Творчий шлях О.М. Островського

Творческий шлях О. Н. Островского Островский з ранніх років захоплювався художньої літературою, цікавився театром. Ще гімназистом він почав відвідувати московський Малий театр, де захоплювався грою М. З. Щепкіна і П. З. Мочалова. Вплинув на формування світогляду молодого Островського надали статті У. Р. Бєлінського й О. І. Герцена. Юнаків Островський жадібно слухав натхненні слова професорів, серед яких були блискучі, прогресивні вчені, друзі великих письменників, боротьби з неправдою і злом, про співчуття «всьому людському», про свободу як «про мети у суспільному розвиткові. Але, чим ближче знайомився разом з законодавством, проте подобалася йому кар'єра юриста, не маючи схильність до юридичної кар'єрі, Островський залишив Московський університет, до якого вона надійшов на вимогу батька 1835 року, під час переходу на 3-й курс. Неодолимо волочило себе Островського мистецтво. Разом з товаришами намагався не пропускати жодного цікавого спектаклю, багато читав, і сперечався про літературу, пристрасно полюбив музику. У водночас вона сама пробував писати вірші та оповідання. Вже відтоді - і все життя — вищим авторитетом мистецтво йому став Белинский. Служба не захоплювала Островського, але він справила неоціненну користь майбутньому драматургу, доставивши значний матеріал щодо його перших підрозділів. Вже перших творах Островський проявив себе послідовником «гоголівського напрями» у російській літературі, прибічником школи критичного реалізму. Свою відданість ідейного реалістичного мистецтву, прагнення слідувати заповітами У. Р. Бєлінського Островський висловив й у літературних критичних статтях цього періоду, у яких стверджував, що особливістю російської літератури є його «викривальний характер». Появи кращих п'єс Островського було громадським подією, що вабили себе увагу передових кіл і які викликали б обурення у таборі реакції. Перші літературні досліди Островського в прозі відзначені впливом натуральної школи («Записки замоскворецкого жителя», 1847). У тому ж року у «Московському міському аркуші» було опубліковано його перший драматичний твір — «Картина сімейного щастя» (в пізніших публікаціях — «Сімейна картина»). Літературна популярність Островського принесла опублікована у 1850 року комедія «Свої люди — розрахуємося». Ще публікації вона почала популярної. Комедія було заборонено до уявленню на сцені (вперше поставлено 1861 року), а автор, з особистого розпорядженню Миколи I, віддано під нагляд поліції.

Ему запропонували залишити службу. Ще раніше цензура заборонила «Картину сімейного щастя» і зроблений Островським переклад комедії У. Шекспіра «Упокорення норовливої» (1850).

В початку 1950;х років, у роки усиливавшейся урядової реакції, сталося короткочасне зближення Островського з «молодий редакцією» реакционно-славянофильского журналу «Москвитянин», члени якої прагнули уявити драматурга співаком «самобутнього російського купецтва та її домостроївських устоїв». У творах, створених у цей час («Чи не свої сани не сідай», 1853, «Бідність не порок», 1854, «Не так живи, як нам хочеться», 1855) позначилося тимчасова Островського від послідовного і непримиренного осуду дійсності. Але він швидко звільнився впливу реакційних слов’янофільських ідей. У рішучу і остаточному поверненні драматурга на шлях критичного реалізму великій ролі зіграла революційно-демократична критика, яка виступила з гнівною одповіддю либерально-консервативным «поклонникам».

Новый етап у творчості Островського пов’язані з епохою громадського підйому кінця 50-х-начала 1960;х років, з появою революційної ситуації у Росії. Островський зближується з революционно-демократическим табором. З 1857 року майже всі свої п'єси друкує в «Современннике», а саме його закриття перетворюється на «Вітчизняні записки», публікувалися М. А. Некрасовим і М. Є. Салтыковым-Щедриным. На розвиток творчості Островського надали сильне вплив статті М. Р. Чернишевського, а пізніше М. А. Добролюбова, творчість М. А. Некрасова і М. Є. Салтыкова-Щедрина.

Наряду з купецької тематикою Островський звертається до зображенню чиновництва і дворянства («Дохідне місце», 1857, «Вихованка», 1859). На відміну від ліберальних письменників, увлекавшихся поверховим висміюванням окремих зловживань, Островський у комедії «Дохідне місце» піддав глибокої критиці всієї системи дореформеної царської бюрократії. Чернишевський дав п'єсі гарну оцінку, підкресливши її «сильне і шляхетне направление».

Усиление антикрепостнических і антибуржуазных мотивів в творчості Островського свідчило про відомому зближення його світогляду з ідеалами революційної демократии.

«Островский — письменник-демократ, просвітитель, союзник М. Р. Чернишевського, М. А. Некрасова і М. Є. Салтикова-Щедріна. Малюючи в яскравою картині, хибні відносини з усякими їх наслідками, за той самий служить відголоском прагнень, потребують кращого устрою» — писав Добролюбов у статті «Промінь світла темному царстві». Невипадково Островський постійно зустрічав перешкоди при опублікуванні і постановці своїх п'єс. Островський завжди роздивлявся свою письменницьку і громадської діяльності, як у виконання патріотичного боргу, служіння інтересам народу. У його п'єсах було використано самі нагальні питання сучасної йому дійсності: поглиблення непримиренних соціальних протиріч, скрутне становище трудівників, повністю залежать від влади грошей, безправ’я жінки, панування насильства та сваволі в сімейних і громадських організацій відносинах, зростання самосвідомості трудовий різночинної інтелігенції та т.д.

Наиболее повну і переконливу оцінку творчості Островського дав Добролюбов в статтях «Темне царство» (1859) і «Промінь світла темному царстві» (1860), які надали величезне революционизирующее впливом геть молоде покоління 1960;х років. У творах Островського критик бачив, передусім, чудово правдиве і різнобічніша зображення дійсності. Маючи «глибоким розумінням російського життя і умінням зображати різко, і жваво найістотніші її боків» Островський з’явився, з визначення Добролюбова, справжнім народним письменником. Творчість Островського відрізняється як глибокої народністю, ідейністю, сміливим викриттям соціального зла, а й високим художнім майстерністю, які було повністю підпорядковане завданню реалістичного відтворення дійсності. Островський неодноразово підкреслював, що саме життя є джерелом драматичних колізій і положений.

Деятельность Островського сприяла перемозі життєвої правди на російської сцені. З великою художньої силою він зобразив типові для сучасної йому дійсності конфлікти і образи, і це поставило його п'єси поряд із кращими творами класичної літератури XIX-го століття. Островський виступив активним борцем за розвиток національного театру як як драматург, а й як чудовий теоретик, як енергійний громадський деятель.

Великий російський драматург, створив справді національний театральний репертуар, все життя мав потребу, терпів образи від чиновників імператорської театральної дирекції, зустрічав в правлячих сферах завзяте опір своїм заповітним ідеям про демократичних перетвореннях театральної справи в России.

В поетику Островського з чудовим майстерністю злилися дві стихії: жорстока реалістична стихія «темного царства» і романтична, просвітлена схвильованість. У межах своїх п'єсах Островський зображує тендітних, ніжних героїнь, але водночас сильних особистостей, здатних на протест вибачивши всього підвалини суспільства.

При підготовці даної роботи було використані матеріали з сайту internet.