Окаяні дні

Бунин, як знаємо, геть немає Лютневу, та був і Жовтневу революцію 1917 року. У добу братовбивчої громадянську війну сів у недвозначну позицію противника більшовизму. Бунін характеризує революцію як початок безумовною загибелі Росії як великого держави, як розв’язання самих ницих диких інстинктів, як кривавий пролог коефіцієнт незчисленним бідуванням, які очікують інтелігенцію, трудовий народ, країну. Думкою про трагічну долю Росії подсвечено із більшою чи меншою силою вагу бунінське творчість емігрантській пори. 21 жовтня 1928 року у Грасе Галина Кузнєцова, останнє кохання Буніна, записала: «У сутінки Іван Олексійович ввійшов до мене і зробив свої „Окаянні дні“. Як важкий цей щоденник! Хоч як він був прав — важко це накопичення гніву, люті, сказу часом. Коротко сказала щось з цього приводу — розсердився! Я винна, звісно. Він цей вистраждав, він був у відомому віці, пишучи это…».

Ця книга була, як я говорив, ми замовчували, чи ганили. Тим більше що, попри накопиченні у ній «гніву, люті, сказу», і може бути, саме тому, книжку написано надзвичайно сильно, темпераментно, «особистісно». Він вкрай суб'єктивний, тенденційний, цей художній щоденник 1918;1919годов, з відступом в передреволюційну пору і сьогодні Лютневу революцію. Політичні оцінки на ньому дихають ворожістю, навіть ненавистю коефіцієнт більшовизму та її вождям. Але без «Окаянних днів» важко зрозуміти Буніна. Книжка прокльонів, розплати і помсти, нехай словесного, вона за темпераменту, жовчі, люті немає нічого рівного в «хворий» і жорстокої білої публіцистиці. Адже і розгнівані, афекті, майже несамовитості Бунін залишається художником: й у однобічності великої - художником. Це його біль, його борошно, що він забрав із собою у вигнання. Гранична чутливість чесність і людська порядність Буніна, її почуття незалежності, власної гідності, нездатність брехати, прикинуться, на компроміс зі своїми докорами совісті чи своїми переконаннями — усе було жорстоко потоптано в хаосі громадянську війну. Він побачив його може лише з одного боку. Проте червоний терор був такий ж реальністю, як і білий, і навіть йому передував. Проводилися масові розстріли заручників, знищувалися сдавшиеся в полон офіцери і юнкера. Лейтмотив «Окаянних днів» дуже похмурий, можна сказати — безпросвітний. На сторінки Буніна вихлюпується вулиця; мітингують, сперечаються до хрипоти чи ж нарікають, скаржаться, загрожують різношерсті особи — корінні москвичі і сошедшиеся до російської столиці робочі, солдати, селяни, барині, офіцери, «добродії», просто обыватели.