Разработка управлінського рішення на оперативному плануванні основного производства

смотреть на реферати схожі на «Розробка управлінського рішення на оперативному плануванні основного виробництва «.

1.Теоретические аспекти прийняття управлінського рішення на оперативному плануванні основного виробництва Планування як інструмент прийняття управлінські рішення Зміст, завдання й система оперативного планування основного виробництва Розробка оперативних планів основного виробництва Методи розробки управлінського рішення на оперативному плануванні основного виробництва Сутність і змістом матричних моделей техпромфинплана Поняття мережного планування, побудова мережевих моделей Розрахунок планових показників мережевих графіків, аналіз стану та оптимізація мережевих планів 3. Разработка управлінського рішення на оперативному плануванні основного виробництва ВАТ «Электроагрегат «.

3.1. Застосування матричної моделі техпромфинплана для основного виробництва насоса «Малыш».

3.2. Побудова і розрахунок планових параметрів мережевий моделі плану основного производства.

3.3 Аналіз і оптимізація оперативного плану основного производства.

Заключение

.

Список використаної литературы.

Приложения.

При перехід у Росії до ринкових відносин планування виявилося практично напівзабутим. Тим часом є однією з найважливіших функцій управління будь-яким предприятием.

Ефективність функціонування підприємства визначається багатьма обставинами. У тому числі: правильність встановлення «що, скільки, якого якості і якого часу виробляти продукцію чи надавати послуги », з урахуванням попиту й пропозиції, вибір оптимальної технологій і організації виробництва, вчасна й раціональне ресурсне забезпечення, величина основного і обігового капіталів, форми і нові методи реалізації продукции.

У разі ринкової системи господарювання діапазон використання тих чинників надзвичайно великий. Тому кожен підприємство слід прагнути до оптимальному сочетанию.

Це вимагає необхідність застосування відповідних форм і методів їхньої внутрішньої ув’язування. Такий формою є планування виробничу краще й господарську діяльність підприємства. Досвід дуже багатьох процвітаючих компаній промислових країн показує, що за умови ринку з його жорстокої конкуренцією планування господарсько-виробничої діяльності є найважливішою умовою їх виживання, економічного розвитку і процвітання. І воно дозволяє оптимально ув’язати наявні можливості підприємства з випуску продукції з що склалися над ринком попитом і предложением.

Успіх підприємницької діяльності в що свідчить залежить як від якості стратегічного, і оперативного планування, яке був із оперативно-управленческими рішеннями, спрямоване на раціональний розподіл виробничих ресурсів. У цьому розробка управлінські рішення в оперативному плануванні виробництва ставати актуальною, оскільки за плануванні виробництва виникає потреба перебування й терміни прийняття управлінські рішення для реалізації поставленої мети з мінімальними витратами і потерями.

Метою курсової роботи є підставою розробка управлінського рішення на оперативному плануванні основного производства.

Досягнення поставленої мети необхідне рішення наступних завдань: характеристика планування як основного інструмента прийняття управлінського рішення, вивчення методу мережного планування, матричної моделі техпромфинплана, аналіз стану і оцінка основних видів тварин і систем оперативного планування основного виробництва, застосування мережевих графіків і матричної моделі техпромфинплана в оперативному плануванні основного виробництва конкретної підприємства ВАТ «Электроагрегат «.

У курсової роботі об'єктом дослідження є производственногосподарську діяльність підприємства, предметом виступають методи прийняття управлінського рішення на оперативному плануванні основного производства.

Опубліковано дуже багато навчальних посібників, які зачіпають питання, пов’язані із розробкою управлінського рішення на оперативному плануванні основного виробництва господарську діяльність підприємства. Центральне місце проблемі оперативного планування виробництва відведено підручників Бухалкова М. И. «Внутрифирменное планування », «Організація, планування і управління діяльністю промислового підприємства «під редакцією С. Е. Каменицера.

Питання, що стосуються мережного планування, докладно описані у навчальних посібниках «Управлінські рішення «Юкаевой В. С., «Дослідження операцій на економіці «Кремера Н.Ш.

Під час написання курсової праці були використані статті у науковотехнічних часописах Nature і планово-экономическая документація предприятия.

1.ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ АСПЕКТИ РОЗРОБКИ УПРАВЛЕЧЕСКОГО.

РІШЕННЯ У ОПЕРАТИВНОМУ ПЛАНИРОВАНИИ.

ОСНОВНОГО ПРОИЗВОДСТВА.

1.1.Планирование як інструмент прийняття управлінських решений.

У середовищі сучасних ринкових умов планування діяльності всіх підприємств і фірм є основою важливою передумовою вільного виробництва та підприємництва, і розподілу і споживання ресурсів немає і товаров.

Кожне підприємство чи фірма самостійно вирішують, які товари та в яких кількостях вони мають провадити у майбутньому періоді. У результаті планування економічної діяльності підприємства необхідно досягнення повного обсягу виробництва та зайнятості наявних, що у свою чергу, передбачає раціональне використання людського потенціалу, виробничих фондів, матеріальних запасів, робочого дня, технологічних методів, коштів, інформаційних можливостей та інших чинників. Ці мети можна досягти прийняттям управлінських рішень, орієнтованих майбутнє. Тому планування у сенсі має змістом формування управлінські рішення з урахуванням системної підготовки прийняття рішень щодо визначенню майбутніх подій. Відповідно план можна з’ясувати, як проект рішень [7, с.66].

На рівні господарюючого суб'єкту здійснюється, як стратегічне (довгострокове) планування, і поточне техніко-економічне планування, і навіть оперативно-виробниче планування як деталізація розробок поточних планів підприємства у цілому, його великих цехів і малих виробничих підрозділів до робочого места.

Стратегічне планування — це бачення підприємства у майбутньому, його місця та роль економіки та суспільно-економічному устрої країни, а також основних шляхи й кошти досягнення цієї нового стану. Воно виражається над сенсі з детально розробленими показниками, а начерку, погляді у майбутнє, зроблених з урахуванням різних прогнозов.

У поточних техніко-економічних планах (річних, квартальних, місячних) детально конкретизуються цілі й завдання, поставлені перспективним планом. Поточні техніко-економічні плани (виробничі бізнес-плани) включають інформацію про замовленнях, заможності їхньої матеріальних ресурсів для, ступеня завантаження виробничих потужностей, забезпеченості промислововиробничим персоналом. Вони також містяться підрахунки витрат на виробництво, розрахунки прибутку, рентабельності, на реконструкцію виробничо-технічної бази предприятия.

План є керівництвом до дії, до виконання. Він використовується для обгрунтування підприємницької ідеї, для обгрунтування фінансового оздоровлення підприємства міста і реальності повернення отриманих кредитів із єдиною метою поповнення оборотних засобів. Причому план необхідний як великим і середнім, а й малим підприємствам [14,с. 332].

Бо лише один план то, можливо запропонований для реалізації, то рішення про вибір альтернативного плану є актом раціонального вибору, яка може уникнути оцінки й соподчинения.

Через війну оцінки все усталені розгляд альтернативи ранжируются, що дозволяє раціонально приймати рішення. Завдання по ухвалення рішення альтернативного плану може бути розв’язана за такими напрямам [15, c.308]: Визначення критеріїв оцінки й терезів критериев.

При встановленні критерію йдеться про визначення одиниця виміру, з якої може бути виражений рівень досягнення цієї мети. Ця одиниця виміру повинна дати можливість опосередковано й безпосередньо вимірювати собі всі наслідки дослідження певної альтернативи найбільш саме і просто. Принаймні прийняття кількох критеріїв оцінки виявляється їх різна значимість, що пов’язана з тим, приватні мети може мати різний вагу. Розрахунок величини оцінки критерия.

Щойно буде встановлено, яке слідство альтернативи має бути обмірювано критерієм оцінки, слід спрогнозувати кожної альтернативи і його частин значення критеріїв оцінки. Розрахунок загального значення оцінки альтернативы.

З окремих значень критеріїв, які показують різні наслідки будь-якої альтернативи, розраховують ось на чому етапі загальну оцінку аналізованої альтернативи. Ця оцінка висловлює рівень досягнення мети, якого призведе оцінюється альтернатива, узята як закінченого способу дії. Вибір оптимального альтернативного плана.

З допомогою загальних прогнозних оцінок альтернативних планів вдається, як правило, скласти послідовність альтернативних планів, провести ранжування за ознакою зростання чи зменшення значення оцінки. На підставі цього ранжирування можуть забрати ті альтернативні плани, які, на думку ЛПР, приведуть оптимального досягненню мети. Узятий план ні обов’язково містити альтернативі, яка найкращим чином відповідає сучасному рівню альтернативи загалом трактуванні з урахуванням шансів і не ризиків. Вибір ввозяться цьому випадку з урахуванням деяких правил. У ролі методів встановлення оцінки можна застосовувати: методи визначення дохідності і нові методи оцінки стабільності [15,c.308].

Нині є відпрацьовані на методи вирішення низки типових завдань із планування виробництва, котрим можна буде застосувати машинні методы.

1. Завдання планування виробничої програми, що перебувають у визначенні необхідних потужності виробництва та темпів її приросту за даними обсяги робіт, виконуваних самотужки, визначенні збалансованості робіт, величин досвіду, розподілі робіт з виконавцям. Завдання планування товарної продукції, що перебувають у визначенні обсягів робіт з договорами сучасний і подальший періоди. Завдання планування технічного розвитку і підвищення ефективності виробництва, що перебувають у розрахунку загального скорочення праці витрат, зниженні собівартості, величини економічного ефекту. Завдання планування праці та зарплати, що перебувають у розрахунку продуктивність праці, чисельності працівників, планової вироблення на 1 робочого, планових фондів зарплати. Завдання планування механізації і матеріально-технічного виробництва, виробничої програми з монтажу і демонтажу машин, потреби по видам машин. Завдання аналізу виробничо-господарської діяльності, що перебувають у визначенні ступеня нерівномірності виробництва, впливу виконання планів і договорів, аналізі тимчасових ресурсних і трудових втрат, економічну ефективність різних технічних заходів [6,c.206].

Можливість практичного розв’язання зазначених завдань у сфері оперативного планування основного виробництва, у час розширюється у зв’язку з з комп’ютеризацією всіх його ланок управлінського апарату, створенням локальних і об'єднаних обчислювальних мереж, організацією локальних і централізованих інформаційних баз даних, і забезпеченням оперативного доступу до ним.

Планування — це процес обробки інформації з обгрунтуванню майбутніх дій, визначення найкращих способів досягнення мети. Планувати своє підприємництво необхідно. Часто буває, що технологічно підприємництво прораховується бездоганно, проте економічні розрахунки вони не виконуються, що призводить до невдач в підприємництво. Необхідно заздалегідь скласти план економічної діяльності підприємства. Важливо економічно грамотно розробити план закупівлі сировини, матеріалів, палива, комплектуючих деталей і напівфабрикатів. Від цього залежать ефективність виробництва, розмір податку додану вартість, оборотність оборотних засобів, рентабельність виробництва. Непродумана політика закупівель веде до переплате ПДВ, неефективного використанню оборотних засобів. Неправильно сплановані реальні видатки виробництво і продукції призводять до банкрутства господарюючого суб'єкта [14,c.321].

Нестійкість сьогоднішній російській економіки часто вже не дозволяє здійснювати нормальне планування. Така економічна ситуація використовується багатьма виробниками (особливо малого середнього бізнесу) виправдання відсутності чіткої системи планування, відсутності виробничого (внутрішнього) бізнес-плану предприятия.

Звісно, зовнішня середовище дуже мінлива, багато тих чинників, як інфляція, спад виробництва, податки, пільги роблять економічну ситуацію для підприємства значною мірою невизначеною. Усе це, справді, істотно ускладнює систему планування, але ще не заперечує її необхідність. Процес планування є інструментом, що допомагають в прийнятті управлінські рішення, тому й трапилося в ринковій економіці від цього не відмовляються (рис. 1).

Малюнок 1. — Процес планування [14,c.332].

Проведена країни економічна реформа надала економічну свободу підприємствам, керівників спробували частково і навіть повністю (переважно це стосується середнім малий підприємствам) звільниться від планування, бо його кайданами собі. Прийняття рішень з урахуванням інтуїції, імпровізації, зазвичай, не призводить до оптимальним результатам й за умов нормальної, некриминальной економічної діяльності. Тим паче, за умов розвитку ринкових відносин, розвитку і посилення конкуренції зростає роль планування [14, з. 322].

Керівники підприємства вже повинні враховувати, що планування — це економічний метод управління, що як основне засіб використання економічних законів у процесі господарювання. Планування виходить з даних минулого, але прагне знайти й контролювати розвиток підприємства у перспективе.

1.2.Содержание, завдання й системи оперативного планування основного производства.

Оперативне планування є здійснення поточної діяльності планово-економічних служб протягом короткого періоду, наприклад, розробка річний виробничої програми, складання квартальних бюджетів підприємства, контроль і коригування отриманих результатів і т.п.

Оперативне планування виробництва є завершальним ланкою планової роботи з предприятии—продолжением і конкретизацією завдань тсхпромфинплана. Воно залежить від розробці з урахуванням річних планів конкретних виробничих завдань на короткі часові відтинки як підприємства у цілому, так його підрозділів, і в оперативному регулюванні ходу провадження у даним оперативного обліку й контролю. Особливістю цього виду планування є поєднання розробки планових завдань із організацією їх виконання [9,c. 263].

Завданням оперативно-производственного планування є організація рівномірної, ритмічної взаимосогласованной всіх виробничих підрозділів підприємства задля забезпечення своєчасного виконання державного планового завдання при економному витраті ресурсів, і високий рівень продукції, т. е. досягнення найкращих кінцевих результатів производства.

Оперативне планування складається з календарного планування і диспетчирования (оперативного регулирования).

У обсяг робіт з оперативному планування входить: розробка прогресивних календарно-плановых нормативів руху виробництва, складання оперативних планів і графіків для цехів, ділянок, бригад і робочих місць та його доведення до безпосередніх виконавців, оперативний облік контроль ходу виробництва, попередження і виявлення відхилень від передбачених планів і графіків й забезпечення стабілізації ходу виробництва [12, з. 256].

Календарне планування включає розподіл річних планових завдань по виробничим підрозділам й терміни виконання, і навіть доведення встановлених показників до конкретних виконавців робіт. З її допомогою розробляються сменно-суточные завдання, і узгоджується послідовність виконання окремими виконавцями. Вихідними для розробки календарних планів служать річні обсяги випуску продукції, трудомісткість виконуваних робіт, терміни поставки товарів ринку та інші показники соціально-економічних планів підприємства [3,c.323].

При реалізації розробленого календарного плану ведеться оперативний облік ходу його выполнения—осуществляется збирати інформацію про фактичному виконанні плану, її переробка й передача відповідним службам підприємства. На основі отриманої інформації здійснюється диспетчирования, що полягає у викритті і усуненні намічених відхилень від запланованого ходу виробництва, до прийняття заходів, які забезпечують комплектний хід виробництва, найкраще використання робочого дня і матеріальних ресурсів, високу завантаження устаткування й робочих місць [9,c.256].

Оперативне планування провадження у місцеві його виконання ділиться на межцеховое і внутрицеховое. Межцеховое планування забезпечує розробку, регулювання контроль виконання планів виробництва та продажу продукції усіма цехами підприємства, і навіть координує роботу основних, проектно-технологічних, планово-економічних та інших функціональних служб. На машинобудівних підприємствах, зазвичай, виробничих програм розробляються та видаються цехах плановими службами чергове рік із квартального і місячної розбивкою [10,c. 405].

До внутрішньоцехового планування є розробка оперативних планів і впорядкування поточних графіків роботи виробничих ділянок, потокових ліній і окремих робочих місць з урахуванням річних планів виробництва й продажу продукції основних цехів предприятия.

У сучасному виробництві поширені різні системи оперативного планування, зумовлені як внутрифирменными чинниками, так зовнішніми ринковими умовами. Під системою оперативного планування виробництва, у економічно літературі прийнято розуміти сукупність різних методик технологій планової роботи, що характеризуються ступенем централізації, об'єктом регулювання, складом календарно-плановых показників, порядком обліку, і руху продукції і на оформлена облікової документацією [3,c.324].

Обов’язковою умовою ефективного функціонування системи оперативного планування виробництвом служить наявність обгрунтованою нормативної бази, куди входять, зокрема: календарно-плановые нормативи — тривалість виробничого циклу, розмір партії й розмір випередження, періодичність запуску продукції виробництво, величина досвіду та інших., норми матеріаломісткості - витрата сировини й напівфабрикатів, матеріалів на одиницю продукції, норми використання виробничих потужностей — продуктивність устаткування, коефіцієнт змінності, норми матеріального забезпечення виробництва — норми технологічних, внутріцехових і межцеховых досвіду, норми запасів сировини, напівфабрикатів [9,c.263].

Вибір тій чи іншій системи оперативного планування за умов ринку визначається переважно обсягом попиту продукцію та послуги, витратами і результатами планування, масштабом і типом производства.

Подетальная система планування варта умов високоорганізованого і стабільного виробництва. За цією системою планується і регулюється хід виконання, технологічних операцій та виробничих процесів з кожної деталі визначений плановий період — годину, зміну, день, тиждень тощо. У основі подетальной системи лежить точне планування такту ритму роботи потокових ліній наукових і виробничих ділянок, правильне визначення нормальних технологічних, транспортних, страхових, межоперационных і циклових досвіду і сталий їх підтримку в процесі виробництва на суворому розрахунковому рівні. Застосування цією системою вимагає розробки складних календарно-оперативных планів, містять показники обсягу випуску і маршрут руху деталей кожного найменування за всі виробничим стадіям і технологічним операціям [10,c.353].

Позаказная система оперативного планування застосовується у основному одиничному і мелкосерийном виробництві з його різноманітної номенклатурою і невеликим обсягом своєї продукції наукових і виробничих послуг. У цьому вся разі об'єктом планування, чи основний планово-учетной одиницею, є окремий виробничий замовлення, до складу якого кілька однотипних робіт конкретного потребителя-заказчика. Ця система планування полягає в розрахунках тривалості виробничих циклів і нормативів опережений, з допомогою яких встановлюються необхідні замовником чи ринком терміни виконання як розписування окремих процесів чи робіт, і всього замовлення в целом.

Покомплектная система застосовується головним чином серійному машинобудівному виробництві. Як основний планово-учетной одиниці використовуються різні деталі, що входять до складальний вузол чи загальний комплект товарів, згрупованих за ознаками. При комплектної системі планування календарні завдання виробничим підрозділам розробляються за деталей окремого найменування, а, по укрупненим групам чи комплектів деталей на вузол, машину, замовлення чи певний обсяг робіт й нових послуг. За такої системі значно підвищується гнучкість оперативного планування, поточного контролю та регулювання ходу виробництва, що за умови ринкової невизначеності служить для підприємств важливим засобом стабілізації [3,c.327].

Планування по такту випуску виробів передбачає вирівнювання тривалості технологічних операцій усім стадіях загального виробничого процесу у відповідність до єдиним розрахунковим часом виконання взаємозалежних работ.

Планування по заділам передбачає підтримку на необхідному розрахунковому рівні запасу заготовок, напівфабрикатів і дистрибуції комплектуючих, призначених для подальшого опрацювання і складання з кожної стадії производства.

Планування по опережениям характеризується угрупованням і розподілом деталей за термінами випуску і організацією їх своєчасного виготовлення й передачі на відповідні стадії виробництва, у залежність від розрахункових опережений времени.

Планування складу чи ринок здійснюється за випуску продукції і на постачанні нафти продаж в значних обсягах за невисокої трудомісткості і невеличкому числі технологічних операцій. Під час цієї системі планововиробничий відділ визначає необхідну кількість готових деталей, які мають бути на проміжної чи кінцевої стадіях виробництва й продажу продукції [10, c.356].

Отже, планування — це метод господарського передбачення і програмування, заснованих на виключно детальних розрахунках. У плані підприємства з одного боку, утримуватися завдання з перспективи кожного працівника, А інший — розпорядження для керівників про управлінських рішеннях, які вони мають поетапно приймати, допомагаючи колективу досягти поставленої цели.

1.3. Розробка оперативних планів производства.

Оперативне планування виробництва залежить від розробці найважливіших об'ємних календарних показників виробничо-господарської діяльності підприємства. Кожен процес оперативного планування передбачає виконання экономистами-менеджерами таких етапів діяльності, як вибір стратегію розвитку підприємства, обгрунтування форми організації виробництва, визначення логістичній схеми руху матеріальних потоків, розробка основних календарно-плановых нормативів, оперативне планування роботи виробничих підрозділів організаційна підготовка виробництва, безпосередня організація оперативної роботи, поточний контроль і регулювання ходу виробництва [3,c.328].

У оперативному плануванні виробництва, у залежність від розроблюваних показників застосовуються такі основні методи, як об'ємний, календарний, а також їхніх різновиду: объемно-календарный і объемно-динамический.

Об'ємний метод призначений задля розподілення річних обсягів виробництва й продажу продукції підприємства з окремим підрозділам і коротшим тимчасовим інтервалам — квартал, місяць, декада, тиждень, день і годину. Цей метод передбачає як розподіл робіт, а й оптимізацію використання виробничих фондів й у першу чергу технологічного устаткування й складальних площ за запланований інтервал часу. З його за допомогою формуються місячні виробничих програм основних цехів і плануються терміни випуску продукції або виконання замовлення переважають у всіх що випускають підрозділах підприємства [11,c.224].

Календарний метод застосовується для планування конкретних тимчасових термінів запуску і випуску продукції, нормативів тривалості виробничого циклу і опережений виробництва окремих робіт щодо випуску головних виробів, виділені на реалізації на відповідному ринку. Він полягає в використанні прогресивних норм часу до розрахунку виробничих циклів виготовлення окремих деталей, планованих комплектів продукції і на виконання складальних процесів. Родионов.

Объемно-календарный метод дозволяє планувати одночасно строки й обсяги виконуваних для підприємства робіт у цілому все передбачений період — рік, квартал, місяць тощо. З його за допомогою розраховуються тривалість виробничого циклу випуску і постачання своєї продукції ринок, і навіть показники завантаження технологическою устаткування й складальних стендів у кожному відділенні предприятия.

Объемно-динамический метод передбачає тісний контакт таких планово-расчетных показників, як терміни, об'єми та динаміка виробництва продукції, товарів та послуг. У разі ринку це метод дозволяє найбільш повно враховувати обсяги від попиту й виробничі можливості підприємства міста і створює планово-организационные основи оптимального використання готівкових ресурсів кожному підприємстві [3,c.330].

Відповідно до розглянутими методами необхідно розрізняти види оперативного планування виробництва: календарне, об'ємне і змішане. Наведемо з прикладу машинобудівних підприємств, мають багаторічний досвід оперативного планування виробництва, докладні рекомендації по розробці найважливіших календарно-плановых нормативів. Календарні нормативи і переважна більшість планових показників оперативного регулювання ходу виробництва мають розроблятися з урахуванням прогресивних норм часу деякі технологічні операції, і процеси, і навіть на кінцеву продукцію та сукупні виробничі процеси. Норми часу служать первинним календарно-плановым нормативом [11,c.225].

Під нормою часу розуміються науково обгрунтовані витрати необхідного робочого дня виконання робіт у певних виробничих умовах. Розрізняють норми штучного і штучно-калькуляционного часу, а на партію деталей. Загалом вигляді норму часу можна розрахувати попри всі роботи з формуле:

Тш-к=То+Тв+Тобс+Тотл+Тпто+Тп-з/п, (1) де Тш-к — норма штучно-калькуляционного часу, Те — основне час на виконання операції, Тв — допоміжне (неперекрываемое) час, Тобс— час обслуговування робочого місця, Тотл — час відпочивати та особисті потреби робочого, Тпто ~ допустимі перерви з технічних і організаційним причин, Тп-з— подготовительно-заключительное час, п — розмір партії оброблюваних деталей [3,c.331].

У оперативному плануванні можуть бути різні види норм часу: поодинці виробництві — штучно-калькуляцнонное час, в серійному — час на обробку партії деталей, у масовій — поштучна время.

Розмір партії оброблюваної продукції служить першим объемно-плановым нормативом. Під партією деталей для підприємства розуміється кількість однакових деталей, оброблюваних на взаємозалежних робочих місць з однократної витратою подготовительно-заключительного часу. Планування розміру партії запуска-выпуска деталей є важливим й складною економічної завданням, оскільки її розрахунку необхідно враховувати безліч взаємодіючих у різних напрямах чинників. Нормативна величина партії деталей вираховується за формулою: nн=[pic], (2) де n — нормативна величина партії деталей, прим., Nг — обсяг випуску продукції, прим., дт — видатки наладку технологічного устаткування, Сі - собівартість однієї деталі, руб./шт., 3х — видатки зберігання деталей у відсотках вартості запасів, рівні приблизно 10—25%.

Розрахунок оптимальної партії заготовок передбачає використання точних вихідних економічних показників, які мають деякі практичні складності затвердженні у конкретних виробничих умовах. Тому на згадуваній підприємствах ширше поширений спрощений метод розрахунку мінімальної партії деталей: n min=[pic], (3) де n min мінімальний розмір партії деталей, Тн-з — подготовительно заключне час, Тшт — поштучна час однією деталь,? — коефіцієнт допустимих втрат часу на переналадку устаткування, рівний від 0,05 до 0,1[3,c.133].

Розмір партії деталей визначається по так званої провідною операції чи найбільш завантаженому верстата. Отримане мінімальне значення партії запуску деталей коригується у бік зростання з урахуванням необхідність забезпечення необхідної завантаження робочих місць, обсягу й терміну доставки продукції ринку, пропускну здатність виробничого дільниці і інших чинників [11, з. 228].

Ритм, чи період, випуску деталей визначається співвідношенням показників оптимальної партії запуску і середньодобового випуску продукции:

R=n опт/Nсут, (4).

де R — ритм запуска-выпуска деталей, днів, Nсут — середньодобовий випуск продукції, шт./дн.

nн =Rст*Nсут, (5).

де Rст — стандартний період випуску деталей [11,c.226].

Виробничий цикл одна із важливих календарно-плановых нормативів як оперативного, і стратегічного планування внутрішньогосподарської діяльності підприємства. Він є інтервал календарного часу з початку до закінчення виробничого процесу виготовлення деталей чи виконання робіт і послуг. Виробничий цикл включає робочий період виконання заготівельних, обробних і складальних процесів, і навіть контрольних, транспортних і складських операций.

Тривалість виробничого циклу визначається безліччю взаємозалежних організаційно-технічних, планово-економічних, же соціально-трудових і інших характеристик конкретного підприємства як складної системи у ринковому механізмі господарювання. Тривалість будь-якого складного плідницького циклу складається із окремих простих чи часткових циклів, які включають час виконання робочих процесів і регламентованих перерв. [10,c.360].

Загальна тривалість виробничого циклу при послідовному способі передачі оброблюваної партії деталей визначається по формуле:

Тпосл=[pic], (6).

де Тпосл — тривалість послідовного циклу, хв, kо — число операцій, n — розмір партії деталей, Тш-к — штучно-калькуляционное час, З — число верстатів для операцій, Тм-о — час межоперационных перерывов.

Отримані значення виробничих циклів обробки партії деталей є основою для побудови цифрових графіків виконання замовлень за всі технологічним стадіям чи цехах підприємства міста і розрахунку часу опережений.

Норматив опережений встановлюється підсумовуванням тривалості виробничих циклів від за встановлений термін завершення замовлення до тієї технологічної стадії, де визначається відповідне випередження запуску чи випуску деталей [3,c.134].

Можна дійти невтішного висновку, що оперативне планування виробництва, як свідчить передовий досвід, грає головну роль забезпеченні своєчасного випуску і постачання продукції споживачам з урахуванням раціонального використання обмежених економічних ресурсів у поточному періоді часу. Подальший розвиток оперативного планування на вітчизняних підприємствах вирішенню наступних організаційно-економічних завдань: досягнення узгодженої всіх ланок виробництва з урахуванням єдиної ринкової мети, яка передбачає рівномірне випуск і збут товарів, вдосконалення всієї системи внутрифирменного планування з допомогою підвищення надійності календарно-плановых розрахунків й зниження трудомісткості, підвищення гнучкості і оперативності внутрішньогосподарського планування на основі повного урахування вимог споживачів і наступного коригування річних планів, забезпечення безперервності у процесі виробничого планування і досягнення тіснішого взаємодії стратегічних, тактичних і оперативних планів, створення кожному підприємстві системи оперативного планування виробництва, відповідної сучасним вимогам ринку виробництва і рівню розвитку конкретного підприємства. Удосконалення оперативновиробничого планування на вітчизняних підприємствах буде сприяти підйому виробництва й зростання ефективності за умов діючих ринкових відносин [1,c.33].

Отже, можна сказати, що завдання оперативного планування зводиться зрештою забезпечувати для підприємства злагодженого і ритмічного ходу всіх виробничих процесів із єдиною метою найбільшого задоволення основних потреб ринку, раціонального використання наявних економічних ресурсів немає і максимізації одержуваної прибыли.

2. МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ У ОПЕРАТИВНОМУ ПЛАНУВАННІ ОСНОВНОГО ПРОИЗВОДСТВА.

2.1. Сутність і змістом матричних моделей техпромфинплана.

Техпромфинплан є зведений план производственногосподарської та фінансової складової діяльності підприємства, розроблений колективом з урахуванням показників перспективного плану і завдань вищестоящої організації даний плановий рік. Планові показники роботи підприємства, встановлених у техпромфинплане, засновані на прогресивних техніко-економічних нормах використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів. У техпромфинплане передбачається комплексне розвиток техніки, організації та економіки виробництва та вказуються конкретні шляху досягнення поставленої мети. Техпромфинплан розробляється під керівництвом директора при широкому і активної участі колективу працівників підприємства [10,c.118].

Чим повніше розробки техпромфинплана враховані конкретні (тактичні) можливості й потреби виробництва, тим, у більшою мірою забезпечуються умови для ритмічної й економічно ефективнішої роботи підприємства. Зміст техпромфинплана як інструмент тактичного планування діяльності підприємства розкривається через певну систему якісних і кількісних показників, які тісно взаимосвязаны.

Сукупність взаємозалежних показників, що охоплюють жодну зі сторін виробничо-технічної чи фінансово-господарську діяльність підприємства, становить розділ техпромфинплана. Зазвичай, техпромфинплан містить 12 розділів, які ув’язані між собою і злочини обгрунтовані технічними і економічними розрахунками [13,c.71].

Техпромфинплан підприємства входять такі розділи, наявні в порядку доцільною послідовності розробки: 1) план вдосконалення техніки, технології, організації управління і виробництва, 2) план підвищення якості продукції, 3) план використання виробничої потужності, 4) план капітального будівництва, капітального й середнього ремонту, 5) план соціального розвитку колективу, 6) план виробництва та реалізації продукції, 7) план матеріально-технічного забезпечення виробництва, 8) план за працею, 9) план за собівартістю продукції, 10) план за прибутком, рентабельності й освіті заохочувальних фондів, 11) фінансовий план. Кожному поділу техпромфинплана властиві своїх показників, які розкривають його зміст [10,c.118].

З допомогою техпромфинплана техніко-економічне планування об'єднує матеріальні, трудові і фінансові плани, плани щодо розвитку потужності тощо. п., і навіть забезпечує їх балансову ув’язку з виробничою програмою. Вихідні дані до розрахунку техпрофинплана беруть із планів випуску продукції грошовому і натуральному вираженні, зниження трудомісткості виробів, собівартості та накопичення грошових, постачання і реалізації продукції, сортності, планів підготовки кадрів впровадження нової техніки і др. 13, c.71].

Техпромфинплан підприємства оформляється як системи розрахунків, що відбиває взаємозв'язок всіх планових показників із передовою технікою, економікою підприємства. Показники техпромфинплана є з головних джерел виробничого оперативно-календарного планирования.

Нині розроблено значну кількість экономикоматематичних завдань, які у плануванні підприємств, дозволяють знаходити оптимальні варіанти вирішення низки завдань [8,c.121].

Однією з напрямів застосування економіко-математичних методів, мають прямий стосунок до спільної методиці розробки техпромфинплана, є матричне моделювання, що полягає у будівництві матричної моделі техпромфинплана. Матричне моделювання є прогресивним, що у цьому за розробці плану здійснюється взаємна балансова ув’язка розділів техпромфинплана з урахуванням прямих нормативів використання виробничих ресурсів, після проведення необхідних математичних перетворень ув’язка результатів планування за всі основним показниками складає основі повних нормативів витрат [13,c.73].

Матричне моделювання техпромфинплана потребує врахування особливостей окремих галузей промисловості. За основу приймається математична база складання міжгалузевого балансу виробництва та розподілу продукции.

Під час розробки матриці техпромфинплана використовується наступний математичний апарат: аij— матеріальні видатки виробництво деталей чи вузлів з i-го цеху, необхідні виготовлення одиниці виробленої продукції j-го цеху, bij— витрата сировини, основних та допоміжних матеріалів при обробці деталей чи вузлів в j-м цеху під час вироблення додаткових деталей до цього вузлу, сij— витрата машинного часу г-го верстата на обробку деталей чи вузлів аij в j-м цехе, tij,—расход робочого дня по професійної групі q на обробку деталей чи вузла в j-м цеху [10,c.119].

I квадрант є шахову таблицю, що містить однаковий по рядкам і столбцам перелік виробів, вузлів чи деталей, які вироблялися певних цехах. Виробнича програма розраховується з урахуванням рівнянь, складених для I квадранта. Цю систему має такий вигляд: a11×1+a12×2+…a1jxj+…+a1n+y1=x1,.

… ai1x1+ai2x2+…aijxj+…+ainxn+yi=xi, (7).

… an1x1+an2x2+…anjxj+…+annxn+yn=xn де аi— поставки i-го цеху j-му цеху деталей, вузлів тощо. буд. для одиницю продукції, уi — продукція i-го цеху, що йде межі цеху (включаючи зміна залишку незавершеного виробництва), Xi—валовой випуск продукції 1-му цехом.

[8,c.123].

У II квадраті згруповані все показники по валовий і товарної продукції, включаючи незавершене виробництво і комунальні послуги невиробничим службам (рис. 2).

|Производство |Подразделени|Изделия|Основное |Вспомогательное|Конечная | | |е | |виробництво | |продукція | | |підприємства | | |виробництво |підприємства | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |Yis | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |Квадрант2 | | | | | Підрозділ підприємства | | | | | | | | | | |… |1 | | | | | | |… | | | | | | |n | | | | | | I | | | | | | | |1 | | | | | | |… | | | | | | |n | | | | | | … | | | | | | | |1 | | | | | | |… | | | | | | |n | | | | | | … | | |A4 | | |Вспомога- | |1 |A3 | | | |тельное | |… | | | | | | |n | | | | | | | | |Квадрант 1 | | | | m | | | | | | | |1 | | | | | | |… | | | | | | |n | | | | |Сырье, материалы, комплектуючі вироби | 1 | |Квадрант 4 | | |… |Квадрант 3 | | | |r | |br | | |… |brij | | | |R | | | |Види виробничого | 1 | | | |устаткування |… |cgij |cg | | |g | | | | |… | | | | |G | | | |Профессионально-квалифицированные групи | 1 | | | | |… | | | | |q |tqij | | | |… | | | | |Q | | |.

Рис. 2. Загальний вид матричної моделі техпромфинплана [13,с. 75].

У III квадраті демонструються витрати отриманих із боку сировини, основних та допоміжних матеріалів, комплектуючих напівфабрикатів, палива, енергії, і навіть амортизації, оплата праці, витрата верстатного часу за групами устаткування, витрати із професійних групам робітників і інші показники. Цей квадрант складається з 3-х блоків. Перший блок — підрозділ використання устаткування, де містяться нормативи витрат покупних виробів й нових послуг збоку виробництво одиниці кожного деталі у будь-якій осередки підприємства. Другий розділ — підрозділ використання устаткування — містить добові норми витрат машинного часу за групами устаткування провадження кожної вироби. Третій блок — підрозділ використання трудових ресурсів. Тут показують питомі витрати робочого часу кожної професійно-кваліфікаційної групи працівників підприємства виробництва деталей цехами і ділянкам [13,c.75].

Розрахунок плану матеріально-технічного постачання здійснюється з використанням подматрицы D III квадранта. Примножуючи цю матрицю на вектор валового випуску продуктів, можна було одержати величину потреби кожного цеху у вигляді матеріалів для випуску будь-якого виду продукції, а підсумовуючи цехові потреби — величину потреби завода.

Квадрант 4 відображає зміни запасів і резервів сировини, покупних напівфабрикатів і матеріалів від виконавця і устаткування [10,c.120].

Отже, матрична модель виробничого плану дозволяє здійснити техніко-економічне планування показників плану підприємства. Застосування викладеної математичної схеми можливо, й доцільно в усіх галузях промисловості, але з декотрими изменениями.

2.2 Поняття мережного планування, побудова мережевих моделей.

Мережне планування — це одне з форм графічного відображення змісту робіт і тривалості виконання стратегічних планів і частка довгострокових комплексів проектних, планових, організаційних та інших видів діяльності підприємства. Поруч із лінійними графіками і табличными розрахунками мережні методи планування знаходять широке застосування розробки перспективних планів і моделей створення складних виробничих систем та довгострокового використання [5,c.287].

Cетевое планування є підставою економічних пріоритетів і математичних розрахунків, графічних і аналітичних обчислень, організаційних і управлінські рішення, оперативних і стратегічних планів, які забезпечують як зображення, а й моделювання, аналіз політики та оптимізацію проектів виконання складних технічних об'єктів і конструкторських розробок та т.д. Під мережним плануванням прийнято розуміти графічне зображення певного комплексу виконуваних робіт, що відбиває їх логічний послідовність, існуючу взаємозв'язок і плановану тривалість, і забезпечує наступну оптимізацію розробленого графіка з урахуванням економіко-математичних методів й комп’ютерної техніки з метою її використання для поточного управління ходом робіт. Мережні моделі чи графіки призначені для проектування складних виробничих об'єктів, економічних систем і різноманітних робіт, які з великого числа різних елементів. Для простих робіт зазвичай використовуються лінійні чи цикловые графіки [3,c.121].

Застосування мережного планування в сучасному виробництві сприяє досягненню наступних стратегічних партнерів і оперативних задач:

1) обгрунтовано вибирати мети розвитку кожного підрозділу підприємства з урахуванням існуючих ринкових вимог, і планованих кінцевих результатов,.

2) чітко встановлювати детальні завдання всім аналітичним підрозділам і службам підприємства з урахуванням їх взаимоувязки з єдиною стратегічною метою в планованому периоде,.

3) залучати до написання планов-проектов майбутніх безпосередніх виконавців основних етапів майбутніх робіт, мають виробничий досвід минулого і високу квалификацию,.

4) ефективніше розподіляти і раціонально вживати наявні на підприємстві обмежені ресурсы,.

5) здійснювати прогнозування ходу виконання основних етапів робіт, зосереджених на критичному шляху, своєчасно приймати необхідні планові і управлінські рішення але коригуванні сроков,.

6) виробляти необхідну коригування планів-графіків виконання з урахуванням зміни зовнішнього оточення, внутрішнього середовища та інших ринкових умови [5,c.288].

Отже, застосування системи мережного планування сприяє розробці оптимального варіанта стратегічного плану розвитку підприємства, який є основою оперативно керувати комплексом робіт у процесі її здійснення. Основним плановим документом у цій системі є мережевий графік, чи навіть мережу, що становить інформаційнодинамічну модель, у якій відбиваються все логічні взаємозв'язок харчування та результати виконуваних робіт, необхідні досягнення кінцевої мети стратегічного планирования[3, 122].

У мережному графіці із необхідною ступенем деталізації змальовується, які роботи, як і послідовності і поза який час доведеться виконати, щоб забезпечити закінчення всіх видів діяльності не пізніше заданого чи планованого периода.

Мережне модель оперує такими поняттями як: робота, подія, путь.

Роботами називають будь-які виробничі процеси чи інші дії, що призводять до досягнення певних результатів подій. Робота позначається стрілкою (вектором) без масштабу, що б напрям зліва-направо від меншого номери події більшого і кодується номерами цих подій Роботи може бути трьох видів: справжня, т. е. виробничий процес, вимагає витрат праці, часу й ресурсів, очікування — робота, яка потребує витрат праці та ресурсів, але що становить час, необхідне, щоб справжню роботу можна було завершеною, т. е. можна розпочати виконання наступної роботи, залежність чи фіктивна робота, що означає логічний (технологічну) зв’язок між двома або кількох подіями та яка вказує, можливість початку праці залежить від завершення інший. Фіктивна робота не вимагає ні праці, ні в часі, ні ресурсів, вона позначається в мережному графіці пунктирними стрелками.

Подія означає факт закінчення одній або кількох робіт, необхідних і достатніх спершу наступних. Події бувають початковими і вихідними, кінцевими чи завершальними, простими чи складними, і навіть проміжними, попередніми чи наступними [2,c.13].

Існують три основних способи зображення подій та виконання робіт на мережевих графіках: вершины-работы, вершины-события і змішані мережі. У мережах типу вершины-работы всі чи дії представлені у вигляді наступних один одним прямокутників, пов’язаних логічними залежностями (див. мал.3,4) [3,123].

Рис. 3 — Мережа типу «вершинироботи «.

Рис. 4 — Мережа типу «вершини — події «.

В усіх життєвих мережевих графіках важливим показником служить шлях, визначальний послідовність робіт або негативних подій, у якій кінцевий процес, чи результат, однієї стадії збігаються з початковим показником наступній з ним інший фазы.

У кожному графіці прийнято розрізняти кілька шляхів: повний шлях від вихідного до завершального події, шлях, попередній цієї події від початкового, шлях, наступний за даним подією до завершального, шлях між кількома подіями, критичний шлях від вихідного до кінцевого події рівний максимальної тривалості виконання роботи [2,с.15].

Мережні моделі можуть бути різноманітні як у організаційної структурі виробничої системи, і за призначенням мережевих графіків, а також що використовуються нормативним даним засобам обробки інформації. По організаційну структуру розрізняють внутрішньофірмові чи галузеві моделі мережного планування, за призначенням — одиничного та сталого дії .

Мережні моделі бувають детермінований, імовірнісні і змішані. У детермінованих мережевих графіках всі роботи стратегічного проекту, їх тривалість і взаємозв'язок, і навіть вимоги до очікуваним результатам є заздалегідь певними. У ймовірнісних моделях багато процесів мають випадковий характер. У змішаних мережах друга робіт є певної, іншу — невизначеною. Моделі можуть бути і одноцелевые і багатоцільові [5,c.292].

Мережні моделі може бути широко використані усім вітчизняних підприємствах розробки як довгострокових, і поточних планів. Мережне планування дозволяє як визначати потреба різних виробничих ресурсів у майбутньому, а й координувати їх раціональний витрата у цьому. З допомогою мережевих графіків можна з'єднати на єдину систему всі матеріальні, трудові, фінансові та багатьох інших ресурси, і засоби і в ідеальних (планованих), й у реальних (існуючих) економічних условиях.

Створення систем мережного планування та управління економічної діяльністю на підприємствах передбачає передусім визначення структури та функцій планових органів, обгрунтування цілі й вибір об'єкта планування, побудова мережевий моделі проекту, встановлення порядку функціонування моделі на стадіях вихідного планування і оперативно керувати проектом [3,c.124].

Найважливішими етапами мережного планування найрізноманітніших виробничих систем чи інших економічних об'єктів є следующие:

1) розчленовування комплексу робіт деякі частини й їх закріплення за відповідальними исполнителями,.

2) виявлення і опис кожним виконавцем всіх подій та виконання робіт, необхідні досягнення поставленого цели,.

3) побудова первинних мережевих графіків і уточнення змісту планованих работ,.

4) зшивання приватних мереж, і побудова зведеного мережного графіка виконання комплексу работ,.

5) обгрунтування чи уточнення часу виконання кожної роботи у мережному графіці [5,c.292].

Розчленування комплексу планованих робіт виробляється керівником проекту. У результаті мережного планування застосовуються два способу розподілу виконуваних робіт: горизонтальним поділом функцій між виконавцями й вертикальним побудовою схеми рівнів керівництва проектом. У першому разі проста система чи об'єкт поділяються деякі процеси, частини, або елементи, навіщо буде побудовано укрупнений мережевий графік. Далі кожний процес ділиться для операцій, прийоми та інші розрахункові дії. На кожну складову комплексу робіт створюється свій мережевий графік. У другий випадок складний проектований об'єкт ділиться деякі частини з допомогою побудови відомої ієрархічної структури відповідних рівнів управління проектом [3,c.225].

Первинні мережні графіки, споруджувані лише на рівні відповідальних виконавців, повинні прагнути бути деталізованими настільки розчленовування, щоб можна було відбити як всю сукупність виконуваних робіт, так і всі існуючі взаємозв'язку між окремими роботами й подіями. Спочатку необхідно виявити, якими подіями характеризуватиметься доручену що відповідає виконавцю даний комплекс робіт. Усі події та роботи, що входять до поставлене комплекс, рекомендується у порядку їх выполнения.

Зшивання мережного графіка виробляється відповідальним виконавцем на основі переліку виконуваних робіт. Побудова мережі можна починати як від вихідного події, поступово наближаючись до завершального, і навпаки — від кінцевого до початковому [16,c.155].

При побудові мережевих графіків типу «вершина-событие» необхідно дотримуватися такі правила:

— жодна з робіт має мати однакового коду з другой.

— в мережному графіці повинно бути глухих кутів, тобто. подій, із котрих виходить жодної роботи, коли ці події є завершальними для даного мережного графіка й багато хвостів, тобто. подій, у яких не входить ні праці, коли ці події є вихідними для даного мережного графика.

— в мережному графіці теж має бути початкових подій довше, оскільки це засвідчує лише неможливості його здійснення, в мережному графіці повинно бути замкнутих контурів (циклів), тобто. ланцюжка робіт, возвращающейся до того що події, із якого вийшла. Наявність такої циклу у мережі свідчить про помилку у вихідних даних або про неправильному зображенні взаємозв'язку работ.

— в мережевий моделі заборонена зображення зв’язок між суміжними подіями двома чи велику кількість робіт [2,c.17].

Після упорядкування та перевірки первинних мережевих графіків, розроблюваних кожним виконавцем для свого комплексу робіт, виробляється зшивання приватних мереж, і об'єднання в зведену модель. Збудований з використанням наведених правил зведений мережевий графік забезпечуватиме досягнення поставлених перед виконавцями планових целей.

Завершальним етапом мережного планування є визначення тривалості виконання окремих робіт чи сукупних процесів. У детермінованих моделях тривалість робіт вважається незмінною. У реальних умов час виконання різноманітних робіт залежить від великого числа як внутрішніх, і зовнішніх факторів, і тому вважається випадкової величиною. Для встановлення тривалості будь-яких робіт необхідна за першу чергу користуватися відповідними нормативами чи нормами трудових витрат. При відсутності вихідних нормативних даних тривалість всіх процесів та виконання робіт може бути встановлена різними методами, зокрема і із застосуванням експертні оцінки [5,c.295].

Для визначення тривалості робіт, які у мережевих моделях, можна використовувати такі методы.

За чинними нормам, з допомогою яких то, можливо найточніше обгрунтована кожному підприємстві тривалість найрізноманітніших трудових, технологічних наукових і виробничих процессов.

По досягнутої продуктивність праці, з урахуванням яких можна встановити тривалість раніше які виконували робіт в різних типах технологічного оборудования.

По експертних оцінок, які зазвичай застосовуються визначення тривалості знову проектованих оригінальних работ.

У процесі мережного планування в експертних оцінках тривалості майбутніх робіт зазвичай встановлюються відповідальними виконавцями. По роботі, зазвичай, дається кілька оцінок часу: мінімальна, максимальна і найбільш ймовірна. Якщо визначати тривалість робіт лише з однієї оцінці часу, вона може бути далекою від реальності й призводити до порушень всього ходу робіт з мережному графіку. Оцінка тривалості робіт виявляється у людино-годинах, человеко-днях чи інших одиницях часу. Отримана найбільш ймовірна оцінка часу може бути прийнято ролі нормативного показника очікуваного часу виконання кожної роботи, позаяк у вона найчастіше ця оцінка є суб'єктивної та значною мірою залежить від досвіду відповідального виконавця робіт. Тож визначення очікуваного часу виконання кожної роботи в експертних оцінках піддаються статистичної обробці. При допущенні, що ймовірність тривалості будь-який роботи відповідає закону нормального розподілу, очікуване час виконання можна розрахувати за такою формуле:

Tож=[pic] (8).

Тривалість очікуваного часу при припустимою помилці, не перевищує 1%, то, можливо розрахована і з двом оценкам:

Tож=[pic] (9).

Розраховані по формулам усереднені значення тривалості робіт дозволяють розглядати імовірнісного модель мережного графіка як детерміновану. Знайдені середні значення тривалості очікуваного часу виконання необхідно відбивати на мережному графіці. На основі виробляється подальший розрахунок найважливіших параметрів мережного графіка [3, з. 128].

2.3. Розрахунок планових показників мережевих графіків, оптимізація мережевих планов.

Основними параметрами мережевих моделей є плановані вартісні і тимчасові показники виконання як розписування окремих процесів, і всього комплексу робіт. Кожна передбачена в мережному графіці робота вимагає на своє здійснення певних витрат робочого дня, матеріальних, трудових, фінансових та інших виробничих ресурсів. Планування потреби різних ресурсів у мережевих моделях зводиться переважно до розробці календарного плану поставки ресурсів, необхідні виконання передбачених комплексів робіт. Кожен календарний план, відповідний умовам мережевий моделі і ресурсним обмеженням, є допустимим. Найкращий по обраному критерію порівняння припустимий план вважатимуться оптимальним. Залежно вибраного критерію оптимальності і наявних обмежень ресурсів завдання їх раціонального розподілу можна зводити до мінімізації відхилення від заданих мережевий моделлю термінів виконання проектних робіт, за дотриманні існуючих обмежень але використанню виробничих ресурсів [3, c.129].

Отже, до основним планованим параметрами в мережевих моделях ставляться такі тимчасові показники, як: тривалість виконання робіт, критичний шлях, резерви часу звершення событий.

До кожного i-го події устанавливаются:

1) ранній термін наступу i-го події - Tni (як найбільш ранній з можливих термінів наступу події у рамках заданої тривалості робіт). Розрахунок ранніх термінів виконання подій тягнеться з вихідного до завершального таким образом:

Tni=to-i (max to-i), (10).

де max to-i максимальне час виконання усіх фізичних робіт, які ведуть даному событию.

2) пізніший строк наступу події - Tpi (найбільш пізній із можливих термінів наступу події, не срывающих, проте термінів виконання наступних робіт). Пізній термін звершення подій визначається різницею між тривалістю критичного шляху й максимальної тривалістю наступним за даним (i-ым) подією шляхів до завершального за такою формуле:

Tni=Lкр-ti-c (max ti-c), (11) де Lкр — тривалість критичного шляху, max ti-c — максимальна тривалість шляху від цього події до завершального [16,c. 157].

У цьому ранній термін (Тp) дорівнює тривалості максимального з попередніх цієї події шляхів. А пізніший строк (Тn) становить різницю між тривалістю критичного шляху й тривалістю максимального з наступних за даним подією шляхів до завершающего.

З іншого боку кожної роботи визначаються раннє і пізніше закінчення праці та резерв времени.

Резерв часу виконання події — це таке проміжок часу, на що може бути відстрочене здійснення цієї події без порушення планованих мережним графіком термінів закінчення проектних робіт. Резерв часу звершення кожного події визначається різницею між пізнім і раннім термінами виконання цієї події за такою формуле:

Ri=Tni-Tpi, (12).

де Tniранній термін наступу i-го події, Tpi — пізніший строк звершення события.

Різниця між довжиною критичного шляху й іншого шляху називається повним резервом времени.

Rn=Lкр-Li (13).

Повний резерв шляху показує, наскільки у сумі може бути збільшена тривалість усіх необхідних робіт, що належать даному шляху [5,c.295].

Важливим плановим властивістю повного резерву часу є також те, що може бути використовувати частково чи цілком збільшення тривалості виконання будь-якої роботи. У цьому, природно, зменшується резерв часу решти робіт, лежачих цьому шляху, оскільки повний резерв часу належить всім роботам, які є цьому шляху. Вжиті розрахунки основних параметрів мережевих графіків мають бути використані при аналізі та оптимізації мережевих стратегічних планів[ 3, c.132].

Аналіз створених мережевих моделей визнаний насамперед виявити можливість досягти запланованих стратегічних партнерів і тактичних цілей, оцінити соціально-економічну ефективність кінцевих результатів і знайти реальні шляху оптимізації витрати обмежених виробничих ресурсів. У практиці стратегічного планування залежно від конкретних умови підприємств чи фірм оптимізація мережевих графіків підрозділяється на приватну і комплексну. Основними видами приватної оптимізації є дві відомих економічних підходу: мінімізація часу виконання комплексу планованих робіт, за заданої вартості проекту, мінімізація вартості відновлення всього комплексу робіт, за заданому часу виконання проекта.

Комплексна оптимізація мережевих моделей полягає у перебування найкращих співвідношень показників витрат економічних ресурсів немає і термінів виконання планованих робіт стосовно певним виробничим умовам і обмеженням. У ринкових відносин критерієм оптимальності мережевих систем планування може бути обрані такі важливі економічні показники, як максимальна прибуток (дохід) з виробництва товарів хороших і послуг, мінімальний витрата ресурсів у планів, максимальна продуктивності праці виконавців, мінімальних витрат робочого дня для досягнення кінцевої цілі й т.д. 16, c. 161].

Розглянемо передусім оптимізацію мережевих графіків критерієм мінімізації витрат часу виконання окремих процесів і лише комплексу робіт. Загальний термін звершення усіх фізичних робіт в мережевий моделі слід скорочувати насамперед рахунок зменшення критичного шляху. Цей крок пояснюють грунтується на аналізі тимчасових показників графіку й не потребує великих витрат потребує матеріальних та фінансових ресурсів. Аналіз мережі здійснюється з метою вирівнювання тривалості найбільш напружених шляхів. Загалом вигляді коефіцієнт напруженості будь-якого повного шляху визначається ставленням його тривалості (Li) до критичного шляху (Lкр):

Кн=[pic] (14).

[3,c.137].

Розглянемо далі способи оптимізації мережевих графіків з допомогою мінімізації витрати матеріальних ресурсів. Загалом вигляді завдання планування різних виробничих ресурсів можна зводити до визначенню оптимальних норм їх витрати на одиницю виконаної роботи чи розподілу наявних ресурсів все комплекс робіт. Однією з можливих способів скорочення критичного шляху може бути перерозподіл різних ресурсів з ненапружених шляхів виконання критичних робіт. У цьому слід також пам’ятати те що, що надпланове насичення критичних робіт ресурсами не безмежно, бо є певні обмеження в ресурсах кожному підприємстві. Найважливішою комплексної проблемою оптимізації мережевих графіків є мінімізації вартості, що характеризує найменші сумарні витрати за проведення відновлення всього комплексу запланованих робіт. У цьому методі вважають економічного припущення, що обсяг витрат виконання тій чи іншій роботи перебуває за інших рівних умов в зворотної залежність від витрат робочого дня їхньому виконання. Якщо всі заплановані роботи будуть виконуватися з розрахованої в мережному графіці точністю, то загальна вартість розробленого плана-проекта буде мінімальної. З прискоренням робіт витрати зростають, і з їх уповільненням — знижуються [5,c.319].

У практиці мережного планування за потреби можна також здійснити комплексний аналіз ресурсної, економічної і втратити фінансове можливості бути реалізованим розроблених стратегічних партнерів і тактичних планов.

Аналіз ресурсної можливості бути реалізованим виконується удвічі етапу. У першому — встановлюється наявність ресурсів за всі роботам, другою — розробляються способи раціонального їх использования.

Економічна та фінансова реалізація мережевих моделей тісно пов’язані між собою. Аналіз економічної можливості бути реалізованим проектних робіт необхідний для обгрунтування тривалості їх здійснення, коли він то, можливо досягнуть найбільший фінансовий результат чи сукупний прибуток від реалізації плана-проекта.

Аналіз ресурсної, економічної і втрати фінансової можливості бути реалізованим стратегічного плану проводиться в аналогічної послідовності, але з неодмінним урахуванням особливостей виконання кожної стадії. Якщо проекті використовуватимуться лише власні виробничі ресурси, то слід відразу скласти план їх доставки на робочі місця виконавців. При відсутності готівкових ресурсів необхідно розробити план їх закупівель, щоб у такий спосіб забезпечити своєчасне виконання комплексу планованих робіт усіма підрозділами фірми. [3,c. 140].

Отже, основою мережного планування служить достовірна плановоекономічна інформація чи систему прогресивних економічних нормативів, застосовуваних як у стадії розробки стратегічного проекту, і на стадії оперативно керувати ходом робіт. До завдань оперативного планування входять періодичний контролю над ходом фактичного виконання робіт але мережному графіку, виявлення і аналіз виникаючих змін розбіжностей між запланованим і фактичним станом робіт, вироблення і прийняття планово-управленческих рішень, які забезпечують своєчасне виконання комплексу работ.

3. РОЗРОБКА УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ У ОПЕРАТИВНОМ.

ПЛАНУВАННІ ОСНОВНОГО ПРОИЗВОДСТВА.

ВАТ «ЭЛЕКТРОАГРЕГАТ».

3.1. Застосування матричної моделі техпромфинплана для основного виробництва насоса «Малыш».

ВАТ «Электроагрегат» — найбільший у Росії виробник автономних джерел електроживлення. Нею можна випускати більш 140 найменувань виробів: пересувні бензинові і дизельні электроагрегаты і електростанції різного виконання, і навіть розроблені для підприємства безщеточные генератори, технічні характеристики яких істотно перевершують вітчизняні аналоги і відповідають сучасним вимогам світових стандартов.

Вироблена для підприємства продукція отримала зізнання у Алжирі, Китаї, Ірані, Єгипті та інших країнах. Її рівень відзначений «Золотою Зіркою» Арки Європи Інтернешнл за досконалість образу фірми у власних очах споживачів і якість, «Золотим глобусом» за великий внесок у розвиток економіки країни та інтеграцію до світової економіки при конкурентоспроможної продукції, 7-му Міжнародним Європейським призом «за качество.

Виробничі підрозділи ВАТ «Электроагрегат », які спеціалізуються на виконанні ливарних, ковальських робіт (заготівельна фаза виробничого процесу), робіт з механічної, термічної та інших видам обробки деталей (обробна фаза), і навіть робіт з складанні виробів, утворюють основне виробництво ВАТ і окремо у його подразделении.

У межах підприємства виробничі підрозділи об'єднані виробничим процесом, і тому виробничі зв’язок між ними розриваються. До основного виробництву ставляться заготівельні, обробні та складальні цеху. Цеху основного виробництва пов’язані Шекспір і взаємодіють із інструментальними, ремонтно-механическими і транспортними цехами допоміжного виробництва. Іззовні цеху забезпечуються сировиною, матеріалами, що накопичуються і на відповідних складах. Рух цих предметів праці всередині цехів й між ними утворює виробничі потоки. У цьому витримують маршрути рухи різноманітних потоків, узгоджені в часі та просторі з урахуванням закономірностей організації виробництва. Виробничий процес ВАТ «Электроагрегат «поділяється на основні допоміжні процеси. До основним процесам ставляться: виливок, штамповка заготовок, їх механічна обробка, термообробка, гальванопокриття, складання окремих вузлів вироби, контроль якості виробів. Допоміжними процесами є транспортування предметів праці, виготовлення інструментальної оснасти, проведення ремонтних робіт інші види обслуговування производства.

Оскільки обробка більшості деталей і складання виробів здійснюється в цехах основного виробництва, то оперативне планування набуває дедалі більше значение.

Специфічною особливістю підприємства машинобудування є замкнутий цикл производства.

Основне виробництво утворюють такі цехи: Цех 1 — механо-заготовительный Цех 2 — складальний Цех 4 — гальванічний Цех 5 — штамповочно-сварочный Цех 6 — генераторний Цех 7 — крепежно-литейный Цех 8 — цех товарів народного споживання Цех 23 — складальний Цех 24 — электромонтажный Цех 25 — кабельно-монтажный Цех 26 — сварочно-сборочный.

У курсової роботі було здійснено спробу побудувати техпромфинплан для товару народного споживання насоса «Малюк «(табл.1). При побудові цього плану були задіяні 2 цеху основного виробництва: кабельномонтажний і генераторний. Дані підрозділи не беруть участь у виробництві основних деталей та вузлів насоса «Малюк » .

Для заповнення 1-го квадранта матриці було використано межцеховые потоки коштів виробництва. Стовпчики цієї матриці характеризують структуру матеріальних витрат за виробництво деталей та вузлів кожним цехом основного виробництва, у плановому періоді у межах цехів поставщиков.

Цей квадрант є шахову таблицю, що містить по рядкам і столбцам перелік деталей та вузлів насоса «Малюк», які вироблялися цехах основного виробництва. Приміром, 1 стовпець квадранта моделі техпромфинплана містить інформацію про матеріальних витратах, необхідних для деталей та вузлів механозаготовительного цеху для виготовленні одиниці виробленої продукції цехів основного производства.

Інформація, необхідна для побудови 1 квадранта матричної моделі була отримана в производственно-диспетчерском відділі (маршрути руху деталей та вузлів цехами основного виробництва) й у планово-економічному відділі (тривалість виконання робіт з виробництву деталей насоса «Малюк» в цехах основного производства).

Другий квадрант відбиває реалізовану продукцію всіх цехів основного виробництва, у аналізованому периоде.

У третьому квадраті відбиваються розподіл і вступників ззовні сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива й іншого устаткування й трудових ресурсов.

У информационно-вычислительном центрі отримано даних про нормах витрати матеріалів і дистрибуції комплектуючих для деталей насоса «Малюк», трудомісткість виробничої програми у межах виробленого вироби, а у відповідному відділі праці та зарплати — даних про фактичної трудомісткості цехов.

У наведеній моделі 4 квадрант відсутня, так цей квадрант характеризує в матричних моделях галузі району перерозподіл новоствореної вартості й у моделях підприємства не используется.

|Произ- |ППод| Основне виробництво |Реали-|План | |вод- |-раз| | |обсяг | |ство |-справ| |зован-|произ-| | |ения| | | | | | | |ная |вод- | | |Перед| |про-ду|ства | | |прия| |до- | | | |тия | |ция | | | | | Підрозділи підприємства | | | |1. Сировину, матеріали, комплектуючі вироби, |453,53 |491 172,99 | |крб. | | | |2. Витрата машинного часу, маш/час |9,693 |10 497,519 | |3.Трудоемкость виробничої програми н/ч |3,561 |3856,56 | |4. Трудомісткість виробничої програми, |27,296 |29 561,568 | |крб. | | |.

При побудові матричної моделі техпромфинплана основного виробництва насоса «Малюк» була забезпечена повна взаимоувязка діяльності всіх цехів основного виробництва. Матрична модель техпромфинплана дозволила розробити якісні і кількісні показники роботи цехів підприємства на вересень місяць 2001 р, і навіть розробити план межцеховых поставок. За цим планом були визначено випуск необхідної кінцевої продукції, потреба у трудових ресурсах, плановий фонд зарплати, потреба у сировину, матеріалах і комплектующих.

3.2. Побудова і розрахунок планових параметрів мережевий моделі плану основного производства.

З виробничого процесу трудоемкостей виконання робіт побудуємо мережевий графік виробництва насоса «Малюк ». Спочатку визначимо перелік основних деталей, що входять у дане вироби й у яких побудований мережевий графік (рис. 6).

Рис. 6 — Схема основний складання насоса «Малюк ». Далі складемо перелік виконуваних робіт у цехах підприємства при виробництві основних деталей насоса «Малыш"с зазначенням тривалості виконання тій чи іншій роботи (в н/ч), і навіть її кодом (табл.1 прилож.1). З даних таблиці побудуємо мережевий графік оперативного планування основного виробництва насоса «Малюк «(рис.7).

Рис. 7- Мережний графік оперативного планування основного виробництва насоса «Малюк ». Розрахуємо планові параметри получившегося мережного графіка. 1. Розрахунок ранніх термінів звершення подій проводитися у прямій послідовності від вихідного до конечного.

Tni=to-i (max to-i), (10).

где max to-i максимальне час виконання усіх фізичних робіт, які ведуть даному події. Тро=0 Тр1=t0−1=30,4.

Тр2=t0−2=49,6.

Тр3=t0−1-3=30,4+12=42,4.

Tp4=max (t0−1-3=42,4, t0−1-4=54,4)=54,4.

Аналогічно ранній термін звершення подій для переліку виконуваних робіт. Ранній термін звершення події 10 відповідає критичного шляху мережного графіка: Lкр=301,6 н/ч. Розрахунок пізніх термінів звершення подій проводиться у порядку від кінцевого до вихідному: Tni=Lкр-ti-c (max ti-c), (11) де Lкр — тривалість критичного шляху, max ti-c — максимальна тривалість шляху від цього події до завершального. Tn10=301,6 Tn9=Lкр-t9-t10=237,6 Tn8=Lкр-t8−10=241,6 Tn7=Lкр-tmax (t7−9-10=128,t7−10=85,t7−8-10=76)=173,6 Аналогічно ж для решти подій. Резерви часу звершення окремих подій є різницю між пізніми і ранніми термінами звершення подій. У табл. 2 прилож.2 наведено основні параметри мережного графіка, що характеризують тривалість виконуваних робіт, ранні й пізнє терміни звершення подій, і навіть що у мережевий моделі резерви часу. Розрахунок резервів часу підтверджує, що критичний шлях у мережному графіці проходить через події 0−2-5−7-9−10 з нульовими значеннями резервів часу. Вжиті розрахунки буде використано під час аналізу мережного плану. І тому визначимо коефіцієнти напруженості (Кн) всіх повних шляхів по формулі: Кн=Li/Lкр (14) (табл. 3, прилож 3). Обчислені коефіцієнти дозволяють класифікувати роботи з зонам: критичну (Кн>0,8), подкритическую (0,6.