Вершники (Hippes)

Всадники (Hippes)

Аристофан (Aristophanes) прибл. 445−386 до зв. е.

Комедия (424 до зв. е.). Антична література. Греция.

М. Л. Гаспаров.

Всадники — це буде непросто наїзники: так називалося в Афінах цілий стан — ті, хто має вистачало грошей, щоб тримати бойового коня. Це були заможні, мали за містом невеликі маєтку, жили доходом з нього і друзі хотіли, щоб Афіни були мирним замкнутим сільськогосподарським державою.

Поэт Арістофан хотів світу; саме тому він зробив вершників хором своєї комедії. Вони виступали двома полухориями і, щоб було кумедніше, скакали на іграшкових дерев’яних конячках. А їх актори розігрували блазнівську пародію на афінську політичного життя. Хазяїн держави — старий Народ, старий, ледачий і котрий вижив з розуму, яке улещують і улещають хитрі политиканы-демагоги: хто угодливее, той й сильніша. На сцені їх четверо: двох звуть справжніми іменами, Никий і Демосфен, третього звуть Шкіряник (справжнє ім'я йому Клеон), а четвертого звуть Ковбасник (цього головний герой Арістофан вигадав сам).

Для мирної агітації час був важке. Никий і Демосфен (не комедійні, а справжні афінські полководці; не плутайте цього Демосфена з однойменною знаменитим оратором, який жив на років пізніше) хіба що біля міста Пилоса взяли його в оточення велике спартанське військо, але розбити і прагнуло захопити в полон їх могли. Вони пропонували скористатися цим для укладання вигідного світу. А противник їх Клеон (і справді був ремесленником-кожевником) вимагав добити ворога та продовжувати війну до перемоги. Тоді вороги Клеона запропонували йому самому прийняти командування — з думкою, що він, будь-коли воював, потерпить поразка і зійде зі сцени. Але сталася несподіванка: Клеон здобув при Пилосе перемогу, навів спартанських бранців до Афін, і після цього нього на політиці вже не стало проходу: хоч би хто намагався Держрезерв боротиметься з Клеоном і викривати його, тому відразу нагадували: «А Пилос? а Пилос?» — і доводилося умовкати. І тепер Арістофан взяв він немислиму завдання: пересмеять цей «Пилос», щоб за будь-якого згадці про цього терміну афіняни згадували не Клеонову перемогу, а Аристофановы жарти і пишалися, а реготали.

Итак, на сцені — будинок хазяїна Народу, а перед домом сидять і горюють два його раба-прислужника, Никий і Демосфен: їх було в хазяїна в милості, тепер їх відтер новий раб, негідник шкіряник, Вони двоє заварили славну кашу в Пилосе, а він вихопив її в них з-під носа і підніс Народові. Той сьорбає, а шкірянику кидає все ласі шматочки. Що робити? Подивимося в древніх пророцтвах! Війна — час тривожне, марновірне, люди в багатьох згадували (чи вигадували) старовинні темні пророцтва і тлумачили їх стосовно нинішнім обставинам. Поки шкіряник спить, украдемо в нього з-під подушки саме головне пророцтво! Вкрали; там написано: «Найгірше перемагається лише гіршим: буде зацікавлений у Афінах канатчик, гірший його скотар, гірший його шкіряник, гірший його ковбасник». Политик-канатчик і политик-скотовод побували при владі; тепер стоїть шкіряник; слід шукати ковбасника.

Вот і ковбасник з м’ясним лотком. «Ти учений?» — «Тільки стукалками». — «Чому навчався?» — «Красти відмовлятися». — «Чим живеш?» — «І передом, і задом, і ковбасами». — «Про, рятівник наш! Бачиш цей народ тут? Хочеш з них усіма бути правителем? Вертіти Радою, репетувати в зборах, пити і блудити на казенний кошт? Однією ногою стояти на Азії, інший на Африці?» — «Так я низького роду!» — «Тим краще!» — «Так майже неписьменний!» — «Отож бо й добре!» — «Хіба треба робити?» — «І це, що з ковбасами: крутіше за замешивай, міцнішим почастує подсаливай, польстивей подслащивай, якомога гучніше выкликивай». — «Хто це допоможе?» — «Вершники!» На дерев’яних конячках на Майдані сцену в'їжджають вершники, переслідуючи Клеона-кожевника. «Ось твій ворог: превзойди його хвастощами, і батьківщину — твоє!».

Начинается змагання в хвастощах, перемежаемое бійками. «Ти шкіряник, ти шахрай, все твої підметки — гниль!» — «А проте цілий Пилос проковтнув одним ковтком!» — «Але спочатку набив утробу всієї афинскою скарбницею!» — «Сам ковбасник, сам кишочник, сам недоїдки крав!» — «Хоч як силкуйся, як не дуйся, однаково перекричу!» Хор коментує, під'юджує, згадує добрі звичаї батьків і нахвалює громадянам добрі наміри поета Арістофана: існували й раніше хороші автори комедій, але один старий, інший п’яний, тоді як цього можна послухати. Так потрібно було переважають у всіх стародавніх комедіях.

Но це — приповідка, головне попереду. На шум з дому заплетающейся ходою виходить старий Народ: хто із супротивників більше його не любить? «Якщо тебе не люблю, нехай мене раскроят на ремені!» — кричить шкіряник. «А мене нехай нарубят на фарш!» — кричить ковбасник. «Я дуже хочу твоїм Афінам влади над всієї Грецією!» — «Щоб ти, Народ, страждав в походах, і наживався від транспортування кожної видобутку!» — «Згадай, Народ, від скількох змов я тебе врятував!» — «Не вір йому, це є він каламутив воду, щоб рибку половити!» — «На тобі моя овчина гріти старі кістки!» — «І це тобі подушечка ззаду, який ти натер, веслуючи при Саламине!» — «Я для тебе цілий скриня благих пророцтв!» — «У мене цілий сарай!» Один одним читають ці пророцтва — пишномовний набір безглуздих слів — і тільки за іншим їх тлумачать найфантастичнішою чином: кожен користь собі та своїм у зло противнику. Звісно, у ковбасника це набагато цікавіше. Коли закінчуються пророцтва, працюють загальновідомі приказки — і із найбільш несподіваними тлумаченнями на злободенність. Нарешті доходить до прислів'я: «Є, крім Пилоса, Пилос, але є ще Пилос та третій!» (у Греції справді було три міста під назвою), слід купа неперекладних каламбурів слову «Пилос». І вже готовий — мета Арістофана досягнуто, вже жоден з глядачів не згадає цей Клеонов «Пилос» без веселого реготу. «На тобі, Народ, мене юшка!» — «А мене каша!» — «А мене пиріг!» — «А мене вино!» — «А мене спекотне!» — «Ой, шкіряник, погляди-ка, он гроші несуть, поживитися можна!» — «Де? де?» Шкіряник впадає шукати гроші, ковбасник підхоплює його палке й підносить від. «О ти, негідник, чуже від підносиш!» — «А чи так ти вже і Пилос собі присвоїв після Никия і Демосфена?» — «Байдуже, хто зажарив, — честь поднесшему!» — проголошує Народ. Шкіряника женуть в шию, ковбасника проголошують головним радником Народу. Хор підспівує всього цього куплетами задля слави Народу й у паплюження такого-то розпусника, і такого-то боягуза, і такої-то казнокрада, всіх — під власними іменами.

Развязка — казкова. Був міф про чаклунці Медеї, яка кидала стариганя, у казан з зіллями, і старий виходив звідти хлопцем. Отак за сценою і ковбасник кидає старий Народ в киплячий казан, і той виходить звідти молодим та квітучим. Вони крокують сценою, і Народ велично оголошує, що тепер добре буде житися хорошим людей і як треба поплатяться погані (і того, і того, і того), а хор радіє, що повертаються давні добрі часи, коли всі жили привільно, мирною й ситно.

Список литературы

Все шедеври світової літератури в стислому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література древніх епох, середньовіччя і Відродження: Енциклопедичне видання. / Ред. і сост. В. И. Новиков — М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. — 848 с.