Журнально-публицистическая діяльність М.Б. Салтыкова-Щедрина

Воронежский державний університет Факультет журналистики РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Журнально-публицистическая деятельность.

М.Б. Салтыкова-Щедрина Подготовил: студент 3-его курсу ОЗО Тюрин Р.Ю.

Публіцистична і редакторська діяльність М.Є. Салтикова Щедріна в «Вітчизняних записках» стала новим етапом тієї роботи, що він почав ще «Современннике». У «Вітчизняних записках» сатирик працював 16 років, з 1868 по 1884 р.; його твору з’являлися майже кожної книжці й у що свідчить визначали характері і на правління журнала.

Починаючи співпрацювати з ним в «Вітчизняних записках», письменник опублікував 1868—1869 рр. два циклу: «Ознаки часу» і «Листи про провінції». І те в іншому творі Салтиков-Щедрін, хіба що підбиваючи підсумок прожитому після реформи десятиріччю, ставить питання: що змінилося життя Росії після реформи 1861 р. Чому громадський підйом 1960;х років не приніс очікуваних результатів? У чому причини невдачі революційного руху? Ці дві проблеми хвилювали всіх співробітників «Вітчизняних записок» і їх читателей.

Салтиков-Щедрін побачив причину невдачі боротьби з самодержавства в тому, що занадто неоднорідне було «рух реформаторів», як і умовно називав рух 60-х годов.

Хоча кріпосне право юридично скасували, пережитки феодалізму виявилися настільки живучими, що сатирик мав право визнати: кріпосне право живе в усьому — «у нашій темпера менте, у нашій образі думок, в звичаї, в вчинках. Усі, потім ми б звернули наші погляди, всі з нього виходить і нього спирається» (т. 7, з. 150).

Оцінюючи інші реформи 1960;х років, Салтиков-Щедрін як і недвозначно розкрив їх крепостническую сущность.

Салтиков-Щедрін вірно розкрив класову природу земств, антинародний характер багатьох їхніх починань. Ніколи не виступаючи проти земств як органів місцевого самоврядування, він був лише проти що засіли у яких кріпосниківпоміщиків, яких докладали всі сили для збереження своїх привилегий.

Ознаки часу з панівним капіталістичним устремлінням до наживи — «хижацтвом» — і політичною пасивністю народу, задавленого нуждою, що неспроможні підбадьорювати письменника. Він журиться, що з «легковажних» немає ідеалам 40—60-х років, проте втрачає віри в краще майбутнє: «Хоч як широке цвинтарі, однак, близько нього тулиться життя» (т. 7, з. 94).

У 1872—1876 рр. Салтиков-Щедрін друкує зі сторінок «Вітчизняних записок» дві нові публіцистичних твори: «Щоденник провінціала в Петербурзі» (1872) і «Добрими Намірами промови» (1872—1876). Обидва ці циклу присвячені переважно подальшого розвитку капіталізму у Росії відображенню цього процесу у політичного життя страны.

Письменник однією з перших у російської літератури створив типові образи представників російської буржуазії 70—80-х років і його ідеологів — лібералів. Викриття лібералізму стає одним із головних тих його літературної деятельности.

З огляду на торжества буржуазного підприємництва стає чітко видно ідіотизм заляканого обивателя. Письменник сміливо засуджує політичну реакцію кінця 1960;х років, критикує наступні реформи царського уряду, судову зокрема, затіяні у тому, щоб пристосувати самодержавний режим до потреб капіталістичного развития.

Особливе місце у циклі займає оповідання про Дерунове, у якому нещадну характеристику «опори» сучасного общества.

«Дерунів не стовп! — заявляє наприкінці нарису Салтиков-Щедрін. — Він стовп щодо власності, бо визнає священною толь до особисто йому приналежну собственность.

Розглядаючи громадське життя у роки реакції, Салтиков-Щедрін типовим явищем російської дійсності називає «молчалинство». Байдужість до насущним питанням сучасності, прагнення особовому добробуту панує в ліберальному суспільстві. Молчалины скрізь. Їх догідливість, кар'єризм не означають, проте, що вони відіграють лише пасивну роль. Усі вони — люди безпринципні, готові знести будь-яке образу, якщо він буде оплачено. Цинізм, моральна, і політична непорядність, продажність є негативним якістю процвітаючих адвокатів, журналістів і літераторів. Але саме ця якості визначають їхнє майбутнє поражение.

Салтиков-Щедрін, вірно розуміючи характер російського капіталізму як явища, обумовленого історичним розвитком, не визнавав капіталістичні відносини вічними і неизменными.

Після поїздки в Європі Салтиков-Щедрін друкує в «Вітчизняних записках» цикл нарисів «У світі» (1880). Симпатизуючи передовий, революційної Франції, захоплюючись її прогресивними традиціями, він нещадно викриває сучасну французьку буржуазію, затоптавшую з ненажерливості та пристрасті до наживи славні ідеали якобінців. Сатирик розвіяв ореол мнимої революційності, що виник навколо буржуазних республіканців, які захищали у пресі та парламенті капіталістичні порядки.

У нарисах «У світі» письменник визнав мілітаризм найважливішої рисою в політики і настроях німецької буржуазії. Упоєна перемогою над Францією в 1870—1871 рр., Німеччина мріяла зайняти чільне положення у Європі. Салтиков-Щедрін висміяв цю претензію і затаврував нахабність прусської военщины.

«Закордонне» в нарисах Салтикова-Щедріна постійно зростає і тісно переплітається з «вітчизняним». У алегоричній сцені — діалозі між «хлопчиком без штанів» і «хлопчиком в штанях» — сатирик порушує питання характері її подальшого розвитку же Росії та дійшов висновку, що вона, як і як чимало європейських країн, піде шляхом капіталістичного розвитку. Але, не обплутаний міщанським филистерством, ще просякнуте буржуазної законністю, як це сталося із німецьким «хлопчиком в штанях», зуміє звести рахунки з Колупаевым і намагається домогтися звільнення з будь-якої експлуатації. Усі зіставлення росіян і західноєвропейських громадських відносин дано у нарисах під кутом зору перспектив революційного розвитку России.

«Листи до тіточці» (1881—1882), «Сучасна ідилія» (1877—1883) і публіцистичні твори, написані після закриття «Вітчизняних записок», малюють російське суспільство, у період загострення революційної боротьби і реакції, приходу за розгромом руху народников.

Яскравою сатирою на царський суд розправу є сценка «Злощасний пискарь, чи Драма в Кашинском окружному суді». У найбільш узагальненому вигляді тупість і реакційність царської бюрократії втілили письменником в образі запопадливого начальника, який вирішив закрити Америку.

Так само злий сатиру на ліберальну пресу, явно повернувшую наприкінці 70- x років монархізму, містить цикл «Серед поміркованості й акуратності». Прототипом газети «Чого зволите?» і його редактора, Молчалина 2-го, з’явився Суворін, видавець газети «Нове время».

Сатирик вводить читачів в усі таємниці редакційної кухні і пародійно розкриває сутність основних жанрів буржуазної газети: передовий статті, фейлетону, кореспонденцій. Марнослів'я зведене тут у принцип, і лише одна думку турбує редактора: хіба що попри лібералізмі дати кожної фразі такий оборот, ніж залишилося тіні недовіри начальству! Щедринское вираз «Чого зволите?» була дуже вдалою й остаточно зміцнилося за газетою Суворіна «Нове время».

Пізніше, за умов реакції 80-х, Салтиков-Щедрін ще неодноразово звертається до характеристикам буржуазної і монархічною преси Росії. Редактор «Вроди Демидрона», колишній тапер будинку розпусти Іване Івановичу Очищений («Сучасна ідилія»), сам визнається, що не має ніякого впливу газету. Усе залежатиме від видавців — власників розважальних закладів. Скандальна хроніка, порнографія, соціальна демагогія — ось основний зміст газети «Краса Демидрона» у 80-ті годы.

Публіцистика Салтикова-Щедріна 70—80-х років — це справжня революційно-демократична літопис всієї пореформеній Росії. Різкість і непримиренність сатири були відбитком переконаності письменника, у тому, що необхідно рішуче покласти край царатом і эксплуататорами.

Салтиков-Щедрін був і ніким не перевершений майстром публіцистичної сатири, чудовим художником слова. У своїй творчості він часто вдавався до іносказанню, гіперболі, іронії, фантастике.

Письменник швидко й вірно вмів підмітити нове економіки, політиці, літературі. Це вміння дозволило йому раніше від інших, вже у на чалі 70-х років, створити яскраві, типові образы.

Величезна сила сатиричного узагальнення, типізації— яскрава індивідуальна особливість стилю Салтикова-Щедріна. Вона могла схоплювати явища у тому становленні, зростанні. Недарма Гончаров говорив, що з зображення не встановленого у житті потрібен талант Щедріна, визнавши цим здатність сатирика правильно, і своєчасно вловлювати нове в жизни.

Салтиков-Щедрін був майстром эзоповского мови. Мало знайдеться письменників та публіцистів, які б зрівнятися із ним мистецтві обходити цензурні рогатки. Після Герценом і Чернишевським він блискуче мав у підцензурної друку іронією і справедливо міг повторити слова Герцена, назвав іронію «утішницею» і «мстительницей».

Попри численні іносказання, на умовність вживання низки слів і зворотів промови, читач, за свідченням самого сатирика, добре розумів его.

Невичерпно невтомне мовотворення Салтикова-Щедріна. Він було дуже трохи, уважний до структури рідної мови, ідіомам і приказкам і обурювався на либерально-буржуазных газетярів, коверкавших промову на угоду своїм невибагливим читачам. В нього надзвичайно сильно розвинуте почуття слова, величезний словниковий запас, разюче вміння використовувати багатозначності слів. Як ніхто, письменник вмів виявити потрібний значеннєвий відтінок в слові і з його за допомогою охарактеризувати будь-яке життєве явище, поведінка окремої людини чи цілого соціальної групи. Сатирик досконало збагнув мову з так званого освіченого суспільства — мову чиновників, адвокатів, ліберальних письменників та журналістів, законодавчих установ — і пародіював у своїх творах. Так само вивчав і знав він мова народу, селян, мову російських летописей.

Для характеристики різних сторін російського життя 70—80-х років Салтиков-Щедрін охоче вводив до своєї твори літературні персонажі: Молчалина, Чацького, Рудіна, Глумова, Ноздрева і багатьох інших — і змушував їх діяти. Це рятувало його від виробничої необхідності докладно характеризувати минуле «героїв» свого часу. Зберігаючи початковий портрет, літературні персонажі жили, в творах Салтикова-Щедріна другий життям. У змінених історичних умови їх характери та поведінка розкривалися з сторін, а літературне минуле допомагало усвідомити класову суть і громадську роль живих представників різних станів в 70—80-е годы.

Письменник постійно старався зробити своїх противників смішними, бо сміх — велика сила.

У підцензурних умов цей спосіб боротьби залишався часом єдиним можливим, бо хто міг собі в легальної пресі патетичний гнів чи пряме осуд ганебного Росію самодержавства?! Сміх сатирика, злий і безжалісний, направили на розхитування основ існуючого ладу, аж відповідало тоді інтересам народа.