Художественное своєрідність роману Б. Пастернака «Доктор Живаго»

Художественное своєрідність роману Б. Пастернака «Доктор Живаго».

Есть книжки, що треба читати повільно, як і повільніше, оскільки вони змушують міркувати кожної фразою і милуватися це лыми сторінками. Особливий дух є в ці книжки, своя душа. «Доктор Живаго» Б. Пастернака — одне з таких книг.

Роман цей — найтонша поєднання поезії і реальності, висока і… чиста музична нота; він наповнює красою та змістом життя обыкно венних покупців, безліч майстерність автора неспроможна б викликати захоплення. Б. Пастернак передусім поет, поет в усьому. І у прозовому произ віданні, присвяченому одного з самих туманних періодів Росії, він залишався вірним своєму поетичному дару. Читаючи Б. Пастернака, завжди мимоволі згадуєш А. Блоку, але тільки у тій, що вони вибирають схожі образи і эпите ти, а скоріш, оскільки твори обох поэ тов може бути возвышенными.

У Б. Пастернака це що й піднесена повсе дневность, краса звичайного життя. Його девіз: «…бути живим, жвавий і лише, жвавий і толь до — остаточно». Від цього нас іще ближчого за нього герої, його природа, його Росія. Пейзажні зорі совки хвилююче реальні: «Весна вдарила хмелем на думку неба, і це каламутилося від чаду і покрыва лось хмарами. Над лісом пливли низькі войлоч ные хмари з отвисающими краями, якими стрибками падали теплі, землею і потім пахнувшие зливи, смывавшие з землі останні шматки пробитою чорної крижаної броні…» Ми чув ствуем, як прокидається природа. Навіть узимку відчуваємо запах весни. Можливо, так чіпають нас пастернаківські рядки, що висловлюють найпотаємніше у людині: «Боже! Боже! — був готовий шепотіти він. — І весь цей мені! Тож за що мені дуже багато? Як підпустив ти мене себе, як дав забрести з цього неоціненну твою грунт під ці твої зірки, невдачливій, ненаглядной?».

Образ батьківщини, Росії зливається з чином лю бимой жінки, і любов до них у героя Б. Пас тернака описується схожими словами, раскры вающими глибину цієї любові: «І це далеч — Росія, його незрівнянна, за морями нашумев шая, знаменита мати, мучениця, упря мица, навіжен, шала, боготворимая, із постійно величними і згубними витівками, кото рых ніколи не можна передбачити. Про, як солодко су ществовать! Як солодко жити у світі і любити життя!» Такими пронизливими рядками, гово рящими про любов до життя, сповнені сторінки рома на «Доктор Живаго». Особливо сторінки, посвя щенные весні. Весна у Б. Пастернака співає українською й бушует.

И той самий суміш вогню й жути На волі й у житловому уюте, И скрізь повітря саме не свій.

И тієї ж верб наскрізні прути,.

І ж білих нирок вздутья

И на вікні, і распутье, На вулиці й у мастерской.

Впрочем, складається враження, що у романі зображені усього дві пори року: весна і зима. Образ зими у Б. Пастернака багатозначний: описа ния безкраїх сніжних просторів розкидані на сторінкам роману. Це — символ Росії. Зима Б. Пастернака — це заметіль і буран, блоковский образ, що втілює сум’яття, революцію. Але узимку десь є вікно, замерзле, з «про таявшей свердловиною в крижаному наросте». Крізь цю шпарину просвічує вогонь свічки, проні кающий на майже з свідомістю погляду, точно полум’я підглядає за їдучими й когось чекає. Образ свічки — це символ надії, очікування, вдома, любові, поетичний символ високого. Здається, що світло свічки про никает до інших світи, недоступні оку чоло століття, цей світ очищає і заспокоює душу, несе веру.

Мело, мело у всій земле Во все пределы.

Свеча горіла на столе, Свеча горела.

Все ці образи невипадкові. Вони глибоко зі гучні внутрішнього світу головний герой. Цей світ відкривається нам. Не всім дано бачити красо ту у трагічному повсякденні. Докторові Живаго дано, і вже маємо виникають чарівні образи. «Юрій Андрійович з дитинства любив який вчувається вогнем зорі вечірній ліс. У такі хвилини саме і він пропус кал крізь себе — ці стовпи світла. Точнісінько дар жваво го духу потоком входив у його груди, перетинав усі його істота і парою крил виходив з-під ло паток назовні». Цим рядкам співзвучно стихотво рение Юрія Живаго:

И ви пройшли крізь дрібний, нищенский, Нагой, тремтливий ольшаник.

В имбирно-красный ліс кладбищенский, Горевший, як друкований пряник…

Своеобразный художній фон надають роману біблійні теми, які у свідомості героя стають чимсь більшим, ніж просто ле генды. Він вкладає у яких філософію своєї жизни:

Но Книгою Життя наблизилась до странице, Которая дорожчий від усіх святынь.

Сейчас має написане сбыться, Пускай ж збудеться воно. Аминь.

Ощущение неминучості того що відбувається віз никает зі сторінок, присвячених любові. Ці прозові сторінки можна зарахувати до верши нам поезії. «Принадність моя незабутня! Поки тебе пам’ятають вгибы ліктів моїх, поки що ти на губах і руках моїх, я побуду з тобою. Я виплачу сльози про тобі в нежном-нежном, щемливо сум ном зображенні. Я залишуся тут, цього не сделаю».

Вся книга наповнена віршами, написана віршами, а прозаїчний стиль і прозаїчність життям лише вказують ліричну, ліч ностную глубину.

И своєрідність сприйняття роману Б. Пастерна ка народжується саме з недомовленості, непара кістки, з відчуття природи, з відчуття поэ зії, з віри, що ніхто після зими завжди приходить весна, як і взимку десь завжди горить свеча.

Мело місяць в феврале, И те й дело Свеча горіла на столе, Свеча горела…