История зародження та розвитку федеральної резервної системи США

1. Історія зародження Федеральній резервній системи США 2. Рада управляючих 3. Федеральні резервні банки 4. Банки-члены ФРС 5. Федеральний комітет із операціям на ринку 6. Федеральний консультаційний комітет 7. Незалежність ФРС.

ІСТОРІЯ ЗАРОДЖЕННЯ ФЕДЕРАЛЬНОЇ РЕЗЕРВНОЇ СИСТЕМИ (ФРС) США.

Кредитна система США є сукупність державних підприємств і приватних кредитних інститутів. Її основним государственно-монополистическим компонентом є ФРС, виконує функції центрального банку США.

ФРС було створено Законом про Федеральній резервній системі, прийнятому Конгресом в 1913 року задля забезпечення безпечнішою і більше гнучкою банківської і кредитно-грошової системи. Проте попередні спроби створення центрального банку було зроблено ще до його виникнення ФРС. У 1791 і 1816 роках з’явилися відповідно Перший, і Другий Банк США з терміном дії на 20 років. Банки створювалися обслуговування федерального уряду та контролю над банками інших штатів, в тому числі для обслуговування приватної клієнтури. З власного масштабу що це національні банки із відділеннями всій країні. Щодо більшості показників їх діяльність цілком задовільною, вона сприяла досягненню у банківській системі певного сталості і близько там, де колись панував хаос. Але й розмір банків, і той вплив, яких вони користувалися у фінансовому системі, викликали суперечливі думки, і значної частини суспільства вони мали до них довіри. Досягнення банками високого авторитету супроводжувалося загостренням політичних протиріч, і вони припинила своє существование.

У 1863 року з прийняттям закону про національних банках було зроблено певний крок у напрямку до створення центрального банку. Закон з’явився вторинної спробою впорядкувати банківську систему шляхом уніфікації випуску банками банкнотів посилення банківської системи загалом. Закон прийнято також з метою полегшення фінансування громадянську війну. З закону виник новий колектив банков—национальных, робота яких лежить у віданні контролера грошового звернення, що входив у склад апарату казначейства. Ці банки користувалися певними привілеями за застосування до них більш суворих вимог щодо підтримки ними певних співвідношень між різними частинами їх балансов.

Разом про те нова грошова система має не змогла запобігти наприкінці ХІХпочатку XX століть кількаразового виникнення паніки. Десь межі століття очевидно, що систему на той час сприяла зростанню грошової є і кредиту. Такий стан найчастіше відповідало можливостям економіки до розширення, що призводило її зривів. Також стала очевидною, що систему обмежувала користування кредитом там, де потреба у нього була найвищої, що служило перешкодою до розвитку кредитного ринку на країни й економічну ефективність. З іншого боку, відзначалися яскраво виражені сезонні коливання у наявності і ціною кредиту, що створило великі незручності економічно важливих частин населения.

До 1908 року майже всі розуміли, Сполучених Штатів ж було центральний банк, аналогічний тим, що були у Європі. Вони могли запобігати виникнення банківської паніки чи пом’якшувати її наслідки, вони забезпечували зростання грошової є і кредиту відповідно до потребам економіки і згладжували сезонні коливання у пропозиції кредиту. Для вивчення даного питання, відповідно до закону Олдрича-Риманда, в 1908 року Конгрес заснував Національний грошовий комітет, яким було запропонований відповідний план. Проте думки про структуру майбутнього центрального банку різко разделились—одни виступали на підтримку сильно централізованої структури, схожою на ту, що існувала Європі, інші побоювалися зосередження великої влади, яка мала приєднатися до руках великих комерційних банків Східного побережья.

Здебільшого виникли дві дуже близькі друг на друга моделі центрального банку. Відповідно до першої моделі у фінансовому центрі страны—Нью-Йорке створювався єдиний центральний банк зі своїми правлінням директорів, у складі якого входили представники комерційних банків. За другою моделі виникав низку регіональних банків, кожен із яких мав власними повноваженнями центрального банку. Жоден з цих регіональних банків було переважати над іншим державам і майже зовсім відпадала потреба у координації своєї діяльності між собой.

Президент Вудро Вільсон, прибічник прогресивних поглядів, шукав компромісного рішення, і 1913 року він затвердив закону про Федеральної резервної системі, що була ближче до другої моделі з децентралізованою системой.

Відповідно до Закону про федеральному резерві Конгрес фактично передавав свої повноваження з питань Грошової Політики Федеральній резервній системі. У законі говорилося з приводу створення від восьми до дванадцяти федеральних резервних банків, кожен із яких обслуговував свій регіон чи округ. Зрештою було створено дванадцять банків з двадцятьма п’ятьма відділеннями з метою кращого обслуговування округів. На чолі кожного банку стояв свій управляючий. Усі національні банки, що перебували на віданні контролера грошового звернення, були зобов’язані стати членами Федеральній резервній системи, для комерційних ж банків Штатів це були необов’язково. Банкам, які схочуть стати членами ФРС, одержували певні привілеї, такі, як право користування кредитом за Центральний банк, за запровадження у цих банках більш суворих вимог щодо співвідношенням між різними частинами їх балансів. Для координації діяльності ФРС в Вашингтоні, в окрузі Колумбія, створено Раду управляючих ФРС у складі семи человек—министра фінансів, контролера грошового обігу євро і п’яти членів Ради, призначуваних Президентом із наступним схваленням кандидатур сенатом. Одне з членів Ради призначався управляючим ФРС. У кредитногрошової сфері резервні банки могли авансом отримувати відсотки деякі видані членами ФРС кредити, їм було запропоновано випускати банкноти з золотим забезпеченням. Пізніше вони перейшли до купівлі-продажу інструментів грошового ринку на ринку. Резервні банки також ставали головним банком казначейства і виконували значної ролі в платіжної системі у вигляді клірингу чеків і перерахування коштів за телеграфу. Резервні банки мали права для проведення обмежено незалежної політики, і вони користувалися цим правом, часто беручи протиріччя друг з другом.

ФРС виявилася досить вільним освітою, не вынесшим серйозного випробування кризою 1930;х, ознаменовавшимся широкої хвилею банкрутств і економічної депресією. ФРС виявилася неспроможною у потрібний час забезпечити банківську систему ліквідними засобами. Протягом двох десятиліть свого існування їй виявилося важким досягти єдиної кредитно-грошової політики, але на початку 1930;х це питання зі всієї гостротою. У значною мірою він спричинила відсутність в ФРС послідовної лінії керівництва. Стало очевидним, що відсутність послідовного керівництва та єдиної політики негативно позначалося ще й поза сфери грошей немає та кредиту. Неузгоджені дії банківчленів Федеральній резервній системи змушували замислитися над обгрунтованості надання тих чи інших послуг із боку центрального банку про ефективності розподілу ресурсів. У результаті 30-х роках Конгрес і Президент Франклін Рузвельт реформували Федеральну резервну систему, значно підвищивши повноваження її ради керівництві системой.

Головне рішення полягала у необхідності більшого зосередження повноважень ради цій галузі як державної органу. Запроваджувалася зустрічалися з більш пряма форма звітності. Про результати проведених великих реформ 1933 і 1935 рр. зберігають свою значення і з сьогодні. Зокрема, відповідно до Акта «Про банківську діяльність» від 1935 року у структурі Федеральній резервній системи проведено такі зміни: найменування «Рада Федеральній резервній системи» було змінено на «Рада управляючих Федеральній резервній системи», зі складу керівництва були виведені міністр фінансів України й контролер грошового звернення, які мають виконавчу владу, і би їхнє місце президентом країни призначалися нові особи. Кожен із членів Ради ФРС отримував титул управляючого. Кожен округ, обслуговуваний однією з Федеральних резервних банків, було бути представлено раді більш як однією з його членів. Перший по старшинству службовець кожного резервного банку отримував титул президента банку замість бытовавшего раніше управляючого. Президент банку та її другої за старшинству служащий—первый вице-президент—назначались радою директорів резервного банки з наступним твердженням в посади Радою управляющих.

З роками включено й інші поправки. Зокрема, 1970 року були внесено поправки до Акту «Про банківських холдингові компанії», до Акту «Про міжнародному банківській справі» від 1978 року, до Акту від 1978 року «Про повної зайнятості і збалансованому зростанні» і до Акту від 1980 року «Про скасування втручання у справи депозитарних установ і валютному контроле».

Нині ФРС виконує такі функции:

. управляє національної грошової політикою шляхом впливу грошове і кредитне статки у економіці, переслідуючи повну зайнятості й суспільстві стабільні цены.

. контролює і регулює з банківських установ з метою забезпечення безпеки та міцності банківської і втрати фінансової систем.

. підтримує стабільність фінансової системи та стримує систематичний ризик, котрі можуть виникнути на фінансових рынках.

. надає певні фінансові послуги американському уряду, громадськості, фінансових установ, граючи також головну роль управлінні національної системою расчетов.

ФРС структурно складається з Ради управляючих ФРС, 12 федеральних резервних банків та близько 6 тис. банків членів. До структури ФРС входять також два її органу, створені Конгресом, — Федеральний комітет із операціям на ринку і Федеральний консультативну гендерну раду. ФРС є верхній ярус банківської системи США. Нижній ж ярус становлять комерційні банки, що беруть вклади (депозити), видають кредити, здійснюють безготівкові розрахунки між клієнтами, купують і продають акції, облігації і інші цінні папери валюту, створюють нові безготівкові гроші, але з наділені правами емісії готівкових денег.

РАДА УПРАВЛЯЮЩИХ.

Центром організації Федеральній резервній системи є Рада управляючих там. Він з 7 членів, призначуваних президентом США зі схвалення Сенату терміном на 14 років. Тож виходить, що щодва роки замінюється один член цієї Ради, тому Рада управляючих залежить від перипетій політичних змагань, результатів виборів, амбіцій політичних партій та державних чиновників. Члени Ради можуть за бажання подати у відставку й раніше зазначеного терміну, проте бути повторно призначеним після повного терміну нельзя.

Голова і віце-голова Ради призначаються президентом США перевищив на 4 року з членів. Вони може бути призначені повторно, якщо відлік терміну їх роботи як членів Ради не минув. Такі повторні призначення також мають бути затверджені Сенатом.

Члени Ради становлять більшість у комітеті у операціям на відкритому ринку, який керує операціями ФРС й загальним курсом фінансової та кредитно-грошової політиці. У Комітеті Рада розглядає й запевняє діяльність Федеральних резервних банків по дисконтированию і видає постанови із управління «дисконтным вікном» у тих банках. Рада може також можуть використовувати резервні вимоги як інструмент кредитно-грошової політики у вигляді реалізації свого права зміни деяких резервних норм депозитних установ у предписываемых законом пределах.

Поруч з іншими федеральними відомствами, Рада встановлює основні принципи політики нагляду над комерційними банками та управління їх діяльністю. Ця політика заглиблена у досягнення надійних збалансованих умов банківської системи, а хоче зменшити кількість порушень, що викликаються страхуванням депозитів та інші захисними заходами, що охоплюють банки та інші депозитні учреждения.

Провідниками різних напрямів політики Ради є резервні банки, за операціями яких Рада веде жорсткий. Кожен банк зобов’язаний надати Раді свій бюджет утвердження. Деякі статті расходов (например, для будівництва чи реконструкцію будинків банку, виплату зарплати президентам й першим віце-президентам) підлягають спеціальному утвердженню Радою. Призначення Президента та віцепрезидента кожного федерального резервного банку стверджує Рада. Рада також уважає, що до процесу вироблення й утілення політики необхідно залучати співробітників резервних банків, котрі посідають посади. У цих цілях пораздельно проводяться наради президентів й наради перших віце-президентів, у ході їх постійно просять висловлювати свої погляди з питань політики у стадіях її розробки та впровадження. Проте, зрештою напрям політики щодо всієї системи загалом визначає саме Рада ФРС. Також Рада ФРС влаштовує регулярні перевірки резервних банків та їхнього відділень у цілях контролю над проведенням політики у потрібному направлении.

Рада ФРС виконує яка контролює і регулюючу функцію стосовно до банкам-членам ФРС, до банківських холдинговим компаніям, банківським об'єднанням, міжнародним банківським утворенням США стосовно зарубіжної діяльності банків-членів ФРС і до діяльності філій іноземних банків США. Рада встановлює кордону використання кредитів на купівлю й наступного продажу цінних бумаг.

Рада виконує основні Федеральні закони, регулюючі діяльність на кредитування споживача (Закон про частку кредитуванні, Закон про рівних кредитних можливостях, Закон про відкритої інформації з житловим ипотекам).

Рада надає Конгресу щорічний доповідь про його роздрібних операціях і двічі на рік — доповіді про стан економіки та діях Системи за зростанням грошової є і кредитів. Щомісячний Бюлетень Федеральній резервній системи публікує статистичні дані і той інформацію про діяльність системи. Матеріали, які стосуються регулюючим функцій Ради, представлені у іншому друкованому органі —Регулююча діяльність ФРС. Рада оплачує видатки виконання своїх зобов’язань ні з фондів, виділених Конгресом, та якщо з сум обкладань на Федеральні резервні банки. Щороку громадська аудиторська фірма ревізує фінансові звіти Ради. Дані звіту також підлягають ревізії із боку Головного бухгалтерско-контрольного управления.

ФЕДЕРАЛЬНІ РЕЗЕРВНІ БАНКИ.

Відповідно до Закону про ФРС всю територію США поділена на 12 резервних округів, кожен із яких обслуговується федеральним резервним банком даного округу. Федеральні резервні банки є головними оперативними ланками Федеральній резервній системи, виконуючи функції центрального банку для свого округу. Усі вони є свого роду акціонерним суспільством, акції якого належать банкам-членам з цього округа.

Мережа Федеральних резервних банків разом із їхніми 25 відділеннями виконують таких функцій ФРС як приведення на дію загальнонаціональної системи розрахунків, розподіл національної валюти, контроль і регулювання банків-членів і банківських холдингових компаній, і навіть функцію банкіра для скарбниці США. Кожен резервний округ вказано своєї буквою і номером (прил.3). в такий спосіб вся валюта США тримає в собі позначку з номером і буквою того резервного банку, який перший випустив їх у звернення. Крім виконання функцій Федеральній резервній системи загалом, як-от ведення банківської та кредитної політик, кожен резервний банк служить сховищем для коштів інших банків його окрузі і дає кредити банкам, які відчувають фінансові затруднения.

Кожен резервний закон надає банку правління, що складається з 9 директорів зі боку, які є службовцями даного банку. Три директора, які ставляться до класу А, представляють комерційних банків, що є членами ФРС. Три директора класу У і трьох класу З представляють громадськість. Директори класу У і З обираються комерційними банкамичленами ФРС. Рада управляючих там призначає директорів класу З. З-поміж директорів класу З Радою управляючих обирається голова правління директорів, і його заступник. Директори класу У і З що неспроможні бути, у банку чи банківської холдингової компанії ні чиновниками, ні директорами, ні службовцями. Директори класу З що неспроможні володіти акціями банку або банківської холдингової компанії. Правління директорів на свій чергу призначають Президента та віце-президента резервного банку, чий вибір може бути підтверджено Радою управляющих.

Кожне відділення резервного банку має власне правління директорів у складі 5 чи 7 людина. Більшість цих директорів призначається резервним банком цього відділення; решту призначають Радою управляющих.

Правління директорів резервних банків та його відділень надають Федеральній резервній системі повну інформацію економічне становище практично у кожному куточку країни. Цю інформацію використовується Федеральним комітетом відкритого ринку виробництва і Радою управляючих до ухвалення важливих рішень щодо Грошової Політики. Дані, зібрані резервними банками також надаються широкій міжнародній громадськості у спеціальній звіті, який неофіційно називається Бежева книга (The Beige Book). Вона видається приблизно протягом двох тижнів до кожного зборів Федерального комітету відкритого ринку. З іншого боку, кожні два тижні правління кожного банку має надавати Раді управляючих інформацію про дисконтною ставці цього банку. Причому зміна її може відбутися без підтвердження Ради управляющих.

Доход резервні банки одержують у основному з відсотків з урядовим цінних паперів, куплених на відкритому ринку. До іншим важливим джерелам доходу ставляться відсотки на наявні в Системи іноземні валютні інвестиції, відсотки за позиками депозитним установам, і навіть плату надані депозитним установам услуги.

Після сплати усіх витрат Федеральні резервні банки відправляють залишки свої доходи в Скарбницю. Доходи й витрати Федеральних резервних банків з 1914 року й до сьогодні входять у Щорічний звіт Ради управляючих. Якщо резервний банк ліквідується з якоїсь причини, весь дохід після оплати рахунків вирушає до Казну.

БАНКИ-ЧЛЕНЫ ФРС.

Як було вказано вище, кожен резервний банк є свого роду акціонерним суспільством, акції якого належать банкам-членам з цього округу. Отже, банки-члены повинні піде у акції регіонального Федерального резервного банку суму, еквівалентну 3 відсоткам від своїх капіталу. Але ці акції не дають права контролю. Їх придбання є офіційної обов’язком кожного банка-члена. Ці акції неможливо знайти були чи закладено. Кожен банк-член отримує з цих акцій щорічно дивіденд в 6 відсотків, як склала законе, и франшиза при виборі до правління резервного банку директорів класу Проте й класу У. Ці акції неможливо знайти придбано фізичними лицами.

Статус банка-члена ФРС надає право отримувати позики в Федеральних резервних банках, користуватися їх послугами, і навіть отримувати необхідну інформацію з цікавлячим фінансовим вопросам.

У період 70-х рр. спостерігалося скорочення членством ФРС (десятиріччя понад 500 банків вийшли з ФРС) через недостатньою фінансової вигідності, але змінилася після ухвалення Конгресом в 1980 року закону про дерегулировании депозитних інститутів власності та монетарному контролі, по яким резервні вимоги ФРС поширено попри всі депозитні інститути країни. Закон сприяв суттєвого посиленню позицій, і ролі ФРС у кредитній системі США.

ФЕДЕРАЛЬНИЙ КОМІТЕТ ПО ОПЕРАЦІЯМ НА ВІДКРИТОМУ РИНКУ (ФКООР).

З метою контролю над операціями на ринку створили ФКООР, який став основним інструментом проведення грошово-кредитної політики. Комітет із операціям відповідає за угоди, проведені ФРС. ФКООР також встановлює межі на шляху зростання грошової є і прямих операцій, проведених Федеральними резервними банками на ринках іноземних валют.

ФКООР складається з 7 членів Ради управляючих і п’яти президентів резервних банків. Президент Федерального резервного банку Нью-Йорка є його постійним членом. Інші президенти служать за одним року поперемінно. По закону президенти всіх резервних банків повинні брати участь у обговореннях на зборах комітету, висувати свої пропозиції, але голосувати заслуговують лише п’ять президентів що його членами. ФКООР згідно із законом самостійно визначає своє внутрішнє організацію та влитися традиційно обирає голови Ради управляючих своїм головою і Президента Федерального резервного банку Нью-Йорка своїм віце-головою. Офіційні зустрічі проводяться 8 на рік там. Телефонні консультації та інші зустрічі проводяться принаймні необходимости.

ФЕДЕРАЛЬНИЙ КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ СОВЕТ.

ФРС користується послугами різних консультаційних та скорочення робочих комітетів до виконання різних його обов’язків. Однією з таких органів є Федеральний консультаційний рада. Він з 12 членів (зазвичай комерційних банкірів), тобто за одного з кожного Федерального резервного округу. За законом Федеральний консультаційний рада зустрічається 4 рази на рік із Верховною Радою управляючих там до обговорення економічних пріоритетів і банківських вопросов.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ФРС.

Проведення кредитно-грошової політики ФРС є незалежною. Це у тому, що її кредитно-грошова політика заборонена контролю із боку Головного бухгалтерського управління, рішення Федеральної резервної системи не підлягають ратифікації із боку президента чи з боку будь-якого працівника з відділу уряду. Але хоч ФРС перебуває в особливе становище стосовно федеральному уряду, вона ізольована від впливу з боку виконавчих законодавчих органів влади. Так, розміняє президент країни призначає управляючих ФРС, і навіть голови і голови Ради управляючих ФРС з наступним твердженням цих призначень сенатом. Голова ФРС та інші члени Ради управляючих проводять часті зустрічі з міністром фінансів України й іншими представниками виконавчих органів влади з метою обговорення питань економічної та політики. Також часто проводяться зустрічі між високопоставленими членами Ради управляючих і співробітників Міністерств фінансів до обговорення питань, які мають взаємний интерес.

Голова та інші члени Ради ФРС часто виступають на Конгресі по питанням політики і операцій Федеральній резервній системи. ФРС регулярно представляє до Конгресу різні звіти й відповідає на численні запити конгрессменов.

З іншого боку, ФРС зобов’язана надавати громадськості значне кількість даних про проведених нею політики і операціях. Вона піддається перевірками товариство. Рада управляючих ФРС, як і інші урядові відомства, повинен, за небагатьом винятком, проводити свої наради відкрито з метою участі у запропонованих розпорядженнях Ради. Рада управляючих ФРС зобов’язаний щотижня опубліковувати дані свого балансу і за інші інформацію про прийнятою рішенням протягом досить короткого периода.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ:

1. Г. Волынский «Сучасна банківсько системо» / Бизнес-информ, № 7 1997.

2. Т. Д. Симпсон «Федеральна резервна система США"/Деньги і кредиту, № 1.

3. «Сучасні США»: энциклопедический справочник—М.:Политиздат, 1988.

4. «The Federal Reserve System: Purposes and Functions».