Цивільне право України

Цивільне право України Норми цивільного права (як й інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян й різноманітних організацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими. Отже, цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті. Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки й правових відносин (у цілому), й галузевих цивільноправових (зокрема). Останні виникають на підставі правових норм, й саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини. Учасники цивільно-правових відносин мають суб «єктивні права і обов «язки. Ознакою правових відносин є ті, що здійснення суб «єктивних прав й виконання суб «єктивних обов «язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то смердоті обумовлені особливостями предмета й методу цивільного права. Виходячи з сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільноправових відносин: а) це майнові (відносини власності й товарно-грошові) й особисті немайнові відносини, урегульовані нормами цивільного права; б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю й юридичною рівністю; в) суб «єктивні права й суб «єктивні обов «язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються й припиняються на підставі юридичних фактів. Такими є загальні й галузеві ознаки цивільно-правових відносин. Таким чином, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнова відокремленими, юридична рівними учасниками, що є носіями суб «єктивних цивільних прав й обоє «язків, котрі виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів й забезпечуються можливістю застосування засобів дер-1 жавного примусу. У запропонованому визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, приналежність учасникам відносин суб «єктивних прав й обов «язків, можливість застосування засобів державного примусу). У ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, котрі набувають виду цивільно-правових, майнова відокремленість й юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни й припинення суб «єктивних цивільних прав й обов «язків).

§ 2. Елементи цивільно-правових відносин Громадяни й організації вступають в різноманітні цивільно-правові відносини. З метою індивідуалізації окремого цивільно-правового ставлення наука цивільного права окреслює його елементи: суб «єкти й про «єкти, суб «єктивне цивільне право й суб «єктивний цивільний обов «язок. Суб «єкти цивільно-правових відносин. У цивільно-правовому відношенні повинні брати доля принаймні дві особини, бо це ставлення між людьми (ставлення людини до речі не є правовим). Особи, котрі є учасниками цивільноправового ставлення, називаються суб «єктами. Суб «єкт цивільно-правового ставлення, якому належить право, називається активним суб «єктом, чи суб «єктом права. Суб «єкт цивільного ставлення, на якого покладено обов «язок, називається пасивним суб «єктом, чи суб «єктом обов «язку. Проте таких цивільно-правових відносин, в які є лише суб «єкт права й лише суб «єкт обов «язку, дуже мало. як правило, в цивільно-правовому відношенні кожен із учасників має суб «єктивні права й несе суб «єктивні обов «язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають із договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, кожен з суб «єктів правовідношення має права й несе обов «язки. Суб «єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особини без громадянства, юридичні особини (державні підприємства й установи, кооперативи, громадські організації, акціонерні товариства, орендні підприємства). Українська держава, інші організації (наприклад, релігійні організації, сумісні підприємства за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підприємства і організації). Громадянам, юридичним особам як суб «єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивіль;

52 на правоздатність й цивільна дієздатність. Називаються смердоті суспільноюридичними бо стосуються саме громадян та юридичних осіб й передбачені законом (ст.ст.9,11,26 ЦК України). Цивільна правоздатність — це здатність матір цивільні права і обов «язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах. Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільні права й створювати для собі цивільні обов «язки. На відміну від правоздатності, котра виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку й стану здоровий «я. Вона виникає у повному обсязі із настанням повноліття, тобто после досягнення 18-річного віку. За неповнолітніх (до 15 років) догоди укладають від їхні імені батьки (усиновителі) чи опікун (ст. 14 ЦК України). Останні є також учасниками правовідносин, що виникають із таких угод. Цивільні права і обов «язки, які набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, належати неповнолітнім. Роль представників неповнолітніх полягає у бо смердоті виконують обов «язки й у відповідних випадках здійснюють права за неповнолітніх. У ряді випадків неповнолітні сам здатні здійснити належні їм права (наприклад, право користування жилим приміщенням). Неповнолітні віком від 15 до 18 років мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони можуть при цьому бути учасниками багатьох цивільних правовідносин, що виникають із угод (наприклад, із договору купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування тощо), факту винаходу, раціоналізаторської пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва (ст. 13 ЦК України). Від імені громадянина, визнаного недієздатним (душевнохворого, недоумкуватого), догоди укладає його опікун, який стає при цьому учасником цивільно-правових відносин. Набуті опікуном цивільні права і обов «язки належати громадянину, визнаному недієздатним (ст. 16 ЦК України). Обмежено дієздатні громадяни можуть бути учасниками цивільно-правових відносин, що виникають із угод. Алі смердоті укладають догоди по розпорядженню майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклувальника (саме в цьому полягає обмеження дієздатності громадян, котрі зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами (ст. 15 ЦК України)). Юридичні особини як суб «єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність й цивільну дієздатність. Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридичної особини, тоді як громадяни мають однакову для всіх правоздатність. Дієздатність юридичних осіб виникає одночасно із правоздатністю. Особливості виникнення й змісту правота дієздатності юридичних осіб обумовлені тім, що юридичні особини — це організації. А щодо організацій запитання про вік, стан здоровий «я відпадає саме по собі. Кожна організація має свої заподіяння й цілі діяльності. Про «єкти цивільно-правових відносин. Громадяни і організації укладають догоди й, отже, вступають в цивільно-правові відносини із метою задоволення своїх інтересів. У залежності від змісту останніх можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин зв «язано із необхідністю придбання, перевезення промов, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі та гідності тощо. З цого можна зробити висновок, що про «єкт цивільноправових відносин — це тобі й маєш що спрямоване суб «єктивне право й суб «єктивний обов «язок із метою задоволення інтересів громадян та організацій. Тобто, про «єктами цивільних правових відносин є: а) речі; б) дії, до того числі послуги; в) результати духовної та я інтелектуальної творчости; р) особисті немайнові блага. 1 А. Речі — найпоширеніший про «єкт цивільно-правових віяно-^ сін, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. Речі є про «єктами речових правовідносин, що виникають із договору застави (ст. 181 ЦК України). Речі також про «єкти цивільно-правових відносин, що виникають із договору купівлі-продажу, обміну, дарування. Тут суб «єктивні обов «язки продавця, дарувальника спрямовані передати права власності на річ й самої речі. І хоча при цьому виникають не речові, а вол «язальні відносини, про «єктом останніх поряд із діями боржника (в нашому прикладі продавця) є речі. Іноді в літературі в наведених прикладах речі називаються про «єктами іншого порядку (дії боржника — про «єкт Першого порядку). Б. Дії — про «єкт цивільно-правових відносин, котрі виникають із договорів. Так, про «єктом цивільно-правових відносин із договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, вол «язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не зв «язаної з створенням матеріальних благ (ст. 358 ЦК України). Послуги можуть матір юридичний характер. Про «єктом цивільно-правових відносин, що виникають із договору доручення, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повірений укладає догоди, оформляє спадкові права, одержує поштові перекази, кореспонденцію тощо. [pic] Про «єктом цивільно-правових відносин, котрі виникають із деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хімічна чистка тощо). У. Результати духовної та інтелектуальної творчости. За діючим цивільним законодавством факти створення літературних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіой телевізійних передач тощо є юридичними фактами, що породжують авторські правовідносини. Їх про «єктом будуть визнані і інші твори, на котрі поширюється авторське право. Аналогічно до цого винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок є про «єктами винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, розробки раціоналізаторської пропозиції, промислового зразку. Р. Особисті немайнові блага. Одним із видів суспільних відносин, котрі становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, не зв «язані із майновими. Вони регулюються нормами цивільного права, й тому це різновид цивільно-правових відносин. Їх про «єкт — особисті немайнові блага: честь, гідність, ім «я, життя, здоровий «я тощо (ст. 7 ЦК України). Наведені поняття про «єкта правовідносин та визначення їхнього кола сприймаються в юридичній науці неоднозначне. Деякі науковці дотримуються думи про ті, що до про «єктів правовідносин належати лише реальні блага, на використання чи охорону які спрямовані суб «єктивне право і правовий обов «язок. До них належати: — матеріальні блага: жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжитку, техніки тощо; предмети духовної творчости (твори літератури, науки, мистецтва), науково-технічної творчости (винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки); — особисті немайнові блага: особисте життя громадян, честь, гідність й т.п. «З про «єктів правовідносин виключено дії. Вони, на думку авторів зазначених міркувань, не можуть бути про «єктами правовідносин, оскільки дії вол «язаної особини — це фактична поведінка, Яка формується шляхом виконання юридичного обов «язку. Алі останній є частиною змісту правовідносин. Отже, маємо збіг питань про про «єкт й зміст правовідносин. Одночасно визначається, що про «єктами правовідносин можуть бути поряд із промовами не сам дії, а їхні результати. Аргументи на користь по;

" Теорія держави і права//Под ред. С. С Ааексеева.—М., 1985.-С.359−360. 55 зиції, що розглядається, уявляються непереконливими, оскільки при цьому не окреслюються про «єкти вол «язальних відносин, зв «язаних з здійсненням певної діяльності без створення матеріальних благ (наприклад, діяльність перевізника в вол «язальних відносинах, що виникають з транспортних договорів;! діяльність повіреного в вол «язальних відносинах, котрі пород-Ц жуються договором доручення). І _ Зміст цивільних правовитнппин скпяпяотп. / «уй «еч.гтілтр прмгИ суб «єктивний обов «язок. У юридичній літературі й на практиці суб «єктивне право характеризується як єдність трьох елементів: а) вид й міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особини, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки в межах наданого суб «єктивного права, користування матеріальними й духовними благами на підставі існуючих відносин власності й товарообігу, тобто право на власні дії; б) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, котра забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто декларація про чужі дії; в) право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до вол «язаних осіб. Узагальнивши наведені можливості громадянина, організації, можна визначити суб «єктивне цивільне право як вид й міруможли-вої (дозволеної) поведінки уповноважеааи^гіЯіі, котра яаПвчпвчуетнся виконанням обов «язків, іншими суб «єктами й можливістю застосування перед тим державного примусу, буд «Отже. суд «єктивне цивільне право — це можливості відповідного^ суб «єкта. «~———; Чому ці можливості мають характер суб «єктивного права? | Бо реалізація можливостей однією особою залежить від «поведінки інших осіб. Юридична суть суб «єктивного права полягає до того, що воно та є виглядом й мірою дозволеної поведінки, для здійснення якої суб «єкт винен матір можливість вимагати відповідної поведінки від вол «язаних осіб. Суб «єктивному праву притаманна своя структура. Воно складається із трьох прав (повноважень): а) право (повноваження) на власні дії; б) право (повноваження) на чужі дії; в) право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до вол «язаних осіб.

Наприклад, громадянин має суб «єктивне право власності на певні речі. Він як власник вправі володіти, користуватися, розпоряджатися ними. Він також вправі вимагати від всіх громадян, організацій, Української держави! утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні — перед «-1 явити позов про витребування майна із чужого незаконного володіння. Власе- -й 56 нік також може вимагати усунення будь-яких інших порушень його прав, хоч бі ці порушення і не були поєднані із позбавленням володіння.

Суб «єктивне право зв «язане із правом в про «єктивному розумінні, тобто із цивільно-правовою нормою чи з сукупністю норм, в які воно та передбачене. Наприклад, ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про власність» «встановлює, що власник на свій розсуд володіє, користується й розпоряджається належним йому майном. Зазначені права власника виникають в особі конкретного громадянина, оскільки смердоті передбачені в ст. 4 Закону про власність. Власник вправі вимагати від шкірного й всіх не перешкоджати йому в здійсненні своїх прав. Якщо ж право власності конкретного громадянина порушене, потерпілий в залежності від характеру порушення свого права вправі, наприклад, перед «явити позов до правопорушника про витребування свого майна від нього. Суб «єктивне право також зв «язане із суб «єктивним обов «язком, оскільки його здійснення залежить від поведінки вол «язаних осіб. Суб «єктивний цивільний обов «язок — це міра необхідної пове-дінки вол «язаної особини для задоволення інтересів уповноваженої особини. Ьін також зв «язаний із правом в про «єктивному розумінні. Наприклад, ст. 224 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу продавець вол «язаний передати майно у власність покупцеві. Це норма цивільного права, тобто право в про «єктивному розумінні. Зазначений обов «язок виникає саме бо він встановлений нормою про «єктивного права. Виходячи з змісту суб «єктивного права й суб «єктивного обов «язку, можна сказати, що смердоті відображають суть цивільного правовідношен-ня, обумовлюючи «життя» цивільного права, його чинність. Залежно від характеру зв «язку між суб «єктивним правом й суб «єктивним обов «язком вол «язана особа відіграє: а) активну роль, тобто виконує певні дії (передає майно, сплачує Тртлштощо).

У більшості вол «язальних відносин боржник — фігура активна. Скажімо, у вол «язальних відносинах з договору підряду підрядник вол «язується виконати роботу за завданням замовника. Інший приклад. За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) вол «язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення й видати його одержувачу. «Відомості Верховної Заради УРСР.— 1991.—№ 20.—Ст.249. 57 б) пасивну роль, тобто у відносинах власності вол «язана особа винна утримуватися від посягання на право власності, не пе~ решкоджати здійсненню власником своїх прав. Тут активною фігурою є власник. Він активно здійснює права на власні дії: володіє, користується й розпоряджається майном. Також у авторських й винахідницьких відносинах суб «єктивні права авторів творів науки, літератури, винахідників набувають провідного й самостійного значення. Вол «язані особини повинні не перешкоджати здійсненню авторських й винахідницьких прав. Слід звернути увагу, що у більшості цивільно-правових відносин кожний із суб «єктів має права й несе обов «язки. То в цивільно-правових відносинах з договору майнового найму най-модавець вол «язується надати наймачеві майно у тимчасове користування й має право вимагати від нього плати за користування майном. У свою чергу, наймач вправі вимагати від наймо-давця передачі йому майна у стані, що відповідає умовам договору й призначенню майна. Разом із тім наймач вол «язаний користуватися майном відповідно до договору й призначення майна. Тільки в деяких цивільно-правових відносинах, що виникають з договорів, є чисті уповноважені й чисті вол «язані особини. Наприклад, у цивільно-правовому відношенні з договору дарування обдарований має лише суб «єктивне право, а дарувальник — суб «єктивний обов «язок.

і § 3. Види цивільно-правових відносин |.

Цивільно-правові відносини досить різноманітні за суб «єктним складом, змістом, підставами виникнення. Наукою й практикою розроблені певні критерії, за якими усі цивільно-правові відносини поділяються на види. Розглянемо їхні. Регулятивні й охоронні відносини. У основу розмежування зазначених видів правовідносин покладено такий критерій, як підстави виникнення. Регулятивні відносини — це правовідносини, через котрі здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) й особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин здійснюється правомірна діяльність громадян й організацій. Саме тому смердоті й виникають з договорів, односторонніх угод. і.

Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають із договору схову (ст. 413 ЦК України). За цим договором один бік (охоронець) вол «язується зберігати майно, передане їй другою стороною, й повернути це майно Я. 58 цілості. Діяльність охоронця є правомірною, корисною. Інший приклад. На підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в які один бік, що є непрацездатною особою (відчужу-рач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна), наприклад, будинок, а набувач вол «язується утримувати відчужувача (ст. 425 ЦК України). Тут також діяльність сторін є правомірною й взаємовигідною.

Дії спадкоємців по прийняттю спадщини є односторонніми угодами (ст. 549 ЦК України), що породжують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме — відносини власності. Порушення правових норм й відповідного суб «єктивного права громадянина чи організації є юридичними фактами, на основі які виникає цивільно-правове ставлення між правопорушником й потерпілим. Внаслідок цого правовідношення у правопорушника із «є обов «язки, котрі він виконує на користь потерпілого. Зазначене правовідношення в юридичній літературі називається охоронним. «Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформляють види юридичної відповідальності, застосування інших правових санкцій, тобто правовідносини, зв «язані з застосуванням засобів державного примусу.2 До них належати: цивільно-правові відносини, котрі виникають із факту витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України «Про власність»), а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, придбання чи збереження майна за рахунок коштів іншої особини без достатніх підстав (ст.ст.440, 469 ЦК України). Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного чи особистого стану. Отже, охоронні відносини виникають з правопорушень, тобто порушень правових норм, суб «єктивних прав й заподіяння шкоди потерпілим. Абсолютні, загальнорегулятивні і відносні правовідносини. У основу їхнього розмежування покладено такий критерій, як коло вол «язаних осіб й ступінь їхнього конкретизації. Громадяни та організації, що мають суб «єктивні права, в ряді випадків реалізують їхні за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) й при цьому безпосередньо не зв «язані із діяльністю інших суб «єктів. Алі це зовсім не означає, що діяльність, наприклад,.

" Теорія держави і права//Под ред.С. С. Алексеева.—С.352.^Там же.

59 власника по володінню й користуванню своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в Й здійсненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно із іншими громадянами та організаці- < ями, тобто у суспільних відносинах, котрі регулюються нормами^ цивільного права. До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немайнові авторські й винахідницькі відносини, що | зв «язані із майновими (ст.ст.86, 472, 517 ЦК України), особисті немайнові відносини, не зв «язані із майновими, із приводу таких духовних благ, як життя, здоровий «я, честь, гідність, недоторканість особистого життя (наприклад, ст. 7 ЦК України), й Цивільно-правове врегулювання зазначених вище суспільних^ відносин полягає в наданні власникам, авторам творів науки, |р літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям нематеріальЦ них духовних благ суб «єктивних прав й в покладенні на всіх інших громадян та організації суб «єктивного обов «язку утримуватися від порушення їхніх суб «єктивних прав. Такі цивільноправові відносини називаються абсолютними. Ця назва поширюється й на суб «єктивні права й обов «язки в цих відносинах. Абсолютний суб «єктивний обов «язок покладається на шкірного, й його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб «єктивного права — в його охороні від всіх й шкірного й в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особини. Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише один бік, котра має право, тобто уповноважену бік. Вол «язана сторона — це кожен, чий обов «язок полягає в утриманні від порушення суб «єктивних прав, тобто невизначене коло осіб — кожен й усі. Загальнорегулятивні відносини відображають зв «язок шкірного із кожним. Вони на боці уповноваженої й вол «язаної сторін — кожен й усі. «Наприклад, цивільно-правові відносини, зв «язані з здійсненням права на здоровий «я, на здорове навколишнє середовище, є загальнорегулятивними. Вони виникають між всіма особами, котрі потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоровий «я. У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони: уповноважену й вол «язану. Відносними правовідносинами є вол «язальні (ст.ст.151, 224, 256, 332, 413, 425 тощо ЦК України).

[pic] Сторони у яких цілком конкретні — кредитор й боржник. У окремих видах вол «язальних, відносин сторонами є: продавець й покупець у цивільноправових відносинах з договору купівлі-продажу, страхова організація й страхувальник у відносинах з договору добровільного страхування, позикодавець й позичальник у відносинах з договору позики (ст.ст.224, 371, 374 ЦК України). Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед відомі. Активні й пасивні цивільні правовідносини. Вони розрізняються за характером поведінки вол «язаної сторони. Якщо на останню у правовідношенні покладено обов «язок активної поведінки, то суб «єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги й правом захисту порушеного суб «єктивного права (у випадку невиконання обов «язку). При цьому суб «єктивне право покликане забезпечити виконання обов «язку, тобто досягнення активної діяльності вол «язаної сторони. До активних правовідносин належати вол «язальні відносини. Вони боржник вол «язаний вчинити на користь уповноваженої особини (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо (ст. 151 ЦК України). У пасивних правовідносинах змістом суб «єктивного обов «язку є пасивна поведінка: вол «язана сторона винна утримуватись від порушення суб «єктивного права уповноваженої сторони. Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах навпаки має, так бі мовити, повноцінне суб «єктивне право із його трьома повноваженнями: право вимоги, декларація про захист порушеного суб «єктивного права й декларація про свої активні дії, активну поведінку. У цих відносинах суб «єктивне право набуває головного й самостійного значення. До пасивних правовідносин належати відносини власності, авторські й винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини із приводу честі, гідності тощо. Речові і вол «язальні відносини. Вони розрізняються за про «єктом правовідносин. Про «єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належати відносини власності (ст.ст.6−9, 12−18 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про власність»). У вол «язальних відносинах про «єктом є дії (ст.ст.332, 395, 413 ЦК України). Майнові й особисті немайнові відносини. У майнових відносинах про «єктом є майно. Це перш на відносини власності. У особистих немайнових відносинах про «єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство (ст.ст.7, 472, 517 ЦК України).

61 рому видано дозволу (ліцензія) використання винаходи чи повністю уступлен патент. Відповідно до п. 126 Положення, винагороду за винахід чи раціоналізаторську пропозицію до сумі, яка перевищує 1000 руб., звільняється з оподаткування прибутковим податком. Автори цінних пропозицій користуються правом на додаткову площа які з науковцями (п. 141 Положення). Передбачено й інші пільги. Слід пам’ятати, що це пільги до осіб, отримали патенти на винаходи, не поширюються. 7. Право отримати авторське свідчення чи патент на винахід, посвідчення на раціоналізаторська пропозицію, свідчення чи патент на промисловий зразок і додаткову винагороду за винахід, раціоналізаторську пропозицію відкинув і промисловий зразок, і навіть заснований на патенті прерогатива на винахід і промисловий зразок переходять по спадщині у встановленому законом порядку (ст. 115 Основ, ст. 525 ГК).

§ 5. Захист прав винахідників і рационализаторов.

1. Конституція СРСР (ст. 47) гарантує громадянам СРСР свободу технічної творчості, підкреслюючи, що має рацію винахідників і раціоналізаторів охороняються государством.

Особисті немайнові і майнових права винахідників і раціоналізаторів захищаються нормами кримінального, адміністративного і громадянського права. 2. Пункт 8 Положення передбачає, що названі у ньому зазіхання на права винахідників і раціоналізаторів тягнуть відповідальність, котру визначаємо чинним законодавством. Так, год. 2 ст. 141 КК передбачено кримінальну відповідальність за оприлюднення винаходи до заявки без згоди винахідника, присвоєння авторства винаходи, примус до співавторства на винахід, так само як присвоєння авторства на раціоналізаторська пропозицію. Зазначені зазіхання караються виправними роботами терміном до два роки чи штрафом до 300 руб. 3. Суперечки про авторство (співавторстві) на винахід, раціоналізаторську пропозицію відкинув і промисловий про- 420 разец дозволяються судом. Судом дозволяються також суперечки першості на раціоналізаторська пропозицію, якщо де вони дозволені у створенні по місцеві впровадження пропозиції. Суперечки з питань розміру, порядку обчислення і термінів виплати винагороди за винаходи, раціоналізаторські пропозиції з промислові зразки дозволяються гаразд, передбаченому відповідно Положенням про відкриття, винаходах і раціоналізаторських пропозиціях і Положенням про промислових зразках; причому автор, що вважає прийняте рішення неправильним, може звернутися до суду (ст. 116 Основ, ст. 526 ДК). 4. У адміністративному порядку розглядаються суперечки, пов’язані із відмовою від в видачі авторського свідоцтва чи патенту, § відмовою віднести пропозицію до раціоналізаторським, і навіть суперечки між підприємствами, внедрившими пропозицію, у тому, яке з нього має буде розраховуватися з винахідником чи рационализатором, та інших. Глава 42 РАДЯНСЬКЕ СІМЕЙНА ПРАВО § 1. Поняття, принципи і джерела радянського сімейного права.

1. Радянське сімейне право — сукупність правових норм, регулюючих їхні стосунки в соціалістичному суспільстві. Ці відносини немайнової і майнового характеру творяться у зв’язку із ув’язненням шлюбу, освітою сім'ї, вихованням рідних і нерідних дітей, наданням допомоги інших членів сім'ї. Сімейні відносини — особливий й таке важливе вид громадських відносин. Регулюючі їх норми утворюють окрему галузь за системі радянського соціалістичного права — сімейне право. У ст. 2 Основ громадянського законодавства спеціально зазначено, що їхні стосунки регулюються сімейним законодавством.; Радянська сім'я — сім'я нових типів, виникнення та розвитку якої зумовлювалося новим економічним і суспільною строєм, побудованим на соціалістичної власності і социалистической.

421 системі господарства. Тому радянська сім'я істотно відрізняється від сім'ї буржуазної, заснованої на приватної власності, наживи і грошовому розрахунку. Соціальна природа радянської сім'ї виражена у її функціях. Поряд з функціями відтворення людського життя й задоволення побутових потреб, властивими сім'ї будь-якої громадської формації, у радянської сім'ї з’являються нові соціальні функції — комуністичне виховання дітей і взаємодопомога її. У Програмі КПРС записано, це дарує величезне державної ваги партія надає посиленню турботи про сім'ю ". Суспільство кровно зацікавлений у міцної, духовно морально здоровій сім'ї. Виходячи з цього, партія вважає за необхідне проводити лінію зміцнення сім'ї, надання їй допомоги у виконанні соціальних функцій. Радянське сімейне право покликане сприяти подальшого зміцнення і процвітанню радянської сім'ї, побудові сімейних відносин з урахуванням високих принципів комуністичної моралі, забезпечення щасливого материнства і щасливого дитинства кожному; він повинен сприяти вихованню покоління у ній разом із громадським вихованням на кшталт беззавітну відданість Батьківщині підготовки його до зусиллям у будівництві комуністичного суспільства; вона й ставить завдання сприяти тому, щоб у сімейному побуті були остаточно зжиті чужі нашому строю пережитки і звичаї минулого. Радянське сімейне право встановлює лад і умова вступу в шлюб та її розірвання, регулює особисті й майнові відносини, виникаючі у ній подружжів, дітей та між інших членів сім'ї; відносини, що виникають у з усиновленням, опікою і піклуванням, іншим вихованням дітей у сім'ї, порядок реєстрації актів громадянського стану. Сутність і значення радянського сімейного права як соціалістичного права знаходять вираження у його принципах. Вони уявляють собою такі становища: 1) одношлюбність (моногамія); 2) воля і добро;

" Див.: Матеріали XXVII з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, з. 154. 422 вільність у висновку шлюбу; 3) рівність подружжя особистих немайнових і правах; 4) свобода розлучення подружжя, здійснювану під контролем держави; 5) взаємодопомога у ній; 6) державна турбота про інтереси матері і дитини «й зміцненні сім'ї; 7) комуністичне виховання у ній; 8) усунення церкви від правовим регулюванням брачно-семейных взаємин у через відкликання відділенням церкви потім від держави. 2. Найважливішими джерелами радянського сімейного права є: Конституція СРСР, яка закріпила ряд принципів регулювання брачно-семейных відносин (ст. ст. 34, 35, 37, 52, 53, 66), Основи законодавства Союзу і союзних республік одруження та сім'ї 2, Закон Союзу РСР про затвердження Основ законодавства Союзу і союзних республік одруження та сім'ї від 27 червня 1968 р., кодекси одруження та сім'ї РСФРР та УСРР інших союзних республік (скорочено — КоБС)3.

" Конституція СРСР (ст. ст. 35 і 53) і Основи законодавства одруження і сім'ї (ст. 5) передбачають охорону здоров’я та заохочення материнства, вказуючи, в частковості, на виплату державних посібників самотнім і багатодітним матерям, і навіть іншу державну і громадську допомогу сім'ї. Більше докладно ці види допомоги рагламентированы в Указі Президії Верховного Ради СРСР від 8 липня 1944 р. «Про збільшення державну соціальну допомогу вагітним жінкам, багатодітним і самотнім матерям, посиленні охорони материнства та дитинства, встановити вищого рівня відмінності — звання «Мати-героїня» і установі ордена «Материнська слава» та бронзова медалі «Медаль материнства» (Відомості Верховної ради СРСР, 1944, № 37; 1980, № 30, ст. 613), в Указі Президії Верховної ради СРСР від 2 вересня 1981 р. «Про заходи з посиленню державну соціальну допомогу сім'ям, які мають дітей» (СП СРСР, 1981, птд. I, № 24, ст. 139); в постанові цк кпрс та представників Ради Міністрів СРСР від 22 січня 1981 р. «Про заходи щодо посилення державну соціальну допомогу сім'ям, які мають дітей» (СП СРСР, 1981, птд. 1, № 13, ст. 75); в Указі Президії Верховної ради СРСР від 2 вересня 1981 р. «Про підвищення мінімальних розмірів пенсій та інших заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення» (СП СРСР, 1981, птд. 1, № 24, ст. 140); в постанові Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 2 вересня 1981 р. «Про порядок запровадження частково оплачуваної післяродової відпустки після виходу дитину до їм віку одного року й інших заходів із посиленню державну соціальну допомогу сім'ям, які мають дітей» (СП СРСР, 1981, птд. 1, № 24, ст. 141).

2 Затверджено Верховною Радою СРСР 27 червня 1968 р. (Відомості Верховного Ради СРСР, 1968, № 27, ст. 241).

3 Кодекс одруження та сім'ї РРФСР затверджений Верховною Радою РРФСР 30 липня 1969 р. (Відомості Верховної Ради РРФСР, 1969. № 32, ст. 1086). У подальшому маю на увазі статті КоШС РСФРР та УСРР відповідні статті КоШС інших союзних республік. 423.

Важливе значення для правильного застосування норм сімейного права мають постанови Пленуму Верховного Судна СРСР, Пленумів Верховного Судна РРФСР та інших союзних республік. § 2. Поняття шлюбу з радянському сімейному праву. Умови шлюбу і Порядок його регистрации.

1. Шлюб за радянським сімейному праву є укладений відповідно до законом добровільний моногамний союз рівноправних і вільних чоловіки й жінки, направлений замінити створення сім'ї та який породжує в них особисті немайнові і майнових правничий та обов’язки. Для шлюбу соціалістичному суспільстві на відміну буржуазного шлюбу характерно висновок його за любові, а чи не із розрахунку, рівність подружжя сімейному житті, їх взаємну повагу, дружба, моральна, і матеріальна підтримка. Вже перші декрети радянської влади від 18 та19 грудня 1917 р., заклали основу нового сімейного законодавства, та був і Сімейний кодекс 1918 року проголосили рівність у ній чоловіків і жінок. У. І. Ленін високо оцінював революційне значення цієї законодавства, вказуючи, що «два роки Радянська владу у одній з найвідсталіших країн Європи зробила для звільнення жінки, для рівності її з „сильним“ підлогою стільки, скільки за 130 років не зробили усе разом передові, освічені, „демократичні“ республіки усього світу» «. Рівноправність жінки й чоловіка у ній грунтується на закріплених Конституцією СРСР рівні права жінки з чоловіком у всіх галузях державної, суспільно-політичної, господарського і культурного життя. Рівноправність жінки у СРСР забезпечується наданням їй рівного з чоловіком права на працю, оплату праці, відпочинок, освіту, соціальне страхування, соціального забезпечення, і навіть державної влади і громадської допомогою, охороною интересов.

" Ленін У. І. Полі. Повне зібр. тв., т. 39, з. 287. 424 матері і дитини, організацією широкої мережі дитячих установ і підприємств побутового обслуговування. Реєстрації шлюбу закон надає конститутивне (правообразующее) значення, т. е. пов’язує з ним наділення осіб, молодят, подружніми правами і обов’язками. Реєстрація шлюбу встановлюється у державних і громадських інтересах держави й з єдиною метою охорони особистих і правий і інтересів подружжя та дітей (ст. 13 КоШС). Права й обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах записи актів громадського стану (ст. 17 КоШС). Оскільки сільські і селищні Ради виконують функції загсів, вони також реєструють шлюби. У зв’язку з тим, що правове регулювання шлюбних і сімейних взаємин у СРСР відбувається лише державою, релігійний обряд шлюбу, як і та інші релігійних обрядів, позбавлені правового значення. Не мають сили та отримані у тому посвідчення документи про взяття шлюбу. Це не належить до релігійним обрядам, досконалим до освіти, або відновлення радянських органів загсу (ст. 6 КоШС). Так, прирівнюються до зареєстрований-| ным в загсі шлюби, скоєні з релігійних обрядів до 20 грудня 1917 р., т. е. до набрання чинності декретів радянської влади від 18 грудня 1917 р. «Про цивільному шлюбі, дітей і віданні книжок актів стану» і зажадав від 19 грудня 1917 р. «Про розірвання шлюбу», а місцевостях, в яких не було радянської влади, — до освіти органів загсу. Шлюби, укладені роки Великої Вітчизняної війни радянськими громадянами у період перебування їх у тимчасово окупованій території, дійсні, а то й суперечать радянському законодавству. Шлюб полягає після закінчення місячного терміну після подачі бажаючими одружитися заяви до орган загсу. При поважних причинах орган загсу може цей термін (наприклад, тоді як шлюб вступає громадянин, покликаний до армії чи спрямовуваний в тривале відрядження зарубіжних країн) чи збільшити його, але з більш як на трьох місяців і (ст. 14 КоШС) (наприклад, у разі хвороби нареченої). Врачующиеся зобов’язані явити у рагс паспорти й інші докумен- 425 ти, з яких випливає їх особистість; дати підписку у тому, що відсутні перешкоди до шлюбу; вказати, був кожен із новачків у шлюбі і чи є діти. Орган загсу повинен перевірити, інформовані вони про стан здоров’я і сімейний стан одне одного, попередити про відповідальності за приховування перешкод до шлюбу (ст. 150 КоШС). Особи, що складалися до цього часу зареєстрованому шлюбі, можуть зареєструвати новий шлюб лише за пред’явленні свідчення про розірвання колишнього шлюбу або про смерті чоловіка. У виняткових випадках, наприклад при важку хворобу однієї з вступників в шлюб, шлюб можна реєструвати вдома в больнице.

2. Закон встановлює умови створення сім'ї (шлюбу), а також перешкоди для її висновку. Необхідними умовами для створення сім'ї є: злагода осіб, молодят, і досягнення шлюбного віку. Взаємна згоду на шлюб має бути дано і добровільно. Шлюбний вік встановлюється в союзних республіках, зазвичай, чоловікам і жінок на 18 років. Однак у виняткових випадках виконкоми районних (міських) Рад народних депутатів можуть знижувати шлюбний вік, але з понад двох років. Підставою зниження шлюбного віку може бути вагітність, народження дитину і інші особливо поважні причини. З метою охорони моральних підвалин нашого суспільства та здоров’я громадян закон не допускає створення сім'ї: а) між особами, із котрих хоча одне полягає в іншому шлюбі; б) між родичами по прямий висхідній і низхідній лінії (т. е. між предками і нащадками), між полнородными і неполнородными «братами та сестрами, і навіть між усиновителем і всиновленою; в) між особами, з яких хоча одне визнано судом недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства (ст. 16 КоБС).

Неполнородными вважаються брати і, які мають общ ми є батько чи мати. 426 Шлюб, укладений із порушенням зазначених вище правил, і навіть укладений про людське око, без наміри створити сім'ю (фіктивний шлюб), визнається в в судовому порядку недійсним (ст. 43 КпШС). Фіктивний шлюб має на меті придбання будь-яких прав (права на прописку, житлову площа, пенсію тощо. буд.). Шлюб, визнаний недійсним, вважається таким з його укладання. У осіб, хто перебував в недействительном шлюбі, ніяких правий і обов’язків; подружжя немає. Винятком є випадок, коли, одружені, хтось із подружжя не знав і повинен знати, що другий чоловік полягає у нерасторгнутом шлюбі. За таким обманутим чоловіком суд може визнати ряд майнові права (на спільне майно, аліменти) і особисте немайнове декларація про придбану у шлюбі прізвище (ст. 46 КоШС). Визнання шлюбу недійсним важить на (Права дітей, що народилися такому шлюбі. 3. Чинне законодавство не охороняє звані фактичні шлюби, т. е. неоформлені в загсі. Вони зізнавалися ряді союзних республік лише до видання указу від 8 липня 1944 р. Якщо хтось із фактичних подружжя помер чи загинув, пропав безвісти у період Вітчизняної війни, то в судовому порядку можуть бути фактичні шлюбні відносини (п. 4 ст. 247 ЦПК). Встановлення через суд знову фактичних шлюбних відносин, що виникли після 8 липня 1944 р., заборонена " .

§ 3. Особисті немайнові і майнових правовідносини між супругами.

1. Між подружжям з урахуванням шлюбу виникають особисті й майнові правовідносини. Особистими називаються правовідносини, які мають матеріального змісту. Подружжя мають різними личными.

" Див. п. 6 постанови № 9 Пленуму Верховного Судна СРСР від 21 червня 1985 р. «Про судової практиці у справі встановити фактів, мають юридичне значення» (Бюлетень Верховного Судна СРСР, 1985, № 4, з. 21). 427 судової практики України, зазначені умови возбужде виробництва дотримуються далеко ще не всегда.

Друга ж група процесуальних дій зі найближчій р цессуальной мети — підготовчі дії, метою котор) є забезпечення своєчасного і правильного розглянувши справи в самісінький будь-якому вигляді виробництва. Метою третьої групи п] цессуальных дій є розгляд громадянського де або перевірка законності постанов суду першої инстапц І, нарешті, четверта група процесуальних дій — дв; «1 вія щодо реалізації судових та інших постанов. Глава 4. СТОРОНИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ § 1. ПОНЯТТЯ СТОРІН У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕССЕ.

Сторонами у цивільному процесі, є позивач і ._ Сторонами може бути громадяни, і навіть державні по" прийняття, установи, організації, колгоспи, інші кооперативу організації, їх об'єднання, інші громадські организач! користуються правами юридичної особи (ст. 102 ЦПК). Гра| данский процесуальний кодекс, в такий спосіб, лише перечисля «хто то, можливо сторонами, аби дати поняття сторін. Норми права, регулюючі процесуальне ситуація з^ рої, перебувають у розділі II ЦПК. Отже, закон відніс цю групу учасників процесу особам, бере участі у справі, отже, і до юридично зацікавленим суб'єктам граждг ских процесуальних правовідносин. Але особам, беруть участь: у справі, процесуального закону відносить, наприклад, і прокуро] Тому відразу ясно, що юридична зацікавлено «сторін своєрідна, вона зачіпає їхню особисту сферу, т. до. їм але боку є гаданими суб'єктами спірного • териального правовідносини. Саме зв’язок його з допроцессуп ным правоотношением і надає їх юридичної заинтересонс ности особистий, суб'єктивний відтінок. Особиста юридична заии «ресованность сторін у цивільному справі має і матеріалів правову і процессуально-правовую «спрямованість — те й із интересованность отриманні сприятливого материально-пр вового результату, і зацікавленість у можливості участ! в процессе.

Отже, головною ознакою сторін є «налпч] особистої юридичної зацікавленості, саме це обстоятслЯ ство визначає і другий їх ознака — зацікавленість у п— лучении сприятливого судового вирішення. Позивач вважає, ••• його права порушено чи оскаржуються і тому вимагає в Особистий характер юридичної зацікавленості визначає та третій ознака — процес з конкретної справи тягнеться з лмени й у інтересах сторін. Позивач може і не ініціатором процесу у якомусь разі. Наприклад, при пред’явленні позову про стягнення аліментів матір'ю неповнолітнього дитини позивачем є «не мати, саме дитина, т. до. матеріальне правоотношение за змістом неповнолітніх дітей пов’язує |зв. і батьків. Мати представляє у разі інтереси дитини. веде процес від імені. Так само і відповідач може особисто ні у процесі, але процес здійснюватиметься у його інтересах, з його имени.

Четвертий ознака сторін — боку розпоряджаються повноваженнями з ведення і зміни процесу. Відповідно до ст. 4 ЦПК саме зацікавлена обличчя (зазвичай позивач) вирішує втричі про порушення справи в самісінький суді. У результаті розгляду справи саме позивач може змінитися позов, відмовитися від позову, боку можуть укласти мирову угоду й врегулювати свій суперечка (ст. 103 ЦПК). П’ятий ознака сторін —- і вони несуть судові витрати на справі. Дане обставина обумовлена тим, що справа порушується і у інтересах, вони сперечаються про своє ^-__."""., «» «буд»" д^р пягхолы виникають у зв’язку з дається і уа^^аччу^^^.^.^-. — нраве, суд розглядає їх — справа, всі витрати творяться у зв’язку з чх суперечкою. Одне з найважливіших ознак сторін і те, що материально-правовая сила рішення поширюється за загальним правилом лише з боку. Позивач, в залежність від результату судового розгляду, від характеру рішення отримує певну суму, річ тощо. буд. Відповідач, у разі несприятливого йому рішення, зобов’язаний сплатити суму, передати річ тощо. буд. Прокурор, органи управління, предъявившие позов, навпаки, змін — у майнової чи .Інною сфері не перетерплюють незалежно від результатів справи. Сила судового вирішення поширюється і всі органи держави (рагс, «наприклад), зобов’язаних здійснювати у зв’язку з рішенням певне юридичне дію, але в випадку йдеться про юридичної, та не материально-правовой силі рішення. З викладеного й неможливо таке поняття сторін. Сторони — це основні особи позовної виробництва, особисто зацікавлені у сприятливому судовому. «ешении, від імені Ілліча та у сфері яких ведеться справу і на кото-ых поширюється материально-правовая сила рішення і воз-агаются судові витрати. У зв’язку з тим, що ст. 102 ЦПК поняття позивача і відповідача «не — — -^ «ттг л т/тит^и ППП^ПРйого права порушено чи оскаржуються і тому домагається удЯ _ _ _ -р важливим науці й у практики опредевлетворения позову, а відповідач, навпаки, заперечує удоД -^ет «^, «V^Л- .», ц^ притаманно позивача? По-перше, позивач, летворения позову, домагається винесення рішення про відмову у ісм «11Ь 31И «~ «» • § 2 ПРОЦЕСУАЛЬНЕ СОУЧАСТИЕ.

Відповідно до ст. 104 ЦПК позов .може бути пред’явлений спільно кількома позивачами або до кільком відповідачам. Співучасть частенько є у судової практиці. Так, Жовтневою районною «народним судом р. Харкова було розглянуто справа про виселення громадян М. і М. У цьому разі множинність осіб на відповідної боці. Дзержинський районний народний суд розглянув справа кількох сусідів по комунальної квартирі до грн. П. про примусове обміні. І на першому, і друге випадках, і завжди за співучасті множинність у процесі виникає внаслідок множинності осіб, у матеріальному правоотношении, яка виникла до процесу. Загальне право чи загальна обов’язок у ньому тягне співучасть у цивільному справі на відповідної боці. Тому співучасті треба відрізняти суб'єктивне з'єднання позовів, коли суб'єктивні права чи обов’язки не залежать друг від друга, а множинність осіб виникає на розсуд судді (суду), в цілях процессуальч іншої економії, поєднує кілька однорідних вимог, наприклад, одного відповідачу. Співучасть можна підрозділяти на види за двома критеріями. ~[форму співучасть буває: 1) активне співучасть — кілька онстцов пред’являють позов одного відповідачу; 2) пасивне співучасть — один позивач пред’являє позов проти кільком відповідачам: 5) змішане співучасть — кілька соистцов пред’являють позов проти [ескольким соответчикам. Від співучасті за відповідача слід відрізняти участь ! справі другого відповідача. Остання процесуальна ситуація юзникает тоді, наприклад, коли суд, при незгоді позивача на >амену неналежного відповідача, приваблює належного от-5етчика як друге. У разі відповідачі не объеди-юны загальної обов’язком, як із співучасті. У судової практиці нерідко трапляється участі й додаткового відповідача. Так, відповідно до ст. 447 ДК. України, у разі, коли в неповнолітнього в дітей віком із п’ятнадцяти до восем-[адцати років, немає майна чи заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної їм шкоди, на вирішення питання про відшкодування шкоди у відповідній частини вчених у ролі додаткових відповідачів суд приваблює батьків (усиновителів) чи топечителей. За рівнем обов’язковості співучасть буває обов’язковим і факультативним. Обов’язкове співучасть настає у разі, якщо характер спірного матеріального правовідносини такий, що питання права й обов’язки жодного з суб'єктів неможливо дозволити без залучення до процесі інших субъек-гов цього правовідносини. Підставою співучасті й тут є загальне право чи загальна обов’язок. Приміром, вимога про виселення з квартири може бути дозволено без притягнення усіх повнолітніх членів сім'ї. Факультативне співучасть буває тоді, як у матеріальноправовому плані немає обов’язкової множинності суб'єктів того чи інший боці. Тобто виникає процесуальна ситуація, коли він не обов’язково залучати усіх суб'єктів правовідносини, щоб вирішити питання правах чи обов’язки однієї з «них. Приміром, відповідно до ст. 90 КпШС все повнолітні діти зобов’язані утримувати своїх непрацездатних нужденних батьків. Проте суд може винести рішення про стягнення аліментів лише з позову до тих дітям, у яких як у відповідачів вказали батьки. Зблизька справи з співучасниками судам треба обра-цлть увагу до три особливості: 1) кожен із співучасників в «гношении з іншого боку виступає самостійно (ст. 104 (ПК); 2) за співучасті своєрідні правила представництва — кожен із співучасників може мати представника або всі можуть доручити ведення справи одного з співучасників (ст. 112 ЦПК; 3) співучасники можуть оскаржити судові по;