Проблема агресивної поведінки

Проблема агресивного поведения.

Проблема агресивної поведінки вже тривалий час привертає до собі вчених у багатьох країн світу. У Європі й Америці регулярно проводяться міжнародні конференції, симпозіуми та семінари у цій проблематики. Широке вивчення цієї проблеми є на безпрецедентне зростання агресії і насильства в ХХ столітті. У виконанні вітчизняної психології останнім часом спостерігається збільшення кількості робіт, пов’язаних із розробкою теоретичних аспектів вивчення агресивності, в галузі вивчення дитячої агресивності. Практично незачеплені області, вивчаючи специфіку агресивної поведінки різних соціальних груп Росії, і чинники, що впливають це, особливо социальные.

Конечно, агресія вивчається у психології: нею займаються біологи, этологи, соціологи, юристи, через специфічні методи лікування й підходи. Проблема агресивності проявилася на роботах багатьох філософів і мислителів, як-от Сатир, Шопенгауер, Кьеркегер, Ніцше і др.

В громадських науках частіше вживають термін «агресія», розглядаючи насильство або як синонім агресії, або як один із проявів агресії. Тоді терміном «агресія» позначають напористе, домінуюче, шкідливе поведінка, об'єднуючи різні за формами та результатів акти поведінки, як злі жарти, плітки, ворожі дії, заподіяння фізичного шкоди до вбивства і самогубства. У такий спосіб психології має місце велике розмаїтість точок зору визначення терміна «агресивність», і підходів до його поясненню й поглибленого вивчення. Найадекватнішим можна вважати таку визначення: «Агресія — це будь-яка форма поведінки, спрямовану образу чи заподіяння шкоди іншому живої істоти, не бажаючому подібного звернення». У цьому визначенні зачіпаються такі особливості агресивної поведінки людини:

— агресія ніж формою соціального поведінки, що включає пряме чи опосередковане взаємодія щонайменше двох людей;

— негативні емоції, мотиви, установки який завжди супроводжують акти агрессии;

— включення категорії наміри, хоча й привносить у визначення деяку неустойчивость;

— застосовується також мотиваційний критерій, і критерій последействий.

Выделяются такі теоретичних підходу: 1) этологический, 2) психоаналітичний, 3) фрустрационный, 4) бихевиористический.

Этологический подход.

Основоположник цієї теорії До. Лоренц, який стверджував, що агресивний інстинкт багато важить у процесі еволюції адаптації й виживання людини. Але стрімкий розвиток науково-технічної думки і прогрес обігнали природно поточне біологічне і психологічну дозрівання чоловіки й призвели до уповільнення розвитку гальмівних механізмів в агресії, що неодмінно веде періодичне зовнішнє вираз агресії, інакше внутрішнє «напруга накопичуватиметься і створювати тиск всередині організму, доки призведе до спалах неконтрольованого поведінки — психогидравлическая модель. Ця модель виходить з невиправданому перенесення результатів досліджень, отриманих на тварин, на людську поведінку. Що ж до способів управління агресією, вважається, що людина не зможе справитися з своєї агресивністю, вона неодмінно має бути отреагирована як конкуренції, різноманітних змагань, фізичних упражнений.

Теория потягу (психоэнергетическая модель).

Одним із батьків цієї теорії є З. Фрейд. Він вважав, що у людині існує два найбільш хибних інстинкту: сексуальний (лібідо) і інстинкт смерті. Перший сприймається як прагнення, пов’язані з творчими тенденціями у людини: любов’ю, турботою, близькістю. Другий містить у собі енергію руйнації. Це — злість, ненависть, агресивність [41]. Виникнення й подальше становлення агресивності Фрейд пов’язує зі стадіями дитячого розвитку. Фіксація на певної стадії розвитку може до формування чорт характеру, що сприяють прояву агресивності. Багато психоаналітики відійшли від фрейдівської концепції, й стали розглядати як біологічну, а й соціальну форму агресивності. Наприклад, відповідно до А. Адлеру, агресивність є невід'ємною якістю свідомості, організуючим його. Адлер розглядає різні прояви агресивності поведінки. Інший представник психоаналізу Еге. Фротт розглядав двоє геть різні види агресії [Фр]. Це оборонна «доброякісна» агресія, яка служить справі виживання людини. Інший вид представляє «злоякісна» агресія — це деструктивність і лють, що притаманні лише людини й визначаються різними психологічними і соціальними чинниками. Хорні і Сапивен вважають агресивність мірою захисту від зовнішнього світу, що вносить дискомфорт.

Фрустрационная теорія (математична модель).

В рамках даної теорії агресивна поведінка розглядається як ситуативний процес. Основоположником цієї теорії вважається Дж. Доппард.

Согласно його поглядам, агресія — це автоматично що у людини потягу, а реакція на фрустрацію. Згодом цю крапку зору зазнала певні зміни: агресивність розглядається як із можливих форм поведінки у разі фрустрації поруч із регресією, стереотипності і негативистским поведінкою. У складній ситуації людина частіше схильний робити те, що добре знає, вдаватися до формам поведінки. Значні зміни у початкову схему вніс Л. Берковиц: 1) фрустрація необов’язково реалізується у агресивних діях, але він стимулює готовність до них; 2) у стані готовності агресія немає без належних умов; 3) вихід із фрустрації з допомогою агресії виховує у індивіда звичку до них. Стимули, асоційовані агресивно, посилюють її. Берковиц вводить нову додаткову, що характеризує можливі переживання — гнев-эмоциональное порушення у відповідь фрустрацію. У межах даної теорії існував інший підхід. У 30-ті р. З. Розенцвейг виділив три типу причин, викликають фруструацию:

1) позбавлення — відсутність необхідних коштів на досягнення цели;

2) втрати — втрата предметів, раніше які відповідають потребности;

3) конфлікт — одночасне існування несумісних друг з іншому побуждений.

Фрустрация із найбільшою ймовірністю може викликати агресію, коли він порівняно інтенсивна, присутні звані «посилання до агресії», коли фруструация здається раптової чи сприймається як сваволю, або коли він когнитивно прив’язується до агресії.

Теория соціального навчання (бихевиоральная модель).

Агрессия є засвоєне поведінка батьків у процесі соціалізації через спостереження відповідного способу діянь П. Лазаренка та соціальне поведінка. Істотне увагу тут приділяється впливу первинних посередників соціалізації; чинником соціального підкріплення. У цьому підході розглядається вплив покарання на агресивність (Басс, Бандура). Ефективність покарання як засобу усунення агресивної поведінки залежить від місця агресії в ієрархії поведінкових реакцій, інтенсивності і часу покарання й т.д. Спостереження підкріплення агресію з часом розвиває у людини високий рівень агресивності як особистісної риси. Так само спостереження підкріплення неагрессивного поведінки розвиває низьку ступінь агрессивности.

При підготовці цієї роботи було використані матеріали із російського сайту internet.