Кухарська вулиця

Сахаров Дмитрий.

11 «Б» класс.

Від кухарський Слободы.

до Кухарський Улицы.

Кухарська вулиця (1923;го Кухарська вулиця було перейменовано в вулицю Воровського — на згадку про В.В. Воровського), як і ще старі московські вулиці, з'єднує два кільця — Садове (у районі площі повстання) і Бульварне (у Арабатській площади).

Радикально-кольцевая структура Москви, що у основі її й по сьогодні, — це хіба що та схема, яка століттями заповнювалася живої тканиною міської забудови. Фортечні стіни захищали місто та його ядро — Кремль від набігів численних ворогів за доби становлення Російського государства.

Від стін Кремля променями в різні боки через кільця укріплень, через численні проїзні ворота фортечних стін Москви розходилися шляхудороги на Новгород, Псков, Смоленськ, Можайськ, Рязань, Коломну, Серпухов… Дороги — торгові, військові — плином століть ставали вулицями міста; відбувалось це з розширенням території держави, видалення кордонів його від центру — Москви. Фортечні стіни виникали зі зростанням і розширення нових торгових оборотів і ремісничих слобод. Москва належала до найбільших ремісничих міст середньовічної Європи. Московські ремесла налічували 210 наименований!

Давно минули і з ремесла, і імена людей ними колись пов’язаних, але залишилася пам’ять слободах у колишній частини міста — частка нашого минулого, нашої історії. Вона, у старих назвах вулиць та переулков.

До численним ремісничим слободам, які, зазвичай, мали своєю територією, свого старосту і запитають обов’язково головну слобідську (патрональну) церква, належала й слобода московських царських кухарів — Кухарська. Її називали ще Кухарський місцевістю. Вона розташовувалася за межами нинішнього Бульварного кільця, з обох боків від Арбатских воріт Білого міста: справа, біля нинішніх Хлібного, Столового і Скатертного провулків, й зліва, вклинюючись в Трубниковскую слободу (тепер Трубниковский провулок). У села Кудрино (нині площа повстання) вона зливалася з однією з стрілецьких слобод.

Ще XIV—XV століттях відбувалася цієї місцевості велика торгова дорога на Новгород. Цією дорогий їздили князі московські так багаті купці — гості. Великий московський князь Іван III їхав залізницею в 1471 року з Новгорода. Приблизно через століття звучить його онук, Іван Васильович Грозний, повторив шлях діда. Щоправда, Новгородської дороги де вже був — вона перемістилася спочатку на Никитскую (нині вулиці Герцена), потім на Тверський (вулиця Горького), але російські царі продовжували традиційно проїжджати Кухарську слободу до міст Північно-західній Руси.

При Грозному територія Москви, як усієї держави, було поділено на «земщину» і «опричнину». У опричные володіння царя Івана крім Чертолья (нинішній Гоголівський бульвар та її околиці), Арбату з Сивцевым Вражком до Дорогомилова, лівої від Кремля боку колишньої Нікітської вулиці з Мохової гіркою ввійшла і Кухарська слобода. За цією землям проходили дороги до опричным містам — Можайску і Вязьме.

У Кухарський слободі жили тоді навіть князівські сім'ї, і боярська знати, і простолюдини. З часом слобода заселялася людьми, чиї професії лише стикалися з кухарський, або навіть зовсім не від мали до неї отношения.

У другій половині XVII століття, у період царя Олексія Михайловича, панотця I, тут стояло 350 дворів. Сімей кухарів жило тоді лише дев’ять. Стояли хлібні і ситні двори Кремля і двори стряпчих, жили «різні люди трубного вчення» — палацеві пічники і сажотруси; жили стременні конюхи, стрільці зі своїми головою, сотники — люди государеві, служиві; був навіть двір друкарів. Серед і невигадливих господарств служивого люду виділялися боярські будівлі: боярині А. І. Морозової, уродженої Милославській, і боярина Б. М. Хитрово. При них два двору сторожів, так три—приказа таємних справ, так двори півчих і сокольников. Двори боярські — за високими тесовими парканами; убік вулиці звернені господарські служби, льохи, кухні, як належало тоді. Усередині ділянки — терем боярина вищому подклете.

Попри настільки строкатий склад мешканців, Кухарська слобода була досі міцно пов’язана з господарського життям царського двору Олексія Михайловича. Але наприкінці XVII століття, із настанням до партії влади молодого Петра, зламали звичний спосіб московської життя. Підстава початку наступного, XVIII століття нової столиці, переїзд у неї царського двору, нові порядки, нові соціальні відносини розірвали впродовж десятки років ті колито міцні нитки, що пов’язували століттями тис. чоловік з двірським господарством. Палацеві слободи минули назавжди. Зникла і Кухарська слобода, залишивши свою назву Кухарський улице.

Кухарська вулиця стає одним із найфешенебельніших і аристократичних. У першій чверті XVIII століття тут жили: «Преображенського полку початковий людина» князь Петро Михайлович Барятинський; князі II. А. Голіцин, Л. Б. Сибірський, І. М. Гагарін. У Борисоглібського провулка знаходилася садиба сестри Петра Наталії Олексіївни. Навколо — 12 дворів офіцерів та інших служивих людей. У XVIII століття тут розташувалася також губернська канцелярія і було побудовано ще кілька будинків для знатного дворянства. Наприкінці XVIII століття поблизу Катерині II і Павлі I вулиця забудовується садибами й подвір'я царя.

До нашого часу зберігся будинок надворі Воровського 52, побудований ще допожарной Москві, в 1802 року — велике володіння князя А. М. Долгорукова, вона перейшла потім до графам Соллогубам. За витонченої решіт дідька лисого із широкою в'їздом вздовж вулиці глибині великого парадного двору височить головний будинок колишньої міської панської садиби з центральною частиною суспільства і крилами, півколом замыкающими парадний двір. Вважається, що Л. М. Толстой у романі «Війна і світ» посолив сім'ю Ростових саме у Кухарський і у цієї усадьбе!

Після 1825 року в Кухарський вулиці було збудовано декілька будинків пізнього (високого) класицизму, що у час при варті держави як пам’ятники архітектури. У тому числі будинок № 27 на будівництво 1833 року, будинок № 30, побудований 1842 року і наприкінці ХІХ століття подвергшийся часткової перестройке.

У своїй хаті № 26 (не зберігся) в 1828—1830 роках жив М. Ю. Лермонтов разом з бабусею Є. А. Арсеньевой.

З ім'ям А. З. Пушкіна пов’язаний будинок № 27 — сусідній із ломом Жилярди — на будівництво XVIII століття. Тут у 1827 голові оселився приятель А. З. Пушкіна Сергій Дмитрович Кисельов (1793—1851), одне із трьох відомих братів Кисельов (старший, Павло Дмитрович, був близьким до декабристським колам), обдарований, товариська людина, учасник Великої Вітчизняної війни 1812 года.

Тією ж боці вулиці перебуває № 31. У ньому середині минулого століття жив А. П. Кошелев, багатий відкупник, походив із знатного дворянського роду Мусиных-Пушкиных. А. І. Кошелев закінчив Московський університет, тривалий час працював в архіві закордонних справ, потім обіймав значний посаду московському губернському правлінні. Але його істинні інтереси ставилися до зовсім інший сфері: література, філософія займали душу з юних літ. Друзями його юності були брати Киреевские та найталановитіший літератор, і музикант князь У. Ф. Одоевский. Кошелевым на Кухарський у середині 1930;х уже минулого століття було створено ще один літературний салон Москви. Котрі Відвідували його літератори переважно своєму належали до так званим слов’янофілам. Бували у Кошелева на Кухарський Аксаков й, звісно, їх одне М. У. Гоголь. Приїжджав П. Я. Чаадаев.

Ранньої весни, 25 березня 1858 року, був у вечорі у Кошелева З. Р. Волконський, величний старий із довгими, по плечі сніжно-білими волоссям, який повернувся з Сибіру після 30 років посилання. Того ж день відвідав салон на Кухарський і Т. Р. Шевченка. Він вирушав Петербург після десятирічної ссылки.

Ішли до минулого імена людей, змінювалися вигляд московських вулиць, вони отримували нові назви, але це вулиця назавжди залишиться для сучасників Кухарський… Вона входить у «золотий фонд архітектурної спадщини Москвы.