Мінський феномен

Минский феномен

Наталия Дубова В 1963 року почалося виробництво другий машини серії «Минск».

Вторая машина серії «Мінськ» — перша універсальна радянська ЕОМ другого покоління, то є машина на напівпровідниках, призначалася на вирішення загальних своїх наукових та інженерних завдань. «Минск-2» була третьої машиною, яку випускав Мінський завод ЕОМ їм. Орджонікідзе. Спочатку, в 1959 року, хіба що побудований, але з забезпечений реальними розробками, завод освоїв виробництво створеної Москві ЕОМ М-3. 1960;го почали випуск першої машини власної розробки — лампової «Минск-1».

К моменту появи «Мінська» у країні було налагоджено досить велику серійне виробництво обчислювальних машин — у Москві випускали М-20, в Пензі йшли лампові «Урали», на налагодження стояли єреванський «Раздан» і київський «Дніпро». Мінські малі машини активно вторглися цю багато в чому освоєну територію України й, як сьогодні, зайняли на свою нішу. Причому значну — такого кількості машин однієї моделі, як і Мінську, не випускало жодна вітчизняне виробництво. «Уралів», як лампових, і напівпровідникових, було зроблено близько 350 штук, а випуск машини «Минск-2» і його модифікації «Минск-22» становив порядку 900 машин. І цей була ЕОМ високої якості, з багатим програмним забезпеченням, безліччю архітектурних знахідок. Мінські машини користувалися величезної популярності, і, коли б у нашій країні інша економіка, мали б справжній комерційний успіх. Чим пояснюється феномен «Мінська»?

В столиці Білорусі наприкінці 50-х разом з заводом створили СКБ. Із самісінького початку розробники і виробники закликають працювали у одній зв’язці, у тісному залежності друг від друга, зокрема і у фінансовому плані. Ні документації до чергової машину — стоїть виробництво, стоїть виробництво — не отримують матеріальної винагороди як працівники заводу, а й інженери СКБ. У Мінську розрив закінченням розробки та початком випуску полягав в мінімуму, деяких випадках не перевищуючи трьох місяців і. Тоді коли нова модель йшла на виробництво, інженери вже готували таку розробку. Така організація робіт забезпечувала щодва роки поява черговий новинки. Це було досить нетипово нам — зазвичай інститути розробляли свої машини, не вельми замислючись у тому, де і вона потім здійснюватися.

В Мінську спочатку зорієнтувалися на масовий випуск недорогих машин для КБ і наукових лабораторій у НДІ і вузах. Як згадує Віктор Пржиялковский, головний конструктор кількох моделей мінських машин тому числі «Минск-2», було вирішено відразу націлитися виробництва обчислювальної техніки у величезних (по тим масштабам) количествах.

Малая машина «Минск-2» була найпершою нашій країні ЕОМ із можливістю обробки алфавітно-цифровий інформації. Створюючи недорогі, компактні машини для інженерних розрахунків, мінчани все серйозніше замислювалися про застосування обчислювальної техніки на підприємстві для планування виробництва та інших економічних завдань. Тому у «Минск-2» з’явилися дві модифікації — «Минск-22» і «Минск-23». У «Минск-22» розширили можливість підключення зовнішніх пристроїв, особливо ретельно підійшли до надійності і зручності роботи із головною носієм інформації — магнітної стрічкою. Разом з машиною поставлявся великий набір стандартних програм, зокрема транслятор з Фортрану і транслятор створеного ми мови АЛГЭК — гібрида Алгола-60 і Кобола, мови високого рівня для економічних завдань. І це відношенні мінські машини були унікальні — в традиціях вітчизняних ЕОМ було поставляти «голі машини», надаючи користувачам «вдягати» в потрібне програмне обеспечение.

Очень цікава машина — «Минск-23». Хоча випущено їх було лише 28 штук («Минск-22» — 734 машини), у «класичному підручнику Корольова по структурам ЕОМ їм приділено місця у шість разів більше, ніж «Минск-22». Це була ЕОМ для «бизнес-применений» — обробки даних, планово-економічних завдань, статистики, інформаційного пошуку, управління виробництвом. Їх таких машин було багато, у Союзі середині 60-х — жодної. Головний конструктор «Минск-23» Пржиялковский як прообразу взяв IBM 1401, але у «Минск-23» закладено багато нових оригінальних ідей. Структура і системи команд цієї машини повністю відрізнялися від які були на той час напрацювань. «Минск-23» призначалася виключно для посимвольной обробки інформації, тому було взято символьна форма уявлення чисел і команд з восьмиразрядным байтом як основного одиниці інформації. Використовувалася не двоичная, а двоично-десятичная система числення, довільна розрядність машинного слова. У «Минск-23» реалізований апаратний канал ввода/вывода, що забезпечував дуже швидкий обмін даними з зовнішніми пристроями. Навіть швидкісна БЭСМ-6 окремо не змогла працювати з пристроєм введення з перфокарт «Минск-23», оскільки її програмний механізм переривань для введення даних не справлялася тільки з темпом цього устройства.

Но машина, всупереч сподіванням розробників, успіху досягла. Все наше обчислювальна техніка росла на завданнях швидкого рахунки, головним чином заради військових. Користувачам була занадто незвична автоматизація інші завдання.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.