Албанська мова

Албанский мову

Широков Про. З.

Особенно багато древніх схождений в фонології і граматиці у албанського мови з южно-славянскими — з сербським, македонським і болгарським. Як у балтійських й у всіх слов’янських мовами (й у спільнослов'янському прамові), албанські гучні згодні споконвіку чітко протиставляються по глухости / звонкости. У албанському консонантизме немає протиставлення по твердості / м’якості, але є самостійний медиопалатальный ряд згодних —це одне з фонологічних чорт, що об'єднує албанський мову з іншими южнославянскими — македонським і сербско-хорватским (а й за межами Балкан — зі словацьким і чеським, ні з латиським розумом і з неродственным угорським). Подібно болгарському і македонському (і навіть деяким южно-сербским говорам), в албанському вокализме є особлива гласний фонема середнього низки середнього піднесення, нелабиализованная. Більшість албанських діалектів та літературний мову немає в вокализме протиставлення по довготі / стислості, але у деяких північних албанських говірках таке протиставлення (подібне сербському) розвинулося, а під наголосом виникло особливе протиставлення довгих гласних рухом тону, наче сербохорватское (і балтійське) мелодійне (тонічне) ударение.

Для морфології албанського імені характерний постпозитивний артикль (подібно македонському і болгарського). Найбільші специфічні сходження у албанського з македонським і болгарським виявляє структура дієслівних імен і нахилень. Також, як і балкано-славянских мовами, форми албанського сослагательного нахилення утворюються шляхом підстановки особливої безударной частки (алб. tё, бол. так): tё shkruam [пе шкруам] (бол. так пиша) ‘щоб писав', 2-л. tё shkruash (бол. так пишеш), 3-л. tё shkruaje (бол. так пише), мн. год. tё shkruajme, tё shkruani, tё shkruajne (бол. так пишемо, -ете, -ат), ці конструкції по значенням можуть відповідати сполученням з инфинитивом (dua tё shkruam ‘хочу писати «(бол. позовами так пиша), duajne tё shkruajne ‘хочуть писати' (бол. ‘искат так пишат'). Майбутнє час утворюється завдяки підстановці до форм сослагательного нахилення частки do, висхідній до безособовому вживання дієслова хоче, як і бол. ще з хъще: do tё shkruaje ‘писатиме', do tё shkruani ‘будете писати' (бол. ще так пише, ще так пишете чи ще пише, ще пишете).

Такого роду структурні сходження, звані балканизмами, є в албанського мови і з сусідніми южнославянскими (балкано-славянскими: болгарським, македонським, з южно-сербскими говорами), і з новогреческим, румунським, арумынским, причому у самому албанському мові балканизмы представлені яскравіше, ніж у сусідніх балканських мовами. Це дає підставу припускати, що став саме вплив (субстратное, адстратное, суперстратное) албанського мови (албано-славянское, албано-греческое, албано-романское двомовність) і є джерелом балканизмов у тих мовами, освіти балканського мовного союза.

Помимо балканських схождений, що виникли завдяки тривалого і інтенсивному контакту різних мов, албанський мову має дуже давні генетичні в зв’язку зі балтійськими мовами зі слов’янськими мовами загалом. Це дає підстави для гіпотези про початкової прабатьківщині найдавніших носіїв протоалбанских діалектів поза Балкан, біля областей славяно-балтийских контактів, можливо, — десь між среднедунайским лівобережжям і джерелами Одры, Вісли і Сана, на схилах Карпат. Вперше етнонім Albanoi (стосовно одному племені біля річки Дрин у сучасній Метохии—близ албанської кордону на південному заході Сербії) зустрічається у грекоримского писател-географа ІІ. зв. е. Клавдія Птолемея, але немає реальних свідчень про мову цього племені: на зміну населення і ще мов назви попередніх і асимільованих етносів можуть передаватися новим прибульцям, етноніми, як і топоніми, може бути свідченням древнього субстрату. Аналіз топоніміки виявляє біля Албанії велика кількість слов’янських з походження топонімів, і це означає тому, що окремі групи слов’ян могли оселитися тут раніше албанців, що й асимілювати частина слов’янського населення. Крім слов’янських запозичень в албанському мові багато запозичень латинських, романських, і навіть грецьких, можливо, й з невідомих древніх мов центральних й західних Балкан.

Древние греки і римляни називали племена, населяли в античні часи територію сучасної Албанії й тянувшиеся далі на північний захід адріатичного узбережжя, иллирийцами. У самій Іллірії був писемності, але иллирийские вихідці в древньої Калабрії (у сучасній Салентине крайньому південному сході Італії) япиги (їх провідне плем’я мессапы) залишили в V — I ст. до зв. е. короткі написи, виконані грецькими літерами. Наскільки можна судити про мову цих уривчастих й погано читаються мессапских написів (надгробних і вотивных — жертвовательных), їхню мову ні близкородствен албанскому.

Иллирийцы й інші давні місцеві племена східної Адріатики і заходу Балканського півострова були асимільовано романським громадянами та сторонніми племенами слов’ян і албанців. Територія, заселённая албанцями, перебувала у складі Стародавнього Болгарського царства (VIII—нач. XI ст.), Візантії, Сербського королівства (XII—XIII ст.), Другого Болгарського царства (XII—XIV ст.), королівства Обох Сицилій, Венеції. З XI—XII ст. в середньовічних документах вживаються назва Arbanum, Albanum, Albania для позначення країни ніяких звань Балканського півострова, і її корінного населения.

Из Греції (Візантії), від болгар і сербів до албанцям поширювалося православ’я (його центр—Корча на південному сході Албанії, від неаполитанцев і венецианцев—католичество (центр—Шкодра на північному заході Албании).

В XIV—XV ст. на всьому Балканському півострові встановилося турецьке панування, місцеві феодальні прізвища або знищувалися, або приймали іслам. Мусульманство поширювалося серед більшості міського населення Албанії. Североалбанские горцы-скотоводы залишалися католиками, хлібороби південних долин зберігали православ’я. У XV в. албанським феодалів (мусульманам, православним і католикам) вдалося об'єднатись у боротьбі зі стамбульським султаном, на чолі ліги князів (бігів) стояв Георгій Кастриоти, прозваний Скандербегом (від тур. Iskander-beg ‘біг Олександр «— ім'я, дане хороброму полководцеві на вшанування Олександра Македонського). На час Скандербега ставляться перші спроби албанських католиків створити писемність рідною з урахуванням латинського алфавита.

После смерті Скандербега (1468) ліга розпалася, мусульманські беки визнали влада турків, посилилося переслідування християн, і велика частина населення бігла в Калабрію і Сицилію, де православні священниики визнали рішення Ферраро-Флорентийского собору 1438—1439 рр. про унію. У 1555 р. уніатський (греко-католицький) священник-албанец Іоанн (Дзон) Бузуку переказав на североалбанское (гегское) наріччя шматки з Священного писання. У 1592 р. в Калабрії на південному (тоскском) наріччям вийшов уніатський катехізис Луки Матранги (Лекы Матрынгы).

В XVII—XVIII ст. писемність і поставив печатку існувала лише албанських колоніях в Італії (уніатська і католицька). На власне албанської території з іншою половини XVIII в. стали підніматися можновладні мусульманські паші, добивавшиеся автономії (у європейській літературі відомий знаменитий Алі-паша Тепелена, княживший м. Иоаннине на північному заході сучасної Греції. Наприкінці XVIII—начале в XIX ст. серед мусульманського населення Албанії, яка входила в Оcманскую (Турецьку) імперію, почала виходити писемність арабськими літерами двома основних диалектах—тоскском (Півдні) і гегском (північ від), виникала поезія, складывавшийся літературну мову приймався і християнським католицьким, і православним населенням. Єдина орфографія на латинської основі і норми двох варіантів літературної мови були остаточно встановлено на учительському з'їзді р. Монастыре-Битоле Півдні сучасної Македонії в 1908 г.

Албания здобула незалежність в 1912 р. внаслідок широкого народного руху на ході Першої Балканської війни, активізованого процесу національної консолідації, після чого активізувалися тенденції до зближення обох варіантів літературного мови. Нові єдині норми (тоскские у своїй основі, але із сильним гегским впливом) з урахуванням говору столиці Тирани починають складатися і переважати зі другої половини XX в. Попри наявність трьох конфесій (мусульманської, католицької і православної), албанці усвідомлюють себе, немов єдина нация.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.