають від кислотних дощів більшою мірою, ніж широколисті. Лише на самій території нашої країни загальна площа лісів, уражених промисловими викидами, досягла 1 млн га. Значним чинником деградації лісів останніми роками є забруднення довкілля радіонуклідами. Так було в результаті аварії на Чорнобильською АЕС уражена 2,1 млн га лісових масивів. Особливо сильно страждають зелених насаджень з промисловою містах, атмосфера яких містить дуже багато забруднюючих речовин. Повітряна екологічна проблема виснаження озонового шару, зокрема поява озонових дір над Антарктидою і Арктикою, пов’язані з надмірним застосуванням фреонів у виробництві та быту.

2.2 ЗАБРУДНЕННЯ ҐРУНТУ. Грунт — верхній шар суші, зчинений під впливом рослин, тварин, мікроорганізмів і клімату з материнських гірських порід, у яких він перебуває. Це і складний компонент біосфери, тісно пов’язані з іншими її частинами. У грунті складним чином взаємодіють такі основні компоненти: — мінеральні частки (пісок, глина), вода, повітря; - детрит — отмершее органічна речовина, залишки життєдіяльності рослин та тварин; - безліч живих організмів — від детритофагов до редуцентов, розкладницьких детрит до гумусу. Отже, грунт — биокосная система, джерело якої в динамічному взаємодії між мінеральними компонентами, детритом, детритофагами і грунтовими організмами. У розвитку та формування грунту проходять кілька етапів. Молоді грунту є зазвичай результатом вивітрювання материнських гірських порід чи перенесення відкладення опадів (наприклад, аллювия). Цими субстратах поселяються мікроорганізми, піонерні рослини — лишайники, мохи, трави, дрібні тварини. Поступово впроваджуються решта видів рослин та тварин, склад біоценозу ускладнюється, між мінеральним субстратом і живими організмами виникає цілу серію взаємозв'язків. Через війну формується зріла грунт, властивості якої залежить від вихідної материнської породи і клімату. Процес розвитку грунту закінчується, коли досягається рівновагу, відповідність грунту з рослинним покривом і кліматом, тобто виникає стан клімаксу. Отже, зміни грунту, які у процесі її формування, нагадують сукцессионные зміни екосистем. Кожному типу грунтів відповідають певні типи рослинних співтовариств. Так, соснові бори, зазвичай, ростуть на легких піщаних грунтах, а ялинові лісу воліють важчі і багаті поживою суглинистые грунту. Грунт є хіба що живим організмом, у якому протікають різні складні процеси. Щоб підтримувати грунт у стані, треба зазначити природу обмінних процесів всіх його складових. Поверхневі верстви грунту зазвичай є багато залишків рослинних і тварин організмів, розкладання яких призводить до утворення гумусу. Кількість гумусу визначає родючість грунту. У грунті живе безліч різних живих організмів — эдафобионтов, формують складну харчову детритную мережу: бактерії, микрогрибы, водорості, найпростіші, молюски, членистоногие та його личинки, дощові хробаки і ще. Всі ці організми грають величезну роль формуванні грунтів та зміні її фізико-хімічних характеристик. Рослини поглинають з грунту необхідні мінеральні речовини, тільки після смерті рослинних організмів вилучені елементи повертаються до грунт. Грунтові організми поступово переробляють все органічні залишки. Отже, у природних умов відбувається постійний круговорот речовин, у грунті. У штучних агроценозах такий круговорот порушений, оскільки людині вилучає значну частину сільськогосподарської продукції, використовуючи її для власних потреб. Через неучасті цієї продукції в круговерті грунт стає безплідною. Щоб уникнути цього й підвищити родючість грунту в штучних агроценозах, людина вносить органічні та мінеральні добрива. Забруднення грунтів. У нормальних природних умовах всі, які у грунті, перебувають у рівновазі. Але часто порушення рівноважного стану грунту винен людина. Через війну розвитку господарську діяльність людини відбувається забруднення, зміна складу грунтів та навіть знищення. Нині кожного жителя нашої планети припадає менше одного гектара орної землі. Після цього незначні площі продовжують скорочуватися через недолугої господарської діяльності. Величезні площі родючих земель гинуть при горнопромышленных роботах, для будівництва підприємств та міст. Знищення лісів і природного трав’янистого покриву, багатократний розораність землі без дотримання правил агротехніки призводить до виникнення ерозії грунту — руйнації і змиття родючого шару водою і вітром. Ерозія на цей час стала всесвітнім злом. Підраховано, що тільки останнє століття в результаті водяної та вітрової ерозій планети втрачено 2 млрд га родючих земель активного сільськогосподарського користування. Наслідком посилення виробничої діяльності є інтенсивне забруднення грунтового покрову. У ролі основних забруднювачів грунтів виступають метали та їхні сполуки, радіоактивні елементи, і навіть добрива і отрутохімікати, застосовувані у сільському господарстві. До небезпечним забруднювачами грунтів відносять ртуть і її сполуки. Ртуть вступає у довкілля з отрутохімікатами, з відходами промислових підприємств, що містять металеву ртуть й різні її сполуки. Ще масовий небезпечний характер носить забруднення грунтів свинцем. Відомо, що з виплавці однієї тонни свинцю в довкілля з відходами викидається його 25 кг. Сполуки свинцю використовують як добавок до бензину, тому автотранспорт серйозним джерелом свинцевого забруднення. Як багато свинцю у ґрунтах вздовж великих автострад. Поблизу великих центрів чорної та кольоровою металургії грунту забруднені залізом, міддю, цинком, марганцем, нікелем, алюмінієм та інші металами. Багато місцях, їх концентрація вдесятеро перевищує ГДК. Радіоактивні елементи можуть потраплятимуть у грунт, і накопичуватися у ній в результаті випадання опадів від атомних вибухів або за видаленні рідких і твердих відходів промислових підприємств, АЕС чи науково-дослідних установ, що з вивченням та використанням атомної енергії. Радіоактивні речовини з грунтів потрапляють у рослини, потім у організми тварин і людини, накопичуються у яких. Значний вплив на хімічний склад грунтів надає сучасне сільському господарстві, широко що використовує добрива й різні хімічні речовини для боротьби з шкідниками, бур’янами і хворобами рослин. У даний час кількість речовин, тих, хто в круговорот у процесі сільськогосподарської діяльності, приблизно таку ж, що у процесі промислового виробництва. У цьому з кожним роком, виробництво і застосування добрив і отрутохімікатів сільському господарстві зростає. Невміле і безконтрольне використання їх нагромадження призводить спричиняє порушення круговороту речовин, у біосфері. Особливу небезпеку становлять стійкі органічні сполуки, застосовувані як отрутохімікатів. Вони накопичуються у грунті, у питній воді, донних відкладеннях водойм. Та найголовніше — вони входять у екологічні харчові ланцюга, переходять із ґрунту та води в рослини, потім у тварин, а остаточному підсумку потрапляють з їжею у організм человека.

2.3 ЗАБРУДНЕННЯ ПРИРОДНИХ ВОД. Вода — найпоширеніше неорганічне з'єднання планеті. Водаоснова всіх життєвих процесів, єдине джерело кисню .в головному рушійному процесі Землі - фотосинтезі. Вода присутній в усій біосфері: у водоймах, а й у повітрі, й у грунті, і всіх живих істот. Останні містять до 80−90% води у своїй біомасу. Втрати 10- 20% води живими організмами призводять до їх загибелі. У природному стані вода будь-коли вільна від домішок. У ньому растворены різні гази і солі, перебувають зважені тверді частинки. У 1 л прісної води можуть утримувати до 1 р солей. Більшість води зосереджена морях і океанах. На прісні води припадає лише 2%. Більшість прісних вод (85%) зосереджена у льодах полярних зон і льодовиків. Поновлення прісних вод відбувається у результаті круговороту води. З появою життя Землі круговорот води став щодо складним, так як до простого явища фізичного випаровування (перетворення води на пару) додалися складніші процеси, пов’язані з життєдіяльністю живих організмів. До того ж роль людини у його розвитку стає дедалі значнішою у тому круговерті. Круговорот води в біосфері відбувається так. Вода випадає на поверхні Землі як опадів, які виникають з водяної пари атмосфери. Певна частина що випали опадів випаровується просто з поверхні, повертаючись у атмосферу водяником пором. Інша ж частина проникає у сухий ґрунт, всмоктується корінням рослин i потім, пройшовши крізь рослини, випаровується в процесі транспірацію. Третя частина просочується в глибокі верстви подпочвы до водоупорных горизонтів, поповнюючи підземні води. Четверту частину як поверхового, річкового і підземного стоку стікає в водойми, звідки також випаровується у повітря. Нарешті, частина використовується тваринами і споживається людиною на свої потреб. Уся испарившаяся і яка повернулася в атмосферу вода вони вбирають і знову випадає як опадів. Отже, одна з основних шляхів круговороту води — транспирация, то є біологічне випаровування, здійснюється рослинами, підтримуючи їх життєдіяльність. Кількість води, яке вирізняється внаслідок транспірацію, залежить від виду рослин, типу рослинних співтовариств, їх біомаси, кліматичних чинників, пори року інших умов. Інтенсивність транспірацію і безліч испаряющейся у своїй води можуть досягати дуже великих величин. Таких співтовариств, як леса.

(з великою фитомассой і листовий поверхнею) чи болота.

(з водонасыщенной моховий поверхнею) транспирация загалом цілком порівнянна з випаром відкритих водойм (океану) і навіть перевищує його. У середньому для рослинних співтовариств поміркованого клімату транспирация становить від 2000 до 6000 м води на рік. Розмір сумарного випаровування (з грунту, із поверхні рослин i через транспирацию) залежить від фізіологічних особливостей рослин i їх біомаси, тому служить непрямим показником життєдіяльності і продуктивності співтовариств. Рослинність загалом виконує роль грандіозного випарника, істотно впливаючи у своїй на клімат території. Рослинний покрив ландшафтів, особливо лісу й до болота, має також величезне водо-охранное і водорегулирующее значення, пом’якшуючи перепади стоку (повені), сприяючи утримування вологи, перешкоджаючи иссушению і ерозії грунтів. Забруднення природних вод. Під забрудненням водойм розуміється зниження їх біосферних функцій та скорочення економічної значення результаті надходження у них шкідливі речовини. Однією з основних забруднювачів води є нафту й війни нафтопродукти. Нафта може потраплятимуть у води результаті природних її виходів околицях залягання. Але основні джерела забруднення пов’язані з діяльністю: нафтодобуванням, транспортуванням, переробкою й використанням нафти як палива й промислового сировини. Серед інших забруднювачів необхідно назвати метали (наприклад, ртуть, свинець, цинк, мідь, хром, олово, марганець), радіоактивні елементи, отрутохімікати, вступники з сільськогосподарських полів, і стоки тваринницьких ферм. Невеличку небезпеку обману водного середовища з металів представляють ртуть, свинець та їхні сполуки. Розширене виробництво (без очисних споруд) й застосування їх отрутохімікатів з полів призводять до сильному забруднення водойм шкідливими сполуками. Забруднення водного середовища відбувається внаслідок прямого внесення отрутохімікатів при обробці водойм для боротьби з шкідниками, надходження у водойми води, водою, що із поверхні опрацьованих сільськогосподарських угідь, при скиданні в водойми відходів підприємстввиробників, соціальній та результаті втрат при транспортуванні, зберіганні і частково з атмосферними опадами. Поруч із отрутохімікатами сільськогосподарські стоки містять значне кількість залишків добрив (азоту, фосфору, калію), внесених на поля. З іншого боку, велику кількість органічних сполук азоту NO та фосфору потрапляють зі стоками від тваринницьких ферм, ні з каналізаційними стоками. Підвищення концентрації поживних речовин, у грунті призводить до порушення біологічного рівноваги в водоймі. Спочатку у тому водоймі різко зростає кількість мікроскопічних водоростей. Зі збільшенням кормової бази зростає кількість ракоподібних, риб та інших водних організмів. Потім відбувається відмирання величезного кількості організмів. Воно призводить до витрачанню всіх запасів кисню, що міститься у питній воді, і нагромадженню сірководню. Обстановка в водоймі змінюється настільки, що він працює непридатним існування будь-яких форм організмів. Водойму поступово «вмирає». Однією з видів забруднення водойм є потепління. Електростанції, промислові підприємства часто скидають підігріту води водойму. Це спричиняє підвищенню у ньому температури води. З підвищенням температури в водоймі зменшується кількість кисню, збільшується токсичність забруднюючих воду домішок, порушується біологічне рівновагу. У забрудненій воді на підвищення температури починають бурхливо розмножуватися хвороботворні мікроорганізми і віруси. Потрапивши у питну воду, можуть викликати спалахи різноманітних захворювань. У багатьох регіонів важливим джерелом прісної води були підземні води. Раніше вони вважалися найбільш чистими. Проте на цей час у результаті господарську діяльність людини чимало джерел підземної води також піддаються забруднення. Нерідко це забруднення така велика, що воду з них стала непридатною пиття. Людство споживає на свої потреби дуже багато прісної води. Основними її споживачами є промисловість і сільському господарстві. Найбільш водоемкие галузі промисловості - гірничодобувна, сталеливарна, хімічна, нафтохімічна, целюлозно-паперова і харчова. Там йде до70% всієї води, затрачиваемой у промисловості. А головне споживач прісної води — сільському господарстві: з його потреби йде 60−80% всієї прісної води. Вже час недолік прісної води відчувають як території, які природа обділила водними ресурсами, а й багато регіони, не так давно вважалися благополучними цьому плані. У час потреба у прісної воді не задовольняється у 20% міського і 75% сільського населення планети. Втручання людини у природні процеси торкнулося навіть великі річки (такі, як Волга, Дон, Дніпро), змінивши у бік зниження обсяги які водних мас (стік річок). Використовувана сільському господарстві вода по більшу частину витрачається випаровування й освіту рослинної біомаси і, отже, не повертається у річки. Вже у найбільш обжитих районах країни стік річок скоротився на 8%, а й у таких річок, як Дон, Терек, Урал — на 11−20%. Дуже драматична доля Аральського моря, власне, прекратившего існування від надмірного паркана вод річок Сырдарьи і Амудар'ї на зрошення. Обмежені запаси прісної води ще більше скорочуються через їх забруднення. Головну небезпеку становлять стічні води (промислові, сільськогосподарські і побутові), оскільки значної частини використаної води повертається у водні басейни як стічних вод.

2.4 РАДІАЦІЯ У БІОСФЕРІ. Радіаційні забруднення мають суттєва відмінність з інших. Радіоактивні нукліди — це ядра нестабільних хімічних елементів, испускающие заряджені частинки й короткохвильові електромагнітні випромінювання. Саме це частинки й випромінювання, потрапляючи у організм людині руйнують клітини, унаслідок чого виникатимуть різні хвороби, у цьому однині і променева. У біосфері всюди є природні джерела радіоактивності, і достойна людина, як і всі живі організми, завжди піддавався природному опроміненню. Зовнішнє опромінення відбувається поза рахунок випромінювання космічного походження і радіоактивних нуклідів, що у навколишньому середовищі. Внутрішнє опромінення створюється радіоактивними елементами, що потрапляють у організм людини з повітрям, водою та їжею. Для кількісної характеристики впливу випромінювання на людини використовують одиниці - біологічний еквівалент рентгена (бер) чи зіверт (Зв): 1 Зв = 100 бер. Оскільки радіоактивне випромінювання може викликати серйозні зміни у організмі, кожна людина має знати допустимі його дози. Через війну внутрішнього і зовнішнього опромінення працівників протягом року у середньому отримує дозу 0,1 бер і, отже, за своє життя близько сьомої години бер. У цих дозах опромінення не завдає шкоди людині. Проте такі місцевості, де щорічна доза перевищує середню. Приміром, люди, що у високогірних районах, з допомогою космічного випромінювання можуть одержати дозу в кілька разів більшу. Великі дози випромінювання можна місцевостях, де зміст природних радіоактивних джерел велике. Приміром, в Бразилії (200 кілометрів від Сан-Паулу) є піднесеність, де річна доза становить 25 бер. Ця місцевість ненаселена. Найбільшу небезпеку становлять радіоактивне забруднення біосфери в результаті діяльності. Нині радіоактивні елементи досить використовують у різних галузях. Халатне ставлення до зберігання й транспортуванні цих елементів призводить до серйозних радіоактивним загрязнениям. Радіоактивне зараження біосфери пов’язано, наприклад, з випробуваннями цієї зброї. У другій половині нашого століття почали вводити в експлуатацію атомні електростанції, криголами, підводних човнів з ядерними установками. При нормальної експлуатації об'єктів атомної енергії і промисловості забруднення довкілля радіоактивними нуклідами становить мізерно невелику частину від природного фону. Інша ситуація складається при аваріях на атомних об'єктах. Нині дедалі гостріше постає проблема складування і збереження радіоактивних відходів військової в промисловості й атомних електростанцій. З кожним роком, вони становлять дедалі більшу небезпеку обману довкілля. Отже, використання ядерної енергії поставило перед людством нові серйозні проблемы.

3. Хімічне забруднення биосферы.

Здебільшого існують три основних джерела забруднення атмосфери: промисловість, побутові котельні, транспорт. Частка кожного з цих джерел у загальному забруднення повітря сильно різниться залежно від місця. Зараз загальновизнано, що сильно забруднює повітря промислового виробництва. Джерела забруднень — теплоелектростанції, які з димом викидають у повітря сірчистий і вуглекислий газ; металургійні підприємства, особливо кольорової металургії, кото рые викидають у повітря оксилы азоту, сірководень, хлор, фтор, аміак, сполуки фосфору, частинки й сполуки ртуті та миш’яку; хімічні і цементні заводи. Шкідливі гази попа дають на повітря результаті спалювання палива потреб промисловості, опалення жител, роботи транспорту, спалювання та переробки побутових й управління промислових відходів. Атмосферні забруднювачі поділяють на первинні, вступники у атмосферу, і вторинні, є результатом перетворення останніх. Основним джерелом пирогенного забруднення планети є теплові електростанції, металургійні і хімічні підприємства, котельні установки, споживаючи понад 70% який щороку видобувають твердого і рідкого палива. Основними шкідливими домішками пирогенного походження є такі: а) Оксид вуглецю. Виходить при неповному згорянні вуглецевих речовин. У повітря він потрапляє у результаті спалювання твердих відходів, з вихлопними газами і викидами промислових підприємств. б) Сірчистий ангідрид. Виділяється у процесі згоряння серусодержащего палива чи переробки сірчистих руд в) Сірчаний ангідрид. Утворюється при окислюванні сірчистого ангідриду. Кінцевим продуктом реакції є аерозоль чи розчин сірчаної кислоти в дощовій воді, який подкисляет грунт, загострює захворювання дихальних шляхів людини. Пирометаллургические підприємства кольорової металургії та чорної металургії, і навіть ТЕС щорічно викидають у повітря десятки мільйонів тонн сірчаного ангідриду. р) Сірководень і сірковуглець. Надходять у повітря роздільно чи разом у іншими сполуками сірки. Основними джерелами викиду є підприємства з виготовлення штучного волокна, сахара, коксохимические, нафтопереробні, і навіть нафтопромисли. буд) Оксилы азоту. Основними джерелами викиду є підприємства, що виробляють азотні добрива, азотну кислоту і нітрати, анілінові барвники, нитросоединения, віскозний шовк, целулоїд. е) Сполуки фтору. Джерелами забруднення являютсяпредприятия по виробництву алюмінію, емалей, скла, кераміки, стали, фосфорних добрив. Фторосодержащие речовини вступають у атмосферу як газоподібних сполук — фтороводорода чи пилу фторида натрію і кальцію. Сполуки характеризуються токсичною ефектом. ж) Сполуки хлору. Надходять у повітря від хімічних підприємств, які виробляють соляну кислоту, хлоросодержащие пестициди, органічні барвники, гидролизный спирт, хлорну вапно, соду.

3.1 АЕРОЗОЛЬНА ЗАГРЯЗНЕНИЕ.

Аерозолі - це тверді чи рідкі частки, які у зваженому стані повітрі. Тверді компоненти аерозолів часом особливо небезпечні для організмів, а й у людей викликають специфічні захворювання. У атмосфері аерозольні забруднення сприймаються як диму, туману, імли чи димки. Значна частина коштів аерозолів утворюється у атмосфері при взаємодії твердих і рідких частинок між собою, чи з водяникам пором. Багато частинок пилу утворюється також під час виробничої діяльності людей.

Основними джерелами штучних аерозольних забруднень повітря є ТЕС, які споживають вугілля високої зольності, збагачувальні фабрики, металургійні, цементні, магнезитові і сажеві заводи. Постійними джерелами аерозольного забруднення промислові відвали — штучні насипу з переотложенного матеріалу, переважно дробильних порід. Джерелом пилу й отруйних газів служать масові вибухові роботи. У певних погодні умови можуть утворюватися особливо великі скупчення шкідливих газоподібних і аерозольних домішок в приземному прошарку повітря. Зазвичай це відбувається у тому випадку, як у шарі повітря безпосередньо над джерелами газопылевой емісії існує інверсія — розташування шару більш холодного повітря під теплим, що перешкоджає повітряних мас і затримує перенесення домішок вгору. Через війну шкідливі викиди зосереджуються під шаром інверсії, їх у землі різко зростає, що стає одним із причин освіти раніше неизвнстного у природі фотохімічного тумана.

3.2 ФОТОХІМІЧНИЙ ТУМАН (СМОГ).

Фотохімічний туман є многокомпонентную суміш газів і аерозольних частинок первинного і вторинного походження. До складу основних компонентів смогу входять озон, оксиди азоту та сірки, численні органічні сполуки перекисной природи, звані в сукупності фотооксидантами. Фотохімічний зміг виникає й унаслідок фотохімічних реакцій за певних умов: про наявність у атмосфері високої концентрації оксидів азоту, вуглеводнів та інших забруднювачів, інтенсивної сонячної радіації і затишності иличень слабкого обміну повітря на приземному прошарку при потужної і протягом щонайменше діб підвищеної інверсії. Смоги — нерідкісне явище над Лондоном, Парижем, Лос-Анджелесом, Нью-Йорком та інші містами Європи і сподівалися Америки. З власного фізіологічного впливу на організм людини вони вкрай небезпечні для дихальної і кровоносної системи та часто бувають причиною передчасну смерть міських жителів, з ослабленим здоровьем.

Кожен водойму чи водний джерело пов’язані з оточуючої його зовнішньої середовищем. Йому впливають умови формування поверхового чи підземного водного стоку, різноманітні природні явища, індустрія, промислове і комунальне будівництво, транспорт, господарська і побутова діяльність людини. Наслідком цих впливів є привнесення у водне середовище нових, невластивих їй речовин — забруднювачів, погіршують якість води. Забруднення, які у водну середу, класифікують по-різному, залежно від підходів, критеріїв і завдань. Так, зазвичай виділяють хімічне, фізичну й біологічні забруднення, як неорганічної (мінеральні солі, кислоти, луги, глинисті частки), і органічної природи (нафта та природний нафтопродукти, органічні залишки, поверхностноактивные речовини, пестициды).

Неорганічне забруднення Основними неорганічними (мінеральними) забруднювачами прісних і морських вод є різноманітні хімічні сполуки, токсичні мешканців водного середовища. Це сполуки миш’яку, свинцю, кадмію, ртуті, хрому, міді, фтору. Більшість їх потрапляє у води результаті людської діяльності. До небезпечним забруднювачами водної середовища можна віднести неорганічні кислоти та юридичного грунту, які обумовлюють широкий диапозон рН промислових стоків (11,0 — 11,0). Серед основних джерел забруднення гідросфери мінеральними речовинами і біогенними елементами слід сказати підприємства харчової в промисловості й сільське господарство. Забруднення ртуттю істотно знижує первинну продукцію морських екосистем, пригнічуючи розвиток фітопланктону. Відходи, містять ртуть, зазвичай нагромаджуються в донних відкладеннях заток чи эстуариях річок. Подальша її міграція супроводжується накопиченням метиловою ртуті і його включенням до трофічні ланцюга водних організмів. Так, сумну популярність придбала хворобу Мінамата, вперше виявлену японськими вченими у людей, які вживали для харчування рибу, виловлену в затоці Мінамата, в який безконтрольно спускали промислові стоки з техногенної ртуттю. Органічне забруднення. Серед внесених в океан з суші розчинних речовин, велике значення мешканців водного середовища мають як мінеральні, біогенні елементи, а й органічні залишки. Стічні води, містять суспензії органічного походження чи розчинене органічна речовина, пагубновлияютна стан водойм. Осаждаясь, суспензії заливають дно і затримують розвиток чи цілком припиняють життєдіяльність даних мікроорганізмів, що у процесі самоочищення вод. При гнитті даних опадів можуть утворюватися шкідливі з'єднання та отруйні речовини, такі як сірководень, які до забруднення всієї води у ріці. Наявність суспензий ускладнюють також проникнення світла глиб води та уповільнює процеси фотосинтезу. Одним з основних санітарних вимог, що висуваються до якості води, є вміст у ній необхідної кількості кисню. Шкідливе дію усі забруднення, котрі чи інакше сприяють зниження змісту кисню у питній воді. Побіжно активні речовини — жири, олії, мастильні матеріали — утворюють лежить на поверхні води плівку, яка перешкоджає газообмену між водою і атмосферою, що знижує ступінь насиченості води киснем. Значний обсяг органічних речовин, більшість із яких немає властиво природним водам, скидається у річки разом із промисловими і побутовими стоками.

Кількість у світовій стоці забруднюючих речовин, млн.т./год:

1. Нефтепродукты…26,563.

2. Фенолы…0,460.

3. Відходи виробництв синтетичних волокон…5,500.

4. Рослинні органічні остатки…0,170.

5. Всего…33,273.

У зв’язку з все швидше урбанізації і кілька уповільненим будівництвом очисних споруд чи його незадовільною експлуатацією водні басейни і бідний грунт забруднюються побутовими відходами. Побутові відходи небезпечні як тим, що є джерелом деяких хвороб людини (черевної тиф, дизентерія, холера), а й тим, що вимагають для свого розкладання багато кислорода.

4. Пріоритетні загрязнители.

4.1 ТЯЖЕЛЛЫЕ МЕТАЛЛЫ.

Важкі метали ставляться до пріоритетним які забруднюють речовин, контролю над якими обов’язкові переважають у всіх средах.

Термін важкі метали, що характеризує широку групу забруднюючих речовин, одержав у останнім часом значного розповсюдження. У різних наукових установ та прикладних роботах автори по-різному трактують значення цього поняття. У зв’язку з цим кількість елементів, що відносяться до групи важких металів, змінюється в межах. Як критеріїв приналежності використовуються численні характеристики: атомна маса, щільність, токсичність, поширеність в природної середовищі, ступінь залучення до природні і техногенні цикли. У окремих випадках під визначення важких металів потрапляють елементи, які стосуються тендітним (наприклад, вісмут) чи металлоидам (наприклад, мышьяк).

У працях, присвячених проблемам забруднення навколишнього природного середовища та обмеження екологічного моніторингу, нині до важкими металами відносять понад 40 кримінальних металів періодичної системи Д.І. Менделєєва з атомної масою понад 50 атомних одиниць: V, Cr, Mn, Fe, Co, Ni, Cu, Zn, Mo, Cd, Sn, Hg, Pb, Bi та інших. У цьому важливу роль категорировании важких металів грають такі умови: їх висока токсичність для живих організмів у щодо низьких концентраціях, і навіть спроможність до биоаккумуляции і биомагнификации. Практично всі метали, які під визначення (крім свинцю, ртуті, кадмію і вісмуту, біологічна роль яких сьогодні незрозуміла), беруть активну участь в біологічні процеси, входять до складу багатьох ферментів. По класифікації Н. Реймерса, важкими можна вважати метали з щільністю більш як вісім г/см3. Отже, до важкими металами ставляться Pb, Cu, Zn, Ni, Cd, Co, Sb, Sn, Bi, Hg.

Формально визначенню важкі метали відповідає дуже багато елементів. Проте, на думку дослідників, зайнятих практичної діяльністю, що з організацією спостережень станом і забрудненням довкілля, сполуки цих елементів далеко ще не рівнозначні як забруднюючі речовини. Тож у багатьох роботах відбувається звуження рамок групи важких металів, відповідно до критеріями пріоритетності, обумовленими напрямом і специфікою робіт. Так було в стали вже класичними роботах Ю.О. Ізраеля в переліку хімічних речовин, які підлягають визначенню у природних середовищах на фонових станціях в біосферних заповідниках, розділ важкі метали названі Pb, Hg, Cd, As. З іншого боку, відповідно до рішення Цільовий групи з викидам важких металів, яка під егідою Європейської Економічною Комісії ООН і що займається збиранням й аналізом інформації про викидах забруднюючих речовин, у країни, лише Zn, As, Se і Sb належали до важкими металами. За визначенням М. Реймерса окремо від важких металів стоять шляхетні і рідкісні метали, відповідно, залишаються лише Pb, Cu, Zn, Ni, Cd, Co, Sb, Sn, Bi, Hg. У прикладних роботах до важких металів найчастіше додають Pt, Ag, W, Fe, Au, Mn.

Іони металів є неодмінними компонентами природних водойм. У залежність від умов середовища (pH, окислительно-восстановительный потенціал, наявність лигандов) існують у різних ступенях окислення і входить у склад різноманітних неорганічних і металоорганічних сполук, які можна істинно розчиненими, коллоидно-дисперсными чи входити у складі мінеральних і органічних взвесей.

Істинно розчинені форми металів, своєю чергою, дуже різноманітні, що пов’язані з процесами гідролізу, гидролитической полімеризації (освітою полиядерных гидроксокомплексов) і комплексоутворення з різними лигандами. Відповідно, як каталітичні властивості металів, і доступність для водних мікроорганізмів залежить від форм існування в водної экосистеме.

Багато метали утворюють досить міцні комплекси з органікою; ці комплекси є однією з найважливіших форм міграції елементів у природних водах. Більшість органічних комплексів утворюються по хелатному циклу і є стійкими. Комплекси, утворювані грунтовими кислотами з солями заліза, алюмінію, титану, урану, ванадію, міді, молібдену й інших тяжких металів, щодо добре розчиняються у умовах нейтральній, слабокислой і слабощелочной середовищ. Тому металлорганические комплекси здатні мігрувати у природних водах за значні відстані. Особливо це для маломинерализованных й у першу чергу поверхневих вод, у яких освіта інших комплексів невозможно.

Для чинників, які регулюють концентрацію металу у природних водах, їх хімічну реакційну здатність, біологічну доступність і токсичність, треба зазначити як валове зміст, а й частку вільних і пов’язаних форм металла.

Перехід металів в водної середовищі в металлокомплексную форму має три слідства: 1. Може відбуватися збільшення сумарною концентрації іонів металу з допомогою переходу їх у розчин з донних відкладень; 2. Мембранная проникність комплексних іонів може суттєво відрізнятимуться від проникності гидратированных іонів; 3. Токсичність металу у результаті комплексоутворення може дуже измениться.

Так, хелатные форми Cu, Cd, Hg менш токсичні, ніж вільні іони. Для чинників, які регулюють концентрацію металу у природних водах, їх хімічну реакційну здатність, біологічну доступність і токсичність, треба зазначити як валове зміст, а й частку пов’язаних і вільних форм. Джерелами забруднення вод важкими металами служать стічні води гальванічних цехів, підприємств гірничодобувної, чорної та кольорової металургії, машинобудівних заводів. Важкі метали входять до складу добрив і пестицидів і може потраплятимуть у водойми разом із стоком з сільськогосподарських угідь. Підвищення концентрації важких металів у природних водах часто пов’язані з інші види забруднення, наприклад, з закислением. Випадання кислотних опадів сприяє зниження значення рН і переходу металів з сорбированного на мінеральних і органічних речовинах стану у вільне. Насамперед представляють інтерес ті метали, які у найбільшою мірою забруднюють атмосферу через використання у значних обсягах у виробничому роботи і в результаті накопичення у зовнішній середовищі представляють серйозну небезпека з погляду їхнього біологічну активність і токсичних властивостей. До них відносять свинець, ртуть, кадмій, цинк, вісмут, кобальт, нікель, мідь, олово, сурму, ванадій, марганець, хром, молібден і мышьяк.

Біогеохімічні властивості важких металів |Властивість |.Cd. |.Co.|.Cu.|.Hg.|.Ni.|.Pb.|.Zn .| |Біохімічна активність |У |У |У |У |У |У |У | |Токсичність |У |У |У |У |У |У |У | |Канцерогенність |— |У |— |— |У |— |— | |Збагачення аерозолів |У |М |У |У |М |У |У | |Мінеральна форма |У |У |М |У |М |У |М | |поширення | | | | | | | | |Органічна форма |У |У |У |У |У |У |У | |поширення | | | | | | | | |Рухливість |У |М |У |У |М |У |У | |Тенденція до |У |У |У |У |У |У |У | |биоконцентрированию | | | | | | | | |Ефективність накопичення |У |У |У |У |У |У |У | |Комплексообразующая |У |М |У |У |М |М |У | |здатність | | | | | | | | |Прихильність до гидролизу |У |М |У |У |У |У |У | |Розчинність сполук |У |М |У |У |М |У |У | |Час життя |У |У |У |М |У |М |У |.

У — висока, У — помірна, М — низкая.

4.2 СВИНЦЕВА ИНТОКСИКАЦИЯ.

Нині свинець займає місце причин промислових отруєнь. Це викликано широким застосуванням їх у різних галузях промисловості. Впливу свинцю піддаються робочі, видобувні свинцеву руду, на свинцово-плавильных заводах, у виробництві акумуляторів, при пайку, в друкарнях, під час виготовлення кришталевого скла чи керамічних виробів, етилірованого бензину, свинцевих фарб та ін. Забруднення свинцем атмосферного повітря, ґрунту та води на околиці таких виробництв, і навіть поблизу великих автошляхів створює загрозу поразки свинцем населення, мешканця цих районах, й раніше всього дітей, що більш чутливі до впливу важких металлов.

Із прикрістю слід зазначити, у Росії відсутня державна політика по правовому, нормативному й економічному регулювання впливу свинцю на стан довкілля і душевному здоров'ї населення, зниження викидів (скидів, відходів) свинцю та її сполук в довкілля, повного припинення виробництва свинецсодержащих бензинов.

У результаті надзвичайно незадовільною освітній роботи з роз’яснення населенню ступеня небезпеки впливу важких металів на організм людини, не знижується, а поступово збільшується чисельність контингентів, мають професійний контакт зі свинцем. Випадки свинцевим хронічної інтоксикації зафіксовані у 14 галузях промисловості Росії. Провідними є електротехнічна промисловість (виробництво акумуляторів), приладобудування, поліграфія і кольорова металургія, у яких інтоксикація обумовлена перевищенням на 20 успішніше саме ГДК (ГДК) свинцю повітря робочої зоны.

Значним джерелом свинцю є автомобільні вихлопні гази, оскільки половина Росії всі ще використовує этилированный бензин. Проте металургійні заводи, зокрема медеплавильные, залишаються головним джерелом забруднень довкілля. І тут є свої лідери. На території Свердловській області перебувають 3 найбільших джерела викидів свинцю країни: у містах Красноуральск, Кіровоград і Ревда.

Димові труби Красноуральского мідеплавильного заводу, побудованого ще у роки сталінської індустріалізації і котрий використовує устаткування 1932 року, щорічно вивергають на 34-тысячный місто 150 -170 тонн свинцю, покриваючи все свинцевим пылью.

Концентрація свинцю у грунті Красноуральска варіюється від 42,9 до 790,8 мг/кг при ГДК ПДК=130 мк/кг. Проби води в водопровід сусіднього сел. Жовтневий, питаемого підземним водоисточником, фіксували перевищення ГДК до двох раз.

Забруднення навколишнього середовища свинцем впливає на стан здоров’я людей. Вплив свинцю порушує жіночу і чоловічу репродуктивну систему. Для жінок вагітних і дітородного віку підвищені рівні свинцю у крові представляють особливо небезпечні, бо під дією свинцю порушується менструальная функція, частіше бувають передчасні пологи, викидні і смерть плоду внаслідок проникнення свинцю через плацентарний бар'єр. У новонароджених дітей висока смертность.

Отруєння свинцем надзвичайно небезпечний дітей — він діє розвиток мозку і нервової системи. Проведене тестування 165 красноуральских дітей від 4 років виявило істотну затримку психічного розвитку в 75,7%, а й у 6,8% обстежених дітей виявлено розумова відсталість, включаючи олигофрению.

Діти дошкільного віку найбільш сприйнятливі до шкідливого впливу свинцю, оскільки з їхньою нервова система перебуває на стадії формування. Навіть якби низьких дозах свинцеве отруєння викликає зниження інтелектуального розвитку, уваги й уміння зосередитися, відставання в читанні, веде до розвитку агресивності, гіперактивності та інших проблемам поведінці дитини. Ці відхилення у розвитку можуть мати тривалий характері і бути необоротними. Низький вагу при народженні, відставання у кар'єрному зростанні і втрата слуху також результат свинцевого отруєння. Високі дози інтоксикації ведуть до розумової відсталості, викликають кому, конвульсії і смерть.

Білу книгу, опублікована фахівцями з Росії, повідомляє, що свинцеве забруднення покриває усю країну і одна із численних екологічного лиха у колишньому у Радянському Союзі, які відомими останніми роками. Більшість терені Росії відчуває навантаження від випадання свинцю, перевищує критичну для нормального функціонування екосистеми. У десятках міст відзначається перевищення концентрацій свинцю повітря і грунті вище величин, відповідних ПДК.

Найбільший рівень забруднення повітря свинцем, перевищує ГДК, відзначалося містах Комсомольськ-на-Амурі, Тобольск, Тюмень, Карабаш, Володимир, Владивосток.

Максимальні навантаження випадання свинцю, які ведуть деградації наземних екосистем, спостерігаються в Московської, Володимирській, Нижегородської, Рязанської, Тульської, Ростовської та Ленінградської областях.

Стаціонарні джерела відповідальні за скидання понад 50 відсотків тонн свинцю у різноманітних сполук, у водні об'єкти. У цьому 7 акумуляторних заводів скидають щорічно 35 тонн свинцю через каналізаційну систему. Аналіз розподілу скидів свинцю в водні об'єкти біля Росії показує, що цього виду навантаження лідирують Ленінградська, Ярославська, Пермська, Самарська, Пензенська і Орловська области.

У дивовижній країні необхідні термінових заходів зниження свинцевого забруднення, які поки що економічну кризу Росії затьмарює екологічні проблеми. У затягнутій промислової депресії Росія нестачу коштів у ліквідації колишніх забруднень, якщо економіка почне відновлюватися, а заводи повернуться на роботу, забруднення може лише усилиться.

10 найзабрудненіших міст колишнього СССР.

(Метали наведені у порядку спаду рівня пріоритетності для даного города).

|1. Рудна Пристань (Примор. край)|свинец, цинк, мідь, марганец+ванадий,| | |марганець. | |2. Белово (Кемеровська область) |цинк, свинець, мідь, нікель. | |3. Ревда (Свердловська область) |мідь, цинк, свинець. | |4. Магнітогорськ |нікель, цинк, свинець. | |5. Глибоке (Білорусь) |мідь, свинець, цинк. | |6. Усть-Каменогорск (Казахстан) |цинк, мідь, нікель. | |7. Дальнегорск |свинець, цинк. | |(Приморський край) | | |8. Мончегорск (Мурманська обл.) |нікель. | |9. Алаверди (Вірменія) |мідь, нікель, свинець. | |10. Константинівка (Україна) |свинець, ртуть. |.

3. КИСЛОТНІ ДОЖДИ.

Тоді терміном «кислотні дощі «називають всі види метеорологічних опадів — дощ, сніг, град, туман, дощ зі снігом, — рН котрих значно менша, ніж середнє рН у воді (середній рН для у воді дорівнює 5.6). Котрі Виділяються у процесі людської діяльності двоокис сірки (SO2) і окисли азоту (NОx) трансформуються у атмосфері землі на кислотообразующие частки. Ці частки входять у реакцію із жовтою водою атмосфери, перетворюючи їх у розчини кислот, що й знижують рН у воді. Уперше термін «кислотний дощ» був у 1872 року англійським дослідником Ангусом Смітом. Його увагу залучив вікторіанський зміг у Манчестері. І хоча вчені на той час відкинули теорію про існування кислотних дощів, сьогодні її вже не сумнівається, що кислотні дощі є одній з причин загибелі життя жінок у водоймах, лісів, урожаїв, й у рослинності. З іншого боку, кислотні дощі руйнують будівлі і культурні пам’ятки, трубопроводи, викликають непридатність автомобілі, знижують родючість грунтів і може спричинить просочуванню токсичних металів в водоносні верстви почвы.

Вода звичайного дощу теж є слабокислый розчин. Це відбувається через те, що природні речовини атмосфери, такі як двоокис вуглецю (СО2), входять у реакцію з дощовій водою. У цьому утворюється слабка вугільна кислота (CO2 + H2O —> H2CO3). [5, з. 423−424] Тоді як і ідеалі рН у воді дорівнює 5.6−5.7, у житті показник кислотності (рН) у воді лише у місцевості може відрізнятиметься від показника кислотності у воді на другий місцевості. Це, передусім, залежить від складу газів, які у атмосфері тієї чи тієї інший місцевості, як-от оксид сірки і оксиди азота.

У 1883 року шведський учений Сванте Арреніус увів у звернення два терміна — кислота і є підстави. Назвав кислотами речовини, які за розчиненні у питній воді утворюють вільні позитивно заряджені іони водню (М+). Підставами він їх назвав речовини, які за розчиненні у питній воді утворюють вільні негативно заряджені гидроксид-ионы (ВІН-). Термін рН використовують як показника кислотності води. «Термін рН отже, у перекладі з англійської «показник ступеня концентрації іонів водню ». [5, з. 428].

Значення рН вимірюється на шкалою від 0 до 14. У води та водних розчинах водночас були іони водорода (Н+), і гидроксид-ионы (ВІН-). Коли концентрація іонів водню (М+) на воді чи розчині дорівнює концентрації гидроксид-ионов (ВІН-) у тому розчині, такий розчин є нейтральним. Значення рН нейтрального розчину рівняються 7 (на шкалою від 0 до 14). Як багато вже знаєте, при розчиненні кислот у питній воді підвищується концентрація вільних іонів водню (М+). Вони й підвищують кислотність води чи, інакше кажучи, рН води. У цьому, на підвищення концентрації іонів водню (М+) знижується концентрація гидроксид-ионов (ВІН-). Ті розчини, значення рН яких наведеної шкалою у межах від 0 до 7 до 14, називаються щелочными.

Слід звернути увагу поки що не одній особливості шкали рН. Кожна наступна сходинка на шкалою рН говорить про десятикратному зменшенні концентрації іонів водню (М+) (і, кислотності) в розчині і збільшенні концентрації гидроксид-ионов (ВІН-). Наприклад, кислотність речовини багатозначно рН4 вдесятеро вище кислотності речовини багатозначно рН5, на 100 разів більше, ніж кислотність речовини зі значенням рН6 й у 100 тис разів більше, ніж кислотність речовини багатозначно рН9.

Кислотний дощ утворюється внаслідок реакції між водою і такими забруднюючими речовинами, як оксид сірки (SO2) і різними оксидами азоту (NOх). Ці речовини викидаються у повітря автомобільним транспортом, в результаті діяльності металургійних підприємств і електростанцій, а також за спалюванні вугілля й деревини. Беручи реакцію із жовтою водою атмосфери, вони перетворюються на розчини кислот — сірчаної, сірчистої, азотистої і азотної. Потім, разом із снігом чи дощем, вони випадають на землю.

Наслідки випадання кислотних дощів спостерігаються США, Німеччини, Чехії, Словаччини, Нідерландах, Швейцарії, Австралії, республіках колишньої Югославії й ще у багатьох країнах земного шара.

Кислотний дощ чинить негативний вплив на водойми — озера, річки, затоки, ставки — підвищуючи їх кислотність рівня, що мені гине флора і фауна. Водяні рослини найкраще зростають у воді зі значеннями рН між 7 і 9.2. Зі збільшенням кислотності (показники рН видаляються вліво від точку відліку 7) водяні рослини починають гинути, позбавляючи інших тварин водойми їжі. При кислотності рН6 гинуть прісноводні креветки. Коли кислотність підвищується до рН5.5, гинуть донні бактерії, які розкладають органічні речовини і листя, і органічний сміття починає нагромаджуватися дно якої. Потім гине планктон — крихітне тварина, що становить основу харчової ланцюга водойми і харчується речовинами, що утворюються при розкладанні бактеріями органічних речовин. Коли кислотність сягає рН 4.5, гине вся риба, більшість жаб і насекомых.

В міру накопичення органічних речовин дно якої водойм їх починають выщелачиваться токсичні метали. Підвищена кислотність води сприяє вищої розчинності таких небезпечних металів, як алюміній, кадмій, ртуть і свинець з донних відкладень і почв.

Ці токсичні метали становлять небезпеку здоров’я. Люди, питущі воду із високим вмістом свинцю чи що приймають у їжу рибу із високим вмістом ртуті, можуть придбати серйозні заболевания.

Кислотний дощ завдає шкоди як водної флорі і фауні. Він також знищує рослинність суші. Учені вважають, хоча до сьогоднішнього дня механізм ще до кінця не вивчений, «складна суміш забруднюючих речовин, куди входять кислотні опади, озон, і досить важкі металлы… в сукупності призводять до деградації лесов.

Економічні втрати від кислотних дощів США, за оцінками одного дослідження, становлять щороку східному узбережжі 13 мільйонів доларів — і наприкінці століття збитки досягнуть 1.750 мільярдами доларів від втрати лісів; 8.300 мільярдами доларів втратою урожаїв (лише у басейні річки Огайо) і лише у штаті Минессота 40 мільйонів на медичні витрати. Єдиний спосіб змінити ситуацію зі кращому, по думці багатьох фахівців, — це зменшити кількість шкідливих викидів в атмосферу.

4.4 ПЕСТИЦИДИ — ЯК ЗАБРУДНЮЮЧИЙ ФАКТОР.

Відкриття пестицидів — хімічних засобів захисту рослин та тварин від різних шкідників та хвороб — одне з найважливіших досягнень сучасної науки. Однак у результаті довготривалого застосування пестицидів в сільське господарство, медицині майже всюди відрізняється зниження з ефективності внаслідок розвитку резистентних рас шкідників та поширенню «нових «шкідливих організмів, природні вороги і конкуренти яких знищили пестицидами. Надмірне застосування пестицидів (гербіцидів, інсектицидів, дефолиантов) негативно впливає якість грунту. Дуже важливо було створювати й застосувати препарати з низькою тривалістю, вимірюваною тижнями чи місяцями. У цій справі вже досягнуто певних успіхів і впроваджуються препарати з великою швидкістю деструкції, проте проблема загалом не решена.

5. Екологічні проблеми біосфери Господарська діяльність людини, набуваючи дедалі більше глобальний характер, починає надавати дуже істотне впливом геть процеси, які у біосфері. Ви вже дізналися про деякі результатах діяльності чоловіки й їх вплив біосферу. На щастя, до певного рівня біосфера здатна до саморегуляції, що дозволяє мінімізувати негативні наслідки дій людини. Але є межа, коли біосфера не може підтримувати рівновагу. Починаються необоротні процеси, що призводять до екологічних катастроф. З ними людство вже зіштовхнулося кількох регіонах планети. Людство істотно змінило хід течії цілого ряду процесів в біосфері, зокрема біохімічного круговороту і міграції низки елементів. Нині, хоч і повільно, відбувається якісна і кількісна перебудова всієї біосфери планети. Вже виникла низка найскладніших екологічних проблем біосфери, які потрібно дозволити до найближчого час. «Парниковий ефект». По новітнім даним учених, за 80-ті рр. середня температура повітря на північній півкулі підвищилася проти кінцем в XIX ст. на 0,5−0,6 «З. За прогнозами, до початку 2000 р. середня температура на планеті може підвищитися на 1,2 «З проти доіндустріальної епохою. Вчені пов’язують таке підвищення насамперед зі збільшенням змісту вуглекислого газу (діоксиду вуглецю) і аерозолів у атмосфері. Це спричиняє надмірного поглинання повітрям теплового випромінювання Землі. Вочевидь, певну роль створенні з так званого «парникового ефекту» відіграє й тепло, яке вирізняється від ТЕЦ і Хмельницькій АЕС. Потепління клімату можуть призвести .до інтенсивному таненню льодовиків і підвищення рівня Світового океану. Зміни, які можуть виникнути як наслідок, просто важко передбачити. Вирішити цю проблему було б можна, скоротивши викиди вуглекислого газу атмосферу телефону й установивши рівновагу в циклі круговороту вуглецю. Виснаження озонового шару. Останніми роками вчені з дедалі більшою тривогою відзначають виснаження озонового шару атмосфери, що є захисним екраном від ультрафіолетового проміння. Особливо швидко той процес відбувається над полюсами планети, де постали звані озонові діри. Небезпека у тому, що ультрафіолетове випромінювання згубно для живих організмів. Основною причиною виснаження озонового шару є застосування людьми хлорфторуглеводородов (фреонів), широко які у виробництві й побуті як хла дореагентов, пенообразователей, розчинників. аерозолів. Фреони інтенсивно руйнують озон. Самі вони руйнуються надто повільно, в протягом 50−200 років. У 1990 р. у світі вироблялося більш 1300 тис. т озоноруйнуючих речовин. Під впливом ультрафіолетового проміння молекули кисню (О2) розпадаються на вільні атоми, які у своє чергу можуть приєднуватися решти молекулам кисню із заснуванням озону (О3). Вільні атоми кисню можуть також реагувати з молекулами озону, створюючи дві молекули кисню. Отже, між киснем і озоном встановлюється і підтримується рівновагу. Проте забруднювачі типу фреонів катализируют (прискорюють) процес розкладання озону, порушуючи рівновагу останнім і киснем у бік зниження концентрації озону. З огляду на небезпека, навислу над планетою, міжнародну спільноту зробило перший крок вирішенню цієї проблеми. Підписано міжнародне угоду, по якому виробництво фреонів у світі до 1999 р. має скоротитися приблизно на 50%. Масове зведення лісів — одне з найважливіших глобальних екологічних проблем сучасності. Ви вже знаєте, що лісові співтовариства грають найважливішу роль нормальному функціонуванні природних екосистем. Вони поглинають атмосферні забруднення антропогенного походження, захищають грунт від ерозії, регулюють нормальний стік поверхневих вод, перешкоджають зниження рівня грунтових вод і замулюванню річок, каналів і водоймищ. Зменшення площі лісів порушує процес круговороту кисню і вуглецю в біосфері. Попри те що що буцімто катастрофічні наслідки відомості лісів вже широко відомі, знищення їхнього триває. Нині загальна площа лісів планети становить близько 42 млн км2, але вона щороку зменшується на 2%. Особливо інтенсивно знищуються вологі тропічні лісу у Азії, Африці, Америці й деяких інших регіонах світу. Так було в Африці лісу обіймали доти близько 60% її території, і тепер — лише близько 17%. Значно скоротилися площі лісів й у нашій країні. Зведення лісів тягне загибелі їх найбагатших флори і фауни. Людина збіднює образ своєї планети. Проте, здається, людство вже усвідомлює, що його існування на планеті нерозривно пов’язане з життям і добробутом лісових екосистем. Серйозні попередження учених, що пролунали на деклараціях Організації Об'єднаних Націй, інших організацій, почали знаходити відгук. Останніми роками у багатьох країн світу стали успішно проводитися роботи з штучному лесоразведению та молодіжні організації високопродуктивних лісових плантацій. Відходи виробництва. Найсерйознішої екологічної проблемою стали відходи промислового й сільськогосподарського виробництв. Ви вже знаєте, який шкода вони завдають навколишньому середовищі. Нині робляться спроби зменшити кількість відходів, які забруднювали довкілля. Для цього він розробляються та встановлюються найскладніші фільтри, будуються дорогі очисні спорудження та відстійники. Практика натомість показує, що хоча вони й знижують небезпека забруднення, все-таки, не вирішують проблеми. Відомо, що навіть за найдосконалішою очищенні, включаючи біологічну, все розчинені мінеральні речовини і по 10% органічних забруднюючих речовин залишаються у очищених стічних водах. Води такий можуть стати придатними для споживання тільки після багаторазового розведення чистої водою. Підрахунки свідчать, що попри всі види водокористування витрачається 2200 км³ води на рік. На розведення сто ков йде майже 20% ресурсів прісних вод світу. Розрахунки на 2000 рік показують, що навіть коли очищення охопить все стічні води, однаково з їхньої розведення знадобиться 30−35 тис. км3 прісної води. Це означає, що ресурси повного світового річкового стоку будуть близькі до вичерпаності. Адже під багатьох районах такі ресурси вже у гострому дефіциті, Вочевидь, розв’язання проблеми можливо, за розробку й впровадження в виробництво абсолютно нових, замкнутих, безвідхідних технологій. За умов їх застосуванні вода нічого очікувати скидатися, а буде багаторазово використовуватися в замкнутому циклі. Усі побічні продукти будуть не викидатися як відходів, а піддаватися глибоку переробку. Це створить умови для отримання додаткового потрібної людині продукції і на убезпечить навколишню середу. Сільське господарство. У сільськогосподарському виробництві важливо суворо дотримуватися правил агротехніки й прискіпливо стежити за нормами внесення добрив. Так як хімічних кошти боротьби з шкідниками і бур’янами призводять до істотних порушень екологічного рівноваги, ведуться активні пошуки шляхів подолання цієї кризи декількох напрямах. Ведуться роботи з виведення сортів рослин, стійких до сільськогосподарським шкідників і хворобам: створюються бактеріальні і вірусні препарати вибіркової дії, вражаючі, наприклад, лише комахшкідників. Вишукуються шляхи та засоби біологічної боротьби, тобто ведеться пошук Гідроелектростанція і розмноження природних ворогів, знищують шкідливих комах. Розробляються высокоизбирательные препарати у складі гормонів, антигормонов та інших речовин, здатних діяти на біохімічні системи певних видів комах і надавати істотного дії інші види комах чи інші організми. Виробництво енергії. Дуже складні екологічні проблеми пов’язані з отриманням енергії на теплоэлектро-энергетических підприємствах. Потреба в енергії - одну з основних життєвих потреб людини. Енергія потрібна як для нормальної діяльності сучасного складно організованого людського суспільства, але й простого .фізичного існування кожної людської організму. Нині переважно електроенергію отримують на гідроелектростанціях, теплових і атомних станціях. Гідроелектростанції здавалося б є екологічно чистими підприємствами, не наносящими шкоди природі. Так вважали багато десятиліть. У нашій країні побудували багато найбільших ГЕС на великих річках. Тепер зрозуміли, що цим будівництвом завдано великої шкоди й природі, і людям. Насамперед будівництво гребель великих рівнинних річках призводить до затоплення величезних територій під водосховища. Це з переселенням значної частини покупців, безліч втратою пасовищних угідь. По-друге, перегороджуючи річку, гребля створює нездоланні перешкоди на шляхах міграцій прохідних і напівпрохідних риб, які на нерест в верхів'я річок. По-третє, вода у сховищах застоюється, її проточность сповільнюється, що б'є по життя всіх живих істот, які у річці і в річки. По-четверте, місцеве підвищення води впливає грунтових вод, призводить до підтоплення, заболочування, до ерозії берегів і зсувів. Цей перелік негативних наслідків будівництва ГЕС на рівнинних річках можна продовжити. Великі висотні греблі на гірських річках також є джерела небезпеки, особливо у районах із високим сейсмічністю. У світовій практиці відомо відомі випадки, коли таких гребель призвів до величезним руйнувань і відтак загибелі сотень і тисяч чоловік. З екологічної погляду АЕС є чистими серед інших нинішніх енергетичних комплексів. Небезпека радіоактивних відходів повністю усвідомлюється, тому й конструкція, і експлуатаційні норми атомних електростанцій передбачають надійну ізоляцію від оточуючої середовища по крайнього заходу 99,999% всіх які утворюються радіоактивних відходів. Слід враховувати, що фактичні обсяги радіоактивних відходів порівняно невеликі. Для стандартного ядерного енергоблоку потужністю 1 млн кВт «це 3- 4 м на рік. Зрозуміло, що з кубометром чи навіть дуже шкідливого і небезпечного речовини все-таки простіше звертатися, ніж із мільйоном кубометрів просто шкідливого і небезпечного, як, наприклад, з відходами теплових електростанцій, що практично повністю вступають у довкілля. Не всім відомо, що вугілля має невеличкий природної радіоактивністю. Так як у ТЕС спалюються величезні обсяги палива, що його сумарні радіоактивні викиди виходять вище, ніж в АЕС. Але це чинник другорядний по порівнянню з головним лихом від установки на органічному паливі, яка завдається природи й людей, — викидами у повітря хімічних сполук, є продуктами згоряння. Хоча АЕС екологічно чистіші, ніж просто електростанції, вони у більше потенційну небезпеку випадок серйозних аварій реактора. У цьому ми переконалися з прикладу Чорнобильської катастрофи. Отже, енергетика ставить, начебто, нерозв’язні екологічні проблеми. Пошуки розв’язання проблеми досліджують декількох напрямах. Вчені розробляють нові безпечні реактори для атомних станцій. Друге напрям пов’язані з використанням нетрадиційних поновлюваних джерел енергії. Це насамперед енергія Сонця і вітру, тепло земних надр, теплова і механічна енергія океану. У багатьох країнах, у цьому однині і ми, вже як досвідчені, а й промислові установки цих джерелах енергії. Вони порівняно малопотужні. Але хто вчених вважають, що з ними велике будущее.

Заключение

.

Господарська діяльність людини, набуваючи дедалі більше глобальний характер, починає надавати дуже істотне впливом геть процеси, які у біосфері. На щастя, до певного рівня біосфера здатна до саморегуляції, що дозволяє мінімізувати негативні наслідки дій людини. Але є межа, коли біосфера вже неспроможна підтримувати рівновагу. Починаються незворотні процеси, що призводять до екологічних катастроф. З ними людство вже зіштовхнулося у низці регіонів планети. Через збільшення масштабів антропогенного впливу (господарської діяльності), особливо у останнє століття, порушується рівновагу в біосфері, що може спричинити до необоротних процесів і порушити питання можливості життя планети. Це з розвитком промисловості, енергетики, транспорту, сільського господарства та інших видів діяльності не враховуючи можливостей біосфери Землі. Вже сьогодні перед людством стали серйозні екологічні проблеми, потребують негайного решения.

Список використаної литературы:

1. Акимушкин І.І. Невидимі нитки природи. — М.: Думка, 1985. — 287 c.

2. Алімов А.А., Случевский В. В. Вік ХХ: екологія і ідеологія. — Л.:

Лениздат., 1998. — 109 c.

3. Банников О. Г., Рустамов О. К., Вакулин А. А. Охорона природи: Учеб. для с.-х. учеб. закладів. — М.: Агропромиздат, 1995. — 287 c.

4. Бачинський Г. А. Социоэкология: теоретичні і прикладні аспекти. -.

Київ: наук, 1991. — 151 c.

5. Бигон М. Екологія. Особи, популяції і співтовариства. — М.: Світ, 1989. ;

477 c.

6. Биоиндикация забруднень наземних екосистем. — М.: Світ, 1998. — 348 c.

7. Біохімічна екологія. Експериментальна і клінічна біохімія :

(Інформ. матеріали). — Свердловськ.: УНЦ АН СРСР, 1995. — 184 c.

8. Введення ЄІАС у екологію. — М.: ИздАТ., 1992. — 111 c.

9. Дедю І.І. Екологічний енциклопедичний словник. — Кишинев, 1990. ;

406 з десятьма. Дрейер О. К., Лось В. А. Що Розвивається світ образу і екологічні проблеми. ;

М.: Знання, 1991. — 64 з. 11. Китанович Бранко. Планета і цивілізація у небезпеки / [Пер. з серб.- хорв., предисл. і коммент. І. У. Вишняковій]. — М.: Думка, 1995. — 240 з 12. Клауснитцер Бернхард. Екологія міської фауни / Пер. з ньому.: І. В.

Орлової, І. М. Маровой; [Предисл. Д. А. Криволуцкого]. — М.: Мир.,.

1990. — 248 з. 13. Комаров В. Д. Соціальна екологія: Филос. аспекти. — Л.: Наука, 1990.

— 212,[3] з. 14. Корнєєва А.І. Суспільство і довкілля. — М.: Думка, 1995. — 126 c.

15. Миркин Б. М., Наумова Л. Г. Соціальна екологія: Учеб. посібник. — Уфа.:

ВЭГУ., 1994. — 89 з 16. Никеров В. А. Екологічний будинок. — М.: Энергоатомиздат, 1992. — 135 з 17. Довкілля: 1500 термінів: Нем.-рус. словник з охорони окруж. середовища. — М.: Прогрес, 1993. — 640 з. 18. Харченко Н. А., Козлов О. Т. Довідник основних понять і термінів по екології і етології / Під ред. У. А. Ромашова. — Воронеж.: Изд-во.

Воронеж. ун-ту., 1992. — 110 з. 19. Хесле У. Філософія і екологія / [Пер. з ньому. А. До. Судакова]. — М.:

Наука, 1993. — 205 з. 20. Людина й екологія: [Збірник / Ред. М. Филипповский]. — М.: Знание,.

1990. — 96 з. 21. Чепурных Н. В., Новоселов О. Л. Планування та прогнозування природокористування: Учеб. посібник. — М.: Интерпракс, 1995. — 286 з 22. Чибрик Т. С., Елькин Ю. О. Формування фітоценозів на порушених промисловістю землях (біологічна рекультивація). — Свердловск:

Вид-во Урал. ун-ту., 1991. — 219 з. 23. Шилов І.А. Екологія. — М.: Высш. шк, 1998. — 512 з 24. Экос: Охорона навколишнього середовища: Ежеквартал. мул. журнал. — М., 1991. ;

88 з. 25. ВІДЛУННЯ: Екологія, господарство, довкілля. — М.: Прогрес, 1990. ;

360 c.