Политические партії і регіональні економічні еліти

Политические партії і регіональні економічні элиты

Бердников А.В., ЯрГУим. П. Г. Демидова.

90-е роки для Російської Федерації ознаменувалися воістину гігантськими змінами у економічній сфері. Усією країною підприємства форсованими темпами змінювали форму власності. Можна по-різному оцінювати ці процеси, але факт залишається фактом. Якщо 1991 року у приватний сектор вироблялося 7−8 відсотків ВВП, то до 2002 вже близько 55 відсотків ВВП вироблялося у приватному секторе1.

В Ярославській області найважливіші для економіки регіону підприємства (ВАТ «Автодизель», ВАТ «Балканська зірка», НВО «Сатурн» (колишні «Рибінські мотори», ВАТ «Ярпиво», ВАТ «Шинний завод», ВАТ «Ярославські фарби») також, внаслідок акціонування, фактично потрапила до в руках. У найближчим часом, відповідно до рішенню уряду РФ доведеться акціонування і має велике економічне значення жителям області НГК «Славнафта «.

Неудивительно, що до нинішнього часу, представники бізнесу стали непросто найважливішої складовою економіки, а й впливовим гравцем на політичному поле.

Кого ж варто відносити до бізнес-еліті? На думку, це передусім, так звані регіональні «олігархи», у разі, якщо контрольований ними холдинг має суттєвими активами у регіоні, керівництво нафтових компаній, і нафтопереробних заводів, газових компаній, кольорової металургії, чорної металургії, керівників Західної й менеджери великих регіональних банків, якщо вони входить до числа 300 найбільших у РФ за обсягом власного капіталу чи активів, керівництво регіональних енергосистем, власники і менеджери підприємств, найбільших платників податкових надходжень, якщо їх надходження становить 10 відсотків і более.

1 Мау У. «Регіональні політико-економічні еліти». ИЭПП, М. 2002.

2 «Північний край, 7 жовтня 2002.

О входження бізнес-еліти у регіональну політику, судячи з усього слід сказати починаючи з кінця 1993 року. Тоді уряд РФ, зробивши ставку банки, фактично змусило їх, по образним висловом преси до «цивільний шлюб з промышленностью"3. Наслідком цих з урахуванням соучредительства альянсів стала кристалізація елітарних угруповань російського бізнесу. Процес соціально — економічної трансформації суб'єктів колишньої державної економіки та змішані (з участю приватного капіталу) господарські структури забезпечував консолидирующимся з урахуванням взаємного утримання акцій підприємницьким угрупованням привілейовані позиції з реформованих установах російської государственности.

Уже на стадії проходження установчих документів з-поміж них та державними структурами виникла органічна зв’язок. Регіональні влади активно впливаючи на знову формовані підприємства вбачали у контролі останніх свої основні функції. Програма розвитку дизелебудування, розроблена адміністрацією Ярославській області для чотирьох дезелестроительных заводів регіону, що у конфлікті власників «Шинного заводу» й підтримка Н. Тонкова 1998 року, лобіювання інтересів «Славнафти» і Ярославського НПЗ 1999 року — яскраві тому примеры.

Подобный тип взаємин у сутності клиентальный, приводив до з того що дистанція між регіональної політичної елітою та його економічної швидко скорочувалася, а відносини персонализировались.

1 Комерсант № 47, 1995.

В той час слід зазначити, що зв’язок економічної еліти й регіональними суспільно-політичними організаціями довгий час залишалася слабой.

Накануне виборів у до Державної думи Ярославській області (1994 року) партійні каси цілого ряду організацій поповнювалися внесками місцевих предпринимателей4. Проте тоді такі фінансові витрати здійснювалися скоріш стихійно і вони були дуже незначні. На той час навряд конкретні підприємницькі угруповання пов’язували свій розвиток з тим чи іншого партією і додаткове фінансування організацій більшою мірою чого залежало від особистих стосунків партійного керівництва та підприємця. Лише сам підприємець був формальним чи неформальним лідером парторганізації. Зокрема, М. Бурунский, генерального директора фірми «Медведь» очолював обласну організацію ДВР.

Со часом підтримка підприємцями політичними організаціями змінювалася лише у бік погіршення. Політична ситуація у регіоні хоч і на федеральному рівні характеризувалася тим, що з досягнення конкретних цілей підприємцям було вигідніше заручитися заступництвом кількох впливових посадових осіб, у уряді, ніж відкрито встрявати у політику. Зрозуміло, бізнес не відмовлявся повністю від втілення політично активними методами, але вважав їх другорядного напрями стратегии.

В умовах законодавчій і політичної невизначеності низької правової культури, ті чи інші господарючих суб'єктів могли отримувати колосальні переваги, пов’язані з наданням їм індивідуальних преференцій, й у цьому сенсі різким зростанням прибыли.

Характерно, що у 1995 року, під час створення нової «партії влади» «Наша домівка Росія» багато відомі представники економічної еліти Ярославля регіональне відділення просто було проігноровано. Якщо ж хто й вступив, що з балотуванні в до Державної думи Ярославській області ішов у ролі висуванця ініціативної групи, а чи не движения.

Как зазначає Ю. Коргунюк, регіональна економічна еліта у середині 1990;х років не потребувала в жодній політичної організації, оскільки мала ще занадто багато можливостей для екстенсивного зростання. З іншого боку, значна, а то й переважна, частина підприємців традиційно вела свої справи «в тіні «. Проблеми податкової реформи, впливу бізнес держапарату були значимими проблемами. Проте їх можна було визначити з керівниками області у особистому качестве.5.

Неудивительно, що ті партії, які через свої суті захисниками буржуазних інтересів, — передусім «Демократичний вибір Росії «, — невдовзі втратили підтримку бизнеса.

Ситуация змінилася лише у виборам 1999 р. Можливості екстенсивного розвитку і догляду в тінь істотно виснажилися. До того у економічної еліти з’явилися свої власні інтереси, часом які пов’язані з його інтересами регіонів. Особливо, коли в розвитку регіональних промислових підприємств почали впливати московські корпорации.

Как б відгукуючись для цієї зміни, на політичну сцену напередодні нових парламентських виборів вийшла організація, які цілком вважатимуться прообразом буржуазної партії, — Союз правих сил. Саме буржуазне крило забезпечило і безперебійне фінансування виборчої кампанії, й організацію в передвиборній агітації, побудованої на вмілої пропаганді власне буржуазних ценностей.

С 2000 року у регіонах відбувається зростання популярності УПС серед елітних груп. Разом про те партія виступає конкурентом партії влади. У Ярославській області в УПС ввійшли як підприємці, а й керівники державних підприємств і муніципальних структур, з різних причин не приєдналися до команді губернатора. Одним з керівників ЗАТЯТО УПС став генерального директора НВО «Сатурн» Ю. Ласточкин. У 2002 року 7 депутатів обласної думи склали фракцію УПС, яку очолив підприємець О.Виноградов.

4 Довідка аналітичного управління Адміністрації Ярославській області від 4 лютого 1995 года.

5 Ю. Коргунюк, «Російська багатопартійність». М.2001 С. 68.

Второй організацією привернула економічною елітою стала партія «Єдину Росію». Успіх партбудівництва «ЕР» наш регіон має можна, зокрема пояснити тим, що регіональну організацію очолив великий підприємець М. Тонков, користується підтримкою адміністрації області. Партія налічує у лавах багатьох відомих наших політиків і бізнесменів, вона добре представленій у Державній думі Ярославській області, обласної та міських адміністраціях. Серйозним плюсом є і те, що «Єдність «у регіоні створювалося при безпосередньої підтримці обласної державної адміністрації й у нової партії були створено умов найбільшого благоприятствования.

Вместе про те, як свідчить аналіз політичного процесу у регіоні, представники еліти, з допомогою тій чи іншій організації, невідь що схильні обговорювати ідеологічні питання. Їх вступ до партіюце найчастіше спроба вирішити власні проблеми, чи спосіб підвищити рейтинг Комусь потрібна підтримка, комусь нові зв’язку ". Усвідомлюючи слабкість ідейній в представників еліти, керівники партій роблять ставку їх прагматизм і приховують, що у партію може дати її членам конкретні выгоды.

Верность цих суджень підтверджується логікою партійного будівництва у Ярославській області. Ю. Ласточкин, до вступу до УПС був однією з лідерів об'єднання «Батьківщину» і почав мають рацію блок оскільки через керівників УПС та особисто А. Чубайса розраховує вигідні замовлення для свого підприємства, й інші очікування небеспочвенны6. А приховує своїх політичних амбіцій М. Тонков довге час розглядався у регіоні як із найімовірніших кандидатів на наступних губернаторських выборах.

Как і зараз політичні засоби захисту власного бізнесу, як й раніше, залишаються високоефективними змушують представників еліти підтримувати «потрібні «політичні контакти. Проте, поведінці представників еліти було виявлено суттєві сдвиги.

Как показало дослідження автора 2002 р., поведінка дедалі більше політично активного бізнес-співтовариства раціоналізується. Його представники, як фінансувати політичні партії і рух, стали частіше звертатися до фахівцям по консультації і большє нє роблять ставку диверсифікацію політичних зусиль. На етапі виходу з кризи політичне поведінка бізнесу змінюється. У умовах, коли можливості легко збагатитися скоротилися, а високі доходи забезпечуються переважно по рахунок розвитку, бізнес став концентрувати ресурси на конкретному політичному напрямі, т. е. підтримувати не всього спектра політичних партій, але ту їх, де він безпосередньо заинтересован.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.